Матеріали з рубрикою «Проблема»

Незабаром розпочнеться новий навчальний рік. Відгомонять урочисті лінійки, відлунають дзвоники в руках першо-класниць... Які, очевидно, у дитячих мріях давно вибудували свою школу: мудру, добру, гарну... Школу, яка дає знання. Та, на жаль, ці мрії навряд чи стануть реальністю.

Підставою для такого прикрого і зовсім не святкового висновку стали результати зовнішнього незалежного оцінювання (ЗНО) знань випускників загальноосвітніх навчальних закладів. Цього року в Україні зовнішнє оцінювання було проведено всьоме, а його учасники виконали близько 900 тисяч тестів із 14 предметів. Кількість випускників шкіл, які стали учасниками зовнішнього оцінювання, становить 70% від загальної кількості тих, хто закінчив загальноосвітню школу 2014-го. Таким чином, отримано величезний масив об’єктивної та порівняльної інформації про рівень знань випускників загальноосвітніх навчальних закладів. І хоч якість освітньої діяльності школи, результати її роботи вимірюються не лише тим, як її учні опанували програмовий матеріал, отримана інформація дає підстави для сер-йозних висновків.

Держземагентство разом з Інститутом охорони ґрунтів України розробляють спільний регламент внесення відомостей до Державного земельного кадастру про якісні характеристики ґрунтів сільськогосподарських угідь.

— Ми підтримуємо позицію інституту щодо необхідності систематичного внесення інформації про якісний стан ґрунтів до Державного земельного кадастру, що дозволить землевласникам та землекористувачам мати повну та достовірну інформацію про якісний стан земельних ділянок. Це дасть можливість зберегти унікальний ґрунтовий покрив країни та створити необхідні умови для його ефективного використання наступними поколіннями, — наголосив голова Держзем-агентства Сергій Рудик під час міжнародної науково-практичної конференції «Агрохімічна служба України: роль і місце в розвитку агропромислового комплексу держави», присвяченої 50-річчю цієї служби.

20 червня світова спільнота відзначила Міжнародний день біженця. В Україні ця дата, вперше за часи незалежності, стала неабияк актуальною. Станом на 17 червня Управління верховного комісара у справах біженців (УВКБ) ООН володіє інформацією про 34336 внут-рішньо переміщених осіб в нашій країні: 11521 — з Криму, 22815 — із східних областей.

Минулої п’ятниці агентство ООН у справах біженців спільно з Одеською обласною державною адміністрацією провели «круглий стіл» «Внутрішні переселенці: необхідна  підтримка та пошук довготермінових рішень».

Сьогодні в нашій області 927 осіб мають статус дитини-сироти. До повноліття держава кожному з них гарантує прихисток, навчання і повне утримання. А що далі? Куди йдуть ці діти, коли досягли 18-річного віку?

У радянські часи, які ми сьогодні нещадно лаємо, із сиротинця ці діти, як правило, йшли в профтехучилища, де здобували робітничу спеціальність і також перебували на повному державному утриманні. Далі — завод чи фабрика, гуртожиток, власні гроші, дороги в життя. Пригадую статистику: в середньому на квартирній черзі робітники в ті часи стояли по 10—15 років. Нехай і довго, зате була перспектива отримати від держави житло, власні стіни. Кожен мав шанс вибитися в люди.

Кожна людина мусить завчасно декларувати свій намір про згоду чи незгоду стати донором органів. Про це йшлося на брифінгу, присвяченому десятій річниці з дня проведення в Україні успішної пересадки серця. Отож пацієнт, якому пересадили основний орган у Київському міському центрі серця, очолюваному Борисом Тодуровим, відзначив десятий ювілей свого другого народження.

Україну називають колискою клінічної трансплантології, бо саме в нашій країні у 1933 році в Харкові Юрій Вороний уперше в світі виконав органну трансплантацію — пересадив нирку від донора-трупа.

