Матеріали з рубрикою «Тема дня»

Головною політичною подією тижня, що минає, у нашій країні є, звичайно ж, перші засідання Верховної Ради восьмого скликання. Обраному під час війни парламенту доведеться працювати в складних умовах і вирішувати складні завдання. Причому, швидко та безпомилково.

Про долю коаліції

Урочиста частина першого засідання новообраної Верховної Ради 27 листопада відбулася, як і годиться, у святковій обстановці. У присутності чинного Президента, голів Конституційного, Верховного та вищих судів, у присутності очільників НБУ, Генпрокуратури, у присутності тоді ще чинного прем’єра і трьох колишніх глав держави (список почесних гостей можна продовжити) обрані кандидати склали присягу. Хором.

Нехай заголовок не вводить вас в оману. Сюжет не про Україну, а про тих, хто намагається підкорити і принизити нашу країну. Двадцять три роки минуло — і не виходить. Від розчарування приниженими й ображеними вважають себе самі кривдники. І збираються відімстити. Нам і всьому світові.

Ультиматуму
ніхто не помітив

«Америка хоче нас принизити. Так? Так ви висловилися? Це не так. Вони не принизити нас хочуть. Вони хочуть нас підпорядкувати...» Виступаючи в Москві на «Форуме действий», президент Путін таким чином означив сучасну позицію США. Бажання Америки «підпорядкувати», на думку господаря Кремля, стосується не тільки Росії, а також країн, яких США нібито змушують підтримувати політику санкцій.

Виборча кампанія, вибори до Верховної Ради восьмого скликання та пов’язані з цим хвилювання підходять до кінця. На порядку денному — формування парламентської більшості, призначення прем’єр-міністра та уряду України — сюжети не менш напружені, ніж вибори, й більш значущі для нашої держави.

Арифметика
поступається алгебрі

Прояснився розклад сил у Верховній Раді, й арифметика поступається місцем алгебрі. Завойовані місця у парламенті треба конвертувати в реальну владу. У чинній Конституції України повноваження Президента та Кабінету Міністрів виписані нечітко і перетинаються. Відтак боротьба глави держави і прем’єр-міністра за владне домінування закладена в основах. Її не можна уникнути. Можна тільки ввести в певні рамки, пом’якшити чи посилити.

Кошмаром української політики свого часу стало протистояння президента Ющенка і прем’єра Тимошенко. Особисті характеристики опонентів зіграли, звичайно, роль, але визначальним фактором стала відсутність правил гри і надійного арбітра, яким у «битві титанів» не міг бути ні розділений парламент, ні далекий від незалежності суд.

Результати дострокових виборів у Верховну Раду піднесли декілька сюрпризів. По-перше, президентська політсила «Блок Петра Порошенка», яка ще недавно мала намір правити балом самостійно, тепер змушена створювати коаліцію з «Народним фронтом», що, ймовірно, стане переможцем виборів за пар-тійними списками.

За попередніми даними ЦВК, «Народний фронт» з мінімальним відривом, але лідирує. У трійку переможців несподівано вирвалася і команда львівського мера Андрія Садового «Самопоміч». Показав хороший для себе результат, заодно «поховавши» конкурента в особі «Сильної України» Сергія Тігіпка, «Опозиційний блок». Ґрунтовно «здали» позиції Радикальна партія Олега Ляшка, «Батьківщина» і «Свобода», яка, швидше за все, виявиться за стінами Ради.

Чому за п’ять місяців після президентських виборів електоральні настрої істотно змінилися і чого тепер чекати від нового парламенту? Відповіді на ці питання в «Главкомі» (http://glavcom.ua) шукали керівник Центру прикладних політичних досліджень «Пента» Володимир ФЕСЕНКО і голова Центру «Третій сектор» Андрій ЗОЛОТАРЬОВ.

Політичний тиждень був настільки переповнений подіями, що важко виділити найважливіший сюжет. Незначні факти в майбутньому можуть виявитися вирішальними, а сенсації, новини перших шпальт через кілька днів забудуться назавжди.

