Матеріали з рубрикою «Ракурс»

Росія щодо України здає свої позиції. Це проявляється у веденні як внутрішньої політики, так і зовнішньої. Обравши позицію «відстороненості» і перенаправивши сили власного народу на участь у штучно створених мітингах за зразком «майдан-антимайдан», країна-агресор з часом може сама ж собі нашкодити. Мітингувальники консолідуватимуться не навколо Путіна, а навколо різних радикальних сил, що згодом може призвести до усунення від влади російського президента. Про це на прес-конференції в Одеському кризовому медіацентрі розповіла російський історик і політолог Олена Галкіна.

Ніяких нових кроків від Росії стосовно України найближчим часом чекати не варто. Такі висновки експерта. За її словами, після гучного провалу початкових планів Росії щодо впровадження в Україні великого проекту «Новоросія» стратегія змінилася на тактику. Країна-агресор хаотично приймає ситуативні рішення, аби виправити ту чи іншу ситуацію і при цьому не відступити із завойованих, з точки зору російського керівництва, територій (Кремль вважає, що йому вдалося створити в суспільстві новий консенсус, згідно з  яким росіяни масово підтримують Путіна, тільки якщо він наступає і завойовує для країни нові території).

Закінчення. Початок у номерах за 25 та 30 квітня.

Фронти Української вітчизняної

Не просте питання: за що воюють українці? Як послухати наших політиків, то із Росією, але не проти Росії. Не проти залишків камарильї Януковича, хоч коренева система корупції, сконструйована Сім’єю, не просто жива, а й винахідливо вдосконалюється. Не проти «руськоязичних», бо російської мови серед наших вояків не менше від української. Та й російської в інформаційному просторі стало ще більше. Ми воюємо навіть не проти ватників, хоч саме вони в прицілі українських бійців на фронті. І само собою зрозуміло, що не за «київську хунту», бо у суспільного рушення немає ілюзій, буцім вінницькі кращі за донецьких.

Українці воюють за Україну — найпростіша відповідь. Але вона ділиться на пазли, які не завжди складаються у мозаїчне полотно. Таке у нашій історії вже бувало. На махновських знаменах писали «Здобудемо землю і волю для трудящого люду!», на прапорі Холодного Яру горіло «Воля України або смерть!». У той же час соціалісти-урядовці УНР блукали між трьох сосен — національної незалежності, федерації із Червоною Росією і європейським вибором, Петлюра розстрілював Болбочана, а Скоропадський «закликав німців в наш куток, звалив Центральну раду», галичани дружили із Денікіним.

Продовження. Початок у номері за 25 квітня.

Доля жити на краю

Попри те, що після СРСР лінія світового розлому пролягла між таборами соціалізму й капіталізму, що табір соціалізму потім і сам коловся, як дрейфуючий льодовий материк, однополярний світ — визначення умовне. Бо через сотню років після нездійсненого задуму створити свої Сполучені штати Стара Європа взялася активно і послідовно розбудовувати нову політичну галактику — Європейський Союз. Як противагу США. Нова біполярність — Європи і США — ставала чесним змаганням економік, культур і політичних впливів.

Коло замкнулося

Історичний віз із військовим супроводом, заганяючи на смерть коней, розбиваючи колеса, вищерблюючи в січах шаблі й втрачаючи вершників, за 546 років приїхав туди, звідки й вирушив — до Любліна. «Ми — діти Вісли і Дніпра, слов’янського коріння й роду…» мала би співати із цієї нагоди, гамселячи плац черевиками, маршову пісню литовсько-польсько-українська бригада. Навряд чи співала. Може, тому, що у ній загубилася іще одна річка — Німан. Чи Вілія. Щем Литви. Може, тому, що завершення шляху у 546 років вимагає більше осмислення, як параду.

Це тільки здається, що давно минуле — сторінка перегорнута і мало важить для сьогодення. Не осмислене, не усвідомлене минуле є блуканням в нетрях, із яких немає виходу. Люблінська унія, з якої почалися великі нещастя Литви, України, Білорусі і Польщі, довго лишалася невивченим уроком. Першою його осмислила Польща. Після чотирьох переділів, які щораз були спробою знищення її державності і нації. Потім Литва. Найменша, вона не тільки дивом вціліла після двох поглинань у круговерті імперських жорен, а й загартувала національну гідність. На відміну від Білорусі, що свідомо обрала роль слухняного сателіта.

