Матеріали з рубрикою «Тема дня»

Перемир’я — не мир, протокол — не договір, а припинення вогню — не кінець війни. Але процес пішов, як казав Горбачов. І корисно придивитися до процесу.

На килимі
і під килимом

Поки фахівці мало не в лупу розглядають 12 пунктів «мінського протоколу», поки решта намагається зрозуміти, до чого і в ім’я чого під час війни можна домовлятися з агресором і з терористами, з поля зору випадає важлива обставина. Консультації Тристоронньої контактної групи і розроблений нею документ — не підсумок, а вітрина прихованого від очей процесу. Процесу, де головну роль грають не ляльки, що сидять за столом, а дві людини, які приймають рішення.

Зміст телефонних переговорів Путіна і Порошенка та їх результат, швидше за все, не збігаються або не повністю збігаються з пунктами протоколу. Це зрозуміло. Обидва президенти перебувають у полоні оточення і багато в чому «на килимі» невільні. А «під килимом» — справа інша.

Цими днями 14-й чемпіон світу з шахів написав для журналу Time статтю, де з бездоганною логікою довів: бажання західних лідерів відтермінувати або уникнути рішучих дій проти російської агресії призведе до непоправних наслідків. «Як завжди буває зі спробами зупинити диктатора — після кожної затримки ціна зростає», — заявив Гаррі Каспаров.

Про діалоги
по телефону

На жаль, ціну затримки, відсутності негайної реакції на дії агресора не враховує повністю і глава української держави. Хоча ця ціна — тисячі життів.

У середу, 3 вересня, президенти Росії та України вчергове поговорили по телефону. Спочатку факт таких розмов викликав, м’яко кажучи, подив, але через якийсь час ми звикли, що з фанатиком і покровителем терористів, який напав на Україну, виявляється, можна мирно бесідувати. І руку потискати допустимо. Наш президент — дипломат за освітою.

Несподівана ескалація Росією військового конфлікту на сході України захопила західні країни зненацька. Відповідно, у них не виявилося єдиної стратегії, як відповісти Москві. Вже 5 вересня ЄС має визначитися з відповіддю. Однак зробити це буде непросто.

Окрім того, що посилення санкцій проти РФ не підтримують декілька країн — членів ЄС, навіть у прибічників обмежень не було сформованого бачення, яким має бути це посилення. Країни ЄС шукають такий формат санкцій, який був би відчутний для найширшого кола росіян, але одночасно — мінімально зачіпав комерційні інтереси європейського бізнесу. Також необхідно врахувати можливу реакцію Росії. Як показала заборона європейських продуктів харчування, керівництво РФ готове вводити обмеження у відповідь, не надто переймаючись їхнім впливом на власних громадян.

Політичні події останнього тижня, хоча і багаті сюжетами, не складаються в загальну картину. Як скельця в калейдоскопі, вони кожен момент змінюють візерунки, і те, що здавалося важливим вчора, сьогодні не варте уваги. І, навпаки, «новина останньої шпальти» виростає у велику проблему.

Коаліція
і кризовий менеджер

Ще недавно тема збитого «Боїнга» домінувала в українських засобах масової інформації, а тепер якщо не вся увага, то більша її частина зосереджена на кризі влади та бюджетних проблемах. Навіть зведення з боїв у зоні АТО відступили перед питанням, чи збереже Арсеній Петрович Яценюк за собою посаду прем’єр-міністра і чи затвердить Верховна Рада «законопроекти порятунку».

Кульмінацією сюжету при цьому є не «порятунок». Від секвестру бюджету, від внесення змін у Податковий кодекс, від реформи управління ГТС і від підвищення ренти за використання природних ресурсів ніхто чудес і не чекає — гроші війну не виграють. Суть парламентської кризи в Україні в тому, що вперше з часу обрання п’ятого президента держави законодавці «на зуб» пробують згуртованість і дієздатність виконавчої гілки влади. І частина народних депутатів при цьому грають ва-банк.

«Це більше, ніж злочин. Це помилка». Більше двохсот років тому так сказав соратник Наполеона — і вислів став крилатим. Його найчастіше адресують лідерам, які приймають рішення не тільки незаконні, але, в підсумку, такі, що завдають шкоди їхнім же країнам.

