Матеріали з рубрикою «Точка зору»

Переглядів: 84

Війни всіх проти всіх

Можна без кінця обговорювати перехід Авдіївки під контроль окупантів, але користі від таких обговорень — нуль. Зміна командувачів ЗСУ не прискорила і не сповільнила загального процесу переходу України від невдалих наступів до оборони. І дай Боже, щоб оборона у 2024 році була успішною. Щоб ворог не просунувся ні на південь, ні на захід, а атаками з повітря не зміг перекрити шляхи постачання наших військ.

І знову вкотре Мюнхен

Автор цього огляду не є військовим експертом. Тому перейдімо до подій політичних. Більшість із них у вихідні, що минули, і на початку нинішнього тижня пов’язана з війною. Тобто відхилення від теми не буде.

Переглядів: 247

Трагедія і фарс в одному флаконі

Не було випадку, щоб у розпал війни головнокомандувач без вагомих на те підстав звільнив командувача збройними силами, написав цими днями мій читач. Вочевидь, людина у школі погано вчилася. Приклади таких звільнень є. Їх чимало. Один із таких — «корніловський заколот». У 1917 році міністр-голова Російської республіки Олександр Керенський звільнив верховного головнокомандувача Лавра Корнілова. І фактично віддав країну на поталу більшовикам.

Чи читав Зеленський Гегеля?

Звільнення командувача збройними силами у розпал війни сталося тоді і в Україні. Наприкінці 1917-го уряд Центральної Ради залишив війська генерала Павла Скоропадського без постачання. І змусив розпустити добре озброєні, дисципліновані, укомплектовані українцями військові формування. Єдиний надійний захист України від більшовицької революції.

Як писав Гегель, історія повторюється. Спочатку — у вигляді трагедії, потім — у вигляді фарсу. Трагедії столітньої давності схожі були одна на одну. Їх поєднував страх по-літиків перед зростаючою популярністю воєначальників. У заходах щодо наведення порядку та дисципліни соціалісти бачили підготовку перевороту, а не бажання виграти війну.

Переглядів: 208

Століття абсурду

Перш ніж перейти до основної частини огляду, хочеться згадати про своєрідний ювілей — сторіччя від дня смерті Леніна. Цим «ювілеєм» завершився минулий календарний тиждень. Можна зітхнути і забути, що колись жив «вождь світового пролетаріату». Але не забувається. Нинішня війна України з московією — продовження війн двадцятих років минулого століття.

Конфіскації та дружба народів

Але досить про історію. Протистояння цивілізованої частини людства та нецивілізованої його частини ви-йшло за межі розумного. Воно перемістилося в географію з використанням понять територій, на яких проживають народи. А питання, з якого часу проживають і на яких правах, — тепер непристойні. Проблему, виявляється, можна вирішити указами. Якщо не вдається — війнами. Наприклад, продану царським урядом у 1867 році Аляску в кремлі вимагають конфіскувати у відповідь на економічні санкції, запроваджені у ХХІ столітті проти російської федерації. Або приєднати до московії п’яту частину України. Потім — конфіскувати та оголосити своєю власністю найбільшу в Європі Запорізьку атомну станцію.

Переглядів: 186

Глобальні тріщини

Всесвітній економічний форум, який проходить цього тижня у швейцарському Давосі, — наочний доказ того, що відомі пророки на кшталт Френсіса Фукуями поспішили з висновками про кінець історії та торжество ліберальної моделі глобальної економіки. Більшість слів із гарних пророцтв тепер треба брати в лапки або не вживати взагалі. Насамперед, це слова «всесвітня» та «глобальна», які до лібералізму у будь-якій формі прямого стосунку не мають.

Торговельні війни у розколотому світі

У розколотому, як тепер кажуть — фрагментованому, світі вирують торговельні війни. Сьогодні важче з’ясувати, що об’єднує співтовариство адептів «вільної торгівлі» та вільного переміщення капіталів, ніж те, що їх роз’єднує. По швах розповзаються вже досягнуті й ретельно відредаговані довгострокові угоди. Такі, як добре відома нам Угода про асоціацію з Європейським Союзом. Коли східноєвропейські сусіди України (всупереч духу та букві документа) вимагають відновлення квот та мит для експорту з нашої країни продовольчих продуктів. І з цією метою блокують для фур переїзд кордонів.