Місто неохоче прокидається. З похмурого неба морський вітер зриває рясні краплі. Жовтий «Богдан» із заплаканими від дощу вікнами неквапливо наближає своїх пасажирів  до середмістя.

Справжнє асорті по-одеськи, котре в таку годину можна надибати на цьому маршруті. Кого лишень нема?! Чоловіки-інтелігенти і ті, хто вміє прикласти руки до металу, дерева, емалі, дротів, кабелів, труб, моторів, мікросхем чи механізмів. Дамочки середнього віку, декотрі з бездоганним манікюром або зачіскою, як з глянцевого журналу, їдуть, може, на державну службу, у бухгалтерію, податкову, банк, а може, викладати чи лікувати? Студенти та студентки, домашні та з гуртожитку, модні, богемні, звичайні — наші гарні діти. Студенти-іноземці. Два араби упівголоса обговорюють щось жваво й хитрувато, ймовірно, свої вчорашні походеньки. Молода мати з пустотливою непосидючою малечею. Майбутній моряк, котрому личить чорний бушлат. Молодий батюшка, з рудою борідкою та хвостом, через навушники слухає поп-музику. З голів приблизно чверті присутніх навушники стирчать також: мелодії всіх напрямів, стилів, жанрів. Хтось поглядає у вікно. Щоб дивитись на світ Божий, який у цьому місці зветься проспектом Шевченка, слід у спітнілій шибі пальцем протерти собі віконечко. Хтось заглибився у свій смартфон, телефон, планшет, електронну книжку і навіть конспект. Біля водія — синьо-жовтий прапорець. Наче звикли, наче дрібничка, а як додає настрою та зігріває душу! Чи лише мені? Синій і жовтий. Небо над пшеничним полем. Найкраща асоціація. Все просто і зрозуміло.

Олександра Кваснєвського можна без сумніву назвати одним з найвідоміших в Україні колишніх європейських лідерів.

З 2004 року, коли завершився його другий термін на посаді президента Польщі, Кваснєвський не обіймав жодної формальної посади, однак складно знайти політика, більш долученого до українських справ. Він був посередником у переговорах між владою та опозицією під час Помаранчевої революції. В 2011 році, після ув’язнення Юлії Тимошенко, знову увійшов до місії ЄС, яка спершу опікувалася звільненням екс-прем’єра, а далі — переконувала Януковича підписати Угоду про асоціацію з ЄС. За цей час він спілкувався з Януковичем ледь не 100 годин — на Заході складно знайти людину, що мала більший досвід у цьому питанні.

Останнім часом стали актуальними слова радянського поета-класика В. Маяковського: «Якщо на небі сяють зірки — значить, це комусь потрібно». Це твердження варто конкретизувати словами іншого, не менш відомого класика: потрібно тому, «кому це вигідно» (В. Ленін). Саме у відповіді на це сакраментальне запитання вбачав колишній вождь ключ до розв’язання найзаплутаніших ситуацій. Отож говоритимемо про одну з таких ситуацій, що склалася, щоправда, не із зірками.

БАЗАРНИЙ ряд: птиця, яйця, різна живність...

— Бабусю, почому яйця?

— Двайцять.

— Дорогувато!

— А почому долар, знаєте?

— А до чого тут долар? І навіщо він вам здався?

— Ти диви, який розумний! — долучається до розмови молодиця, що стоїть поряд над кролячими тушками. — Виходить, що долари тільки тобі треба?

Про кризу в системі міського транспорту Одеси йшлося на прес-конференції в кризовому медіа-центрі. Власним дослідженням щодо нестиковок між заявами міської влади та реаліями громадського транспорту ділився незалежний експерт, журналіст Олександр Вельможко.

З гривні п’ятдесят, до двох, трьох, а потім і п’яти... Чергове здорожчання проїзду в міському громадському транспорті знову вдарить по кишенях містян, але проблем з перевезенням так і не вирішить, впевнений Олександр Вельможко. За його словами, те, що зараз відбувається в системі транспортних перевезень нашого міста, інакше як кризою не назвеш. Лише за рік і кілька місяців з півтори тисячі реально працюючих маршруток залишилося лише 800. «До кінця 2013-го в Одесі щодня на маршрути виходило близько 1500 автобусів, переважно маловмісних. Вже восени 2014-го, як відзвітували чиновники-транспортники, плановий показник виходу маршруток скоротився до 1200. На даний момент планова кількість виходу маршруток в Одесі складає 1042 одиниці. З них близько 200—260 маршруток уже не виходять», — заявив експерт.

