Матеріали з рубрикою «Позиція»

Нещодавно на Одещині побував заступник голови Верховної Ради України Микола Томенко. Під час цього візиту він встиг і свої громадські проекти презентувати, і з журналістами про нагальні проблеми поспілкуватися.

В Одеському національному університеті ім. І.І. Мечникова Микола Володимирович презентував історикам DVD з фільмом про Аккерманську (Білгород-Дністровську) фортецю, яка стала одним із семи чудес України у відповідній номінації. «Торік ми були в процесі проведення «7 чудес України: замки, фортеці, палаци». Зараз ми завершили проект, і я презентую його в багатьох регіонах для вчителів історії, для тих людей, які займаються пропагандою історії України, туризму, архітектури тощо. Фільми про наші чудеса показав канал ТВі, зараз їх показує Перший національний у частині мовлення телеканалу «Ера», і канал «Рада» починає показувати, але це не всі побачать», — розповів Микола Томенко. У його планах надати такі відеоматеріали всім школам, які хотіли б у своїй програмі їх використовувати. «Також ми знімаємо цикл програм про переможців акції «7 природних чудес України» — це 10 програм, де

7 переможців і 3 спецномінації. У Криму ми вже зняли Мармурову печеру і Балаклавську бухту, виїжджаємо на Херсонщину, де існує єдина в Європі пустеля — Олешківські піски. Ми будемо знімати її, Асканію-Нову та інші наші дива. Проект дуже цікавий, і я збираюся його також адаптувати для шкіл і вишів», — додав політик і громадський діяч.

Зустріч із Семеном Глузманом

Наприкінці квітня перед слухачами Вільного університету, що діє при Українському клубі Одеси,  виступив відомий правозахисник, колишній дисидент і політв’язень Семен Глузман (Київ). Керуючись кодексом професійної честі та ірраціональними мотивами (спокутування вини), саме цей психіатр-ідеаліст на початку 1970-х зробив серйозний виклик системі, спростувавши висновки каральних служб про психічну неадекватність генерала Григоренка.

Під час зустрічі Семен Глузман презентував свою нову книгу — «Рисунки по памяти, или Воспоминания отсидента» (К., 2012). Вона містить документи, епізодичні спогади, написані автором у різні роки. Це захоплююча розповідь, у якій багато спостережень, глибоких роздумів і висновків. Книгу можна придбати в «Українському домі» (вул. Катерининська, 77). Приємно визнавати, що саме в Одесі відбулася її перша презентація. Перед лицем щирої сповіді ми стали свідками всепоглинаючої уваги і шанобливого мовчазного сприйняття аудиторією.

Народний депутат України, заступник голови парламентського комітету з питань промислової і регуляторної політики та підприємництва Ксенія Ляпіна презентувала представникам малого та середнього бізнесу Одещини аналітичну доповідь «Зелена книга малого бізнесу в Україні», підготовану за участі Інституту власності і свободи, Міжнародного фонду «Відродження» та інших організацій.

«Зелена книга малого бізнесу в Україні» — проект, покликаний підказати українським підприємцям реальні шляхи вирішення проблем. «Це посібник для підприємців, з допомогою якого вони можуть орієнтуватися в океані бізнесу, у податковій системі, у системі страхування», — зазначив на зустрічі з народним депутатом Олександр Сомов, підприємець і керівник Суворовської районної організації «Фронту змін».

Головною проблемою сьогоднішнього політичного життя в Україні є відсутність лідерів, яким готові повірити мільйони. Котел, як кажуть, кипить, і пара неминуче вирветься назовні, але якщо не буде людей, здатних конденсувати її в цілющу для країни вологу, відбудеться просто некерований вибух. Один із тих, хто претендує на роль такого лідера, — Арсеній Яценюк. Чи є у нього об’єктивні підстави для таких претензій — судити читачам.

— Останні кадрові зміни, зроблені президентом, — це посилення «сім’ї», вплив Росії? Ваша думка, як ви можете їх пояснити?

— Останні перестановки — це не що інше, як гра в політичні шахи за дошкою, за якою сидить один Янукович. Він сам з собою грає. Він переставляє якісь фігурки на цій дошці, і йому здається, що від їх перестановки, можливо, щось змінюється в країні. Він вважає, що робота президента — змінювати кадри, що заміна одного на іншого — це реальні реформи. Я не вважаю, що кадрові призначення впливають на хід історії. Хід історії зумовлений посадою президента Януковича і його конституційними повноваженнями. І кого б ким би він не призначив — це не скасовує його персональної відповідальності за долю країни. Це його люди, його команда. Це внутрішня боротьба однієї групи з другою, другої з третьою. Але це жодним чином не стосується долі країни і мільйонів українців. Якщо Янукович думає, що робота президента — це тільки кадрові призначення, то я його розчарую.