Переглядів: 223

Минуле прискорення і майбутня перебудова

Останні роки існування радянської імперії стали часом катастроф. Найбільша з них — вибух четвертого реактора Чорнобильської атомної електростанції у квітні 1986-го. А наприкінці серпня того ж року сталася менша за масштабами подія, про яку зараз згадувати не люблять. За 13 кілометрів від берега за відмінної видимості та сприятливої погоди зіткнулися два судна — пароплав «Адмірал Нахімов» і балкер «Петро Васьов».

Віра в перемогу — ще не перемога

Спільних причин у радянських катастрофах, на перший погляд, нема. Але є ідеологічна підкладка. Країну за вказівкою парті-йних лідерів наприкінці 1980 років намагалися модернізувати за допомогою прискорення та перебудови. Прискорення обіцяло наблизити комунізм, перебудова накреслювала шлях до цього. Але поєднувати два процеси — означало провокувати лихо. Як-от вибух реактора чи зіткнення на морі. Як гірко зауважували тоді, атомний реактор оптимізували, «Нахімов» перебудовувався, а «Васьов» прискорювався.

Переглядів: 257

Кодекс мовної поведінки

Про своєрідний кодекс мовної поведінки, який мав би полегшити процес відродження української мови, писав ще чверть століття тому уродженець Одеси Володимир Вітковський. Ставши на початку 1990-х львів’янином, він свою ідею пропагував досить послідовно. Але українці, які об’єднуються радше навколо яскравих особистостей, а не складних для розуміння ідей, не підтримали рух у підказаному напрямку. Шкода, що не знайду публікацій Володимира, але суть написаного пам’ятаю.

Після останнього спалаху всеукраїнської мовної колотнечі, використаної фсб, я чомусь знову пригадав ідею Вітковського. А поштовхом для роздумів стала одна прикарпатська подія.

Переглядів: 254

Про вулиці, пам’ятники і мир у нашому домі

Під ракетними обстрілами одесити твердо налаштувалися на зміни. В тому числі і на прибирання зовнішніх ознак імперського періоду. Йдеться про перейменування вулиць та знесення одіозних пам’ятників. Але чимала частина містян категорично проти. Бої попереду? Чи можливий інший шлях, мирний? Тобто рух уперед без надмірної категоричності й «ламання через коліно». Бо що доброго у взаємопоборюванні?

Деякі фахівці вважають, що ще ніколи в часи незалежної України патріотичні сили не були настільки розколотими, поляризованими, як оце зараз, після історії з Іриною Фаріон. А це дуже небезпечно, зважаючи на те, що «вісь зла» (росія, Китай, Іран, КНДР тощо) успішно формується, а допомога Україні може істотно зменшитися. Спробуємо спокійно розібратися в тому, як рухатися далі.

Переглядів: 281

Як не заблудитися в хащах часткових справедливостей

«Нема миру без свободи та справедливості». Ці слова приблизно пів року тому сказала Роберта Мецола, голова Європейського парламенту, хоч ця думка насправді належить не одному авторові, а людській цивілізації загалом. Здавалося б, це однозначна аксіома життєвого досвіду. Проблема тільки в тому, що ми живемо в одіозний час, коли люди часто втрачають здатність розрізняти правду й неправду, добро і зло. А відтак навіть очевидні аксіоми сьогодні треба доводити.

Почну з висновку, який не лише для мене, а й для переважної більшості українців однозначний: у нинішній історичний момент без свободи для українського народу не буде сталого миру. Хтось може заперечити: а хіба у світі всі народи втішаються свободою? Як щодо курдів, тібетців чи уйгурів? Так, світ цей несправедливий, і тому народи виборюють собі свободу часом кривавою боротьбою. Адже богиня свободи виходить не з піни морської, як Афродіта, а з поту і крові тривалої боротьби.

