Матеріали з рубрикою «Культура»

Одеська філія Грецького фонду культури, фонд культури «Панайотіс Яннакос» і галерея XOTARIS оголосили про проведення ювілейного, XX, конкурсу для дітей на кращий твір живопису та графіки «Дух Еллади з нами».

Тема нинішнього конкурсу — «Похід аргонавтів».

Учора, 7 листопада, в Одеському академічному українському музично-драматичному театрі ім. В.Василька відбувся прем’єрний показ містичної комедії «Шинкарка». Режисер-постановник вистави — художній керівник театру, народний артист України Ігор Равицький, художник-постановник — Олександр Друганов (Київ), балетмейстер-постановник — Павло Івлюшкін.

Дата прем’єри «Шинкарки» обрана невипадково. Відомо, що театр відкрився 7 листопада 1925 року виставою «Полум’ярі» за п’єсою А. Луначарського. В перший рік існування новостворений колектив показав публіці кілька прем’єр. Особливу увагу глядачів тоді привернула фантастична комедія Стефана Кшивошевського «Чорт і шинкарка».

З величезним успіхом на сцені обласної філармонії про-йшов виступ одеського ансамблю «Квінтанго», який розігрів холодний листопадовий вечір латиноамериканськими пристрастями «Танго-феєрії».

Натхненні музикою аргентинського композитора Астора П’яццолли, який вивів танго з рівня танцювальної музики на рівень творів, що виконуються симфонічними оркестрами, соліст Одеської філармонії, баяніст, заслужений артист України Володимир Мурза і лауреат міжнародного конкурсу, солістка Національного одеського симфонічного оркестру, піаністка Тетяна Кравченко створили унікальний ансамбль — «Квінтанго», який веде свою концертну діяльність з 2009 року.

У суботу, 8 листопада, о 17.00 в Єврейському культурному центрі «Бейт Гранд» відбудеться презентація проекту «Радість допомагати», в якому одеські знаменитості сфотографувалися з тваринами притулку «Ковчег».

У фотовиставці взяли участь наші відомі земляки Борис Барський, Георгій Делієв, Тетяна Савченко, Діана Мала, Вадим Набоков, Сергій Олех, Алік Вєтров, Олексій Агоп’ян, DJ Tony, Ірина Токарчук, Ігор Царук, Наталія Бузько, Юлія Борза, Анастасія Букіна, Тимур Сейдаметов таінші.

Під такою назвою в Одеському обласному центру української культури в рамках Народної академії творчості сьогодні (початок о 15.00) відкриється виставка старовинних і сучасних зразків та виробів декоративно-ужиткового мистецтва.

Невмирущим творінням талановитих рук українських жінок були рушники та вишитий одяг, зокрема сорочки-вишиванки. Тож пропонована виставка дозволить кожному, хто її відвідає, заглибитися в історичне походження, ґенезу вишивки, її символіку та роль у житті нашого народу.

Так називається виставка, що відкрилася у Всеукраїнському центрі болгарської культури (провулок Віце-адмірала Жукова, 9).

35 робіт фотографа Кирила Стоянова, серед яких — фрагменти вистав і репетицій, сцени з «Лебединого озера», «Жизелі», «Дон Кіхота», «Крику», портрети балерин, зроблені як на сцені, так і за лаштунками Одеського національного академічного театру опери та балету, дають унікальну можливість побачити не тільки те, що призначене для глядачів, а й те, що відбувається всередині сценічного процесу.

В Одесі, як відомо, може статися все що завгодно. Навіть такі неймовірні події, які відбуваються в комедії «Одеський підкидьок», теж можуть статися. І взагалі, якщо ви приїхали в Одесу і жодного разу не розсміялися, значить, вам підсунули квиток в інше місто.

Автор п’єси — одеський письменник і драматург Георгій Голубенко, відомий такими творами, як «Старі будинки», «Блиск і злидні Молдованки» тощо, зумів розсмішити вже не одне покоління глядачів  як у нашій країні, так і за її межами.

