Матеріали з рубрикою «Мистецство»

Переглядів: 140

Концерт-присвята Вчителеві

Пам’ять про свого Вчителя, вшанування його педагогічного таланту, повага та любов до його творчої особистості — все це сповна відчули присутні на меморіальному концерті, присвяченому професорові Одеської національної музичної академії імені А.В. Нежданової Ігореві Сухомлинову, ініціатором якого стала його випускниця, лауреатка міжнародних конкурсів, доцентка кафедри спеціального фортепіано Катерина Єргієва.

Символічно, що цей концерт відбувся саме в день народження Ігоря Івановича — видатного музиканта, кандидата мистецтвознавства, який багато років завідував кафедрою спеціального фортепіано.

Учень М.І. Рибицької (у консерваторії) та Г.Г. Нейгауза (в аспірантурі) він, у свою чергу, підготував чимало справжніх професіоналів, які продовжували і продовжують справу свого Вчителя як в Україні, так і за кордоном. Серед них — заслужені діячі мистецтв О. Бугаєвський, В. Семенов, Ю. Ракул, Г. Попова; заслужені артисти О. Зайкова, Т. Книшова, Ю. Кузнецов; лавреати республіканських та міжнародних конкурсів І. Парада, В. Куусіку, В. Кочнєв, авторка цих рядків та багато інших.

Під час пам’ятного заходу на честь Ігоря Сухомлинова прозвучало багато теплих слів від його колишніх студентів — викладачки-методистки ОФКМ імені К.Ф. Данькевича Д. Пашковської, члена асоціації педагогів музики штату Каліфорнія (США) Д. Резнік, а також у виступі старшого викладача ОНМА імені А.В. Нежданової, концертмейстера Одеського національного академічного театру опери та балету І. Паради, які пригадали багато цікавих фактів зі свого спілкування з Учителем.

Переглядів: 188

І вижити, і перемогти

Коли вперше побачив картину київського художника Олександра Мельника «Перемога» (2023), то був вражений тим, наскільки вона співзвучна з моїм баченням війни.

Автор взяв за основу скульптуру Ніки Самофракійської, яка зберігається в Луврі. Нагадаю, що її знайшли на острові Самофракія у 1863 році. Без обох рук і без голови. Попри те, вона й досі вважається (і вважатиметься) найдосконалішим шедевром, який символізує Перемогу. У силуеті богині стільки життя, сили, пориву, стрімкості, що, здається, вона зустрічає вітер на корабельному носі.

Переглядів: 187

Філігранні офорти Геннадія Гармидера

В Одеській обласній універсальній науковій бібліотеці ім. М.С. Грушевського відкрилася виставка пам’яті Геннадія Гармидера — відомого українського художника, графіка, живописця, ілюстратора.

Основна тема творчості митця — Одеса у різні періоди її існування (від початку ХІХ століття і до сьогодення). Він оспівував архітектуру нашого міста на живописних полотнах і графічних аркушах. Але найбільше вражають його офорти, на яких з філігранною витонченістю передано атмосферу «перлини біля моря».

Переглядів: 237

«Худграф» крізь час

Феєрична виставка «Худграф — 60 років» з нагоди круглої дати художньо-графічного факультету Південноукраїнського національного педагогічного університету ім. К.Д. Ушинського увійде в історію як одна з найяскравіших подій мистецького життя Одеси «воєнного часу» й наймасштабніша імпреза в житті цього закладу.

Виставка під такою лаконічною назвою, відкриття якої відбулося 14 березня, — це ще й вихід на ширший, новий арт-майданчик. Нагадаю, якщо заходи десятирічної давнини мали переважно корпоративний характер, то теперішній, який зібрав кілька сотень зацікавлених, відбувається у стінах престижного залу «Уніон» завдяки підтримці міської ради. Серед присутніх — не тільки викладачі, студенти і випускники, а й колекціонери, галеристи, мистецтвознавці, журналісти.

Переглядів: 340

Життя в окупації — це щоденний вибір

На якій дії в залі має постати тиша? Не в одну мить, а поступово. Це вкрай важливо. Бо якщо глядачі замовчать одночасно — значить це спеціально запланована сцена, яка має відповідну мету. А ось коли завмирає людина за людиною — це вже тонка гра між емоціями та усвідомленням, і де наступає переламний момент — кожен глядач обирає сам.