Переглядів: 225

Як поділити шкуру недобитого Януковича

Останніми тижнями ми стали свідками кількох, м’яко кажучи, неприємних скандалів, пов’язаних із російською мовою зокрема та проросійськими політичними рухами загалом. Головною булькою всіх цих рухів стала заява Олексія Арестовича, який із Відня проголосив, що йде в президенти, щоб здобути мир.

Скажу відразу, цей текст не про Арестовича, а про ситуацію в цілому. Тому давайте спробуємо розібратися, на що розраховують арестовичі і чому саме зараз вони вирішили стартувати.

Переглядів: 260

РПЦ — не церква, а держструктура рф

Давайте зізнаємося: скільки б нам з вами не було років, але ми всі або читали, або дивилися казкову епопею про Гаррі Поттера. Хтось сам, хтось, трохи старіший, за компанію з дітьми, тож, як то кажуть, усі ми в курсі. Пригадуєте, що таке горокракси? Це такі магічні артефакти, в яких заховано шматок душі чорного мага. І доки десь зберігається бодай один горокракс, чорного мага, по суті, неможливо вбити — темна душа знову й знову повертатиметься з того світу, зло нескінченно відроджуватиметься, аж доки не будуть знищені всі його горокракси.

До чого це я раптом про казочки? А до того, що Верховна Рада нарешті у першому читанні ухвалила закон, який є першим кроком до заборони в Україні так званої російської церкви. Це рішення, якщо його вдасться довести не просто до другого читання, а й до ефективного виконання, належить до найбільш історично значущих подій сьогодення — не часового масштабу цієї війни, не масштабу доби незалежності, а, щонайменше, масштабу останніх чотирьох століть.

Переглядів: 271

Чи потрібна поствоєнній Україні міцна рука?

Нещодавня заява першого віцеспікера та наближеної до президента людини Олександра Корнієнка про те, що влада тестує президентську модель, доволі неоднозначна, але небезпідставна. Хоч би скільки сам Корнієнко потім пояснював, що його слова вирвані з контексту, але ж він лише констатував фактичний стан справ. Адже зараз президент контролює і парламент, й уряд. І найголовніше — очолює силовий блок в умовах війни.

Ідея про розширення влади президента для України завжди актуальна, а бажання будь-якого чергового гаранта Конституції відтяпати побільше повноважень у парламенту і Кабміну — закон. То, може, нам і треба йти туди, наділивши президента на рівні Конституції відповідальністю за виконавчу гілку влади? А якщо ні, то все-таки чому?

Переглядів: 174

Український туз у рукаві

Головна перевага світових демократій — вибори, теоретична здатність громадян змінювати уряди та політичний курс держав. Головний недолік світових демократій — вибори. Не варто, мабуть, прелічувати способи, які перетворюють виборчий процес на махінацію навіть без прямого насильства. Таких способів у чинної влади — багато. А в період гострих криз «тузи у рукаві» ненадовго з’являються і в опозиції. Гріх цю карту не розіграти негайно.

Посваритися з друзями легко, а помиритися — важко

З початком російської війни проти нашої країни «українська карта» стала непобитим козирем, «тузом у рукаві» більшості гравців на політичній карті світу. Навіть тих, хто не знає, на якому континенті Україна знаходиться. Ще вчора прихильники негайних переговорів із кремлем відставали у рейтингах, а сьогодні ті, хто обіцяв скоротити або зняти з порядку денного допомогу українській державі (випадок Словаччини), святкують перемогу та формують уряди.

Переглядів: 258

Вибір без вибору

Нема сенсу повторювати, що демократія — один із інструментів, призначених для управління суспільством і державою. Один із інструментів, а не єдиний. Будуєте за допомогою молотка та цвяхів — виходить одне. Використовуєте комп’ютер — інша картина, яка часто несумісна з першою. Якість інструментів перевіряється історією, кризами та війнами на виживання. При цьому комп’ютер не завжди — далеко не завжди — здатен здолати примітивний молоток із цвяхами.

