Матеріали з рубрикою «Ракурс»
Питання №1
Чи можна з огляду на війну з московським фашизмом толерувати шовкову ірляндизацію України?
Питання критичне і доленосне для України, бо шовкове московщення українців має місце у нашій матері-державі.
Ми воюємо з Москвою і заразом толеруємо москвомовність чималої частини нашої людности.
Толеруємо, бо мусимо — це наші збиті з плигу за часів московської окупації брати, які розуміють, що Незалежність — це потреба №1 українців, без огляду на рідну мову.
Цей факт можна укласти у трьох друкованих рядках, але те, що діється в душах цих українців, не опише і тисяча сторінок.
Моє питання поможе декому знайти вихід з цього психологічного сліпого кута.
Чого не зроблено за 25 років?
Україна відсвяткувала своє 25-ліття. І ні слова про те, що треба було зробити, але не зроблено.
За 60 попередніх років до Незалежности Кремль здійснював лінгвоцид української мови, почавши з розстрілів чесних мовознавців, реформи правопису і систематичного насичення нашої мови ідіотизмами, обертаючи її на неперспективну мову.
Так, з юридичної термінології вилучено слово «судочинство» і замінено на ідіотське слово «провадження». Як це сталося?
Росіяни скоротили слово «судопроизводство» (шість складів) на слово «производство» (чотири склади). Але слово не втратило юридичного змісту. Вживаючи слово «производство», росіяни розуміли, що йдеться про юридичне «судопроизводство».
Наше слово «судочинство», відоме в Україні чи не з «Руської правди» Ярослава Мудрого, мало чотири склади і не потребувало скорочення. Але діяв лінгвоцидний закон, що україн-ська лексика мусила копіювати російську лексику слово-в-слово. І російське «производство», згідно зі словником, учені мужі замінили на «провадження», не взявши до уваги, що російське юридичне «производство» — це насправді «судопроизводство» і наш переклад його ніяке не «провадження», а «судочинство» — юридичний термін, який треба вживати в юридичних текстах.
Кривоозерський синдром
Волею обставин мені довелося побувати в Кривому Озері буквально через кілька днів після резонансного злочину: вбивства поліцейським місцевого жителя — 32-річного Олександра Цукермана. Намагаючись збагнути природу цього жахливого випадку, я уважніше, ніж раніше, придивився до плину місцевого життя.
Насамперед вразила невластива для райцентру тиша. Ніхто не палив тут шин і не перекривав дорогу. Над селищем висіло втомлене за пекуче літо сонце. Розкішні ялини навпроти будівлі місцевої влади контрастували з вицвілими кленами на прилеглій вулиці. Низка раніше успішних магазинів нині напівзачинені й напівзабуті. «Продам» — читаю напис на кафе, схожому на якийсь бастіон. Поряд без будь-яких ознак життя — довжелезна сіра споруда. Давно забув про своє призначення газетний кіоск, за його запиленим склом повзає сонна муха...
Здається, тиша накочується сюди з берегів річечки з ласкавою назвою Бульбока, яка ближче до центру розкинулася широким плесом. Очерет ані шелесне. З мосту лише видно, як у товщі води снують дрібненькі плотвички...
Але цей спокій оманливий. Недавно два дні дно тієї ж річки прочісували водолази, які шукали пістолет — знаряддя вбивства. Не знайшли, і тепер виникає питання: чи щирим був у своїх свідченнях підозрюваний?
Мінськ-Б
Мінськ-Б — це альтернатива до Мінську-А, який мав дипломатичним шляхом розв’язати конфлікт на Донбасі. На жаль, Мінськ-А не зміг виконати взятих на себе зобов’язань. Протистояння на Сході України не ущухає, а має нахил перерости у другу Наддністрянщину.
Тому для дипломатичної розв’язки гібридної війни на «східніх кресах» України потрібен дещо инший формат Мінську — Мінськ-Б.
Беручи до уваги сучасний міжнародній розклад сил у світі, Мінськ-Б мусить вдатися до двосторонніх оборонних пактів між Україною та її найближчими західніми сусідами, хоч би, наприклад, з Польщею. Україна й Польща мають за собою знаменитий історичний факт успішної військової операції в минулому, сьогодні, на жаль, рідко згадуваний. Цей факт зайшов у історію під назвою «диво на Вислі», коли польські й українські війська змусили «непереможну» кінноту Буденного-Троцького безславно тікати під ударами польсько-українських сил.
