Матеріали з рубрикою «Ракурс»
Путін і Україна
(Продовження. Початок у номерах за 7 та 14 березня)
Історія хворобливої одержимості
2. Спроба «остаточного розв’язання» українського питання
Серед західних «розумійників путіна» (Putinverstehers) побутує уявлення про російського президента як «прагматика», що на початку своєї кар’єри буцімто був позитивно налаштований щодо Заходу, прагнув дружніх взаємин і конструктивної співпраці, проте був використаний, обманутий і принижений західними партнерами, зокрема горезвісним «розширенням» НАТО до російських кордонів, внаслідок чого змінив свою настанову і перейшов до дедалі гострішої конфронтації. Щоб поважно засумніватися у цій версії, досить, однак, прочитати короткі мемуари Тімоті Ґартона Еша, опубліковані невдовзі після російського вторгнення на Донбас 2014 року.
Путін і Україна
Історія хворобливої одержимості
(Продовження. Початок у номері за 7 березня)
Українцям у цій колоніальній моделі відводилася роль «молодшого брата» — такого собі сільського кузена, недорікуватого, але милого, особливо в народному одязі, з фольклорними співами та кумедним діалектом. Симпатичні, але тупуваті, вони постійно потребували старшобратньої опіки (а деколи й стусанів). Більшість росіян, включно із самим путіним, «люблять» українців, але лише доти, доки ті погоджуються грати роль слухняних підлеглих селюків щодо російських культурніших, урбанізованих родичів. Дослідники колоніалізму порівнюють ці взаємини зі стосунками між Робінзоном Крузо і П’ятницею. Робінзон «любить» свого П’ятницю, але лише доти, доки абориген визнає зверхність білого господаря й не наполягає на шанобливому ставленні до його власної мови, культури та гідності. Тим часом П’ятниця, який хоче зрівнятися з Робін-зоном, прагне, щоб його називали справжнім, а не вигаданим колонізаторами ім’ям, і який претендує на власну культурну, а тим більше політичну суб’єктність, — це вже якийсь божевільний чи, ще гірше, зманіпульований якимось іншим «Робінзоном» (американським, німецьким, польським, жидо-масонським) П’ятниця.
Путін і Україна
Історія хворобливої одержимості
Путінова хвороблива заклопотаність «українським питанням», яка набула особливо патологічних рис в останнє десятиліття й увінчалася розв’язанням повномасштабної геноцидної війни проти України, має глибоке ідеологічне коріння — як у біографії самого російського диктатора, так і в російській історії та культурі загалом, у ключових елементах російської (імперської) ідентичності.
Ця стаття досліджує еволюцію путінових поглядів на Україну, з’ясовуючи спершу історико-культурні підвалини та ідеологічні джерела цих поглядів, а тоді простежуючи їх видозміну під впливом різноманітних політичних подій і процесів. Відсутність адекватної міжнародної реакції на ці дедалі радикальніші погляди й на дедалі агресивнішу політику, мотивовану ними, сприяла їх легітимізації й перетворенню у своєрідну державну ідеологію, raison d’etre як самого режиму, так і відновлюваної ним імперії. Геноцидна війна стала логічним наслідком цих процесів, спробою «остаточно розв’язати» українське питання відповідно до історико-цивілізаційних фантазій російських еліт та їхніх хворобливих психологічних комплексів.
Чи збережуть США лідерство у світі?
(Закінчення. Початок у номері за 29 лютого)
Чого сподіватися від Дональда Трампа?
2024-й — рік президентських виборів у США, і це найголов-ніша політична подія, навіть, якщо хочете, політичне шоу для американців, яке впливає на їхню повсякденність.
Чи збережуть США лідерство у світі?