Саме такою була прем’єра вистави «Молочайник» в Одеському театрі юного глядача ім. Юрія Олеші (про неї «ЧН» уже писали у номері за 14 березня. — Прим. Ред.). П’єса написана драматургинею і журналісткою, уродженкою Херсонської області Оксаною Гриценко, а постановку здійснив херсонський режисер Євгеній Резніченко. Акцент на малій батьківщині творчого дуету робиться недаремно, адже це зіграло свою роль у постановці.

Переглядів: 207

Світлини, що лікують душу

У центрі Болгарської культури відкрилася щорічна виставка «Салон художньої фотографії 2024», підготовлена Одеською обласною організацією Національної спілки фотохудожників України.

— Вперше за три роки — то карантин, то війна — ми показуємо виставку не віртуальну, а реальну, — ділиться своєю радістю фотохудожник Олег Куцький. — Мене це дуже тішить. Відкриття виставки — свідчення того, що життя триває. Ми сьогодні живемо і працюємо лише завдяки тому, що хтось на фронті нас захищає, і в мене нема інших слів, крім слів вдячності воїнам ЗСУ. У цей непростий час ми повинні жити, творити заради миру, заради життя на землі.

Переглядів: 229

Наш музичний генетичний код

Найвибагливіших епітетів замало буде для цього концерту, що відбувся в Одеській національній опері 9 березня, саме в день 210-ї річниці Тараса Шевченка.

…Так нестерпно захотілося української музики… З терпким присмаком старовини, музики рідкісного звучання, і добре знаної нами, й захованої в часі.

— Часом не надто відомої навіть музикантам, — продовжує розмову авторка проєкту і режисерка-постановниця цього дійства Тетяна Подерська, заслужена працівниця культури України. — Запраглося несподіваних відкриттів, якогось дива, музики, давно чутої, а може, й зовсім незнаної. А можливо, й не виконуваної ще на цій сцені. Не надто відомої навіть музикантам…

Переглядів: 206

Тотальність влади і невинність погляду

Нещодавно у PinchukArtCentre відкрили масштабну виставку «Олександр Ройтбурд. Теорема влади», що зібрала роботи художника з приватних колекцій — від зовсім ранніх, початку 1980-х, до останніх його творів. Експозиція, поділена на п’ять залів, зайняла два поверхи артцентру. Структурована за різними проявами відносин між митцем і владою, вона є розлогим коментарем до постаті Ройтбурда — і як художника, і як функціонера, і як особистості.

Якщо оглядати виставку в передбаченому організаторами порядку, то входиш в експозицію через біографічний зал «Влада художника». Він присвячений кар’єрним і соціальним досягненням Ройтбурда: тут зібрані фото, листи й документи з персонального архіву митця. З них можна дізнатися про його численні знайомства з людьми, наділеними владою в різних сферах, і про власний шлях до владних повноважень. Зокрема про те, що він став одним із перших українських художників, запрошених в основний проєкт Венеційської бієнале — це зробив у 2001 році першовідкривач кураторства як окремої професії Харальд Зееман. Або про те, що Ройтбурду довелося виборювати посаду директора Одеського художнього музею — і в цьому його підтримав цілий Культурний майдан в Одесі, до якого долучилося багато впливових персон, як-от експрезидент Грузії Міхеїл Саакашвілі чи мер Львова Андрій Садовий. Про те, що, зрештою, Ройтбурд сам пішов у владу і став депутатом Одеської обласної ради. Чи що він підтримував на президентських виборах Петра Порошенка (й одержав від нього лист подяки) і критикував кандидатуру Володимира Зеленського (який, утім, підписав указ про присвоєння Одеському художньому музею імені Олександра Ройтбурда).

Переглядів: 247

Про потойбіччя з висоти любови

Прем’єрна вистава «Перевізник» за п’єсою драматургині Анни Яблонської в Одеському академічному українському музично-драматичному театрі ім. Василя Василька

Вона любила життя і вірила в свій талант, черпала з нього, як зі щедрого джерела, повними пригорщами — наче вмиваючись живою водою, і це було те рідкісне відчуття його наповнености й сили, що вело її шляхами творчости протягом усього відведеного їй недовгого життя… Його продовжують усі ті, кого встигла покликати до життя своєю уявою.

…Укласти угоду зі Смертю.

Перевезти на той берег те, що найдорожче, й повернутися назад, і самому відродитися — для життя, для любови, для відродження віри у справжність…

Переглядів: 262

Мстислав ЧЕРНОВ: «Я хотів би, щоб цього фільму не було»

Стрічка «20 днів у Маріуполі» про облогу міста російськими військами в лютому-березні 2022 року отримала нагороду «Оскар» у категорії «Найкращий документальний фільм». Це перша українська робота, удостоєна найвищої відзнаки у світі кіномистецтва. Автори — фотожурналісти Мстислав Чернов, Євген Малолєтка і відеопродюсерка Василиса Степаненко.