«Великий брат»
між війною і миром

Помилки такого штибу не рідкість. До них можна зарахувати рішення політбюро ЦК КПРС про введення радянських військ в Афганістан або рішення президента США Буша-молодшого почати війну проти Саддама Хусейна. До таких помилок (і це вже очевидно) належить війна, яку Володимир Путін розв’язав проти України.

Під час війни, може, і недоречно обговорювати прорахунки ворога, але у нас є мотив для

Ніч з 26 на 27 лютого 2014 року, коли «зеленими чоловічками» було захоплено будівлю Верховної ради Автономної Республіки Крим, може стати датою, з якої почалася світова війна. Чи буде вона холодною, чи теплою, а чи гарячою, стане зрозуміло з часом. З часом стане зрозумілим її масштаб, склад союзників і супротивників, що протистоять один одному. З часом забудуть і про те, що послужило приводом для нового витка історії.

Знову запізняться?

Справді, що для Нідерландів Крим? Хто з португальців знає, де розташована Луганська область? Сто років тому так само мало знали про місто Сараєво, а в серпні 1939-го ніхто поняття не мав, де знаходиться німецьке містечко Гляйвиц. Тільки після кривавих воєн стало зрозуміло: союзникам довелося захищати від агресії не Сербію і не Польщу. Вони захищали себе і з цим захистом двічі фатальним чином запізнилися.

355 років тому під Конотопом козацьке військо під проводом гетьмана Івана Виговського розгромило армію московитів, нагнавши страху та паніки на царя та його оточення. Приголомшлива перемога була здобута не так великою силою, як козацькою вправністю та звитягою.

Одразу по тому історія обернулася так, як це завше бувало опісля в Україні при кожній відчайдушній спробі визволитися з московського ярма. Гетьманові не вдалося, а ліпше буде сказати — зрадники та запроданці не дали йому можливості скористатися важливою перемогою та вивести свою країну з-під зростаючого тиску Московської держави. А що це таки неволя, ярмо, стало очевидним одразу, ще й не висох антрамент на Переяславській угоді. Тим-то генеральний писар Іван Виговський, щойно ставши гетьманом, при підтримці прогресивно мислячої, по-нинішньому сказати — україноцентричної, старшини та шляхти, розпочав політику віддалення од Москви. Підписана гетьманом Гадяцька угода відкривала перспективу утворення польсько-литовсько-української нової держави. «Москва готує нам ярмо неволі насамперед внутрішньою громадянською війною, а далі… своєю власною зброєю, без усякого приводу з нашого боку», — говорилося у гетьманському маніфесті…

План — початок успішної справи. Але якщо на планах затриматися, справи не буде. Час втрачено. Ділові люди і державні люди це добре розуміють. І не надають великого значення пунктам, параграфам і навіть розрахункам. Особливо, коли обстановка змінюється і доводиться реагувати миттєво.

Зрозумійте правильно, нікому в голову не прийде вважати порожнім звуком чотирнадцять пунктів мирного плану президента України щодо врегулювання ситуації на сході країни. Але, швидше за все, головні положення, сформульовані Петром Порошенком, будуть скориговані, а більша частина аргументації за і проти втілення плану в життя виявиться застарілою раніше, ніж буде опублікована ця стаття.

Уже тиждень у країні діє законно обраний глава держави. В умовах окупації частини території, війни на сході, повсюдного ослаблення влади, різкого спаду виробництва і девальвації національної валюти обрання Порошенка в першому турі — майже диво. Але до «майже» дива звикли, а зараз від президента вимагають чудес реальних і бажано відразу. Забуваючи, що живемо не в казці.

Чудес не буває

З часів сталінського «кадри ви-рішують усе» призначення на будь-яку посаду, особливо на посаду, близьку до глави держави, у нас розглядають як акт божественної волі, як політику, що визначає долю країни. Але цього не було навіть за часів Сталіна. У шестерінки зубчик зламався, різьблення на гвинтику перекосили — шестірню замінили, гвинтик новий знайшли (пішов Єжов — прийшов Берія) машина торохтить, як раніше. Щоб кадри вирішували, щоб від гвинтиків і шестерень щось залежало, повинна зламатися машина.