Від наслідків нинішньої конфронтації між демократією та автократією залежатиме, як розвиватиметься людство у наступні десятиліття і століття
Донедавна вважав, що американська демократія і державний устрій США можуть слугувати певним еталоном для багатьох країн світу, особливо для пострадянських. Після прочитання багатьох публікацій на цю тему у мене склалося враження, що завдяки потужним і стабільним державним інституціям американський «державний корабель» завжди йтиме своїм демократичним курсом, незалежно від того, хто буде президентом і яка із двох партій матиме більшість у Конгресі.
Але, як з’ясувалося, це не зовсім так. Зважаючи на те, що відбувається в американському Конгресі упродовж останніх чотирьох місяців навколо запиту президента США щодо надання Україні фінансової та військової підтримки у її війні проти росії, замислюєшся над деякими особливостями американської демократії — не надто привабливими сьогодні не тільки для українців, а й для переважної більшості європейців. Різні прояви у зовнішній політиці США мають свій початок, свої витоки і традиції, тому для того, щоб усвідомити, що зараз відбувається у Сполучених Штатах, нам слід зробити короткий екскурс в історію формування зовнішньополітичної доктрини США.
Щоб не дратувати, краще промовчати
Офіційні особи і державні медіа в росії здебільшого утрималися від публічного обговорення другої річниці повномасштабного вторгнення в Україну. Ймовірно, вони намагалися уникнути дискусій щодо нездатності рф навіть ціною значних армійських втрат досягти заявлених диктатором воєнних цілей. Про це, з посиланням на Інститут вивчення війни (ISW), пише https://flot2017.com.
Аналітики вважають, що таке замовчування продовжуватиметься принаймні до виборів у рф, після яких путіну більше не доведеться приховувати від росіян такі непопулярні заходи, як, наприклад, мобілізація.
Ласкаво просимо у тридцяті
Недавнє інтерв’ю володимира путіна американському коментатору Такеру Карслону знову нагадало мені Адольфа Гітлера — не для того, щоб провести чергову образливу для путіна паралель, а просто звичайним фактажем. Гітлер також дивував іноземних гостей — навіть налаштованих до нього доброзичливо — довгими історичними розмірковуваннями. Багатьом здавалося, що це просто тактика, якою Гітлер намагається виправдати свої агресивні кроки, але він і насправді був переконаний у своїй правоті. І путін також.
Таке часто відбувається із порожніми, як барабан, людьми. Вони наповнюють себе шкільною програмою з історії, забобонами і стереотипами, і якщо випадає нагода, починають їх реалізовувати. Гітлер на початку був невдахою, це правда. Але йому вдалося стати частиною, а згодом і лідером руху, ідеологія якого резонувала з думками ображеного поразкою у Першій світовій війні німецького народу. Йому вдалося використати цю образу, слабкість політичної еліти і її страх — утім, цілком зрозумілий — перед комуністами, на тлі яких Гітлер здавався меншим злом. Звісно, німці не дуже хотіли нової великої війни, але були не проти помститися, якщо це буде швидко й безпечно.
Війна і світ
Коли ще у 2014 році, після окупації та анексії Криму, в Україні говорили, що від результатів російсько-української конфронтації залежатиме вигляд майбутнього, багато хто на Заході ставився до таких думок із очевидним скепсисом. Війна росії з Україною виглядала конфліктом на периферії вільного світу, у традиційній російській зоні впливу на пострадянському просторі. І як доля світу може залежати від того, чий прапор майорить над Луганськом чи Краматорськом — навіть назви цих міст були відомі небагатьом на Заході!
Ніде правди діти, навіть до великого вторгнення росії в Україну у світі поставилися хай як до масштабного, але все ж таки периферійного конфлікту. Не тільки на Заході, а й у Пекіні. Що найголовніше — цей конфлікт не мав змінити самої розстановки сил. На Заході вважали: якщо Україні вдасться відбити перші атаки, «санкції з пекла» примусять кремль швидко замислитися про мир, а у москві та Пекіні були впевнені у неминучості бліцкригу й перетворенню України на сателіта росії, таку собі роздуту Білорусь.
