Матеріали з рубрикою «Видання»

За всіх часів нащадки левів
Не знали нитки ляльковода,
Бо воля й дух у них сталеві,
А кредо у віках — свобода!

Нещодавно в Чорноморській бібліотеці відбулася знакова подія: презентація нової поетичної книжки Леоніда Кулаковського «Нащадки левів».

Таку назву має нова — уже двадцять п’ята, тобто, можна сказати, ювілейна — книжка поета із Подільська Олександра Корембліта.

«Назва збірки повністю відповідає життєвому кредо поета: любов до Батьківщини, до людей, рідних і близьких, до навколишнього світу, до Жінки — це те, що визначає сенс життя людини. Кожен з прожитих років (а їх у нього немало — «за дев’яносто») знайшов відображення у думках, почуття, споминах, роздумах, висловлених в поетичні формі», — зазначає у передмові до видання землячка автора, вчителька-філологиня Валентина Прохода.

Нещодавно в одеському видавництві «Астропринт» вийшла друком книжка вибраних віршів відомого поета із Балти Михайла Гершковича «З недопитої чаші натхнення».

Збірка обсягом 160 сторінок відкривається циклом «Відгомін юності», так би мовити, лірикою часів молодості. Далі вміщені майже всі сонети, написані упродовж 1970 — 2024 років (їх — понад 120). Це, власне, поетичні роздуми про природу, суспільство, політику, побут та інші життєві явища і події, а також про людські стосунки й почуття, насамперед — про кохання.

Багатовіковий досвід людства створив мільйони аксіом. Тобто положень, що не потребують доказів, приймаються без застережень. Серед інших: події без причини не буває.

Керівництво Національного університету «Одеська політехніка» вирішило «творчо» підійти до споконвічних істин: хай, мовляв, аксіома й не потребує доказів, але редагувати її ніхто не забороняв. Ось і взялося вдосконалити потрібну аксіому, а до події, яку само й звершило, «підігнати» причини.

В Одеському національному театрі опери та балету відбулася презентація книги-альбому «Цитадель: легенди і таємниці Одеської опери».

Хто має уші — хай слуха!
Хто має серце — люби!
Встає цитаделя духа —
Десятки літ боротьби.

Олег ОЛЬЖИЧ.

Є три речі на світі, на які можна дивитися нескінченно. Це політ птаха, це плин води, це небо в зорях. І є Одеський оперний, на якого можна дивитися з нескінченним захватом, розглядаючи з усіх боків і з найнесподіваніших ракурсів та заходячи бодай думкою відважною до всіх мислимих і навіть немислимих закутин, до яких лишень можна добутись.

До 85-річчя журналіста і письменника Романа Кракалії

Нині в кожного — свій фронт. Якби був молодшим, стояв би там, на «нулі», щоби кулею, гранатою, багнетом, та будь-чим, вразити знавіснілого ворога, який попер на нашу землю, бо, бач, своєї йому замало. Але вік уже не той. Хода не та — он костурець тепер за помічника. І чуприна й вуса сиві, аж до білизни. А ви-блискували ж колись смолою, як у справжнього опришка. Ні, не ті у 85 сили, щоб іти на герць. Та в кожного, як мовилося, нині свій фронт. Його вірна й перевірена зброя — слово. Щире, питоме, проникливе, закличне.

Одну із своїх книжок — «Автостанція» (Одеса, «Астропринт», 2020), до якої увійшли однойменна повість і чергова низка довершених новел, Роман Кракалія супроводив таким поясненням-зізнанням: «Один визнаний світом класик свого часу висловив думку, що для журналіста, якщо він хоче бути письменником, дуже важливо своєчасно покинути свій фах. Але хто знає, коли надходить той час, якщо межа між обома професіями майже невидима. Писати потрібно тоді, коли вже неможливо не писати».

Вочевидь, сказане класиком — про несумісність, якесь внутрішнє, глибинне протистояння письменницького та журналістського ремесел — є аксіомою, каноном, правилом. Але ж у всякого правила існують винятки. І тут — в особі Романа Кракалії (хоча, слід визнати, не лише в ньому одному) — якраз і маємо той виняток, ба навіть феномен.

Нещодавно в одеському видавництві «Астропринт» вийшла з друку нова поетична збірка члена Національної спілки письменників України Михайла Гершковича «Ні слова про війну».

Книжечка невеликого, так би мовити, сувенірно-кишенькового формату, містить переважно вірші про кохання. На противагу злісним діям російського агресора наша мета — боротися за панування миру, любові та щастя людей.

