Матеріали з рубрикою «Тема дня»

В Україні різке похолодання: температура впала із 19 градусів тепла до мінусових значень. У деяких областях уночі зафіксовано 5—6 градусів нижче нуля. Як наслідок — під загрозою замерзання опинилися фруктові дерева, картопля, цибуля, які вже встигли висадити аграрії, посіви зернових. Холоди і заморозки можливі ще тиждень.

В інтерв’ю «Главкому» (https://glavcom.ua) очільниця відділу агрометеорології українського Гідрометцентру Тетяна АДАМЕНКО пояснює причини нинішнього різкого похолодання, називає найвразливіші культури: ті, які підмерзнуть, але виживуть, і ті, які слід терміново пересівати.

В Ер-Ріяді із 23 березня відбувалися переговори української та американської, а також американської та російської делегацій. Міністр оборони України Рустем Умеров, зокрема, повідомив, що діалог зі США був ефективним. Після переговорів представників США та РФ, які тривали цілий день 24 березня, стало відомо, що українська делегація залишиться в Саудівській Аравії ще на день, щоб знову зустрітися з американськими колегами.

Паралельно американські медіа повідомляли, що звіти, надані адміністрації президента США Дональда Трампа технічною групою США в Ер-Ріяді, здаються оптимістичними. Офіційна заява може з’явитися за кілька годин. Але вже зараз можна говорити про логіку дій росіян, яка зводиться до формули: пропонувати багато, просити неможливе, тягнути час… Як це працює?

У вівторок, 18 березня, відбулася телефонна розмова між президентом США Дональдом Трампом і Путіним, яка тривала півтори години.

Які результати? Цікавимося в експертів про їхні перші враження від розмови.

Дипломат Вадим Трюхан виклав свої думки у трьох тезах.

Перша теза. За його словами, явно видно, що Путін переграв Трампа.

11 березня у Джидді, Саудівська Аравія, пройшла зустріч делегацій України та США, яка тривала майже вісім годин і складалася із двох раундів. Її тлом став масований, найпотужніший з початку Великої війни, наліт українських дронів (понад 300 одиниць) по Москві, Підмосков’ю та інших регіонах країни-агресорки. Очевидно, з нашого боку це був свідомий крок, який фактично продемонстрував, що козирі, на чому постійно наголошує Трамп, в України таки є.

Утім, повернімося до переговорів.

Україну на них представляли керівник ОП Андрій Єрмак, очільник МЗС Андрій Сибіга, міністр оборони Рустем Умєров і заступник керівника ОП Павло Паліса. Американську делегацію — держсекретар Марко Рубіо та радник президента США з нацбезпеки Майк Волц.

Президент США Дональд Трамп у ніч на 5 березня (за київським часом. — Прим. Ред.)виступив зі своєю першою з моменту інавгурації промовою в Конгресі. Його виступ, як пише «Голос Америки», став найтривалішим із подіб-них виступів перед Кон-гресом за всю історію. Ця промова тривала понад сто хвилин — попередній рекорд належав президентові Біллу Клінтону, який у 2000 році виступав 88 хвилин. До речі, у 2017-у виступ Трампа в Конгресі (під час його першого терміну в Білому домі) тривав годину.

«Дзеркало тижня» (https://zn.ua) зібрало ключові моменти з нинішнього виступу президент США.

24 лютого. Три роки Великої війни, яка триває століттями. За цей час ми пережили дуже багато втрат і болю: безперервні сирени повітряної тривоги, грім ППО, вибухи ракет і дронів, зруйновані школи, лікарні, стерті з лиця землі міста й села, заміновані поля, десятки тисяч загиблих і покалічених, мільйони біженців. Але крізь кров, піт і сльози ми продовжуємо доводити всьому світові, а головне — самим собі, що ми — дозріла нація, згуртована і мужня.

Пам’ятаєте, як нам давали лише три дні? Не дочекалися! Ми стоїмо. На зло всім — і ворогам, і деяким «друзям». Ми — боремося! І боротимемося далі, захищаючи право на свободу й гідність, на життя й окремішність. Захищаючи право називатися українцями — незалежними у незалежній державі. Великій Державі направду! Міцнішаємо, лютішаємо і не підкорюємося. Перемога буде за нами.

