Матеріали з рубрикою «Тема дня»

Конкурентоспроможні, вільні та чесні. Саме так про президентські вибори-2019 висловилися міжнародні спостерігачі — представники ОБСЄ, ПАРЄ та Європарламенту — 22 квітня на прес-конференції в Києві. «Вільні вибори стають нормою в Україні, як і те, що люди використовують своє право голосу. Ці вибори свідчать, що демократія в Україні стала більш стабільною», — заявила голова делегації Парламентської асамблеї ОБСЄ Доріс Барнетт.

Отже, демократія перемогла: шоумен Володимир Зеленський набрав понад 73% голосів, чинний президент Петро Порошенко — близько 25%. До речі, і це дуже промовисто, в заявах обох конкурентів прозвучала готовність з одного боку передати, а з другого — прийняти досвід. Обоє показали гідне обличчя.

Сьогодні, 20 квітня, знову день передвиборної тиші. Але це стосується агітації за конкретного кандидата на пост президента. Про ситуацію в країні думати й писати можна. І потрібно.

Український народ диктатури не хоче

Рівень схвалення історичної ролі Сталіна громадянами сусідньої країни за два останні роки значно зріс. Тепер, згідно з опитуванням соціологів російського «Левада-центру», він сягає 70%. Схожі опитування проводяться і в Україні. Причому щодо Сталіна за ті ж два роки в нашій країні, навпаки, спостерігається зростання ненависті — приблизно в таких же масштабах.

За даними Київського міжнародного інституту соціології (КМІС), 77% українців вважають «ефективного менеджера» радянської імперії «жорстоким нелюдським тираном, винним у знищенні мільйонів невинних людей». Голос народу, здавалося б, підтверджує успіх проведеної у нас декомунізації і служить хорошою ілюстрацією для книги «Україна — не Росія».

Мова не про те, чого хоче кандидат на пост президента. До голосування 21 квітня значення має те, чого хочуть його виборці. Не кожен окремо, а маса. У першому турі маса зробила ставки. Ставки не тільки на одного з двох кандидатів, а й на один з двох варіантів розвитку України.

У колі другому

Пам’ятаєте знамениту пісню Віктора Цоя? Якщо не пам’ятаєте, перечитайте текст. Там ні слова про те, ЯКИХ змін усі очікують. «Сигареты в руках, чай на столе — так замыкается круг…». Для одних «схема проста», іншим — «страшно что-то менять». Зміни тоді невдовзі таки відбулися. Навряд чи вони справдили очікування, але перше коло замкнулося.

Тільки-но почала вимальовуватися картинка другого туру президентських виборів, як Петро Порошенко одразу запросив Володимира Зеленського прийти на теледебати. Останній спершу заявив про готовність, а далі почали озвучуватися «варіанти».

Зокрема, радник переможця першого туру Руслан Рябошапка засумнівався в доцільності його участі в дебатах із чинним главою держави: «Я не бачу в цьому сенсу. Які запитання до Зеленського можуть бути від Порошенка, який вважає його маріонеткою Коломойського? Може, він з Коломойським влаштує дебати?».

«Якщо про якусь подію не розповіло телебачення, така подія, вважайте, не відбулася». Цей вислів приписують різним особам, але він констатує правду: так сталося спершу в розвинених країнах, а потім й у більшості держав.

…І все ж таки телебачення

І хоча з початку ХХІ століття інтернет-видання й інформагенції потіснили ТБ, а в останні роки помітно активізувався вплив соцмереж, ситуація на загал залишається тією самою. Принаймні, в Україні. Згідно з даними всеукраїнського опитування, проведеного в лютому 2019 року Київським міжнародним інститутом соціології, 74% респондентів заявили, що про стан справ в Україні та в світі найчастіше дізнаються з україн-ських телеканалів. Інтернет-медіа серед чільних джерел інформації назвали 27,5% опитаних, а 23,5% — соцмережі. Ще по 4,3% включають до числа таких джерел російське та місцеве телебачення. Друковані загальнонаціональні видання входять у число головних джерел інформації лише для 6,7% респондентів, а провідні радіостанції — для 4,5%. При цьому українським телеканалам довіряють 40,6% опитаних, інтернет-медіа — 13,9%, соцмережам — 12,4% (на обидва запитання можна було назвати до трьох варіантів відповідей).