Від перемоги революції Євромайдану минув рік, від обрання Президентом Петра Порошенка — дев’ять місяців, від обрання нової Верховної Ради — чотири місяці. В західних демократіях, при обранні нової адміністрації чи уряду, населення та, зокрема, четверта гілка влади — преса, звичайно, надає сто днів так званого «медового місяця», мирного часу без критики, і тільки після цього починає ставити серйозні запитання. У випадку сьогоднішньої влади в Україні, з огляду на війну з Росією, продовжений «медовий місяць» виправданий.

За цей рік пройшло чимало спостережень за діями влади, які вплинули на певні висновки, обґрунтовані чи ні.

Прем’єр-міністр Яценюк динамічний, виглядає заангажованим, бо у постійному поспіху, доступним, бо зустрічається, здається, з усіма, одначе невідомо, чи, ефективний бо, на перший погляд, курс гривні впав стрімголов. Чи це вина уряду? Не знати, бо Україна у війні. Всі прошарки індустрії та суспільства заангажовані в обороні від загарбника, що виснажує поважну частину державного бюджету. Одначе є допомоги від поодиноких країн, а також Міжнародного валютного фонду.

ЕС в особі А. Меркель та Ф. Олланда домігся перемир’я на Сході України. Безперечний успіх дипломатії. Але поки це перемир’я з паперу не стане реальним фактом, варто не поспішати з оцінками.

Тим паче, що в угоді Мінськ-2 деякі пункти насторожують.

Як можна розуміти пункт про позбавлення України контролю за своїм кордоном і передачу цього контролю терористам? Чи узго-джується цей пункт із заявою п. Меркель про те, що Европа не буде терпіти переділу европейських кордонів?

Він не любить давати інтерв’ю. І якщо робить це, то доcить рідко. Та все ж мені вдалося вмовити Івана Дзюбу. 83-річний Герой України, дисидент, академік, учасник ініціативи Першого грудня, екс-міністр культури (у нього багато звань та регалій) поділився з «Експресом» своїми думками щодо останніх подій…

— Іване Михайловичу, більшість українців починає день зі знайомства з новинами — по телебаченню, радіо чи інтернету. Хоча дехто (таких, звичайно, меншість) свідомо дозує той бурхливий інформа-ційний потік… Ви серед перших чи других?

— Серед перших. Новини «ловив» багато разів на день, у надії почути щось обнадійливе. Але останнім часом обмежуюся ранковими й вечірніми новинами — через їх одноманітність і неконкретність, за якими вгадується часом і неправдивість.

Бортко В.В., Брячак М.В, Валенчук О.Д., Василенко О.Б., Виборний А.Б., Гальченко В.В., Герасименко М.Ф., Гончар М.М, Горовий М.І., Демченко І.І., Денисенко О.І., Діденко О.М., Драпенко О.Г., Же-лєзняк С.В., Журко В.В., Завальний П.М., Іщенко А.А., Калюжний Р.В., Квітка І.І., Колесник А.І., Корнієнко О.В., Кравець О.О., Кравченко В.М., Кулик Г.В., Левченко С.Г., Луговий А.К., Муравленко С.В., Мурга А.Ю., Носовко Г.С., Островський О.В., Півненко В.Н., Піддубний С.А., Поцяпун В.Т., Прокопенко Т.В., Руденко А.В., Романович О.Л, Савченко О.В., Сердюк М.І., Скоробогатько О.І., Сліпенчук М.В., Собко С.В., Тарасенко М.В., Тарасюк В.М., Тимченко В.С., Чепа О.В., Шайденко Н.А., Штогрин С.І., Юрченко С.І., Ющенко О.А., Ярова І.А.

Навіщо цей довгий список, у якому 50 стовідсотково українських прізвищ? Додаймо сюди ще десять: Богуславський І.Б., Вороненков Д.Н., Глубоковська Е.Г, Єзерський М.Н., Зелінський Я.В., Нікітчук І.Г., Руденський І.М., Скоч А.В., Сокол С.М., Хованська Г.П. З цього десятка людей більшість, ймовірно, також має українське походження. Ці шістдесят працюють в установі, яка налічує 450 осіб.