Цього тижня Україну чекає низка важливих перемовин з європейськими та американськими партнерами: 12 лютого — засідання у форматах «Рамштайн» (під головуванням Великої Британії) та «Веймар+» (на рівні міністрів закордонних справ), 14–16 лютого — Мюнхенська конференція з безпеки. Головним питанням цих подій стане війна Росії проти України та пошук шляхів її завершення.

Які очікування, а головне — які ключові завдання та виклики стоять перед нашим «дипломатичним десантом» на чолі з Президентом Володимиром Зеленським? Про все це, і не тільки, «Укрінформ» (https://www.ukrinform.ua) поговорив з Володимиром Огризком, міністром закордонних справ України у 2007–2009 роках, керівником Центру досліджень Росії.

Життя минуло, але й досі пам’ятаю контрольні роботи з математики, де алгебра поєднувалася з геометрією, тригонометрією та всією премудрістю, якою встигали нас нафарширувати. Після спрощень рішення було коротким — нуль або одиниця. Але до цього рішення треба було дійти. І не всі учні доходили. Комусь у чверті світила «двійка» і знову — контрольна. Було, щоправда, й рішення «ефективне». Переписати відповідь із того ж підручника. Однак серед варіантів, які нам пропонували, у підручниках, як правило, не було відповідей.

Час великих спрощень

Навчання у школі пригадалося під час написання цього огляду. Його темою стали горезвісні ефектив-ність і спрощення — один із способів швидко дійти до мети. Спосіб, як ви розумієте, примітивний, але добре працює там, де раніше не працювало нічого. Бюрократія, яка тривалий час була інструментом для наведення порядку, у ХХІ столітті стала гальмом усіх починань, незалежно від їхніх місць та масштабів. З таким же успіхом, як ремонт ава-рійного будинку, можна сповільнити роботу уряду та програми ООН. При цьому прибрати бюрократа із процесу — значить ще більше сповільнити процес.

Кандидат у президенти США від республіканців Дональд Трамп переміг на виборах-2024, ставши 47-м американським президентом.

Необхідні «фінальні голоси» республіканець здобув завдяки штату Вісконсин. Чотири роки тому в цьому штаті виграв демократ Джо Байден.

Чи стане закон про «заборону МП» шляхом до церковної єдності?
А до національної безпеки? І чи можливе одне без одного?

Ще один знаковий день в історії України. 20 серпня Верховна Рада ухвалила закон 8173, відомий як закон «про заборону Моспатріархату». Найбільш очікуваний суспільством закон (десятий числом із зареєстрованих у парламенті за останні три роки), яким озвучується норма, що РПЦ в Україні заборонена, і який робить можливим ліквідацію парафій, афілійованих із РПЦ, якщо ті не захочуть усунути зв’язок із церквою країни-агресорки та продовжуватимуть пропаганду «русского міра».

Але давайте по порядку. Закон з новою, третьою числом, назвою «Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій», зареєстрований у парламенті ще в січні 2023 року, пройшов серйозні митарства.

Сьогодні питання «Як нам пережити зиму?» стоїть перед кожною українською родиною та країною загалом. Свою дієву відповідь на нього мають дати як центральна влада (парламент, уряд і президент) та органи місцевого самоврядування (голови громад і місцеві ради, начальники військових адміністрацій населених пунктів), так і самі люди.

Що ми особисто можемо зробити, щоб убезпечити себе та власне житло від можливих зимових катаклізмів? Адже росія послаблювати тиск не збирається. Її ракети з подвоєною силою продовжать бити по наших об’єктах енергетики.

Після саміту дедалі чіткіше проглядаються зміни геополітичної конфігурації у світі. Наближаємося до «холодної війни 2.0»?

