Матеріали з рубрикою «Пам’ять»

Переглядів: 732

Пам’ять

На 93-у році пішла із життя відомий мовознавець, ветеран одеської журналістики, світлої душі людина

Галина Федотівна ОСТРОВСЬКА.

Усе своє життя Галина Федотівна присвятила українській мові. Чи то працюючи літературним редактором у газетах, зокрема й у «Чорноморській комуні» (нині — «Чорноморські новини») та видавництві, чи ведучи тематичні передачі на радіо, чи публікуючи статті, як правильно говорити й писати ті чи інші слова, грамотно будувати речення, чи — як підсумок тих фахових консультацій — видаючи вкрай потрібну і схвально прийняту книжку — «Українською кажуть так…»… Й до останніх днів свого земного буття вона була невтомним вартовим чистоти української мови, багато працюючи, зокрема й над перекладами сценаріїв фільмів та серіалів.

Переглядів: 2605

Співчуття

Колектив «Чорноморських новин» висловлює щирі співчуття операторові ком-п’ютерної верстки редакції І.М. Кузіну в зв’язку з непоправною втратою — смертю батька Миколи Андрійовича.

Сумуємо разом з родиною покійного. Вічна пам’ять!

Переглядів: 2743

Він віддав життя за Україну

Завтра, 14 лютого, у Великодолинському відбудуться заходи з ушанування пам’я-ті Героя-захисника Олега Кушніра.

До вшанування подвигу полеглого земляка ініціатори марафону «Життя за Україну!» запросили долучитися школярів Овідіопольщини проведенням лінійки пам’яті, зустрічами з мамою воїна Надією Микитівною.

Олег Володимирович Кушнір народився 30.11.1972 року у Великодолинському. Служив у 128-й окремій гірсько-піхотній бригаді на посаді головного сержанта взводу. Загинув 18 лютого 2015-го у місті Дебальцеве Донецької області. Похований у рідному селищі.

Указом президента № 282/2015 від 23.05.2015 р. «за особисту мужність і професіоналізм, виявлені у захисті суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

Тетяна ОРЛОВА.
Переглядів: 2908

Пам’яті героїв-кіборгів

20 січня на вшанування подвигу героїв-кіборгів в аеропортах обласних центрів відбулися виступи оркестрів Збройних сил України.

У новому терміналі міжнародного аеропорту «Одеса» виступив зведений оркестр музикантів Центру військово-музичного мистецтва ВМС ЗСУ, Одеської військової академії та військової частини 3012 Південного оперативно-територіального об’єднання Національної гвардії України під диригуванням капітана другого рангу Любомира Сукенника.

«Сьогодні, — наголосив він, — ми вперше виконали композицію «Дзвони війни» (музика Бориса Школового), яка була створена для унікального інструмента, виготовленого з відстріляних гільз різного калібру».

Переглядів: 2927

Взірець любові до моря і відданості йому

Президія Національної академії наук України, Відділення загальної біології НАНУ із глибокою скорботою сповіщають, що 8 січня на 96-у році життя помер видатний вчений, гідробіолог, заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Державної премії в галузі науки і техніки України, премії НАНУ імені І.І. Шмальгаузена, академік НАН України

Ювеналій Петрович ЗАЙЦЕВ.

Ювеналій Петрович народився 18 квітня 1924 року в с. Миколаївка-Новоросійська Аккерманського уїзду Бессарабії. У 1949-у закінчив Одеський державний університет iм. I.I. Мечникова за фахом «гідробіологія». З того ж року почав працювати на посаді лаборанта університету, поєднуючи її з виконанням обов’язків завідувача Гідробіологічної станції. В 1956-у успішно захистив кандидатську дисертацію. Відтоді і до останнього часу Ювеналій Петрович працював в Одеському відділенні (філії) Інституту біології південних морів імені О.О. Ковалевського АН УРСР, яке згодом було перейменоване в Інститут морської біології НАН України. У 1964-у захистив докторську дисертацію. У 1969 році Ю.П. Зайцева обрано членом-кореспондентом АН УРСР, у 1997-у — академіком НАН України.