Нинішнє 1 квітня навічно увійде в біографію Володимира Зеленського подвійним святом: як професійне — Міжнародний день сміху (який у колишньому есесері частіше називали Днем дурня) і як дата, коли про нього заговорив увесь світ.

На момент передачі цього номера газети в друк Центральна виборча комісія опрацювала 99,99% електронних бюлетенів. За крок до фінальної крапки Володимир Зеленський майже удвічі випереджає чинного главу держави Петра Порошенка: 30,24% проти 15,95%. Понад 5,7 мільйона виборців прагнуть веселощів, чи видовищ, як сказали б давні римляни. На тяжку, часто невдячну, роботу заради майбутнього погодилося 3 мільйони (з невеличким вершком) громадян України.

Коли відомого політолога із США запитали, що він думає про вибори в Україні, він відповів: «Мене не цікавить, кого оберуть. Мені цікаво, що буде після виборів».

Сценарій, написаний за кордоном

В одному з останніх інтерв’ю головний редактор радіо «Эхо Москвы» торкнувся теми виборів Президента України. Спочатку Олексій Венедиктов повторив те, що в різних варіантах уже не раз долинало з Кремля — хто завгодно, тільки не Порошенко. Потім уточнив: «На мій погляд, якщо говорити про нашого, проросійського кандидата в Президенти України, то він є. Це містер Хаос. Чим більше хаосу, чим слабший кандидат, тим, вважає Путін, це вигідніше для Росії. Власного кандидата у нас нема. Тимошенко, Зеленський, Бойко, ще якісь люди — не важливо. Містер Хаос нас влаштовує».

Звернення Ініціативної групи «Першого грудня» стосовно ситуації з виборами Президента України

Дорогі українці! Незабаром ми знову захищатимемо майбутнє України.

Виклик, що його приготувала історія, украй суворий: або ми доведемо собі й іншим, що стали сильною нацією і здатні досягати великих цілей, — або капітулюємо як держава, здавшись на милість ворогам, зовнішнім і внутрішнім.

Протягом п’яти років Україна ціною надзусиль і жертв успішно протистоїть російській агресії, захищаючи не тільки себе, а й Європу від геополітичної катастрофи. Ми переконалися, що сподіватися на надійну міжнародну підтримку можна лише тоді, коли самі матимемо гідність і силу.

Крім 39 зареєстрованих ЦВК претендентів на пост глави української держави, у вирішальні перед виборами дні на політичному горизонті з’явився ще один кандидат. Вірніше, одна кандидатка. Але це не персона, а «вулиця».

Про перемоги прямої демократії

Роль «вулиці» в політичній історії нашої країни проявилася ще за радянської влади. Революція на граніті (масові протести в Києві та голодування студентів на Жовтневій площі 2—17 жовтня 1990 року) — перший приклад успішної, дієздатної прямої демократії. І хоча вимоги народу Верховна Рада УРСР задовольнила лише частково, це була справжня перемога «вулиці».

Писати про це, можливо, зарано. Але подумати, яким виявиться правління президента, обраного на другий термін, — саме час. Тому що в прогнозах політологів домінує думка: в країні все буде, як було, якщо не гірше.

Не гірше, а по-іншому

Гірше справді може бути, якщо почнеться масштабне вторгнення російських військ на нашу територію. Але це сюжет не для політиків, а для військових оглядачів. Нам же, людям цивільним, слід виходити з напіввоєнного варіанту майбутнього. Або «гібридного миру», як тепер кажуть.

До виборів Президента України залишилося менше місяця. Якщо хтось очікував, що чотири вирішальні тижні перед фінішем «великих перегонів» пройдуть спокійно, — помилився. Ми не при Путіну живемо, слава Богу. У нас демократія і свобода без берегів.

Скандали без промахів

Коли стало очевидно, що кожному з фаворитів гонки за вихід у другий тур доведеться битися проти держателя «адміністративного ресурсу», сюжет подій став прямим, як лінійка. Політтехнологами з «того боку барикад» у хід запущена артилерія великого калібру. Великий компромат, спрямований на велику мету. Снаряди припасли великі, час вибрано підходящий, навідники знають свою роботу.

