Матеріали з рубрикою «На захисті Вітчизни»

Незабаром під такою назвою в одеському видавництві «Астропринт» вийде книжка нашого краянина із Балти (нині — жителя Ірпіня під Києвом) Сергія Мартинюка (Світогора Лелеко). Нижче пропонуємо уривки із майбутнього новодруку, в якому — спогади учасника оборони української землі у перші дні повномасштабної навали нашого одвічного ворога.

Нас зрадили і списали зі списків живих. Вже намалювали нові карти світу без України. Нам давали три дні. Ми мали впасти, здатися і зустрічати нових (старих) загарбників квітами… Усі світові лідери вже підготували чергові звернення, в яких вони в черговий раз висловлюють своє занепокоєння і начебто засуджують путіна та його поплічників-убивць. Але готові взяти участь, звичайно ж, «заради миру в світі», в розподілі України і подальшому її знищенні. Військові експерти з Америки, Європи, Азії билися об заклад і робили ставки, як на тоталізаторі, — через скільки днів впаде Україна. Одні говорили, що через три дні, інші доводили, що через чотири-п’ять. Одні пророкували, що росіяни дійдуть до Львова за тиждень, а інші переконували (спираючись на наукові розробки!), що їм знадобиться десять днів. Вони вкотре хотіли впасти на коліна перед рашистом-людоїдом і благати не чіпати їхні країни. Фу, гидота світова, яка називає себе елітою. Елітою чого? Елітою боягузтва і зради? Огидно до п’ят.

Шановні читачі «Чорноморки», сьогодні розповім вам не про героїв минулого, а про нашого сучасника, якому 25 квітня сповнилося б лише 35 років. Це захисник України Олександр Станков, який загинув у неповні 33 під Бахмутом і на честь якого в історичній частині Одеси названа вулиця.

Народився Сашко в той час, коли конав у передсмертних конвульсіях Радянський Союз — колишня тюрма народів або імперія зла. Перші кроки робив уже у вільній Україні, яка в серпні 1991-го відновила свою незалежність. Дитинство проходило між стадіоном «Спартак» та Куликовим полем. За десять хвилин ходу як до моря, так і до Привозу. Одинадцять років навчався в школі №59 олімпійського резерву, після закінчення якої разом з атестатом отримав звання кандидата в майстри спорту з карате.

У вівторок, 29 квітня, прапору Військово-Морських сил України сповнилося 107 років. Саме 29 квітня 1918-го на кораблях Чорноморського флоту та у Севастопольській фортеці було піднято українські стяги.

На вшанування цієї події прапор Військово-Морських сил ЗСУ урочисто здійнявся нинішнього вівторка на кораблях і катерах національного флоту та на адмінбудівлях міст України.

Чимало загадок таїть у собі нинішня російсько-українська війна. Але, як написано в Еклезіасті, «для всього свій час, і година своя кожній справі під небом...». Колись ми дізнаємося про все...

Одна із таких загадок — це блискавичний безперешкодний прорив росіян із Криму в Херсонську область, досить несподіваний, бо вузький перешийок, що з’єднує Кримський півострів з материковою Україною, експерти вважали непрохідним, якщо вміло організована оборона.

    Як колись, горіти і п’яніти,
    Шоломом п’ючи,
    І життя наопашки носити
    На однім плечі.

Олег ОЛЬЖИЧ,
«Давнім трунком, терпкістю Каяли…»

Як написати про смерть воїна?.. Як розпитувати матір про сина, котрого вже нема на цім світі?..

Коли розумієш: скільки б не минуло часу, хоч кілька місяців, а хоч кілька років, а він усе перед очима недремної материнської пам’яти… Хіба от розмовляти як про живого… А розмова дедалі важча: смерть мовчкома стоїть посеред цього спілкування… Стоїть за плечима кожного. Здається, всі ми звикли до цього за час війни, та й саме слово це стало вагомою часткою людського життя нашого — життя всієї української людности, яка мусить змиритися з тим, що війна забирає все-все і саме життя, й ні на що не зважає. І на це нема ради. Хоча насправді є: вона — у вмотивованості тих, хто пішов першим навстріч ворогові, і тих, хто відтоді приходить їм на заміну…

Історія  Івана  та  його  побратимів  від  Ігоря  Грабового

Щоразу з нетерпінням очікуємо кожну нову розповідь захарівчанина Ігоря Грабового про бойові будні та побратимів. З болем і щемом у серці вглядаємося в такі прості й прекрасні обличчя наших захисників, іноді — безмежно втомлені, іноді — безтурботні, але в будь-якому випадку — близькі та рідні.

