Матеріали з рубрикою «Ракурс»

У мого племінника молода дружна родина, де підростають дві донечки, вже старшокласниці. Відколи дівчатка себе пам’ятають, в акуратному з квітами дворику завжди жила кішка. Звичайна, сіренька, але така розумна, така рідна. Звісно, котячий вік недовгий. Тож настав день, коли знесилену тваринку під кущем півоній знайшли мертвою. Скільки було сліз, недитячого горя!

Смуток тривав доти, доки хтось не подарував сестричкам чудове руде кошенятко. Зростало воно, ніби у Бога за пазухою, заціловане й випещене юними господинями. Улюбленим місцем молодого котика було широке сонячне підвіконня. За прозорою фіранкою він виглядав, наче коштовність на вітрині.

Міхаель Мозер — професор Інституту славістики Віденського університету, декан філософського факультету Українського вільного університету (Мюнхен).

Нещодавно авторитетний славіст, один з авторів книги «Україна. Процеси націотворення», побував в Українському домі Одеси на презентації згаданого видання. Упорядником книги є віденський історик Андреас Каппелєр, відомий своїми синтезами історії Росії й України. Міхаель Мозер також люб’язно погодився виступити з імпровізованою доповіддю перед слухачами Українського вільного університету про історію української мови. Цей виступ відбувся в Єврейському культурному центрі «Бейт Гранд» (вул. Ніженська, 77). А ще гість зустрівся зі студентами та викладачами ОНУ ім. І. І. Мечникова.

Головні тези виступу Міхаеля Мозера пов’язані з витоками та розвитком української мови. Враховуючи певну упередженість та забобони щодо української мови в Одесі, професор розглянув їх з позицій австрійського славіста, прагнучи бути гранично об’єктивним і науково переконливим.

Після оголошення ЦВК Росії остаточних підсумків виборів на вулиці Москви вийшли тисячі людей. Мітингували в російській столиці і ті, хто «за», і ті, хто «проти». Останнім довелося несолодко. З ними в кращих традиціях зачисток розправився московський ОМОН. Сотні людей затримані, лідерам мітингу загрожує по 15 діб арешту.

Висловити свою незгоду з третім пришестям Путіна, незважаючи на робочий понеділок, на Пушкінську площу вийшли близько 20 тисяч людей (за даними поліції, мітингувальників було 14 тисяч). Мітинг «За чесні вибори» погоджували з владою, і, здавалося, ніщо не віщувало арештів. Компактність Пушки, як називають цю площу самі москвичі, явно не вміщала всіх охочих. Пройти тут було практично неможливо. Зі сцени до присутніх зверталися відомі російські опозиціонери Борис Нємцов, Михайло Касьянов, Володимир Рижков, Олексій Навальний, Ілля Яшин, Сергій Удальцов. На мітинг приїхав навіть Михайло Прохоров, який посів третє місце на цих виборах, і пообіцяв створити партію для всіх «незгодних».

У натовпі виднілися вже традиційні білі стрічки, прапори, антипутінські плакати: «Вова — вали!», «Путін — іди в монастир», «4.03.2012 — це не вибори, це престолонаслідування», «12 років сліз». Час від часу учасники акції скандували: «Росія без Путіна!», «Злодія — на нари!», «Путін — злодій!», «Росія — так, Путін — ні!». Людям, що прийшли на мітинг, роздавали білі стрічки, а також значки з написом: «Ще 12 років? Ні!».

Але найцікавіше почалася вже після мітингу, коли люди не поспішали залишати площу. Після кількох попереджень і прохань розійтися, омонівці взялися до справи і стали жваво закидати в автозаки опозиціонерів. Тих, кому місць у спецмашинах не вистачило, гнали до найближчої станції метро «Маяковська». Впродовж 20 хвилин площа була «розчищена», а сотні людей затримані. До речі, кількома годинами раніше на Луб’янці так само швидко «скрутили» й інших опозиціонерів на чолі з Едуардом Лимоновим. Вони спробували провести там несанкціонований мітинг.

А в цей час перемогу Путіна біля самих стін Кремля, на Манежній площі, підтримувала прокремлівська молодь з регіонів. Для них зі сцени виступали різнокаліберні естрадні зірки. Тут було помічено й український дует Потапа і Насті Каменських.

Загалом поліція затримала за несанкціоновані акції в Москві близько 250 осіб. Серед них опинилися відомі російські опозиціонери: Ілля Яшин, Олексій Навальний та Сергій Удальцов.

Про подробиці тих подій у Москві і плани російської опозиції в інтерв’ю власному кореспондентові УНІАН Романові Цимбалюку розповів Ілля ЯШИН.

