Матеріали з рубрикою «Пам’ять»

Комітет із закордонних відносин Сенату США 26 вересня затвердив резолюцію, в якій Голодомор 1932— 1933 років визнається геноцидом українського народу, інформує Посольство України в Сполучених Штатах Америки на своїй сторінці у Фейсбуці.

Документ, співавторами якого виступили понад два десятки сенаторів, засуджує систематичні порушення прав людини, вчинені радянським урядом проти україн-ського народу. У ньому висловлюються найглибші співчуття жертвам, тим, хто пережив Голодомор, та їхнім родинам, а також міститься заклик до розповсюдження інформації з метою підвищення обізнаності у світі про штучну природу цієї трагедії.

Спогад про Нонну Михайлівну Шляхову

…Сталося неочікуване: готувався писати ювілейну статтю, а писати доводиться спогад — Нонна Михайлівна Шляхова, 85-літтю якої мала бути присвячена ця стаття, незадовго до своєї «круглої дати» відійшла у вічність…

І

Людей, яких знав протягом багатьох років, згадуєш у найнесподіваніших ситуаціях. Ці спогади спонтанні, мимовільні, вони — твої і є частиною твого особистого життя, чинником твоїх роздумів і переживань.

Минулого четверга, 13 вересня, в Одеському будинку офіцерів відбулася церемонія прощання з молодшим сержантом 36-ї окремої бригади морської піхоти ВМС України Сергієм Платоновим (позивний Ганс), який загинув під час ворожого обстрілу опорного пункту в районі Водяного Волноваського району Донецької області.

«Сьогодні ми проводжаємо в останню путь вірного сина нашої Батьківщини. Він віддав своє життя за нашу свободу, за майбутнє своїх дітей, усіх нас і нашої країни. Я прошу вибачення за те, що не вберіг його. Знай, прийде час, коли тварюка, що ховається за кремлівськими стінами, перестане існувати. Віра в перемогу у нас є, і ми доведемо цю справу до кінця», — сказав біля труни полеглого морського піхотинця командувач Військово-Морських сил ЗС України адмірал Ігор Воронченко.

Упродовж 2016—2017 академічного року головна увага Українського наукового інституту Гарвардського університету (УНІГУ), який займається картографічним проектом «Мапа: цифровий атлас України», була зосереджена на подіях Революції Гідності. Зате весняного семестру 2018-го вчені та фахівці знову повернулися до теми Голодомору. Попередній етап наших досліджень уже став вагомим внеском у вивчення цієї трагедії, а останні дані проекту ще більше сприятимуть всебічному аналізу Голодомору.

Повернення до цієї теми було цілком природним кроком з огляду на її місце та значення в українській історії та в системі наукових пріоритетів УНІГУ. Адже весь картографічний проект «Мапа» почався саме з дослідження Великого Голоду 1932—1933 років, не кажучи про те, що інститут має давню традицію підтримки подібних наукових та видавничих ініціатив (наприклад, «Жнива скорботи» Роберта Конквеста та «Червоний голод: Війна Сталіна проти України» Енн Еплбаум). Крім того, багато вчених, котрі упродовж років стажувалися в УНІГУ, також займалися цією темою.

5 вересня в Україні вшановувався День пам’яті — 100 років з дня початку «червоного терору» — злочинної репресивної політики комуністичного режиму.

Сто років тому, 5 вересня 1918-го, радянський уряд ухвалив декрет про «червоний терор» — боротьбу з контрреволюцією, спекуляцією й злочинами за посадою шляхом ізолювання «класових ворогів» у концентраційних таборах і фізичного знищення «всіх осіб, причетних до білогвардійських організацій, змов і заколотів».

Цей декрет по суті надав офіційного статусу жорсткій нелюдській політиці, яку із самого початку використовували більшовики. Документом створювалися спеціальні репресивні органи — революційні трибунали, «Надзвичайна комісія із боротьби з контр-революцією й саботажем». Такі структури фактично могли без суду і слідства надавати дозвіл на розстріли та інші види вбивств.