Здавалося б, цей результат передбачуваний. До «Оскара» стрічка «20 днів у Маріуполі» визбирала призи чи не всіх фестивалів. Лише місяць тому здобула нагороду Британської академії кіно і телевізійних мистецтв (BAFTA). Торік авторів удостоїли Пулітцерівської премії в номінації «За служіння суспільству». На Батьківщині їх також пошанували: «20 днів у Маріуполі» отримали Шевченківську премію в категорії «Публіцистика, журналістика».

Переглядів: 313

Мистецька присвята Шевченку

Кожного року у ці березневі шевченківські дні одеські художники немовби звітують творчими здобутками перед своїм, сказати б, патроном. Адже Тарас Григорович починав художником і залишався ним до кінця своїх днів.

Звітують не лише власними творами, а й, передовсім, своєю життєвою позицією, своїм розумінням й усвідомленням високої місії українського митця. Таке ось нині стоїть перед ними особисте завдання. Можливо, і цілком зрозуміло, що в інших країнах трохи інакше з цим. Наша країна — особлива. Навіть з проголошенням Незалежности не припинялася боротьба народу за власну ідентичність. Сьогодні, в часі цілком очікуваної, а все ж несподіваної жорстокої агресії московитів, ця боротьба набула найбільшої гостроти. Саме проблема національної ідентичности цього разу стала визначальною темою і виставки, що експонується у залі по вул. Торговій, 2, і виступів запрошених відомих у місті гостей. До речі, виставка триватиме до 27 березня, тож кожен охочий може ознайомитися з представленими на ній творами.

Переглядів: 262

«Ми дочекаємось! Ми вміємо чекати»

«Молочайник» — п’єса сучасної української драматургині Оксани Гриценко, написана минулого року про події 2022-го на рідній Херсонщині, — на сцені Одеського театру юного глядача. Режисер-постановник — Євгеній Резніченко.

Театр визначив жанр своєї вистави як трагікомедію. Сміх крізь сльози? Це характерно не лише для нашої літератури, це притаманне й нашій ментальності. Інакше було б часом дуже непереливки. Так і тримаємось, дивуючи багатьох у світі. «Ми дочекаємось! Ми вміємо чекати», — каже у фінальній сцені головна героїня на ім’я Мама. Символічне ім’я…

Переглядів: 254

З любов’ю до краси

В Одеському музеї західного і східного мистецтва, як уже повідомляли «ЧН» (див. номер за 8 лютого), експонувалася пам’ятна виставка робіт відомого українського фотохудожника, полеглого торік у Бахмуті героя-захисника Дениса Кривого «Краса Бузького Гарду».

Національний парк «Бузький Гард» входить до списку семи природних див України. Історія його тісно пов’язана з діяльністю Війська Запорозького. Саме тут розташовувався Гард — адміністративний центр Буго-Гардівської паланки. А неподалік проходив кордон трьох держав: Речі Посполитої, Російської та Османської імперій.

Переглядів: 229

«731 день та 8 років війни»

Під такою назвою 24 лютого у Всеукраїнському центрі болгарської культури в Одесі відкрилася виставка робіт відомого фотомайстра, члена Національної спілки фотохудожників України Бориса Бухмана.

Співпрацюючи зі Збройними силами України, автор відвідав найнебезпечніші райони Донеччини, Миколаївщини, Херсонщини, зафіксувавши як воєнні будні і звитягу наших військових, медиків, волонтерів, так і життя цивільного населення на цих територіях. Звісно, не обминув увагою і рідну Одещину.

Переглядів: 199

У зморшках закарбована війна

Цими днями редакція «Чорноморських новин» отримала несподіваного листа. «Ваша постійна читачка з Херсона Тамара Качаленко (творче псевдо Vita Black)» — саме так відрекомендувалася авторка листа, до якого додала серію робіт, створених під звуки вибухів та повітряних тривог, і власну світлину з цими роботами.

«Херсон ще живий, бореться, творить та вірить у Перемогу!», — наголосила пані Тамара, поділившись власним творчим кредо, міркуваннями про обпалене війною сьогодення й окресливши свій мистецький шлях. Отож — їй слово.

