Матеріали з рубрикою «Пам’ять»

Переглядів: 1458

«Народ мій є! Народ мій завжди буде!»

У серпні президент Віктор Янукович підписав указ «Про заходи у зв’язку з 80-ми роковинами Голодомору 1932—1933 років в Україні». Особливість цьогорічного вшанування цієї скорбної дати полягає в тому, щоб про неї почули як на загальнодержавному, так і на міжнародному рівнях.

Громадський комітет із вшанування пам’яті жертв Голодомору очолюють співкоординатори Іван Васюник та Ігор Юхновський. Вони вважають: головна мета заходів — нагадати про Голодомор кожному українцеві та всьому світу. Член цього комітету, відомий публіцист і філософ Євген Сверстюк констатує: «80-річчя Голодомору — це ще одна підстава привернути увагу світової громадськості до величезної трагедії. Нинішнього року акція «Запали свічу» відбуватиметься паралельно у багатьох країнах. Лейтмотивом відзначення сумної дати стануть слова Василя Симоненка «Народ мій є! Народ мій завжди буде!».

Переглядів: 847

Поле майора Миколи Козлова

Того весняного дня 1986 року балтяни навіть не могли подумати, що їхні життя і здоров’я залежатимуть від 29-річного пілота, який здійснював робочий політ над містом.

По обіді 17 квітня 1986-го, коли люди поверталися з роботи, на околиці Балти прогримів вибух. За мить у небі над містом з’явилися й почали кружляти військові вертольоти. Лише через якийсь час городяни дізналися, що ціною власного життя льотчик Микола Козлов врятував Балту від техногенної катастрофи.

Переглядів: 803

У світлий спомин перейшов

Нині мало би виповнитися 75 літ Олександру Чернецькому, який був відомим журналістом, добрим другом нашої «Чорноморки». Але цей ювілей уже без ювіляра. Бо майже десять років минуло відтоді, як Олександра Сергійовича не стало. Мабуть, якось передчуваючи свою несподівану кончину, він в одному із своїх останніх віршів написав оцей рядок — «...у світлий спомин перейду». Так, він залишив про себе такий спомин — світлий і теплий.

Із зовсім ще юних років Олександр Чернецький почав відточувати своє журналістське перо в районній та обласній молодіжній газеті, далі працював головним редактором обласного радіо й телебачення у Кіровограді, був власним кореспондентом найголов­нішого у ті часи українського друкованого органу —  газети «Радянська Україна» (згодом — «Демократична Україна») в Луцьку і в Полтаві. А два­дцять останніх років своєї журналістської діяльності у цій же якості віддав Одесі.

Переглядів: 1680

Володимир Ілліч НЕВМИТИЙ

Із сумної новини розпочався 3 вересня робочий день Одеського обласного державного радіо. Вранці, у віці 59 років, після тяжкої хвороби, пішов із життя заступник генерального директора ОДТРК з питань радіомовлення, багаторічний власний кореспондент Українського радіо, член Національної спілки журналістів та Національної спілки письменників України Володимир Ілліч Невмитий. Колектив державної телерадіокомпанії, радіослухачі Одещини та України, інтелігенція нашого регіону за­знали тяжкої втрати.

Володимир Невмитий народився 27 серпня 1954 року в селі Тарасівці Звенигородського району Черкаської області у сім’ї сільського вчителя. У 1976-у закінчив факультет журналістики Київського державного університету ім. Тараса Шевченка. Працював кореспондентом, відповідальним секретарем багатотиражної газети «Іллічівський судноремонтник», кореспондентом газети «Земля і люди». Співпрацював з журналами «Україна», «Президент», тижневиками «Президентський вісник», «Влада і політика».

У штаті Одеського обласного державного радіо, починаючи з травня 1982 року, Володимир Ілліч пройшов шлях від редактора економічних і морських програм до керівника. Весь свій досвід, письменницький та журналістський талант він упродовж шести з половиною років реалізовував в одеському радіоефірі як директор радіо. З червня 1995-го й до останнього часу — власний кореспондент Національної радіокомпанії України в Одеській області. Передачі Володимира Невмитого звучали на Українському радіо, в ефірі Москви, Мінська, Кишинева, Таллінна, Баку, Владивостока, Варни, Браїли...