Земна цивілізація починалась з декількох епохальних відкриттів. Це приручення коня, що сприяло розселенню арійських племен від островів Великої Британії до Північної Індії. Це винайдення колеса, що допомогло цьому розселенню і створило передумови для стрімкого технічного прогресу людства. Це, нарешті, створення писемності, що дозволило накопичення існуючої і створення нової інформації.

До першого з цих відкриттів безпосередній стосунок мають предки українців. Найдавніший кістяк прирученого коня знайдено в одному з курганів лівобережної України. Він датується початком четвертого тисячоліття до нової ери. Ознакою одомашнення були характерні сліди від вудил на щелепах коня. Розкопки, що стали справжньою науковою сенсацією, були здійснені лише декілька десятиліть тому. Вперше про них я дізнався з тогочасних газет. Але в якості авторитетного посилання пропоную читачу солідне видання — «Енциклопедію винаходів і відкриттів», перекладену на українську з англійської за виданням «Timelines of Science and Technology» видавництвом «Махаон-Україна».

Реформа правоохоронної системи у президентській стратегії-2020 визначена як одна з восьми першочергових. Утім, за підсумками опитування, проведеного фондом «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва» та соціологічною службою Центру Разумкова, реформування міліції не входить до пріоритетів українців: лише 14,9% респондентів вважають її першорядною. Причому, можна лише здогадуватися, чому найбільше ця реформа хвилює мешканців Закарпатської області (47,1%) і найменше — жителів Донбасу (5,1%). Народ не надто вірить у те, що зміна міліції на поліцію дасть можливість якісних зрушень у цій сфері.

Полковник міліції у відставці, президент фонду сприяння боротьбі з організованою злочинністю «Захист» Володимир Куценко розповів на брифінгу в Одеському кризовому медіа-центрі про недосконалість проекту реформування правоохоронної структури. Проект закону «Про поліцію та поліцейську діяльність» найближчим часом буде внесений на обговорення Верховної Ради. Але у тому вигляді, в якому він сьогодні існує, на думку експерта, приймати документ не можна. Фахівець, який пройшов шлях від дільничного міліціонера до керівника в УБОЗі, якому відома вся внутрішня складова служби в МВС, знайшов безліч недоробок у пропонованій реформі, за чим криється справжня загроза для суспільства.

Наші нові цінності ґрунтуються на відповідальності, самоорганізації та взаємовиручці, а багато суспільств світу до цього ще не готові, впевнений економіст зі світовим ім’ям, громадський діяч, член Ініціативної групи «1 грудня», меценат Богдан Гаврилишин. Своїми міркуваннями про Україну, українське суспільство та роль нашого народу у світових процесах він поділився на сторінках відомого російського журналу «Новое время» (http://nvua.net). Ось основні тези цієї публікації.

Українці вже зробили важливий подарунок світу, показавши на Майдані, що таке відповідальність один за одного. Світ занадто довго жив у жорсткій конкуренції, де людина не цінність, а ресурс.

Скандал навколо телеканалу «Інтер», який своєю новорічною програмою ніби хотів показати, що й за новітнього часу посутніх змін у нас не сталося і, можна сказати, зневажив національні, патріотичні почуття мільйонів українців, й саме тепер, у час російської агресії, не є випадковим. Можна гнівно критикувати канал, скільки завгодно вимагати най-страшнішої кари для нього, — якихось радикальних перемін у телеефірі чекати, мабуть, не варто. Доти, доки не буде змінено форму власності. А також чинне законодавство у цій галузі. І доки не стануть біля керма українського телебачення люди, що здатні зробити його українським по суті. Можна б назвати ще багато інших передумов. Але і те, і друге, й третє, і ще багато чого під нинішню пору є доволі проблематичним. Хоча насправді подібних питань на сьогоднішній день уже могло б і не бути.

Але суть проблеми навіть не в цьому. Багато людей хочуть дивитися і дивляться такі програми, бо ці люди все життя споживали подібний продукт, вони виховані, на жаль, саме на цих, сказати б, сурогатах справжнього, вони формувалися на цих самих кобзонах та газманових тощо, на совєтських фільмах, у кожному з яких було закладено отой горезвісний «двадцять п’ятий кадр», що вирощував, плекав у душі українця оте хохляцтво, те, що називаємо малоросійством, програмував у свідомості вторинність свого, національного, рідного, а фактично — всього українського. Плекав — що найстрашніше — зневагу до своєї країни. А чогось іншого, окрім цієї дієти, зготовленої для України за рецептурою московської ідеологічної кухні, українцям і не давали.

