Матеріали з рубрикою «Культура»

Обнадійливі «Різдвяні зустрічі — Odesa Violin Fest»

Чи можливо повернути Одесі статус П’ємонту скрипкового мистецтва? Інтерв’ю з відомими музикантами напередодні циклу концертів «Різдвяні зустрічі — Odesa Violin Fest»: 10, 17 і 24 грудня.

Про традиційну святкову різдвяно-новорічну програму — одну з фішок Національного одеського філармонійного оркестру, що цьогоріч пройде під знаком скрипкового мистецтва, йшлося під час пресконференції у переддень імпрези. Учасники — головний диригент і художній керівник НОФО, народний артист України Хобарт Ерл і лауреат міжнародних конкурсів, скрипаль Валерій Соколов (Харків) — повідали про перебіг фестивалю та поділилися своїми думками щодо сучасного стану музики.

Недавньої суботньої днини на дорожньому покажчику відстаней до всіх міст-побратимів Одеси, що стоїть побіля міської ради, стрілка з написом Генуя несподівано відхилилася від свого курсу та обернулася в напрямку театру опери та балету.

Того вечора тут лунали розкішні голоси італійських артистів. У концертній програмі «Вечір Верді та Пуччіні» молоді солісти Генуезької опери Марта Марі (сопрано), Джада Вентуріні (мецо-сопрано) й Алессандро Фантоні (тенор) виконали арії та дуети з найбільш знаних у світі опер двох на всі часи видатних італійців — Джузеппе Верді та Джакомо Пуччіні. Це — «Трубадур», «Луїза Міллер», «Набукко», «Мадам Баттерфляй», «Сила долі» (глядачі почули також увертюру до цієї опери та вступ до «Травіати»). Оркестром Одеської опери керував відомий італійський диригент Лоренцо Таццієрі.

У рамках святкування 200-річчя Болграда, за підтримки Держкіно, відбудеться міжнародний етнографічний кінофестиваль «ОКО», який, зібравши у свою програму документальні фільми з усього світу, мовою кіно розповідатиме про звичаї, обряди, традиції, релігії й культуру різних країн та народів.

Цьогоріч він проходить із закликом «Єднаймося, не уніфікуймося!», наснажений одним із заповітів Т.Г. Шевченка: «І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь». Головним візуальним елементом дизайну «ОКО» є доріжка: яскрава, строката, традиційна, колоритна.

Суботній вечір 11 вересня на Театральному майдані в Одесі був із тих, які залишаються в пам’яті назавжди. Справді оксамитовим.

На площі біля фонтану відбувався святковий балетний гала-концерт Classic & Modern «Одеса. Україна. Європа», яким завершувався «Оксамитовий сезон» в Одеській опері.

Чи не найкращий час для відпочинку в Одесі — оксамитовий сезон. Уже спала спека, надворі — тепло і сонячно: можна і на пляж податися, і прогулятися історичним центром міста, милуючись неповторною архітектурою. Романтична пора, яку оспівували поети і прозаїки, що жили й творили у причорноморській перлині.

А ще у цей час — фестиваль мистецтв «Оксамитовий сезон в Одеській опері», який проводиться уже вшосте.

НОФО відкрив 84-й концертний сезон

Традиційними концертами «Odesa-International», що відбулися 1 та 2 вересня у Великому залі Одеської обласної філармонії, розпочався 84-й концертний сезон Національного одеського філармонійного оркестру (НОФО)1. Звучали як відомі, так і рідко виконувані симфонічні твори класичної та сучасної музики. Зазначу, що вже 5 вересня НОФО подарував їх і для гостей фестивалю мистецтв «Оксамитовий сезон в Одеській опері» у програмі «Українська Одіссея».

Перш ніж звернутися до святкового вечора з нагоди старту нового сезону, нагадаю, що серед пам’ятних подій сезону попереднього був концерт «30 років разом», присвячений 30-літтю перебування Хобарта Ерла на посту очільника філармонійного оркестру. Про популярність маестро свідчить і той факт, що серед одеситів з’явилася категорія меломанів, яка віддає перевагу концертам саме цього диригента. Назвіть це модою чи навіть снобізмом, але очевидно, що це вияв симпатії та довіри, свідчення відданості музикантові, який зумів повернути у зали філармонії колись збайдужілу публіку й двічі підвищити статус оркестру — до рівня національного.