Лише 3,8% сільськогосподарських підприємств спромоглися підготувати проекти сівозмін. Цей факт засвідчує, що ухвалений ще 4 червня 2009 року закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо збереження родючості ґрунтів» досі не запрацював.

Про причини, які призвели до такого невтішного результату, йшлося під час чергового засідання Національного прес-клубу з аграрних та земельних питань.

Новопризначені голова облдержадміністрації Ігор Палиця та начальник головного управління МВС в Одеській області Іван Катеринчук дали спільну прес-конференцію (на знімку). Головне питання – трагічні події 2 травня.

Іван Катеринчук відзвітував: розслідування проводиться у двох напрямках – щодо цивільних осіб та щодо працівників міліції.

Мета Росії — зірвати президентські вибори, змістити проєвропейський та проукраїнський уряд, зірвати програму економічної допомоги Україні і захопити Україну як мілітарно, так і політично — наголосив прем’єр-міністр Арсеній Яценюк на засіданні уряду в п’ятницю, 25 квітня.

Він нагадав, що з часу підписання Женевських домовленостей про стабілізацію ситуації в Україні минув тиждень. «Після цієї зустрічі влада України разом з усім міжнародним співтовариством зробила чіткі кроки, щоб стабілізувати ситуацію. Єдина країна, яка не зробила нічого, окрім приведення своїх військ в бойову готовність і залучення сотень танків і БРДМів та тисяч військовослужбовців на українсько-російський кордон, — це Росія», — цитує урядова прес-служба слова прем’єра.

Ба, знайомі обличчя...

Люди в цивільному, які дестабілізували ситуацію в Криму, помічені у східних областях України. Про це заявив офіцер Військово-морських сил ЗСУ Олексій Мазепа на прес-конференції у Києві.

«Є інформація від наших хлопців, від тих, що вийшли із Криму, від тих, хто там залишився. Вони, переглядаючи новинні сюжети про події, що зараз відбуваються у Донецьку, Харкові та Луганську, пізнають знайомі обличчя людей, які здійснювали захоплення військових частин на території Криму», — цитує офіцера УНІАН.

Олексій Мазепа припустив, що частина сепаратистів, так званих «туристів Путіна», перемістилися з Криму в східні області.

Тим часом Сергій Тігіпко, який вночі побував у захопленому приміщенні луганського СБУ і спілкувався із захопниками, стверджує, що то місцеві афганці, офіцери у відставці і т.д., з якими треба вести переговори.

Старий фільм з такою назвою відразу сплив у пам’яті, коли прийшовши на вербувальний пункт Національної гвардії, розташований в Одесі за адресою Люстдорфська дорога, 7, начальник відділення комплектування та проходження служби особовим складом Південного територіального командування Внутрішніх військ України (на базі ВВ і створюється Національна гвардія) підполковник Леонід Берзлапін познайомив автора цих рядків із серйозною миловидною дівчиною-добровольцем.

Двадцятитрирічна Ганна Коваленко закінчила Одеський державний університет внутрішніх справ і хоче вступити на службу в Національну гвардію. Як пояснила вона: «Я з того покоління українців, які народилися і виросли вже в незалежній країні. І я хочу, щоб Україна залишалася незалежною. У зв’язку з останніми подіями з друзями ми довго обговорювали ситуацію в країні. І, звичайно ж, говорили про те, що в разі необхідності треба зі зброєю в руках захищати Батьківщину. Тому зараз, коли оголошена часткова мо-білізація, кожен має зробити вибір: сидіти вдома чи йти у військкомат, на вербувальний пункт. Я свій вибір уже зробила».

Із 17 березня в Україні стартувала кампанія з часткової мобілізації військовозобов’язаних. Начальник головного управління юстиції в Одеській області Костянтин Продіус провів спеціальний брифінг, на якому йшлося про права та обов’язки, соціальний і правовий захист військовозобов’язаних, призваних на військову службу у зв’язку з мобілізацією, резервістів, а також військовослужбовців, прийнятих на військову службу в добровільному порядку (за контрактом).