Важка травма

На перший погляд, головною подією тижня здається останнє календарне засідання Верховної Ради сьомого скликання 14 жовтня. Пакет антикорупційних законів, включаючи створення спеціалізованого бюро, разом з раніше прийнятим законом про очищення влади (люстрації) має радикально вплинути на життя країни. Якщо вдасться його застосувати, влада виконає дев’яносто відсотків вимог Майдану. Якщо ж змінений закон про прокуратуру дасть старт реформ правоохоронної системи — революція, вважайте, перемогла.

Але це в перспективі. А у свято Покрови Пресвятої Богородиці парламент міг прийняти закон, що діє негайно, закон, якого вимагала і 23 роки чекала активна і справді революційна частина населення, — закон, що надає статус борців за незалежність України ветеранам ОУН-УПА.

У вересні, майже місяць тому, у Мінську було ухвалено протокол щодо реалізації Мирного плану Президента України. Саме в цей час відбувся саміт НАТО в Ньюпорті. Чого ж вдалося добитися за цей непростий час, що минув від моменту підписання?

Перший результат. Ми змогли зупинити по всьому фронту наступ ворога. Причому не найманців, не бойовиків-терористів, а добре вишколені підрозділи регулярної армії сусідньої країни. Зусиллями наших воїнів були зупинені сотні інтервентів, яким вже ніколи не повернутися додому. По той бік кордону це стало вагомим аргументом на користь миру.

Україну очікує повторення операції «Ліквідація», яку у післявоєнний час провели під керівництвом маршала Жукова для очищення міста від розгулу кримінальних банд в Одесі. Нам не уникнути цього на Донбасі, де в кожній сім`ї зараз є хоча б один автомат Калашникова. Про це заявив у Львові екс-президент України Леонід Кучма, передає «Укрінформ».

«Нас очікує дуже складний період, навіть якщо вдасться добитися припинення вогню на сході України. Адже криміналітет, який зараз там «править бал», розрісся махровим цвітом і в кожній сім’ї є хоча б один автомат Калашникова. Не всі готові здати зброю. Тому неминуче щось подібне до операції, яку провів маршал Жуков в Одесі», — вважає він.

7 жовтня, у вівторок, і 8 жовтня, у середу, у двох сусідніх країнах почалася боротьба із спільним злом. Хоча російську корупцію від української відрізнити складно, виявилося, що методи боротьби такі ж різні, як країни. В Україні по казнокрадах спробували вдарити законом, у Росії — молитвою.

Революція і корупція

Використання владних повноважень для особистої вигоди процвітає всюди, де сильна бюрократія і нема надійних засобів контролю за діями посадових осіб. Таких засобів, втім, нема ніде в світі. І в більшості країн йдеться не про викорінення зла, а про те, щоб зменшити його масштаби. Зменшити там, де корупція загрожує розвитку суспільства і безпеці держави.

Хоча стрілянина на Донбасі не припиняється, хоча російська пропаганда, як і раніше, роздмухує пожежу війни, багато що говорить про те, що ситуація на сході України змінилася.

Штучна
альтернатива

Пряму агресію намагаються перевести в стан в’ялого розвитку конфлікту. Причому намагається не лише російська сторона. Протягом місяця Мінські домовленості стільки разів порушувалися, що процес умиротворення сепаратизму (інакше не назвеш) можна було перервати багато разів.

Але домовленостей «дотримуються». Обстріли житлових кварталів і жертви серед мирних жителів не заважають проводити «демаркацію» буферних зон, а постійні штурми Донецького аеропорту, в тому числі з допомогою танків, приймаються сторонами як належне й породжують чутки про «обмін територій».

За місяць до парламентських виборів хочеться написати про вибори. Але життя не закінчиться і не почнеться після 26 жовтня. Тому доведеться зазирнути в минуле і торкнутися «суміжних» тем.

Відстрочені заходи,
забуті директиви

Серед політичних подій минулого тижня, великих і малих, значних і не дуже, є одна дивна. Така, яку важко пояснити. Мова про публікацію 24 вересня на офіційному сайті глави держави Указу Президента №744/2014 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 28 серпня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо захисту України та зміцнення її обороноздатності».