Переглядів: 3098

Чорнобиль: роки і долі

У цей день ми вшановуємо мужність і громадянський подвиг ліквідаторів. Не маючи належного обладнання, інструкцій, досвіду, але добре знаючи про загрозу, яку несе некерована атомна енергія, вони свідомо жертвували собою, щоб зберегти життя інших.

Із Валентиною Соларевою, головою комітету «Діти Чорнобиля», родина якої була евакуйована з Білорусі й оселилася в Одесі, ми не раз зустрічалися у бібліотечно-інформаційному центрі центральної міської книгозбірні, який очолює Євгенія Стельмах, на багатьох заходах, приурочених Чорнобилю. Це і тематичні книжкові виставки, й виставки дитячих малюнків (до них активно долучаються юні читачі бібліотеки), і звіти про участь у міжнародному фестивалі «Чорнобильські мотиви», який проходить у Дніпрі.

Пані Валентина — серед активних організаторів таких заходів. І хоча про чорнобильську біду зняті фільми, численні телепередачі, написані книжки, такі люди, як вона, зі свого боку роблять усе, що їм під силу, щоб зберегти пам’ять про ліквідаторів аварії, серед яких чийсь син, чоловік, родич чи просто знайома людина.

Переглядів: 3026

Трагедія на Троїцькій

Пожежа у середмісті Одеси: 21 людину госпіталізовано, п’ятеро зникли безвісти, одна потерпіла померла в лікарні 4 грудня о 10.12 в Одеському коледжі економіки, права та готельно-ресторанного бізнесу спалахнула пожежа.

Шестиповерхова споруда на Троїцькій, 25 (на розі Пушкінської), де сталася біда, — пам’ятка архітектури державного значення, відома як доходний будинок Асвадурова, зведений у 1914 році за проєктом архітекторів Чернігова і Гольденберга. Нині там розміщується низка фірм та закладів. Серед них — Інститут морської біології, Одеська філія Інституту археології НАН України та коледж економіки, права і готельно-ресторанного бізнесу, на третьому поверсі якого і сталася пожежа.

Переглядів: 3187

Голодомор як плата за Свободу

У рамках меморіальних заходів, які Одеська національна наукова бібліотека проводить до Дня пам’яті жертв голодоморів, 20 листопада у головному читальному залі відбулася «година науковця» «Злочини тоталітарного режиму: Голодомор 1932 — 1933 рр. в Україні як плата за свободу».

На екрані — слайд-шоу з фотодокументами тих часів та світлинами пам’ятників жертвам, перші з яких були споруджені українцями з діаспори у різних куточках світу. В СРСР цей злочин тоталітарного режиму ретельно замовчувався, радянська людина знала все про голодуючих блокадного Ленінграда, але нічого про Голодомор.

До учасників зустрічі, більшість з яких — студенти та гімназисти, звернулася генеральна директорка ОННБ Ірина Бірюкова:

— Сьогодні ми говоритимемо про надзвичайно болючу сторінку історії нашого народу — про голодомори і про уроки, які ми повинні винести з тих подій. Серед запрошених — відомі історики, фахівці, які присвятили свої наукові дослідження віднайденню найскладніших джерел — людських споминів. Бібліотека як інституція серед багатьох інших виконує і меморіальну функцію — накопичує такі свідчення, опубліковані в документах, статтях і книгах. На сьогодні за запитом «голод» в електронному каталозі ОННБ можна знайти понад 300 видань, які побачили світ останніми роками. Це свідчить про актуальність, суспільний запит і важливість дослідження цього питання.

Переглядів: 3101

Легендарний лоцман

Батуро,

        лоцмане,

збуди маленький катер,

що задрімав у пригорщі лиману,

збуди зі сну

і виведи помалу

        на хвилю моря…

Василь Сагайдак, поема «Порт».