Сільгоспвиробники активно виступають за припинення дії Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо збереження родючості ґрунтів». На їх переконання, він виявився неспроможним надійно захистити якість земель, які перебувають в обробітку. Водночас закон шкодить аграрному бізнесу.

Про особливості та вади згаданого закону говоримо з президентом Національної асоціації сільськогосподарських дорадчих служб України Романом КОРІНЦЕМ.

Відома всім приповідка життєво мудрих стародавніх латинян «In wino veritas» — «Істина в вині» — не втратила своєї актуальності і в наш час. Вся правда — або ж істина — полягає в тому, що якісне вино у поміркованій кількості є і здоровшим, й кориснішим од будь-якого алкогольного напою (вживання яких так само потребує і здорового глузду, і міри), включно з пивом. Не кажучи вже про те, що в багатьох виноробних країнах виноробство є прибутковою бюджетонаповнюючою галуззю. За умови державної підтримки, певна річ. В Україні, на переконання фахівців, виноградарство та виноробство як галузь економіки потроху занепадає. Тож українські винороби потребують негайної підтримки.

Якраз про це й говорили учасники звітно-виборчої конференції корпорації з виноградарства і виноробної промисловості «Укрвинпром», що відбулася нещодавно в Одесі. Розмова була суто фаховою, з конкретними, обґрунтованими викладками та докладним аналізом нинішнього стану галузі. Шкода лишень, що не було кому робити висновки для себе: делегати конференції — а це були представники всіх виноробних областей України — фактично один одному жалілися на серйозні проблеми, про які всі вони добре знають і вирішення яких ніякою мірою від них не залежить. У той час як владні структури, від яких саме й залежать позитивні зміни в галузі, конференцію проігнорували. Мабуть, наша влада нині вийшла на новий етап своєї діяльності — працює над тим, як покращити «покращення». А народ — народ, звісно, працює. Переймаючись не лише власним виживанням, а й проблемами більш вагомими, державними. Хоч нічого не може змінити.

Дитяча порнографія стала доступнішою. Такий сумний факт констатувало управління боротьби з кіберзлочинністю ГУ МВС України в Одеській області на нещодавній прес-конференції.

Як зауважують правоохоронці, любителі дитячої еротики, які хочуть підзаробити, більше не морочаться зі створенням підпільних фотостудій, що експлуатують оголені тіла неповнолітніх. А й справді: навіщо шанувальникам «гостренького» витрачатися на оренду приміщень та вигадувати приводи, щоб заманити майбутніх моделей-малоліток у свої фотоательє, коли всі потрібні знімки в абсолютно вільному доступі спокійно і без зайвого шуму вже давно можна знайти на форумах і сайтах у соціальній павутинні? Там і п’ятирічна Клава на сторіночці своєї мами «вКонтакті» відшукається, і «гордість» новонародженого Славика в «Однокласниках», і навіть «недоспілі перси» 16-річної бунтарки Наді, що «прагне вдало вийти заміж за іноземця» (а то й відразу за декількох) на одному з форумів шлюбного агентства знайдуться...

Новообрані голови парламентських комітетів — з питань свободи слова Микола Томенко, з питань культури В’ячеслав Кириленко та з питань науки Лілія Гриневич — звернулися до прем’єр-міністра, голови КМДА і голови Державної архівної служби стосовно ситуації зі збереженням найцінніших раритетних рукописів визначних українців.

Йдеться про рукописи-оригінали творів Григорія Сковороди, Івана Котляревського, Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі України та багатьох інших відомих українських письменників, а також про унікальний пергаментний аркуш XIV ст.