Для опису неприємного, вкрай скрутного для людини становища в російській мові є ідіома «становище гірше за губернаторське». Після прийняття Верховною Радою Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької і Луганської областей» в українській мові може з’явитися схожа ідіома.

Не секрет, що згаданий вище закон №8051 став одним з підсумків роботи так званої «Тристоронньої контактної групи», а також результатом особистої зустрічі і телефонних переговорів президентів Порошенка та Путіна. Невідомо, хто консультував при цьому президента Росії, але міністр закордонних справ України Павло Клімкін пуб-лічно заявив, що його відомство у «мінському переговорному процесі» участі не брало, а давало тільки експертні оцінки.

Угоду про асоціацію між Україною та ЄС у Європарламенті депутати вітали оваціями стоячи, лише крайні праві й ліві демонстративно залишилися сидіти.

Президент Європарламенту Мартин Шульц назвав цю подію «історичною і безпрецедентною, якою всі ми маємо пишатися». Угода була ратифікована абсолютною більшістю: «за» проголосувало 535 депутатів, 127 — «проти».

Якщо на дебатах, які передували ратифікації угоди, у залі були присутні лише кілька десятків євродепутатів, то під час голосування була заповнена не лише сесійна зала, а й усі гостьові трибуни. На столах кількох парламентарів стояли синьо-жовті прапорці, та й сама атмосфера у залі, підігріта емо-ційними виступами під час дебатів, які передували ратифікації, була відчутно наелектризованою, зазначається у репортажі «Німецької хвилі».

Перемир’я — не мир, протокол — не договір, а припинення вогню — не кінець війни. Але процес пішов, як казав Горбачов. І корисно придивитися до процесу.

На килимі
і під килимом

Поки фахівці мало не в лупу розглядають 12 пунктів «мінського протоколу», поки решта намагається зрозуміти, до чого і в ім’я чого під час війни можна домовлятися з агресором і з терористами, з поля зору випадає важлива обставина. Консультації Тристоронньої контактної групи і розроблений нею документ — не підсумок, а вітрина прихованого від очей процесу. Процесу, де головну роль грають не ляльки, що сидять за столом, а дві людини, які приймають рішення.

Зміст телефонних переговорів Путіна і Порошенка та їх результат, швидше за все, не збігаються або не повністю збігаються з пунктами протоколу. Це зрозуміло. Обидва президенти перебувають у полоні оточення і багато в чому «на килимі» невільні. А «під килимом» — справа інша.

Цими днями 14-й чемпіон світу з шахів написав для журналу Time статтю, де з бездоганною логікою довів: бажання західних лідерів відтермінувати або уникнути рішучих дій проти російської агресії призведе до непоправних наслідків. «Як завжди буває зі спробами зупинити диктатора — після кожної затримки ціна зростає», — заявив Гаррі Каспаров.

Про діалоги
по телефону

На жаль, ціну затримки, відсутності негайної реакції на дії агресора не враховує повністю і глава української держави. Хоча ця ціна — тисячі життів.

У середу, 3 вересня, президенти Росії та України вчергове поговорили по телефону. Спочатку факт таких розмов викликав, м’яко кажучи, подив, але через якийсь час ми звикли, що з фанатиком і покровителем терористів, який напав на Україну, виявляється, можна мирно бесідувати. І руку потискати допустимо. Наш президент — дипломат за освітою.

Несподівана ескалація Росією військового конфлікту на сході України захопила західні країни зненацька. Відповідно, у них не виявилося єдиної стратегії, як відповісти Москві. Вже 5 вересня ЄС має визначитися з відповіддю. Однак зробити це буде непросто.

Окрім того, що посилення санкцій проти РФ не підтримують декілька країн — членів ЄС, навіть у прибічників обмежень не було сформованого бачення, яким має бути це посилення. Країни ЄС шукають такий формат санкцій, який був би відчутний для найширшого кола росіян, але одночасно — мінімально зачіпав комерційні інтереси європейського бізнесу. Також необхідно врахувати можливу реакцію Росії. Як показала заборона європейських продуктів харчування, керівництво РФ готове вводити обмеження у відповідь, не надто переймаючись їхнім впливом на власних громадян.