Сашко із Зеленого Клину
Поки що рано оцінювати вплив на суспільство указу президента «про історично населені українцями території російської федерації». Однак уже перші відгуки патріотичного середовища свідчать про те, що надії на нього покладаються великі. Тобто суспільство готове «впрягатися» й допомагати державі.
Автора цих рядків і раніше цікавила тема: як вихідці з різних українських етнічних територій допомагають Україні в найскрутніші моменти її історії?
Це було страшніше,аніж у фільмі «Титанік»
Підрив Каховської гідроелектростанції — одна з найбільших катастроф у світовій історії, адже гребля ГЕС утримувала величезний масив води — 18 кубокілометрів. Директор Інституту гідробіології НАН України Сергій Афанасьєв зауважує, що витрати цієї води на прориві (за розрахунками науковців) становили близько 90 тисяч кубів за секунду! За перші три доби у Чорне море потрапило десь у 100 разів більше прісної води, ніж надходило зазвичай. А це вже йдеться про прісноводне цунамі, яке змітало на своєму шляху все, на що наштовхувалося нижче від дамби: будинки, людей, тварин…
Мерці стояли у воді, як свічки
Журналістка «Нового дня», який із листопада 2022 року відновив свій вихід друком у деокупованому Херсоні, поспілкувалася з мешканкою Олешків — міста, що опинилося в епіцентрі найбільшої техногенної катастрофи. Наталія Возаловська, якій дивом вдалося вибратися з Олешків, розповіла:
«Morituri te salutant!»
Суспільні, політичні, інтелектуальні, мистецькі процеси останнім часом неймовірно прискорилися. Відносно відсторонене споглядання цих процесів (наскільки це можливо) знову і знову повертає мене до начебто знаної досвідченій інтелектуальній спільноті теми народження/розвитку/розквіту/занепаду/смерті величезних історичних культурно-цивілізаційних формацій.
Завжди можемо подибати мотив «інтелектуального/релігійного Великого початку», «Золотої епохи», «занепаду релігійної чи інтелектуальної ідеї», «смерті Бога».
Реальність довгої війни
2023 рік в Україні сприймається сьогодні насамперед як рік надій, що не виправдалися. Наприкінці 2022-го багатьом здавалося, що саме 2023-й буде переломним, навіть президент у своєму новорічному зверненні говорив, що наприкінці 2023-го ну не може ж бути так, як у 2022-у, а медіа обговорювали перспективи майбутнього українського наступу…
Але все це виглядає так саме з оптики кінця 2023 року. Адже і наприкінці 2022-го багато хто попереджав, що війна може бути набагато довшою, ніж здається. І наприкінці 2022-го ми переймалися питанням: наскільки реалістично мислять західні лідери, коли переконують, що успіхи України у контрнаступі забезпечать їй сильну позицію у перемовинах з росією? Особливо з огляду на те, що путін узагалі може не цікавитися жодними перемовинами. І наприкінці 2022-го багато хто попереджав, що допомога Заходу почне зменшуватися, насамперед — напередодні президентських виборів у Сполучених Штатах. І наприкінці 2022-го ми говорили: якщо війна в Україні не зупиниться, то це може призвести до нових великих конфліктів. Так, передусім дивилися у бік Тайваню, але вибухнуло на Близькому Сході.
Отаман Заболотний
Чи пам’ятає Ананьїв — рідне його славне містечко — свого колишнього земляка-краянина? Чи пам’ятають ті села, які сто років тому звільняв він од московсько-більшовицької навали?
Чи знають нащадки тих селян на Балтщині, котрі вижили в 1919-у, коли повстанці віддавали їм хліб, забраний більшовиками, та ганяли зайд і місцевих колаборантів по всьому повіту, очищали край від білогвардійців-денікінців?
Релігія як зброя
Українська православна церква московського патріархату (УПЦ МП) є географічною філією російської православної церкви московського патріархату (РПЦ МП). Вона отримує директиви з мос-кви і платить субсидії чи податки москві. Вірогідно, протягом тривалого часу, навіть після здобуття Україною незалежності, УПЦ МП була чи не найбільшим платником до бюджету РПЦ МП.