Страшно казати, що ми вже звикаємо до повідомлень з екранів телевізорів, газетних шпальт про факти насильства в сім’ї, з яких переважно починаються всі новини. Гинуть зачинені в хаті малолітні діти від вогню, з яким безпечно бавилися без нагляду батьків, бо ті десь далеко в полоні пошуків чергової пиятики. Доведена до відчаю жінка вкорочує віку своєму чоловікові, бо несила терпіти постійні його знущання над нею і дітьми. Нероба син тероризує, погрожує щоразу матері, вимагаючи у неї грошей. Плаче старенька бабуся від усіх кривдників — дітей та онуків, стала вона для них зайвою у власній квартирі. Безліч облич і сюжетів цього безжального сімейного насильства... Чому воно відбувається, як з ним боротися?

Управління освіти і науки Одеської міської ради та його інформаційно-методичний центр у рамках учнівського конкурсу «Моя правова освіта» запропонували школярам тему: «Скажи «Ні!» насильству в сім’ї». Ось що думають з цього приводу, що пропонують, чим тривожаться діти. До уваги читачів — уривки з їхніх творів.

Про ситуацію з охороною пам’яток архітектури на Одещині розповіла журналістам начальник профільного управління облдержадмі­ністрації Наталія Штербуль.

Одеситів тривожить, що за будівництво розпочалося нещодавно на Приморському бульварі, 1, і чи законне воно. Наталія Миколаївна повідомила, що будинок Потоцького, розташований за цієї адресою, — пам’ятка архітектури і будівельні роботи проводяться незаконно. Забудовники, які оформили у 2008 році історико-будівельне обґрунтування, не змогли отримати узгодження центрального органу на реалізацію цього проекту, тож роботи ведуться без дозволу. Управління видало подання про зупинку робіт на об’єкті, але його проігнорували. Обласна інспекція державного архітектурно-будівельного контролю також вийшла на цей об’єкт, щоб зупинити роботи, але зробити це непросто, оскільки розі­брано дах, відтак архітектурній па­115м’ятці можна завдати ще більшої шкоди. Забудовник може спекулювати цим фактом, але діяти слід у правовому полі, дотримуючись законів.

У попередньому номері «ЧН» ви могли ознайомитись зі звітом старшого економіста «CASE-Україна» Володимира Дубровського щодо сучасного стану житлово-комунального господарства. На його переконання, ця сфера, як, мабуть, жодна інша, несе на собі важкий тягар радянського минулого і конче потребує реформ. Спеціаліст вважає, що за відсутності альтернативи єдиний спосіб вирішити проблеми прав власності і водночас прокласти шлях до якісних перетворень у ЖКГ — це створення об’єднань співвласників багатоквартирних будинків (ОСББ). Цю думку в ході «круглого столу» на тему «Житлово-комунальна сфера: у пошуках господаря» активно обговорювали й інші спеціалісти. Адже, на жаль, вже сьогодні, коли створення ОСББ в Україні ще й не набуло масового характеру, значна їх частина управляється неефективно, з непоодинокими фактами зловживань та марнотратства. Крім того, як зазначалося у попередній публікації, для якісних змін потрібна політична воля, якої нема, і бажання самих українців, які не вірять у зміни на краще у цій сфері.

За словами директора департаменту житлової політики Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства Віталія Шаповаленка, не можна говорити, що владі не потрібна реформа у цій сфері, адже чиновники такі ж споживачі, як й інші українці. «Те, що реформа буксує, багато в чому пов’язано зі свідомістю і розумінням людей незалежно від того, чиновники вони, чи ні», — вважає Віталій Шаповаленко. Водночас він наголошує на недосконалості законодавчої бази у цій сфері. Так, визнає, через незнання своїх прав жителями будинків, «білі плями» у законі та дії певних чиновників у Києві розпродані підвали та горища багатьох будівель. І це при тому, що всі квартири в них приватизовані, а відтак підсобні приміщення належать власникам квартир. «У цій ситуації повинен включатися механізм самоорганізації населення. Нехай навіть без створення юридичної особи», — за­значив представник профільного міністерства. Таким чином у людей буде можливість відстояти свої права.

