Матеріали з рубрикою «Точка зору»

У всьому живому присутні ворожі до нього мікроорганізми, які називаються інфекцією. Навіть абсолютно здоровий організм перебуває у стані невпинної боротьби із заразою. Іноді остання перемагає, що означає смерть організму. Але частіше перемагає організм, якщо вміє мобілізувати на боротьбу всі свої захисні функції. В інфекції є і позитивна роль, яка полягає у тому, що вона знищує слабкі організми. Натомість інфекція дає можливість виживати і розмножуватися організмам сильним, пристосованим до постійної боротьби за життя. Так інфекція стає важливим фактором, хоча і не єдиним, еволюції всього живого на Землі до досконаліших форм. Як казав німецький філософ Ніцше: «Все, що нас не вбиває, робить нас сильнішими».

Сучасні люди настільки тісно взаємодіють між собою, що великі спільноти можна розглядати як живі організми. Що відіграє для них роль інфекцій? На мою думку, шкідливі ідеї. Їх метою є руйнація суспільства. Чи існує абсолютний критерій для поділу ідей на корисні та шкідливі? Так, існує — це заповідь «Плодіться і розмножуйтесь». Саме ці слова мудрі люди сивої давнини вклали в уста своїх богів. І людство, в цілому, виконує цей заповіт. Кількість людей на планеті Земля невпинно зростає відповідно до зростання засобів до існування. Але, одночасно, спостерігається і вимирання багатьох народів. Наприклад, стрімко вимирають народи Європи. Цей процес не здатний замаскувати навіть величезний потік мігрантів з усьо-го світу, що заполонив Європу. Красномовний факт: більша частина школярів у центральній частині Лондона — вже не англійці.

Ще до воєн і революцій у нашій країні й у світі мудрий лікар, одесит, який проживав у США, поставив діагноз тому, що відбувається: пішов час політиків, настав час вождів. Справедливість такого діагнозу підтверджується подіями. Хвороба з кожним десятиліттям, з кожним роком і з кожним днем прогресує.

Час вождів

Клятва вірності, яку склала Трампу «верхівка» Республіканської партії, у якомусь сенсі нагадує процедури, яких сто років тому, присягаючи фюреру, дотримувалися соратники по партії нацистів. І тоді, і тепер це була присяга засудженим за карні злочини. Такою присягою в єдину банду пов’язали німецький народ, а через сто років — народ російський. Не виключено, що в майбутньому так само пов’яжуть у монолітні банди народи інших держав і навіть народи Сполучених Штатів.

Якщо хтось очікує прочитати в короткому огляді виклад або аналіз тригодинного інтерв’ю президента нашої країни Володимира Зеленського американському блогеру Лексу Фрідману, то очікування марні. Дивіться «Єдині новини» по телевізору або в соціальних мережах. Там усе є. Ба більше, трьома мовами синхронно. Диво сучасних технологій.

Ми ж спробуємо вийти за рамки мейнстриму. Поговоримо про теми неочевидні.

Сьогодні у США та інших країнах Заходу нам пропонують різні варіанти припинення війни, які, умовно кажучи, називають «мирними планами», хоча нічого мирного в цих планах не проглядається. Зараз укласти мир з РФ — це все одно, що укласти мир з гітлерівською Німеччиною у кінці 1943-го, коли вже було очевидно, що антигітлерівська коаліція перемагає. Тоді нікому і в голову не приходило рятувати Гітлера, а от нині дехто у США та Європі навіть намагається зберегти «лицо Путину» і відсвяткувати з ним 80-у річницю перемоги над німецьким фашизмом, хоча нинішній російський фашизм виглядає не кращим від німецького. Україна довела, що вона здатна якщо не розгромити, то принаймні зупинити путінську орду, за умови отримання необхідної допомоги від наших партнерів, про яку ми просимо вже майже три роки.

