Матеріали з рубрикою «Тема дня»

Промова на Межу року 2025-го

Якщо хоч на мить вимкнутися зі стрімкого й карколомного лету сучасного моменту, який обвис гронами тривог і трагедій, то може з’явитися шанс хоч трішки привідкрити завісу, яка ховає від нас іще більш трагічну суть того, що відбувається.

І тоді виявиться, що водевіль дурили трампа та злочинця путіна є лише прикриттям процесів набагато масштабніших, ніж можуть собі уявити ці два недалекі персонажі. Самі по собі вони нікчемні. Однак вони є лише проявами величезних тектонічних зсувів у самоорганізації вселенської людської спільноти.

14—15 грудня в Берліні пройшли два раунди інтенсивної дипломатії. З одного боку, Україна отримала безпрецедентну спільну заяву європейських лідерів та фактично першу обіцянку гарантій безпеки від США. З іншого — питання окупованих територій і реального припинення вогню залишається у глухому куті. Поки Стів Віткофф, спецпосланець Трампа, говорить про «прогрес», Володимир Зеленський про «жодних торгів суверенітетом», а Фрідріх Мерц закликає до перемир’я на Різдво — Кремль демонстративно спалює мости.

Тож які реальні підсумки берлінських зустрічей? Чи закриється «переговорне вікно» 19 грудня і до чого готуватися Україні у найближчі тижні? «Укрінформ» (https://www.ukrinform.ua) розпитував у експертів.

Минулого тижня інформаційний простір України лихоманило від тривожних інсайдів. «План з 28 пунктів», «демілітаризація», «відмова від НАТО», «ультимативний дедлайн до Дня подяки» — ці заголовки звучали як вирок. Здавалося, що адміністрацію Білого дому цікавить лише швидкість угоди, а не її якість чи справедливість. Проте 23 листопада у Женеві відбулося те, що дипломати обережно називають «зміною парадигми», а експерти — тактичною перемогою Києва.

Зустріч української та американської делегацій не віщує підписання капітуляції. Навпаки, вона ініціювала переписування правил гри. Замість ультиматумів прозвучали слова про «найпродуктивніший день», а жорсткі дедлайни Трампа раптово стали «гнучкими».

Як  нам  пережити  цю  зиму

Попри героїчну — без перебільшення — й ефективну роботу сил ППО, перманентну розбудову інженерного захисту на об’єктах енергетики та ремонтні роботи, ключові об’єкти життєзабезпечення міст досі беззахисні перед ударами ворога. Енергосистема — вразлива й розбалансована. Причому президент чомусь дізнався про це лише у жовтні 2025-го й нарешті призначив відповідального за захист об’єктів інфраструктури — віцепрем’єра Олексія Кулебу. На четвертому році війни.

Чому так? Як працює система захисту важливих об’єктів інфраструктури міст і чи є вона взагалі? Які ризики має врахувати кожен із нас, щоб не залишитися наодинці з холодом і некомпетентністю влади?

Указ президента Володимира Зеленського про припинення громадянства мера Одеси Геннадія Труханова викликав хвилю дискусій серед правників і політиків.

Колишній суддя Конституційного Суду Володимир Шаповал закликає не поспішати з висновками, наголошуючи, що слід дотриматися всіх процедур і прав Труханова залишатися на посаді міського голови до рішення суду — якщо він оскаржить указ.

Дев’ятеро загиблих, тисячі осель без світла, затоплені підвали, паркінги, магазини, машини… Дощ, що стояв над Одесою стіною понад добу, перетворив вулиці на бурхливі потоки, які зносили з ніг людей і все, що траплялося на шляху.

Ось як учора (1 жовтня) вранці описав ситуацію у своєму телеграм-каналі голова обласної військової адміністрації Олег Кіпер:

«Другий день Одещина потерпає від потужної зливи. Негода завдала серйозних збитків нашому регіону: підтоплення доріг, перебої в електропостачанні, пошкодження майна, повалення дерев. Але найстрашніше — негода забрала людські життя.