Війна залишає свої відбитки не лише на землі, а й на людських обличчях — у зморшках, сивині, шрамах. Адже в кожній лінії на їхніх лицях, у кожній рані, в кожній сивій волосині живе історія мужності та безмежної любові до рідних, рідної землі! І ці історії мужності та відданості варто розповідати.

Історія воїна Дмитра Медзяновського, який повернувся з полону

Наталія Пірожок, торкнувшись долонями основи для нової маскувальної сітки, яку вже почали плести, тихо прочитала молитву. Прив’язала на край червоно-зелений браслетик-оберіг з ниток: невдовзі ця сітка захищатиме наших хлопців на передовій. Саме в цей момент до нас підійшла Ольга Задерей, головна спеці-алістка відділу зв’язків з громадськістю та ЗМІ Балтської міської ради, разом із чоловіком у військовій формі.

«Знаєте, хто це? Дмитро Медзяновський. Він нещодавно повернувся з полону…».

Зустріч супроводжувалося обіймами та непроханими слізьми. А в пам’яті одразу спливло відео, зняте росіянами, яке сколихнуло всю громаду. У ньому шістьох українських військовополонених допитують озброєні окупанти: ім’я, частина, місце проживання… Серед них — двоє балтян. Майже через два роки потому нарешті дочекалися одного з них — Дмитра Медзяновського.

…Він дуже схуд. Хоча й посміхався, але в очах — смуток з утомою. Відчувалося, що розмова про полон дається нелегко…

Головнокомандувач Збройних сил України генерал Олександр Сирський, перебуваючи на найважливіших ділянках східного фронту російсько-української війни, зокрема на Покровському напрямку, відзначив державними і відомчими нагородами особовий склад 68-ї Окремої єгерської бригади імені Олекси Довбуша. Формувалася ця бригада на Рівненщині, але в її складі захищають Батьківщину доблесні воїни з усієї України. З Одеси — також.

Серед нагороджених Почесним знаком «Хрест хоробрих» — старший солдат Ігор із позивним «Одеса», оператор відділення радіо-електронної боротьби з безпілотними літальними апаратам одного з підрозділів цієї бригади.

Позивний у захисника не випадковий: він моблізований на військову службу Приморським РТЦК та СП м. Одеси. Старший солдат із 10 вересня 2022 року до 22 липня 2023-го виконував бойо-ві завдання з відсічі збройної агресії російської федерації в оперативному підпорядкуванні ОТУ «Хортиця», а згодом і до тепер — на Лиманському напрямку.

Служби безпеки України оприлюднила деталі унікальної спецоперації, проведеної у ніч із 5 на 6 грудня.

Тієї ночі група морських дронів СБУ «Sea Babу» вступила в бій з російськими вертольотами, літаками та патрульними катерами «Раптор», які намагалися їх перехопити.

Творчий вечір з військовим і письменником В’ячеславом Раєвським

Чому військові під час війни звертаються до муз? Хтось — інтуїтивно, як запевняють психологи, через терапевтичний ефект мистецтва і письменства зокрема, що допомагає упорядкуванню думок та емоцій. Хтось — заради добре усвідомленого бажання поділитися досвідом із менш досвідченими побратимами та широким загалом у час випробувань нашої держави на міцність.

Давні греки нам підказують: богиня пам’яті Мнемозіна — це мати де-в’яти муз. Окрім покровительок різних напрямків літератури, серед доньок Матері пам’яті — муза історії Кліо і муза жертовності й патріотизму Калліопа. Українських воїнів на передовій відвідує навіть муза танцю Терпсіхора, яка уособлює зв’язок із рідною землею і культурою та абсолютну гармонію рухів душі й тіла. Напевне, саме тому імпровізовані танці наших захисників у повному екіпіруванні «вірусяться» у соцмережах, неабияк піднімаючи бойовий дух і «солістам», і побратимам, і рідним.

За постійну підтримку, партнерство та сприяння підвищенню боєздатності Третьої окремої штурмової бригади Одеська міська рада отримала Подяку від командира легендарного підрозділу Андрія Білецького.

А ще міській раді в особі її голови Геннадія Труханова вручили прапор Третьої штурмової з підписами бійців, повідомив офіційний телеграм-канал мерії.