Постановою Кабінету Міністрів від 26 листопада з метою ефективної реалізації положень закону «Про очищення влади», забезпечення відкритості, прозорості та публічності у діяльності органів виконавчої влади, здійснення громадського контролю за їх діяльністю, оновлення громадських рад, утворених при органах виконавчої влади до 22 лютого 2014-го, вирішено припинити повноваження нині діючих громадських рад, а державним адміністраціям вжити заходів до формування нового складу таких рад.

Під час брифінгу в обласному кризовому медіа-центрі на цю тему говорили громадські активісти Леонід Штекель і Володимир Максимович.

«Немає жодного сумніву, що коли-небудь величезне тіло Російської імперії розпадеться, і Україна стане знову вільною і незалежною державою. Час цей наближається повільно, але неухильно. Українці — це нація з власною мовою, культурою та історичною традицією. В даний час Україна роздерта між сусідами. Але матеріал для будови української держави лежить готовий: якщо не зараз, то завтра з’явиться будівничий, який побудує з тих матеріалів велику і незалежну Українську Державу».
Великий німецький вчений і мандрівник Йоганн Георг Коль (1808—1878).

Життя людини набуває певного сенсу, якщо вона береже пам’ять про своїх пращурів, на плечах яких вона стоїть. Не може бути повноцінної особистості, якій не цікаво знати, як жили і сприймали світ ті люди, завдяки яким вона з’явилася на світ і продовженням яких є. Особистість не може відбутися, якщо вона не вбирає конкретний життєвий досвід своїх дідів і прадідів. Іншими словами, життя кожної людини є ланкою в ланцюзі поколінь певного роду, тому кожна окрема людина має відчувати двоєдину відповідальність: з одного боку — перед своїми предками, а з іншого — перед прийдешніми поколіннями.

Вельми складним для України видався 2014 рік, найскладнішим за всю новітню історію. Україна виборола своє европейське майбутнє ціною втрати частини територій. Східний сусід, який повинен був за Будапештським меморандумом 1994 року гарантувати територіальну цілісність України, пазурами вчепився в країну, яка обрала власний шлях розвитку в унії з іншими цивілізованими европейськими народами, й таки урвав собі шматок. І досі газетними шпальтами блукають думки, ніби саме Майдан винен у втраті Україною своїх теренів. Чи так це насправді? Пунктирно розставимо крапки над і.

У розмові з росіянами або українцями, які не підтримують української евроінтеграції, часто доводилось чути, що до появи Майдану причетні США. Така думка не витримує жодної критики, позаяк у такому разі слід звинувачувати американців у тому, що вони через свій тиск змусили европейців відмовитися від пропозицій Україні підписати асоціацію або змусили Януковича не підписувати угоду з ЕС. Це не відповідає дійсності. Усім відомо, що Москва, дізнавшись про тверде рішення Києва підписати асоціацію з ЕС у листопаді 2013 року, розпочала торгівельні війни з Україною, намагаючись довести «хибність» обраного шляху. Торгівельні війни проти України були підкріплені дипломатичним тиском й особистими пропозиціями Януковичу, що врешті-решт дало результат — за тиждень до доленосної зустрічі у Вільнюсі офіційний Київ оголосив про призупинення евроінтеграційного руху. Країна, яка на повних вітрилах йшла до Европи, раптово завмерла… І вийшла на Майдан. Українці не схотіли миритися з втратою своєї европейської мрії. То хто ж змусив людей вийти на майдани багатьох міст, як не Янукович, який піддався тискові Путіна?

Світова спільнота продовжує підтримувати Україну у протистоянні з Росією. Очевидно, інакше і бути не може, оскільки агресія путінської Росії проти України руйнує весь світовий лад, що формувався впродовж останніх 70 років, починаючи з Ялтинської конференції 1945-го.

Згідно з міжнародним правом, визнання Росією самопроголошеної влади Криму де-юре та «ДНР» і «ЛНР» де-факто є протиправним і нелегітимним. Озброєна підтримка Росією сепаратистів і терористів на Донбасі відповідає визначенню агресії, закріпленому в резолюції Генасамблеї ООН 3314 (XXIX) від 14 грудня 1974 року. Росія порушила основний принцип міжнародного права, що забороняє застосування військової сили проти територіальної цілісності іншої держави (п.4 ст.2 Статуту ООН, Декларація про принципи міжнародного права 1970 року, Гельсинський акт ОБСЄ 1975 року). Москва віроломно порушила Будапештський меморандум 1994 року про гарантії територіальної цілісності України в обмін на її відмову від ядерної зброї, а також Меморандум 1995 року про підтримку миру і стабільності в СНД. Крім усього цього, Кремль відмовився до-тримуватися практично всіх міждержавних угод між Україною і Росією, укладених з 1992 року.