За попередніми даними, внаслідок негоди в Одесі загинули дев’ятеро людей, з-поміж них — одна дитина.

Масована атака десятків російських ударних безпілотників, що в ніч на 10 вересня перетнули простір Польщі, стала безпрецедентним викликом для НАТО. Це був не випадковий заліт одного апарата, а свідома, зухвала провокація, яка вивела гібридну війну Кремля проти Заходу на новий, значно небезпечніший рівень. Минув майже тиждень. Яку ж реакцію демонструє Альянс? Вона виглядає значно переконливішою за попередні епізоди «глибокої стурбованості», проте залишає відкритим ключове питання: чи є ця відповідь адекватною природі загрози, чи Захід знову реагує на симптоми, ігноруючи саму хворобу? Чи достатньо цього, щоб зупинити Москву?

Перше, що відзначають аналітики, — це сам факт появи скоординованої та силової реакції. Попередні інциденти з порушенням повітряного простору Румунії чи падінням ракети на польській території не викликали настільки рішучих і, головне, колективних дій. Це свідчить про болісну, але все ж таки еволюцію в усвідомленні загрози.

Як Зеленський та європейські лідери повернули Трампа «в родину»

Візит українського президента та європейських лідерів до Вашингтона 18 серпня очікували з тривогою, що межувала з песимізмом. На тлі нещодавнього саміту Дональда Трампа та Путіна на Алясці, який американські медіа розкритикували за надмірну поступливість Кремлю, існували реальні побоювання, що Україну схилятимуть до невигідного миру. Проте реальність виявилася складнішою і, на диво, більш обнадійливою.

Замість ультиматумів та конфронтації, світ побачив безпрецедентну демонстрацію трансатлантичної єд-ності, яка, здається, змусила навіть такого непередбачуваного політика, як Трамп, змінити тональність. Атмосфера зустрічі виявилася теплішою, ніж передбачалося. І хоча ключові питання — припинення війни, формат майбутньої мирної угоди та гарантії безпеки — досі не мають остаточних відповідей, головним підсумком стало те, що «крига скресла». Західний світ продемонстрував здатність діяти як єдиний фронт, а Україна — відстоювати свою суб’єктність. Це був не день остаточних рішень, а радше початок складної розмови про майбутнє, де голос Києва та його європейських партнерів прозвучав напрочуд упевнено.

Глава МЗС України Андрій Сибіга зустрівся з віцепрем’єр-міністром, міністром закордонних справ Польщі Радославом Сікорським у його особистій резиденції Хобєлін-Двір (на знімку). Керівник польської дипломатії дуже рідко запрошує закордонних посадовців до свого приватного маєтку, що підкреслює важливість гостя, хороші особисті стосунки. Ця зустріч також є свідченням інтенсивного і конструктивного діалогу між країнами-сусідками.

Після переговорів із Радославом Сікорським Андрій Сибіга у розмові з власним кореспондентом «Укрінформу» (https://www.ukrinform.ua) розповів про деякі особливості діалогу Києва з Варшавою, а також про окремі аспекти міжнародного порядку денного, зокрема, щодо спільних зусиль заради примушення російського агресора до миру та необхідності реформування ОБСЄ.

Як світові ЗМІ реагують на закон №12414

Україна знову опинилася на перших шпальтах найбільших світових медіа, але не через війну. Усі говорять про скандальні обмеження антикорупційних органів, ухвалений і підписаний президентом законопроєкт №12414 та мітинги по всій країні проти цього рішення.

«Уряд Зеленського бере на приціл борців з корупцією», «Зеленський виступає проти незалежних антикорупційних органів України», «Обурення в Україні через атаки уряду на антикорупційні органи» — ось лише частина заголовків світових медіа про останні події в нашій країні.