13 жовтня Чорноморськ попрощався з легендарним лоцманом Іллічівського морського торговельного порту Павлом Павловичем Батурою.

Саме він 5 серпня 1958 року провів білосніжний лайнер із символічною назвою «Україна» до нового порту на Сухому лимані, ознаменувавши цим початок виробничої діяльності порту Іллічівськ, перейменованого у 2016-у на порт Чорноморськ.

Переглядів: 2978

Відійшла у вічність Елеонора Свиридівна ЛУКАШОВА

Відійшла у вічність Елеонора Свиридівна ЛУКАШОВА, чиє життя було невід’ємною частиною  рідної їй «Чорноморки».

Зажди усміхнена, спокійна, розважлива, мудра, вона мала беззаперечний авторитет у колективі: з нею радилися, до неї дослухалися, її поважали і любили. Цінували за надійність у роботі (це нині професії друкарки й телетайпістки стали вже раритетними, якщо взагалі ще збереглися, а тоді, в другій половині минулого століття, та й на початку нинішнього, без них не могла обійтися жодна редакція), шанували за порядність, небайдужу, принципову позицію (її слово було чесним, справедливим і вагомим), любили за приязну, довірливу й розсудливу вдачу.

Переглядів: 4036

Запали свічку пам’яті!

Український клуб Одеси 23 листопада запрошує всіх небайдужих долучитися до вшанування пам’яті загиблих в Україні від голодоморів.

  • 14.00 розпочнеться збір біля Пам’ятника жертвам голодоморів, що на перехресті Лідерсівського бульвару, вулиць Базарної та Леонтовича, а о 14.30 — покладання композицій з колосків та квітів.
  • 15.40 почнеться збір громадськості на Соборній площі.
  • 16.00 — загальнонаціональна хвилини мовчання, далі — акція «Запали свічку пам’яті!» і панахида та мітинг-реквієм.
Переглядів: 4379

Із світу книг — у Вічність

14 жовтня, на Покрову, після тривалої хвороби відійшов у вічність український письменник, літературознавець, критик, доктор філологічних наук, професор Володимир ПАНЧЕНКО.

Редакторка «ЛітАкценту» Ірина Троскот (Володимир Євгенович був засновником і шеф-редактором цього видання) на своїй сторінці у Facebook того дня написала:

«До сьогодні мало хто знав про його реальне самопочуття — бо він не з тих, хто буде докучати іншим собою. У цьому якась така гідність людини його покоління — залишити хорошу пам’ять. Власне, Володимир Євгенович і з Києва поїхав за якийсь короткий час до… Може, я мала здогадатися ще кілька днів тому, коли говорили телефоном, що його день буде сьогодні. Власне, він і не міг обрати собі іншого дня. Як і не міг не дочекатися його завершення».

«Володимир Панченко — людина, яка уміла вчитуватися, вдивлятися, знаходити приховані сенси і чути голоси епох, зв’язок з якими часом здавався безнадійно втраченим. Володимир Євгенович залишив по собі чималу спадщину своїх літературознавчих праць, які переживуть і нас з вами. Світла пам’ять...» — відгукнувся на смерть видатного літературознавця головний редактор «Українського тижня» Дмитро Крапивенко.

Переглядів: 4353

Довічний біль Бабиного Яру

29 вересня у Прохорівському сквері Одеси, як і в інших пам’ятних місцях у різних регіонах України, за участі представників органів державної влади, самоврядування та громадськості відбулися мітинги пам’яті жертв, знищених на північно-західній околиці Києва, в урочищі Бабин Яр, що стало символом Голокосту й одним із всесвітньо відомих місць цієї трагедії.

27 вересня 1941 року у Києві з’явилися оголошення з наказом коменданта міста генерал-майора Курта Еберхарда під загрозою розстрілу всім євреям прибути через два дні о 8-й ранку з документами та особистими речами на ріг вулиць Дегтярівської та Мельникова.

У неділю зранку 29 вересня понад 30 тисяч євреїв під приводом безпечної евакуації були зареєстровані й невеликими групами рушили на північну околицю Києва.