(Закінчення. Початок у номері за 15 лютого)

Командувач Об’єднаних сил ЗСУ

Юрієві Содолю 53 роки, народився в Чугуєві на Харківщині. Є вихідцем з родини військових: дід, батько та тесть — артилеристи. Двоє синів Юрія Содоля, як зазначає «АрміяInform«, також військові. Закінчив Сумське вище артилерійське командне училище та Національний університет оборони України (Київ). Герой України, генерал-лейтенант. До призначення на нинішню посаду був командувачем Морської піхоти України.

10 лютого на сайті Президента України з’явилося повідомлення про нараду глави держави з військовим керівництвом. На опублікованих фото Володимир Зеленський стояв оточений генералами та комбригами, більшість яких уже встигли охрестити командою нового головнокомандувача Олександра Сирського.

Частина з генералів на цьому фото й справді вже призначена на посади в Генеральному штабі ЗСУ. Частина, як твердять джерела «УП» (pravda.com.ua) у військових колах, буде призначена на нові пости згодом. Однією з головних інтриг є те, на яку посаду стане комбриг 93-ї бригади Павло Паліса.

«Борман», такий позивний Георгія, у цивільному житті займався прокатом машин. Хоч і закінчив Одеський ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою, пов’язувати своє життя зі службою в армії не планував. Але з початком повномасштабного вторгнення рф на нашу землю вже другого дня став до лав 122-ї окремої бригади Територіальної оборони ЗСУ.

Сьогодні він пильно стежить за небом, захищаючи нас від нальотів ворожих безпілотників.

Двадцятисемилітній Максим Чечик із Борсуків (Балтська громада) двічі йшов захищати незалежність рідної країни. Спочатку — у зоні АТО, а потім — під час повномасштабного вторгнення. Рішення повернутися на фронт він ухвалив у день свого народження — 24 лютого 2022 року. Хоча після першого важкого поранення наприкінці 2019-го став військовим пенсіонером.

Пішов до військкомату, не роздумуючи

«Коли все почалося (24 лютого), у мене був день народження. Я саме повертався додому після реабілітації й потрапив під обстріл. І хвильки не роздумував: просто пішов до військкомату, хоча є військовим пенсіонером. Мама й дружина спочатку намагалися мене стримати. Але ж мої побратими повернулися на фронт...».

Потай від рідних пройшов комісію. Результат був не дуже втішним, тому у військкоматі довелося наполегливо попросити, аби таки відправили на фронт. У свою частину (окрему 28-у механізовану бригаду імені Лицарів Зимового походу. — Ред.) не зміг потрапити. Тож служить у 57-й.

Другий день народження і медаль від Помпео

Це сталося 27 грудня 2019 року, коли на лінії фронту під Мар’їнкою, де мали б дотримуватися «режиму тиші», з боку ворога пролунав постріл снайперки. Чому снайперки? Бо військові з досвідом бойових дій знають: ворожі снайпери-чоловіки цілять у груди й голову, жінки ж, як правило, — нижче пояса.

У нашій 65-й бригаді служать люди різного віку, професій і національностей. Незалежно від свого віросповідання і мови, якою спілкуються щодня, вони гідно стоять на захисті української незалежності й виконують свій солдатський обов’язок. Адже Україна — це наш спільний дім, й обов’язок його захищати — честь для кожного справжнього чоловіка, вважає майор ЗСУ Тигран Антонян.

Здається, від уваги цього колоритного офіцера у стилі Еркюля Пуаро не сховається нічого, що погано впливає на психологічну обстановку у бригаді. Ще б пак: у минулому Тигран Арташесович (до речі, самбіст) працював в одеському карному розшуку, а потім — приватним детективом.

Психолог за натурою, він служить в управлінні морально-психологічного забезпечення бригади і допомагає бійцям підвищувати бойовий дух. По-одеськи, з гумором і з вірменським акцентом.

— Як я сюди потрапив? Я ж — військовий, маю відповідну освіту, служив за спеціальністю і постійно проходив перепідготовку, був у резерві. А взагалі-то мене призвали по мобілізації. За віком міг і відмовитися від служби, але кажу: «Якщо всі відмовляться, то хто піде воювати?». Як мінімум один чоловік із сім’ї має іти захищати свою родину. Правильно кажу?

Після підготовки ми потрапили сюди, на Запоріжжя. Моя основна робота — вивчати та підвищувати морально-бойовий дух воїнів. Люди вже дещо втомилися після року на фронті, та й служать у нас переважно мобілізовані, а не кадрові військові. Працюємо з бійцями, визначаємо, хто реально боїться іти на передню лінію, хто бунтує, а хто просто психологічно виснажився; провідуємо наших поранених і хворих у госпіталях; переконуємо, мотивуємо, підтримуємо тих, хто цього потребує.

