Україна і світ

Політичні сейсмологи не помилилися. Перші укази вашингтонського самодержця після коронації підтвердили не всі побоювання експертів, але багато з прогнозів. Знову зробити великою найсильнішу країну без «перетрушування» планети не вдасться. Й ось, судячи з усього, почалося…

Нелояльні не отримають ні цента

Трампісти, які очікували чогось подібного, скрізь пожвавилися, як пожвавилися нацисти всіх країн на початку тридцятих років минулого століття після приходу до влади німецького фюрера. Новий порядок! Відкусити шматок від величі, певна річ, не вдасться. Але можна привернути до себе увагу і домогтися відтермінування. Задля цього, наприклад, добровільно підняти мита на своєму (поки що ще канадському) кордоні. Заборонити китайським суднам користуватися Панамським каналом. Забудувати узбережжя Гренландії базами США, позбавивши доступу до моря. Перейменувати Мексиканську затоку на марсіанську. Одне слово, зробити все, що спаде на думку вождеві, який переміг демократів на виборах.

Останнім часом в Україні вкотре активізувалося питання щодо завершення війни у 2025 році. В інтерв’ю «Главреду» (https://glavred.net) історик і юрист, військовий аналітик, співголова громадської ініціативи «Права справа» Дмитро Снєгирьов розповів, як Росію підштовхують до переговорів, чому США чинитимуть тиск на РФ й Україну та що можуть включати мирні ініціативи.

— З чим, на вашу думку, пов’язані останні заяви відомих медійників про те, що у 2025 році завершиться війна? На чому вони можуть ґрунтуватися і наскільки їм варто довіряти?

— Не варто. Попередні заяви відомих медійників, зокрема щодо результатів виборів у Сполучених Штатах і можливості перемоги команди Байдена, показали, що довіряти їхнім прогнозам (бо аналізом це назвати важко) абсолютно не варто. Це, радше, бажання хайпанути — давайте називати речі своїми іменами. Причому ці заяви базуються на публічній інформації. Йдеться про повідомлення щодо перебування російської делегації в Сполучених Штатах, зокрема про трафік російського літака, який перебував у повітряному просторі США. Після цього з’являються повідомлення так званої російської опозиції щодо складу російської делегації.

Стрімкий наступ повстанців зніс режим Асадів, що правив у Сирії понад 50 років, і помножив на нуль плани Росії в регіоні. Що поразка Путіна в Сирії може означати для України?

За підсумками Другої світової СРСР мав за кордоном декілька військово-морських баз: Порккала-Удд (Фінляндія, закрита в 1956-у), Порт-Артур (Китай, закрита в 1956-у), Свіноуйсьце (Польща, закрита в 1991-у), Росток (НДР, закрита в 1990-у), Вльора (Албанія, закрита в 1962-у), Сьєнфуегос (Куба, діє досі), Бербера (Сомалі, закрита в 1978-у), Порт-Саїд (Єгипет, закрита в 1972-у), Тартус (Сирія, поки що діє), Нокра (Ефіопія, закрита в 1991-у), Триполі (Лівія, закрита у 2011-у), Камрань (В’єтнам, у 2002-у переформована в пункт МТЗ), Ходейда (Ємен, закрита).

Кандидат політичних наук, політолог Ігор РЕЙТЕРОВИЧ розповів УНІАН (ttps://www.unian.ua), навіщо лідери європейських країн один за одним телефонують Володимиру Путіну та чому це не має стосунку до встановлення миру, а натомість шкодить Україні.

На тлі обрання президентом США Дональда Трампа деякі лідери європейських країн наввипередки поспішають поговорити з ініціатором війни в Україні — російським диктатором Володимиром Путіним. Що насправді стоїть за цією «телефонною дипломатією» і чим це шкодить Україні?

Деспотів, які захопили владу у різних країнах, поєднує спільний страх революцій. Страх настільки сильний, що змушує бачити змови скрізь і спонукає навіть «м’яких диктаторів» запроваджувати режими тотальних репресій. До певного моменту репресії працюють, але потім заклепки не витримують і монолітні з вигляду режими руйнуються з тріском. А у деспотів постає питання: хто винен? Хто на рівному, відполірованому до блиску соціальному полі організував бунт?