Мені можуть закинути, що я маю на увазі дипломатичну розв’язку наявного збройного змагання, а згадую про військові баталії.
Російськомовність і Савченко
Савченко з Росії прибула до України. А вийшло, що не до України, а до Малої Росії. Бо нема в Україні Олен, Наталок, Грицьків, Олесів. Зато є Альони, Наташі, Гріші й Саші. Правда, є одна Олеся. І знає писати по-нашо-му, а пише тільки, як Путин, хоч ніби й проти Путина... Так їй легше борони-ти Україну від... Савченко, від Героя України.
Подивившись на гадючник у Верховній Раді, Савченко й подалась туди, де є українці — до сільських громад. Хоч слово наше почує. А їй російськомовні писаки: просуває ідеї Путина і є Троянська його кобила.
Шкода, що Надія не дає відсічі цим «украінцам». А треба б. Бо росій-ськомовність в Україні буває різна. Є російськомовні з примусу. Так їх змушували московські «інтернаціоналісти». А є свідомі москвомовці. Їх змалку вчили тільки московщини, бо «зачем портіть ребьонка — учіть украінского язика». Саме так говорили: не «язику». До школи їх посилали тільки до руської, а від вивчення рідної мови звільняли. І виростали такі «дядьки отечества чужого», вступали до партії, шельмували українсько-німецьких націоналістів, а тепер, бачте, українські патріоти.
Тут Надії і треба було б зробити розслідування, щоб вивести на чисту воду своїх винувачів у зраді.
Польща — Україна: звідки поворот у відносинах
Антиукраїнські настрої були завжди, однак раніше були лідери, які їх тонували
Ще недавно поляки емоційно і щиро підтримували український Євромайдан, організовували (і надалі організовують) гуманітарну допомогу для Майдану і АТО, приймали на лікування поранених і на відпочинок дітей Небесної Сотні. Сьогодні Сейм переважною більшістю голосів приймає антиукраїнську постанову про Волинську трагедію, в якій звинувачує Україну в усьому, не вбачаючи ні грама поль-ської вини у цій трагедії (наприклад, політика колонізації українських земель). Звідки цей поворот? Що такого сталося, що поляки, здавалося б, змінили свою позицію на 180 градусів?
Причин такого становища декілька. Давайте спробую пояснити окремі чинники по пунктах.
По-перше. Це не так, що рані-ше антиукраїнські та імперські настрої серед польського сус-пільства були відсутні, а зараз вони з’явилися. Вони були завжди. І завжди так думали, скажімо, якісь 20% польського суспільства.
Не швидко «Швидка» будувалася...
На позачерговому засіданні виконкому Одеської міської ради, яке відбулося 5 серпня і в порядку денному якого було лише одне питання, схвалено рішення про передачу комунальній установі «Міська клінічна лікарня № 10» на баланс та закріплення за нею на праві оперативного управління об’єкта нерухомого майна «Міська лікарня швидкої медичної допомоги», розташованого за адресою: м. Одеса, вулиця Маршала Малиновського, 61-Г.
А кількома днями раніше, 2 серпня, Державна архітектурно-будівельна інспекція України видала документ, згідно з яким одеська міська громада може отримати право власності на споруду лікарні, а саме сертифікат відповідності будівельним нормам і проектним рішенням. Цей сертифікат відповідності вручили представникам міської громади — головному лікареві МКЛ №10 Олександру Андрієвському як керівникові організації, на території якої зводився об’єкт, і голові Одеської міської архітектурно-будівельної інспекції Петру Рябоконю.
Нарешті, з полегшенням зітхнуло місто, може, затихне конфлікт між міським головою Геннадієм Трухановим і забудовником Аднаном Ківаном, який триває вже стільки років саме через цей об’єкт.
Одеський припортовий: продати чи «сплавити»?
До приватизації ВАТ «Одеський припортовий завод» держава готувалася багато років. Нині на продаж виставили 99,6% його акцій. Вибір далеко не найсприятли-вішого для продажу ОПЗ періоду з погляду кон’юнктури ринку та вартості підприємства пояснюють необхідністю терміново поповнити бюджет. Однак значна кількість порушень у процесі підготовки приватизації та різке скорочення вимог до інвестора, навіть порівняно з попереднім конкурсом, викликають запитання.