«Володимир Зубанов — абсолютно нетиповий «регіонал». Почнемо з того, що, будучи директором заводу, він сам просився до комітету з духовності (зазвичай усі рвуться до інших комітетів, наприклад бюджетного). По-друге, Зубанов дозволяє собі не голосувати за помахом уже легендарної руки Михайла Чечетова. І нарешті, має час і натхнення редагувати книжки про історію...» — саме так представила журналіст Олена Яхно свого співрозмовника на початку розлогого інтерв’ю, яке було опубліковане у газеті «День» у четвер, 16 лютого. Кілька уривків з цієї розмови пропонуємо вашій увазі.

— Складається враження, що ваші колеги з Партії регіонів перед виборами знову вирішили розіграти «мовну карту». Михайло Чечетов розповідає, що серед ключових законопроектів, які збираються за­твердити в Раді, — закон про мовну політику Ківалова та Колесніченка. Згідно з цим законопроектом, ро­сійська мова стане офіційною в десяти областях України.

— Я для себе вигадав такий хід: в ухваленні будь-якого рішення слід спертися на якийсь фундамент. Що це за фундамент? Це незалежність України. Якщо рішення шкодить незалежності — це погано. Якщо воно зміцнює незалежність — це добре. Комусь ця держава з неба впала, хтось за неї кров проливав. Але вона відбулася, їй 20 років. Усе, що для неї добре, й для мене добре, все, що для неї погано, й для мене погано.

«Тюрма — ціна непродажного перебування у владі і незмінності поглядів в опозиції», — з політичної заяви Юрія Луценка

Очікування вироку є Рубіконом для кожної відповідальної людини. Тим більше — для політика, який по суті своїй є суспільною людиною, для якого зовнішня оцінка його дій є визначальною.

Я не раз проходив чистилище втрати посади, але відчуття Рубікону, важливості нинішньої оцінки всього зробленого за 47 років життя, 25 років трудової діяльності та 12 років в політиці — дуже сильне.

Відкрите звернення представників політичних партій і громадських організацій Одеської області та м. Одеси до Президента України В. Ф. Януковича

Пане Президенте!

Ми, представники політичних партій та громадських організацій Одещини, звертаємося до Вас, як до Гаранта Конституції, з вимогою відновити проголошені в ній свободи і права громадян України в Одесі та області, які нехтуються місцевими правоохоронними органами з мовчазної згоди представників органів державної влади та місцевого самоврядування. Вважаємо, що благополуччя будь-якої країни ґрунтується на непорушних демократичних цінностях, серед яких головні — права і свободи громадян, гарантія безпеки і справедливого суду, свобода слова. Верховенство цих цінностей забезпечує розвиток як громадянина і суспільства, так і держави та її окремих регіонів.

Сьогодні в Одесі найбільший суспільний резонанс викликає ситуація, яка склалася навколо найстарішого й, на жаль, майже єдиного працюючого промислового підприємства Одеси — заводу «Стальканат». Саме постійні спроби рейдерства щодо цього підприємства, яке є одночасно й історією, і гордістю міста Одеси, примушують трудовий колектив витримувати осаду впродовж дев’яти місяців. Можна стверджувати, що саме правоохоронні органи — обласне УБОЗ, прокуратура — стали засобом та інструментом рейдерства, способом примусу і тиску на акціонерів підприємства, а зважаючи на їх приналежність до політичної партії «Фронт змін», й механізмом неконкурентної політичної боротьби «без правил» з будь-яким проявом опозиційності.

З нагоди 63-ї річниці прийняття Генасамблеєю ООН Конвенції про запобігання злочину Геноциду та покарання за нього

У 1932 — 1933 роках був голод в СРСР. Двадцять років по тому Рафаель Лемкін, польсько-американсько-єврейський юрист, один з авторів конвенції, запропонував такі зауваження до двадцятої річниці голоду в статті, яку він назвав «Радянський геноцид в Україні»: «Те, про що я хочу говорити, є, мабуть, класичний приклад радянського геноциду… знищення української нації... Третій напрямок радянського плану був направлений на фермерів, велику масу незалежних селян, які є носіями традицій, фольклору і музики, національної мови та літератури, національного духу України. Зброя використана проти цього прошарку є, мабуть, найстрашніша з усіх — голод. Між 1932 і 1933 роками померли від голоду 5000000 українців…»
Для того, щоб краще зрозуміти масштабність цього геноциду, зауважте, що згідно з радянським переписом 1926 року було 31 мільйон українців в СРСР. Перепис 1937-го, як тільки недавно з’ясувалося, показує лише 26 мільйонів. Таким чином, 5000000 зниження за 11 років. Інші групи населення в СРСР зросли на 17% за той же період. Якби українцям дозволили рости, то їх мало би бути 36 мільйонів у 1937 році. Розбіжність є 10 мільйонів, яка включає ненароджених дітей постраждалих. Отже, 7 — 10 мільйонів — достатньо виважена цифра. Росіян за цей період збільшилося на 23%. Щоб краще зрозуміти гидоту цього радянського злочину, зауважте, що в число жертв включено близько 3 мільйонів дітей.