Так трохи незвично називається магазин, розташований на розі Іподромного провулку та вулиці Краснова. У ньому одесити не тільки можуть вигідно придбати найрізноманітніші товари за дивовижно «кумедними» цінами, а й допомогти у такий спосіб своїм співгромадянам, які, так розпорядилася доля, опинилися у місцях позбавлення волі. А справа в тому, що в цьому магазині представлена продукція, яку виготовляють у Чорноморській виправній колонії для жінок №74, Південній виправній колонії № 51 та Одеській виправній колонії № 14.

У прес-конференції, на якій йшлося про виробничий потенціал виправних закладів Одеси (а відбулася вона у Чорноморській виправній колонії для жінок №74), взяли участь заступник начальника управління з виконання судових покарань в Одеській області Сергій Форніка, директор підприємства Чорноморської виправної колонії №74. Тетяна Шукляр, директор підприємства Південної виправної колонії № 51 Тагир Ахметов і директор підприємства Одеської виправної колонії №14 Сергій Коренчук. Вони розповіли як про справді великий потенціал підприємств пенітенціарної системи в Одесі, так і велике коло проблем, із якими випадає їм стикатися.

Україна може перетворитися в країну сиріт, карних злочинців, повій, дітей-алкоголіків — таку сумну перспективу бачить громадська організація «Захисти сьогодні матір і дитину України», що діє при «Південноукраїнському екологічному союзі». Чим викликана така тривога?

Річ у тім, як нагадує у своєму листі до редакції «ЧН» президент Одеської обласної організації «Південноукраїнський екологічний союз» Валерій Осипов, що з 1 грудня минулого року Кабінет Міністрів мав намір почати широкомасштабний експеримент на всій території України — вислід законопроекту № 9516 від 29 листопада 2011-го про внесення змін до закону «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» щодо надання їм різних видів со­ціальних виплат з урахуванням рівня доходів. Втім, з втіленням цього принизливого експерименту загальмували, вочевидь, боячись небажаного народного спротиву перед виборами до Верховної Ради, які наближаються. Що такі наміри влади ганебні — то, зазначають автори звернення, незаперечний факт. Судіть самі: мати-одиначка може бути позбавлена соціальної допомоги держави, якщо в її квартирі виявлять кондиціонер, новий велосипед, посудомийну машину чи стане відомо про дороговартісний ремонт. Про такі дані мають розповісти інспекторові управління праці і соціального захисту — знаєте хто? Сусіди. Додавши ще й те, чи проживає з такою матір’ю-одиначкою співмешканець, чи не тримає вона квартирантів. І листоноша повинен поповнити інформацію, чи не надходили цій жінці перекази з-за кордону. Ось такий контроль! Виявлять щось з переліченого державні службовці чи «секретні агенти по сходовій клітці» — й матері відмовлять у соціальній допомозі на дитину.

Чи настане на нашому віку час, коли, нарешті, матимемо задоволення від життя у всіх його повноті? Навряд. Бо облаштоване воно так, ніби ми спеціально народилися для поневірянь.

Учора вранці спілкувалася з сусідкою, у котрої є «фазенда» за містом. Нині те добро повинне мати кадастровий номер. Але отримати його — це щось, як мовиться, з галузі фантастики.

Із середини 1960-х тривалість життя в Україні прогресивно зменшувалася, тоді як у Європі — зростала. У шістдесяті українці жили в середньому стільки ж, скільки англійці — 71 рік і трошки менше за шведів, які тоді доживали до 73. А вже в 2005-у середня тривалість життя в Україні зменшилася до 68 років, тоді як у Великобританії зросла до 78, а у Швеції — до 81.

Середня й очікувана тривалість життя в Україні знижувалася як у радянські часи, так і в роки незалежності. Основною причиною цьому стала відсутність державної політики щодо збереження громадського здоров’я, поширеність тютюнокуріння та вживання алкоголю. Свідченням цього є надсмертність серед чоловіків у віці 30 — 44, тобто серед молодих здорових людей. Вона у чотири рази вища, ніж у країнах ЄС.

Цих двох стареньких пенсіонерок часто можна побачити біля бювета «Рибка» на вулиці І. Рабіна, поблизу площі Незалежності. Приходять сюди з порожніми пластиковими балонами по воду. Але, як правило, не квапляться їх наповнювати, вмощуються на вільній лавочці і переповідають одна одній останні новини. Здається, оте спілкування більше вабить їх сюди, ніж артезіанська, як афішують, екологічно чиста, вода з свВласне, тут вони й познайомилися осінньої пори кілька років тому, коли в місті розпочалася рішуча кампанія набрати якомога більше електорату на свій бік на місцевих виборах. Пам’ятаєте, як у спішному порядку кандидати в мерію і на посаду мера облаштовували у мікрорайонах дитячі майданчики з гучним їх відкриттям, як асфальтували внут­ріквартальні доріжки, як замінювали у під’їздах вхідні двері, як вишукували зустрічі з виборцями у місцях найбільшого їх скупчення?..