У вівторок, 9 травня, в Одесі погасили серію марок «Укрпошти», присвячену «Гвардії наступу» МВС.

Церемонія відбулася в обласній військовій адміністрації. Участь у ній взяли, зокрема, т.в.о. начальника ГУ НП в Одеській області полковник поліції Іван Жук, начальник Південного Одеського територіального управління Національної гвардії генерал-майор Олег Підлубний, начальник Південного регіонального управління Державної прикордонної служби генерал-майор Сергій Мул та ін.

Верховна рада ухвалила зміни до законодавства, які дозволяють військовим з реальним бойовим досвідом стати офіцерами навіть без необхідної для цього профільної освіти. Нижче — короткий пояснювальний текст, який допоможе читачам краще розібратися у цьому питанні.

Здобути звання офіцера тепер можна без військової освіти

Сержанти і старшини з бойовим досвідом під час воєнного стану зможуть стати офіцерами навіть без необхідної для цього військової освіти. Відповідні зміни до закону «Про військовий обов’язок і військову службу» народні депутати ухвалили ще 20 березня, наразі законопроєкт очікує на підпис президента. Аналітики Центру спільних дій пояснили, чому потрібні ці зміни і якими будуть вимоги до майбутніх офіцерів.

14 квітня, у дев’яту річницю заснування батальйону патрульної служби поліції особливого призначення «Шторм», воїнів цього спецпідрозділу привітав і вручив почесні нагороди виконуючий обов’язки начальника Головного управління Національної поліції в Одеській області Іван Жук.

З перших днів вторгнення російських військ на територію України «штормівці» разом з військовослужбовцями захищають суверенітет та територіальну цілісність нашої держави. Із 2014-го — беручи участь в Антитерористичній операції та Операції об’єднаних сил, а з 24 лютого 2022-го — в повномасштабній війні.

Важко писати про світлу людину, знаючи, що з нею вже ніколи не зустрінешся, ніколи не обнімеш, не потиснеш руку. А з іншого боку — про кого тепер і писати, як не про світлих?! Тим паче, що стає все очевиднішим: триває важка війна, і наші людські втрати відчутні. Путінська росія лише тоді буде в програші, коли навчимося швидко компенсувати людські втрати. А це можливо тільки за рахунок залучення нових людей, безпрецедентно активної роботи з молоддю. І ключовим фактором тут є інформація.

Шляхетні бандерівці з узбецьким корінням

Валентин Шермірзаєв на війні носив козацький оселедець і мав позивний «Бандера». І це попри те, що його малою батьківщиною було село Можняківка Новопсковського району Луганської області. Дивлюся на карту: та тут же росія зовсім поряд! До того ж і Новопсковськ — назва далеко не козацька. І прізвище у Валентина узбецьке — Шермірзаєв. То звідки у таких непростих луганських умовах беруться козаки з позивним «Бандера»?

В’ячеслав Тихомир — родом із села Кислиця Ізмаїльського району. На військовій службі — з 2019 року, а 24 лютого 2022-го зустрів ворога на блокпосту під Маріуполем. Про оборону міста Марії, побратимів і болючі втрати, мужність і щоденну звитягу оборонців «Азовсталі», про полон в Оленівці та свої життєві цінності він розповів в інтерв’ю «Інтенту» (https://intent.press).

Нацгвардієць В’ячеслав проходив контрактну службу, до завершення контракту залишалося кілька місяців. Але почалася повномасштабна війна. До того бував в ООС, щоправда, участі у бойових діях не брав. Попри те, що військові мали проходити регулярні навчання, так склалося, що реально солдат Тихомир, який був гранатометником, жодного разу з цієї зброї не стріляв. Перший бій, у якому довелося відразу ж опановувати гранатомет, стався в його житті 2 березня 2022 року.

Прикордонник Микита Жур’ян з острова Зміїний перебував у полоні з першого дня війни. Його звільнили 24 листопада 2022-го. Після реабілітації повернувся додому на Одещину 25 грудня.

Про те, що йому довелося пережити у полоні, читайте нижче.

Трансфери бранців

24 лютого всіх захисників острова Зміїний окупанти повантажили на буксир «Шахтёр» і доставили до Севастополя. Там утримували у казармі військової комендатури два тижні. Після цього прикордонників та морпіхів відправили літаком до Курська. А звідти, прямо з аеродрому, — в Бєлгородську область, у СІЗО, що у місті Старий Оскол. Там утримували місяць. Потім — чотири місяці за ґратами у виправній коло-нії у Валуйках. А вже звідти переправили до виправної колонії, що в Алексєєвці. Спочатку всіх захисників з острова Зміїний утримували разом, але за деякий час розділили. Де перебувають десятеро прикордонників, наразі не відомо.