Зараз Кремль усі свої сили кинув на війну в Україні. А що буде після того, як закінчаться бойові дії на російсько-українському фронті, а Трамп і Путін розпишуть «понятійку»?

У Польщі, країнах Балтії та північної Європи впевнені, що в разі укладання українсько-російської домовленості про припинення вогню різко посилиться загроза їхній безпеці: Росія прискорить реалізацію планів із переозброєння та перекидання військ на північно-східний фланг НАТО. І хоча до завершення війни ще далеко, європейські сусіди вже зараз готуються до гіршого сценарію — російського вторгнення. У північно-східній Європі вважають, що це може статися до 2030 року.

Сьогодні, 8 травня, Україна, разом із рештою демократичних країн Європи та світу, вшановує 80-у річницю перемоги над нацизмом. З нагоди цієї дати Міністерство закордонних справ України виступило із такою заявою.

Ми бережемо пам’ять про Другу світову війну, якою була опалена кожна українська родина. Фронт прокотився всією нашою територією двічі, а загальні людські втрати україн-ського народу склали 8 міль-йонів загиблих: 5 мільйонів цивільних і 3 мільйони військових.

З інавгурації Дональда Трампа ледь минуло 100 днів. За цей короткий відтинок часу йому вдалося потрясти основи американської політики та соціального життя і почати змінювати конфігурацію міжнародних відносин. За загальним визнанням, такої інтенсивної діяльності на початку своєї каденції не демонстрував жоден із президентів США модерної доби, хіба що Франклін Рузвельт із його програмою «Новий курс». Як пише журнал The Economist, Дональд Трамп «здійснює революційний проєкт, намагаючись змінити економіку, бюрократію, культуру, зовнішню політику, навіть саме уявлення про Америку». Фактично його перші 100 днів стали випробуванням на міцність американських інституцій, здавалося б, усталених політик і соціальних принципів.

Дії Трампа вочевидь відповідають основним рекомендаціям «Проєкту 2025», розробленого консервативним «мозковим центром» Heritage Foundation. В основі політичної філософії Трампа — ідея практично необмежених президентських повноважень відповідно до концепції «імперського президентства» Річарда Ніксона. У поведінці нового президента нема нічого неочікуваного: практично всі свої наміри він анонсував ще під час виборчої кампанії. Просто треба було уважно до нього дослухатися, а не сподіватися, що сказане ним треба ділити навпіл, включно з його зовнішньополітичними заявами.

В Україні різке похолодання: температура впала із 19 градусів тепла до мінусових значень. У деяких областях уночі зафіксовано 5—6 градусів нижче нуля. Як наслідок — під загрозою замерзання опинилися фруктові дерева, картопля, цибуля, які вже встигли висадити аграрії, посіви зернових. Холоди і заморозки можливі ще тиждень.

В інтерв’ю «Главкому» (https://glavcom.ua) очільниця відділу агрометеорології українського Гідрометцентру Тетяна АДАМЕНКО пояснює причини нинішнього різкого похолодання, називає найвразливіші культури: ті, які підмерзнуть, але виживуть, і ті, які слід терміново пересівати.

В Ер-Ріяді із 23 березня відбувалися переговори української та американської, а також американської та російської делегацій. Міністр оборони України Рустем Умеров, зокрема, повідомив, що діалог зі США був ефективним. Після переговорів представників США та РФ, які тривали цілий день 24 березня, стало відомо, що українська делегація залишиться в Саудівській Аравії ще на день, щоб знову зустрітися з американськими колегами.

Паралельно американські медіа повідомляли, що звіти, надані адміністрації президента США Дональда Трампа технічною групою США в Ер-Ріяді, здаються оптимістичними. Офіційна заява може з’явитися за кілька годин. Але вже зараз можна говорити про логіку дій росіян, яка зводиться до формули: пропонувати багато, просити неможливе, тягнути час… Як це працює?

У вівторок, 18 березня, відбулася телефонна розмова між президентом США Дональдом Трампом і Путіним, яка тривала півтори години.