Що можна сказати 18 червня про Глобальний саміт миру, який відбувся 15—16 червня у Швейцарії, де загалом були представлені 92 країни та 8 міжнародних організацій? Переважна більшість з них підтримала спільне комюніке, в якому конкретно йдеться лише про три суто гуманітарні проблеми, які виникли унаслідок зухвалої агресії неоімперської росії проти суверенної України. Чому б їх не підтримати? Але не пройшло й доби, як дехто з «країн-підписантів» почав зникати зі списку. Ірак, Йорданія, Руанда... Так, їх небагато, але поведінка керівництва цих країн багато про що говорить. Це вже не кажучи про тих, хто взагалі до Швейцарії не приїхав. Про їхні мотиви уже написано вдосталь.

Учора з робочим візитом Одещину відвідав Президент України Володимир Зеленський. У центрі уваги — безпекова компонента нашого краю.

Глава держави заслухав доповідь командувача оперативно-стратегічного угруповання військ (ОСУВ) «Одеса» Андрія Гнатова щодо загальної оперативної ситуації та ведення бойових дій у межах відповідальності «Одеси». Особливу увагу приділили взаємодії з Повітряними силами та роботі мобільних вогневих груп, які захищають наше небо.

 «Що більше країн буде сьогодні в антипутінській коаліції, що дієвішою буде допомога Україні й українцям, то більшою є ймовірність, що ми з вами ніколи не побачимо палаючу Метулу, розбомблену Кір’ят-Шмону, не розповідатимемо про те, як мешканці Кацрина огороджують вулиці свого міста протитанковими їжаками».

Це цитата зі статті «Пожежа війни», яку я через два місяці після нападу Росії на Україну написав для одного з ізраїльських івритомовних видань. Не буду приховувати — такі висновки тоді сприймалися в ізраїльському суспільстві як голос волаючого у пустелі. Так, ізраїльтяни співчували Україні — приводів підтримувати Росію, з якої кілька разів у ХХ сторіччі приходила загроза знищення єврейської держави, у них не було. Та водночас вони сприймали війну України з Росією як дуже далеку війну і вже точно не пов’язували її з безпекою самого Ізраїлю.

Вплив Сполучених Штатів Америки і Польщі на події у світі непорівнянні, але вони «триматимуть стрій». Підтримувати Україну проти російського агресора обидві держави збираються довго й усіма засобами. Розбіжності не завадять політикам ні у Вашингтоні, ні у Варшаві. Однак природа розбіжностей — різна. Розглядати її не можна як загальну «втому від війни».

Повернення привиду ізоляціонізму

Усупереч поширеній думці про консенсус щодо підтримки України у Конгресі США, такого консенсусу нема. А якщо на президентських виборах 2024 року переможе кандидат від республіканців, то може змінитися навіть загальний підхід Білого Дому до того, як ставитися до регіональних воєн. Зокрема, до війни у нас, в Ізраїлі та (у майбутньому) на Тайвані. На початку Першої світової війни і на початку Другої за океаном домінував і навіть посилювався ізоляціонізм із прагненням використовувати умовний нейтралітет США для виходу з економічної депресії. І хто-зна, до чого така тенденція призвела б, якби у 1915 році німецький підводний човен не торпедував циві-льний трансатлантичний лайнер «Лузітанія», де серед 1199 загиблих більшість становили громадяни США. Або у 1941-у японці не напали б на військову базу в Перл-Харборі.

Легко уявити напад терористів із Гази на Ізраїль як частину плану, узгодженого з кремлівськими терористами та здійсненого за їх допомогою. За такого припущення все сходиться. Але це припущення подібне до управління політикою через світовий уряд і клуб таємних змовників. Конспірологія. Як колись марксизм-ленінінізм, вона здатна пояснювати минуле, сьогодення і майбутнє людства, не затримуючись на дрібницях.