Переглядів: 1403

Василь Петрович ЩЕТНИКОВ

28 липня смерть забрала історика Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова, багаторічного професора кафедри історії України Василя Петровича Щетникова. Забрала передчасно — на 59-у році життя.

Долю викладача для Василя Петровича визначила навіть дата народження. Він народився у День знань — 1 вересня 1954 року у місті Зиряновську Східноказахстанської області Казахстану. 1982-го закінчив історичний факультет тоді ще Одеського державного університету й відтоді працював у ньому: асистентом кафедри історії СРСР, старшим викладачем та доцентом цієї ж кафедри, а у 1990—1992 роках — заступником декана факультету. Захистив кандидатську дисертацію.

Переглядів: 1172

Лише той учитель, хто живе так, як навчає

В одному з березневих номерів газети «Чорноморські новини» було надруковано статтю Володимира Кудлача «Місія — бути опорою» — про світлу людину, відданого сина України, одного з кращих представників української громади міста Южного Костянтина Володимировича Кашперука.

А останнього березневого дня, лагідного теплого вечора, у міському палаці культури «Дружба» вдячні южненці за сприяння керівництва Припортового заводу вшановували пам’ять про свого славного земляка. Йому мало б сповнитися 80 років. Напередодні за поданням освітян та громадських організацій Южного міськрада посмертно присвоїла Костянтинові Кашперуку звання «Почесний громадянин міста». Цим увічнено його ім’я в історії Южного та й країни.

Переглядів: 1638

Ой Морозе, Морозенку, славний наш гетьмане...

30 січня після тривалої хвороби перестало битися серце поета Валентина Мороза. Не дожив одного дня до свого 75-річчя, не дочекався своєї нової збірки поезій...

Обласна організація Національної спілки письменників України, колеги та друзі сумують і висловлюють щире співчуття його родині.

Слова підтримки і співчуття рідним покійного висловлюють друзі-художники, колектив «Чорноморських новин».

Валентин Леонідович Мороз, видатний поет-філософ, лауреат літературних премій ім. Павла Тичини, ім. Едуарда Багрицького, ім. Костянтина Паустовського тощо, керівник літературних студій, автор не одного десятка книжок і, нарешті, Поет від Бога, 31 січня мав відзначити свій ювілей — три чверті віку. Сумно, боляче, але напередодні цієї дати його серце перестало битися. Вітальним словам не судилося бути виголошеними.  Зовсім іншого відтінку набув уже і цей спогад: із вітального,  вже готового до друку, вмить зазвучав прощально, обрамлено у чорну рамку смутку. Втім, людина живе доти, поки живе про неї пам’ять. А в пам’яті колег-ровесників, багатьох, хто знав Валентина Леонідовича, назавжди збережуться такі-ось світлі спогади.

Переглядів: 1111

Пішла з життя Людина...

У час непоправної втрати, гіркої скорботи, коли переступає поріг земного життя людина, товариш, друг, колега, ми нерідко почуваємося ніби винними, нуртує в душі думка, що, можливо, не додали цій людині вчасно своєї уваги, підтримки, тепла. Виправдовуємо себе вічною зайнятістю, хронічно виснажливими клопотами, яким немає кінця-краю в нашому непростому бутті і ми перед ними безсилі. Либонь, багато з тих, хто проводжав у останню путь Вадима Олексійовича МАРТИНЮКА, перебирав на себе таку вину, прощаючись з колегою, другом.

Ще десять днів тому Вадим Олексійович зателефонував до редакції, цікавився, як виживає під владним тиском газета, що нового взагалі і в кожного з нас, поцінував газетні публікації. Голосом говорив жвавим, бадьорим, бо, як мовив, потихеньку виплутується з тривалої недуги, сподівався на зустріч у редакції. Хто ж знав, хто ж знав, що то була остання з ним наша розмова...

Переглядів: 912

Наша пам’ять — наш порятунок

80-ті  роковини  Голодомору  1932 — 193

24 листопада, у день, коли українці згадують про жертви голодоморів, до скромного меморіалу в Одесі з квітами та молитвою прийшов кожен, у кому пульсує жива пам’ять про народні трагедії. Вони прийшли вклонитися тим, хто був приречений на голодну смерть лише за те, що українці не схотіли ставати рабами московсько-більшовицького окупаційного режиму.