Інтернаціонал диктатур

Як було добре у Білорусі. Тротуари в містах чисті, заводи працюють, картоплі у радгоспах — хоч греблю гати, бізнес під контролем, населення зайняте, корупцію сторонні не бачать. Та ба! Захотілося їм чесних виборів, національних прапорів та іншої мішури… Так допекли всенародно улюбленого, що довелося за допомогою КДБ припинити неподобство, пересадити вільнодумців. І бачите — скрізь тиша, у в’язницях — порядок. Довелося, щоправда, з росіянами тісніше подружитися, на уклін до московії часто їздити, опинитися під економічними й персональними санкціями. Та то дурниця. Головне — вистояли проти НАТО. Вистояли, не вмерли. Непримиренну опозицію вигнали за кордони. Вона не є небезпечною.

Російська війна проти України набуває глобального характеру, в деяких країнах уже почалася підготовка до відкритого конфлікту Росії з країнами НАТО, кажуть оглядачі. І якщо з погляду України Третя світова війна вже триває, то з погляду НАТО світ перебуває у передвоєнному періоді.

Так міжнародні оглядачі і преса реагують на заяви колишнього головнокомандувача України Валерія Залужного, який нині є послом у Великій Британії, про те, що Третя світова війна вже почалася із залученням до російської агресії Північної Кореї та Ірану.

Що нам треба знати про команду Трампа

Новообраний президент США вже визначив кандидатури на більшість ключових посад у своїй майбутній адміністрації. Рекрутинг відбувається рекордними темпами. Рішучість Дональда Трампа особливо помітна порівняно з хаосом перехідного періоду та початку його першої каденції. Нині він виглядає значно краще підготовленим і впевненішим, добираючи кандидатів на значущі посади відповідно до власних уподобань і порад тих зі свого найближчого оточення, хто допущений до вирішення кадрових питань. Серед них, зокрема, його «другий номер» Джей Ді Венс, сини Дональд-молодший та Ерік, Ілон Маск й адвокат президента Борис Епштейн.

Головним критерієм добору кадрів є абсолютна лояльність до «боса» й уміння обстоювати його ідеї та вчинки в ЗМІ. Ці якості цінуються на порядок вище, ніж компетентність і досвід. Трамп зробив висновки зі свого попереднього президентства, коли в його оточенні були так звані дорослі, тобто люди, які мали власну думку й могли навіть сперечатися з «лідером».

Пів року навколо України ходили ворожі хмари, потроху збиваючись у БТГр, і вранці 24 лютого 2022-го росіяни розпочали масштабне вторгнення, що стало кульмінацією періоду напруженості й гібридної агресії з боку РФ, яка розпочалася з анексії Криму у 2014-у. Війна швидко переросла в найбільший конфлікт у Європі після Другої світової війни, остаточно зруйнувавши глобальну систему безпеки й відчутно вплинувши на безпеку, політику й економіку всього світу.

Недоімперія остаточно усвідомила, що без України вона куца й абсолютно непрезентабельна, що їй треба зберегти свій вплив на пострадянському просторі, перешкоджаючи зближенню України із західними інституціями, такими як НАТО та Європейський Союз. Україна ж має стратегічний інтерес у захисті свого суверенітету й незалежності, прагне інтеграції з ЄС та НАТО, аби забезпечити власну безпеку. Західні країни, зокрема США та держави Європейського Союзу, зацікавлені в стабільності регіону, захисті міжнародного права та стримуванні агресивної політики Росії.

Дональд Трамп переміг на виборах і стане наступним президентом США. Президент України вже привітав його: спершу — у соцмережі Х, а згодом — в особистій телефонній розмові.

«Провів чудову телефонну розмову з Трампом і привітав його з історичною та переконливою перемогою (…). Ми домовилися підтримувати тісний діалог і розвивати нашу співпрацю. Сильне і непохитне лідерство США є життєво важливим для світу і для справедливого миру», — написав Володимир Зеленський у Телеграмі.