Замість зразково-показової приватизації ОПЗ для іноземних інвесторів знову ризикуємо одержати традиційний український «договірняк» в інтересах заздалегідь визначеного інвестора. Чи буде це Фірташ, чи Коломойський, чи хтось інший, тісно пов’язаний з чинною владою.
Нагадаю, одна з основних декларованих цілей — не тільки отримати гроші, а й провести (на кошти інвестора) прискорену модернізацію підприємства.
Демократизуймо Україну!
Обираймо чесних президентів!
Чим пояснити, що діяльність президентів України за роки незалежности українці не схвалюють?
Причина: вибір за зразком Заходу з подачі політичних партій. В Україні ж нема політичних партій, а є олігархічні клани, називані партіями, і практика Заходу нам не пасує. Нам потрібна своя система вибору президентів з числа видатних громадян України. Президент має бути цілком безпартійним.
Тому систему виборів голови держави треба доко-рінно змінити.
Верховна Рада має створити постійну «президент-ську комісію» для пошуку кандидатів на роль державного лідера.
Демократизуймо Україну!
Про досяжність дій, спрямованих на благо демократії
Українська демократія — демократія молода, і виникла вона після століть диктатур, тому норми українських законів не можна копіювати зі західніх демократій або колишніх «сталінських» псевдодемократій. Молода демократія має бути «вільніша» від «старих» демократій, бо опір «старої гвардії» молодим вітрам дужчий, ніж у «старих» демократіях.
Ця вільність має проявлятися у стандартах досяжности тих чи тих контрольних та инших функцій. Поясню на факті.
У статті 87 Конституції України сказано, що питання про відповідальність Кабінету Міністрів України не може розглядатися Верховною Радою України більше, ніж один раз протягом однієї сесії.
Нащо таке обмеження дії, спрямованої на благо демократії?
Контроль і підзвітність керівних органів — це невід’ємна засада демократії, тому обмеження контролю — риса недемократична. Статтю 87 написано «під» наділену владою особу, яку належить контролювати.
Офшорне виснаження
«Панамське досьє», що стало однією з останніх світових топ-новин, поповнилося новою чималою порцією інформації. Найгостріше на його публікацію вже відреагували в багатих країнах: кримінальне провадження у США, спецкомісія Європарламенту, плани боротьби з офшорами Мінфіну Німеччини та великої п’ятірки ЄС. Реакція ж їхніх бідних сусідів, за нечастим винятком, була стриманішою.
Українські журналісти й політологи, не змовляючись, досить оперативно розібрали практично всі вітчизняні аспекти «панамагейту»: податкові ухиляння, особиста анонімність, густа тінь корупції/криміналу, легалізація тіньових капіталів, гнітючий бізнес-клімат на батьківщині, моральні втрати, політична відповідальність за порушення моральних табу, перед-виборних обіцянок і стрімке погіршення життя своїх виборців.
Виповзок
Продовження. Початок у номері за 21 квітня.
Постімперський синдром
Здавалося б, немає нічого простішого, як радикальні змін у полі-тичному житті. Всі ж добре знають різницю між білим і чорним, правдою і лжою. Але політичний клас це завжди породження і продовження домінуючої у суспільстві сили. Не кількісно більшої, а саме домінуючої. Такою силою в Україні була і по цей день залишається кримінальна олігархія. Хай нас не засліплює, що наразі у Раді вже не засідають суркіси, пінчуки чи ахмєтови. Там усілися делеговані ними слуги. Вірні і дресировані, як бійцівські пси. Вони є провідною силою в парламенті і протягом усього часу після Революції Гідности слухняно виконують волю хазяїв.
Голос-мова чи голос-язик?
Одеська вулиця Лип досі лишається символом. От тільки чого: нашої поразки чи перемоги? Залежить від нас
Найнещасніша категорія «туристичного» міста Одеси — приїжджі. Найгірший ворог не заплутає їх так щодо назв вулиць, як усе, що вони тут побачать та почують.