«Дорога смерті», якою пройшли десятки тисяч євреїв 29 вересня 1941-го, пролягала від Лук’янівської площі по вулиці Мельникова до вулиці Табірної. Тут у євреїв відбирали гроші, коштовності, документи, а також наказували залишати речі й верхній одяг.

Переглядів: 4177

Вклонімося полеглим

Сьогодні — День пам’яті захисників України, які загинули у боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність нашої держави.

Ця нова дата у нашому календарі встановлена указом Президента від 23 серпня. На її відзначення в Одесі відбудеться низка меморіальних заходів.

Зокрема, об 11.00 розпочнеться мітинг, панахида та покладання квітів до каменю, закладеного на честь полеглих воїнів-земляків (сквер Героїв Небесної Сотні, пр-т Шевченка, 4); о 12.00 — відкриття фотовиставки «Іловайськ-2014» у військово-історичному музеї (вул. Пироговська, 2/4); о 13.00 — показ документального фільму «Війна химер» (Будинок офіцерів, вул. Пироговська, 7/9); тематичні заходи в культурних та освітніх закладах області, зустрічі з учасниками АТО/ООС.

Переглядів: 4191

БІЛЬ, ЩО НІКОЛИ НЕ ВЩУХНЕ

У ці серпневі дні, коли багато хто (як і п’ять, чотири, три… роки тому) звично ніжиться на сонці, насолоджуючись відпустками, Україна вшановує 5-і роковини страшної сторінки в її новітній історії — «довжанського котла». А на фронті (як і п’ять, чотири, три… роки тому), від «братніх» обстрілів продовжують гинути найкращі.

Першими, хто там, на закривавленому порубіжжі розтерзаного українського Донбасу, опинився у смертельних обіймах «їхтамнєтів», були прикордонники.

Ось запис із фейсбук-сторінки Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України, приурочений чорному літу 2014-го:

«Найтрагічнішими і найболючішими для прикордонного відомства залишаються події, що відбулися у липні-серпні 2014 року.

П’ять років минуло з того часу, а біль утрат не вщухає, та й, мабуть, ніколи не вщухне і навічно ляже трагічними рядками в історію сучасної України.

Переглядів: 4043

Криваве перемир’я

У вівторок, 6 серпня, внаслідок обстрілу позицій українських захисників смертельні поранення отримали четверо військовослужбовців 36-ї окремої бригади морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського. Найстаршому — 31, наймолодшому — 20.

Двоє полеглих родом із Чернігівщини — старший матрос Олександр Шарко (1988 року народження) та матрос Владислав Рак (1998). Солдат Сергій Шандра (1995) — уродженець Хмельниччини, а наймолодший — матрос Василь Курдов (1999) — Миколаївської області.

Переглядів: 4523

Добра людина — добра й пам’ять

Минає 40 днів від переходу у вічність Людини з великої літери, журналіста, письменника Валентина Щегленка.

Коли залишають землю такі люди, світ стає біднішим. Особливо боляче для рідних, колег і друзів, коли людина йде у засвіти передчасно, на творчому злеті.

Думаю, що знайомство і спілкування з Валентином Петровичем збагатили кожного, хто його знав. Його золоте перо прославило безліч талановитих наших краян, додало їм сил для подальшого поступу. Одним з таких газетних героїв став пропагандист здорового способу життя, знаменитий тренер із самбо та рукопашного бою, богатир України Микола Пасічник, якого для широкого загалу відкрив саме Валентин Щегленко, а потім передав цю естафету мені.

Кілька десятиліть я мав щастя спілкуватися з Валентином у рідній газеті «Чорноморські новини», тижневику одеських залізничників «Чорноморський гудок» і як із сусідом по вулиці Академіка Філатова, й завжди отримував від нього дружню пораду і щиру посмішку.