Минулого року український книжковий ринок поповнився якісним зразком художньої біографії — «Під прицілом чорної сотні» Ігоря Стамбола. Цей жанр, що має усталені традиції у світовій літературі, в Україні досі представлений доволі скромно. Невелика за обсягом, але концептуально виважена книжка вийшла у київському видавництві «Кліо» й належить перу професійного історика.

У центрі оповіді — родина Бориса Дмитровича Грінченка, одного з найпослідовніших творців модерного українського проєкту. Педагог, письменник, публіцист, етнограф, редактор, видавець, просвітянин — він був однією з ключових постатей української інтелектуальної історії кінця ХІХ — початку ХХ століть. Його праця над «Словником української мови» стала, без перебільшення, націєтворчим актом — спробою дати українцям мовну опору, своєрідний «паспорт» культури, а водночас і доказ її самодостатності. Поруч із ним — дружина Марія, рівноправна соратниця (їхній шлюб називали «творчою лабораторією»).

Переможні уроки від письменника та вояка Сергія Мартинюка

У рамках нещодавньої виставки-форуму «Українська книга на Одещині» відбулася, зокрема, й презентація новодруку «Позивний «Письменник», або Як ірпінці русню відірпінили: [щоденникові записи]» (Одеса, «Астропринт», 2025, 304 с.). Я відгукнувся на запрошення автора — відомого письменника, родом з Балтщини, військового Сергія Мартинюка. Нині він проживає в Ірпені Київської області, але аж ніяк не пориває зв’язків з рідною Одещиною. Саме у Балті та Одесі вийшли його книжки «Здобули волю — здобудемо долю», «З Україною в серці», і згадана вже «Позивний «Письменник», або Як Ірпінці русню відірпінили».

Остання книжка розповідає про участь Сергія Мартинюка в організації та здійсненні збройної відсічі агресорам у перші місяці повномасштабної війни росії проти України у лютому 2022 року. Лейтмотивом усієї книги є один з перших абзаців, де автор описує свої почуття на початку війни: «Сам собі сказав: «Нарешті. Маски скинуто. Моя Україна сьогодні потребує солдата Мартинюка, а не письменника Мартинюка. До зброї!». Основне гасло цієї 370-річної війни повинно бути тільки одне: українці мають вбити, покалічити стільки окупантів, щоб вони найближчі 100 років при словах «Україна», «Українець» з переляку ховалися по підвалах і божеволіли від страху. Нам треба відбити бажання навіть думати погано про Україну».

У 2023-у з нагоди 85-річчя Одеської обласної організації НСХУ в Центральному будинку художника в Києві експонувалася виставка «Творчий звіт одеських митців». Це було одне з наймасштабніших представлень наших земляків у столиці. Й відрадно, що цей факт зафіксований у високополіграфічному науково-популярному альбомі-каталозі, який нещодавно побачив світ і заявлений на презентацію у рамках нинішнього форуму

«Українська книга на Одещині», що традиційно пройде в Одеській національній науковій бібліотеці (6—8 червня).

Така нам буде Україна,
які у нас будуть серця.

Тетяна МАЙДАНОВИЧ.

Вийшла вже п’ята збірка дитячих творів у Чорноморську. І я знову припадаю до чистого джерела дитячих роздумів — щирих і натхненних.

Воно й не дивно, бо теми вкрай важливі, актуальні. Вчитуюся у дитячі твори — й сама замислююся: а як би я розкрила цю тему? Мова, щастя, здоров’я, освіта, війна — ці питання потребують не стільки знань, скільки духовної наповненості, розуму й патріотизму. Діти добре розуміють значення рідної мови, освіти, з болем пишуть про війну, мріють про Перемогу.

У видавництві «Клуб сімейного дозвілля» («КСД») вийшла друком книжка під редакцією Володимира В’ятровича «Війна і міф. Невідома Друга світова». Її автори — українські історики й дослідники, серед яких Володимир В’ятрович, Олександр Зінченко, Максим Майоров, Сергій Громенко, Яна Примаченко, Кирило Галушко й Олеся Ісаюк, — розвінчують стереотипи, міфи та пропагандистські уявлення про події Другої світової війни.

На основі цієї книжки 4 травня у книгарні «Сенс» на Хрещатику відбулася зустріч з Володимиром В’ятровичем. Розмова стосувалася подолання одного з основоположних міфів СРСР — про «велику вітчизняну війну», а також питання, наскільки пам’ять про минулу війну визначає війну теперішню.

