Матеріали з рубрикою «Література, поезія»

У ці дні говоримо про Лесю Українку: 13 (25) лютого 1870 — 19 липня (1 серпня) 1913. Згадуємо її поезії, драматичні поеми, вчаровуємось фольклорною наповненістю її творів.

Обдарована тонким слухом і прекрасною музичною пам’яттю, Леся з дитинства залюбки слухала народні казки, легенди, перекази — спочатку від няні та від ровесників. Відтак і сама почала записувати фольклор, збирала народні пісні, легенди, перекази, балади, вірування. Клемент Квітка, чоловік Лесі Українки, записав від неї понад півтори тисячі мелодій. Коли до них приїздив славетний композитор Микола Лисенко, друг сім’ї, Лесина мати, славна письменниця та фольклористка Олена Пчілка, влаштовувала записи селянського гурту. Пізніше багато записаних Лесею пісень в обробці Миколи Леонтовича стали всесвітньо відомими шедеврами.

Тарас Федюк — із тих, кого можна слухати і слухати. Як і читати-перечитувати. Його слово, виважене, дові-рливе, відразу полонить, і ти, мовби заворожений, або залишаєшся у тому полоні, або, намагаючись виборсатися з нього, ще тугіше стягуєш пута. І байдуже, що в чомусь сумніваєшся, що хочеш вставити і свої п’ять копійок, із солодкою млістю в грудях пливеш у фарватері авторових роздумів, почувань, образів і навіть геть не звичних для тебе форм. У цьому, вочевидь, і сила та призначення поета — полонити спраглих віршованого слова і дарувати їм нові й нові взірці справжньої поезії.

Що, власне, і робив лауреат Шевченківської премії Тарас Федюк, презентуючи в Одеській національній науковій бібліотеці, у рамках організованої нею щорічної Всеукраїнської виставки-форуму, дві останні книжки — «Кенотаф» (Київ, «Зелений пес», 2022) і ще із запахом поліграфічної фарби «Виднокрай» (Київ, «Гамазин», 2024). Говорив про те, як народжувалися ці книжки (а загалом їх у нього вже понад два десятки, й ось-ось вийде ще одна — прозова, мемуарна), читав наперед відібрані й позначені закладками, мабуть, улюбленіші, вірші (з деякими можете познайомитися нижче), відповідав на запитання, ну і, звісно, підписував щойно придбані шанувальниками примірники.

Нещодавно у видавництві «Фенікс» (Одеса) вийшла у світ поетична збірка Павла Козленка «На сивій бороді відображення часу».

Ім’я цього автора добре відоме не тільки землякам-одеситам та балтянам. Але з такої гарної нагоди коротко нагадаю про нього.

18 квітня така хвилююча зустріч нової книги з її читачами відбулася в Одеській обласній науковій універсальній бібліотеці ім. М. Грушевського. Роман Кракалія — член національних спілок письменників і журналістів України, заслужений журналіст України, лауреат премій ім. Степана Олійника, ім. Івана Франка та Літературно-наукового конкурсу ім. Воляників-Швабінських Фундації Українського Вільного Університету — презентував свою нову повість «Дніпрова октава», яка нещодавно вийшла у видавництві «Торговий дім «Преса».

У творчому доробку публіциста і письменника — «Причали Анатолія Ротаря» (1986), «Блукаючі острови» (2012), «Неви-знані герої» (2012), «Вернись на Золотий Берег» (2016), «Три барви Дунаю, або Чужий серед чужих, не свій серед своїх» (2017), «Автостанція» (2020) та інші книжки. Друкувався у журналах «Україна», «Сучасність», «Дзвін», «Горизонт», «Жовтень», «Літературна Одеса», «Море», у колективних збірниках та періодичній пресі.

Василь СИМОНЕНКО

Можливо, знову загримлять гармати…

Можливо, знову загримлять гармати,
І танк зімне пшеницю на лану,
І буде плакать і журитись мати,
Коли сини ітимуть на війну.