«Життя прожити — не поле перейти». У сьогодення ця народна мудрість набуває нового звучання. Непорушним залишається зв’язок між поколіннями, коли онуки навчаються життєвої мудрості у своїх стареньких бабусь чи дідусів.

«Тільки старі та діти бачать те, що не помічає більшість людей… Старечі зморшки — це найгарніші письмена життя, за якими діти навчаються читати…» — як влучно сказав відомий французький письменник-романіст Марк Леві.

Війна теж пише свою повість на обличчях людей, вкарбовуючись зморшками та передчасною сивиною. Оскільки старі та діти — найвразливіші верстви суспільства, то війна залишає на них особливо жорстокий слід.

Переглядів: 265

Незрима магнітуда Степанівки

Через товщу історії пробиваються голоси минувшини і нагадують про колись квітучі «дворянські гнізда», як, наприклад, заміський маєток харизматичного Миколи Дмитровича Кузнецова (1850—1929). Мова про Степанівку, село у Лиманському районі, що за якихось 40 кілометрів від Одеси. Подібні напівзабуті садиби ще зберігають ознаки своєї автентичності і здається, що ці давно осиротілі стіни старого одноповерхового будинку раді вібраціям людських голосів, які час від часу порушують їх столітній сон.

Про це пам’ятне місце нагадали організатори виставкової акції «Пленери у старовинній садибі», яка 19 лютого зібрала місцеву інтелігенцію в галереї «Золотий Янгол» Одеського обласного благодійного фонду реабілітації дітей-інвалідів «Майбутнє» (куратор Сергій Сєдих).

Переглядів: 255

Час обирає своїх героїв

Уявляємо собі наших захисників не лише у важкому військовому обладнанні — в шоломах, бронежилетах, у всьому необхідному, часом — людьми особливими. А вони ж, назагал, такі самі, як ми. Кожен зі своїм бекграундом і своїми мріями, відкладеними до перемоги, яка також поки що у мріях. Секрет у тому, що ми бачимо їх очима художника. І це, звісно ж, отой секрет Полішинеля, як мовиться.

Та чи насправді в усьому такі самі? Щоб зрозуміти це, треба подивитися виставку Ольги Погрібної у художній залі по вул. Торговій, 2.

Окрім права на правду, мистець має право на, так би мовити, особисту ідентифікацію з героями свого часу, який — той час — відображає у своїй творчості. Маляр, кінематографіст, літератор… Крізь особливу оптику свого таланту він/вона прозірливо бачить те, чого не бачимо ми. Бачить мрію в очах тих, кого змальовує — у важкому обладнанні, в шоломах та бронежилетах, у всьому необхідному — там, де щохвилини чатує смертельна небезпека, де світ стає обертом і земля сама злітає до неба, наче просить у нього захисту.

Переглядів: 275

Безперервна мелодія

«Ренесансно-барокові» зали Одеського музею західного і східного мистецтва привітно розкрили свій простір 150 творам нового бенефіціара — народного художника України і громадського діяча Анатолія Горбенка, який 8 лютого таким творчим звітом відзначив своє 80-ліття.

Коли твоєму незаангажованому зору відкривається добротний живопис, написаний так, як за законами виду й жанру, зі знанням технології зроблена хороша річ, то тебе охоплює відчуття причетності до справжнього мистецтва. Виникає бажання розтягнути в часі мандрівку залами, але вже без натовпу, знайти «свої» акценти, аби подовжити пережиту тиху радість і моральне задоволення від побаченого.

Щоб краще зрозуміти феномен митця, якого ось уже сімнадцятий рік більшість знає як невтомного керівника одеської спілки художників, спробуємо дещо абстрагуватися і роз-глянути його творчість у ширшому контексті. В експозиції домі-нантним є пейзаж. Авторові цих великоформатних полотен притаманний тісний зв’язок із природою, яку він тонко відчуває і з великою любов’ю не просто передає — він її оспівує. Картину важко описати словами, вона постає перед нами в гармонії фарб і ліній, викликаючи певний душевний стан і залишаючи в пам’яті образ, який у словах втрачає контури. На ці думки наводить і метафорична назва виставки — «Подих моря у співах степу».

На пам’ять спадають слова нашого вчителя Валерія Гегамяна, який казав, що «писати — це як співати». Він збуджував у серцях учнів пафос пристрасного служіння мистецтву, недолюблював кар’єристів; не був ні представником богеми, ні художником-чиновником, закутим у мундир, а, швидше, художником-мислителем й аскетом. Спілкування з такою особистістю не проходить безслідно.