Заради довіри в Україні від початку війни у 2014-у, а зокрема впродовж останніх кількох років від оформлення Православної церкви України, вона часто скорочувала свою назву, промовчуючи додаток «МП» задля кращих зв’язків з громадськістю, оскільки почала втрачати вірних і парафії через постання ПЦУ із Вселенським Томосом та повномасштабну агресію москви у 2022-у. Її лобіст перед Конгресом США прямо збрехав, що вона змінила статут, відмежовуючи себе від москви. Чи таким чином вона не втратила канонічність? Тим не менш, її історія та призначення чи ціль залишилися незмінними. Взагалі довготривалість УПЦ МП у незалежній Україні для закордону виглядала іронією існування незалежної держави.
Заморозки. Далі — морози чи відлига?
Якою буде зима кінця цього — початку наступного років? Не тільки в сенсі клімату, хоча від нього теж багато залежить, а й у сенсі політичної погоди в Україні та в усьому світі. Щоб не помилитися, спочатку потрібно хором вимовити: «хороше питання». А подумавши, визнати: питання не хороше, а огидне.
«Мінськ-3» не можливий
Із «весняним наступом» наших військ питання, мабуть, вирішене остаточно. Він зустрів перепони практично по всій лінії фронту та перейшов у «пози-ційну війну». Цю реальність необхідно, по-перше, визнати. А по-друге, визначити, як Збройним силам України та всій нашій країні жити в нових умовах. Із визнанням цього факту у нас, начебто, твердий консенсус. Останнім оптимістом в Україні є президент Володимир Зеленський. Але у країні більшість реалістів. Їм зрозуміло: погода в тилу та ситуація на війні можуть змінюватися в один чи інший бік. І треба не чекати на зміни, а бути до змін готовими.
О дивний новий світ
Та підвищена увага, з якою у світі стежили за американо-китайським самітом у Сан-Франциско, стала черговим доказом того, як усі ми зацікавлені у стабілізації і віримо — хай для цього й нема об’єктивних політичних підстав — що якщо президент Сполучених Штатів і голова КНР про щось серйозне домовляться, епоха конфронтації відійде у минуле.
А проте, сам той факт, що декларування готовності домовлятися й розмовляти надалі вже сприймається як важливий результат, також є свідченням глибини розбіжностей, які існують між світами — умовним світом демократій й умовним світом диктатур (умовними, тому що «попутники» з іншим політичним устроєм є у кожному з ворогуючих таборів). Насправді кількість і глибина розбіжностей із принципових питань є настільки серйозною, що радше нагадує передвоєнну атмосферу — ту, яка у ХХ сторіччі була перед Першою і Другою світовими війнами. І це ми говоримо про китайсько-американські відносини в тіні Тайваню. Про американо-російські стосунки на тлі війни в Україні я вже й не згадую. Отже, чи є реальні шанси розв’язати всі ці проблеми шляхом діалогу? Навряд. А шляхом війни?
Про користь просвітянських мандрів
Війна руйнує, але водночас створює додаткові можливості. Головне — хотіти і змогти ними скористатися. Чим більше людей налаштується на активне націєтворення — тим краще. Дехто подумає: яке вже там націєтворення? Найкращі хлопці щодня гинуть на фронті, мільйони людей виїхали за кордон і не факт, що захочуть повертатися. Демографія проти нас. Усе це так, але йдеться саме про компенсаторні механізми. Чим раніше вони запрацюють, тим меншими будуть наші втрати.
Надто багато скалічених? А ви знаєте, скільки поміж них героїв? Скільки пасіонаріїв! Є такі самородки, що й на протезах можуть ходити по школах та університетах, успішно виховуючи молоде покоління. Все залежить від особистості. Просто необхідно творити «центри кристалізації», які б цим питанням займалися. І щоб туди неодмінно входили представники навчальних закладів, зацікавлені в такій роботі. Усе вийде, якщо захотіти.