Починаючи з того, що багато осіб усіх статей, вікових категорій, рівня освіти продовжують використовувати комуністичні назви («Передайте 5 гривен на остановке на Советской армии». Насправді — вулиця з красивою назвою Преображенська), незважаючи на одеську декомунізацію 1990-х років, яка, на жаль, супроводжувалася наполегливим відродженням російсько-імперських назв, часто неоковирних, ігнорацією українських національних героїв і взагалі самого факту української приналежності міста. Паралельно співіснують кілька назв з різних епох та різного ідеологічного спрямування. Тут доречно було б нагадати любителям «русскава міра», що у такі омріяні ними ро-сійсько-імперські часи, аби змусити народ забути назву Хаджибей, тих, хто її вживав, просто сікли батогами та змушували повторювати: «Їду до Одеси, їду до Одеси…» Але в наш час найтемніші російські елементи добре навчилися у своїх цілях мімікрувати під європейську толерантність та використовувати її як укриття та прикриття ментально-мовно-історичної русифікації.
«Новий Шовковий шлях»: перспективи і «вузькі місця»
Україна бере участь у глобальному інфраструктурному проекті «Новий Шовковий шлях». Маршрут до Китаю пролягає через Грузію, Азербайджан та Казахстан, оминаючи територію Росії. На початку року по маршруту було запущено тестовий потяг, який показав низку «вузьких місць». Про варіанти їх розширення — у матеріалі дослідницького центру ZAMMLER, написаному на основі аналізу відкритих джерел інформації та опитування експертів галузі.
Україна робить активні кроки для приєднання до процесу розвитку однієї із трьох транспортних магістралей «Нового Шовкового шляху». Шлях, який геополітично і в частині економічного потенціалу цікавий для нашої країни, починається у Китаї, пролягає через Казахстан, Каспійське море, Азербайджан, Грузію, Чорне море і закінчується в українському порту Іллічівськ. Переговори щодо участі у проекті велися впродовж останніх кількох років. Каталізатором приєднання до проекту стали російські економічні санкції та блокування транзиту українських вантажів.
Сила енергетики
В Україні і в усьому світі багато людей дивуються не тільки мужності й незламності духу Надії Савченко, але і її фізичній витримці, яка поза межами звичайних людських можливостей. Особливо — після її сухого голодування.
Незважаючи на свою відому непоступливість, Путін уже програв фактичну дуель з українською дівчиною. Він безперечно програв, бо сьогодні боїться смерті Надії більше, ніж вона сама. Вочевидь. Надія готова прийняти героїчну смерть, відстоюючи власну гідність і незламність українського духу, а Путін розуміє, що ризикує остаточно втратити свій імідж у світі.
І все ж де Надія бере фізичні сили, щоб витримати сухе голодування і після цього ще й виступити з останнім словом, повним зневаги до своїх катів?
Мавпа
Продовження. Початок у номерах за 13 та 18 лютого.
Теперішня влада — це аналог ліжка міфічного Прокруста. Така собі матриця, чіпи якої моделюють критерії відбору і правила поведінки персонажів у команді. Матриця є витонченим витвором, який використовує найсучасніші винаходи і технології. Її запобіжні механізми безжально жорстокі до будь-яких відхилень чи потенційних загроз у владній когорті. Матриця, як їй і належить, позбавлена емоцій та історичної пам’яті. Вона лиш забезпечує існування системи тепер і зараз, хто не приймає чи не виконує її сигнали — геть із публічного простору.
Це не ігри розуму чи мої публіцистичні фантазії. Згадайте історію висуванця Майдану на посаду міністра охорони здоров’я Олега Мусія. Лікар, громадський діяч, що мав за плечима досвід і знання міжнародного співробітництва в галузі медицини, організатор медичної служби в часи Революції Гідності, він без вагань взявся за реформу найбільш відсталої, запущеної і занедбаної галузі. Це був випадок, коли людина вміє і хоче працювати.
Ноу-хау по-російськи
Як путінська Росія живе не за законами, а за «понятіями»
4 грудня Державна дума Російської Федерації (до речі, наступні вибори до неї мають відбутися 18 вересня 2016-го) схвалила у другому (основному) і відразу в третьому (остаточному) читаннях закон, який надає федеральному конституційному суду право визнавати неможливим виконання в Росії рішень міжнародних судів, якщо вони порушують верховенство російської конституції.