До Одеської національної наукової бібліотеки завітав знаний поет, шевченківський лауреат Тарас Федюк. Це відбулося 14 лютого під час «Великої одеської бібліоночі», присвяченої Міжнародному дню дарування книг та Дню всіх закоханих.

Перед початком зустрічі «Поезія — це завжди неповторність…» наш гість люб’язно погодився трохи розповісти про себе та свою творчість. Як для повноцінного інтерв’ю часу було обмаль, та все ж вдалося чимало дізнатися.

Минає другий рік від початку повномасштабного вторгнення ординців в Україну. Наш земляк — письменник Сергій Мартинюк зустрів його в Ірпені, де живе й тепер, і першого ж дня, 24 лютого 2022-го, добровольцем приєднався до Сил територіальної оборони. Зі зброєю у руках став на захист Ірпеня, Київщини, Батьківщини. Двічі був контужений. Внесок балтянина в оборону Ірпеня заслужено відзначений медалями.

Але ж пан Сергій не тільки воїн, а й літератор. Тож уже в перші місяці відгукнувся на напад рашистів поезіями, які склали основу виданої того ж року збірки «13 віршів, або Битва за Ірпінь змінила світ». В одному з них він пише:

Народилася поетка на Вінниччині. Закінчила філологічний факультет ОНУ ім. І.І. Мечникова. Живе й працює в Одесі. У 2011 році вийшла друком збірка її віршів «У кожного своє «Я», у 2016-у — «У безодні смарагдові очі», у 2023-у — «З кишені між ребер». Публікувалася в газетах, журналах, альманахах, колективних збірниках.

Марина ЗАБУРАННА

Про щастя

Я хочу прасувати ці маленькі сорочки,
Які пахнуть сином і вечором у селі:
Спокійним, змореним, в очікуванні ночі.
Хочу ще один день побути на цій землі.
 
Творець вирішив, щоб я народилась людиною.
І поруч зі мною прекрасні: добрі чи злі.
І кожен — з довершених ліній
справжнісіньке диво!
Хочу ще один день побути на цій землі

Струшують дощ, лякаючи бджіл, гречки.
Істинна цінність життя — у самому житті.
Цвіркуни в очереті лаштують собі колиски…
Хочу ще один день побути на цій землі.

Пам’яті Василя Стуса

Сорок сім. Всього лише. А доля
Вийшла вже на фінішну пряму.
Заслання жорстоке і неволя
Вкоротили віку і йому,
 
Стусу Василеві, як Тарасу
Темно-безпросвітної доби.
Та не буде те підвладне часу,
Що для Неньки кожен з них зробив.

* * *

Накинувся завоювати
Москаль, а запевняв: «брати».
І намагався загнуздати
В свої московські хомути.
 
Як шкірила бандота ікла
І каркав хижо верховод —
Голодна шатія набігла,
Щоб поневолити народ.

Про нову книжку Таїсії Саприкіної

Вийшла п’ята книжка нашої шановної поетеси із Чорноморська Таїсії Саприкіної. Назва її — «На вістрі болю» — суголосна нинішнім кривавим, смертоносним подіям, розпочатим обезумілими ординцями сусідньої недоімперії.

Цьому болю співзвучне, чи краще — співзглядне, якщо можна так сказати, й оформлення обкладинки — якась маска ненависті і болю, який своїм вістрям пронизує і душу, і розум, і буття наше нинішнє. А цей біль підкреслений, вияскравлений тим, що книжка російськомовної поетеси написана українською мовою!

* * *

Від бабки Сашки чув не раз,
Казала: — Як ми тяжко жили!..
Прийшов у тридцять сьомім Спас –
Не було що, тож не святили.
 
Закрили церкву в Бучаї,
«Мітла» підмела геть комори.
Робили не чужі — свої,
У вікна зирили знадвору.