У понеділок, 25 лютого, біля Одеського морвокзалу пришвартувався американський ракетний есмінець «Дональд Кук» (DDG 75), який перебуває в Чорному морі із запланованим візитом у рамках постійної підтримки партнерів США у Чорноморському регіоні.

«Дональд Кук», що належить до Шостого (середземноморського) флоту США, — третє американське військово-морське судно, задіяне в операціях у Чорному морі в 2019 році. Для посилення взаємосумісності із союзниками та партнерами НАТО й демонстрації колективної рішучості у підтриманні безпеки в регіоні есмінець зайшов у Чорне море 19 лютого. Перед тим, у січні, «Дональд Кук» та «Форт МакГенрі» здійснили візити до портів Грузії та Румунії відповідно. А загалом до Одеси DDG 75 зайшов уже вчетверте.

До першого туру виборів Президента України — трохи більше місяця. Здавалося б, не залишилося часу ні на що інше, як на розкладання пасьянсу із сорока чотирьох карт і ставок на переможця. Або переможців, якщо справа дійде до другого туру.

Картковий будиночок усередині

Виборча арифметика пропонує населенню різні варіанти. Реальні і фантастичні. Їх так багато, що з міркувань на тему «що буде, якщо главою держави стане ВІН або ВОНА» можна скласти зібрання творів у кількох томах. Але в цих томах наразі нема нічого про те, що станеться із самою державою під керівництвом обранця чи обраниці.

Жахливий випадок стався на Житомирщині: о четвертій ранку водій маршрутки та кондуктор висадили на дорозі між населеними пунктами 21-річну дівчину, бо студентка не змогла повністю оплатити проїзд (йдеться про суму в 24 гривні).

Дівчина того ранку їхала до райцентру, до матері у лікарню, і забула вдома гроші. Щоб не висаджували її з маршрутки, студентка медичного коледжу просила взяти як заставу мобільний телефон. Марні сльози.

Через кілька днів тіло дівчини, яка замерзла, знайшли у бобровій ямі, куди вона потрапила, рушивши лісом навпростець, щоб скоротити шлях, і звідти не змогла самостійно вибратися.

На дворі — середина зими, яка щедро нас пригощає морозами, снігом із переходом у дощ, місцями — ожеледицею та налипанням мокрого снігу, хуртовинами. Синоптики відносять явища до жовтого рівня, тобто погодні умови є потенційно небезпечними для людей.

У середу МЗС України поширило заяву щодо проведення термінових консультацій відповідно до Будапешт-ського меморандуму. У документі наголошується:

24 роки тому Україна відмовилася від ядерної зброї в обмін на гарантії безпеки, що були закріплені Великою Британією, Сполученими Штатами Америки та Російською Федерацією у Будапештському меморандумі у зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ). Зокрема, ці держави зобов’язалися утримуватися від загрози силою чи використання сили проти територіальної цілісності або політичної незалежності України.

Держави-гаранти надали зобов’язання, що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України. Саме ці гарантії уможливили прийняття Верховною Радою України закону про ратифікацію ДНЯЗ.

Критики адміністрації Трампа вважають реакцію Білого Дому на події в Керченській протоці занадто слабкою.

Так, Майкл Карпентер, колишній високопосадовець Пентагону, а нині директор Центру дипломатії Байдена, привітав рішучі міжнародні заяви, в яких засуджуються дії Росії, однак, переконаний він, цього не достатньо для ефективної відповіді. Своєю оцінкою ситуації, баченням подальших кроків та коментарями щодо офі-ційної позиції США він поділився в інтерв’ю українській службі «Голосу Америки» (https://ukrainian.voanews.com).

Майкл Карпентер переконаний, що Захід має вжити три кроки у відповідь на ескалацію агресії Росії у Чорному морі.

Йдеться, передусім, про посилення в регіоні присутності сил НАТО: «Я рішуче закликаю до розміщення сил НАТО на постійній основі, можливо, в порту Констанци в Румунії, де були б представлені причорноморські країни Альянсу. А також, щоб кораблі інших країн-членів НАТО розміщувалися в цьому порту на ротаційній основі».