Від Одеської області до Верховної Ради восьмого скликання потрапили 17 депутатів: одинадцятеро — від мажоритарних округів і шестеро — за партійними списками.

Хто ж наші обранці, які у них спільні риси, чим вони відрізняються від депутатів минулої каденції та що можна очікувати від одеської сімнадцятки у новому парламенті?

Чи взаємодіють обласна рада та облдержадміністрація з громадськістю при вирішенні актуальних питань Одещини? Як налагодити конструктивний діалог між ними? Розібратися у цих важливих питаннях допоможуть підсумки експертизи, яка проводилася за підтримки міжнародного фонду «Відродження», представлені Асоціацією сприяння самоорганізації населення.

Ми всі теоретично знаємо, що, за Конституцією України, джерелом влади є народ. Але народ — категорія метафізична. Як казав наш одеський класик Михайло Жванецький: «Придумали поняття «народ», щоб обдурювати окремих людей». Зрозуміло, що сьогодні настав той час, коли прості люди, громадяни, жителі краю повинні впливати на прийняття важливих для громади рішень.

Коли підполковника називають полковником, він ніколи не ображається. Мій знайомий Маркіян реагує так само, коли я інколи по-дружньому величаю його класиком. І не тому, що пише вірші, від яких зітхає білява сусідка, — ні, просто він захоплюється класичною літературою і радить перечитувати написане колись, щоб краще розуміти сучасне.

— Як ти ставишся, наприклад, до Андрія Головка? — запитав мене.

— З повагою, — відповів. — На все життя запам’ятав його Пилипка, у якого очі — наче волошки в житі... Письменник зіркий, емоційний, реалістичний. Співець комуністичної ідеології...

«Ідеї можуть бути знешкоджені тільки іншими ідеями».
Оноре де Бальзак.

Правові механізми, розроблені попередньою державною системою, — заточені під саму систему. Фактично відсталої, економічно нежиттєздатної держави СРСР. Усі спроби «підфарбувати» цей іржавий поїзд, що стоїть у глухому куті, є провальними.

Саме тому стан українського по-літикуму — це просто медичний діагноз. Є таке захворювання, яке в народі називають «глисти». Вони бувають різних розмірів, але всі знищують організм і кожен по-своєму. Вони об’єднані в злочинні колонії і не хочуть звільняти організм. Хоча організм і прийняв сильнодіючі ліки революційних змін, але чи то доза ліків мала, чи їх критична маса велика.

Сьогодні ми отримали звістку, яка відверто здивувала. Президент США Барак Обама, незважаючи на рішення комітету Сенату, відмовив Україні у наданні статусу основного союзника поза НАТО. На сьогодні його мають принаймні 15 країн, останнім головним союзником США поза межами НАТО у 2012 році Бараком Обамою був визнаний Афганістан.

Президент України Петро Порошенко пояснив нам, що таке рішення прийняте, «оскільки в України вже є особливий статус на рівні співробітництва між США та Україною» і це нібито вище, ніж той статус основного союзника, який має, наприклад, Аргентина.

Удача будь-якого народу — це певна константа, що залишається такою протягом тисячоліть. Якщо ти бажаєш дізнатись, якою буде твоя майбутня дружина, подивись на її матір — так каже народна мудрість. Якщо ти бажаєш з’ясувати психологічний портрет солдатів ворожої армії, згадай, якими були батьки і діди цих солдатів. Засадничі речі добре бачаться здалеку.