Щипківський Г.П. Бучая: роман-дилогія. Одеса: Астропринт. 2024. — 212 с.

Якось натрапили на нотатки одного космополіта з літературним нахилом, в яких він «глибокодумно» радив українським письменникам рівнятись на європейських та латиноамериканських авторів, бо ті, мовляв, цікаво пишуть. «Скромно» промовчав лише про те, що облюбоване ним письмо ніколи не привернуло б читацької уваги без орієнтації літеротворця на національні традиції.

Чесно кажучи, про щось подібне думається, коли з’являється нова прозова книга. І в такі моменти частенько ловимо себе на думці, що ті, про кого пишемо, занурюють свої думки в національне, що допомагає неординарно передати задум.

Ця добірка віршів — із нової книжки «В обіймах степу» відомого прозаїка і поета, лауреата літературної премії ім. Олеся Гончара, заслуженого діяча мистецтв України Геннадія Щипківського, що готується до друку в одеському видавництві «Астропринт».

Ці вірші, як зазначає у передмові сам автор, — поетичні акорди, якими відлунює нині його душа.

Нещодавно, у квітні, в Одесі побачив світ черговий випуск часопису «Камертон». Нагадаю: ідеться про південноукраїнський літературно-мистецький часопис, засновницею і головною редакторкою якого стала літераторка Марина Забуранна. Торік вийшло три номери журналу. Тепер маємо четвертий. Він доволі великий за обсягом — понад 270 сторінок з творами майже 60 авторів.

У передмові Марина Забуранна розмірковує про важливість пробудження у людей процесів мислення і відчування, передусім з урахуванням нинішніх тривожних воєнних подій, про роль у цьому нашого письменництва.

Сторічний ювілей цими днями відзначає журнал «Народна творчість та етнологія» — науково-популярний ілюстрований часопис, заснований Національною академією наук України й Інститутом мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М. Рильського НАНУ.

Журнал був заснований у 1925-у Етнографічною комісією Всеукраїнської академії наук (нині — Національна академія наук України) і до 1932-го мав назву «Етнографічний вісник». У 1937—1939 роках виходив під назвою «Український фольклор», із 1939-го по 1941-й — «Народна творчість», із 1957-го до 2010-го — «Народна творчість та етнографія». Із 2011-го це видання ми вже знаємо як «Народна твор-чість та етнологія».

Нещодавно вийшов друком перший офіційний довідник, який містить актуальну інформацію про структуру, духовенство, монашество, храми, парафії та душпастирську діяльність Одеського екзархату Української греко-католицької церкви.

«Ця книга — не просто збірка фактів і даних, а спроба передати вам нашу ідентичність, донести живі історії наших спільнот, наші зусилля щодо розвитку душпастирської діяльности Української греко-католицької церкви на чорноморському узбережжі України впродовж багатьох років. Заглибившись в історію становлення і розвитку Одеського екзархату, проаналізувавши діяльність кожної парафіяльної громади та жертовне служіння наших священників, можемо побачити, як діє Боже провидіння, як віра дає людям силу долати будь-які труднощі та перешкоди», — зазначив у передмові до видання екзарх Одеський УГКЦ, владика Михайло Бубній.

Національна спілка журналістів України презентувала збірник матеріалів «Судилища над правдою в Криму. Історії 20 українських журналістів, які зазнали російських репресій».

Як зазначає у передмові до новодруку голова НСЖУ Сергій Томіленко, цей збірник — підсумок багатомісячної роботи членів Спілки, кореспондентів різних видань та експертів з різних галузей знань над проєктом, «метою якого було методами розслідування провести конкретний правозахисний аналіз сфальсифікованих кримінальних справ і професійних, і громадських журналістів, засуджених у Криму, власне, лише за служіння ідеї утвердження свободи слова, за надання в своїх матеріалах гласності тим фактам та діям, які є російськими злочинами проти цих людей».

Напередодні Нового року побачив світ другий номер літературно-мистецького часопису «Камертон». Редакційна колегія — відомі літератори, критики, журналісти: Євген Баран, Олександр Косенко, Роман Кракалія, Ярослава Різникова, Валентина Саєнко, Микола Славинський, Ірина Тома. Засновниця й головна редакторка Марина Забуранна зазначає, що тираж — лише 100 примірників, але планують з часом додрукувати ще декілька десятків.