У неділю, 26 жовтня, з нагоди Дня незалежності Чеської Республіки у кафедральному соборі Успіння Пресвятої Богородиці Римо-католицької церкви (вул. Катерининська, 33) відбудеться вечір класичної чеської музики.

Організатори: управління культури і туризму, національностей та релігій облдержадміністрації, Одеське міське товариство «Чеська родина».

Фільм «Плем`я» Мирослава Слабошпицького вперше в історії України здобув приз «Сазерленд Трофі» Лондонського кінофестивалю BFI London Film Festival як переможець у номінації найоригінальніших та найсильніших режисерських дебютів First Feature Competition.

«На «Сазерленд Трофі» цього року номінувалася розмаїта й цікава лінійка фільмів з усього світу, але картина «Плем’я» Мирослава Слабошпицького зарекомендувала себе як найоригінальніша й найпотужніша з-поміж усіх претендентів. Це сміливий і дуже фаховий дебют Мирослава Слабошпицького як сценариста та режисера, і він свідчить про нього як про справжнього кінорежисера з авторським почерком. Для нас задоволення і честь віддати належне цій роботі», — наводить «Телекритика» слова представників оргкомітету кінофестивалю.

Тарас Микитка на концертному майданчику Одеси

Під час концерту Національного одеського філармонійного концерту (художній керівник і диригент народний артист України Х. Ерл), який відбувся 17 жовтня, шанувальники музики мали нагоду зустрітися з артистом, який є представником старшого покоління львівської диригентської школи, а також укотре переконатися, що музикальна Одеса має своїх першо-класних виконавців. За диригентським пультом — народний артист України Тарас Микитка, а партію фортепіано в концерті виконував лауреат міжнародного конкурсу Єгор Єгоров.

Програму складали твори Людвіга ван Бетховена (Концерт №1 для фортепіано з оркестром та Симфонія №6, «Пасторальна») і Миколи Колесси («Українська сюїта»).

Як уже повідомляли «Чорноморські новини», у Національному музеї українського народного декоративного мистецтва (Київ) триває персональна виставка заступника голови Одеської обласної організації НСХУ, заслуженого художника України Сергія Савченка. Ось як на його експозицію «Екзистенція в площинах паперу та природних об’ємних форм» відгукнувся всеукраїнський культурологічний тижневик «Слово Просвіти» (номер за 9—15 жовтня).

Тема діалогу між тисячолітньою етнічною культурою України із сучасною людиною хвилювала художника Сергія Савченка давно. Як людина, у якої вже сформувалася модель творчості, свою виставку він представив у гранях екзистенції. Художник провів паралель із багатьма поколіннями етнічної культури. І як людина з певним політичним і громадянським світоглядом, саме так бачить український культурний простір у контексті світової культури. Взаємодія культур у його картинах і таракуцах (природна форма яких вмикає інтуїцію художника, посилює відчуття захованого образу; а процес розгадування коду народної культури через ритуальну дію — творчий процес з таракуцами — «зробили революцію» у свідомості Савченка) — це той потрібний діалог із сучасністю через вичищений, рафінований обрядовий знак, який виражає українську космогонію. Застиглість знаку етносу несе в собі колосальний динамічний образ внутрішньої наповненості. За словами художника, це тисячі поколінь, які збагатили знак української культури своїми екзистенціями. І хоча космічні процеси нам здаються статичними, там  є колосальна внутрішня динаміка. Ми сприймаємо часопростір етнічної культури цілісно. Коли входиш у творчий процес, тебе починає затягувати магія етнічного. І напруга цієї динаміки дає імпульс кожному, хто споглядає таке мистецтво. Інша річ — це відповідне сприйняття екзистенції.

1 жовтня Одеський академічний театр музичної комедії ім. М.Водяного представив на суд глядачів свою нову роботу — мюзикл на дві дії на музику Геннадія Гладкова за п’єсою Євгена Шварца «Звичайне диво».