Наразі в оточенні новообраного президента США Дональда Трампа розробляється кілька варіантів «мирної угоди» між Україною і Росією. Словосполучення «мирна угода» я беру в лапки тому, що такої угоди апріорі не може бути з нинішнім злочинним режимом у РФ, який продовжує історичну конфронтацію між Московією й Україною, що триває близько 500 років. Це вже починають розуміти навіть серед прихильників Д. Трампа. Так, його давній соратник сенатор Майк Раундс, виступаючи нещодавно на Міжнародному форумі безпеки в Галіфаксі (Канада), заявив, що «жодних мирних угод між Україною і Росією не може бути, оскі-льки Путіну не можна довіряти». При цьому наголосив, що «Путін не зупиниться, навіть якщо йому запропонувати певну частину українських територій». А ще М. Раундс висловив розчарування повільними й обмеженими поставками американської зброї до України і закликав «забезпечити українців всіма системами зброї, щоб дати відсіч абсолютній тиранії, яка йде з боку Росії».

Слово «переговори» дедалі частіше з’являється на перших шпальтах відомих газет. Голови, що говорять на ТБ і в соціальних мережах, дискутують щодо варіантів близького завершення російської агресії. Нових фактів вони, як правило, не наводять. Нові лише слова. Посилаються, наприклад, на недавнє інтерв’ю директора служби зовнішньої розвідки РФ Сергія Наришкіна, дане журналу «Разведчик». Про те, що Москва близька до виконання завдань, поставлених у рамках СВО.

У кола нема кінця

Саме голова служби зовнішньої розвідки був єдиним чиновником, який моментально не підтримав диктатора на засіданні Держдуми 21 лютого 2022 року. Головному розвідникові вже тоді були зрозумілі ризики, пов’язані з СВО. За тисячу днів «операції» навіть диктатор зрозумів — ризики уже не ризики. Найгірше сталося. Наступати неможливо. Відступати означає визнати поразку. І поразку не лише воєнну. Вона — політична. Узурпатора влади в очах населення виправдовують тільки перемоги. Нема перемог — влада зникає, наче й не було. Сам факт переговорів, на думку диктатора, — зрада. Перемир’я — зрада. Призупинення воєнних дій — зрада. Заморожування «конфлікту» — зрада. Зрада все, що кремлівська влада вважає зрадою. Про що домовлятися, якщо перемовникам загрожує в’язниця лише через те, що сіли з ворогом за стіл переговорів?

Шукати логіку в агресії росіян проти нашої країни — лише гаяти час. Навіть фантомні болі совка, навіть імперська експансія не можуть пояснити, навіщо москалям у 2014 році знадобилося захоплювати та анексувати АРК Крим, а у 2022-у вторгнутися на решту території України. Після двох революцій у кремля зберігалася можливість повного контролю над політикою та економікою нашої держави. І не було проблеми знайти у Києві слухняного й нежадібного президента.

У війни нема логіки

Підписана Президентом України Угода про асоціацію з Євросоюзом залишилася б гарним папером. У процесі її реалі-зації у нас і на Заході знайшовся б не один, а тисяча приводів відкласти саму ідею чотирьох принципів міждержавних економічних союзів — вільного переміщення людей, товарів, послуг та капіталів. Без політичного тиску, що знецінює свободи. До речі, згадані принципи досі ніде не втілені, а жорстка інтеграція (економічна й політична) зустрі-чає спротив. Аж до бажання залишити Євросоюз (британський «брекзит»).

Якщо тисячу днів масштабної агресії росіян розділити на періоди, то нинішній можна назвати «очікуванням Трампа». Його коротка характеристика — нічого без України. У сенсі взагалі нічого, крім дзвінка Шольца путлеру і дозволу американців стріляти західною зброєю по прикордонних (прифронтових) областях московії з обмеженням щодо дальності та детальним узгодженням цілей.

Дозвіл з масою умов

«Чудова сімка» G7 не була єдиною щодо обмежувальних заходів. Італія наполягла на тому, що її зброю проти росіян на російській території застосовувати не можна. А де можна — не вказала. Краще нехай припадає пилом на складах. У крайньому разі нехай, звільняючи території, вбиває українців, які потрапили в окупацію. З дозволом стріляти по тилах агресора західною зброєю — теж не все зрозуміло. У кожному з випадків такий удар необхідно погоджувати. У розрахунку на те, що поки погодять, то й війна закінчиться.