Жорсткіше на Керченську кризу Захід відповісти не міг

Багато хто в Україні був відверто розчарований млявою і слабкою, на їхню думку, реакцією Заходу на напад та захоплення наших катерів військовими кораблями Росії поблизу Керченської протоки. Особливо обурливими здавалися ті висловлювання політиків Заходу, де вони звертаються і до України, і до РФ із закликом домовлятися й не допускати ескалації конфлікту. По суті, і нас, і росіян зробили однаково винуватими.

Українське розчарування реакцією Заходу важко назвати цілком несправедливим. Зрештою, не вперше нам доводиться констатувати, що російський вплив на Захід (політичний, фінансовий, інформаційний тощо) суттєво вищий за український. Що, безумовно, дається взнаки в подібних ситуаціях, коли на Заході публічно оцінюють українсько-російське протистояння.

Однак для нашого обурення підстав все-таки нема. Захід уже визначив загальну стратегію своєї поведінки щодо Росії. Ця стратегія полягає в повільному, поступовому обмеженні впливу Москви на розвиток подій у світі через таке саме поступове відлучення її від найновіших технологій. Ці кроки обов’язково досягнуть мети, але дуже нескоро. Захід відверто побоюється, бо не може спрогнозувати поведінку (а отже — наслідки) ядерної держави, яку загнали у цивілізаційний глухий кут.

У четвер, 22 листопада, стало відомо, що більшістю голосів (14 із 18) Конституційний Суд України визнав таким, що не суперечить Основному Закону законопроект Президента Петра Порошенка про внесення змін до Конституції, який закріплює прагнення нашої держави до повноцінного членства в Євросоюзі та НАТО.

Того ж дня документ був поставлений на голосування у Верховній Раді і схвалений конституційною більшістю голосів: 311 — «за», 21 — «проти», інші або утрималися, або не голосували, або були відсутні.

За конституційне закріплення євроатлантичного вектора розвиту України проголосували: 124 депутати від БПП (всього у фракції 135 обранців), 73 — «Народного фронту» (81), 17 — «Самопомочі» (25), 19 — Радикальної партії (21), 18 — «Батьківщини» (20), 14 — «Волі народу» (19), 13 — «Відродження» (24) та 33 із 57 позафракційних.

Проти проголосували 18 депутатів від «Опоблоку» та троє позафракційних. До речі, серед тих, хто виступив проти, нема жодного нардепа від Одещини.

Учора в Херсоні провели в останню путь громадську активістку Катерину Гандзюк, яку 31 липня облили концентрованою сірчаною кислотою. Після замаху вона провела 96 днів у реанімації, перенесла більше 10 складних операцій. Здавалося, що найстрашніше — позаду і невдовзі її, за словами мера Херсона Володимира Миколаєнка, радницею якого була, мали відправити в одну з австрійських клінік на відновлення-реабі-літацію. Але 4 листопада серце жінки, яка все ще перебувала в Київському опіковому центрі, зупинилося.

В багатьох містах України пройшли протестні акції, головним гаслом яких було: «Хто замовив Катерину Гандзюк?». Учасники акції вимагали від силовиків встановити, назвати і покарати замовників і цього злочину, і десятків інших нападів на активістів. Відбувся такий протест і перед будівлею Головного управління Нацполіції в Одеській області. Наш регіон, як відомо, — серед лідерів за вчиненням зухвалих і непокараних досі побіттів і навіть замахів на життя небайдужих громадян (Михайлик, Стерненко, Устименко…).

11 жовтня Синод Вселенського патріархату прийняв низку рішень, що стосуються автокефалії Української православної церкви, повідомив у Стамбулі митрополит Гальський Еммануїл, який зачитав комунікат Синоду.

Переклад документа поширив на своїй сторінці у Facebook архієпископ Євстратій (Зоря).

Комунікат Вселенського Синоду

Під головуванням Вселенського патріарха Святий і Священний Синод зібрався на чергове засідання з 9 по 11 жовтня 2018 року для вивчення та обговорення питань порядку денного.

Мені здається, що я досі чую стук цього жезла. Жезла патріарха Варфоломія, який у 2008 році зайшов на територію Софії Київської і попередники якого впродовж століть поставляли сюди митрополитів. Тоді в Святій Софії зібралися вищі ієрархи всього світового православ’я, президент Віктор Ющенко, його апарат, представники еліт та бізнесу.