Саме тоді один з бажаючих зайняти крісло мера — Олексій Костусєв, об’їжджаючи місто, й пригальмував біля згаданого бювету на імпровізовану зустріч-мітинг. Чого тоді тільки не обіцяв сонцеликий пан Олексій, як соловейком витьохкував! Бабусі, а їх тоді найбільше зібралося, від того аж мліли. Казав, що буцімто і до відкриття бюветів доклав неабияких сил, щоби пили люди кришталево чисту глибокодонну водицю. Багато чого й іншого набалакав щодо по­ліпшення їхнього життя. А тоді запитав руба: чи будуть на виборах за нього голосувати?

Поєднавши дні Соборності та Свободи в одному святі, влада зробила те, що біологи звуть віддаленою гібридизацією. Отаке от свято бульдога з носорогом у підсумку й вийшло. Такими вийшли й трансльовані Першим національним телеканалом урочистості. Такою вийшла й урочиста промова президента. Цього разу вона була недовга, й виголосив її Віктор Янукович динамічніше, ніж зазвичай робить публічні виступи. От тільки про що він казав? Президент жонглював звичними словесними й понятійними конструкціями, не сказавши абсолютно нічого нового, нічого спеціально для цього дня.

І от торжества відбулися, а Перший національний їх показав. Аж двічі — вдень і ввечері, й обидва рази з титром «Прямий ефір». Мабуть, глядачі мусили повірити: й президент, і публіка в залі (а камера час від часу вихоплювала то Леоніда Кучму, то Миколу Азарова) спеціально для них повторили церемонію. Ну, от як у театрах бувають денні та вечірні вистави (щоправда, зазвичай не одні й ті самі й із різними акторами).

Редактор соціальних мереж. Така посада з’явилася в USA Today, New York Times, Times та багатьох інших виданнях. Минулорічне дослідження, здійснене Університетом Джорджа Вашингтона, показало, що більшість редакторів і журналістів використовує соціальні мережі та блоги як основні джерела інформації для статей і заміток.  Здається, соціальні мережі справді змінили світ...

Більшість молоді та людей середнього віку мають персональні сторінки на таких сайтах, як Facebook, Twitter, Вконтакте, Livejournal та інших. Кількість користувачів постійно зростає. Наприклад, із 15,3 мільйона українських користувачів інтернету майже 1,5 мільйона зареєстровані на Facebook, повідомляє Internet World Stats. І це не дивно, адже соціальні мережі дали людям можливість не лише пасивно споживати новини, а й обговорювати їх або навіть створювати власні. Багато хто спочатку проглядає новини та посилання своїх друзів у соціальній мережі, а вже потім мандрує до інтернет-видань. Це зумовлено тим, що людина більше довіряє друзям, знайомим, адже їх інтереси та погляди на світ переважно збігаються з власними.

Останніми роками Україну просто-таки потрясали екологічні біди. І найгірше те, що вони спричинені не якимись природними катаклізмами, а стали наслідком діяльності людини. Скажімо, при розробці Калуш-Голинського родовища калійних солей свого часу було прийнято неправильні рішення щодо розташування й експлуатації відвалів, акумулюючих ємностей, ліквідації шахтних порожнин тощо. Згодом ці прорахунки призвели до численних провалин земної поверхні, руйнування будинків і комунікацій, засоленості водоносних горизонтів. Як результат: два роки тому Верховна Рада змушена була оголосити місто Калуш і два села Івано-Франківської області зоною надзвичайної екологічної ситуації.

Від Карпат до Чорного моря далеко, але одесити ще не забули наслідків прориву дамби Стебниківського комбінату калійних добрив, через що у Дністер потрапили мільйон 300 тисяч тонн токсичних відходів. Однак хіба лише одеситів це стосується? У зоні потенційного забруднення проживає понад 10 мільйонів людей, а це 22 відсотки населення України.