Політичні події останнього тижня, хоча і багаті сюжетами, не складаються в загальну картину. Як скельця в калейдоскопі, вони кожен момент змінюють візерунки, і те, що здавалося важливим вчора, сьогодні не варте уваги. І, навпаки, «новина останньої шпальти» виростає у велику проблему.

Коаліція
і кризовий менеджер

Ще недавно тема збитого «Боїнга» домінувала в українських засобах масової інформації, а тепер якщо не вся увага, то більша її частина зосереджена на кризі влади та бюджетних проблемах. Навіть зведення з боїв у зоні АТО відступили перед питанням, чи збереже Арсеній Петрович Яценюк за собою посаду прем’єр-міністра і чи затвердить Верховна Рада «законопроекти порятунку».

Кульмінацією сюжету при цьому є не «порятунок». Від секвестру бюджету, від внесення змін у Податковий кодекс, від реформи управління ГТС і від підвищення ренти за використання природних ресурсів ніхто чудес і не чекає — гроші війну не виграють. Суть парламентської кризи в Україні в тому, що вперше з часу обрання п’ятого президента держави законодавці «на зуб» пробують згуртованість і дієздатність виконавчої гілки влади. І частина народних депутатів при цьому грають ва-банк.

«Це більше, ніж злочин. Це помилка». Більше двохсот років тому так сказав соратник Наполеона — і вислів став крилатим. Його найчастіше адресують лідерам, які приймають рішення не тільки незаконні, але, в підсумку, такі, що завдають шкоди їхнім же країнам.

«Великий брат»
між війною і миром

Помилки такого штибу не рідкість. До них можна зарахувати рішення політбюро ЦК КПРС про введення радянських військ в Афганістан або рішення президента США Буша-молодшого почати війну проти Саддама Хусейна. До таких помилок (і це вже очевидно) належить війна, яку Володимир Путін розв’язав проти України.

Під час війни, може, і недоречно обговорювати прорахунки ворога, але у нас є мотив для

Ніч з 26 на 27 лютого 2014 року, коли «зеленими чоловічками» було захоплено будівлю Верховної ради Автономної Республіки Крим, може стати датою, з якої почалася світова війна. Чи буде вона холодною, чи теплою, а чи гарячою, стане зрозуміло з часом. З часом стане зрозумілим її масштаб, склад союзників і супротивників, що протистоять один одному. З часом забудуть і про те, що послужило приводом для нового витка історії.

Знову запізняться?

Справді, що для Нідерландів Крим? Хто з португальців знає, де розташована Луганська область? Сто років тому так само мало знали про місто Сараєво, а в серпні 1939-го ніхто поняття не мав, де знаходиться німецьке містечко Гляйвиц. Тільки після кривавих воєн стало зрозуміло: союзникам довелося захищати від агресії не Сербію і не Польщу. Вони захищали себе і з цим захистом двічі фатальним чином запізнилися.

355 років тому під Конотопом козацьке військо під проводом гетьмана Івана Виговського розгромило армію московитів, нагнавши страху та паніки на царя та його оточення. Приголомшлива перемога була здобута не так великою силою, як козацькою вправністю та звитягою.

Одразу по тому історія обернулася так, як це завше бувало опісля в Україні при кожній відчайдушній спробі визволитися з московського ярма. Гетьманові не вдалося, а ліпше буде сказати — зрадники та запроданці не дали йому можливості скористатися важливою перемогою та вивести свою країну з-під зростаючого тиску Московської держави. А що це таки неволя, ярмо, стало очевидним одразу, ще й не висох антрамент на Переяславській угоді. Тим-то генеральний писар Іван Виговський, щойно ставши гетьманом, при підтримці прогресивно мислячої, по-нинішньому сказати — україноцентричної, старшини та шляхти, розпочав політику віддалення од Москви. Підписана гетьманом Гадяцька угода відкривала перспективу утворення польсько-литовсько-української нової держави. «Москва готує нам ярмо неволі насамперед внутрішньою громадянською війною, а далі… своєю власною зброєю, без усякого приводу з нашого боку», — говорилося у гетьманському маніфесті…

План — початок успішної справи. Але якщо на планах затриматися, справи не буде. Час втрачено. Ділові люди і державні люди це добре розуміють. І не надають великого значення пунктам, параграфам і навіть розрахункам. Особливо, коли обстановка змінюється і доводиться реагувати миттєво.