Війна за визнання

Під час холодної війни сімдесят років тривало змагання між комп’ютером і молотком. У якийсь час здавалося, що молоток програв. Він не спроможний збудувати державу, де за допомогою виборів модель розвитку прорахована на кілька років уперед. А комп’ютер здатний, але не працює. Користувачеві забивати цвяхи молотком зручніше, ніж розумітися на програмах. Так тепер і живемо. Вибираємо зручне, не заглиблюючись у деталі. І добре, коли треба вибирати між молоком та кефіром. Гірше — коли вибирати доводиться між миром та війною. Або, як нині в Україні, з вибором без вибору. Між війною і війною.

Переглядів: 226

Свято і навколо свята

Сьогодні, 24 серпня, наша країна відзначає День Незалежності. Відзначає удруге після масштабного вторгнення російських військ на нашу територію. На початку війни, після окупації та анексії Криму, ми продовжували пошановувати цей день начебто нічого й не сталося. Святковий настрій не зник навіть після того, як російські терористи захопили Луганськ і Донецьк, а європейські союзники змусили Україну укласти з агресором ганебні «мінські угоди».

Апологія Зеленського

Декого протверезили лише масові вбивства агресорами українських громадян після 24 лютого 2022 року. А взяти на себе частину провини за розгубленість на початку вторгнення серед української політичної еліти здатні одиниці. При цьому особливою заслугою глави української держави вважають, що він не втік зі столиці, а залишився у Києві разом з адміністрацією, попри реальну небезпеку. Применшувати таку заслугу не варто, але Вінстон Черчилль у 1940-у теж не покинув Лондона. А Сальвадор Альєнде у 1973-у особисто захищав президентський палац і загинув зі зброєю в руках.

Переглядів: 241

Навальний і ракети

Після масштабного вторгнення російських військ у нашу країну категорично не хотілося коментувати внутрішні справи агресора. У кримінальних структурах, звісно, є різні точки зору на те, якими методами зручніше і безпечніше (для бандитів) вбивати і грабувати перехожих. А різниця у поглядах, як і мотиви злочинців (наприклад, важке дитинство), фігурують на суді як пом’якшувальні обставини провини.

Страх важкого дитинства

«Важким дитинством» сучасного рашизму його адвокати вважають так звані лихі 1990-ті. Коли російські реформатори, в лапках і без лапок, щоб зберегти владу, добровільно поділили її з чекістами. І зайнялися первісним накопиченням капіталу. У свої кишені та в кишені своїх родичів. Цікаво, що яскравим і безкомпромісним викривачем лицемірства тих лихих 90-х став багаторічний борець із корупцією Олексій Навальний, якого путінський режим нібито вирішив уморити в ув’язненні, призначаючи багаторічні звірячі терміни.

Переглядів: 276

Гаплик блокаді

Новиною цього тижня стала спроба прориву морської блокади України ізраїльським торговим судном Ams1. За ним було ще два кораблі (Sealok і After) під грецьким і турецьким прапорами. Ще кілька суден готуються пройти прямим маршрутом до гирла Дунаю, ігноруючи попередження московського режиму, що будь-який корабель у Чорному морі, який прямує до українських портів, розглядатиметься вмс росії як «законна» воєнна ціль. Три судна супроводжує американський військовий літак, оснащений протикорабельними ракетами, і розвідувальний безпілотник.

Свобода судноплавства — світова проблема

Про основи міжнародного права після початку російської війни проти України намагаються не згадувати взагалі. Але якісь правила, що не дозволяють стріляти віялом від живота один в одного, у світі таки залишаються. Одне з правил — забезпечення вільного судно-плавства поза зоною бойових дій. Якби його не було, то будь-який збройний конфлікт перетворився б на привід для початку світової війни. До цього йшло на Близькому Сході, у В’єтнамі, біля берегів Кореї чи Тайваню. Але не доходило і поки що не дійшло.

Переглядів: 375

Ракетний терор Одеси

Як росіяни пробивають наш повітряний щит і до чого тут ракети «Онікс»

Уже тиждень російські нацисти зі звірячою систематичністю практично щоночі б’ють по Одесі ракетами і дронами, намагаючись вразити портову інфраструктуру. Треба визнати, б’ють вельми результативно.