«Відповідно до статті 1 закону «Про військовий обов’язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов’язком громадян України», —  зазначив Костянтин Васильович. Хочуть того хлопці-чоловіки (а подекуди й дівчата) чи ні, а треба забути свій звичний спосіб життя, розваги, подорожі і т. д. й згадати про громадянський обов’язок. Тут є три варіанти: чекати, поки призвуть, піти самому добровольцем (за контрактом) або ж перебувати у військовому резерві. «Головний обов’язок резервістів у тому, щоб з’явитися за викликом по повістці у військовий комісаріат у той час і в те місце, куди їм вкажуть. Після оголошення мобілізації таким громадянам забороняється змінювати місце проживання без відома і письмової згоди комісаріату. У цьому випадку призову не підлягають військовозобов’язані, яких «забронювали», тобто вони служать у місцевому самоврядуванні або є правоохоронцями, а також працівники підприємств, організацій, перелік яких визначено Кабміном (маються на увазі ті підприємства, що пов’язані з обороною). Мобілізації не підлягають чоловіки, на утриманні яких п’ятеро і більше дітей, та жінки з дітьми», — пояснили в управлінні юстиції.

Як повідомив офіційний сайт президента у п’ятницю, Віктор Янукович підписав низку законів. Відтак підписані ним же «драконівсько-парнокопитні» старання Верховної Ради від 16 січня втратили силу. Ще один закон — про амністію — влада обіцяє застосувати, якщо Майдан погодиться на її умови.

Серед підписаних президентом законів: «Про визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України»; «Про внесення зміни до Закону України «Про безоплатну правову допомогу» щодо відтермінування набрання чинності положеннями пункту 6 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення»; «Про внесення зміни до статті 297 Кримінального кодексу України щодо відповідальності за осквернення або руйнування пам’ятників, споруджених в пам’ять тих, хто боровся проти нацизму в роки Другої світової війни — радянських воїнів-визволителів, учасників партизанського руху, підпільників, жертв нацистських переслідувань, а також воїнів-інтернаціоналістів та миротворців»; «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо відповідальності за заперечення чи виправдання злочинів фашизму»; «Про внесення зміни до статті 197 Податкового кодексу України щодо звільнення від обкладення податком на додану вартість операцій із ввезення на митну територію України природного газу»; «Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань».

У четвер, 16 січня, Верховна Рада, точніше правляча більшість у ній, перевершила сама себе у нехтуванні парламентського регламенту, законів, у тому числі й Основного, та понаухвалювала такого, що світ вхопився за голову: Україна скочується до тоталітаризму, почасти навіть небезпечнішого зразка, ніж наші сусіди на Півночі та Сході.

Зокрема, Верховна Рада ухвалила закон «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та процесуальних законів щодо додаткових заходів захисту безпеки громадян». Відповідний законопроект № 3879 було зареєстровано 14 січня народними депутатами—«регіоналами» Вадимом Колесніченком і Володимиром Олійником. «За» проголосували 239 нардепів: 189 від Партії регіонів, 32 від Компартії та 18 позафракційних. Цього ж дня, 16 січня, закон Колесніченка—Олійника відправили на підпис президенту.

За словами юриста Інституту медіаправа Ігоря Розкладая, закон був прийнятий Верховною Радою без дотримання процедури, публічного обговорення, без електронної фіксації та фактичного підрахунку голосів. Він містить низку репресивних норм щодо інформаційного законодавства, про які детально написали юристи юридичної фірми Jurimex Оксана Єфімчук та Юрій Крайняк.

Скажімо, закон повертає до Кримінального кодексу статтю про наклеп. Під наклепом розуміється умисне поширення завідомо недостовірних відомостей, що ганьблять честь і гідність іншої особи. За це передбачається кримінальна відповідальність у формі штрафу до 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадських робіт на строк до двохсот годин, або виправних робіт на строк до одного року. Наклеп у ЗМІ або в мережі інтернет, а також особою, раніше судимою за наклеп, тягне відповідальність у формі штрафу від 50 до 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або громадських робіт на строк від 150 до 240 годин, або виправних робіт на строк до одного року. За наклеп-обвинувачення у вчиненні тяжкого чи особливо тяжкого злочину — від одного до двох років виправних робіт або до двох років обмеження волі.