Ще недавно ми гадали за календарем, як за Біблією. А дату 5 листопада вважали вирішальною. Але ця дата все вирішувала для США і нічого не вирішувала для України. Лише відсувала рішення до 20 січня, коли всесильний Трамп реально вступить на посаду. Скоріш за все, 20 січня у Вашингтоні не знайдуть способу припинити безглузду війну і назвуть наступну дату. Щоб агресора і жертву агресії посадити за стіл переговорів. І зняти із себе відповідальність за масштабні вбивства.

Мирно величі не досягнути

У Сполучених Штатах знову популярне гасло «Make America great again!», що означає «Повернемо Америці колишню велич!». Це гасло, якщо вірити всьому, у що вірять американці, під час виборчої кампанії вперше широко експлуатував Рональд Рейган, але якщо пошукати, то таке ж гасло засвоїли і втілювали у життя американські президенти, починаючи з Теодора Рузвельта. А участь американців у двох світових війнах пояснюється не симпатією до Європи та збереженням світопорядку, а провокаціями. У Першу світову — атакою німців на лайнер «Лузітанія», а у Другу світову — нападом японців на Перл-Харбор.

Чому розпався Радянський Союз і чому Російська Федерація вийшла з нього першою? Моя відповідь така. Радянський Союз був імперією, а імперії існують лише за рахунок сильного центру. Соціалізм як економічна модель суспільства зазнав у Радянському Союзі повного банкрутства, а відтак центр суттєво ослаб. Після 74 років блукання економічними манівцями слід було повертатися до нормальної моделі суспільства, базованої на свободі громадян і змагальності суб’єктів економічної діяльності, тобто на капіталістичній економічній і політичній основі.

Але повернення в русло світової цивілізації мало бути дуже болючим (згадайте лихі дев’яності). Аналітики російських спецслужб це очевидно передбачили. Радянський Союз міг розпастися у некерований спосіб під час цього переходу. Військові конфлікти між окремими суб’єктами і взаємні образи могли поховати назавжди саму ідею відродження «великої імперії». Один із законів контролю спецслужбами за суспільними процесами полягає у тому, щоб очолити небажані політичні процеси, якщо їх не можна уникнути. Тому Російська Федерація вийшла з Радянського Союзу першою.

Коли власники і топ-менеджери компаній виходять у відставку, їм найчастіше дістається роль консультантів, високооплачуваних «розмовляючих голів» або комівояжерів. Якщо такі люди — політики, майбутнього вони не мають. Так відбувається скрізь. В Україні, де п’ятого президента відсунули від влади на стадіоні. Й у Сполучених Штатах, де глава держави змушений був відмовитися від другого терміну за станом здоров’я.

Загальний збір на військовій базі

Цікаво, що самі відставники не помічають, як їхній вплив у всіх сферах спадає до нуля. І борсаються доти, доки їм, м’яко кажучи, не нагадають. Про нашого Верховного головнокомандувача поки що ні слова. Під час війни переобрання його неможливе. Він цим користується. Принижує зовнішніх та внутрішніх конкурентів, перетворює парламентсько-президентську республіку на департамент Офісу. Але коли війна закінчиться, демократичній владі доведеться зважати на думку виборців. А майбутній глава української держави стане схожим на Джозефа Байдена. Тобто на комівояжера з великим досвідом, але без впливу на ситуацію.

Хто не ризикує, найчастіше не програє. Але й не виграє з такою ж імовірністю. Визначаючи порядок денний Президента України під час візиту до США на Генеральну Асамблею ООН, в ОП та МЗС пішли на великий ризик. Розрахунок на двопартійну підтримку нашої країни у Конгресі на якийсь час проігнорували. Й обрали пряму співпрацю із демократами. Тобто безумовну підтримку чинного президента Джо Байдена та кандидатки у президенти Камали Гарріс.