Які результати? Цікавимося в експертів про їхні перші враження від розмови.

Дипломат Вадим Трюхан виклав свої думки у трьох тезах.

Перша теза. За його словами, явно видно, що Путін переграв Трампа.

11 березня у Джидді, Саудівська Аравія, пройшла зустріч делегацій України та США, яка тривала майже вісім годин і складалася із двох раундів. Її тлом став масований, найпотужніший з початку Великої війни, наліт українських дронів (понад 300 одиниць) по Москві, Підмосков’ю та інших регіонах країни-агресорки. Очевидно, з нашого боку це був свідомий крок, який фактично продемонстрував, що козирі, на чому постійно наголошує Трамп, в України таки є.

Утім, повернімося до переговорів.

Україну на них представляли керівник ОП Андрій Єрмак, очільник МЗС Андрій Сибіга, міністр оборони Рустем Умєров і заступник керівника ОП Павло Паліса. Американську делегацію — держсекретар Марко Рубіо та радник президента США з нацбезпеки Майк Волц.

Президент США Дональд Трамп у ніч на 5 березня (за київським часом. — Прим. Ред.)виступив зі своєю першою з моменту інавгурації промовою в Конгресі. Його виступ, як пише «Голос Америки», став найтривалішим із подіб-них виступів перед Кон-гресом за всю історію. Ця промова тривала понад сто хвилин — попередній рекорд належав президентові Біллу Клінтону, який у 2000 році виступав 88 хвилин. До речі, у 2017-у виступ Трампа в Конгресі (під час його першого терміну в Білому домі) тривав годину.

«Дзеркало тижня» (https://zn.ua) зібрало ключові моменти з нинішнього виступу президент США.

24 лютого. Три роки Великої війни, яка триває століттями. За цей час ми пережили дуже багато втрат і болю: безперервні сирени повітряної тривоги, грім ППО, вибухи ракет і дронів, зруйновані школи, лікарні, стерті з лиця землі міста й села, заміновані поля, десятки тисяч загиблих і покалічених, мільйони біженців. Але крізь кров, піт і сльози ми продовжуємо доводити всьому світові, а головне — самим собі, що ми — дозріла нація, згуртована і мужня.

Пам’ятаєте, як нам давали лише три дні? Не дочекалися! Ми стоїмо. На зло всім — і ворогам, і деяким «друзям». Ми — боремося! І боротимемося далі, захищаючи право на свободу й гідність, на життя й окремішність. Захищаючи право називатися українцями — незалежними у незалежній державі. Великій Державі направду! Міцнішаємо, лютішаємо і не підкорюємося. Перемога буде за нами.

Цього тижня Україну чекає низка важливих перемовин з європейськими та американськими партнерами: 12 лютого — засідання у форматах «Рамштайн» (під головуванням Великої Британії) та «Веймар+» (на рівні міністрів закордонних справ), 14–16 лютого — Мюнхенська конференція з безпеки. Головним питанням цих подій стане війна Росії проти України та пошук шляхів її завершення.

Які очікування, а головне — які ключові завдання та виклики стоять перед нашим «дипломатичним десантом» на чолі з Президентом Володимиром Зеленським? Про все це, і не тільки, «Укрінформ» (https://www.ukrinform.ua) поговорив з Володимиром Огризком, міністром закордонних справ України у 2007–2009 роках, керівником Центру досліджень Росії.

Життя минуло, але й досі пам’ятаю контрольні роботи з математики, де алгебра поєднувалася з геометрією, тригонометрією та всією премудрістю, якою встигали нас нафарширувати. Після спрощень рішення було коротким — нуль або одиниця. Але до цього рішення треба було дійти. І не всі учні доходили. Комусь у чверті світила «двійка» і знову — контрольна. Було, щоправда, й рішення «ефективне». Переписати відповідь із того ж підручника. Однак серед варіантів, які нам пропонували, у підручниках, як правило, не було відповідей.