У цьому матеріалі, пишуть автори на https://dumskaya.net, ми не будемо розбиратися у загадках російської душі — чому вони вирішили «прасувати» наше місто саме зараз, чи пов’язане це з черговою «бавовною» на так званому Кримському мосту, а чи із шантажем у контексті продовження «зернової ініціативи» на вигідних агресору умовах. Натомість спробуємо зрозуміти (або щонайменше хоча б запропонувати кілька реалістичних пояснень), чому у ворога це виходить.

Переглядів: 672

Війна війною, а бунт — за розкладом

«Історію московії в анекдотах» можна доповнити жартом ХІХ століття. Почали холопи бунтувати. З вилами пішли до маєтку. Кричать, матюччя сиплять. Вийшов на ґанок прикажчик: «Чего вам надо, холопы?». — «Чаво, чаво? — відповідають. — А ничаво». Почухали бороди. Розвернулися, розійшлися по домівках.

У цьому анекдоті дев’яносто відсотків того, що треба знати українцям про заколот євгєнія прігожина. Роздуми російських емігрантів, «хороших» і не дуже хороших росіян, про розкол у лавах кремлівської еліти, про втрату путіним обличчя, про близький розпад держави можна сміливо пропускати повз вуха.

Переглядів: 530

Кевін РАЯН: «Росія може застосувати тактичну ядерну зброю, а Захід не зробив нічого, щоб цього не допустити»

Які довготривалі наслідки руйнування греблі Каховського водосховища? Чи адекватно Захід реагує на ядерні загрози, які створила росія, окупувавши Запорізьку атомну станцію на півдні України? Як реагує Захід на погрози кремля застосувати тактичну ядерну зброю проти України і чи вживає заходів, щоб цього не сталося?

Про це Грузинська служба «Радіо «Свобода» (друкуємо у перекладі української редакції цієї служби https://www.radiosvoboda.org. — Прим. «ЧН») поговорила з бригадним генералом США у відставці Кевіном Раяном, старшим науковим співробітником Центру науки та міжнародних справ Белфера при Гарвардській школі імені Кеннеді.

Переглядів: 601

«Оборонні дії» і Перемога

Основні джерела інформації про нашу війну — аналітики з Інституту вивчення війни (США) та Британської розвідки у Лондоні — опинилися у складній ситуації. Уже два тижні вони не можуть сформулювати чітку відповідь на запитання: чи розпочався обіцяний півроку тому весняний (літній) масштабний наступ Збройних сил України на фронті?

Секретність і недовіра

У розпорядженні поважних розвідувальних організацій чого тільки нема. Зі супутників видно буквально кожен сантиметр наших територій. Прослуховуються розмови всіх, хто користується засобами зв’язку, аж до найвищого керівництва. А який толк? Сьогодні генерал сказав одне, завтра — інше. На підставі цих заяв складаються кольорові карти з просуваннями чи відступами із населених пунктів, назви яких більшості обивателів за межами цих сіл та селищ мало що говорять.

Переглядів: 581

Спасти себе і спасти ціле людство

Останні двісті років ми живемо в режимі іншої стійкості — це режим великого прискорення, great acceleration. Хоч би які ми брали показники — чи збільшення тривалості життя, чи підвищення комфорту, чи рівня освіченості, чи будь-який інший показник рівня якості щоденного життя — всі вони зростають експонентно, тобто у кожного все краще і всього більше.

Але водночас (і це дуже нас гнітить) так само експонентно підвищується рівень вуглекислого газу, скорочується озонова зона, зникають біологічні види і т. д. Паралельно з тим, що ми маємо режим стійкості дуже швидкого розвитку, дедалі більше зростає загроза дальшому нашому існуванню яко людського роду.

Переглядів: 638

Спасти себе і спасти ціле людство

«Найбільше диво — це все ж лише людина: своїм зусиллям може Богом бути або дияволом». Цей вірш написав Анґелус Сілезіус, німецький поет часів тридцятирічної війни, а нагадаю вам, що тридцятирічна війна XVII століття — це одна з найбільш жорстоких кривавих війн в історії Європи.