Ми за демократів. Крапка

У зовнішній політиці України це майже переворот, що нагадує «курську операцію» ЗСУ. Реалізація знаменитого прислів’я «пан чи пропав», коли шанси рівні, але ризик виправданий. Бажання сидіти на двох стільцях одразу і не складати яйця в один кошик характерне не лише для українських полі-тиків. Але війна — взагалі час ризиків. У короткостроковій перспективі перетин кордонів рф нашими військами небезпечний тому, що підрозділи можуть бути відрізані від основних сил або заблоковані в Курській області надовго. Але довгостроковий психологічний ефект ризику безсумнівний.

Нова загроза національній безпеці України

А чи знаєте ви, що в Україні віднедавна є територіальний ексклав, такий самий, як Аляска у США чи Калінінградська область у рф?

Реалії війни змінюють політичну географію України не тільки на сході. Загрозливі зміни відбуваються і на півдні Одещини, хоча про них мало хто говорить уголос. Та, на моє глибоке переконання, проблему Бессарабії не можна зводити до суто регіональних клопотів, це – в тому числі й через строкату етнічну мапу цього чудового закутка української землі – один із ключових викликів національній безпеці.

З огляду на професію час від часу доводиться дивитися телевізор і слухати радіо. Про якість передач писати не хочеться, але поділюся приватним спостереженням. Випуски новин редактори формують так, щоб не вийти за межі дозволеного під час війни. А диктори із задоволенням й оперативно повідомляють нам прогнози погоди (у понеділок — про землетрус, який відчула й Одеса). Але, не дай Боже, бодай натяком згадати про конкретні місця падіння російських ракет і снарядів. Як перешкода для наведення ворога на цілі — правильно. Та, на жаль, вимушена секретність поширюється на все. А політика, зовнішня і внутрішня, подається постфактум.

Ескалація легітимності

Новини постфактум, з одного боку, дозволяють уникнути помилок та різночитань. Але, з іншого боку, дають змогу сховати невигідні для влади сюжети. Так, розповідь про нещодавнє «перезавантаження» в уряді України перетворилася з повісті про перестановку ліжок у борделі на мудре рішення Офісу президента та «слуг народу» у Верховній Раді. А суть проблеми — довготривала концентрація влади в руках однієї людини — взагалі не увійшла до переліку українських проблем.

Якось я читав лекцію з вищої математики для студентів другого курсу в одному з одеських вишів. Студенти презентували колись найпрестижніший фах — теплофізику. Тепер це був найнепрестижніший фах й абітурієнтів приймали на нього за залишковим принципом.

Темою лекції була похідна та її властивості. Пояснити молодим людям, що таке похідна, було справою абсолютно безнадійною, оскільки їхні знання з математики не виходили за межі початкової школи. Щоб якось оживити гнітючу атмосферу, я спитав: як ви думаєте, Сонце рухається довкола Землі чи Земля — довкола Сонця? Атмосфера в аудиторії відразу розрядилася. На моє здивування почалася жвава дискусія. Для того, щоб з’ясувати переважаючу точку зору, я провів голосування. Виявилося: п’ятеро студентів вважають, що Земля рухається довкола Сонця, а шестеро — що Сонце рухається довкола Землі.

Перенесення частини бойових дій Збройних сил України на територію ворога — безсумнівна наша перемога. Диво. Але секретність, за допомогою якої цієї перемоги досягнуто, викликає багато запитань. По суті, на війні утворився третій фронт. При цьому фронт, не захищений як від зовнішніх союзників, так і від внутрішніх героїв. Ейфорія «курськ наш» поступилася місцем серйозним роздумам, що робити з перемогою.

Знову поради

Загальний настрій союзників України — образа. Чому заздалегідь не порадилися і не повідомили, де й коли українські війська перейдуть російський державний кордон? Такі відомості, як показує досвід, негайно опинилися б у російському генштабі. Й у Вашингтоні одночасно позбулися б проблем із непередбаченою «ескалацією», на зразок постачання в Україну високоточних ракет далекого радіусу дії, та зі спробами застрахуватися від української перемоги.