* * *

Таких сусідів краще би не мати —
У їхніх жилах чорна кров тече.
За звичай мають хижо зазирати,
Щоб згодом і привласнити чуже.

(Спогад-реквієм)

Літературна планида обдарувала дружньою прихильністю і професійною солідарністю (називаю за алфавітним ранжиром) Володимира Базилевського, Григорія Гусейнова, Івана Іова, Дмитра Кременя, Бориса Нечерди, Петра Осадчука, Дмитра Павличка, Миколи Петренка, Михайла Слабошпицького, Михайла Стрельбицького, Василя Фащенка, Тараса Федюка.

Змушений звузити ширше коло письменницького побратимства до апостольської дюжини. За півтора року повномасштабної російсько-української війни, у віковій самотності я найчастіше черпав саме в їх книгах духовну енергію, душеспасенну силу — в множинних автографах і збережених листах.

(1953 — 2019)

Атлантида під вербою

Українське
Над нами восходить
Сонце наших тривог і надій.
Українська
Мадонна народить
Нам Месію в журбі молодій.
І схилюся, дитя, над тобою…
Все віддам тобі — небо й ріку,
І сумний материк під вербою.
І коня — козаку!

* * *

У військовому шпиталі
Рози білі та червоні.
Їхні пахощі духмяні,
І зелені в них долоні.
У військовому шпиталі
Люди білі та зелені.

Добрий день, дорога редакціє! Пропоную вашій увазі несподівану добірку.

Перший вірш – про семінар молодих літераторів України, який щойно переступив грань свого 60-річного ювілею. Зберігся реєстр учасників цього представницького місячного форуму. Багатьох семінаристів уже нема серед живих. Іменем одного з учасників семінару Василя Стуса названа вулиця нашого міста. Треба сподіватися, що будуть і вулиці Бориса Нечерди, Миколи Вінграновського, Григорія В’язовського… Адже то була історична подія.

Гарна книжка надається до порівняння зі скринею в добрій українській оселі — зі святошним вбранням, родинними реліквіями та всім тим, що найдорожче, а ще — з потаємною схованкою, перед якою душа завмирає в очікуванні несподіваних відкриттів.

Там не конче мусить бути щось таке особливе, пилом часу притрушене, але за значущістю своєю, ознаками плеканої в родині духовності — рівноцінне щойно згаданим багатствам.

Покара

Наказ притьмом
здійснять христопродавці.
Цар, сказано, відрізав, як алмаз,
І жертва опинилася в удавці —
Бездушний повелителя наказ.
 
На це зугарні високодержавці,
Усім така наука, наука — напоказ,
Доведена до крайніх виконавців
Й посилена з роками кілька раз.

* * *

Дорога починалася від хати,
По стежці брала на шляху розгін —
Прийшла пора намріяне шукати,
Життя пізнати із усіх сторін.

З нетерпінням очікував нову поетичну збірку Любові Проць. І, нарешті, тримаю її в руках. «Тінь Прокруста» (Дрогобич, «Коло», 2022. 300 с.).

Любуюсь елегантним виданням. Передмова – Володимира Базилевського (до речі, навчався в Одесі, на філологічному факультеті університету ім. І.І. Мечникова) під назвою «Ландшафт непощербленої душі». Читаю його блискуче переднє слово зі ствердженням: «Так, Люба Проць зі школи Ліни Костенко… Бо це школа цокольного поверху, без якого всі інші поверхи втрачають доцільність».

Десятий день війни

Розтерзана моя країна,
Слізьми вмивається душа.
Немов гадюччя, ворог хлинув,
Міста і села розруша.

Нам є що захищати!

Стелив Чумацький Шлях
дорогу серед неба,
і ніч була, як ніч,
і день такий, як треба.

Поміж крутими берегами
постійно квапила сурма.
Увесь ужинок перед вами —
життя прожите недарма…
Геннадій ЩИПКІВСЬКИЙ.