«Вільнюський саміт привів до найгіршого з можливих результатів для Києва, — пише Сергій Сидоренко на www.kommersant.ua у статті «Запаморочення від провалу». — Угоду про асоціацію між Україною та Євросоюзом не підпишуть ні сьогодні, ні в 2014 році. Такий головний підсумок переговорів, проведених у ніч з четверга на п’ятницю в рамках саміту Східного партнерства. Керівники ЄС втратили останні надії на компроміс з Віктором Януковичем: Ангела Меркель скасувала другий раунд переговорів з ним, запланований на ранок п’ятниці, а господар саміту, Даля Грібаускайте, публічно принизила українського гостя. У ЄС залишається лише надія на успіх після обрання нового президента України в 2015 році».

У четвер ввечері, ділиться враженнями автор, фон переговорів був складним. Шанси на підписання угоди між ЄС та Україною оцінювалися як мінімальні, при цьому європейські політики критикували Віктора Януковича, часом виходячи за рамки дипломатичного етикету.

«Тим не менше, ще вчора вдень, — зазначається у статті, опублікованій у п’ятницю вранці, — залишалася надія, що в переговорах на вищому рівні буде знайдено компроміс, який дозволить підписати угоду — якщо не у Вільнюсі, то в першій половині 2014 року, на черговому саміті Україна-ЄС. За ніч ці надії були знищені».

Розчарування європейців виявилося настільки великим, що литовська сторона наважилася на безпрецедентний демарш. Вночі на сайті президента Литви був опублікований відеоролик, знятий особистим оператором пані Грібаускайте, на якому чути, як Віктор Янукович відмовляється від підписання угоди. Публікація відео таких закритих бесід вважається неприйнятною. На 8.20 був запланований ще один раунд переговорів Віктора Януковича та Ангели Меркель у форматі тет-а-тет. Але німецький канцлер вирішила підтримати дипломатичний демарш пані Грібаускайте. Українську сторону було поінформовано, що зустріч не відбудеться.

«Євроінтеграція допоможе диверсифікувати структуру українського експорту, а також скоротити ризики для вітчизняної економіки. Це дасть можливість наростити частку високотехнологічних товарів у загальній структурі експорту на 28—29%. При цьому вже в перший рік дії угоди з ЄС українські експортери зможуть поставити на зовнішній ринок на 9—10 млрд дол. більше товарів порівняно з існуючим режимом торгівлі. Зростання експорту — це повноцінна робота українських підприємств і нові робочі місця».

Це не витяг з виступу Арсенія Яценюка або Віталія Кличка. Це навіть не слова голови Єврокомісії Жозе Мануеля Баррозу або єврокомісара Штефана Фюле. Це тези, якими департамент ідеологічного та комунікаційного забезпечення Партії регіонів озброював своїх депутатів для обстоювання підписання Угоди про асоціацію з ЄС. Вони висилалися з поштової адреси oma@mpr.kiev.ua кожному (!) члену парламентської фракції ПР і в обов’язковому порядку.

Після трьох цілком таємних викликів на килим до Путіна Янукович, точніше, його лакеї, яким велено казати на чорне біле, а на біле — чорне, стрімко змінили інтеграційний курс: Європа вже їм не мила, а Росія з її «примусами до любові» — брат, друг і батько рідний.

Російські телеканали, а вони, як й оті наші лакеї, говорять те, що ВВ скаже, як тільки не принижують в останні тижні Україну та її верховноголовнокомандувача. Наші ж, як у тій народній приповідці, втираються та твердять: то Божа роса...

Україна семимильними кроками наближається до зриву підписання Угоди про асоціацію з Європейським Союзом. І чим ближче Рубікон, тим голосніше постає питання щирості діючої влади на шляху до задекларованої мети. Відверте зволікання та дрібне інтриганство, до якого вдається команда президента, створюють враження, що питання геополітики та відповідальність перед історичним кроком остаточно поступилися ірраціональним страхам лише однієї людини.

«Українській правді» стали відомі подробиці чи не найвідвертішої розмови, яка відбулась у четвер між Петом Коксом та Олександром Квасьневським і представниками Партії регіонів під час формальної зустрічі у Верховній Раді. Тональність цього діалогу та рівень дискусії вбивають будь-яку надію на виконання умов, необхідних для підписання Угоди про асоціацію.