Цьогоріч людей зібралося біля пам’ятного знаку менше, аніж попередніми роками. Що це? Симптоми втрати історичної пам’яті? Байдужість? Апатія? Саме такі риси культивуються в нашому суспільстві впродовж останнього часу. Якщо це так, то тенденція дуже тривожна — вкупі з ренесансними для комуністів результатами недавніх виборів до Верховної Ради. Бо саме комуністи були організаторами Голодомору та виконавцями цього вироку для українського селянства, властиво — для всього народу українського.

Переглядів: 1029

Запали свічу пам’яті!

24  листопада — День  пам’яті  жертв  голодоморів

У суботу, 24 листопада, Одещина разом з усією Україною вшановуватиме пам’ять жертв голодоморів.

Уже за багаторічною традицією, Український клуб Одеси з десятьма партіями демократичного спрямування і козацькими організаціями нашого краю підтримають важливу для кожного свідомого українця подію, зорганізувавши скорботні заходи.

Так, о 14.00 небайдужі одесити зберуться біля Пам’ятного знака жертвам Голодомору 1932—1933 років в Україні (Лідерсовський бульвар, на розі вулиць Базарної та Бєлінського), покладуть квіти та колоски до його підніжжя.

Переглядів: 1014

Запали свічу пам’яті!

Наступної суботи, 24 листопада, Україна схилить голови у скорботі за жертвами голодоморів, які викосили генофонд нації, а вкупі з десятиліттями репресій — знищили її цвіт, підрубали корінь духу.

Скорботна дата вшановується в нашій державі з 1998 року і припадає на четверту суботу листопада.

Цього дня в Україні звучатиме молитва за невинно убієнні душі, а на підніжжях меморіалів пам’яті замерехтять свічки, плачучи воском на колоски та квіти.

Переглядів: 1000

Великий медик, великий грек

Як уже повідомляли «Чорноморськы новини», в Одесі пройшов тиждень, приурочений 130-річчю від дня народження та 50-річчю з часу смерті видатного лікаря Георгіоса Папаніколау, організований Одеською філією Грецького фонду культури за активного сприяння медичної спільноти області.

Георгіос Папаніколау широко відомий як автор методу діагностики раку шийки матки за мазком. Метод, названий ПАП-тестом або цитологією шийки матки, почали застосовувати у США в 1939 році, та офіційне визнання прийшло тільки в 1943-у. ПАП-тест і сьогодні залишається одним із простих, достовірних та ефективних методів ранньої діагностики раку. Він дозволив суттєво знизити захворюваність та смертність від раку шийки матки, зокрема у розвинених країнах, і залишається одним з обов’язкових регулярних досліджень для жінок, старших 40 років.

Переглядів: 1000

Самотня слива в гамі флюориту

Недавно пішов із життя український (російськомовний) талановитий одеський поет Ігор Іванович Павлов.

Він народився і був охрещений у старовинному козацькому селі Усатовому 13 січня 1931 року, в родині українця — начальника поштового відділення на території санаторію. Його мати (за сімейними переданнями) походила зі шляхетного остзейського роду прибалтських німців-лютеран фон Лемке. В її роду ще був відомий російський музикант чех
А. Й. Сіхра (1773, Вільнюс — 3(15)ХІІ, 1850, Петербург). 1938 року родина переїхала (на 4 роки) до району 16-ї ст. Великого Фонтану — за новим місцем роботи батька. (За часів румунської окупації голова родини займався виноторгівлею). Остаточно родина оселилася в Одесі за адресою: вул. Преображенська, 83, кв. 14 — навпроти «Привозу».

Переглядів: 850

Пам’яті колеги

В Одесі не стало журналіста-професіонала. Пішла з життя перший заступник редактора газети «Вечерняя Одесса» Людмила Олександрівна Гіпфріх, яка всього кілька місяців тому відзначила 75-річний ювілей, у повному здоров’ї, радості, творчих планах. Та тяжка підступна хвороба жорстоко все обірвала. Так швидко і несподівано.