Один із п’яти пунктів українського Плану перемоги передбачає поглиблення економічного співробітництва із союзниками. Акцент — на спільному видобуванні та глибокому переробленні корисних копалин. Безумовно, майбутня повноцінна інвестиційна діяльність у цій царині неможлива без виконання першочергових пунктів плану — геополітичних, військових та безпекових. Але готуватися треба вже тепер, адже налагодження виробничих процесів у видобувній галузі — справа багатоетапна й доволі тривала. Передовсім важливо осучаснити нормативну базу та продовжити реформування дозвільної, правоохоронної й судової систем, що відкриє шлях для іноземних грошей і технологій ще навіть до завершення війни.

Що Україна може запропонувати партнерам

Логіка президентського плану передбачає, що спільне видобування й захист критичних ресурсів, якими володіє наша країна, мають не лише величезне значення для її економічного розвитку, а також є гарантією для убезпечення від можливих майбутніх посягань ворога. Тому, за словами Володимира Зеленського, Україна пропонує США, Євросоюзу та іншим ключовим партнерам укласти спеціальну угоду про спільний захист наших ресурсів, спільне інвестування й використання відповідного економічного потенціалу.

18 жовтня у Берліні зустрілася «велика четвірка», лідери країн-важковаговиків, які визначають політику Заходу. Зокрема й політику щодо російської агресії проти України. Принципових розбіжностей між президентом США Джозефом Байденом, канцлером ФРН Олафом Шольцем, президентом Франції Еммануелем Макроном і прем’єр-міністром Великобританії Кіром Стармером щодо «українського питання» нема. Але в нюансах та підходах — є.

Четвірка тих, хто вирішує

Почнемо із Байдена, для якого зустріч у Берліні — своєрідне прощання з Європою. Після виборів 5 листопада чинний президент США перестане бути маяком для колег навіть у разі перемоги на виборах Камали Гарріс. Але якщо переможе Дональд Трамп, американський «маяк» перетвориться на загрозу для європейців. І чинний президент США в Берліні майже відкрито пояснив, на яку саме загрозу. Північноатлантичний альянс перетвориться з поля співпраці на осередок конфронтації, як це було під час першого пришестя «Великого Дональда». Ба навіть гостріший. Оскі-льки віцепрезидентом при ньому буде не юрист Майк Пенс, а популіст Джей ді Венс, ізоляціоніст у квадраті.

Парламентська Асамблея Ради Європи (ПАРЄ) у четвер, 3 жовтня, одноголосно ухвалила резолюцію «Вшанування 90-х роковин Голодомору — Україна знову опинилася перед загрозою геноциду», наголосивши що нинішню агресивну війну РФ необхідно розглядати в контексті попередньої спроби знищення української нації та вважати її новим етапом геноцидної політики Росії.

Як підкреслила заступниця голови комітету інтеграції України з ЄС, голова делегації України в ПАРЄ Марія Мезенцева-Федоренко, це вже другий документ цієї тематики. Парламентська Асамблея визнала Голодомор 1932 — 1933 років геноцидом українського народу в жовтні 2023-го. Тепер у текст документа були внесені кілька правок.

Можливо, що так. Але від суто декларацій і слів треба перейти в поле практичної реалізації

Минулого тижня відбулося кілька важливих подій, які в багатьох створили враження початку обговорення, того про критичну необхідність чого мовиться від початку російського вторгнення в Україну, — нового світоустрою. Чи справді це так? Спершу про самі події.

Дводенний Саміт майбутнього, який пройшов 22—23 вересня в штаб-квартирі ООН у Нью-Йорку за участі делегацій майже всіх країн світу (близько 190), представлених главами держав, урядів, їхніми заступниками або міністрами, а також посланцями понад 60 міжнародних організацій. Попри спротив РФ та її союзників, було ухвалено декларацію «Пакт майбутнього», в якій підписанти зобов’язалися вжити конкретних дій для створення безпечнішого, мирного, стійкого та інклюзивного світу для майбутніх поколінь.