Переносячи на сцену твір, добре відомий мільйонам телеглядачів за однойменним фільмом, знятим у 1978 році режисером Марком Захаровим, в якому грали зірки першої величини радянського кіно, театр, звичайно ж, ризикував. Але режисеру-постановнику мюзиклу Дмитру Бєлову, акторам і всьому колективу театру, зайнятому у підготовці вистави, вдалося створити цілком оригінальний твір, і це ви-кликало щирий шквал оплесків та крики «Браво!» у її перших глядачів. Спектакль, без сумніву, вдався, забезпечивши акторам можливість сповна продемонструвати свій творчий потенціал. Можна не сумніватися, що у «Звичайного дива» попереду довге життя в репертуарі Музкомедії.

Цими днями в Одесі промайнув четвертий міжнародний джазовий фестиваль Odessa JazzFest. Загалом, організувати цього року таке музичне свято було зовсім нелегко, зізнається президент  фестивалю Юрій Кузнєцов, важко було знайти фінансову підтримку. Але музиканти із США, Австралії, Європи не побоялися приїхати і підтримати і наш JazzFest, й Одесу, незважаючи на те, що в країні тривають воєнні дії.

Odessa JazzFest стартував у ротонді Міського саду, де влада подбала про облаштування відкритого театру зі сценою та місцями для глядачів. Втім, місць забракло — всі галявинки навколо сцени заповнили охочі слухати джазову музику. Концерт під назвою «Джаз і не тільки» відкрив не зовсім джазовий «бенд» під назвою «Гроші вперед», який виконував одеські народні пісні. Можливо, це і не зовсім джазовий формат, але легкі єврейські мелодії  налаштували публіку на більш серйозні джазові речі.

В Одеському музеї К.Г. Паустовського відбулася визначна подія — презентація щойно виданої у перекладі українською мовою книжки «Тарас Шевченко» Костянтина Паустовського. Цей раритет присвячується 200-річчю від дня народження Т.Г. Шевченка й 75-річчю першого видання повісті К.Г. Паустовського «Тарас Шевченко».

До уваги присутніх працівники музею запропонували розгорнуту експозицію графічних робіт Тараса Григоровича, а також видання творів Паустовського й Шевченка.

20, 21 та 27 вересня в Одеському театрі опери і балету — прем’єрний показ постановки композитора Віталія Губаренка за мотивами гоголівської містичної повісті «Вій». Про це розповіла на прес-конференції журналістам генеральний директор театру Надія Бабич.

Уперше опера-балет «Вій» прозвучала на сцені оперного у вже далекому 1984-у, у дев’яності роки були дописані балетні сцени, тож тепер виставу покажуть в оновленому вигляді.

Одеська обласна Рада миру, Одеська єпархія та благодійний фонд «Медичний центр «Надія, Добро і Добробут» з нагоди Міжнародного дня миру проводять доброчинний культурно-освітній фестиваль «Золота осінь миру».

Заходи проходитимуть у концертно-виставковому залі на Французькому бульварі, 32 (вхід з Шампанського провулка). Початок концертів о 15.00. Отож у програмі.

11—14 вересня відбувся 12-й міжнародний музичний фестиваль «Джаз Коктебель». Цього року він змінив своє «наси-джене» місце проведення. Його новою локацією стало багатокілометрове піщане узбережжя селища Затока.

Після анексії Криму найбільший музичний опен-ейр України не залишився на окупованій території, а переїхав на материк, під Одесу. Незважаючи на всі вмовляння ро-сійської і кримської влади, проводити фестиваль джазу на окупованій (хоч і тимчасово) території організатори не захотіли.

Джаз-фест, який пройде в Одесі 19—21 вересня, буде надзвичайним. Його афіші зроблені у кольорах нашого синьо-жовтого прапора. «Це буде патріотичний джаз», — пообіцяв засновник фестивалю Юрій Кузнецов.