Переглядів: 4187

Виражаємо співчуття

Колектив редакції «Чорноморських новин» щиро співчуває колезі — журналістові і письменникові Р.Т. Кракалії в зв’язку з непоправною втратою — смертю сестри

Ірини Тарасівни КРАКАЛІЇ.

Вічна пам’ять світлій і добрій людині.

Переглядів: 4463

Не навчилася бути іншою

Одеська поетка Олена Гассій передчасно пішла із життя: у травні їй сповнилося б 60 років.

Народилася Олена 2 травня 1959-го в Одесі. Мати, Валентина Георгіївна Гассій (1932 — 2000), також одеситка, з 1941-го по 1947-й жила у Катаржино (нині — Знам’янка Іванівського району), де мешкали її близькі родичі. Повернувшись до Одеси, працювала в ресторані «Море», а пізніше — касиром у ресторані готелю «Вікторія». Батько, Едуард (Едмунд) Борисович Гордон (1928 — 1992), одесит, працював оператором на нафтобазі. Займався й літературною творчістю. Друкувався в журналах, а в 1993-у в Москві вийшла його повість «Адрес для «Дяди»», присвячена дружині Валентині. Писав під псевдонімом Червін.

Олена Гассій закінчила Одеську середню школу № 27. Ще тоді, в школі, почала писати вірші, любила також малювати. У дитинстві їздила в Червонознам’янку до прабабусі Степаниди Георгіївни Стоянової, що, певна річ, позначилося на її світогляді й творчості. Багато спілкувалася з родичами-письменниками. Її рідні дядьки по батькові: Ізмаїл Гордон — відомий одеським поет, Володимир і Михайло — прозаїки, Гаррі — поет і прозаїк, художник, який зараз мешкає у Москві.

Переглядів: 4225

Солдат української справи

Українська Одеса зазнала великої втрати: на 87- у році пішов у засвіти Василь Миколайович ПАРФЕНЮК — справжній патріот, людина великої душі, багатолітній голова Одеської міської організації Конгресу українських націоналістів.

Василь Парфенюк народився на Київщині, неподалік містечка Сквира. Йому не було ще й року, коли родина, рятуючись від Голодомору, поселилася в Крижанівці. Відтоді життя пана Василя було нерозривно пов’язане з Одесою.

По закінченню Крижанівської школи вступив до Одеського технікуму харчової промисловості, далі — строкова служба в армії і військове училище. Будучи офіцером Радянської армії, Василь Парфенюк завжди пам’ятав про своє корі-ння, всіляко підтримував земляків-українців. Промовистий епізод 1968 року, коли СРСР ввів війська до Чехословаччини для придушення «Празької весни». У той час офіцер Парфенюк, проходячи службу у Прибалтійському військовому окрузі (у Каунасі), відмовився їхати в Чехословаччину. Реакція згори була миттєвою: за 24 години його з дружиною і двома малими дітьми відправили у віддалений гарнізон Забайкальського військового округу, на кордон з Китаєм. Останні роки в армії обіймав посаду начальника хімслужби полку. Непокірний офіцер закінчив службу майором і повернувся до рідної Одеси.

З великим піднесенням Василь Миколайович зустрів проголошення незалежності України. З того часу і майже до останніх днів своїх присвятив себе пробудженню українства в Одесі. Пан Василь мав лагідну вдачу, був доброю людиною, але, коли йшлося про Україну, то у Парфенюка компромісів не було. Він був моральним авторитетом, справжнім непохитним солдатом, відданим українській справі. Таким його й пам’ятатимемо.

Переглядів: 4189

Ціною власного життя...

У Військовій академії (м. Одеса) урочисто відкрито монумент «Пам’яті загиблим за Україну».

Серед тих, хто ціною свого життя зупинив на сході жорстокого й підступного ворога, були й випускники академії різних років. Різних за віком і званнями, всіх їх об’єднували безмежна любов до Батьківщини й вірність військовій присязі. Досить сказати, що 12 випускників Одеської академії удостоєні найвищої нагороди держави: звання Героя України. З них п’ятеро — посмертно: підполковник Юрій Коваленко, випускник 1998 року, майор Євген Лоскот, випускник 2006-го, лейтенант Олег Довгий, випускник 2014-го, полковник Тарас Сенюк, випускник 2001-го, підполковник Сергій Кривоносов, який закінчив виш у 2000у.