Зрозумійте правильно, нікому в голову не прийде вважати порожнім звуком чотирнадцять пунктів мирного плану президента України щодо врегулювання ситуації на сході країни. Але, швидше за все, головні положення, сформульовані Петром Порошенком, будуть скориговані, а більша частина аргументації за і проти втілення плану в життя виявиться застарілою раніше, ніж буде опублікована ця стаття.

Уже тиждень у країні діє законно обраний глава держави. В умовах окупації частини території, війни на сході, повсюдного ослаблення влади, різкого спаду виробництва і девальвації національної валюти обрання Порошенка в першому турі — майже диво. Але до «майже» дива звикли, а зараз від президента вимагають чудес реальних і бажано відразу. Забуваючи, що живемо не в казці.

Чудес не буває

З часів сталінського «кадри ви-рішують усе» призначення на будь-яку посаду, особливо на посаду, близьку до глави держави, у нас розглядають як акт божественної волі, як політику, що визначає долю країни. Але цього не було навіть за часів Сталіна. У шестерінки зубчик зламався, різьблення на гвинтику перекосили — шестірню замінили, гвинтик новий знайшли (пішов Єжов — прийшов Берія) машина торохтить, як раніше. Щоб кадри вирішували, щоб від гвинтиків і шестерень щось залежало, повинна зламатися машина.

Лише 3,8% сільськогосподарських підприємств спромоглися підготувати проекти сівозмін. Цей факт засвідчує, що ухвалений ще 4 червня 2009 року закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо збереження родючості ґрунтів» досі не запрацював.

Про причини, які призвели до такого невтішного результату, йшлося під час чергового засідання Національного прес-клубу з аграрних та земельних питань.

Новопризначені голова облдержадміністрації Ігор Палиця та начальник головного управління МВС в Одеській області Іван Катеринчук дали спільну прес-конференцію (на знімку). Головне питання – трагічні події 2 травня.

Іван Катеринчук відзвітував: розслідування проводиться у двох напрямках – щодо цивільних осіб та щодо працівників міліції.

Мета Росії — зірвати президентські вибори, змістити проєвропейський та проукраїнський уряд, зірвати програму економічної допомоги Україні і захопити Україну як мілітарно, так і політично — наголосив прем’єр-міністр Арсеній Яценюк на засіданні уряду в п’ятницю, 25 квітня.

Він нагадав, що з часу підписання Женевських домовленостей про стабілізацію ситуації в Україні минув тиждень. «Після цієї зустрічі влада України разом з усім міжнародним співтовариством зробила чіткі кроки, щоб стабілізувати ситуацію. Єдина країна, яка не зробила нічого, окрім приведення своїх військ в бойову готовність і залучення сотень танків і БРДМів та тисяч військовослужбовців на українсько-російський кордон, — це Росія», — цитує урядова прес-служба слова прем’єра.

Ба, знайомі обличчя...

Люди в цивільному, які дестабілізували ситуацію в Криму, помічені у східних областях України. Про це заявив офіцер Військово-морських сил ЗСУ Олексій Мазепа на прес-конференції у Києві.

«Є інформація від наших хлопців, від тих, що вийшли із Криму, від тих, хто там залишився. Вони, переглядаючи новинні сюжети про події, що зараз відбуваються у Донецьку, Харкові та Луганську, пізнають знайомі обличчя людей, які здійснювали захоплення військових частин на території Криму», — цитує офіцера УНІАН.

Олексій Мазепа припустив, що частина сепаратистів, так званих «туристів Путіна», перемістилися з Криму в східні області.