Хрести як свідки доімперської історії
Усім, хто ще й досі сумнівається, що Катерину варто було прибрати з центру Одеси, треба приїхати сюди. Недалеко від міста, по Хаджибейській дорозі в напрямку села Усатове, є найбільший зі збережених в Україні козацький цвинтар.
Це поховання козаків-нерубаїв Сотниківської січі. Чому нерубаїв?
«Загибель ескадри»
Що буде з чорноморським флотом росії після деокупації Криму?
У той час як український контрнаступ літа-осені поволі, але просувається, одним з, можливо, найбільших його досягнень вже є системне ураження чорноморського флоту росії та військових об’єктів в окупованому Криму. Той флот практично вже не контролює все північне Чорне море, відколи зазнав ударів від України. Але коли Україна звільнить Крим, то чи повинен буде чф росії залишити український півострів, де він перебував від самого початку незалежності України в 1991 році?
Експерти, з якими розмовляло «Радіо «Свобода» (https://www.radiosvoboda.org), однозначні в своїх прогнозах: місця для чорноморського флоту росії в Севастополі після деокупації Криму не буде — він має або піти до Новоросійська, або його буде потоплено.
У шорах минулого
На десятому році війни росії проти України, попри сотні тисяч смертей мирних співвітчизників, зокрема й наших земляків (про реальні втрати наших захисників — а вони немалі — дізнаємося уже після Перемоги), попри понівечені оселі, храми, пам’ятки архітектури і в Одесі, і в багатьох містах та селах нашої області, попри спалені елеватори, разом зі збіжжям, розтрощені порти й морвокзали, майже половина з-поміж нас, жителів Одещини, все ще тяжіє до царсько-совєтсько-російського спадку. І не хоче його спекатися.
Що тримає нас тримає у шорах минулого? Хто й досі править віжками, намагаючись загнати нас назад, у стійло послушної конячки?
Запорука нашої перемоги
Про цю ганебну війну вже сказано багато і в Україні, і у світі. Але ще далеко до того часу, коли про неї ми взнаємо всю правду. Очевидно одне: ця війна призвела до зміни епох, яка триває нестерпно довго…
Щось у цьому світі таки застигло. Паралізовані інституції, покликані для забезпечення міжнародного порядку. Застиг холодний погляд кровожерливого кремлівського звіра. І застигли серця матерів, дружин і дітей, що втратили своїх рідних.
Як ерзя українізував... киян
(Шукаємо союзників на Заході, не помічаючи проукраїнського потенціалу у самій росії)
«Вы людей живьем сжигали!» — цей московський наратив, що стосувався міфічних бандерівців, свого часу був жваво підхоплений значною частиною мешканців Одеси, Севастополя, Донецька, Луганська та інших міст південного сходу України. Мабуть, малися на увазі події 2014 року на Майдані та людські жертви в одеському будинку профспілок.
Але росія чомусь уперто замовчує самоспалення директора Інституту людини Удмуртського університету Альберта Разіна, яке сталося 12 вересня 2019-го. Мужній патріот зробив це на знак протесту проти знищення удмуртської мови. Як тут не згадати самоспалення Олекси Гірника 21 січня 1978-го на могилі Кобзаря в Каневі? У такий спосіб український дисидент протестував поти русифікації України. А кому з росіян довелося спалити себе на знак протесту проти витіснення російської з публічного простору? Такі випадки нікому не відомі, оскільки російська мова у нас і тепер «живее всех живых». І це після де-в’яти років кривавої війни, розв’язаною Росією.
Джерело наснаги й оптимізму
Минулорічна ейфорія перших днів війни у більшості українців давно вивітрилася. Путін не захопив Україну, але й ми не викинули ворога за межі своєї Батьківщини. Наступ на Півдні йде не так успішно, як хотілося б. Руйнувань по Україні стало набагато більше. Один лише підрив Каховської ГЕС чого вартий! І чудових наших хлопців багато полягло.