Катастрофа не потрібна нікому

Соціальні мережі переповнені зараз «авторитетними» міркуваннями про те, хто затіяв божевільну бійню. Думок стільки, що без калькулятора не обійтися. Розмірковування починаються із питання «Кому вигідно?». Це та ж таки конспірологія, лише поєднана із раціоналізацією зла. А зло — ірраціональне. Воно не вигідне нікому. Навіть москалям та їхнім дружкам-головорізам із ХАМАСу. Навіть іранським фанатикам, які забезпечили терористів сучасною зброєю. Навіть шейхам Катару, які заплатили за зброю. Навіть правителям Сирії, яку використовують для транзиту. Спільного бенефіціара війни з Ізраїлем зараз не знайти взагалі. Після низки нападів і кількох воєн, починаючи з 1948 року, єврейська держава стає сильнішою та стійкішою.

Сьогодні Україна святкує 32-у річницю відновлення своєї державності. Зболена, обпалена, обкрадена, але не скорена. З упевненістю, що завдяки мужності й непохитності наших воїнів на передовій, завдяки старанням кожного із нас у тилу держава повернеться у свої, визнані світом кордони, постане з руїн і розквітне для щасливого життя прийдешніх поколінь українців.

А вчора ми вшановували один із головних символів незалежної країни — Державний прапор. Урочисті церемонії підняття синьо-жовтого стяга відбулися на всіх теренах, вільних від окупанта, а подекуди й на тимчасово загарбаних землях сміливці таки здіймали його у височінь.

Про руйнування центру нашого міста російськими ракетами в ніч проти 23 липня хотілося б написати детальніше, але слів не знайшлося. Слово «звіряче» викреслив одразу. Вжити його — значить образити звірів, не здатних усвідомлено шкодити подібним до себе. Тим більше — свідомо завдавати їм болю. Одне слово, досить. Одесити, які мешкають у місті, біль переживуть. А одесити, розсіяні світом, збережуть пам’ять про те, що сталося.

Вулканів дедалі більше

У 2014 році світ був практично одностайним. Розв’язану кремлем війну проти України у більшості країн оцінювали як порушення Ялтинських домовленостей союзників, домовленостей, зафіксованих під час створення ООН державами-переможницями та підтверджених Заключним актом 1975 року

Гра для дітей у ХІХ столітті називалася «Пані Мадам». Двісті років про неї не згадували. Але на Вільнюському саміті глав держав НАТО 11-12 липня 2023-го згадали. От тільки у столиці Литви розважається не дітвора, а політичні лідери тридцяти однієї країни. Щоправда, грають не за правилами. Не «віч-на-віч», а всі проти всіх.

«Так», «ні» не говорити, чорне, біле не називати

У грі «Пані Мадам» програє той, хто на запитання ведучого ненароком відповість «так» або «ні». Біле назве білим, чорне – чорним. На вільнюському саміті НАТО програє політик, який однозначно відповість на запитання, чи приймуть Україну до Альянсу, а якщо приймуть, то коли і на яких умовах. На результат гри найсильніше впливає ведучий. Як правило, дорослий. Він перебирає безневинні теми і намагається відвернути увагу тих, хто грає. А потім, начебто між іншим, ставить запитання, що вимагає категоричної відповіді.

Що дає Україні битва за пришвидшений вступ

«Ми вважаємо, що ПДЧ більше не повинен бути елементом на шляху до членства в НАТО. Це механізм, який себе зжив і не має застосовуватися до України», — сказав глава МЗС Дмитро Кулеба на початку червня.

Нині члени Північноатлантичного альянсу зі Східної Європи прагнуть, щоб Україна мала чіткий шлях до членства, однак деякі держави — члени НАТО вважають, що скасування звичного етапу Плану дій щодо членства (ПДЧ) додатково спровокує кремль на ескалацію.

Російська агресія проти України становить загрозу не тільки для нашої країни, а й для всього світу. Некомпетентність і безжалісність військовослужбовців, залякування, насильство та пропаганда — це лише деякі з ознак російської агресії. Перемога України у війні є важливою не лише для самої України, а й для утвердження справедливості та миру у світі. Російська агресія має бути зупинена, а цінності демократії, свободи та прав людини повинні перемогти, забезпечуючи стабільність і безпеку для всіх націй.