У січні культурна громадськість відзначила 80-ліття одного з найвідоміших українських поетів-мариністів Олега Олійникова, який народився в Одесі, прожив у ній усе своє життя, й ось тепер, як не сумно про це писати, пішов із життя земного, щоб розпочати посмертне. Адже поети не вмирають, залишаючись серед живих назавжди. І ми відчуваємо їхню присутність то в краплинах дощу, то в перших сніжинках ранньої зими, то в осінньому шурхотінні різнобарвного листя у сутінках міських вулиць та сільських доріг, а то у віршах чи піснях закоханих пар, які читають-співають їх, навіть не знаючи, чиї вони...

Коли помирають зболені тіла, перше, про що ми розгублено намагаємося дізнатися: від чого, що стало причиною? А чи мають фізичні причини значення? Поети за життя сотні разів спалювали себе на кострищах людської збайдужілості, брехні та зради, вони все життя билися головою об глуху стіну зла і безчестя. Тож хіба важливо, «від чого» помер поет? Його переповнене людськими стражданнями серце було вже не в змозі всотувати їх. І воно розірвалося. Оце і є справжня причина його смерті. Бо поезія — це завжди страждання, це постійне страждання, це надмірне страждання. А надмірне завжди вбиває…

В Одеському музеї Голокосту на Малій Арнаутській, 111 триває виставка «Ризикуючи життям. Поляки рятують євреїв під час Голокосту». На ній представлені обличчя, історії та мотивації поляків, які рятували євреїв під час Другої світової війни.

Виставка, створена в рамках проекту музею «Історії поль-ських євреїв «Полін» — «Польські праведники — повернення па-м’яті» за підтримки Міністерства закордонних справ РП, базується на унікальних документальних матеріалах праведників і євреїв, які пережили Голокост.

Закінчення. Початок у номері за 12 липня.

Ведмежа послуга

У 1958 році Левко Лук’яненко разом з активістами Степаном Віруном і Василем Луцьківим створили підпільну партію «Українська Робітничо-Селянська Спілка» (УРСС). Вони швидко знайшли однодумців, але боротьба тривала недовго — у 1961-у більшість із них заарештували.

Львівський обласний суд засудив Лук’яненка до розстрілу за звинуваченням у тому, що він «з 1957 року виношував ідею відриву УРСР від СРСР, підривав авторитет КПРС, зводив наклепи на теорію марксизму-ленінізму».

Петро Сорока був одним з найдосвідченіших лоцманів у бурхливому книжковому морі.

Його оцінка — визначальна. Відчуття вартісного в творах — безпомилкове. Його знання україн-ської і зарубіжної літератур — енциклопедичні. Рецензії — об’єктивні, відверті, без прикрас та авансів, як заведено в сучасній критиці.

У квітні цього року у рамках проекту «Ядро нації» «Українська правда» присвятила велику публікацію Героєві України, одному із співзасновників Української Гельсінської групи, авторові Акта проголошення Незалежності України, лауреатові Національної премії імені Тараса Шевченка Левку Григоровичу Лук’яненку. Ця публікація закінчується такими словами: «24 серпня 2018 року, коли Україна святкуватиме 27-у річницю Незалежності, Левку Лук’яненку сповниться 90 років. Адже народилися вони в один день». Не судилося. 7 липня стало відомо, що Левко Григорович, який в останні роки тяжко хворів, потрапив до реанімації. Того ж дня його серце перестало битися…

9 липня із велетом українського духу прощалися у селі Хотів під Києвом, де мешкала родина Лук’яненків, а наступного дня після офіційної церемонії прощання у приміщенні клубу Кабінету Міністрів та відспівування у Володимирському соборі Левка Лук’янка поховали на Байковому кладовищі. Останню шану Великому Українцеві віддали й представники Одещини, про транспорт подбали і громадські організації, й облдержадміністрація.

30 червня пішов із життя Василь Микитович ПІВЕНЬ — відомий одеський поет, громадський діяч, подвижник розвитку національної літератури та культури.

Василь Микитович написав і видав більше десяти поетичних книг, був фундатором та редактором поетичних збірників, автором статей і рецензій, що друкувалися у різних виданнях української періодики. Неповторність його рядків була відзначена як читачами, так і представниками сучасної української критики. Василь Півень очолював поетичний напрямок в Одеській обласній організації Національної спілки письменників України, підтримував та виховував молоде покоління одеських літераторів. Він був чуйною й порядною людиною. Допомагав становленню одеських літературних традицій.