Чому я його процитував? Бо він порушує тему, яку історики вважають центральною для сучасності й не тільки. Ця тема звучить по-богословськи, але нею насправді займаються історики — вона називається «диявол в історії», і суть цієї метафори в тому, що все те добре, що ми робимо, не завше добре закінчується, тому що в історії є диявол.

Переглядів: 958

Історія — наука неточна

Не хочете ескалації — отримаєте війну без кінця

Посіяти сумніви легко. Достатньо розділити віру на пункти і розбити її на параграфи. Подібну властивість розуму називають аналізом. Розкладати інформацію по поличках у точних науках допомагає математика. А в науках неточних — уява. З усіма недоліками. Історія — наука неточна. Спроби застосувати у ній аналіз, розбити минуле на пункти і параграфи призводить до помилок. Непорозуміння зумовлюють і спроби синтезу. Прогнози, передбачення майбутнього. Особливо під час війни.

Глухий кут, якого не існує

Але маленькі фукуями не можуть вгамуватися. Помилилися з кінцем історії — завалимо пресу розповідями про глухий кут, у який зайшло людство, та сценаріями виходу із цього кута. Матеріалу довго шукати не треба, а уява не перестає працювати. Який сценарій виведе нас із глухого кута — не відомо. Швидше за все, жоден. Бо глухого кута нема. Масштабний напад рашистів на Україну незвичний тому, що відбувся і продовжується в центрі Європи. У світі подібних воєн — хоч греблю гати. Причому далеко не всі з них закінчуються миром. Деякі тривають десятиліттями, і кінця їм не видно.

Переглядів: 710

Змити російську гидоту з нашої землі

Спиратися в оглядах на тексти російських керівників, журналістів і пропагандистів треба з великою обережністю. Найчастіше цей набір звуків і букв розрахований не на рядового споживача інформації, а на начальника, який приймає рішення. Його хочуть до рішень підштовхнути. Однак головного начальника росії підштовхувати в потрібному напрямку небезпечно. У його голові все йде за планом. Лише деякі ризикують порушити ці плани порадами.

Стій там, іди сюди

Одним з небагатьох таких порадників минулого тижня виявився «кремлівський кухар» євгеній пригожин, який опублікував у Telegram статтю «Тільки чесний бій: ніякого договорняка». Порада, викладена в публікації, стосується способу завершення війни в Україні. За примітивністю вона конкурує з добре відомим нам «треба просто перестати стріляти». З одним, щоправда, істотним уточненням: росії необхідно «закігтитися», зберегти захоплене під час війни. Уточнення начебто суперечить меті знищити Україну як державу, яку рік тому висловив господар пригожина. І в той же час не суперечить. Бо закликає воювати до вирішального кінця.

Переглядів: 620

Цілком таємно?

Найнадійніший спосіб заховати секретні відомості — розбавити їх фантазією й опублікувати у пресі. Якщо такою була мета «витоків» документів Пентагону, то у військовому відомстві США працюють розумні люди. Є, однак, ризик, що дезінформацією скористаються вороги. Але під час війни ризик — справа шляхетна. Поки з «білого шуму» лиходії спробують виокремити корисні дані — всі війни у світі закінчаться. У тому числі й війна в Україні.

Сенсація і провокація

Поява в пресі секретних і надсекретних документів — не новина. Їх гублять у метро, залишають на автобусних зупинках і в ресторанах, де відбуваються важливі зустрічі. Незважаючи на західні свободи без берегів, журналісти в більшості випадків розуміють, коли публікації здатні завдати шкоди своїй чи дружній державі. І за небагатьма винятками (як-от діяльність Джуліана Ассанжа) своїми знахідками користуються обережно. Але «витоки» відомостей з Пентагону — не той випадок. Починаючи з їх появи.

Переглядів: 633

Поки існує імперська росія...

«Та яка війна? Про що ти кажеш?..». Такі та подібні розмови часто звучали під час родинних посиденьок чи зустрічей давніх друзів на початку минулого року. У війну не вірили, попри вісім років АТО. Не вірили в потужні ракетні атаки мирних міст і сіл, масову евакуацію та блекаут. Не вірили в катівні у підвалах і розстріли беззбройних мирних жителів…

Хоча активна патріотична меншість заздалегідь готувала тривожні валізи і зброю до бою. Закликає вона це робити навіть після перемоги в цій війні. Адже поки існує імперська росія — існує загроза незалежній Україні. Детальніше — у публікації lb.ua.

