Матеріали з рубрикою «Минуле і сьогодення»

5 серпня — один із кількох днів у році, коли ми вшановуємо пам’ять жертв сталінського Великого терору 1937—1938 років.

Саме 5 серпня 1937-го за наказом НКВС СРСР почала реалізовуватися постанова Політ-бюро ЦК ВКП(б) від 2 липня того ж року «Про антирадянські елементи», яка дала поштовх наймасовішим політичним репресіям сталінського режиму.

Культурні пам’ятки й надбання Криму Москва давно вважає частиною своєї історії. Хоча багато з них суперечать основним тезам російської пропаганди. Тоді їх або забувають, цілеспрямовано ігноруючи (як-от більшість усього, що пов’язане з історією кримських татар), або ж вони обростають чутками (пригадаємо хрещення Володимира в Херсонесі та, відповідно, «Крим — ворота християнства»).

У проєкті «Території культури», створеному в партнерстві з компанією «Перша приватна броварня», «Лівий берег» (https://lb.ua) зібрав головні міфи російської пропаганди про півострів, пов’язані з культурним контекстом.

День пам’яті жертв політичних репресій — щорічний національний меморіальний день в Україні, встановлений указом президента від 21 травня 2007 року для привернення уваги суспільства до трагічних подій в історії нашої країни, спричинених насильницьким впровадженням комуністичної ідеології, для відродження національної пам’яті, утвердження нетерпимості до будь-яких проявів насильства проти людства.

Цьогоріч, уже традиційно, в Одесі меморіальні заходи пройшли на Другому християнському кладовищі, де в 1937 році були поховані понад п’ять тисяч невинно закатованих одеситів, і на Західному кладовищі, біля місця, де у 2011-у було перепоховано тіла 1086 жителів Одещини, розстріляних НКВС у 1937—1938 роках і таємно захоронених на 6-у кілометрі Овідіопольської дороги.

Вивчаючи науково-літературну спадщину незабутнього одеського письменника, літературознавця і краєзнавця Григорія Дем’яновича Зленка (1934—2015), з цікавістю перечитав його книжку «Подорож у минуле: розповіді про пошуки і знахідки» (Одеса, «Маяк», 2019), де особливу увагу звернув на статтю «…Світу білого не випив», присвячену вшануванню пам’яті нині, на жаль, малознаного українського поета доби Розстріляного Відродження Аркадія Васильовича Казки (1890—1929). А в тогочасному літературному процесі то була досить помітна особистість.

Скажімо, ділячись своїми враженнями від цілком випадкової зустрічі в редакції «Літературної газети» в Києві з біографом і збирачем творів частково вцілілої поетичної спадщини А.В. Казки, літературним критиком Станіславом Тельнюком (1935—1990), до речі, батьком відомих виконавиць українських народних пісень — сестер Тельнюк, Григорій Зленко наводить спогад про те, що начебто славетний Павло Григорович Тичина (1891—1967) на схилі літ якось наголосив: «Я не знаю, чи був би я таким Тичиною, якби не дружба з Казкою…».

Указ Президента України № 17/24 «Про історично населені українцями території Російської Федерації» нарешті відкриває перспективу впровадження державної політики, спрямованої на налагодження зв’язків з українством на теренах його поширення за межами держави.

Указ передбачає створення плану дій щодо збереження національної ідентичності українців у Російській Федерації, в тім числі на історично населених ними землях, відновлення історичної пам’яті, вивчення наслідків насильницької русифікації українського етносу на території РСФСР, збір фактів і свідчень злочинів, вчинених проти українців тощо.

Як уже повідомляли «ЧН», нещодавно в Одеській обласній універсальній науковій бібліотеці ім. М. Грушевського відбулася презентація книжки Марини Гримич «Умерови. Історія однієї родини на тлі кримськотатарського руху у ХХ — ХХІ ст.», ініційована головою громадської організації «Кримські татари Одещини» Февзі Мамутовим.