Згідно з останніми поправками, конституційний суд РФ може визнавати нездійсненними рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) та інших міжнародних судів, якщо вони суперечать російському основному закону.
Життя під корінь
Поки вчені розбираються, як змінюється клімат на Землі і що на це впливає, ті, хто працює на землі, давно помітили: дощів на Одещині випадає дедалі менше. Дехто навіть «вимірював» дощову воду, збираючи її з даху для поливу городу. Так-от, якщо раніше можна було зібрати 50 і більше кубів за рік, то в останні роки — наполовину менше.
Щоб у нашому південному краї виростити овочі, треба їх поливати. Пощастило тим районам, куди доходить дністровський водогін. Сьогодні в Одесі ТОВ «Інфокс» установив такі тарифи: 4,93 грн за кубометр плюс 4,42 грн — за водовідведення. У сумі — 9,36 грн. А що робити тим селам, які отримують воду з артезіанських свердловин? Хоча ця вода й трохи мінералізована, поливати нею можна. Особливо, якщо під корінь й економно.
Ангели і демони
Невизначеності з виборами мера Одеси, треба вважати, вже нема. О 4-й годині ранку 30 жовтня після десятигодинної наради Одеський окружний адміністративний суд відхилив позов кандидата в мери Одеси Саші Боровика про перерахування голосів на низці дільниць у Суворовському й Київському районах міста. Суд вирішив, що правових підстав для задоволення вимог немає.
Нагадаємо, перемогу в першому турі здобув чинний мер Геннадій Труханов, набравши 51,34% голосів. Його головний конкурент, кандидат від Саакашвілі Саша Боровик, який разом з губернатором за підсумками екзитполу студії Савіка Шустера націлився на другий тур, у підсумку здобув усього 24,58%. Таким чином, офіційні результати виборів мера Одеси, оголошені міською виборчою комісією ще 27 жовтня, і нічний вердикт суду залишили одне єдине запитання — у що виллються грона гніву Міхеіла Саакашвілі?
Сергій ЛОЗНИЦЯ: Ця війна — свого роду десовєтизація
В українського кінорежисера Сергія Лозниці горять очі. Ми зустрічаємося з ним в кафе при кінотеатрі «Київ», де проходить прем’єра його документального фільму «Подія». Стрічка розповідає про те, як люди вийшли на вулиці під час путчу в Ленінграді в серпні 1991 року. Режисер натхнений, у нього зараз щільний творчий графік: робота над сценарієм фільму про події на Донбасі і картина «Покірна», яку він почав ще до революційних подій в Україні.
За останні півтора року Лозниця прогримів з документальним фільмом «Майдан» по всій Європі: кіно показали на 67-у Каннському кінофестивалі, а на Міжнародному фестивалі фільмів про права людини в Нюрнберзі він взяв гран-прі. В Одесі під час прем’єри зал двічі ставав на моменті, де мітингувальники на Майдані виконують державний гімн.
Дипломатичний фронт України
15 жовтня на сесії Генасамблеї ООН Україну обрано від Східної Європи непостійним членом Ради безпеки ООН на період 2016—2017 років. «За» проголосували делегації 177 із 193 держав-членів ООН. 14 делегацій не голосували. Для обрання України до Радбезу потрібно було 129 голосів. Окрім України, непостійне членство в Раді безпеки ООН отримали також Японія, Єгипет, Сенегал та Уругвай.
Щороку Генасамблея обирає п’ять непостійних членів Ради безпеки, термін повноважень яких становить два роки. Будучи однією із 51 держав-засновників ООН, за 70 років існування цієї глобальної міжнародної організації Україна вже тричі була непостійним членом Радбезу — в 1948—1949, 1984—1985 та 2000—2001 роках. Визнанням авторитету України на міжнародній арені під егідою ООН було рішення східноєвропейських держав висунути на посаду голови Генеральної асамблеї 1997—1998 років кандидатуру міністра закордонних справ України Геннадія Удовенка, який до цього багато років працював у системі ООН: 1965—1971 — співробітник відділення ООН у Женеві; 1977—1980 — директор Управління (Д-2) Секретаріату ООН; 1985—1992 — постійний представник України при ООН.