Тоді візит на вищому рівні забезпечували найкращі релігієзнавці та вчені, а серед тих, хто стояв біля периметра, відстежуючи ризики, був Ростислав Павленко. Чи не наймолодший чиновник секретаріату президента Ющенка, керівник інформаційно-аналітичного відділу, випускник «Києво-Могилянки», майбутній член команди Президента Порошенка, який знає про процес надання томоса майже все.

За дорученням голови ОДА Максима Степанова в усіх районах Одещини проведено навчання з ліквідації наслідків ДТП.

«Безпека на дорогах — це гостре питання, якому зараз приділяється чимало уваги. Наприкінці квітня голова облдерж-адміністрації доручив провести оперативні навчання з ліквідації наслідків ДТП. Алгоритм дій відпрацьовували рятувальники, медики та правоохоронці. За необхідності, одразу ж проводилася робота над помилками. Дякуємо регіональному представницт-ву Консультативної місії Європейського Союзу (КМЄС) в Одесі за взаємодію у питаннях цивільної безпеки», — наголосив директор департаменту з питань цивільного захисту, оборонної роботи та взаємодії з правоохоронними органами ОДА Сергій Готко на зустрічі з представниками КМЄС.

Як проходив у парламенті історичний день прийняття закону про Вищий антикорупційний суд

За створення Вищого антикорупційного суду проголосувала конституційна більшість парламенту. 317 «за» закон — рідко трапляється таке результативне голосування.

Зранку в кулуарах Верховної Ради просто пахло цією загалом вимученою перемогою. Чекали приїзду президента, депутати говорили про те, що рішення про «зелене світло» для закону плюс-мінус прийнято. Взагалі, якщо це антикорупційне свято не можна було скасувати, то було правильно його очолити. Чутки, які це підтверджували, якщо підсумувати, виглядали так: нібито з п’ятої ранку утрясають нюанси з Держдепом і МВФ. Нібито найзатятішим противникам закону про Антикорупційний суд стратегічні друзі погрозили заморожуван-ням їхніх заокеанських рахунків (може бути неправдою, підтвердити не можу).

Головне — Аркадій Бабченко живий! Мабуть, саме так виглядає щастя! Це і справді свято — для СБУ, для всіх нас, для України. Тільки не варто нам у цій ейфорії про пильність забувати…

З неголовного: якщо справді вдалося задокументувати намір російських спецслужб скоїти вбивство ро-сійського журналіста і громадянина в Україні (неможливо уявити, щоб за таких обставин голова СБУ говорив про те, чого в нього нема), тоді, безумовно, всі ті прикрощі, м’яко кажучи, яких зазнали друзі Аркадія, тисячі небайдужих і порядних людей, а також офіційні особи по всьому світу (окрім Росії), можна СБУ вибачити. І сказати «браво» нашій спецслужбі.

15 травня, якраз напередодні 74-х роковин депортації кримськотатарського народу з нині знову окупованого півострова, Кремль влаштував показове відкриття автодорожньої частини Керченського мосту, який з’єднує Росію з анексованим нею Кримом.

Аби підкреслити значущість цього ще не добудованого мосту, одним з перших по ньому проїхався за кермом КамАЗа сам Путін. До речі, для важковагового транспорту міст наразі закритий, бо, як уже зазначалося, все ще не добудований, але для Путіна, до того ж напередодні трагічної для Криму дати, зробили виняток — пустили покататися.

Світова реакція на відкриття Керченського мосту не забарилася.

У заяві, поширеній того ж дня речницею Держдепартаменту Гізер Науерт, наголошується: «Сполучені Штати Америки засуджують будівництво і часткове відкриття мосту через Керченську протоку між Росією та окупованим Кримом, здійснене без дозволу уряду України… Крим є частиною України, а будівництво мосту служить нагадуванням про готовність Росії продовжувати порушувати міжнародне право… Міст є не тільки спробою Росії зміцнити незаконне захоплення й окупацію Криму, але й перешкоджає судноплавству, обмежуючи розміри суден, які можуть пройти через Керченську протоку — єдиний шлях до територіальних вод України в Азовському морі».