У метеозведеннях поряд з об’єктивними показниками часом з’являється суб’єктивне формулювання «відчувається як». Тобто тепліше чи холодніше, ніж насправді. У полі-тиці та в економіці — та ж картина. Наближення нової світової війни відчувають не лише політики й політологи. Громадяни в заможних країнах, як у п’ятдесяті роки минулого століття, обладнують бункери, щоб відсидітися під час нібито «неминучої» ядерної катастрофи. Ті, що бідніші, збирають гроші на гідний похорон. Хоча ці гроші задовго до катастрофи можуть перетворитися на цукеркові фантики.

Безумних треба вчасно зупинити

Передчуття ядерної катастрофи ґрунтується на тому, що російські політики, на відміну від радянських, свою ядерну зброю перетворили із засобу стримування супротивника на засіб воєнного шантажу. А основним шантажистом є «кремль» на чолі із психологічно неадекватним національним лідером. Реагувати на це потрібно, як у психіатричних лікарнях реагують на пацієнтів лікарі та санітари. Ізоляцією пацієнтів та сильнодіючими засобами. Аж до лоботомії.

Головна подія цього тижня — Олімпіада. Їй завжди намагалися нав’язати політичну підкладку. І завжди намагалися цієї підкладки позбутися. Починаючи з часів П’єра Кубертена, який відродив традицію античних Олімпійських ігор, існують ілюзії, що спорт зближує людей, які прагнуть єдності. І встановлює добрі, дружні стосунки між народами. У Стародавній Греції якийсь час так і було. Але цей період добряче забутий. У новітній історії олімпіади найчастіше служили приводом для розбрату та полі-тичних маніпуляцій, а видатних спортсменів держави і політики використовували у своїх інтересах.

Втрачені ілюзії

Більшовики вважали олімпі-йський рух буржуазною затією, але Сталін у 1952 році в рамках розбудови імперії вирішив цю затію використати. Він послав на літні Олімпійські ігри до Гельсінкі велику команду. До її складу увійшли 25 спортсменів із УРСР. Після смерті «вождя світового пролетаріату» в Радянському Союзі олімпійський рух використовували з тією ж метою аж до розпаду совка. Після його розпаду участь в Олімпіадах підтримують держави-уламки. У тому числі — Україна. Можна було б згадати, скільки медалей вибороли наприкінці ХХ — на початку ХХІ століть наші спортсмени загалом. Але не варто. Медальний залік за країнами походження і є маніпуляцією у спорті. Слава належить конкретним людям, які досягли визначних результатів, а не тим, хто від імені спортсменів виступає по телевізору.

«Демократія, звісно, погана форма правління, але нічого кращого люди поки що не вигадали». Ці слова приписують Вінстону Черчиллю, хоча близькі за змістом висловлювання відомі ще з часів створення перших держав.

Купив не купив, а поторгуватися можна

Від часів доісторичних і до наших днів точаться дискусії, як удосконалити демократію. Щоб населенню жити не заважала. Толку від подібних дискусій — нуль. На зміну поганій формі правління приходить така, що Черчилль, за всього бажання, не зміг би описати. Мільйони людей існували, а подекуди існують, в умовах соціалістичної демократії. Іншої не було. Слухали — ухвалили. Рішення політ-бюро, пленумів, з’їздів — крапка. П’ятнадцять років у черзі на отримання квартири. Три роки — щоб купити «Жигулі». Ділянку на цвинтарі із встановленням пам’ятника сплатять родичі. Безкоштовно вивчені і яким вдалося вижити за безкоштовної соціалістичної медицини.

Тиждень розпочався з трагедії. Російська стратегічна крилата ракета частково зруйнувала, частково призвела до непридатності корпуси знаменитої української дитячої лікарні «Охматдит». Загинула лікарка, кілька батьків, постраждали діти. У Києві ворог завдав удару ще по одній лікарні, кількох об’єктах інфраструктури та житлових будинках. Понад чотири десятки загиблих. У той же час рашисти спрямували ракети на ще кілька наших міст. Там також є жертви.