«Підписання Угоди про асоціацію та поглиблену, всеосяжну зону вільної торгівлі між Україною та ЄС стане не завершенням певного етапу нашої співпраці, а початком більш широкого і глибокого інтеграційного процесу», — заявив Віктор Янукович 6 листопада на регіональному засіданні Всесвітнього економічного форуму в Києві, повідомляє http://www.bbc.co.uk.

За словами президента, Україна зможе стати сполучною ланкою між ЄС і країнами Євразії. «Україна могла б відіграти роль сполучної ланки між ЄС і Євразійським союзом, забезпечуючи поступове створення єдиного європейського економічного простору, а в широкому плані — відіграти роль міжцивілізаційного порталу для країн Євроатлантики та Євразії, насамперед з Росією і Китаєм», — зазначив він.

Євросоюз, що має високі стандарти захисту прав людини, економічного та політичного життя, приваблює працьовитих та порядних людей, натомість жахає лінивих та злодійкуватих. Знамениті слова російського історика Миколи Карамзіна (1766 — 1826), який на запитання «Что слышно в России?» відповів «Воруют», на жаль, не втратили актуальності і в наші часи.

Англійський поет Редьярд Кіплінг (1865 — 1936), лауреат Нобелівської премії 1907 року, писав: «Захід є Захід, а Схід є Схід / І їм не зійтися удвох, / Аж поки землю і небеса / На суд не покличе Бог» (переклад Юрка Іздрика). Україна є частиною Заходу, культурно, психологічно, ментально. Ми вже скуштували східної деспотії, від наслідків політичної азіатчини ми ще довго будемо потерпати. Тому ще раз потрапляти в ту ж саму геополітичну халепу нам не випадає.

Учора, 18 вересня, на своєму засіданні Кабінет Міністрів одноголосно схвалив проект Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом.

Голова Представництва ЄС в Україні Ян Томбінські, який був присутнім на цьому засіданні, по його закінченні на брифінгу, зокрема, зауважив: «Надзвичайно приємно, що документ був схвалений одноголосно… Я не бачу причин для зриву підписання Угоди про асоціацію з боку Європейського Союзу, особливо після сьогоднішнього рішення України… Це дуже важливий і рішучий крок українського уряду».

Водночас, як повідомляє Бі-Бі-Сі, Ян Томбінські наголосив, що підписання угоди це не тільки процедура, але цілий політичний процес. «І ми ще не дійшли до того критичного моменту, щоби сказати, що всі умови виконані, що все, про що ми говоримо від грудня 2012 року, здійснено», — сказав він, нагадавши при цьому про умову реформи судової системи в Україні, зміни до виборчого законодавства, боротьбу з корупцією та покращення бізнес-клімату, а також про «проблему Юлії Тимошенко». Але попри це голова Представництва Європейського Союзу в Україні висловив упевненість, «що після таких рішень, як сьогодні, в уряду інших перешкод для підписання угоди не буде».

Після всіх необхідних — і тих, що личать нагоді, — ритуальних жестів необхідно підійти тверезо до різкого погіршення російсько-українських відносин, які проявилися у спробах блокади української продукції з боку Росії. Постараємося відповісти на два традиційні питання: хто винен і що робити?

Хто винен?

Якщо говорити загалом, то винен довірливий ідеалізм українців за відсутності національної єдності. У роки окопного помаранчево-синього протистояння сторони залучали зовнішні сили для розправи один з одним у боротьбі за владу. Це не нове в українській історії — саме так протікала Руїна. Не є зовнішні коаліції винятком і в європейській історії. Так, у середньовічній Англії Йорки і Ланкастери користувалися допомогою геополітичних конкурентів — французького короля Людовика ХІ і бургундського герцога Карла Сміливого. Результат схожий на український: до кінця війни англійці втратили всі свої континентальні воло­діння у Франції, за винятком Кале. Україна втратила можливість чинити тиск на Росію з допомогою газопроводу.

Експерти визнають, що процедура узгодження землевпорядної документації останнім часом дедалі більше ускладнювалася. Фактично настав момент, коли відведення ділянки стало вкрай складним, а узгодження документації нагадувало біг з перешкодами, які виникають у найнесподіваніших місцях. Цілком зрозуміло, що це жодним чином не сприяло розвитку сільських територій та аграрного бізнесу. На вирішення цієї проблеми у липні нинішнього року було ухвалено закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у сфері земельних відносин щодо спрощення процедури відведення земельних ділянок», який стосується земель державної та комунальної власності. Нещодавно він набув чинності.