Свято розпочнеться масштабним відкриттям у Міському саду на свіжому повітрі  19 вересня о 19.00. У програмі візьмуть участь вокалістка Анастасія Букіна, народний артист України Микола Свидюк, вокальний секстет «Дюк-тайм», Володимир Комаров і група «Доктор Борменталь», саксофоніст Ігор Улицький та інші.

11 вересня в кінозалі «U-cinema» на Одеській кіностудії відбудеться прем’єрний показ фільму Мирослава Слабошпицького «Плем’я», який став справжнім проривом українського кіно на міжнародних кінофестивалях.

З цього дня картина демонструватиметься з на екранах кінотеатрів «U-cinema», «Сінема-Сіті», «Планета кіно» — на житломасивах Косовського та Таїрова.

Сьогодні о 16.00 в Одеському художньому музеї (вул. Софіївська, 5а) відбудеться відкриття персональної виставки скульптури та графіки заслуженого художника України Олександра Князика.

Олександр Веніамінович Князик народився в 1932 році у Дніпропетровську. Закінчив Дніпропетровське художнє училище, а потім Київський художній інститут. З 1960-го живе і працює в Одесі. Його монументальні роботи встановлено як в Одесі, так і в інших містах України. Із найзначніших в Одесі — пам’ятник Йосипу Дерибасу, пам’ятник співробітникам одеської міліції, декоративна композиція «Муза» у будівлі оперети, пам’ятник чорнобильцям, скульптура Спартака біля однойменного стадіону, меморіальна дошка Іллі Ільфу, пам’ятник Борисові Дерев’янку. У 1990-у Олександр Князик відзначений золотою медаллю на бієнале скульптури в Італії за композицію «Оновлення». Учасник міжнародних симпозіумів із скульптури. З 1982-го — заслужений художник України.

Урочиста церемонія з нагоди Дня міста розпочалася з підняття прапора Одеси на флагштоці біля будівлі міськради на Думській площі. На честь свята свій голос подала навіть старовинна гармата з фрегата «Тигр», відтсалютувавши іменинниці. Міський голова Геннадій Труханов привітав городян і висловив надію, що нам вдасться зберегти мир в Одесі і зберегти «єдину та неподільної нашу Батьківщину — Україну».

Надалі гуляння перемістилося на Приморський бульвар, до пам’ятника Дюку де Ришельє. Там одесити і гості міста переглянули театралізоване дійство «Відкритий урок історії» за участю «живих скульптур». Серед його персонажів не обійшлися без Катерина II, але був і козацький отаман Антон Головатий, чию роль у завоюванні Хаджибея всіляко применшували, а то й замовчували проімперські історіографи. Про славні сторінки минувшини нашого міста (при цьому, слід відзначити, йшлося не лише про останні 220 років його існування, а й про давні часи, про античні витоки першого поселення на цих теренах) говорили поети Олександр Пушкін та Леся Українка, авіатор Сергій Уточкін та конструктор Сергій Корольов, градоначальники Йосип Дерибас, Григорій Маразлі та Михайло Воронцов, інші видатні постаті, чиє життя і діяльність переплетені з історією Одеси. Присутні відзначили як високу якість тексту постановки (автор — Всеволод Люмкіс), так і хорошу організацію шоу (режисер Оксана Бурлай-Пітерова) та танців (хореограф Юхим Коган).

Пізно ввечері 1 вересня, напередодні урочистостей з нагоди Дня Одеси, відбувся показ відомої оперети Ісаака Дунаєвського «Біла акація» під відкритим небом.

Сценою стала колонада Воронцовського палацу, а глядацьким залом — увесь простір перед нею. Подивитися виставу зібралися сотні одеситів. Дійство пройшло з великим успіхом. Особливо бурхливі оплески викликало те, що на фінальний уклін вийшли й перші виконавиці партій Лори і Тосі — народні артистки України Ідалія Іванова та Маргарита Дембська. Обидві актриси грали в «Білій акації» під час прем’єрних показів у 1956 році.