Один із претендентів на посаду господаря Білого дому доречно і не доречно заявляє, що глава української держави — найуспішніший торговець в історії. Після візитів Володимира Зеленського Україна нібито отримує від союзників у вигляді подарунків, грантів і безвідсоткових кредитів мільярди доларів, витрачає їх на власний розсуд і не посвячує у свої плани нікого. З точки зору успішного крамаря — так воно й виглядає. Але свідчить про повне незнання ситуації.

Плани і коригування

Шкода, що досвідчені радянологи США відійшли у засвіти. Інакше вони розповіли б Трампу про радянські плани та соціалістичні п’ятирічки. Які виконувалися й перевиконувалися. У звітах. А насправді були результатами коригувань у бік скорочення показників. Цей самообман підходив для пред’явлення членам Політбюро ЦК КПРС. І тільки. Навіть у сфері оборони комуністична імперія відставала від цифр на папері. Вона вічно когось наздоганяла і переганяла. Ці наздоганяння закріпилися в психології наших лідерів навіть після краху імперії. Не минає і дня, щоби на поверхню не спливав якийсь план. План ремонту водопроводу чи план закінчення війни — байдуже.

Німецька компанія Babbel, яка розробила мовні курси для українців на початку повномаcштабного вторгнення рф, заявила, що продовжить надавати безкоштовний доступ для усіх україномовних користувачів.

За даними компанії, з 2022 року на онлайн-платформі Babbel зареєструвалися близько 750 тисяч українців, які вивчають англійську, німецьку та польську мови. При цьому серед користувачів, які живуть в Україні, найпопулярнішою є англійська (70%), тоді як серед тих, хто виїхав, — німецька (її вивчає половина користувачів).

Експрем’єр Франції, голова політичної групи «Ensemble pour la Republique», член комітету у справах культури та освіти Національних зборів Габріель Атталь і представники парламенту цієї країни побували з візитом на Одещині.

«У січні, коли пан Атталь був тільки-но призначений прем’єром Франції, — йдеться у повідомленні телеграм-каналу голови Одеської ОВА Олега Кіпера, — ми дізналися про його одеське коріння й одразу направили запрошення відвідати наш регіон.

Як і все у сучасному світі, масштабна війна в Україні перейшла у битву технологій. Балістичні ракети, звісно, важче збивати. Але запаси радянських ракет вичерпуються, а виробництво нових у росіян обмежене. Іран зволікає з прямими поставками, якість «заліза» з КНДР — нижча за середню. При цьому за допомогу друзів москалям доводиться платити. Дорого. І чекати на допомогу довго.

Прогрес людства — результат війн

Менше коштують безпілотники — розвідувальні та ударні. А якщо оснастити їх найпростішою електронікою, «шахеди» з керованими бомбами здатні завдати шкоди більшої, ніж «кинджали» з «калібрами» разом узяті. Шойгу, колишній міністр рф, в арифметиці був не сильний. А нинішній російський «міністр війни» бєлоусов — бухгалтер за покликанням. Він наказує стріляти не наосліп, а по цілях, що негайно дають перемоги.

Спроби переконати американців зняти обмеження на використання західної зброї Збройними силами України укладаються в сюжет анекдоту про рукавички і туалетний папір. У москві 1960-х перетнулися іноземні журналісти. В одного вкрали рукавички. Він хотів купити нові. Продавчиня пропонувала підібрати їх під колір пальта. Попросила принести пальто з готелю. «Уявляєте, який у них сервіс!» — «Уявляю, —відповів колега. — Цими днями купував туалетний папір. Унітаз носив у магазин. Досі користуюся своєю газетою».

Чи ті поради?

На відрядження до Вашингтона українські чиновники з Банкової та військові найвищого рангу витратили, мабуть, чималі суми. Вони надали Пентагону гарантії, що застосовувати високоточні ракети та снаряди будуть лише у прифронтовій зоні. Вони запевнили політиків, що ЗСУ мають намір вражати винятково військові цілі. Вони, зрештою, передали до Вашингтона детальний список таких цілей. І ніякого толку. Високоточні «унітази» і високотехнологічний «туалетний папір» додому не привезли.