На відкритті пам’ятника були присутні командувач Сил спеціальних операцій Збройних сил України генерал-лейтенант Ігор Луньов, викладацький склад Військової академії, батьки загиблих військовослужбовців, офіцери оперативного командування «Південь» Сухопутних військ ЗСУ, ветерани АТО/ООС, військові капелани, жителі Одеси.

Переглядів: 4486

Дві телеграми від Бориса Пастернака

Несподівано, передчасно відійшов у Вічність наш колега-журналіст Валентин Щегленко, так і не встигнувши побачити на газетних шпальтах деякі з підготовлених ним матеріалів. Зокрема, і розповіді із серії про лауреатів Нобелівської премії, коріння яких чи їхніх предків — з нашої, української землі. Сьогодні, віддаючи данину пам’яті Валентину Петровичу, публікуємо ще дві його замальовки про нобеліантів.


 

…Вагою свинцю усієї
Лягли небеса на доми.
Виляли лиси-фарисеї,
Шукаючи в ньому вини.
І темною силою храмною
Потолочі даний на суд,
З запальністю тою самою,

Як славили вперше, клянуть, — писав Борис Пастернак (переклад Юрія Кобильника) у вірші «Лихі дні», присвяченому євангельській темі.

Доля підготувала злет і цькування й самому поетові, прозаїку та перекладачеві. Він владно піднявся на поетичний Олімп (тогочасний державний і партійний діяч Микола Бухарін навіть закликав офіційно назвати Пастернака кращим поетом Радянського Союзу), але згодом усе змінилося діаметрально протилежно: за славою прийшла хула…

Борис Пастернак народився 1890 року в Москві в інтелігентній сім’ї. Батько, Леонід Осипович, був відомим художником, мати, Розалія Ісидорівна — піаністкою, до речі, обоє — уродженці Одеси. У них часто бували знамениті митці, що, певна річ, не могло не вплинути на формування світогляду Бориса. Він і сам спочатку пробував займатися музикою, та вчасно збагнув, що це не його стихія. Закінчив Московський університет, де серйозно вивчав філософію, студіював цю науку також у Німеччині, в Марбурзькому університеті. Зрештою, зосередився на літературній праці, хоча батьки і не схвалювали його вибору.

Переглядів: 4366

На зв’язку зі світом електронів

Несподівано, передчасно відійшов у Вічність наш колега-журналіст Валентин Щегленко, так і не встигнувши побачити на газетних шпальтах деякі з підготовлених ним матеріалів. Зокрема, і розповіді із серії про лауреатів Нобелівської премії, коріння яких чи їхніх предків — з нашої, української землі. Сьогодні, віддаючи данину пам’яті Валентину Петровичу, публікуємо ще дві його замальовки про нобеліантів.

— Синку, — говорили батьки юному Ісидору Рабі, — ми дуже хотіли б, щоб ти став служителем культу — рабином. Будеш шанованою людиною — духовним керівником єврейської громади чи членом релігійного суду. Замислись над цим. Бо й саме наше прізвище схиляє до такого вибору.

— Спасибі за піклування, за прагнення зробити мою долю щасливою, — ввічливо відповідав хлопець. — Та моя душа відкрита до науки, до пізнання світу — це ж так цікаво!..

Такий діалог у сім’ї Рабі бачиться цілком імовірним. Батьки щиро бажали спрямувати сина на ту життєву стезю, яка заслуговувала повного довір’я, але Ісидор обрав інший шлях, ніж той, що йому радили.

До речі, батьки хлопця, можливо, самі не відаючи того, виховали у ньому любов до знань, допитливість і прискіпливість — риси, притаманні саме дослідникам. Той, хто ростив дітей, певно, пам’ятає їхні надокучливі запитання «Чому?» «Навіщо?» «Коли?» «Як?». І правильно чинили ті, хто не відмахувався від них, а намагався задовольнити дитячу цікавість.