39 років, з часу заснування «Вечёрки» і до останніх днів життя, Людмила Олександрівна працювала першим заступником редактора газети. А до того — в газеті «Комсомольське плем’я», яка згодом набула назву «Комсомольська іскра», де починала з нижчих посад і дійшла службовими сходинками до посади відповідального секретаря. І скрізь трудилася самовіддано, творчо, щиро вболівала за честь газети, за журналістську принциповість.

Переглядів: 1093

Прощальні аплодисменти

22 липня на 71-у році життя відійшов у вічність Герой України, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, художній керівник Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка, а насамперед — улюблений актор мільйонів глядачів різних поколінь і національностей Богдан Сильвестрович СТУПКА.

На прощання з актором при-йшли тисячі людей. Щоб усі змогли віддати останню данину шани, церемонію прощання довелося продовжити на годину. За театральною традицією, в останню путь проводжали Богдана Ступку оплесками та вигуками «Браво!». Навіть Хрещатик, яким прямувала траурна процесія, завмер у русі, аплодуючи акторові.

Переглядів: 996

Останній захисник

Байбузівка — одне з наймальовничіших сіл Савранщини. Через нього протікає гарна річка, від якої тягнеться безліч струмків — це дбайливі тутешні господарі зрошують свої городи. Будинки в Байбузівці ошатні. Біля кожного — ідеальний порядок. Поміж десятка крайніх осель ростуть величаві сосни. На галявинах квітне різнотрав’я — звіробій, шавлія, горицвіт, іван-чай та інше ароматне зілля тутешніх країв. Повітря таке — не надихаєшся. У кронах дерев стрибають білочки, виспівує різне птаство, з-поміж якого виділяється неперевершений голос маестро солов’я...

Серед цієї подарованої Богом краси Петро Федорович Рекочинський прожив усе життя. Його ноги не топтали тутешніх стежок лише трохи більше року — з березня 1944-го до літа 1945-го, коли відлунали радісні салюти Перемоги. Для всіх нас це свята дата. Можливо, Гітлер і мав технічні, наукові, дисциплінарні чи ще якісь переваги, але навряд чи в нього було стільки патріотів, здатних без зайвого слова стати на захист рідної землі, боротися за неї навіть ціною власного життя.

Переглядів: 1108

Життя, покладене на вівтар чесної журналістики

/_f/2012/38.jpgНедільного ранку, 13 травня, на мобільний телефон надійшло повідомлення: «Умер Лубченко». Шок! Ми ж тільки-но бачилися на журналістському з’їзді у Києві, й Ігор Федорович у звичному для нього жартівливому тоні представив мене новому голові НСЖУ Олегові Наливайку: «А це — опозиційний редактор найопозиційнішої одеської газети...» Не міг повірити такій sms… За хвильку сумну звістку підтвердив колега — редактор «Прес-кур’єра», голова ревізійної комісії спілки Йосип Бурчо. Для нього це теж був удар. Як, переконаний, і для всієї журналістської спільноти.

Ігор Федорович для всіх нас був моральним авторитетом, взірцем професійної відповідальності й гідності, людиною, перед якою не можна було злукавити. Бо сам він ніколи не лукавив, ніколи не торгував пером, завжди ставав на бік справедливості, на бік скривджених. За це не раз потерпав. Свого часу за ту справедливість партійно-чиновницькі бонзи звільняли його з редакторських посад: спочатку — в «Молоді України», потім — в «Освіті». Набувши досвіду захисту власного права на професію, Ігор Федорович був ініціатором створення Комітету захисту свободи слова і все своє подальше життя, до останнього подиху, присвятив відстоюванню прав журналістів, підтримці ЗМІ...

Прощаючись з Ігорем Федоровичем, від себе особисто, від всього колективу «Чорноморських новин», низько схиляю голову за приклад, який він показував нам усім, за велику підтримку, яку надавав нашій газеті, захищаючи її від нападок.

...Як і в ту мить, коли прочитав сумне повідомлення, як і під час прощання у Будинку вчителя, Володимирському соборі, на Байковому кладовищі, так і досі не можу повірити, що Ігоря Федоровича Лубченка нема поміж нас.