Часопис покликаний задовольнити вибагливість істинних гурманів літературного слова на Одещині, й не тільки. Класичні структура — рубрики «Поезія», «Проза», «Спогади», «Переклади», «Літературознавство і критика», «Краєзнавство»… Крім того, кольорова галерея, у якій щоразу публікують картини митців нашого Причорноморського регіону. У цьому випуску — картини Анастасії Грудки, яка, попри юний вік (17 років!), вражає своїм талантом і своєю громадською діяльністю в Одесі та області.

Щойно вийшов у світ черговий (листопадовий) номер «Української літературної газети».

У ньому, зокрема, опублікована стаття «У поета немає мети — є тільки шлях» — уривок (з продовженням у наступному номері) із книжки спогадів нашого земляка, лауреата Шевченківської премії Тараса Федюка.

Літературно-художній та громадсько-політичний журнал «Березіль», «який, попри постійні ворожі обстріли, і далі друкується в незламному Харкові» (цитата зі звернення редколегії часопису до читачів), порадував уже одинадцятим від початку повномасштабного вторгнення рашистів в Україну і четвертим у цьому році (за жовтень — грудень) числом.

У розділі «Проза» свіжого номера вміщені дві новели нашого краянина Геннадія Щипківського — «Фаціят» і «Гаплик». До речі, це не перша поява імені знаного письменника із Великої Михайлівки на шпальтах «Березоля»-2024: у другому числі (за квітень — червень) у розділі «Мемуаристика» надруковані його етюди «Навперейми з часом».

Як уже писали «ЧН», нещодавно вийшло друком науково-довідкове видання «Невтомний шукач скарбів духовних: книжки з автографами з колекції Г.Д. Зленка у фонді Одеської національної наукової бібліотеки», підготовлене фахівцями ОННБ.

Пропоноване видання особливе тим, що автографи є цінним джерелом для дослідження творчості їх авторів, свідченням кола особистих та наукових контактів адресатів й адресантів, відображенням колориту епохи. Адже автограф — це не просто особистий підпис автора, він може бути важливою частиною його самоідентифікації. Видання з автографами є вельми цікавим дослідницьким матеріалом для вивчення особистостей тих, хто їх писав, і того, кому вони адресовані.

У видавництві «Дискурсус» нещодавно побачила світ нова книжка письменника Степана Процюка — роман «Пан». Проникливий майстер відтворення психологічних біографій класиків української літератури цього разу оживив на сторінках роману мецената, громадського діяча, культуртрегера українства кінця ХІХ — першої чверті ХХ століття Євгена Чикаленка.

Щоправда, Євген Харлампійович зримо, але епізодично, у контексті життєвих перипетій головних героїв, зринав у попередніх книгах С. Процюка: у листуванні В. Винниченка (роман «Маски опадають повільно»), у зустрічах Євгена Чикаленка і його сина Левка з Іваном Франком у Львові (роман «Руки і сльози»). Уже в цих фрагментах відчувалася особлива притягальність харизматичного мецената для харизматичного автора психобіографій видатних українських письменників.

У наш час, коли відомі історичні події, ба й цілі епохи, зчаста отримують дещо іншу інтерпретацію, а то й свіжий і навіть новий науковий погляд, книга з такою назвою не могла не привернути увагу, не зацікавити. «Інша історія: пічонаги, половці — автохтонна опозиція» — просто і без надуманої загадковости, а проте цілком по-сучасному називається цей об’ємний том.

Презентація цієї вельми серйозної наукової монографії кандидатки історичних наук, доцентки Надії Агафонової у рамках XXIV Всеукраїнської виставки-форуму «Українська книга на Одещині» відбулася у великій залі Одеської національної наукової бібліотеки, і вже цей факт наче підкреслював або ж натякав на певну пріоритетність події.

— Надіє Василівно, ми знайомі не один рік. Пригадується той час, коли ви, працюючи на кафедрі української мови в Інституті народного господарства (нині це Економічний університет), влаштовували для студентів і зі студентами вельми цікаві заходи… Не певен, чи відбувалося щось подібне в інших вишах. А потім зненацька поміняли спеці-яльність, стали істориком.. Як ви прийшли в історію, та ще й так далеко зайшли в ній, що далі вже й нікуди, здається? Адже йдеться у цій книзі про часи половецькі, які зрідка у нас на слуху і про які ми небагато знаємо...

— Я в освіті з 1979 року. За першим дипломом — філологиня, викладачка української мови та літератури. Трудову діяльність розпочала в Alma Mater: бібліотекарка, учителька української мови, заступниця директора школи. У середині 1980-х на загальних умовах знову вступила на навчання до університету: цього разу вибрала історію.