Тим часом Сергій Тігіпко, який вночі побував у захопленому приміщенні луганського СБУ і спілкувався із захопниками, стверджує, що то місцеві афганці, офіцери у відставці і т.д., з якими треба вести переговори.

Старий фільм з такою назвою відразу сплив у пам’яті, коли прийшовши на вербувальний пункт Національної гвардії, розташований в Одесі за адресою Люстдорфська дорога, 7, начальник відділення комплектування та проходження служби особовим складом Південного територіального командування Внутрішніх військ України (на базі ВВ і створюється Національна гвардія) підполковник Леонід Берзлапін познайомив автора цих рядків із серйозною миловидною дівчиною-добровольцем.

Двадцятитрирічна Ганна Коваленко закінчила Одеський державний університет внутрішніх справ і хоче вступити на службу в Національну гвардію. Як пояснила вона: «Я з того покоління українців, які народилися і виросли вже в незалежній країні. І я хочу, щоб Україна залишалася незалежною. У зв’язку з останніми подіями з друзями ми довго обговорювали ситуацію в країні. І, звичайно ж, говорили про те, що в разі необхідності треба зі зброєю в руках захищати Батьківщину. Тому зараз, коли оголошена часткова мо-білізація, кожен має зробити вибір: сидіти вдома чи йти у військкомат, на вербувальний пункт. Я свій вибір уже зробила».

Із 17 березня в Україні стартувала кампанія з часткової мобілізації військовозобов’язаних. Начальник головного управління юстиції в Одеській області Костянтин Продіус провів спеціальний брифінг, на якому йшлося про права та обов’язки, соціальний і правовий захист військовозобов’язаних, призваних на військову службу у зв’язку з мобілізацією, резервістів, а також військовослужбовців, прийнятих на військову службу в добровільному порядку (за контрактом).

«Відповідно до статті 1 закону «Про військовий обов’язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов’язком громадян України», —  зазначив Костянтин Васильович. Хочуть того хлопці-чоловіки (а подекуди й дівчата) чи ні, а треба забути свій звичний спосіб життя, розваги, подорожі і т. д. й згадати про громадянський обов’язок. Тут є три варіанти: чекати, поки призвуть, піти самому добровольцем (за контрактом) або ж перебувати у військовому резерві. «Головний обов’язок резервістів у тому, щоб з’явитися за викликом по повістці у військовий комісаріат у той час і в те місце, куди їм вкажуть. Після оголошення мобілізації таким громадянам забороняється змінювати місце проживання без відома і письмової згоди комісаріату. У цьому випадку призову не підлягають військовозобов’язані, яких «забронювали», тобто вони служать у місцевому самоврядуванні або є правоохоронцями, а також працівники підприємств, організацій, перелік яких визначено Кабміном (маються на увазі ті підприємства, що пов’язані з обороною). Мобілізації не підлягають чоловіки, на утриманні яких п’ятеро і більше дітей, та жінки з дітьми», — пояснили в управлінні юстиції.

Як повідомив офіційний сайт президента у п’ятницю, Віктор Янукович підписав низку законів. Відтак підписані ним же «драконівсько-парнокопитні» старання Верховної Ради від 16 січня втратили силу. Ще один закон — про амністію — влада обіцяє застосувати, якщо Майдан погодиться на її умови.

Серед підписаних президентом законів: «Про визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України»; «Про внесення зміни до Закону України «Про безоплатну правову допомогу» щодо відтермінування набрання чинності положеннями пункту 6 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення»; «Про внесення зміни до статті 297 Кримінального кодексу України щодо відповідальності за осквернення або руйнування пам’ятників, споруджених в пам’ять тих, хто боровся проти нацизму в роки Другої світової війни — радянських воїнів-визволителів, учасників партизанського руху, підпільників, жертв нацистських переслідувань, а також воїнів-інтернаціоналістів та миротворців»; «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо відповідальності за заперечення чи виправдання злочинів фашизму»; «Про внесення зміни до статті 197 Податкового кодексу України щодо звільнення від обкладення податком на додану вартість операцій із ввезення на митну територію України природного газу»; «Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань».