Час великих спрощень

Навчання у школі пригадалося під час написання цього огляду. Його темою стали горезвісні ефектив-ність і спрощення — один із способів швидко дійти до мети. Спосіб, як ви розумієте, примітивний, але добре працює там, де раніше не працювало нічого. Бюрократія, яка тривалий час була інструментом для наведення порядку, у ХХІ столітті стала гальмом усіх починань, незалежно від їхніх місць та масштабів. З таким же успіхом, як ремонт ава-рійного будинку, можна сповільнити роботу уряду та програми ООН. При цьому прибрати бюрократа із процесу — значить ще більше сповільнити процес.

Кандидат у президенти США від республіканців Дональд Трамп переміг на виборах-2024, ставши 47-м американським президентом.

Необхідні «фінальні голоси» республіканець здобув завдяки штату Вісконсин. Чотири роки тому в цьому штаті виграв демократ Джо Байден.

Чи стане закон про «заборону МП» шляхом до церковної єдності?
А до національної безпеки? І чи можливе одне без одного?

Ще один знаковий день в історії України. 20 серпня Верховна Рада ухвалила закон 8173, відомий як закон «про заборону Моспатріархату». Найбільш очікуваний суспільством закон (десятий числом із зареєстрованих у парламенті за останні три роки), яким озвучується норма, що РПЦ в Україні заборонена, і який робить можливим ліквідацію парафій, афілійованих із РПЦ, якщо ті не захочуть усунути зв’язок із церквою країни-агресорки та продовжуватимуть пропаганду «русского міра».

Але давайте по порядку. Закон з новою, третьою числом, назвою «Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій», зареєстрований у парламенті ще в січні 2023 року, пройшов серйозні митарства.

Сьогодні питання «Як нам пережити зиму?» стоїть перед кожною українською родиною та країною загалом. Свою дієву відповідь на нього мають дати як центральна влада (парламент, уряд і президент) та органи місцевого самоврядування (голови громад і місцеві ради, начальники військових адміністрацій населених пунктів), так і самі люди.

Що ми особисто можемо зробити, щоб убезпечити себе та власне житло від можливих зимових катаклізмів? Адже росія послаблювати тиск не збирається. Її ракети з подвоєною силою продовжать бити по наших об’єктах енергетики.

Після саміту дедалі чіткіше проглядаються зміни геополітичної конфігурації у світі. Наближаємося до «холодної війни 2.0»?

Що можна сказати 18 червня про Глобальний саміт миру, який відбувся 15—16 червня у Швейцарії, де загалом були представлені 92 країни та 8 міжнародних організацій? Переважна більшість з них підтримала спільне комюніке, в якому конкретно йдеться лише про три суто гуманітарні проблеми, які виникли унаслідок зухвалої агресії неоімперської росії проти суверенної України. Чому б їх не підтримати? Але не пройшло й доби, як дехто з «країн-підписантів» почав зникати зі списку. Ірак, Йорданія, Руанда... Так, їх небагато, але поведінка керівництва цих країн багато про що говорить. Це вже не кажучи про тих, хто взагалі до Швейцарії не приїхав. Про їхні мотиви уже написано вдосталь.

Учора з робочим візитом Одещину відвідав Президент України Володимир Зеленський. У центрі уваги — безпекова компонента нашого краю.

Глава держави заслухав доповідь командувача оперативно-стратегічного угруповання військ (ОСУВ) «Одеса» Андрія Гнатова щодо загальної оперативної ситуації та ведення бойових дій у межах відповідальності «Одеси». Особливу увагу приділили взаємодії з Повітряними силами та роботі мобільних вогневих груп, які захищають наше небо.

 «Що більше країн буде сьогодні в антипутінській коаліції, що дієвішою буде допомога Україні й українцям, то більшою є ймовірність, що ми з вами ніколи не побачимо палаючу Метулу, розбомблену Кір’ят-Шмону, не розповідатимемо про те, як мешканці Кацрина огороджують вулиці свого міста протитанковими їжаками».