Саме так звучить девіз 12-го Одеського міжнародного кінофестивалю, який розпочався цими днями. Нинішнього тижня наше місто знову перетворилася на столицю кіно. Після торішньої перерви на локдаун, коли всі події 11-го ОМКФ відбувалися в онлайн-просторі, ми знову можемо брати участь у святі кіно оффлайн.

Урочиста церемонія відкриття форуму відбулася в Одеському національному академічному театрі опери та балету.

На головному кіноринку світу в рамках 74-го Каннського кінофестивалю новостворений Гетеборзький кінофонд оголосив перші три підтримані ним проєкти, відібрані з понад тисячі заявок. Серед них — український фільм «Ля Палісіада» режисера Філіпа Сотниченка.

Повнометражний дебют призера українських та міжнародних кінофестивалів Філіпа Сотниченка «Ля Палісіада» — це стрічка у жанрі, який самі кінематографісти називають «пострадянський нуар». Події розгортаються в Україні в 1996 році, за кілька місяців до підписання протоколу №6 Європейської конвенції з прав людини. Цей протокол передбачав відмову від смертної кари, яка дісталася нашій країні у спадок від СРСР. До цього за кількістю смертних вироків Україна мала один з найвищих показників у світі. Так, за даними лондонської Організації захисту прав людини, у 1996-у вона була на другому місці, після Китаю, засудивши до смерті 89 осіб.

Минуло майже три десятиліття відтоді, як улітку 1991-го відомий журналіст і поет Семен Цванг покинув Балту і виїхав до Ізраїлю. Втім, і звідти підтримував зв’язки із земляками. У травні нинішнього року йому мало б сповнитися 97, до яких він не дожив три місяці…

У нашому місті залишилося не так багато мешканців, які колись добре знали Семена Цванга й спілкувалися з ним. Однак балтяни бережуть пам’ять про цю непересічну людину: кожен знає або, принаймні, чув рядки й мелодію пісні «Балтський вальс», написану ним десь півстоліття тому разом з композитором Миколою Сорокою, пісні, яка, по суті, стала гімном нашого міста. Й ось після зняття суворого коронавірусного карантину працівники нашої публічної бібліотеки наприкінці травня провели вечір пам’яті знаменитого балтянина.

На вулиці Княжій в Одесі днями з’явився невеликий пам’ятник великому письменнику, лауреатові Нобелівської премії Івану Буніну. Пам’ятник розташований біля будинку №27, поруч зі входом у музей-квартиру «Парадна Буковецького».

На початку ХХ століття у квартирі, де мешкав одеський художник Євген Буковецький, частенько збиралися письменники й митці — Олександр Купрін, Олексій Толстой, Корній Чуковський, Кіріак Костанді, Василь Кандинський, Петро Нілус…

Минулої неділі країна відзначила День художника: нині це вже 22-а річниця цього фахового свята.

Одеські мистці розпочали празникування ще в п’ятницю. У виставковій залі по вул. Торговій, 2 того дня відкрився великий, уже традиційний, святковий вернісаж числом півтори сотні щонайкращих, на думку авторів, робіт – серед них справді чимало достойних високого мистецтва творів.

З приємної нагоди — відновлення обслуговування користувачів — Одеська національна наукова бібліотека влаштувала свято «не за розкладом» — День відкритих дверей.