На Одесу чекає довгождана подія: за 95 років у рідне місто знову повертається колекція творів «одеських парижан» Якова Перемена (1881, Житомир — 1960, Тель-Авів). Нині значна частина її (86 експонатів) належить фонду «Український авангард» (Київ). Із 31 серпня по 28 вересня збірка буде представлена в Музеї сучасного мистецтва Одеси (МСМО). Парадокс у тім, що до цього часу власники колекції не в змозі ввезти її в Україну на постійній основі.

Про те, що цю виставку презентують в Одесі, досить голосно заявили ще 2011 року. Її з нетерпінням чекали мешканці міста, що вважають його унікальним культурним явищем світового рівня. Адже інтелігенція Одеси прагне розвивати як місцеві традиції, так і всотує найновіші тенденції європейського мистецтва. Попри статус «провінційного» міста (в координатах колишньої Російської імперії), одесити, однак, успішно брали участь у глобальному художньому процесі, перш за все лівого авангардного спрямування — «Салони Іздебського», діяльність братів Бурлюків, В. Кандинського, «Товариства незалежних», О. Естер, «бойчукістів»…

У виставковій залі Одеської обласної організації Національної спілки художників України 7 серпня відкрилася виставка пам’яті художника Віктора Грицая.

Організатори запрошують усіх шанувальників мистецтва подивитися твори талановитого монументаліста і живописця, що ретельно зібрані та збережені його родиною.

7—10 серпня в Одесі пройдуть XVIII міжнародна книжкова виставка-ярмарок «Зелена хвиля» та II Корнійчуковський фестиваль дитячої літератури.

Спеціальні експозиції «Зеленої хвилі» присвячені: 200-річчю від дня народження Тараса Шевченка; 120-річчю від дня народження Ісака Бабеля та 25-річчю Бабелівських читань в Одесі; 80-річчю Михайла Жванецького; 100-річчю заснування одеської літературної школи «Південний захід» і творчості найяскравіших її представників; 125-річчю одеської школи живопису Товариства південноросійських художників; 220-річчю Одеси.

Скоро збіжить літо й настане осінь. А восени Одеська національна наукова бібліотека ім. М. Горького відзначатиме своє 185-річчя. Свято ж, відомо, — це подарунки.

2008-го, напередодні 200-літнього ювілею видатного майстра слова, ОННБ ім. М. Горького запланувала створити науково-бібліографічний покажчик «М.В. Гоголь в Одесі», який мав продовжити серію «Літературна Одеса», започатковану ще 1973-го. Але під час підготовки цього покажчика було знайдено таку кількість цікавого й важливого матеріалу, що праця переросла у нову якість і завершилася у 2012-у створенням збірника матеріалів до біографії Миколи Васильовича Гоголя. На жаль, шлях від завершення роботи до виходу її друком виявився непростим. Через усілякі негаразди книжка проіснувала в електронному варіанті два роки. І лише в 2014-у давній друг бібліотеки — одеське видавництво «Фенікс», яке неодноразово брало участь у наших заходах, зокрема у щорічній виставці-форумі «Українська книга на Одещині», дізнавшись про наші потреби, допомогло реалізувати цей проект. Подарунком «Горьківці» до дня її народження став друкований варіант довгоочікуваної і бібліотекою, і науковцями книжки.

Український режисер кримськотатарського походження Ахтем Сейтаблаєв привіз на кінофестиваль свою нову роботу — фільм «Хайтарма», у якому сам і зіграв головну роль. В Одесі картину показували минулого року, щоправда, дуже недовго, як і всі українські фільми, без необхідної промоції. Стрічка вже здобула свої цілком заслужені нагороди, і точно, що не останні.

Про що цей фільм? Про бойового льотчика, героя Радянського Союзу на ймення Амет-Хан Султан, мужність та офіцерську честь, порядність та бойову чоловічу дружбу? Про депортацію кримських татар у травні 1944-го — а сьогодні, як бачимо, трагедія цього народу продовжується, але вже в іншій модифікації, себто нащадок імперії зла виявився здібним розумакою. «Я хотів розповісти світові правду про трагедію свого народу, — каже молодий режисер. — Прокричати, щоби всі почули». Чи, можливо, про те цей фільм, що імперіалізм, якщо його не вдарити по руках, може зайти так далеко, що вже ніхто його не зупинить, й у цьому, властиво, закладена найактуальніша ідея картини?