До «Євро-2012» в Україні все «чистять» та «білять»: реконструюють стадіони, ремонтують дороги, оновлюють аеропорти. Більше нема місця на вулицях країни сміттю(!), недолугим конструкціям і… собакам. Останні виявилися зайвими на цьому святі життя, до якого готуються не лише в Україні, але й у Європі. Тільки там, на відміну від нас, знайшли в суспільстві місце для братів менших. Невже ми настільки відрізняємося від європейців, невже настільки безпорадні, що не знайшли іншої можливості врегулювати проблему безпритульних тварин, як жорстоко і цинічно їх убивати? Виправдання, звісно, є: виконуємо, мовляв, «почесну» і «благородну» місію — захищаємо суспільство від небезпеки бути покусаним та зараженим різними болячками. Для кого ж готується такий «чистий» світ з ідеальними умовами проживання?
Масштабною місією вершителів доль, а саме знищенням собак, зайнялися так звані догхантери. Такі собі волонтери, які безкоштовно, жертвуючи власним часом і силами, роблять світ «прекраснішим». Про них було чути давно. В Одесі кілька років тому захисники тварин били на сполох через масове отруєння собак. Але під «Євро-2012» догхантери ніби зірвалися: щодня надходять нові і нові повідомлення щодо їх діяльності в різних містах України. Вони об’єднуються в Інтернеті, дають конкретні поради, як саме швидко та непомітно розправитися з собаками. Навіть умовно розподіляють райони, за якими для роботи закріпляють своїх людей.

Колишній міністр закордонних справ, заступник голови політради партії «Наша Україна» Володимир Огризко вважає, що Росія готується до нової «газової війни» з Україною. Розрахунок таких планів простий: за антиукраїнською кампанією приховати власне безсилля.
І все-таки російська влада програла вибори. Так, саме програла, незважаючи на офіційно зафіксовану підтримку «Єдиної Росії» майже половиною виборців, що прийшли на виборчі дільниці. Програла, незважаючи на те, що жодна справді опозиційна сила в Думі представлена не буде, зазначає Володимир Огризко у своїй публікації на офіційному сайті «Нашої України».

Багатотисячний мітинг протесту на Болотній площі в Москві проти фальсифікації виборів до Державної Думи Російській Федерації отримав широкий резонанс у світі.
Розглядаючи причини соціального протесту, аналітики переважно зосереджують свою увагу на таких негараздах у цій країні, як корупція, контрпродуктивна вертикаль влади і неефективність державного і корпоративного управління, безконтрольність влади і виродження судової системи, обростання управлінських структур сімейними і клановими наростами тощо. Всі ці та інші негативні явища призвели до зростання маси зайвих людей. Сьогодні ця маса зайвих людей наближається до критичної. На всіх газової труби не вистачає. Як наслідок цього в російському суспільстві зростає суспільна напруга.

Хата її — скраю. Колись баба Люба раділа, що ніхто, йдучи вулицею, не заглядає їй у вікна і чужі кури не порпаються на городі, а ось тепер дуже шкодує, що свого часу разом з чоловіком облюбували ділянку на околиці, біля самого ставу. «Хуторянство» нині обернулося для неї великою печаллю.
Селом тягнуть газ. На магістраль скидалися порівну, а ось за підведення труб до садиб вирішили платити кожен сам за себе. Тож бабі Любі, яка й собі було пристала до процесу газифікації, виливалося все в захмарну суму, бо її хата — таки скраю, найдалі від тієї, каже, жовтої коробки, звідки йде газ, відтак і платити їй довелося б найбільше. За метраж.

Відставка мера Одеси Олексія Костусєва після недавньої аудієнції на Банковій фактично стала лише справою часу. Оскільки розмова з Віктором Януковичем, згідно з інформацією, що просочилася в ЗМІ, була такою ж жорсткою, як і короткою, — хвилину по тому Олексій Олексійович вийшов із приймальні вже потенційним екс-мером міста-«мільйонника».
Залишилося хіба що вирішити питання: як подати відставку «Другого Рішельє» (відомого одеського градоначальника, на якого публічно рівнявся Костусєв, — автор) одеським виборцям, які, згідно з опитуваннями громадськості, давно не в захопленні від роботи «дружної одеської команди Президента Януковича». І ще: як належним чином оформити організаційно переведення Костусєва з «морської столиці» на посильну посаду в тому чи іншому столичному відомстві, наприклад, главою Держстандарту або Держкомцін. Посада ж виборна: не обійтися без рішення сесії, а значить — і не надто приємної розмови про річну мерську діяльність.

У 2008 році, після 25-літнього зволікання і впертого опору місцевих князьків, з особистої ініціативи президента Віктора Ющенка у дельті Дністра нарешті був створений Нижньодністровський національний природний парк (його площа — 22000 гектарів) з метою збереження унікальних болотних екосистем на півдні України.
Не без відома і старань регіонального представництва Мінекології та групи лженауковців місцевого значення, під тиском організацій, що безпощадно експлуатують природні ресурси дельти Дністра (лісове та водне господарства області, біляївська влада), заповідне ядро Нижньодністровського парку було скорочено на 80 відсотків. По суті, заповідними залишилися тільки 2000 гектарів очеретяних заростей у центрі плавнів, куди складно дістатися навіть найзатятішим браконьєрам, які сьогодні мають у своєму розпорядженні найновіше обладнання.