На нього з радістю завітали давні читачі, як то кажуть, «зі стажем», друзі книгозбірні, представники ЗМІ. Чимало прийшло і нових відвідувачів. Для гостей провели пізнавальну оглядову екскурсійну програму залами ОННБ. На книголюбів чекали експозиції та огляди старовинної літератури: «З історії стародруку» у відділі рідкісних видань та рукописів; «Раритетні та цінні матеріали з історії Одеси» у відділі краєзнавства «Одесика»; «Сторінками мистецьких журналів кін. ХІХ ст. — поч. ХХ ст.» у відділі мистецтв. Гостинно відчинила свої двері відвідувачам і літня читальня «Litera». У молоді, звісно, свої пріоритети — інтернет-центр, медіатека, комп’ютерний стіл, інтерактивна дошка… З незмінним успіхом пройшла й популярна серед наших друзів акція «Подаруй бібліотеці книгу», до якої долучилися не тільки одесити. Учасники свята «не за розкладом», взяли участь у лотереї — позмагалися за надихаючі призи від команди ОННБ.

Цими днями Український культурний фонд повідомив про створення нового творчого колективу — Всеукраїнського симфонічного інклюзивного хору та оркестру.

Його генеральним директором призначено головного режисера Одеського національного театру опери та балету Євгена Лавренчука.

5 червня, у Всесвітній день навколишнього середовища, у Бетховенському будинку в Бонні (Beethoven-Haus Bonn) відбулася передпрем’єра нового твору класика української музики Валентина Сильвестрова. «Пасторалі 2020» — цикл із дев’яти п’єс для скрипки і фортепіано, написаний на замовлення Beethoven-Haus і фестивалю Odessa Classics.

Його презентація мала відбутися в Одесі, а виконувати «Пасторалі» планували президент Бетховенського будинку скрипаль Даніель Хоуп і президент Odessa Classics піаніст Олексій Ботвинов (на знімку). Однак пандемія коронавірусу і всесвітній карантин внесли в ці плани корективи. Частково нову музику представили двоє постійних учасників фестивалю — скрипаль Даніель Хоуп і піаніст Себастіан Кнауер. Повна ж прем’єра відбудеться таки в Одесі 15 серпня за участі Даніеля Хоупа та Олексія Ботвинова.

«Консонанси» (співзвуччя) — так ємко і влучно назвали організатори виставку, яка відкрилася в Одеському літературному музеї. Тандем двох молодих креативних митців, членів НСХУ Величка — Носенко справді дуже гармонійний.

По суті це дві персональні виставки, що завдяки щасливим обставинам об’єдналися в одну. Обоє художників відомі своєю участю в обласних, республіканських та міжнародних проєктах. Обоє викладають на художньо-графі-чному факультеті Південноукраїнського національного педагогічного університету ім. К.Д. Ушинського, де у них спільна майстерня, що допомагає налагоджувати між собою містки у творчому і духовному сенсах. Дмитро Величко — заступник декана худграфу, викладач кафедри образотворчого мистецтва. Анна Носенко — доцент кафедри мистецтвознавства, свого часу захистила кандидатську дисертацію «Пленер у живопису Одеси другої половини ХХ — початку ХХІ століть» (2006, керівник — доктор мистецтвознавства О.А. Тарасенко). Тема, яка концептуально й цілісно до того ніким, по суті, не розроблялася.

За задумом куратора виставки, заслуженого художника України Сергія Савченка, якому належить ідея її проведення у такому форматі, два крила експозиції цілісно вибудовують авторський ряд її учасників. Експозиція формується вже з аванзалу. Усього представлено п’ятдесят два полотна. Експресивний фігуратив картин Анни Носенко, з його тяжінням до декоративності, плавно перетікає в переважно абстрактні площини медитативного абстракціонізму Дмитра Величка.

Зробимо акценти. В Анни, на мою думку, перед-усім привертає увагу досить цілісна паризька серія з видами на Сену в історичному серці французької столиці, поблизу острова Сіте, де людська уява, підкріплена історією, ще може воскресити дух древньої Лютеції.

У затишній, камерній «Арт-вітальні», що в Одеському лінгвістичному центрі OLSC (вул. Маразліївська, 10), відкрилася виставка творів нонконформіста «другої хвилі» Григорія Вовка. Представлені як ретроспектива, так і роботи останніх років, зокрема й ті, що не експонувалися для широкого загалу, переважно авангардистського спрямування.