Скільки коштує китайський «нейтралітет»

Утім, називати акт московського тероризму безпрецедентним — помилка. Безпрецедентним актом державного терору є розв’язана війна проти України. Війна на знищення нашої країни і нашого народу. Війна ведеться за потурання або невтручання (що по суті те саме) багатьох країн та урядів. Називати дружні, недружні та ворожі нам держави нема потреби. Як і політичних лідерів. За десять років війни практично все розкладене по полицях. А з полиці на полицю перескакують рідко. Хоча такі випадки є і є сподівання, що в ситуацію втрутяться країни та лідери, від яких реально залежить закінчення війни.

Нове — не що інше, як забуте старе. Це стосується не лише історичних подій, а й оцінок минулого. Здебільшого людьми, які самі не брали участі у переворотах, не будували держав, не воювали за права та свободи.

В очікуванні важкого вибору

«Хорошими» революціями історики ХІХ століття вважали ті, що дали позитивні результати. Тобто виправдали ті тяжкі випробування, яких зазнали громадяни. Включаючи втрату майна і самих життів. «Хороші» революції залишили нащадкам добре виписані конституції, закони та засновані на них демократії. З поділом влади, дієвою судовою системою та здатністю змінювати владу на виборах. Прикладом «хороших» революцій більшість істориків зо двісті років тому називала боротьбу британського народу з королівською владою та американську війну за незалежність від тієї ж корони.

Із п’ятдесят років тому у дітей та дорослих популярними були книжки з назвами «Фізики жартують» і т.п. Але не пам’ятаю книжок з назвою «Жарти математиків». Ця сфера знання — для людей серйозних. Гумор там недоречний, як сміх на похороні. Щоправда, коли йдеться про операції з нулем, навіть у серйозних людей з’являються посмішки. Яке число на нуль не множ — буде нуль. А ділити на нуль взагалі заборонено. Наука обчислень розсипається на очах.

Масовка й ультиматум

На те й наука. Але крім наук, людство має ще багато чого. Політику, наприклад, або дипломатію. Там важливо не обчислити чи виміряти, а отримати переконливий результат для доповіді начальству. У начальників нема часу для перевірок. Вони здатні множити та ділити (особливо ділити!) все, що забажають. Якщо ж результат не влаштовує, множимо на нуль — і ще один клопіт спав з плечей. Саме так сталося на Саміті миру у Швейцарії, куди для незрозумілої мети зібрали представників сотні країн, змусили сфотографуватися та підписати спільне комюніке зі шляхетними побажаннями, не підкріпленими засобами виконання.

Великого письменника якось запитали, як він ставиться до зібрань товариства тверезості. Той відповів коротко: збираються, щоб пити горілку. А щоб не пити — нема чого збиратися. Ця максима сповна стосується багатолюдного Саміту миру, який у минулі вихідні зібрався на швейцарському курорті Бюргеншток нібито для того, щоб допомогти розібратися з війною в центрі Європи.

Поляризація триває

Розбиралися оригінально. З усього, що могло б допомогти розплутати клубок протиріч, відібрали проблеми, які, на перший погляд, не викликають у більшості присутніх заперечень. Тобто повернення всіх полонених і депортованих дітей, ядерна безпека і продовольча криза, пов’язана з продовженням війни. За рамки порядку денного винесли оцінки російської збройної агресії, вбивства людей, захоплення української території, питання відповідальності за скоєні злочини та відшкодування агресором трильйонних збитків.

Населення планети стрімко зростає. За допомогою найпростішої математичної моделі я спробую спрогнозувати чисельність населення країн світу через 50 і 100 років. Такою найпростішою математично моделлю є модель Мальтуса. Її принципове обмеження полягає у тому, що протягом всього досліджуваного періоду приріст населення вважається сталою величиною. З точки зору математики це означає, що процес зростання населення описується задачею Коші для лінійного однорідного диференційного рівняння першого порядку із сталими коефіцієнтами. Результати такого моделювання, виконані для 223 країн світу, частково наведені у таблиці. Необхідні дані для розрахунків взяті з української Вікіпедії за 2017 рік. Така можливість фізично існує лише за наявності необмежених життєвих ресурсів.