«Захід є Захід, Схід є Схід, і з місць вони не зійдуть, доки не постануть Небо із Землею на страшний Господній суд». Так починається довга балада Кіплінга, але цитують, як правило, лише перші її рядки. Особливо останнім часом. Коли стало реальністю протистояння «глобального Заходу» і «глобального Півдня». Так, опозиція світових соціально-економічних систем ХХІ століття умовна. Але ми свідки того, як у ХХ столітті протиріччя двічі переростали у світові війни.

Конвергенція вже не актуальна

Найпрозорливіші давно стурбовані, як би відтягнути момент зіткнення «глобального Півдня» і «глобального Заходу». І які компроміси потрібні, щоб наш час, ХХІ століття, не став прелюдією світової пожежі? Один із мислителів минулого, академік Андрій Сахаров пропонував відносно просте рішення — конвергенцію, зближення та взаємопроникнення двох систем, але ця ідея не знайшла відгуку у радянських політиків. Та й західних лідерів теж не захопила. Лідери держав того часу існували завдяки протистоянню систем. Відтак не могли рубати сук, на якому сиділи. Після краху червоної імперії недовгий час здавалося, що ліберальна демократія ідею Сахарова підхопить і реалізує. Що філософи зразка Фукуями і Гантінгтона поширять світло розуму на країни, де про лібералізм не чули, а демократію вважають вигадкою сатани.

Китай намагається не програти у війні й звузити можливості путіна

Запрошення на адресу міністра закордонних справ України Дмитра Кулеби прибути з візитом до Китаю пролунало гучно й несподівано. Ще в червні найвищі посадовці в Пекіні майстерно ухилялися від комунікацій із представниками України. Посол Павло Рябікін прямо скаржився на мовчанку пекінських бюрократів, візит заступника міністра Андрія Сибіги китайська сторона не погоджувала до останнього моменту, а про неучасть китайських дипломатів у швейцарському Саміті миру було офіці-йно повідомлено буквально напередодні події. А тут ворота до Піднебесної для візиту Дмитра Кулеби в липні відкрили саме з китайського боку. На сайті тамтешнього МЗС пресреліз про зустріч Ван Ї з Дмитром Кулебою було опубліковано без характерної для китайського стилю підкресленої згадки факту петиції про візит із боку гостя.

Раптовий інтерес Китаю до комунікації з Україною зовсім не свідчить про зміну його позиції щодо «української кризи». В рід-ауті, виданому китайською стороною за підсумками зустрічі, відтворено традиційні кліше, якими послуговується Пекін: про політичне вирішення «української кризи», про відданість Китаю переговорам і про його «конструктивну роль» у припиненні війни. В ньому знову нема згадок ані про підтримку територіальної цілісності України, ані про відповідальність росії за війну. Свою позицію Китай презентує не як одноосібну, а як консенсусну, на основі порозуміння з Бразилією та підтриману «міжнародною спільнотою».

Яким ми, українці, запам’ятаємо президента США Джозефа Байдена?

Жахи війни, численні жертви та страждання, критична ситуація на фронті змушують нас зосереджувати увагу на чинниках, що віддаляють закінчення війни на прийнятних для нас умовах, які поклали б край постійній загрозі суверенітету України з боку росії. Серед цих чинників — відсутність у США та інших наших партнерів стратегічної визначеності щодо глибини військової поразки росії, що негативно впливає на постачання нам зброї необхідної номенклатури, її використання для ураження цілей на території агресора, а також реального просування України до членства в НАТО. Вирішальною мірою це обумовлено невиправдано «обережною» позицією чинної американської адміністрації та особисто президента США.

14 липня — День взяття Бастилії. Хотілося щось про Францію написати. Але поки думав, Дональда Трампа підстрелили. І поїхало… У соціальних мережах стрічки перевантажені версіями, міркуваннями та фантазіями про змову і про паралельну реальність. Тим часом непаралельна реальність відходить не на другий, а на двадцять другий план. А якби куля подряпала не вухо, а ніс? Як би подряпина позначилася на долях світу? На продовженні воєн, на вбивствах солдатів і цивільних, на руйнуванні міст, на погрозах застосувати ядерну зброю?