Це цитата зі статті «Пожежа війни», яку я через два місяці після нападу Росії на Україну написав для одного з ізраїльських івритомовних видань. Не буду приховувати — такі висновки тоді сприймалися в ізраїльському суспільстві як голос волаючого у пустелі. Так, ізраїльтяни співчували Україні — приводів підтримувати Росію, з якої кілька разів у ХХ сторіччі приходила загроза знищення єврейської держави, у них не було. Та водночас вони сприймали війну України з Росією як дуже далеку війну і вже точно не пов’язували її з безпекою самого Ізраїлю.

Вплив Сполучених Штатів Америки і Польщі на події у світі непорівнянні, але вони «триматимуть стрій». Підтримувати Україну проти російського агресора обидві держави збираються довго й усіма засобами. Розбіжності не завадять політикам ні у Вашингтоні, ні у Варшаві. Однак природа розбіжностей — різна. Розглядати її не можна як загальну «втому від війни».

Повернення привиду ізоляціонізму

Усупереч поширеній думці про консенсус щодо підтримки України у Конгресі США, такого консенсусу нема. А якщо на президентських виборах 2024 року переможе кандидат від республіканців, то може змінитися навіть загальний підхід Білого Дому до того, як ставитися до регіональних воєн. Зокрема, до війни у нас, в Ізраїлі та (у майбутньому) на Тайвані. На початку Першої світової війни і на початку Другої за океаном домінував і навіть посилювався ізоляціонізм із прагненням використовувати умовний нейтралітет США для виходу з економічної депресії. І хто-зна, до чого така тенденція призвела б, якби у 1915 році німецький підводний човен не торпедував циві-льний трансатлантичний лайнер «Лузітанія», де серед 1199 загиблих більшість становили громадяни США. Або у 1941-у японці не напали б на військову базу в Перл-Харборі.

Легко уявити напад терористів із Гази на Ізраїль як частину плану, узгодженого з кремлівськими терористами та здійсненого за їх допомогою. За такого припущення все сходиться. Але це припущення подібне до управління політикою через світовий уряд і клуб таємних змовників. Конспірологія. Як колись марксизм-ленінінізм, вона здатна пояснювати минуле, сьогодення і майбутнє людства, не затримуючись на дрібницях.

Катастрофа не потрібна нікому

Соціальні мережі переповнені зараз «авторитетними» міркуваннями про те, хто затіяв божевільну бійню. Думок стільки, що без калькулятора не обійтися. Розмірковування починаються із питання «Кому вигідно?». Це та ж таки конспірологія, лише поєднана із раціоналізацією зла. А зло — ірраціональне. Воно не вигідне нікому. Навіть москалям та їхнім дружкам-головорізам із ХАМАСу. Навіть іранським фанатикам, які забезпечили терористів сучасною зброєю. Навіть шейхам Катару, які заплатили за зброю. Навіть правителям Сирії, яку використовують для транзиту. Спільного бенефіціара війни з Ізраїлем зараз не знайти взагалі. Після низки нападів і кількох воєн, починаючи з 1948 року, єврейська держава стає сильнішою та стійкішою.

Сьогодні Україна святкує 32-у річницю відновлення своєї державності. Зболена, обпалена, обкрадена, але не скорена. З упевненістю, що завдяки мужності й непохитності наших воїнів на передовій, завдяки старанням кожного із нас у тилу держава повернеться у свої, визнані світом кордони, постане з руїн і розквітне для щасливого життя прийдешніх поколінь українців.

А вчора ми вшановували один із головних символів незалежної країни — Державний прапор. Урочисті церемонії підняття синьо-жовтого стяга відбулися на всіх теренах, вільних від окупанта, а подекуди й на тимчасово загарбаних землях сміливці таки здіймали його у височінь.