На Одещині відбувся «Ярмарок вакансій для вмотивованих патріотів України».

Працівники Національної поліції, Національної гвардії та Державної прикордонної служби розповідали громадянам, готовим захищати Батьківщину зі зброєю в руках, про формування штурмових бригад МВС «Гвардія наступу», влитися в лави яких можуть добровольці.

Командир роти зведеного батальйону Національної поліції «Цунамі», попри поранення, які отримав під час виконання бойових завдань, продовжує нести службу в південних областях нашої держави.

Валерій Юлдашев довгий час працював в управлінні кадрового забезпечення ГУ НП в Одеській області, а в 2016-у, після того, як був створений батальйон патрульної служби поліції особливого призначення «Шторм», перейшов до спецпідрозділу і виконував покладені на поліцію завдання в зоні проведення Антитерористичної операції та Операції об’єднаних сил. Його підрозділ провадив фільтраційні заходи на блокпостах, контрдиверсійні операції, бойові завдання на лінії зіткнення з ворогом.

(Із серії «Українські козаки ХХІ століття»)

Із кінця 2015 року я почав збирати до окремої папки фотознімки бійців АТО, які на передовій повідрощували собі козацькі оселедці. Виявляється, це не такі вже й поодинокі випадки.

А якщо до оселедця й розкішних чорних вусів додати вишиванку та бандуру? Уявіть собі — і таке траплялося! А коли ще й кулемет чи гранатомет поряд? Одне слово, на знімках виходило дуже героїчно й колоритно.

Ще два роки тому Микола працював водієм маршрутки, а сьогодні у його вже військовій біографії — бої під Гостомелем, Бучею, Ірпенем та Старими Петрівцями.

Війну він зустрів в одному з навчальних закладів Держприкордон-служби, де вдосконалював свої навички. Захисники одразу ж зайняли позиції для відсічі ворога.

МВС розпочало формування штурмових бригад «Гвардія наступу». Ці бригади, до яких можуть вступати добровольці, націлені на посилення Сил оборони та звільнення окупованих територій України. Про це в ефірі «Єдиного телемарафону» заявив міністр внутрішніх справ Ігор Клименко.

«Рішення створити штурмові бригади було прийнято нашими працівниками, які мають достатньо люті, щоб бити ворога. Багато наших військовослужбовців, які боронили і боронять нашу країну, вийшли з ініціативою набрати людей у такі підрозділи. Тому й ухвалили рішення, що всіх, хто бажає, хто є патріотом, хто втратив домівки або рідних через війну, об’єднати в такі бригади. Ми вже почали формувати підрозділи, націлені на те, щоб звільнити наші території і стати на міжнародно визнані кордони. Це наша найближча мета», — підкреслив Ігор Клименко.

56 офіцерів завершили навчання в пілотному проєкті Сил територіальної оборони ЗСУ «Вишкіл капітанів».

Упродовж шести тижнів командири рот, взводів та офіцери штабів батальйонів з усіх регіонів України вивчали процедури ухвалення військових рішень, ділилися бойовим досвідом і розвивали свої лідерські навички. Курс відбувся за підтримки благодійних фондів «Повернись живим», Spirit of America («Дух Америки») та уряду Великої Британії, який допоміг з підготовкою інструкторів.

— Слава Україні! Ви на місці?

— Героям слава! Так, як завжди.

— Скоро буду…

Так, без зайвих слів, без представлень чи запрошень, як свій, домашній, може забігти будь-коли до нас, у «Чорноморку», Василь Іванович Дяченко.

Поранений Олександр Бабій із Кричунового бореться за життя

Внаслідок отриманого на війні важкого поранення мужнього бійця паралізувало, і йому терміново потрібні гроші на реабілітацію.

Олександру 32 роки. До війни працював в освітянській сфері. Коли 24 лютого росія посипала на мирні міста України свої смертоносні ракети, молодий чоловік не вагаючись пішов у військкомат і вже о другій ночі наступної доби разом з іншими добровольцями вирушив у розташування військової частини. Оскільки відслужив строкову у прикордонних військах, був призначений командиром відділення 35-ї окремої бригади морської піхоти імені контр-адмірала Михайла Остроградського.