Одеська обласна організація Національної спілки письменників України висловлює щире співчуття рідним та близьким поета.

Сьогодні сповнився рівно рік, як пішла із життя відома дисидентка, поетеса, прозаїк та сценаристка Ірина Ратушинська. За свої вірші у 1983-у молода випускниця фізичного факультету Одеського державного університету ім. І.І. Мечникова отримала рекордний як для жінки термін покарання — 7 років ув’язнення та п’ять років заслання.

Народилася Ірина в Одесі 4 березня 1954 року. Одна з бабусь була полькою й охрестила внучку за католицьким обрядом, але релігійним вихованням не займалася. Батько, Борис Леонідович Ратушинський, був звичайним інженером, а мати, Ірина Валентинівна, викладала в школі російську мову та літературу. Як тоді казали, жила сім’я на одну зарплату. Мешкали в комуналці, всі «зручності» — у дворі, води на їхньому третьому поверсі майже ніколи не було, тому доводилося носити її відрами від колонки, іноді найближча, що працювала, була за два квартали. Цей побут плюс робота забирали у батьків увесь час, тому вони змалку привчили доньку до самостійності. А ще вчили не брехати і не боятися. У родині дуже шанували книжки, якими була заповнена вся квартира. Заощаджували на всьому, крім книжок. До речі, на таку розкіш, як телевізор, батьки змогли розщедритися, коли Ірині сповнилося шістнадцять.

19 червня на 82-у році відійшов у засвіти Іван Драч — український поет, перекладач, кіносценарист, драматург, державний і громадський діяч, перший голова Народного руху України, Герой України.

За заповітом, поховають Івана Федоровича у рідному селі Теліжинці на Київщині, поруч із могилою сина Максима, який передчасно пішов із життя.

«Кіра Муратова (1934—2018). Дві години тому її не стало. І ніби не стало Всесвіту. «Короткі зустрічі», «Довгі проводи», «Вічне повернення». Геній. На душі і в Одесі — ніч», написав у Фейсбуці відомий український театральний критик, мистецький оглядач Олег Вергелис.

Володарка багатьох почесних кінонагород, академік Національної академії мистецтв України, народна артистка України, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, Державної премії імені Олександра Довженка, член Національної спілки кінематографістів України, член Американської та Української кіноакадемій… Кінематографіст зі світовим ім’ям Кіра Муратова відійшла у засвіти у середу, 6 червня.

У вівторок, 5 червня, на 63-у році життя помер відомий український письменник, літературознавець і видавець Петро Іванович СОРОКА.

Петро Сорока — автор багатьох книг, наукових монографій про майстрів слова і пензля, поетичних збірок тощо. Лауреат кількох міжнародних премій і Всеукраїнської премії імені Володимира Сосюри, член Міжнарподного Пен-клубу. Кандидат філологічних наук, доцент кафедри теорії літератури і порівняльного літературознавства Тернопільського національного педагогічного університету ім.В. Гнатюка. Читачі «Чорноморських новин» знають його за низкою рецензій, що в різні роки публікувалися на шпальтах нашої газети.

До 74-х роковин депортації кримських татар

Навесні 1944-го радянська влада повернулася у Крим й одразу вдалася до масових репресій проти категорій населення, які виявили хоча б найменшу непокору сталінському режиму в період війни. До «неблагонадійних» потрапили громадяни, репресовані раніше за політичними мотивами, а також представники «нелояльних народів».

З глибоким сумом повідомляємо, що на 85 році життя відійшла у вічність доктор філологічних наук, професор Нонна Михайлівна Шляхова.

Із 1987-го до 2003-го Нонна Михайлівна була деканом філологічного факультету Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова, 22 роки очолювала кафедру теорії літератури та компаративістики цього факультету. У час її керівництва почала здійснюватися підготовка україністів і русистів з правом викладання англійської чи німецької мов, світової літератури; були ліцензовані нові спеціальності «болгарська мова і література», «прикладна лінгвістика», «журналістика», «видавнича справа та редагування».

15 травня сповниться 40 днів відходу у вічність заслуженого журналіста України, письменника, друга і шанувальника «Чорноморських новин» Едуарда Подільського.