Як зазначила арт-директорка галереї Олена Мараховська, за сім років діяльності тут виставлялися і відомі, і молоді митці, як-от Юрій Пліс, Клим Степанов, Олександр Лісовський, Євген Голубенко, Тетяна Поповиченко, Віктор Хохленко, серед молодих, наприклад, Катя Мілетина та інші. Кожен місяць-півтора в «Арт-вітальні» знайомлять з новим автором. Григорій Вовк презентує свій доробок на цій локації вперше.

На диво по-весняному теплий, тихий лютневий вечір. Вітражні вікна Великої зали філармонії манять різнокольоровими переливами світла. Тут 21 лютого урочисто-похмурими акордами вступної частини Концерту для фортепіано та духових інструментів Ігоря Стравинського Національний одеський філармонійний оркестр під орудою запрошеного диригента Гюнтера Нойхольда (Відень) розпочав свій черговий виступ. У програмі також Сюїта з музики до балету «Трикутний капелюх» (1919) та дві частини з опери «Життя коротке» (1913) іспанського композитора Мануеля де Фальї.

Гюнтер Нойхольд (Gunter Neuhold) уперше виступив з НОФО у 2012 році. Тоді разом з дружиною — піаністкою Еммою Шмідт вони виконували твори Мусоргського, Шнітке і Брукнера. Дебют виявився вдалим й отримав схвальні відгуки в пресі. Очевидно, програма нового концерту і пам’ять про концерт семирічної давнини за участі австрійського маестро привернули увагу одеситів, тож зал був майже заповнений. Мабуть, цього не очікували й самі організатори, бо вийшов невеличкий казус — не всім, хто побажав, вистачило програмок. До речі, приємно зауважити, що цього разу, чи не вперше за кілька десятиліть, програма видана українською мовою.

Харків зустрічав сюрпризами. Тоді як в Одесі гріло зимове сонечко й температура повітря сягала плюс 12, тут засипала очі снігом хурделиця, а на гірці біля готелю дітлахи каталися на санчатах.

Прогулюємось містом, високо піднімаючи голови. У центрі Харкова — височенні будинки часів сталінського ампіру. На площі Свободи на нас насувається велична споруда Держпрому, першого радянського хмарочоса у стилі конструктивізму, зведеного за рекордно короткі терміни — з 1926 по 1928 роки, та ще й вручну. Цікаво, що його реконструкція — сучасними методами із застосуванням нових технологій тривала 17 років, — із 2001-го по 2018-й. Висота 13-поверхової залізобетонної будівлі — 63 метри, корисна площа приміщень — 60000 м2. На її спорудження витрачено 1315 вагонів цементу, 9000 тонн металу, 3700 вагонів граніту та 40000 м2 скла. У будівлі — 4500 віконних отворів, площа зовнішнього скління — 17 гектарів. Будинок настільки міцний, що його навіть не змогли підірвати окупанти у часи Другої світової, лише скло повилітало… У хмарочосі, в якому нині розташовані державні та приватні офіси, й досі, без заміни з 1928 року, працюють 7 із 12 ліфтів.

Напроти Держпрому — Харківський національний університет імені Василя Каразіна, відомого дослідника, вченого, просвітителя, пам’ятник якому встановлений біля входу до вишу. Гранітний Каразін уважно спостерігає за тим, хто ж прямує до храму науки. А студентів тут багато. У Харкові, крім українців, навчається чимало молоді з різних країн світу. Тут лунають різні мови. Ось цікава картинка: студенти з Африканського континенту, які раніше ніколи не бачили снігу, фотографуються біля припорошеної ялинки.

Упродовж місяця, із 16 січня по 16 лютого, у Черкаському обласному художньому музеї експонувалася виставка знаної мисткині з причорноморського міста Южного Лариси Дем’янишиної. Для черкащан це була прекрасна можливість відкрити для себе самобутню творчість художниці з Одещини.

В експозиції з поетичною назвою «Молюсь до неба і землі» були представлені роботи, виконані у різних техніках. Бо ж пані Лариса однаково талановито працює як в олійному, так і в живопису акрилом, акварелі, графіці й вільному розпису по шовку.