Переглядів: 613

Чому Україні потрібна ядерна зброя?

Держава, яка не володіє ядерною зброєю,
коли інші володіють цією зброєю,
не володіє власною долею.
Шарль де ГОЛЛЬ.

Україна територіально затиснута між потужною економічно, але не надто сильною політично Європою і слабкою економічно, але вкрай агресивною Московією. Агресивність нашого північного сусіда цілком компенсує його економічну слабкість і робить вкрай небезпечним для всього цивілізованого світу.

В усі історичні епохи територія України була територією воєн. Причому ці війни не були лише локальними міжплемінними сутичками, а війнами наших предків з найбільшими військовими потугами світу.

Переглядів: 459

Перемога — не тільки наступ, або Про інтерв’ю президента дорогою з Херсона до Києва та інші новини

Ми звикли дізнаватися про бої в Бахмуті за повідомленнями з Вашингтона, про становище в Мар’їнці або Авдіївці — за донесеннями з Лондона. А минулого тижня глава нашої держави звернувся до населення України через японську газету «Іоміурі Сімбун» з новиною, що весняного наступу Збройних сил України не буде.

Оборона. Військові та політичні завдання

З натяків авторитетів «Нью-Йорк Таймс», «Вашингтон Пост», «Волл-стріт джорнел» або «Політико» ми і раніше здогадувалися: перенесення термінів українського наступу можливе. Тепер це прозвучало з вуст Верховного головнокомандувача конкретно. Аналітикам та експертам, військовим і цивільним, слід переглянути суму оцінок, які в останні місяці були нав’язані суспільству як єдино вірний прогноз. Варто відмовитися і від твердокам’яних аргументів та придумати щось інше. Новеньке.

Переглядів: 800

Свобода чи рівність?

Кого з нас у молодості не хвилювало романтичне гасло «Свобода, рівність і братерство»? Воно було провідним для Французької революції 1789—1794 років і ніби відкривало шлях до ідеального устрою суспільства.

Справді, люди сприймають найважче нерівність. Неможливо почуватися комфортно, коли поряд із тобою є хтось багатший за тебе, наділений більшою владою, врешті, вродливіший та розумніший. Тут спрацьовує заздрість — абсолютно природний і корисний за певних обставин інстинкт, причому один із найсильніших. Прагнення рівності — це наче спроба зробити життя людей кращим. А чи кращим?

Переглядів: 646

Війна, християнство і справедливість

Нині, у розпал війни, я часто згадую давню зустріч із єговістами на одній з вулиць Краматорська. Це було в часи президентства Порошенка, здається, в 2017-у. Дві літні жіночки запропонували для перегляду свою релігійну літературу. Почувши від мене українську мову і запитання: «А чи є у вас український примірник?», одна із жінок роздратовано сказала: «Вот если бы не такие нацики, то у нас и войны бы не было…». Подумав тоді: Свідки Єгови на той момент уже отримали копняка з росії (бо путін завжди дбав про монополію гундяївської церкви), а тут, на Донбасі, вони досі поводяться як ретранслятори кремлівських наративів. Що то значить: відсутність україноцентризму!

У березні 2022 року інша віруюча вразила мене деструктивністю мислення, заявивши: «А ви знаєте, що Херсонська область — це вже росія? Будемо всі виїжджати за кордон, бо у нас тут неспокійно. Вибухи, руйнування… Знаєте, мені все одно — Україна чи росія. Головне — щоб був мир!». А потім делікатно нагадала, що захисники України також грішники, бо… вбивають людей. І роз-плата у них попереду, якщо не покаються. Ця набожна таврійчанка благополучно виїхала до Німеччини з дітьми і внуками. Навіть зятя призовного віку з України випустили, бо дітей у них багато. Дітки, справді, симпатичні й чемні. Але як же бути з державницькою ідеологією? Не мати її — собі ж на шкоду.

Сторінка 1 з 1212345»

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorski_novyny@gmail.com