Переглядів: 198

Зачудований світ Анатолія Горбенка

Анфілада чотирьох зал Одеського музею західного та східного мистецтва ледь умістила велику персональну виставку — понад 150 робіт — Анатолія Горбенка, очільника Одеської обласної організації НСХУ, народного художника України, з нагоди його 80-річчя.

Життя творить мистецтво чи мистецтво творить життя? Вочевидь, істинним є перший постулат. Творчість Анатолія Горбенка одразу в такому обсязі неспростовно доводить це. Так, мистець зображує життя в його цілком реальних проявах, і це цілком реальне життя через портал його бачення, його сприйняття дійсности постає перед нами на його картинах немовби осяяним уже іншим світлом, постає вже немов умитим чистими променями цього світла, що струменить з відкритої для світу душі мистця.

Переглядів: 257

Неповторний погляд фотохудожника-героя

В Одеському музеї західного та східного мистецтва 3 лютого відкрилася виставка робіт фотохудожника Дениса Кривого, який у травні минулого року загинув у Бахмуті.

До війни Денис Кривий був натуралістом, знімав природу, друкувався в «National Geographic Україна», перемагав у багатьох міжнародних конкурсах і входив у топ-100 фотографів світу. Він по-особливому вмів бачити природу у всьому її розмаїтті, зауважувати такі деталі, які може помітити лише справжній художник.

Переглядів: 249

Візуальні пазли й апокаліптичні фантазії

У Культурному центрі Посольства України у Франції відкрилася виставка картин одеського художника Ігоря Гусєва під назвою «Високоточна любов, або Третя світова війна».

В експозиції представлені роботи, в яких авторське бачення підриву росіянами Каховської ГЕС доповнюється баченням штучного інтелекту. До уваги глядачів і нові малюнки із щоденника художника «Третя світова війна», які він створює на обкладинках старих книжок, змінюючи або доповнюючи деталями за допомогою мемів.

Переглядів: 290

«Від моря до моря». Фактор війни

26 січня на платформі Одеської обласної організації НСХУ стартувала виставка акварелі — прелюдія міжнародної та всеукраїнської бієнале «Море акварелі» (куратор А. Кравченко).

Більше 70 творів у цій популярній техніці сформували різноманітну експозицію, яка в перспективі автоматично стане одеським сегментом масштабнішої фінальної імпрези в Центральному будинку художника (Київ). Тож запрошуємо усіх, кому не байдужий стан вітчизняного мистецтва у цій царині, відвідати виставку, розгорнуту у великому залі спілки (вул. Торгова, 2).

Переглядів: 280

Раптове-нераптове диво акварелі

Акварель (італ. — лат. — вода) — водяна прозора фарба, має тонко протертий пігмент та великий відсоток клейкої речовини (до клею додається мед, цукор, гліцерин). Виробляється у вигляді твердих плиток; напівм’яка — в керамічних ванночках (кюветках), м’яка — в тюбиках… Також аквареллю називається техніка малярства або твір, виконаний цими фарбами.

(«Образотворче мистецтво. Енциклопедичний ілюстрований словник-довідник». Упорядник — Анатолій Пасічний).

Переглядів: 261

«Прибрати геть не можна зилишити»?

На виставці творів художника Дениса Метеліна «Декомунізація» в Одеському національному художньому музеї

Комусь, можливо, вже набридло це слово, а для когось процес видається недостатньо активним. У художника Дениса Метеліна — свій погляд на проблему. Він трохи іронічний, часом з гумором, а бува, що й драматичний. Властиво, мистець, його творчість — це, як правило, позиція, це — ставлення.

«Прибрати геть не можна залишити» — це парафраз відомого вислову. Чи зроджується така дилема серед нашого поспільства — про це статистика не говорить. Ким апріорі може ідентифікувати себе обиватель, коли не фотографується навіть, а лише проходить попри монументальну — на віки утверджену тут своєю присутністю — величну постать графа на одеській демократичній Соборці? Губернатор краю, імперська назва якого нічим українським навіть не пахла? Та вже лишень одне це не залишає місця для ідентифікації себе українцем. У кращому випадку він лише гордо скаже, що він — одесит. Та одесит, звісно, не рязанець і навіть не пітерець. Або коли йде він колишньою Італійською вулицею, а його там стрічає дженджуристий денді з тростиною і в циліндрі? І річ тут зовсім не в постаті цього поета і не в його творчості. Це так само лише один з маркерів імперії, отого «руzzкого міра», який хоче утвердитись тут назавжди. Й робить це звичними для себе способами — крилатими ракетами.