Отже, йде війна. Гинуть кращі представники нашого народу, гинуть ті, хто, не чекаючи мобілізації, добровільно пішов у діючу армію України, що вже кілька місяців веде неперервні й важкі бої на сході нашої країни (я не схильний якось інакше сприймати події на сході, попри заспокійливі та оптимістичні повідомлення наших засобів масової інформації). Ті, хто планує з боку ворога стратегію всіх військових операцій, хто забезпечує їх зброєю всіх вагових категорій, прийнятих на озброєння сучасною російською армією, хто забезпечує оперативне керівництво всіма військовими операціями безпосередньо на полі бою, хто забезпечує проведення цих операцій не лише керівними офіцерськими кадрами, але й професійними виконавцями середньої ланки (саме останні керують танками, бронетранспортерами, установками залпового вогню, ракетними комплексами, мінують і знищують інфраструктуру сходу нашої країни), — чиїх батьків і дідів ці діти й онуки? А ті з місцевих мешканців, що надають певну масовість всім військовим операціям ворога на сході, — вони чиї нащадки?

Неоколоніальний проект

Інсинуації і спекуляції московських стратегів і проімперської п’ятої колони в Україні навколо «русского Крыма» і так званої «Новороссии» не вщухали протягом усіх років незалежності нашої держави. Зу-хвало фальсифікуючи загальновідомі історичні факти, прокремлівські ідеологи стверджують, що Новоросія і Крим є «исконными русскими землями», нібито безпідставно включеними до складу України у 1919 році.

Під час прямої лінії 17 квітня цього року президент Росії В. Путін назвав південно-східну Україну Новоросією: «Пользуясь еще царской терминологией, я хочу сказать, что это же не Украина, это Новороссия. Вот этот Харьков, Донецк, Луганск, Херсон, Николаев, Одесса — они в царские времена не входили в состав Украины, а были переданы ей позже. Зачем это было сделано, я не знаю». При цьому Владімір Владімірович ничтоже сумняшеся перекрутив загальновідомі факти: Харківщина, або Слобожанщина, а також більша частина Луганщини та Донеччини ніколи до складу Новоросії не входили. Проте донецькі сепаратисти сприйняли ці слова Путіна як «руководство к действию» і невдовзі заходилися реанімувати недоброї пам’яті Новоросію — антиукраїнський колоніальний проект Катерини ІІ.

За інформацією одеської держсанепідслужби, проби морської води, взяті на пляжах міста, відповідають нормативним вимогам. Офіційна статистика свідчить, що захворюваність на гострі кишкові інфекції не перевищує сезонного рівня, а випадки сальмонельозу чи дизентерії поки що зовсім не фіксовані. Чи не ідеальні умови для літнього відпочинку?

Якби ж лише цими умовами все й обмежувалося… Чимало гостей-пляжників нарікають на інші обставини. А деякі з цих обставин, на жаль, в Одесі просто за всілякі рамки пруть. Стосується це і «кусючих» цін на житло, і нав’язливих платних «послуг» на територіях пляжів, що іноді супроводжуються ще й невмирущим «совково-сервісним» хамством. Одне слово: колеться і кусається пік сезону.

За даними ООН, в 2013 році за політичним притулком звернулися близько 40 тисяч росіян — за цим показником РФ посідає друге місце у світі після Сирії. Деякі з них поїхали в Європу, а деякі — навіть до Таїланду та Індії. Сьогодні ро-сійська мова на вулицях Дубая вже перестала бути рідкістю. Про це пише історик і журналіст Енн Еплбаум в газеті «The Washington Post» (США), інформує news.еizvestia.com.

Дослідниця відзначає, що багато з тих, хто побоювався введення заборони на виїзд, а також контролю за рухом капіталів, нової заборони на вживання нецензурної лексики та обмежень на ведення блогів, уже покинули Росію. Причому, для однієї категорії росіян найпривабливішим містом став Київ. Хоча рівень життя в Україні досі залишається досить низьким за російськими та європейськими мірками, Київ є двомовним містом. Російським емігрантам не потрібно відмовлятися від рідної мови. Більше того, новий український уряд не веде боротьбу з письменниками, журналістами та акти-вістами. Київ, що довгий час вважався лише провінційною столицею, нині стає надійним притулком для інтелектуалів, які вважають Москву надто репресивною, констатує авторка.

Польський прем’єр-міністер заявляє, що він ніколи не буде очолювати «хрестового походу» проти Росії, засвідчуючи тим, що він плутає Росію з каґебістською хунтою, яка є ворогом Росії, як і решти світу.

Як на мене, то державі — члену Европейського Союзу треба глибше дивитися на те, що діється на світі.

Тож «хрестовий похід» проти Путіна — це похід не проти Росії, а проти ворога Росії. Польському прем’єру варто б це розуміти, будучи прем’єром европейської держави, щоб не змушувати мене тратити дорогий час на витлумачення такої простої істини.