А тут іще Європа демонструє втому від наших біженців. Навіть з дружньої Польщі останнім часом надходять неприємні сигнали. Ну, добре, припустимо, що там під вибори деякі політики заграють зі своїм специфічним електоратом, що росія величезні гроші туди кидає, але ж пишуть поляки реальні, а не масовка, привезена з москви! Часом хтось із них у соцмережах ображає українців (може, це агентура путінська), але ж лайків такий провокатор отримує не один-два, а кілька сотень. Усі не можуть бути агентами. А близька до нас Болгарія? Росіяни й там мають успіх. Характерне відео: журналістка спілкується з мешканцями Варни, і ми бачимо, що вони на 90% проросійські. Ще й називають наших душогубів «братушками». Як нам під обстрілами з усім цим жити?
Воєнна демократія за п’ять мільярдів
У радянських підручниках з історії ХХ століття чимало місця займало поняття «воєнний комунізм». Так називали період із кінця 1917 по початок 1921 років.
А також внутрішню політику більшовиків часів громадянської війни. Аж до запровадження НЕПу. За всієї різниці поглядів істориків на цей період вони сходяться на думці, що метою політики «воєнного комунізму» було утримання влади партією та урядом на чолі з Леніним. Але заявити про це прямо вони не могли.
Головне поле битви — національна пам’ять
Публічні лекції — важлива складова патріотичного просвітництва на шляху до нашої Перемоги
Початок російського вторгнення в Україну та спротиву у 2014 році загострив і без того очевидні для багатьох проблеми українського суспільства: наявність значної маси проросійського населення, погане знання української мови, або й просто її свідоме ігнорування, поверхові знання історії України та відповідне панування російських наративів, антисоборницькі (сепаратистські) настрої, викривлення сприйняття української проблематики західноєвропейськими та американськими громадянами і майже повне незнання у решті країн світу.
Частина українських учених-гуманітаріїв, представників академічної освіти та науки чітко розуміла небезпеку такого становища, яке було однією з передумов окупації Криму і частини Донецької та Луганської областей.
Держава є добром цілої нації
Міркування про нашу незалежність
Відзначення річниць незалежності відбувається у багатьох державах щорічно і з певною фанфарою, але дуже часто без духовного змісту. Це не обвинувачення супроти цих держав, які просто рутинно відзначають тому, що вони самопевні майбутнього і що ніщо їм не грозить. Їхні кордони безпечні, і хоч існують політичні противники або й навіть вороги, вони не є загрозливими чи навіть небезпечними, бодай на даний час. У цих державах відзначення річниці незалежності є просто нагодою для вихідного дня та всенародного гуляння.
Але не для українців. Українці, мабуть, як мало інших, розуміють свою державну незалежність як основу існування нації. Якщо є небезпека незалежності держави, ставиться питання про існування нації. Це, ймовірно, емотивне, але, на жаль, дуже реальне почуття, бо наша українська нація часто і довго була бездержавною. Тому ми цінуємо нашу державну незалежність, вочевидь, інакше, ніж інші народи. 32-а річниця — це від княжої доби найдовше існування нашої держави.
Морські дрони ЗСУ запроваджують справжні санкції проти росії
4 серпня Україна оголосила про воєнну загрозу для судноплавства в акваторії ро-сійських портів Анапа, Новоросійськ, Геленджик, Туапсе, Сочі та Тамань на Чорному морі. Відповідне повідомлення «Держгідрографії» Державної служби морського та річкового транспорту було зроблено у суворій відповідності до міжнародного морського права, зокрема Міжнародної конвенції з охорони людського життя на морі SOLAS-74.
5 серпня морський дрон уразив російський танкер-продуктовоз класу «річка—море» поблизу Керченської протоки. Танкер SIG був задіяний у постачаннях дизельного та реактивного палива в Сирію для дислокованих там російських військ, а також перевозив пальне до окупованого Криму для потреб окупаційного контингенту.