Своєрідний фільм театрального режисера Сергія Проскурні було показано 23 червня одеситам в артхаусному кінозалі Одеської кіностудії «U-CINEMA». А називався він «Тарас Шевченко. Ідентифікація». Повнометражний, документальний, соціальна містерія. Це ніби своєрідний дарунок колективу кінотвору до Дня Конституції України.

Так почалася презентація... Спочатку люд збирався дещо повільно. Хтось навіть думав: чи й справді можна заходити до зали безплатно. Залишалось якихось 10—15 хвилин — приміщення заповнилося характерною шумливістю, перемовинами, вітаннями... Бачу пенсіонерів, наших бувалих патріотів. Бачу Аліну Пляченко по-святковому вбрану, з ясною посмішкою, бачу багатьох добре знайомих художників. Одна молоденька особа тримала місце для... Сергія Савченка. Сів поряд. Ми радо привіталися. Проходять поважно бібліотекарки із знаменитої «Горьківки» (коли вони її, зрештою, перейменують на ім’я чудового одесита Комарова? Адже Максима Горького ніхто ніколи не бачив в Одесі). Вітаються, питають про мої книжки... От жартівниці! Краще нині про таке не питати...

Одеський академічний український музично-драматичний театр ім. В.Василька завершує 89-й сезон культурно-просвітницькою соціальною акцією «Українська комедія на сцені».

У першій декаді липня васильківці запропонували театралам вісім вистав за п’єсами українських авторів — як класичними, так і сучасними. Вартість квитка на кожну з постановок — одна гривня.

У глядачів уже була нагода переглянути яскраві комедії «Сватання на Гончарівці» (1 липня), «Норовливий» (2 липня), «Запорожець за Дунаєм» (3 липня), «За двома зайцями» (4 липня). Сьогодні, 5 липня, васильків ці запрошують на «Ранок ділової людини», завтра, 6 липня, — «Ревізор», 8 липня — «Сорочинський ярмарок» i 9 липня — «Місто мого дитинства».

Перший міжнародний фестиваль Black sea music fest увійде в історію української музики як «Рахманіновський». Були виконані Симфонія № 2 та Концерт № 3 для фортепіано з оркестром видатного композитора. Диригував Михайло Плетньов; сольна партія — лауреата міжнародних конкурсів Костянтина Лапшина (РФ). Саме участь цих музикантів, а також їх співвітчизника Рустама Мурадова, який виступив напередодні (про перші фестивальні дні див. публікації у «ЧН» за 21 та 26 червня), надала фестивалю міжнародного характеру і більшого резонансу.

Ведуча fest-програми Людмила Сергеєнко нагадала деякі факти, які пов’язують Рахманінова з Україною: його неодноразові виступи в Києві, у тому числі з Концертом № 2, захоплення поезією Тараса Шевченка, що вилилося в створення кількох романсів на вірші Кобзаря, зокрема «Полюбила я на печаль свою» (переклад М. Погодіна). Принагідно нагадаю, що саме Третій концерт, що звучав того вечора на сцені Одеської філармонії, Сергій Васильович виконував в Одесі 103 роки тому. Про це йдеться у коментарях до спогадів двоюрідної сестри композитора Софії Олександрівни Сатіної, цитую: «В сезоне 1910/11 года Рахманинов играл осенью в Англии и Германии (соло и свой Второй и Третий концерты), а в весеннем полугодии в Киеве (Второй концерт), Одессе, Петербурге (Третий концерт)... В ряде этих концертов он выступал и как дирижер, исполняя свою Вторую симфонию...» Як бачимо, поєднання цих творів (Концерту № 3 і Симфонії № 2) в одній програмі не випадкове, і вперше це зробив сам автор.