Про законність влади

Ми самі створюємо і підтримуємо міфи про всесилля вождів. Самі приводимо їх до влади і самі падаємо перед ідолами на коліна. Україна у цьому процесі — не виняток. А війна сприяє страхам та призводить до пошуків вітчизняного «бонапарта». Але в нашій країні недовіра до влади — частина історії, закріплена століттями традиція. У цьому сенсі ми є зразком демократії, близьким до Латинської Америки. Поки що, слава Богу, лідерів української опозиції не катують і не скидають із вертольота. Але замкнути у стінах Верховної Ради і заборонити виїзд за кордон — запросто. Або призначити бойового генерала послом, всупереч міжнародній практиці, без агремана країни, що приймає. І, зрештою, виключити з оперативної політики.

Чим  він  небезпечний  для  України?

Уперше за 24 роки владімір путін здійснив державний візит до КНДР. Під час зустрічі з Кім Чен Ином вони підписали договір про всеосяжне стратегічне партнерство, який, зокрема, передбачає: «У разі агресії проти однієї зі сторін інша надає їй усю необхідну допомогу відповідно до статті 51 Статуту ООН та національного законодавства рф і КНДР». У такий спосіб путін легалізує та забезпечує довготермінову перспективу військово-технічного співробітництва з КНДР для ведення війни проти України і водночас намагається застерегти Південну Корею та інших союзників від надання військової підтримки Україні. До речі, договір від 1961 року між Радянським Союзом і Північною Кореєю містив такий пункт, але росія свого часу від нього відмовилася.

Від початку російської агресії проти України Північна Корея не лише стала дипломатичним голосом підтримки москви, а й закрила її критичну потребу в озброєнні, надавши артилерійські снаряди, протитанкові міни та балістичні ракети. За оцінками американської та південнокорейської розвідок, вона відправила до росії щонайменше 10 тисяч морських контейнерів зброї.

25 червня 2024 року назавжди вписане в історію нашої держави — саме цього дня розпочалися офіційні переговори про вступ України до Євросоюзу. Так, попереду ще довгий і складний шлях, ще багато потрясінь, втрат і перемог. Але відтепер це не ілюзорна перспектива, що, може, колись нас запросять доєднатися до європейської спільноти, а конкретна дорога, якою ми вже йдемо.

З цієї нагоди очільники держави звернулися до народу з такими словами.

Нещодавно в рамках проєкту «Зміцнення інформаційної стійкості в Україні» у партнерстві з International Practitioners Partnership Network (Естонія) за підтримки Європейського Союзу в Українському кризовому медіацентрі відбувся захід «Європейська інтеграція: просто про складне».

Із журналістами українських регіональних медіа зустрілася віцепрем’єр-міністерка з питань європейської та євроатлантичної інте-грації України в 2016—2019 роках, а сьогодні — депутатка Верховної Ради, голова Комітету з питань інтеграції України до ЄС Іванна КЛИМПУШ-ЦИНЦАДЗЕ. Ось що вона розповіла.

«Найкраща відбудова — та, яку не потрібно проводити», — наголосив канцлер Німеччини Олаф Шольц під час Конференції з відновлення України, яка 11–12 червня проходила у Берліні під гаслом «Єдині в обороні. Єдині у відновленні. Сильніші разом».

А щоб зменшити те, що доведеться відновлювати через руйнівну дію агресивної росії, пан канцлер анонсував поставку у найближчі тижні і місяці третьої системи Patriot, установок IRIS-T та Gepard, ракет і боєприпасів. А ще закликав присутніх на конференції підтримати німецьку ініціативу щодо посилення україн-ської ППО «всім, чим можете».