Сфера ЖКГ потребує змін, а для цього необхідна інституційна реформа. Центральним питанням такої реформи є право власності. Актуальність та першочерговість саме цієї проблеми стає очевидною, якщо порівняти стан справ у так званому приватному секторі, представленому індивідуальними будинками, та у багатоповерхівках. Проблем, вочевидь, значно більше у других. Власне кажучи, коли говорять про проблеми ЖКГ, то здебільшого мають на увазі саме багатоквартирні будинки або інфраструктуру загального користування. Водночас, проблеми з тарифами, утриманням території та інші наболілі місця ЖКГ притаманні не тільки старим, зношеним спорудам, а й деяким новобудовам, переважно тим, де не врегульовані питання власності. Отже, корінь проблеми — саме в інституціях, а не у технічних моментах.

Нещодавно в Одесі відбувся «круглий стіл» «Житлово-комунальна сфера: у пошуках господаря», під час якого фахівці мали можливість поділитися рецептами вирішення цих проблем.

Сфера ЖКГ, як, можливо, жодна інша, несе на собі важкий тягар історичної пам’яті. Абсолютну більшість житла в містах збудовано за радянських часів. Основні особливості тодішньої системи визначалися ідеологічними міркуваннями: домінувала спроба викоренити приватну власність як таку. Тільки невеликі односімейні будинки залишалися приватними. Багатоквартирні належали або безпосередньо державі (комунальне житло), або державним підприємствам, або колгоспам (відомче житло), або, в кращому разі, були у колективній власності мешканців (кооперативи), — зазначив Володимир Дубровський, старший економіст «CASE-Україна» в рамках презентації звіту «Житлово-комунальна сфера: в пошуках господаря».

«Ми хочемо жити нормально. Жити, як усі. Жити повноцінним життям. Жити так, аби на нас не показували пальцем і не цуралися», — крізь рясні сльози каже Сергій Мельник.

Сергій — інвалід, від самого наро­дження страждає на складну форму ДЦП. З тим, що прикутий до інвалідного візка, змирився давно. Але з людською безсердечністю і навіть злобою ніяк не звикнеться.

Єдине місце, де на нього не показують пальцем і де він хоч трохи почувається впевнено, — Товариство інвалідів Суворовського району. В цій організації Сергій від самого її заснування. Ще добре пам’ятає, скільки шляху доводилося долати, аби доїхати в Лузанівку, де раніше розміщувалася організація. Але те минулося: звідти інвалідів давно виселили, а приміщення віддали під аптеку. Тепер товариство значно ближче до його будинку — на вулиці Героїв Сталінграда. Добратися туди від Заболотного, де мешкає наш герой, значно простіше.

Протягом усього літа ми чуємо тривожні повідомлення про те, що Куяльницький лиман настільки обмілів, що навіть з калюжею його складно порівняти. Це сталося не за день. Ще кілька років тому вчені та громадські діячі почали бити на сполох, попереджати про небезпеку зникнення унікального курорту. Найгірші прогнози справдилися, і тепер влада розуміє, що лиман необхідно терміново рятувати від повного пересихання. На жаль, такі речі швидко не робляться… Та як би там не було, діяти необхідно «вже». Про це і йшлося на в черговому засіданні басейнової ради річки Великий Куяльник та Куяльницького лиману, що відбулося наприкінці минулого тижня.

Розпочали порятунок... зі зміни складу басейнової ради. Потім перейшли до питання про розробку гідротехнічного проекту з’єднання Куяльницького лиману та Одеської затоки (Чорне море).

Заступник голови облдержадміністрації Валерій Матковський розповів, що, облітаючи лиман на вертольоті, потрапив у соляну бурю. «Я спочатку думав, що це пилюка, але виявилося: Куяльник настільки пересох, що піднялася в повітря сіль», — розповів чиновник. Це, на його думку, ще одне свідчення того, що ситуація з лиманом — критична. Він підкреслив, що на власні очі побачив, як Куяльник різко втрачає рівень води: «Сьогодні перепад рівня води між морем і Куяльником сягає вже 7 метрів», — зазначив Валерій Матковський.