Рештки імперії
Хто із політиків забере електорат «ОПЗЖ»
Протистояння з росією від самого проголошення Незалежності було центральною темою української політики. Уже з ранніх 1990-х кремль продукував нові й нові конфлікти, сподіваючись, що українська влада не втримає ситуацію: проголошення «незалежності Криму», спроба захоплення Тузли, газові війни, Чорноморський флот, блокування руху в НАТО, Харківські угоди, гібридна агресія 2014-го… Росія працювала системно й наполегливо, з кожною новою кризою дедалі гірше маскуючи свої правдиві наміри — прибрати Україну до рук або знищити її.
Але це не зупиняло українських проросійських політиків і громадських діячів від постійних повторів: «насправді винна не росія, а заокеанські куратори Києва». Проросійські партії в Україні з початку 2000-х витворили політтехнологічну реальність «двох Україн» і системно на ній паразитували, протиставляючи «україномовний захід» «русскоговорящему юго-востоку». І навіть після анексії росією Криму й розпалювання війни на Донбасі цей наратив не зник.
Курортний сезон
Російські громадяни хочуть відпочити від війни. І найкраще — у Криму. На українській землі, яку з 2014 року вони вважають своєю, приєднаною навіки. На півострові відпочивати, можливо, й дорожче, ніж у Єгипті чи в турецькій Анталії. Але патріотично. Почуваєшся у загальному строю. На шляху до відновлення імперії, гібриду двоголового орла із серпом та кувалдою. І нічого не бояться окаянні. Добираються поїздами, автомобілями та пішки через Кримський міст. Точніше, добиралися. Бо з мостом проблеми. А в найближчому майбутньо-му ті ж проблеми виникнуть у російських курортників, які застрягли у Криму.
Така собі логістика
Відомо, що Кримський міст через Керченську протоку намагалися збудувати ще за Гітлера. У 1943-у фюреру, як зараз путіну, здавалося, що Третій Рейх назавжди, а мостом із приєднаного півострова потрібно рухати вермахт у напрямку Ірану та Індії. Але грандіозні плани зруйнувала Червона армія. Опори мосту демонтували, завезені з Німеччини матеріали використали на інші потреби.
Виходячи з тіні імперії
Свого часу, коли Іван Дзюба написав «Інтернаціоналізм чи русифікація?» і її почали перекладати різними мовами, якось російський переклад потрапив до російського історика — з тих, кого прийнято вважати «ліберальними». Текст, у якому Дзюба описував колонізаторську політику радянського керівництва (справу, успадковану ще з часів російської імперії), пояснював проблему русифікації та, по суті, стирання української національної ідентичності, російський історик назвав «первобитно-каменной постановкой вопроса».
Я мав можливість свого часу запитати в пана Івана, що він про це думає. І ми зійшлися на тому, що це не було намаганням зневажити «українську проблему» в СРСР. Це було радше з розряду «ситий голодного не розуміє». Нехай і виражену в досить вульгарній формі, але тенденцію російський історик схопив загалом правильно: українці посеред ХХ століття займалися утвердженням власної ідентичності та самобутності — тобто тим, що багато народів пройшли вже десь на зламі ХІХ—ХХ століть. Це про утвердження ідентичності, про вивчення власної історії та про популяризацію мови — ті речі, які багато народів пройшли в добу «романтиків».
Передплата
Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!
Вихід газети у четвер. Вартість передплати:
- на 1 місяць — 70 грн.
- на 3 місяці — 210 грн.
- на 6 місяців — 420 грн.
- на 12 місяців — 840 грн.
- Iндекс — 61119
Якщо хочете бути серед тих, хто читає, думає, не погоджується, сперечається, а відтак впливає на прийняття рішень на розвиток свого села чи міста, — приєднуйтеся до спілки читачів нашої газети.
Передплатити газету можна у поштовому відділенні або у листоноші, а також у редакції.
Оголошення
Написання, редагування, переклад
Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:
- літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
- високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
- написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:
099-277-17-28, 050-55-44-206