Переглядів: 4561

Безмір людяності Валентина Щегленка

Сьогодні проводжаємо в останню путь нашого друга, колегу, справжнього «чорноморця» Валентина Петровича ЩЕГЛЕНКА.

Важко у це повірити, бо зовсім недавно, 20 червня, ми вітали його із 71-річчям, бо в редакційній папці лежать до друку кілька його статей, а сам він домовився про нові зустрічі з героями своїх майбутніх публікацій…

Валентин Щегленко був журналістом найвищої проби. А ще — поетом. Ось як він сам писав про відданість слову в передмові до книжки «Гроно часу»:

«Коли мене запитують «Як ти став журналістом?», то, чесно кажучи, вагаюсь, що відповісти. Можна, звісно, сказати дещо високопарно: «За велінням душі». Але в цей момент я згадую одну і ту ж картину: я, зовсім юний, відкриваю вікно у наш сад і вражено зупиняю свій погляд — за одну ніч розцвіли яблуні, пишно вкрившись біло-рожевим цвітом. Незвичайне почуття охопило мене, і я склав свої перші віршовані рядки.

Тепер я розумію, що вони були недосконалі. Але любов до слова, яка владно увійшла тієї миті в моє серце, осяяла на багато літ. Вона привела мене до райгазети, до університету, неповторних студентських років. Я глибоко вдячний усім, хто на різних етапах життя наставляв мене і підтримував, з ким довелося працювати пліч-о-пліч, спілкуватися і товаришувати, моїй дружині Любові та дочці Наталочці, її чоловіку Олександру та онуку Кирюшці.

Час не стоїть на місці. Ось і моє літо вже зустрілося з осінню, але я не забув тієї весни. Я знаю, що знову зацвітуть сади, і серце юнака чи юнки знову сповниться радістю, яка вихлюпнеться з нього пахучими, як весна, віршами…

Рідними для мене стали «Чорноморка», де пройшов шлях від кореспондента до заступника редактора, і «Чорноморський гудок», де був редактором. Член Спілки журналістів України, удостоєний «Золотої медалі журналістики України».

Переглядів: 4261

Він любив життя, і життя любило його

Ще три тижні тому, в день нашого фахового свята, ми зустрілись у редакції нашої рідної — назавжди — газети, йшли попри колишній спільний наш кабінет і говорили про те, скільки було тут світла і квітів, скільки тут бувало достойних людей… І про мінливість життя, яке не можна лише проживати — потрібно просто жити. Потрібно любити.

Він любив життя. Любив у своїй професії, обраній саме цікавістю до всіх його проявів, любив у своїй дружині Любові, обраній колись раз і назавжди, у своїй родині, любив у сплеску води в хвилини довгожданного клювання, у мовчанні задумливого лісу на рідній Житомирщині, про яку завше вповідав так цікаво й захопливо. Любив у щирому спілкуванні з колегами, друзями, а найчастіше — з тими незнайомцями, про котрих вже багато знав і котрі ставали потім героями його нарисів. Любов’ю і добротою завше було немовби осяяне його обличчя.

Переглядів: 4236

Важко прощатися з другом...

Валентине Петровичу! Друже! Як сумно, що таке сталося!

Друзі мають жити вічно. На це надіявся і я. Сподівався, що ти ще багато напишеш, скажеш, вчасно підтримаєш — те, що робив для нас щодня. Востаннє ми бачилися, коли вийшла e світ твоя книжка, в якій так багато про нашу улюблену Роздільну, її людей, про зустрічі з ними. Ми проводили презентацію в районній бібліотеці. Було тепло на душі, радісно на серці. Потім вийшла твоя чудова збірка лірики. Ми в колективі газети «Вперед», якому ти подарував чимало своїх коронних мініатюр, чекали від тебе книжку і цих дотепних творів, повних любові до людини.