«Аспен Інститут Київ» провів онлайн-діалог «Війна і природа людини». Під час заходу мислителі, інтелектуали, дипломати, правозахисники з України, інших європейських країн та Сполучених Штатів обговорили виклики війни і нову глобальну архітектуру миру.

За дев’ять років війни, яку веде проти України московитський упир, чого ми ще не пережили, а тим більше — не начулися?!

Ми чули, що вони щодня «знищують» більше літаків, танків та іншої техніки, ніж у нас могло б бути як на передовій, так і в ангарах-складах сукупно. Вони, мовляв, щодня «високоточно» своїми ракетами й позиченими «шахедами» цілять не в житлові багатоповерхівки, а в «склади зброї та центри управління». Вони вже навіть «перемогли», досягнувши цілей «спецоперації»…

Один із друзів, не «френдів», а саме друзів, нагримав на мене за думку, що весняного або літнього наступу наших військ цьогоріч не буде. Друг належить до людей, які в новинних стрічках читають тільки заголовки, а до аргументів не добираються. Йому вистачило б кілька хвилин, щоб з маси інформації вивудити те, що сьогодні визначає хід війни. Спробую зробити це за друга.

Складові перемоги

Перше й основне. Успішний наступ Збройних сил України можливий лише у разі постійної переваги над противником в озброєнні та організованій живій силі. Таланти українських воєначальників, політиків чи підтримка союзників під час війни самі по собі не гарантують перемоги. Це сприяє досягненню мети. Не більше. Ситуація на нашу користь зміниться, коли за військовими компонентами ЗСУ досягне, щонайменше, триразової переваги над російською армією, а на політичному полі наші інтереси та інтереси союзників повністю співпадуть.

Поки політичні оглядачі стежили за самітами в Японії і Центральній Азії, де лідери G-7 і Сі Дзіньпін змагалися на геополітичному полі, поруч з Україною, в прикордонній Бєлгородській області росії, сталася цікава подія. Війна перемістилася на територію держави-агресорки.

Військторг без вихідних

На думку Михайла Подоляка, радника голови Офісу президента, Україна уважно спостерігає, але не має ніякого стосунку до військової операції членів легіону «Свободная Россия» (ЛСР) і підрозділів російського добровольчого корпусу (РДК), які 22 травня провели черговий збройний рейд на території Бєлгородської області. Іншими словами — «українців там нема» і не було. Формально Подоляк правий. Хоча той же аргумент звучав у 2014 році із кремля. Тоді в Донецьку і Луганську області нашої країни в супроводі танків, амуніції і техніки, купленої у «військторзі», увійшли добровольці стрєлкова-гіркіна і бойові буряти, послані їм на допомогу.

Травневий календар почався з того, що Президент України передав на схвалення до Верховної Ради два законопроєкти. Про продовження воєнного стану і загальної мобілізації на дев’яносто днів, починаючи з двадцятого числа цього місяця. Без сумніву, український парламент затвердить пропозиції глави держави. Тобто чи наступати, чи не наступати, а війна триватиме все літо. І це офіційна відповідь тим, хто чекає від Збройних сил України дива.

На війні чудес не буває

На війні, як правило, не буває чудес. А те, що вважають чудесами — результат багатоденної, багатомісячної підготовки. Не тільки військової, а й психологі-чної, спрямованої на деморалізацію ворога і втрату ним орієнтирів. Така робота в Україні ведеться постійно і, судячи з реакції агресора, дає потрібні результати. Серед російських воєначальників і політиків посіяний страх перед швидким контрнаступом наших військ. І це провокує безглузді дії і паніку ворога навіть тоді, коли для паніки нема підстав.

Поки підліток-переросток Тейшейра завдавав репутаційних збитків американським спецслужбам, оприлюднивши секретні матеріали, адекватніша частина людства готувалася до збільшення кількості «хороших росіян» з номерами 200.