 Для країн, населення яких зменшується, цей прогноз є оптимістичним, оскільки не враховує того факту, що перевищення смертності над народжуваністю насправді з часом для цих країн зростає. Отже, реальні результати можуть бути значно гіршими. Для країн, населення яких зростає, цей прогноз не враховує сповільнення темпів зростання внаслідок задіяння різних механізмів, що його сповільнюють. Для таких країн точнішим було б використання логістичного рівняння, що є вже нелінійним. Труднощі його застосування полягають у необхідності врахування обсягу матеріальних ресурсів, якими володіють відповідні народи. Складність подібних розрахунків стає практично нездоланною, оскільки завдяки «плідній» діяльності глобалістів народи, яким бракує ресурсів у їхніх країнах, активно захоплюють ресурси інших країн через еміграцію до них.

Ідеться про стиль мислення, який наблизив би нас до перемоги. Колись від філософа і правозахисника Мирослава Мариновича вперше почув, що набагато ефективніше сприяти бажаним тенденціям, аніж боротися з небажаними. Тоді це виглядало чимось новим і навіть дещо несподіваним. Бо всі ми з початку 1990-х були заряджені духом патріотичних мітингів. Усім хотілося більшої наступальності! А тут — така незвична формула.

Але тепер бачу, що філософ мав рацію. Козацька наступальність ефективна лише в період відкритого збройного протистояння з ворогом, а потім нікуди не дітися від послідовної роботи над собою й суспі-льством. Коли потрібні не так революціонери, як садівники, коли вирішальним моментом є… технології. Зокрема й технології єднання. Переконаний, ми дуже ви-граємо, якщо пожвавимо міжрегіональне спілкування. І патріотичні регіональні еліти повинні це робити системно, а не лише час від часу.

З точки зору сучасності — не тільки політики, а й самої цивілізації — війна росії проти України виглядає суцільною дикістю. Адже всі у світі — і росіяни також — прекрасно усвідомлюють, що Україна росії нічим не загрожувала й не загрожуватиме, що нема ніякої реальної потреби її окуповувати і знищувати, що ця війна виснажує не тільки жертву, але й агресора, й eзагалі все це абсолютно алогічно.

Але тільки не з точки зору збереження і відновлення ім-перії. Якщо пригадати історію, імперії завжди — якщо тільки у них була така можливість — поверталися у свої бунтівні про-вінції навіть тоді, коли ті вже ставали незалежними державами. Як єврей я знаю, про що кажу. Мою історичну Вітчизну римляни знищували кілька разів поспіль і зрештою не просто вигнали звідти все населення, але й замінили її назву Юдеї на вигадану імператором Адріаном «Палестину» (імператор був окупантом не тільки Юдеї, а й Еллади, й любив різні грецькі новоутворення). Але нам ще пощастило — ми пережили наших гнобителів і дочекалися дня, коли арку руйнівника нашого храму імператора Тита мешканці сучасного Риму підсвітили кольорами прапора Ізраїлю. Народам багатьох інших завойованих чи наново відвойованих держав пощастило менше — їх просто нема. Найкращий приклад — навіть не Карфаген, а даки. Імператор Траян винищив усіх.

Напад терористів на багаторівневий концертний зал «Крокус Сіті Холл», розташований у російському місті Красногорську поруч із московською окружною дорогою, викликає багато питань. Як щодо безпосередніх виконавців, так і щодо замовників дикого злочину. Трьох таджиків (їх вважають групою прикриття справжніх злочинців) затримали у Брянській області, неподалік від кордону з Білоруссю. Але кремлівські пропагандисти мають свою готову версію.

Український слід

Версію підхопив, якщо сам не вигадав, нещодавно перепризначений кремлівський бандит путін. Ця версія — український слід. Так зване «вікно» на межі з окупованою зоною, яке для переходу терористів нібито підготував прихований замовник теракту. Виступаючи 25 березня перед комітетниками лу-б’янки, московський фюрер визнав, що доказів українського сліду нема. Але силовики працюють. Тобто варто очікувати, що під руїнами «Крокус Сіті Холлу» невдовзі виявлять власноручно підписаний план Зеленського, посвідчення Малюка або візитку Буданова арабською мовою.