Загальновідомо, що не лише природа-матінка «попрацювала» на те, щоб Куяльник пересох. Втім, і не лише люди винні, про що свідчить історія: лиман висихає не вперше. Ще на початку ХХ століття Одеська міська дума спільно з акціонерним товариством «Куяльницько-Хаджибейський соляний видобуток» прийняли рішення виділити гроші на створення каналу, який з’єднає лиман з морем. Вдруге морська вода наповнила Куяльник у 1924-у. Під час війни канал зарили. У 1964 році канал намагалися відновити, проте проект так і не був реалізований. Зараз побудова каналу, на думку вчених, — найшвидший спосіб порятунку лиману. Точніше, перший і терміновий крок на цьому шляху. Крім цього, необхідно відновити водостік у руслі річки Великий Куяльник і таким чином повернути основне джерело надходження води в лиман, щоб урівноважити його соляний баланс. А ще, аби в майбутньому не доводилося боротись за життя Куяльника, бажано було б створити національно-природний парк Куяльницький і ветланд-парк водно-болотних угідь.

Громадські екологічні організації проводять кампанію за заборону в Україні токсичного препарату з високим вмістом фосфіду цинку

Ой, летіли дикі гуси...

Цей випадок стався у березні 2009 року у Лозівському районі Харківської області. Дикі гуси, повертаючись з теплих країв на рідну землю, сіли перепочити на широкому полі. На превелике їхнє здивування,  знайшли тут доволі розкиданого зерна, і невтямки було птахам, що це зерно отруєне смертельно небезпечною речовиною — фосфідом цинку. Як  доведено згодом, саме він став причиною загибелі 1358 диких гусей. Ось таку зустріч підготував їм рідний край, вірніше, люди, які сліпо й бездумно дали дозвіл на використання фосфіду цинку для боротьби з гризунами.

За фактом масової загибелі птахів було порушено карну справу, однак до кінця її не довели. Втім, це питання чи не вперше було винесене на суд широкої громадськості. І він триває й досі.

Мета — повне знищення вітчизняного агровиробника. Така думка склалася у самих виробників сільськогосподарської продукції про головну мету постанови Кабінету Міністрів № 1134 «Про затвердження Порядку розроблення проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сіво-зміни та впорядкування угідь», яка повинна набрати чинності з 1 січня 2013 року.

Звісно ж, ця постанова подається владою як вияв трепетної турботи про рідні чорноземи. Мовляв, нинішні сільгоспвиробники, думаючи тільки про прибуток, не звертають уваги на до-тримання правильної сівозміни і в такий спосіб виснажують, вбивають унікальні українські чорноземи. Мотивуючи прагненням їх зберегти, уряд, влесне, і схвалив постанову, згідно з якою всі агропідприємства, котрі господарюють на 100 і більше гектарах землі, повинні оформити проект зеплеустрою. Цей документ має забезпечувати еколого-економічне обгрунтування сівозміни, впорядковувати угіддя і, певна річ, включати заходи з охорони землі. Ну а за невиконання — великі штрафні санкції.

Наприкінці червня світ відзначив Міжнародний день боротьби зі зловживанням наркотиками та їх незаконним обігом

Що це надзвичайно серйозно для людства — свідчать офіційні документи. Так, ООН представила «Всесвітню доповідь про наркотики-2012», згідно з якою, у 2010-у заборонені наркотики хоча б один раз вжили, за підрахунками експертів, близько 230 мільйонів осіб (це 5 відсотків дорослого населення планети у віці 15 — 64 років!). У доповіді наголошується, що кількість проблемних споживачів наркотиків (переважно це особи, що страждають на героїнову та кокаїнову залежність) становить близько 27 мільйонів, або 0,6 відсотка дорослого населення. Стосовно України, то, за даними МВС, на кожних 10 тисяч наших співвітчизників припадає 33 наркомани. На офіційному обліку перебуває  близько 150 тисяч осіб.