Особисто я вдячний за те, що ти допоміг газеті «Вперед», коли нам так потрібні були публіцисти. Твої чудові нариси ставали подіями в житті району.

Переглядів: 4165

Осердя Українського Світу

Приголомшлива для всіх нас звістка: перестало битися серце Олександра Євдокимовича ЦИРКУНА (1939—2019).

Великого патріота України, шістдесятника, архітектора, без участі якого в Одесі не відбувалася жодна українська патріотична подія.

Дивно, як він знаходив у своїй душі місце для всього Українського Світу, бо, здавалося, що душа його і серце були вже розпухлими від безмежної любові до людей!

Унікальна особистість — неймовірної киплячої енергії, що всіх заряджала потребою рішучих світлих діянь!

Переглядів: 4198

Із тих, хто небо держить на плечах

Ми любили дядька Сашка. Від нього струменіло щось настільки потужне, надійне і світле, що, стрічаючись з ним, ти відразу — які б клопоти не обсідали — почувався спокійнішим, захищенішим, впевненішим. Обережний потиск міцної руки, побратимські (для молодших — батьківські) обійми, щира усмішка з-під розкішних вусів і безперервний потік іскринок-живинок із стожарів-очей…

«Алло! То дядько Сашко. Є ідея. Увечері забіжу на хвильку — обмізкуємо. Виходитиму з майстерні — дринькну…».

Спорожніла без майстра майстерня. Дзвонить, але не «дринькає» телефон. Затужила по вірному синові старенька (шість віків вже стоїть на Чорному морі) Одеса, враз збурунився в ясну й тиху погоду Хаджибейський лиман. Осиротіли всі, хто знав і любив (а його не можна було не любити) цього велетня духу, взірця людської гармонії й самовідданого патріотизму — Олександра Явдокимовича ЦИРКУНА.

Переглядів: 4170

Мистець виразного звучання

Тяжка втрата для усіх нас... Перестало битися серце чудового художника, з гурту творчого об’єднання «Мамай», людини витонченої душі Олександра Стовбура.

У 1970-х роках художник увійшов до групи молодих мистців неформального напрямку. Виставкову діяльність розпочав у 1973-у участю у неофіційних «квартирних» виставках нонконформістів. Заслужений художник України, член Національної спілки художників України, член Національної асоціації мистців (з 1993-го). Почесний член Києво-Могилянської академії (1991). Лауреат Міжнародного бієнале «Імпреза-93» у категорії малярства.

Творчість Олександра Стовбура була максимально наближеною до рішення ідеї медитативного, споглядального живопису, свідомо обмежуючи себе рамками образо-творчих можливостей візуального мистецтва, завдяки чому його мистецтво набувало глибоко виразного звучання у будь-якому виставковому просторі.

Переглядів: 4308

...І дух твій простий і ясний вселиться в нас

Хроніка 22 травня в Одесі: День перепоховання Тараса Шевченка

Погідний сонячний ранок… Біля пам’ятника Кобзареві — майже нікого. Ось проходять на свої заняття курсанти; молоді матусі котять візочки до головної алеї парку, інші — наглядають за чадами; декотрі городяни вийшли вигуляти домашніх улюбленців…

Довкола пам’ятника — літературні паркові лави, майстерно розмальовані шевченківськими сюжетами. Можна присісти, поміркувати…

Коли забирали прах Тараса Шевченка зі Смоленського цвинтаря в північній столиці, Пантелеймон Куліш, вірний друг і соратник, у своєму прощальному слові сказав:

— З’явися, Батьку, серед рідного краю, під червоною китайкою, заслугою козацькою, загромадь навкруги себе сліпих, глухих і без’язиких, нехай побачать, як далекі вони від правди, нехай почують із мертвих уст твоїх Твоє слово безсмертне, нехай хоч, помолячись, зачнуть глаголити непозиченою мовою після столітніх позичок…

Сторінка 3 з 8«1234567»

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorski_novyny@gmail.com