Біобібліографічна серія Одеської національної наукової бібліотеки «Письменники Одеси» (започаткована в 1980 році) поповнилася черговим випуском, який ви-йшов наприкінці 2022-го у видавництві «Астропринт» і щойно потрапив у фонд книжкової скарбниці. Сорок четвертий випуск присвячений життю і творчості знаного поета, прозаїка та громадського діяча, лауреата літературних премій імені Олеся Гончара, Валер’яна Підмогильного, Івана Гайдаєнка, заслуженого діяча мистецтв України Геннадія Щипківського.

Останні десятиліття українська літературна бібліографія як складова сучасної бібліотечної науки набуває нового осмислення та стрімкого розвитку. Персональна бібліографія — це осо-бливий жанр наукової публікації, який можна вважати бібліографічним виміром і документальним джерелом дослідження особистості письменника через призму інформації про всю сукупність його друкованих праць та літератури про нього. Це яскраво віддзеркалює біобібліографічний покажчик «Геннадій Павлович Щипківський» (упорядник — авторка цих рядків).

24 лютого 2022 року життя українців розкололося на «до» та «після». Всі ми прокинулися в новій реальності, в якій більше не існувало поняття абсолютної безпеки. Цей шоковий стан, який із 2014-го відчували жителі Сходу України, тепер пізнав кожен українець. Ця війна принесла нам багато горя, жаху і непоправних втрат, але на тлі страшних випробувань зміцніла наша жага до Перемоги та віра в неї.

Воєнна реальність породила феномен нової української літератури, яка відображає рефлексії та переживання військових, волонтерів, медиків, журналістів і простих цивільних. Особлива цінність такої літератури в тому, що вона увічнює те, що робить кожен українець заради Перемоги й життя. Саме тому Одеська національна наукова бібліотека пропонує до уваги користувачів нові видання воєнних щоденників із фонду книгозбірні.

Щипківський Г.П. На терезах пам’яті: повість. Одеса: Астропринт. 2022. — 160 с.

Не заперечимо, що любимо розмірковувати над новими творами цього письменника. Але будь-які натяки на те, що автор сам якимось чином «причарував» рецензентів і вони стали його літературно-критичною прислугою, виглядають смішнюще.

По-перше, завжди відгукуємося лише на видання, котрі вважаємо вартісними з художньої точки зору. Бо не хочемо марнувати час на словесні абищиці. По-друге, оті «уболівальники» не можуть запропонувати чогось цікавішого, бо в шухлядах їхніх робочих столів навіть миші поздихали, не дочекавшись ще не опублікованих «шедеврів».

* * *

Перехрещу усі твої дороги,
Усім святим молитви прошепчу.
Попрошу тобі захисту у Бога,
На крилах ангела надію прихищу.
Перехрещу усі твої стежини,
Які судьба вготовила тобі, —
Хай бережуть святі мою дитину
І ангел помагає у путі.
Благословлю усі твої звитяги,
Молитвами осяються шляхи,
І дух життя на олтарі свободи
В дзвонах добра постане навіки!

Холоп

Хоча не експерт, але знаю напевне:
чекати повстання у рашці даремно.
Не може холоп проти пана повстати,
бо доля холопа — терпіти й мовчати.
Тож терпить покірно знущання і бідність —
у нього давно атрофована гідність.

(З нової збірки поезій «Саме так»)

Попередній підрахунок

I

ми на своїй землі, та не одні, є і вони
що нас рахують зайвими на цій землі
вони міста рахують, села і водоймища
мости полічили, родовища та сховища
і воду міряють — збиваються з рахунку
лічба триває з двох боків — побачимо
кому серед лиману жаба цицьки дасть
чи серед лісу — хто першим вріже дуба
ми порахуємо всіх жаб, лящів і коропів
в ставку серед степів наловим карасів
на півдороги посеред лиманів і степів
наполовину наведемо лад в рахунках

Я вірю у тебе,
мій воїне!
Ти любов’ю моєю
озброєний.
Твій щит —
це моя молитва
У битві темряви й світла