Героїн, кокаїн та інші тяжкі наркотики продовжують убивати близько 200 тисяч людей на рік, руйнують сім’ї, приносять горе тисячам інших людей, які оточують наркоманів, є їх жертвами, а також сприяють ослабленню безпеки країн і поширенню ВІЛ-СНІДу.

У доповіді йдеться про те, що такі аспекти суспільної охорони здоров’я, як профілактика, повноцінне лікування, реабілітація і соціальна адаптація наркозалежних, повинні бути визнані ключовими елементами глобальної стратегії скорочення попиту на наркотики.

У понеділок в Одесі відбувся науково-практичний семінар «Проблеми радонової небезпеки. Радон, оцінки ризику. Презентація карти радонового ризику Савранського району». Його учасники підсумували чотирирічну роботу з україно-шведського радонового проекту, створеного за угодою, укладеною міністерствами закордонних справ двох країн, Міністерством охорони здоров’я України і Шведським управлінням з радіаційної безпеки.

Чому саме радон викликав увагу спеціалістів? Бо це радіоактивний газ, який безперервно проникає із земних глибин на поверхню і є потужним випромінювачем небезпечних альфа-частинок, що руйнують живі клітини організму. Ця обставина потребувала вивчення і розробки рекомендацій щодо захисту населення від його іонізуючого випромінювання. На допомогу українським дослідникам прийшли шведські колеги, які мають у цій справі великий досвід. Перші дослідження з цієї теми там були проведені ще у 1920 році, а з 1979-го вони набули масового характеру. Як поінформували скандинавські фахівці, у них всі будівлі та окремі приміщення мають радонові сертифікати, а муніципалітети послуговуються картами радонових ризиків.

Це прислів’я мимоволі спадає на думку, коли аналізуєш розвиток нашого Татарбунарського району за останні десятиріччя.

Нагальною проблемою півдня Одеської області завжди була нестача питної води і прісної води для поливу. Тому до початку 80-х років минулого сторіччя проектний інститут Мінводгоспу УРСР підготував техніко-економічне обґрунтування, а пізніше й технічний проект будівництва Дунай-Дністровської зрошувальної системи (ДДЗС).

Будівництво розпочалося в 1976-у, а вже восени 1981 року був підписаний акт про прийняття першої черги ДДЗС.

Антипіратський форум, який нещодавно проходив в Одесі, зібрав усіх небайдужих: представники Центру судноплавства НАТО зустрічалися зі старшим командним складом, капітанами, викладачами морських навчальних закладів та фахівцями в галузі безпеки судноплавства, а також керівниками провідних крюїнгових компаній України. Тема обговорення — боротьба з піратством в районі Сомалі та в Аденській затоці. Спеціалісти ділилися своїм досвідом, багато говорили про антипіратські програми.

«Всі ми бачимо, що НАТО сьогодні не супротивник, а помічник. Особливо, коли це стосується боротьби з терористичними діями, зокрема піратством. Ця проблема зараз актуальна не лише в водах поблизу Сомалі, вона поширюється і на Індійський океан. Піратські напади вже були зафіксовані в 54 країнах, зокрема в Африці, Латинській Америці, Південно-Східній Азії тощо», — розповів генеральний директор компанії «V Ships Україна» Ігор Сафін.

«Щороку з карти держави зникає 16 — 17 сіл. Вони зникають тому, що нема економічної мотивації, роботи. Я завжди говорив і говоритиму: наша платформа для розвитку аграрного сектору — українське село», — заявив на нараді у Полтаві міністр агрополітики Микола Присяжнюк.

«Ми 20 років тому добровільно вступили у ринкові реформи, що передбачають абсолютно інші відносини, ніж ми з вами звикли раніше. Проте і в капіталістичному світі наступила криза, і йде пошук іншої моделі, а ми з вами намагаємося наслідувати то одну, то іншу модель, не враховуючи наші національні особливості. А вони є — і вони багатофункціональні, багатогранні, починаючи від умов мешкання і ведення господарства, відносин і навіть тієї корупції, де теж є у нас свої національні особливості, які відрізняються від інших», — цитує УНІАН міністра.