Без «картинок» для пропагандистів

Посилені заходи безпеки, запроваджені в Одесі 2 травня, таки дали результат: за винятком кількох інцидентів, яких у звичайні дні у місті трапляється значно більше (словесні перепалки, стусани опонентові в суперечці та інші схожі «дебати»), знакова дата пройшла без «яскравих картинок» для пропагандистського ТБ країни, що зазіхала і на наші терени.

Так, кілька центральних вулиць уранці стали в заторах (бо силовики спочатку таки аж дуже обмежили рух у районах, прилеглих до місць, де 2 травня 2014 року відбувалися події, що достеменно змінили нашу новітню історію). Так, багатьох одеситів обурили прапори міста, вивішені в жалобі, й відсутність державних прапорів на знак перемоги української Одеси над «рашкаміровськими» проектами. Так, кінця-краю не видно судово-правовій невизначеності у так званій справі «2 травня», яка, з одного боку, й досі перебуває в полі пильного зору світової громадськості, кидаючи помітну тінь на спроможність нашої держави вершити правосуддя, а з іншого — залишається зручним джокером у колоді карт ідеологічної брехні для деяких партій та їхніх ляльководів, що мріють повернутися на владну авансцену в Україні. Так, підстави для невдоволення були і, вочевидь, ще не скоро ми їх позбудемося.

У четвер, 19 квітня, Верховна Рада підтримала офіційне звернення Президента України до Вселенського патріарха з проханням про надання автокефалії нашій православній церкві.

Петро Порошенко прибув до парламенту, щоб особисто закликати депутатів підтримати це звернення, продемонструвати всьому світу єдність державних інституцій у питанні відновлення в Україні єдиної помісної церкви.

У вівторок Президент України Петро Порошенко провів зустріч з головами фракцій у Верховній Раді і закликав їх підтримати звернення до Вселенського патріарха Варфоломія І про надання Українській церкві томоса про автокефалію (декрет, послання у деяких важливих питаннях церковного устрою, в тому числі офіційного проголошення автономії в управлінні або автокефалії. — Ред.).

«Я хочу звернутися до вас, колеги народні депутати, з проханням підтримати це звернення. І хочу звернутися до українського народу, бо вибір і рішення також за вами — підтримати ієрархів, підтримати президента, підтримати парламент і набути єдину помісну православну Українську церкву. Вірю, що це, з Божою допомогою, відбудеться», — сказав він.

Нинішня криза в міжнародних відносинах, гостре протистояння путінського режиму і західних країн часто порівнюють з Карибською кризою жовтня 1962 року. Втім, це порівняння стосується тільки можливого фіналу — переростання конфронтації у світову ядерну війну. В усьому іншому події зараз розвиваються за іншою логікою. Але для тих, на кого падають бомби і ракети, логіка значення не має.

Зупинка перед пустелею

За океаном події піввікової давнини називають «кубинською ракетною кризою». Ця назва добре відображає суть гострого конфлікту між Радянським Союзом і Сполученими Штатами Америки. Протистояння тоді справді наростало в двох напрямках — Куба і ракети. У Вашингтоні ще при Дуайті Ейзенхауері було прийнято рішення будь-яким шляхом усунути від влади Фіделя Кастро. А в Москві шукали спосіб компенсувати військову перевагу, яку отримали США, розмістивши в Туреччині ракети середньої дальності з ядерними боєголовками.

3 квітня 2018 року у Львівській області прикордонники затримали і передали поліцейським Народного героя України, колишнього бійця добровольчого батальйону «Дніпро-1», який отримав поранення в антитерористичній операції, кавалера ордена «За мужність» і волонтерської медалі «За оборону країни» Івана Бубенчика (на знімку). Оголосивши про підозру у вбивстві службовців правоохоронних органів, його доставили в Печерський суд Києва для обрання запобіжного заходу.

Герої не вмирають, але можуть потрапити під суд

Службовці правоохоронних органів, про яких ідеться, — це бійці спецпідрозділу «Беркут». А час інкримінованого «вбивства» — 20 лютого 2014 року. Революція Гідності. Вулиця Інститутська. Підозра, оголошена Бубенчику, ґрунтується на інтерв’ю, опублікованому біль-ше року тому виданням Bird in Flight. Учасник революції говорить про те, що з автомата Калашникова застрелив двох командирів спецпідрозділу «Беркут», але чи правда це — навряд чи вдасться встановити.