Плани тижня

Останнє інтерв’ю секретаря Ради національної безпеки і оборони можна було б описати прислів’ям «не спіши поперед батька в пекло». Поспіхунам і диванним аналітикам Данілов пояснив: «Коли будуть відбуватися ті чи інші військові дії на фронті — про це знає наша сторона, наша сторона ухвалює рішення, наші військові на чолі з Головнокомандувачем ухвалюють остаточне рішення й остаточний варіант наших дій в тій чи іншій ситуації. І коли хтось вважає, що він знає дату, знає напрямки, знає набагато більше, ніж вузьке коло осіб, які беруть у цьому участь… Зараз дуже багато експертів з’явилося, які починають тлумачити те, до чого вони не мають жодного відношення. Те, що стосується стратегічних питань — це дуже обмежене коло осіб, рішення буде ухвалюватися з урахуванням всіх обставин, які будуть на той час».

2022 рік ще не закінчився, а в засобах масової інформації, українських і закордонних, темою номер один став весняний наступ 2023-го. Впевнені в собі коментатори називали напрямки і рух військ з точністю до кілометрів.

Рівняння з невідомим числом невідомих

Невідомими даними у прогнозах російського наступу залишається, перш за все, погода, здатність керівництва окупантів планувати операції і керувати військами. Невідомими даними в прогнозах українського весняного наступу — обсяги поставок зброї від союзників і здатність наших генералів ефективно розпоряджатися цією зброєю. Неврахованим фактором, або таким, який обидві воюючі країни свідомо ігнорують, залишається також конкретний час початку активних бойових дій. А цей фактор (нарівні зі змінами внутрішньополітичної обстановки в Україні та в росії) здатен стати визначальним у ході війни.

У вівторок Президент України Володимир Зеленський побував у Бахмуті на Донеччині, де ведуться найзапекліші бої і де наші воїни ламають усі потуги ворога, спрямовані на захоплення цього міста та подальшу окупацію нашої землі.

Глава держави поспілкувався з військовими, які обороняють Бахмут, відвідав передові позиції однієї з бригад, заслухав доповідь про оперативну обстановку, матеріально-технічне забезпечення і пропозиції щодо подальших дій, а також вручив захисникам нагороди.

Дізнатися, коли закінчиться війна, хто переможе і яким чином, не важко. От тільки звертатися треба не до Києва. Коли українські засоби масової інформації публікують прогнози, вони, найчастіше, ґрунтуються не на фактах, а на статтях експертів із The Washington Post, The New York Times, Politico і так далі — аж до ЗМІ Австралії. Якби в Антарктиді працювало ТБ і виходили газети, пінгвіни були б знавцями думок політологів, політиків, військових і лідерів держав світу з українського питання.

Ескалація в широкому сенсі

Думки безперервно змінюються, спізнюються, уточнюються і суперечать одна одній. Але хто пред’явить претензії до зведень літніх прогнозів погоди, якщо вже настала зима? За цими зведеннями Україна давно перемогла росію (фактично, практично, арифметично), запаси крилатих ракет у ворога за-кінчуються, а союзників у рашистів на Землі майже не залишилося. Економіка росії ось-ось впаде, національний лідер, хворий на голову, ховається в бункері і чекає зі страхом, коли незадоволені генерали вчинять у кремлі державний переворот.

Зоряне небо, як і раніше, дивує людей, але з моральним законом щось не так. Не розгледіти його всередині сучасної людини, хоча дотепер не було видно такий закон і зовні. Але нещодавно американське космічне агентство НАЅА сфотографувало вигляд українських міст після ракетних атак росії на нашу енергетичну систему. І порівняло зі знімком, отриманим до цієї атаки. Вийшов наочний посібник з державного тероризму.

Без історичних аналогій

Так, війна. Так, масштабне вторгнення, так, спроба агресора знищити нашу державу, змусити уряд капітулювати. Так, за допомогою кількісної переваги в зброї і в людських ресурсах агресор хоче зламати спротив Збройних сил України. Але штаби ЗСУ не пов’язані безпосередньо з енергетичною системою країни, а в окопах на передовій нема електричних розеток. Ворогові це відомо. Знищення електростанцій і мереж перерозподілу — удар по цивільному населенню. Кримінальний злочин, порушення звичаїв війни.