Не віриться, що вже нема побратима, з яким пройшли незабутні шкільні роки в мальовничому місті Погребище на Вінниччині, де починає свій шлях до Дніпра знаменита річка Рось.

У Білорусі на 61-у році померла Ніна Василівна Жизневська, мати Героя України Михайла Жизневського. Вона прожила менше ніж місяць після смерті її чоловіка — Михайла Петровича — який відійшов у вічність 8 квітня.

Ще донедавна Жизневський-старший, якому йшов 73-й, перебуваючи на пенсії, працював слюсарем у міському фізкультурно-оздоровчому комбінаті. Був переконаний, що його син Михайло загинув за свободу не тільки України, а й Білорусі. Помер раптово (поскаржився на біль у серці і на високий тиск) якраз на Великдень.

На 87-у році життя відійшла у вічність Віра Петрівна ПЕРЕЛЕШИНА-РЕЗНІКОВА, доцент кафедри державного управління і місцевого самоврядування Одеського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України.

Із життя пішов талановитий викладач, визнаний фахівець своєї справи, чуйна й уважна людина. Її любили студенти, шанували колеги, вона користувалася заслуженим авторитетом у середовищі наукової громадськості.

Віра Петрівна народилася в Одесі 27 серпня 1931-го. Її дитинство і юність збіглися з нелегкими воєнними і повоєнними роками.

Кремлівський в’язень, звинувачений і засуджений за шпигунство, колишній директор полтав-ського оборонного заводу «Знамя» Юрій Солошенко 4 квітня відійшов у кращі світи.

Перший віце-спікер Верховної Ради Ірина Геращенко на своїй сторінці у Фейсбуці написала: «Зранку прийшла смс від сина Юрія Солошенка, що сьогодні помер Юрій Данилович... Він був дуже світлою і прекрасною людиною. Москва віддала нам його два роки тому тільки тому, що в Юрія Даниловича був рак... він боровся весь цей час, йому допомагали родина й добрі люди. Щаслива, що вдалося в червні 2016-го його витягти, і він був цей час в колі родини... Вічна пам’ять, дорогий Юрію Даниловичу... Ви завжди раділи щиро, коли нам вдавалося ще когось витягти, ра-діли, як за рідних, Ви знали ціну свободи й шанували Україну. Дякую Вам за позицію».

Нині відзначаємо 100-річчя Олеся Теренті-йовича Гончара. Письменника світового рівня. Поза будь-яким сумнівом.

На відміну від багатьох своїх визнаних за Союзу сучасників, він у незалежній уже Україні ніколи не піддавався нищівній критиці, дошкульним викриттям та публічній дифамації. Ніхто не звинувачував його у лизоблюдстві, зрадництві товаришів, підписуванні колективних листів із засудженням Сахарова, Солженіцина чи інших дисидентів. І водночас не можна не визнати, що саме за радянських часів його слава та визнання сягнули небачених висот — не було в Україні жодної хати чи номенклатурних апартаментів, де б не знали й не шанували його «Прапороносців», «Тронку» чи «Берег любові». А його «Людина і зброя», на думку багатьох літературознавців, цілком заслужено стояла й стоїть в одному гуманістичному антивоєнному ряду із «Прощавай, зброє!» великого Гемінгуея, трилогією Ремарка, повістями Василя Бикова та романами Юрія Бондарева.

Неоголошена війна на сході України обірвала життя ще одного нашого земляка. 2 березня під час виконання бойового завдання загинув уродже-нець с. Чорна Окнянського району Вадим Сапеску.

Вадим Георгійович Сапеску мужньо захищав нашу Батьківщину від зайд-агресорів як військовослужбовець 1-го десантного штурмового батальйону 95-ої окремої десантно-штурмової бригади. Під час виконання завдання в Авдіївці куля снайпера завдала йому поранення, не сумісного із життям. Йому було лише 34…

У суботу, 10 лютого, у кращий світ відійшов багатолітній член ініціативної групи «Першого грудня» філософ Мирослав ПОПОВИЧ.

Мирославу Володимировичу було 87. Останні 17 років він очолював Інститут філософії ім. Г. Сковороди НАН України і завідував відділом логіки та методології науки в цьому ж інституті.