Переглядів: 4034

«Ой, Дніпро, Дніпро, хвиль бентежна гра...»

Цю мелодію ми, курсанти Миколаївського авіаційного училища морських льотчиків, чули щодня о шостій ранку. Вона линула навкруги від курантів на будівлі Херсонської міськради: «Ой, Дніпро, Дніпро…». Через крекінг-завод, долиною над курсантськими наметами пливла вона аж до Чорнобаївки, а там уже — й до Дніпра рукою подати...

Рядки з цієї пісні викарбувані на меморіальній стелі, зведеній на березі Славутича, — там, де наші війська, що визволяли місто од фашистської нечисті, форсували Дніпро. Їх можна прочитати й на обеліску у Hoвій Kaxoвці, i на березі Дніпродзержинського водосховища. Але я тоді не замислювався, коли народилася ця незабутня пісня і хто її перші виконавці. У голові тільки одне: навчальні польоти, стрибки з парашутом і… самостійний політ над піщаними степами-пустищами, які були колись Олешківською січчю!

Переглядів: 1162

Сльози їхні щирі

26  квітня — День  Чорнобильської  трагедії

Біля пам’ятного знака одеситам-чорнобильцям, що на Олександрівському проспекті, символічного постаменту, який увіч­нює тисячі розіп’ятих атомом живих душ, сьогодні зберуться люди. Під’їде, напевно, й місцеве начальство, щоб сказати кілька завчених слів про трагедію, яка сталася 26 років тому. А довкруж стоятиме багато жінок. Їхні сльози і думки будуть щирими. Вони — вдови.

Після мітингу жінки роз’їдуться по одеських кладовищах, щоб притулитися до хрестів на могилках, де лежать їхні чоловіки, одеські, як їх називають, чорнобильці. Притулитися й прошептати: «Не забуваю тебе, мій коханий…»

Більш як півтораста жінок нашої області об’єдналися в громадську організацію, яку назвали «Асоціація вдів Чорнобиля». Об’єдналися через те, що виявилися нікому не потрібними зі своїм болем, своїми нелегкими спогадами і світлою пам’яттю про коханих, загублених радіацією.

Валентина Соларьова, голова Одеського обласного відділення Українського національного фонду допомоги інвалідам Чорнобиля, розповіла, що організація наро­джувалася у неї на очах, що майже всіх жінок знає особисто й розділяє їхню мужність.

— Їм, — каже, — нема від кого чекати допомоги. Вони доглянули своїх приречених атомом чоловіків, на своїх плечах витягли родини. Вони постаріли від болю раніше свого віку. Кожна була в полоні власної трагедії, яку переживали в чотирьох стінах. Поки не об’єдналися.

Переглядів: 1105

Одеса пам’ятає визволителів

10 квітня Одеса відзначить 68-у річницю визволення від фашистських загарбників.
У програмі святкування — покладання квітів до пам’ятників і монументів, спуск вінків на воду в акваторії порту, гала-концерт фестивалю «Пісня в солдатській шинелі», уроки мужності, зустрічі з ветеранами, концерти і виставки.

Переглядів: 1113

Прометейство Олекси Гірника

28 березня сповнилося сто років від дня народження Олекси Гірника, який 21 січня 1978-го на Чернечій горі у Каневі вчинив акт самоспалення.

Цей крайній вияв непокори системі Олекса Гірник приурочив до 60-річчя проголошення Центральною радою самостійності України. Протестуючи проти русифікації, що посилювалася, в одній із листівок, які перед смертю розкидав на кручі над Дніпром, написав: «Протест проти російської окупації на Україні! Протест проти русифікації українського народу! Хай живе Самостійна Соборна Українська держава! (Радянська, та не російська). Україна для українців!»

Переглядів: 1001

Пам’яті Миколи Плав’юка

У місті Гамільтон (Канада) на 87-у році життя помер останній президент УНР в екзилі (вигнанні), голова проводу українських націоналістів, голова правління Фундації імені О. Ольжича у Києві Микола Плав’юк.