Біобібліографічні покажчики належать до того роду видань, які до рук читача потрапляють нечасто. З ними здебільшого працюють науковці, зокрема історики, бібліотекарі, викладачі вишів та шкільні вчителі. У, так би мовити, широкого загалу інтереси-запити інші. А шкода. Бо біобібліографічна література — це своєрідний дороговказ на ниві діяльності якоїсь знакової людини, її зібраний докупи і чітко систематизований доробок, а заодно й портрет. Принаймні, штрихи до нього, покладені упорядниками, самим автором (через, скажімо, автобіографію), фахівцями, колегами, друзями. Штрих до штриха — й окреслюється контур, ну а щоб той обрис став повноцінним портретом, треба вже самому заглибитися у наоране-накошене героєм покажчика. Для чого, власне, той покажчик-дороговказ і створений.

Черговий, 47-й випуск серії біобібліографічних покажчиків «Письменники Одеси», заснованої Одеською національною науковою бібліотекою 1980 року, присвячений життю і творчості відомого українського журналіста і прозаїка Романа Тарасовича Кракалії (Одеса: Бондаренко М.О., 2024).

В офісі Одеської регіональної організації НСЖУ відбулася презентація двох книжок молодої талановитої київської журналістки Тетяни Олійник — «Ним усі захоплювалися. Спогади зв’язкових УПА про Романа Шухевича» і «Формула нашої перемоги».

Молода авторка розповідала про Романа Шухевича і його безпосереднє оточення й помічників. Про те, як зацікавилася цією темою, та так, що написала книжку. Для цього треба було поспілкуватися з багатьма учасниками тих подій, котрі повернулися із совєтської каторги. Брала інтерв’ю і в Юрія Шухевича, сина легендарного командира УПА.

В Одесі презентували рукотворну книгу свідчень херсонців з окупації «Lament of Kherson region», створену за середньовічними технологіями в Естонії.

Окупація Херсона із 3 березня по 11 листопада 2022 року стала для його мешканців величезним випробуванням духу та волі, перевіркою на справжній патріотизм, завдяки якому і здобувається перемога.

В Одесі відбулася презентація видань проєкту «Книгарня бандерівців»

Одеська обласна універсальна наукова бібліотека названа на честь Михайла Грушевського. Відомо, що цей видатний історик прагнув до наукової об’єктивності, позитивізму, але при тому залишався на ґрунті українського світогляду.

Останніми десятиліттями бачимо неоковирні за-клики «деідеологізувати», «деполітизувати» історію та інші галузі гуманітаристики, включно з педагогікою. Це неможливо! Не існує жодної об’єктивності взагалі. Це веде до космополітизації, чим неодмінно користуються наші вороги, впускаючи у безідейний вакуум свої концепти. Українська наука тим і відрізняється від інших, що вона має бути не просто територіяльною, а культурно-світоглядно українською, захищаючи позиції, інтереси, світогляд Української Нації. Це чудово розуміли видатні послідовники М. Грушевського у новій українській історіографії Я. Дашкевич та Я. Ісаєвич. Будь-які ідейки про «без політики», що вже стільки лиха наробили українському національному організму, мають бути відкинуті як шкідливі.

Розповідати дітям про нинішні реалії дуже важливо, і ніщо не зробить це краще, ніж художня книжка, в якій автор м’яко й поступово доносить потрібні речі.

Ми підготували добірку нових видань для дітей різного віку, які по-різному промовляють до дитини, але завжди — про важливе.

Напередодні свого славного ювілею — 80-ліття — відомий письменник, лауреат літературної премії ім. Олеся Гончара, заслужений діяч мистецтв України Геннадій Шипківський порадував читачів новою книжкою — «Навперейми з часом». Це, як зазначається в анотації, медитації про минуле та сьогодення, спроба зазирнути краєм ока в майбутнє. Книжка — новаторська за побудовою, де поетичні строфи й прозові рядки злиті воєдино.

Про це новаторство автора літературознавець Петро Сорока свого часу висловився так: «Чимало поетів пробували поєднати поезію і прозу (ще, мабуть, з часів Данте, коли появилося його «Нове життя»), але рідко кому вдавалося злити їх воєдино, добитися того, щоб епічна оповідь легко і природно перетікала в лірику, і навпаки, щоб рими не сприймалися в структурі прозового тексту як чужорідне тіло, що збиває ритм. Геннадію Щипківському це вдалося».