Декотрі гадають собі, що війна обмине їх. Але ж ні, вона зачепить кожного в той чи інший спосіб. Пам’ятаємо той «прильот» до музею. Тепер вхід до експозиції виглядає дещо інакше, ніж раніше. Йдеш, минаючи знайомі інтер’єри, і наростає в душі якась тривога, непевність…

Переглядів: 339

Серед книжок і духмяної кави

Одеська художниця Тетяна Маслова, викладачка на художньо-графічному факультеті у Південноукраїнському національному педагогічному університеті ім. К.Д. Ушинського, виставила частину своїх творів у Книгарні-кав’ярні, що на вул. Катерининській, 77.

Часом трапляються в нашому житті несподівані збіги радісних обставин, витісняючи все інше та відгортаючи завісу людської долі. Цілковито фантастичним, емоційно наснаженим стало відкриття цієї невеличкої виставки, перетворившись на зворушливу зустріч, на вияв щирості та глибини почуттів.

Переглядів: 435

Вік пошуків і знахідок

Усміхаються зі стін великої читальні Одеської національної наукової бібліотеки квіткові натюрморти народної художниці України Галини Кравченко, академіка, кавалера ордена Княгині Ольги двох ступенів. А поміж ними — твори 19-річної Вікторії Кравченко, також випускниці — з відзнакою — художнього коледжу ім. М.Б. Грекова, нині студентки Київської державної академії декоративно-ужиткового мистецтва і дизайну ім. Михайла Бойчука, учасниці ХІІ Всесвітньої виставки акварелі в місті Фабріано (Італія), Всеукраїнської програми «Золотий фонд нації. Україна. Європа. Світ». Роботи молодої художниці — в музейних та приватних колекціях в Україні та поза нею.

Мати і донька.

Якщо душі наших найдорожчих десь поряд з нами невидимо — а ми здебільш віримо в це — і якщо пильно стежать вони, як ми тут, у житті своєму, без них і з ними водночас, і якщо ми з ними водно — як і за життя їх тілесного, — то душа Галини Кравченко просвітлено упокоєна. Її діти, її квіточки, котрих несподівано полишила в непорадну годину, пишно квітнуть у її саду, бережуть пам’ять про неї не лише в серцях своїх, а й у всьому тому, до чого покликала їх доля.

Переглядів: 257

Друге повернення

Якось так несподівано в Одесу повернулася із небуття, із забуття-непам’яті її невизнана свого часу донька і цілком можлива у майбутньому гордість Анна Яблонська…

У неокрайому безмірі мистецького центру Віри Холодної, який своїми розмірами (а того вечора — ще й нечисленністю, властиво, публіки, що мала би все-таки заповнити цей простір) нагадував ангар без літака, могло б навіть видатися, що от зараз ці такі прихильні до нас гості, зобачивши цю дрібку людей, розчаруються та з тієї гіркоти полетять назад у свою Прагу.

Переглядів: 343

«За Україну помолюсь»

6 жовтня в Одеській обласній філармонії ім. Давида Ойстраха відбувся авторський концерт Володимира Зубицького «За Україну помолюсь», присвячений 70-річчю композитора, баяніста і диригента, вихованця Київської національної музичної академії, учня М. Скорика (клас композиції) та В. Бесфамільного (баян).

У концерті, під орудою Дмитра Радика (1-е відділення) програму втілювали Національний одеський філармонійний оркестр (головний диригент і художній керівник, народний артист України Хобарт Ерл) і Народна академічна хорова капела імені Павла Чубинського (художній керівник Дмитро Радик, Київ).

Переглядів: 400

Перемогти в собі раба і стати лицарем

«Довбуш» крокує Україною, і не тільки. Одночасно відбувається широкий прокат фільму в Німеччині.

Історичну стрічку Олеся Саніна вже побачили жителі Львова і Києва, Чернівців та Івано-Франківська. Нині прем’єра — в Одесі.

Переглядів: 398

Форма в обіймах сфумато

До другої річниці від дня смерті Олексадра Ройтбурда (1959—2021) на могилі митця встановлено надгробний пам’ятник за моделлю скульптора і живописця Валерія Басанця та за безпосередньої участі скульптора Миколи Худолія.

Ця подія викликала у мене бажання розлогіше розповісти про творчість і художні принципи Валерія Лукича Басанця.

Сторінка 1 з 212»

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorski_novyny@ukr.net