У понеділок Україна відзначила 100-річчя бою під Крутами

Пам’ять юних воїнів, що змогли дати відсіч 4000 більшовицьких загарбників, в Одесі вшанували мітингом-реквіємом та урочистим покладанням квітів до меморіальної дошки Іванові та Юрію Липам, видатним борцям за незалежну Україну, долі яких тісно пов’язані з нашим краєм.

У церемонії взяли участь голова ОДА Максим Степанов, голова облради Анатолій Урбанський, представники мерії, духовенства, політичних партій та громадських організацій.

У Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту, який був заснований у 2005 році з ініціативи Генеральної Асамблеї ООН, в Одесі біля меморіалу «Дорога смерті» в Прохоровському сквері відбулася траурна церемонія пам’яті жертв катастрофи європейського єврейства.

Жертвами нацистського режиму у 30-40-і роки XX століття, за оцінками «Енциклопедії Голокосту», виданої ізраїльським меморіальним центром «Яд ва-Шем», стали до 3 мільйонів євреїв Польщі, 1,2 мільйона — СРСР, 560 тисяч — Угорщини, 280 тисяч — Румунії, 140 тисяч — Німеччини, 100 тисяч — Нідерландів, 80 тисяч — Франції, 80 тисяч — Чехії, 70 тисяч — Словаччини, 65 тисяч — Греції, 60 тисяч — Югославії...

3.03.1936 - 29.01.2018

Несподівано, передчасно, ще повний творчих сил і задумів, раптово помер наш колега, друг і товариш Микола Онисимович Кіндрук — доктор сільськогосподарських наук, професор, головний науковий співро-бітник відділу насінництва Селекційно-генетичного інституту — Національного центру насіннєзнавства та сортовивчення.

Колектив утратив людину, що заслужила своєю наполегливою і цілеспрямованою працею глибоку повагу колег як в інституті, так і в колі наукових працівників, цілих колективів багатьох дослідницьких центрів України, рівно як і окремих наукових об’єднань низки інших держав, з якими довелося йому вивчати й вирішувати спільні проблеми насіннєзнавства та насінництва впродовж десятиліть.

Початок року, попри чергове оголошення чергового перемир’я, не зупинив кровопролиття на сході нашої держави.

«Один загиблий, четверо поранених», «троє загинуло, троє отримали поранення, один — бойову травму» — це зведення буквально за дві доби на цьому тижні. Війна, хоч її й досі так не називають, триває і забирає кращих (бо ті, хто став на захист Батьківщини, апріорі є кращими).

Вітчизна — це не хтось і десь,
Я — теж Вітчизна.

Ці рядки Івана Світличного авторка надрукованої вище статті передусім адресувала собі, вважаючи їх власним життєвим кредо. І вона таки справді завжди і в усьому була Вітчизною, яка найперше починається з усвідомлення себе українцем чи українкою, вірним сином чи вірною донькою матері-України.

Аліна Григорівна принесла в редакцію цю статтю минулого тижня. Як завжди, дуже поспішала у справах: і те треба встигнути, і се. А найголовніше — записати передачу про Світличного на обласному радіо. Із започаткованого нею циклу «Шануймо борців за незалежність України». Сказала оте і побігла: «Так багато ще мушу зробити...».

А недільного вечора — мовби грім серед ясного неба: Аліна Григорівна ПЛЯЧЕНКО пішла від нас у вічність...

Народилася Аліна Григорівна 20 травня 1936 року в місті Козятин Вінницької області. У війну втратила батька, який воював у партизанському загоні й у перших числах січня 1944-го не повернувся з розвідки в районі балт-ських лісів на Одещині. Закінчила Хустський культосвітній технікум на Закарпатті та філологічний факультет Одеського державного університету.

8 грудня на Світлодарській дузі від кулі снайпера загинув офіцер 25-ї окремої десантно-штурмової бригади Федір Караконстантин — наш земляк, житель с. Старі Трояни Кілійського району.

Після закінчення середньої школи Федір навчався в Одеській академії Сухопутних військ. На військову службу відправився, отримавши диплом, вже лейтенантом. Виконував військовий обов’язок у зоні антитерористичної операції в складі 25-ї окремої десантно-штурмової бригади.

Весною нинішнього року йому сповнилося лише 23…

Побратими та друзі пам’ятають його світлим, вродливим, веселим та сміливим воїном, здатним не вагаючись прийти на допомогу.