У четвер, 16 січня, Верховна Рада, точніше правляча більшість у ній, перевершила сама себе у нехтуванні парламентського регламенту, законів, у тому числі й Основного, та понаухвалювала такого, що світ вхопився за голову: Україна скочується до тоталітаризму, почасти навіть небезпечнішого зразка, ніж наші сусіди на Півночі та Сході.

Зокрема, Верховна Рада ухвалила закон «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та процесуальних законів щодо додаткових заходів захисту безпеки громадян». Відповідний законопроект № 3879 було зареєстровано 14 січня народними депутатами—«регіоналами» Вадимом Колесніченком і Володимиром Олійником. «За» проголосували 239 нардепів: 189 від Партії регіонів, 32 від Компартії та 18 позафракційних. Цього ж дня, 16 січня, закон Колесніченка—Олійника відправили на підпис президенту.

За словами юриста Інституту медіаправа Ігоря Розкладая, закон був прийнятий Верховною Радою без дотримання процедури, публічного обговорення, без електронної фіксації та фактичного підрахунку голосів. Він містить низку репресивних норм щодо інформаційного законодавства, про які детально написали юристи юридичної фірми Jurimex Оксана Єфімчук та Юрій Крайняк.

Скажімо, закон повертає до Кримінального кодексу статтю про наклеп. Під наклепом розуміється умисне поширення завідомо недостовірних відомостей, що ганьблять честь і гідність іншої особи. За це передбачається кримінальна відповідальність у формі штрафу до 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадських робіт на строк до двохсот годин, або виправних робіт на строк до одного року. Наклеп у ЗМІ або в мережі інтернет, а також особою, раніше судимою за наклеп, тягне відповідальність у формі штрафу від 50 до 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або громадських робіт на строк від 150 до 240 годин, або виправних робіт на строк до одного року. За наклеп-обвинувачення у вчиненні тяжкого чи особливо тяжкого злочину — від одного до двох років виправних робіт або до двох років обмеження волі.

«Вільнюський саміт привів до найгіршого з можливих результатів для Києва, — пише Сергій Сидоренко на www.kommersant.ua у статті «Запаморочення від провалу». — Угоду про асоціацію між Україною та Євросоюзом не підпишуть ні сьогодні, ні в 2014 році. Такий головний підсумок переговорів, проведених у ніч з четверга на п’ятницю в рамках саміту Східного партнерства. Керівники ЄС втратили останні надії на компроміс з Віктором Януковичем: Ангела Меркель скасувала другий раунд переговорів з ним, запланований на ранок п’ятниці, а господар саміту, Даля Грібаускайте, публічно принизила українського гостя. У ЄС залишається лише надія на успіх після обрання нового президента України в 2015 році».

У четвер ввечері, ділиться враженнями автор, фон переговорів був складним. Шанси на підписання угоди між ЄС та Україною оцінювалися як мінімальні, при цьому європейські політики критикували Віктора Януковича, часом виходячи за рамки дипломатичного етикету.

«Тим не менше, ще вчора вдень, — зазначається у статті, опублікованій у п’ятницю вранці, — залишалася надія, що в переговорах на вищому рівні буде знайдено компроміс, який дозволить підписати угоду — якщо не у Вільнюсі, то в першій половині 2014 року, на черговому саміті Україна-ЄС. За ніч ці надії були знищені».

Розчарування європейців виявилося настільки великим, що литовська сторона наважилася на безпрецедентний демарш. Вночі на сайті президента Литви був опублікований відеоролик, знятий особистим оператором пані Грібаускайте, на якому чути, як Віктор Янукович відмовляється від підписання угоди. Публікація відео таких закритих бесід вважається неприйнятною. На 8.20 був запланований ще один раунд переговорів Віктора Януковича та Ангели Меркель у форматі тет-а-тет. Але німецький канцлер вирішила підтримати дипломатичний демарш пані Грібаускайте. Українську сторону було поінформовано, що зустріч не відбудеться.