Страсті за мову
Перебуваючи на конференції з нагоди 90-ліття Спілки української молоді в Українському католицькому університеті Львова, я слухав, як львівський губернатор у своєму привітанні сказав, що українець найкраще почувається у Львові. Не встановлюючи докладного географічного положення українського раю (бо, мабуть, це саме можна сказати про інші міста в Галичині), я зітхнув, оскільки щойно прибув на конференцію з Києва у досить поганому настрої. За три дні перебування в Києві я жодного разу не почув на вулиці української мови, немов у перших роках незалежності. Натомість у Львові я не чув на вулиці російської.
Невже Україна така дійсно різна?! У Києві, коли я звертав увагу звичайним людям на мову, чув такі відповіді: «президент і Марина розмовляють між собою російською», «у воєнній зоні є наші хлопці, які воюють за Україну, а говорять по-російськи», «це не той час, щоби настирливо впроваджувати українську мову»...
Радослав СІКОРСЬКИЙ: «Путін розуміє тільки мову танків «Абрамс» і літаків F-22»
Радослав Сікорський в Україні найбільше відомий як колишній глава МЗС Польщі, хоча насправді його кар’єра — набагато ширша: він був і міністром оборони Польщі, і спікером польського Сейму.
Зараз у Сікорського справи вдома йдуть не дуже добре. Через скандал, що спалахнув після публікації прослуховування низки польських політиків (у тому числі колишнього глави МЗС), йому довелося залишити посаду спікера Сейму. Він навіть не балотується на парламентських виборах від «Громадянської платформи», на яких, за опитуваннями, переможе їхній конкурент, «Право і Справедливість».
Ще раз про формати й альтернативи, або Як припинити війну на Донбасі
Дискусії про те, який формат переговорів — «женевський» чи «нормандський» — кращий для врегулювання російсько-українського конфлікту на Донбасі, тривають уже близько року. Нагадаємо, що «женевський формат» включає США, ЄС, Україну і Росію, а «нормандський формат» — Німеччину, Францію, Україну і Росію.
«Женевський формат» був започаткований 17 квітня 2014 року на зустрічі в Женеві міністрів закордонних справ США, ЄС, України та РФ, які домовилися про заходи щодо деескалації конфлікту на Донбасі — роззброєння незаконних формувань, амністію сепаратистів, початок в Україні національного діалогу щодо конституційної реформи, яка передбачала б децентра-лізацію і надання тимчасового особливого статусу Донбасу.
Чи чекати третього Майдану?
Для того, щоб Майдан повторився, треба, щоб громадяни вийшли на мітинг, а влада зробила вигляд, що їх нема, і почала ставити на площі новорічну ялинку
«Починається третій Майдан» — щоразу, коли в Києві відбувається щось трагічне, коли ми стаємо свідками зіткнення протестувальників з правоохоронцями, я чую цю фразу. Пов’язана ця фраза з наступним: ті, хто промовляє її, просто не розуміють, що таке Майдан.
Майдан — це не технології, це навіть не мітинг протесту. Майдан — це розгніваний народ. Ось саме так: не «розгнівані містяни з Болотної» в модних костюмах і з новими гаджетами, а розгніваний народ у чорних куртках і кепках. І ще — дебільна влада, яка не вірить в те, що цей розгніваний народ виходить на вулицю сам по собі. Саме тому в Росії ніколи не буде Майдану, бо розгнівані містяни в ній (швидше, в Москві — не в Росії) були, є і ще будуть, а розгніваний народ спостерігається тільки в давній історії. І то він найчастіше мовчить прямо на сцені.
Куди поділось «перцеве» перо?
Для кого війна, а для кого і мати рідна. Для одних нинішній день — це спартанські умови, відсутність найнеобхіднішого, забуття з боку чиновників та постійний ризик. Для інших — спосіб наживи різного масштабу: гроші, зброя, контрабанда, медалі, посади... Таке було завжди і всюди, не ми перші. Але, на відміну від троянців, які боронилися від греків, тих же еллінів, що зупиняли персів, чи римлян, котрі вмирали тисячами за власну державу, ми не просто не вміємо воювати — ми не можемо налагодити й мирне життя. Якщо спитати у середньо-статистичного рядового української армії, а за що ж він конкретно зібрався воювати проти супостата, то яку відповідь почуємо? За добробут у країні? — Його нема. За збереження власної землі? — Так, але ж на ній нема ні рівності, ні справедливості, а багатствами користуються ті, хто втече на власному літаку за кордон, тільки-но наблизиться окупант. За те, щоб уберегти власну культуру від варварської? — А наша хіба розвивається, в чому це помітно?