Й досі пам’ятаю, як у молодших класах сільської школи на перерві нас заставляли пити молоко. Не всім подобалася ота шкуринка, що береться після кип’ятіння. Вчителі дозволяли здувати її, але прискіпливо слідкували, аби основний вміст склянки ніхто не вилив. Завжди, завдяки нашій корові Зірці, молочні продукти були й на домашньо­му столі. Коли ж корову перед отеленням не доїли, молоко брали у колгоспному ларьку, на відомість. Туберкульозом у ті часи хворіли одиниці. Для швидшого одужання таким хворим родичі посилено возили до тубдиспансеру сметану та масло. Що ж сталося останнім часом? Чому сухоти виповзли із глухого кута і набрали розмаху епідемії?

Причин багато. Про них давно говорять. Хоча ось про цю, пов’язану з долею корівок Красуль та Зірок, варто було б згадати окремо. Туберкульоз в Україні став соціально небезпечним із середини дев’яностих років. Згадаймо, що саме тоді почалося у нас і так зване реформування АПК. Держава поставила колгоспи у такі умови, що видавати зарплату, купувати насіння та пальне стало нічим, окрім як за рахунок вирізання корів. Чи є тут якийсь взаємозв’язок? А посудіть самі. За останні два десятиліття поголів’я корів у нас зменшилося втричі, й одночасно захворюваність на туберкульоз зросла у стільки ж разів. Нині туберкульоз призводить до най­більшої кількості смертельних випадків від захворювань інфекційної патології. Особливого розмаху хвороба набрала у Херсонській, Миколаївській, Луганській, Донецькій, Кіровоградській, Одеській областях. Страшно, що зросла захворюваність серед дітей. Туберкульоз у переповнених тюрмах — окрема болюча тема. Особливо підступними стали такі його форми, що набули стійкого характеру проти стандартних медпрепаратів. Для лікування мультирезистентної форми туберкульозу нині потрібно вдесятеро, а на подолання хіміорезистентного — у сотню разів більше грошей проти стандартної суми. Ні в бюджеті, ні у населення на лікування таких форм сухот грошей вже не вистачає. Вся надія — на благодійні фонди. Державна ж та регіональні цільові програми виконуються, як офіційно пишеться у відповідних постановах виконавчих органів, — «за наявністю коштів»…

Природний приріст населення в Україні, як і раніше, залишається негативним. Станом на 1 грудня 2011 року населення України становило 45 мільйонів 644 тисячі 419 жителів.

За даними Державного комітету статистики, у 2011-у (січень — листопад) в Україні народилося 460512 осіб, що майже збігається з показниками 2010-го — 456884 особи. Померло торік 609569 людей, тоді як у 2010-у — 638389 українців. Отож природний приріст населення залишається негативним і становить мінус 149057 осіб (у 2010-у цей показник становив мінус 181505).

Дивуюсь, чому таке важливе питання, як виховання дітей, так мало турбує суспільство. Ну, влаштують «малюнок на асфальті» в День захисту дітей. Виведуть їх з квітами для ветеранів 9 Травня. А що між цими датами? Чим заповнене дозвілля дітей?

В школі чомусь вивітрились усі дійові, активні форми роботи. Надмір словесних методів призводить до несприйняття дітьми нашого виховання. Скільки не говори, вони нас не чують. Тоді кажуть: «Як горохом об стінку...» Виникає бар’єр між дорослим і дитиною. Не рятує становища й перебування психолога в школі. На мою думку, практична психологія повинна пройти певне коригування. І почати треба з «олюднення» лексики, спрощення термінів. У мене особисто викликають несприйняття подібні терміни: «психічна деривація дітей», «емоційна індиферентність» тощо.