Народився Микола Васильович 5 червня 1925 року в с. Русові на Покутті, вчився у снятинській школі, де розпочав свою громадсько-політичну діяльність, увійшовши до юнацтва, а згодом до членства ОУН. 1946-го закінчив середню школу в таборі переміщених осіб, Мюнхенський університет (1949). Член Центрального союзу українських студентів, «Пласту» та інших українських громадських організацій.

Переглядів: 1238

Крути, Крути, вас не забути!

Уже стало традицією у дні національної пам’яті збиратися біля пам’ятника Тарасові Шевченку. 29 січня, у день 94-ї річниці трагічної загибелі юних киян у нерівному бою під Крутами з більшовицькою ордою, що сунула на беззахисний Київ, сюди знову прийшли небайдужі. О 14 годині пополудні звідси під гаслом «Вони загинули, щоб ми жили» рушили маршем вулицями Одеси понад 200 націоналістів різного віку, переважно молодь...

Ті юнаки, ще майже діти, котрі у вирішальний для молодої країни час цілком добровільно — й це дуже важливо знати! — пішли у ту смертельну віхолу — вони виграли той бій. То була перемога — хоч і ціною життя. Тому й повинні ми це пам’ятати. Вони цілком свідомо зробили свій вибір. Згадаймо звернення студентів Київського університету від 11 січня 1918-го, коли Україна виявилася беззахисною перед ворогами: «Треба за всяку ціну зупинити цей похід, який може привести Україну до страшної руїни і довговічного занепаду. Хай кожен студент України пам’ятає, що в цей час злочинно бути байдужим».

Переглядів: 1134

Бо то принципово, як сказав би редактор «Чорноморки» Андрій Свистун

Рівно десять років тому ми, кілька працівників «Чорноморських новин», від імені колективу ходили вітати нашого колишнього редактора Андрія Іларіоновича Свистуна з 80-літтям. Недуга вже не дозволяла йому переступати поріг дому, і ювіляр жартома сказав, що став «невиїз­ним». Але попри всі невеселі обставини, він фонтанував гумором, був у доброму настрої, тим паче, що за святковим столом зібралася ледь не вся його численна рідня, коріння якої проросло на Полтавщині, в селі з чудернацькою і козацьким присмаком назвою Каліберда. У гостях усі ми проголошували побажання у такому ж складі зібратися на черговому круглому ювілеї — 90-річчі. Та підступна хвороба виявилася сильнішою…
Понад двадцять років життя віддав Андрій Іларіонович «Чорноморці», спочатку на посаді першого заступника редактора, а потім і головного очільника. Це була людина великого життєвого досвіду. Його, інваліда з дитинства, не зламала не вельми прихильна доля. Він, як мовиться, робив себе сам, почавши у 18-літньому віці літературним працівником у міській газеті Кременчука. А в евакуації під час війни з фашистською Німеччиною без проблем став на оборонному заводі шліфувальником. Та активного, беручкого хлопчину помітили в невеликому місті на Саратовщині, і молодь не помилилася, обравши його комсомольським ватажком району. Стільки цікавих ідей наро­джувалося у його неспокійній голові, що дармувати час тим, хто був поруч, не доводилося. Можливо, і вище пішов би виборною стежиною хлопець, зважаючи на його характер, організаторський хист, вдачу людини, котра, висловлюючись шаблонами службової характеристики, «цілеспрямовано добивається поставленої мети». Якби не газета. Саме журналістська робота і визначила його подальшу життєву долю. І він ніколи не пошкодував за той вибір, коли багато літ працював у досить не прості часи на Рівненщині, а згодом тут, на Одещині.

Переглядів: 1180

Поміж буттям і небуттям

Громадськість Одеси вшанувала пам’ять жертв Голодоморів 1920—1921, 1932—1933, 1946—1947 років

Багато що стерлося з пам’яті, майже не пригадую, у які ігри ми гралися, та й чи були вони, оті ігри, якщо доводилося дочасно дорослішати повоєнним безбатченкам…
Але добре запам’яталось, як уранці, по росі, бабуня відправляла мене за кропивою, лободою… Зривав їх по шанцях та галявах нашого передмістя, відтак бабуня перебирала ту траву, викидала зайве та варила смачну кашку…

Сторінка 8 з 8«45678

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorski_novyny@gmail.com