Докладніше про це — в інтерв’ю з директором Ресурсного центру з прав на землю, створеного за підтримки проекту USAID «АгроІнвест», президентом асоціації «Земельна спілка України» Андрієм КОШИЛЕМ.

На початку червня в Одесі було скоєно напад на бригаду «швидкої допомоги», яка прибула за викликом. Зчинивши бійку, 30-річний чоловік завдав ударів ножем спочатку матері, а потім своїй сестрі, яка заступилася за жінку. Мати нападника від отриманих поранень померла на місці. Медпрацівники «швидкої», які приїхали за викликом, також зазнали нападу: одному з них чоловік, який продовжував буянити, поранив шию, другому — руку. Згодом було встановлено, що він проходив лікування в психіатричній лікарні, звідки його виписали.

Кривавою розправою над бригадою «швидкої» закінчився один із викликів у Запоріжжі. Погортавши кримінальну хроніку останнього місяця, знайшла з десяток зафіксованих злочинів, скоєних проти працівників служби. Обстрілюють машини «швидкої», ламають ребра медикам, спускають на них розлючених псів, звинувачують у крадіжках і пограбуваннях, ображають та лають…

Соціологи констатують, що бунтівні настрої у країні перевищили рівень, зафіксований у 2004-у напередодні революції

Американська незалежна правозахисна організація «Дім Свободи» нещодавно оприлюднила у Лондоні звіт про демократичний прогрес держав Євразійського континенту за минулий рік. Рейтинг демократії визначали за семибальною шкалою, де одиничка є найкращим показником, а сімка, відповідно, — най­гіршим.

За даними 2012-го, Україна дещо погіршила свої показники порівняно з попередніми роками, дiставши 4,86 бала. При визначенні ступеня демократії до уваги брали такі показники, як виборчий процес, громадянське суспільство, незалежні медіа, корупція, урядування тощо.

Попри складність посівної кампанії, аналітики прогнозували Україні чудовий урожай зернових. Його з нетерпінням очікували як аграрії, так і трейдери. Для перших за високими показниками продуктивності з’являлася надія повернути вкладені оборотні кошти з хорошими відсотками. Другі енергійно потирали руки, передчуваючи довгоочікувані заробітки від зерноторгівлі. Ставку на рекордний урожай при оцінці ВВП зробив і уряд — за словами прем’єра М.Азарова, у 2013 р. ВВП очікується десь 3%.

Однак рекордний урожай-2013 може принести розчарування кожній зі згаданих сторін. А українські сільгоспвиробники у 2013—2014 маркетинговому році можуть недоотримати 15 млрд грн через низькі закупівельні ціни.

Про намір насильницьки приєднати Одеський державний аграрний університет до місцевої академії харчових технологій нині говорить вся Одеса і вся область. Хтось сміється з того безглуздого кроку, вчиненого урядом, який уже не бачить берегів у своїх діях і намірах, хтось серйозно занепокоєний тим, що чує...

Згідно з проектом постанови Кабміну, цілісний майновий комплекс Одеського державного аграрного університету передається від Міністерства аграрної політики і продовольства в руки Міністерства освіти і науки, що передбачає приєднання ВНЗ майже із столітньою історією до іншого.

Люди цього не хочуть, бо не бачать у такому рішенні елементарної логіки. І, як тільки можуть, чинять такому неподобству спротив. Про конфлікт довкола вишу йшлося у четвер і на прес-конференції в інформаційній агенції «Одеса-медіа», яку провів ректор поки що самостійно діючого ВНЗ — Одеського державного аграрного університету Сергій Корлюк.

Викликав подив такий факт, розповів журналістам ректор: ще не всі в очі бачили ту постанову уряду, а коридорами аграрного (документ датований 25 червня і того ж таки 25 червня вже почалося!) бігали представники адміністрації академії харчових технологій, заглядали до аудиторій, переміряли кроками навіть студентську їдальню, тобто вже почувалися, ніби в себе вдома, ніби все вже вирішено.