Час від часу у мережі з’являються карти із зображенням вибухів ракет, випущених по нашій країні та по Ізраїлю. Зовні особливої різниці нема, хоча руйнівну силу московської зброї (ракет, бомб та «шахедів»-камікадзе) не порівняти з напівкустарними виробами терористів ХАМАСу. Але річ, зрозуміло, не в техніці. І навіть не в масштабах руйнувань. А в тому, як на те, що відбувається, реагує світ. А реагує він по-різному.

Категорична ініціатива

На початку нинішнього тижня Рада Безпеки ООН вкотре проголосувала за припинення ізраїльської операції проти терористів ХАМАСу. «За» проголосували всі, крім росії, яка утрималася. Представники кремля пояснили, що утрималися вони не з принципових міркувань, а для того, щоб не сваритися з арабами, які попередньо схвалили американську ініціативу.

У 27 країнах, які входять до Європейського Союзу, 6–9 червня пройшли вибори до Європарламенту. І хоча головна ознака цих виборів — відчутний успіх правих популістів, схоже, за попередніми результатами, вже стає зрозуміло, що у цій інституції таки збережеться проукраїнська більшість: три найбільші політичні групи залишаються незмінними і разом отримають 403 мандати із 720 у новому скликанні ЄП.

Переможниця виборів — правоцентристська Європейська народна партія (European People’s Party), очільницею якої є Урсула фон дер Ляєн, — отримує 185 місць. На другій позиції — Прогресивний альянс соціалістів і демократів (S&D), який здобуває 137 мандатів. На третьому — об’єднання лібералів «Оновлюючи Європу» (Renew Europe) — 79.

Мій знайомий, скептик за натурою, запевняє, що сучасна українська дипломатія є безперервним ланцюгом помилок і промахів. Незалежність, що впала з неба, відібрала у лідерів, як і в населення, здатність тверезо дивитися на речі. Вона замінила реальність мрією. Понад тридцять років ми намагаємося повернутися у реальний час. Не протверезила навіть війна. Коли на фронті бракує снарядів, у тилу зносять пам’ятники, перейменовують вулиці, перебирають образи минулих століть. Стріляємо не вперед у ворогів, а назад — у себе. І найчастіше потрапляємо у ціль.

До саміту – лічені дні

Нема сенсу вкотре занурюватися в давню історію. Помилок та промахів достатньо і сьогодні. Деякі з них вже відіграли негативну роль, деякі продовжують шкідливо впливати на українську політику. З недавнього минулого виділимо так званий контрнаступ 2023 року. З актуальних подій року нинішнього назвемо підготовку до червневого Саміту миру у Швейцарії. І те, й інше — продукти доморощеної пропаганди, склепаної нашвидкуруч київськими чиновниками для підняття духу населення. Але якщо з провалом «контрнаступу» і підняттям духу все зрозуміло (це призвело до зворотного результату), то із Самітом миру ми продовжуємо пов’язувати надії на швидке закінчення війни і неминучу поразку агресора.

Щойно ситуація на фронті стабілізується, з нафталіну дістають спогади тих, хто особисто був присутній при спробах домовитися з кремлем. Таких спроб з 2014 року було зо двадцять, а від початку масштабного вторгнення військ агресора на нашу територію — не менше п’яти з обох боків. Але цікавою є лише стамбульська попередня домовленість. Тоді була можливість прямого контакту між путіним і Зеленським.

Джонсона там не стояло

Досі не відомий текст нібито існуючого документа 2022 року, підготовленого після відведення російських військ від Києва. Одна з версій — проєкт угоди підготували за участю посередників: президента Туреччини Раджепа Ердогана та московського олігарха Романа Абрамовича. На папері нібито зафіксували вимоги та побажання воюючих країн. З варіантами та доповненнями, що могли виникнути у процесі переговорів. Цікаво, що «чернетки» документа з’явилися у розпорядженні засобів масової інформації одразу ж і почали кочувати із газети в газету. Для серйо-зних переговорів це не характерно. Але спрацювала магія авторитетів. Серед коментаторів виявилися представники чинної влади України, чиновники кремлівської адміністрації і навіть прем’єр-міністр Великобританії Борис Джонсон.