Усі відсутні компоненти мають так чи інакше бути вирішені нами в найкоротший термін, інакше — прийде той, хто зробить це без нас і не на нашу користь.
Стара еліта і старі кліше
«Україна і НАТО: спільна протидія гібридній війні» — такою була тема 11-ї асамблеї громадської ліги «Україна — НАТО», яка відбулася на початку липня у Києві у приміщенні Дипломатичної академії при Міністерстві закордонних справ України. Своїм баченням проблем сьогодення поділився професор Київського національного університету ім. Т.Г. Шевченка, експерт з питань міжнародної політики, доктор політичних наук Григорій ПЕРЕПЕЛИЦЯ.
Україна кілька разів мала шанс приєднатися до НАТО і кілька разів його втрачала. Помилки, які були зроблені після Помаранчевої революції щодо реалізації курсу України на Євроатлантичну інтеграцію, коли ми втратили шанс у 2008-у, не були враховані. Що дав Україні Майдан? Євромайдан дав Україні дві великі історичні речі. По-перше, Євромайдан показав, що у нас виросло потужне громадянське суспільство. Друге, що дав Майдан, він породив сильну монолітну українську націю. Ці два чинники практично зупинили агресію Росії. Не армія зупинила агресію — українська нація зупинила агресію. І, відповідно, у цій ситуації суспільство почало мислити національними інтересами.
Український концепт щастя
Заступник директора з наукових питань Інституту соціології Національної академії наук України Євген Головаха (на знімку) виступаючи у Львові на тему «Щаслива нація. Чого не вистачає українцям?», розповів про те, ким треба бути в Україні, щоб почуватися щасливим, яка має бути концепція щастя та як поєднані розвиток ВВП країни і рівень щастя населення.
Щастя vs економіка
Одразу пошлюся на слова відомого майстра афоризму Станіслава Єжи Лєца: «Людині для того, щоб стати щасливою, потрібне щастя». Українцям для того, щоб стати щасливими, теж потрібне щастя.
Браво, фіни!
Москву обурено. Сам кремлівський Гітлер утратив рівновагу: маленька «фінляндизована» Фінляндія посміла виконувати европейські санкції! І бряцання зброєю (ядерною!) не помогло.
Світ обернувся догори раком!
Давалисьмо «набой» фінам: ми вас не чіпатимем! Підводні човни товклися біля берегів Швеції, Норвегії, Данії, обминаючи Фінляндію. Себто — ви ж свої!
Під чесним поглядом Стуса
Будівлі та приміщення судів, як правило, мають суворий вигляд. Навряд чи хтось, навіть у святкові дні, прикрашатиме таку офіційну установу гірляндами або кольоровими кульками. Хіба що в деяких містах, наприклад у Києві, на фасаді суду можна побачити статую Феміди із зав’язаними очима, як данину міфові про неупередженість.
Портрети поетів у судових коридорах-залах зустріти дуже важко. У потоці судової прози не знаходиться місця для поезії. Тому заслуговує на увагу той факт, що у приміщенні Малиновського районного суду м. Одеси, який розташований на вулиці Василя Стуса, 1, відвідувачів, поруч з вікном інформації, зустрічає стенд, присвячений пам’яті відомого українського поета і правозахисника Василя Стуса.
Передплата
Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!
Вихід газети у четвер. Вартість передплати:
- на 1 місяць — 70 грн.
- на 3 місяці — 210 грн.
- на 6 місяців — 420 грн.
- на 12 місяців — 840 грн.
- Iндекс — 61119
Якщо хочете бути серед тих, хто читає, думає, не погоджується, сперечається, а відтак впливає на прийняття рішень на розвиток свого села чи міста, — приєднуйтеся до спілки читачів нашої газети.
Передплатити газету можна у поштовому відділенні або у листоноші, а також у редакції.
Оголошення
Написання, редагування, переклад
Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:
- літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
- високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
- написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.
Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:
099-277-17-28, 050-55-44-206