Те, що зала була заповнена вщерть, зовсім невипадково. Комусь цікаво було почути розповідь про презентовану книгу, що так вдало поєднала документальний виклад із захопливими особистими історіями. Інші прагли зустрітися з натхненником її видання і головним героєм — заступником голови Меджлісу кримськотатарського народу Ільмі Умеровим, у житті якого, ніби в краплі води, віддзеркалилася доля всього багатостраждального, але нескореного народу.

Знищення пам’яті — інструмент геноциду. Так реалізовувала його в Україні росія імперська, потім — совєтська, а нині — путінська. Для неї важливо, щоб ті, хто зостався живим після спроб знищити все, не вважали себе українцями. Забули, що робило нас народом: мову, культуру, історію. Тому росіяни не лише вбивають українців, які чинять спротив перетворенню їх в «адін народ», а й винищують усе, що заперечує цю тезу: книги, пам’ятники, музеї…

Атака 1 січня 2024-го була спрямована супроти пам’яті про найбільш ненависних кремлю постатей: Степана Бандери і Романа Шухевича.

У ніч на 1 січня 2024 року російські війська здійснили низку терористичних обстрілів території України, внаслідок чого постраждали, зокрема, й пам’ятки історичного й культурного значення.

Так, у результаті атаки «шахедами» знищено близько 600 квадратних метрів покрівлі Львівського національного університету природокористування у містечку Дубляни, де навчався лідер ОУН Степан Бандера (105 років від дня народження якого минуло якраз у перший день 2024-го).

З  історії  формування  ЗСУ в  Одеському  регіоні

(Закінчення. Початок у номері за 30 листопада)

14 жовтня 1991 року

Вчора взяв участь у зустрічі в Одеському будинку офіцерів із полковником Віленом Мартиросяном, народним депутатом СРСР від Рівненської області у 1989—1991 рр., заступником голови Руху, першим головою «Союзу офіцерів України» (СОУ). Зустріч тривала 4 години. Мартиросян дуже емоційно розповідав про себе, про свою діяльність і закликав офіцерів вступати до СОУ: «Ми маємо знати — хто є хто, Батьківщина має знати своїх героїв».

До 90-х роковин Голодомору-геноциду 1932—1933 років Інститут демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи НАНУ оприлюднив результати наукових досліджень демографічних втрат нашої країни. Загальні демографічні втрати, зазначається на офіційному сайті наукової установи (https://idss.org.ua/index), складаються з утрат через надсмертність і втрат ненародженими.

Втрати через надсмертність — це різниця між загальним числом смертей під час голоду та їх очікуваною кількістю, яка могла бути за умови відсутності голоду. Тобто втрати через надсмертність враховують не всю кількість померлих, а її надлишок унаслідок голоду.

Триває збір доказів про плани путіна щодо умисного голоду в Україні

Є щось символічне в тому, що напередодні чергових роковин Голодомору-геноциду стало відомо про пошук доказів щодо причетності президента росії володимира путіна до створення умов для умисного голоду в Україні ще напередодні «великого вторгнення».

Правозахисники з міжнародного альянсу Global Rights Compliance зібрали докази, які свідчать: важливою метою росі-йських окупантів були запаси українського збіжжя, існував план розкрадання продовольства у безпрецедентних масштабах.

З історії формування ЗСУ в Одеському регіоні

6 грудня відзначатиметься чергова річниця створення Збройних сил України, які вже десятий рік поспіль боронять нашу землю від лютого рашистського ворога. У ці дні ми особливо славимо наших захисників та захисниць і водночас згадуємо, як 32 роки тому створювалися ЗСУ, попри шалений опір з боку залишків радянської імперії, яка трансформувалася в нинішню рашистську орду. Процес формування ЗСУ був і залишається таким же драматичним, як і вся історія незалежності України.

Пропонуємо нашим читачам спогади давнього друга й автора газети Олексія Воловича (на знімку) про деякі моменти формування ЗСУ в Одеському регіоні, до яких він був особисто причетним. Ці спогади охоплюють період з осені 1991-го по зиму 1992-го й базуються на його щоденникових записах, які нині вже можна розглядати як історичний документ.