На відміну від Сталіна, який вирішував питання кадрів за допомогою арештів та розстрілів, сучасні вожді дотримуються процедур. Навіть на заслання відправляють не в тундру, а до Лондона, пояснюючи, для переконливості, турботою про благополуччя батьківщини. Залужного, наприклад, можна було б за рішенням медкомісії не звільняти з військової служби, а відправити на тривале лікування у клініку до закінчення війни. Із забороною давати інтерв’ю пресі. А нелояльних політиків на зразок п’ятого президента України не випускати за кордон під приводом турботи про безпеку.

Від низу до верху

Не хочеться випереджати події чи підказувати компетентним органам, як чинити. Вони і без підказок розуміють, що треба робити, щоб не здати ворогові правобережжя Дніпра або не допустити контрольованого відведення наших військ від нової Авдіївки. Кадри міняти треба. Негайно. Від низу до верху. Хто не встиг сховатися — до Лондона на дипломатичну роботу. Відмовляться — мобілізувати і відправити на велике будівництво. Змусити садити дерева (мільярд, здається, треба). І лише після цього рити окопи. Лопатами, як радить наш міністр закордонних справ Дмитро Кулеба.

Маятник війни хитнувся, непомітно пройшов точку рівноваги й опинився у позиції дворі-чної давності. Головним досягненням подій 2022-го було повернення під контроль України Харківської області та Херсона. З необґрунтованою ейфорією та запамороченням від успіхів наших захисників. Саме час було віддихатися і закріпитися. Але заважали з двох сторін. Союзники вимагали результатів, а наші політики не могли цим вимогам опиратися. Результатом став «контрнаступ» ЗСУ. Тобто, його провал.

Небезпечний період

За загальним станом ситуація зараз нагадує початок 1942 року у війні СРСР проти Німеччини. Німців від столиці вдалося відкинути. З’явилася надія, що перебіг війни вдасться переламати. Не вдалося. Ще рік взагалі не було зрозуміло, чия візьме. Маятник кидало з боку в бік доти, поки спільними зусиллями не вдалося загнати Гітлера в берлінський бункер. Як довго триватиме визвольна війна в Україні ХХІ століття, скільки сил доведеться витратити, щоб загнати кремлівського фюрера в бункер, можна лише гадати. Але вже тепер очевидно — битва складатиметься не лише з перемог.

Можна без кінця обговорювати перехід Авдіївки під контроль окупантів, але користі від таких обговорень — нуль. Зміна командувачів ЗСУ не прискорила і не сповільнила загального процесу переходу України від невдалих наступів до оборони. І дай Боже, щоб оборона у 2024 році була успішною. Щоб ворог не просунувся ні на південь, ні на захід, а атаками з повітря не зміг перекрити шляхи постачання наших військ.

І знову вкотре Мюнхен

Автор цього огляду не є військовим експертом. Тому перейдімо до подій політичних. Більшість із них у вихідні, що минули, і на початку нинішнього тижня пов’язана з війною. Тобто відхилення від теми не буде.

Не було випадку, щоб у розпал війни головнокомандувач без вагомих на те підстав звільнив командувача збройними силами, написав цими днями мій читач. Вочевидь, людина у школі погано вчилася. Приклади таких звільнень є. Їх чимало. Один із таких — «корніловський заколот». У 1917 році міністр-голова Російської республіки Олександр Керенський звільнив верховного головнокомандувача Лавра Корнілова. І фактично віддав країну на поталу більшовикам.

Чи читав Зеленський Гегеля?

Звільнення командувача збройними силами у розпал війни сталося тоді і в Україні. Наприкінці 1917-го уряд Центральної Ради залишив війська генерала Павла Скоропадського без постачання. І змусив розпустити добре озброєні, дисципліновані, укомплектовані українцями військові формування. Єдиний надійний захист України від більшовицької революції.

Як писав Гегель, історія повторюється. Спочатку — у вигляді трагедії, потім — у вигляді фарсу. Трагедії столітньої давності схожі були одна на одну. Їх поєднував страх по-літиків перед зростаючою популярністю воєначальників. У заходах щодо наведення порядку та дисципліни соціалісти бачили підготовку перевороту, а не бажання виграти війну.