Під час відкриття виставки мисткиня розповіла про свою творчість, джерела натхнення, а також про особливості процесу творення своїх робіт. За словами художниці, кожна її робота — це розповідь про те, що є особливо цінним для неї, що дивує й захоплює, те, чим хочеться поділитися з іншими людьми .Особливості світорозуміння мисткині з надзвичайно тонким чуттєвим сприйняттям природи речей трансформувалися у без перебільшення власну філософію, сенсом якої є безмежна любов до хоч і недосконалого, але все одно прекрасного, гармонійного світу. Тож пані Лариса приймає і любить цей світ таким, яким він є, й відтворює його у своїх роботах благородним та вишуканим.

Променад (promenade, фр.) за словником — прогулянка, місце для прогулянки… В Одесі також кажуть: шпацір, моціон… А ще, згідно з тим же словником: місце для стояння глядачів у театральній залі. На відкритті «Зимового променаду в Одеській опері» 1 лютого ніхто, звісно ж, не стояв у проходах. Попри те, що перед початком концерту у фоє був навіть певний ажіотаж.

Й от — зима, початок лютого, туристів нема, а бажаючих потрапити в оперу — повнісінько. Люблять одесити свій театр, це давня любов, можна сказати — історична. Та й програма концерту обі-цяла багато хвилин справжньої естетичної насолоди.

Вечір почався музикою Людвіга ван Бетховена, й це була, безперечно, данина поваги музичному генієві, 250-літтям якого означений у світі весь 2020-й музичний, а точніше — культурний рік. І, до слова, немає, мабуть, серед тих, що ходять на концерти серйозної музики, байдужих до творчости цього могутнього духом володаря людських душ. Усе XIX століття позначене розвитком його музичного мислення в річищі романтизму.

 Кращої нема, напевно, в світі,
 Музики, як грає духовий,
 Що підносить до небес щомиті
 І дарує настрій бойовий.
 Віталій НАЗАРУК

Зразковий дитячий духовий оркестр Визирського сільського будинку культури, до основного складу якого входять також учні місцевої філії Лиманської музичної школи, не випадково запросили на міжнародний фестиваль фольклору та інструментальної музики «Золота скарбничка», що проходив 14 грудня у Запоріжжі. «Визирські сурми» вже добре знаний в Україні колектив юних віртуозів.

Їхній черговий успішний виступ був передбачуваним, але, звісно, і цього разу колектив ретельно готувався. На репетиціях юні музиканти завжди уважно прислухаються до професійних порад свого наставника — вчителя-методиста, відмінника освіти, заслуженого працівника культури України Степана Степановича Скочипця. І це в підсумку позитивно позначається на мистецькій вправності дітей. Тож «Визирські сурми» заслужено стали лауреатом міжнародного фестивалю, отримавши диплом І-го ступеня і завоювавши право представляти Україну на подібному мистецькому заході в Греції.

3 грудня вперше в Україні прозвучить Симфонія №7 Кшиштофа Пендерецького у виконані самого композитора.

Славетний польський композитор, жива легенда, приїде до нашого міста, щоб разом з народним артистом України Хобартом Ерлом, Національним одеським філармонійним оркестром, солістами і Національною заслуженою академічною капелою «Думка» створити історичну подію для всієї України.

«Травіата» Джузеппе Верді понад півтора століття залишається однією з найулюбленіших серед поціновувачів мистецтва, а відтак найвідвідуваніших опер. Нині інший час, час небачених швидкостей, і публіка, певна річ, має право дивитися класичний твір по-новому, бо інакше він може сприйматися як старий непотріб у світі цифрових технологій. Цими днями колектив Одеської опери представив власну сучасну версію цього музичного шедевру під італійською назвою «La Traviata» у постановці головного режисера театру Євгена Лавренчука.

Цікаво, що до прем’єри був приурочений оперний форум, на який з’їхалися представники професійної спільноти з усієї України та багатьох країн Європи. Тож у залі було чимало метрів, які могли фахово оцінити цю постановку.

До 30-річчя НРУ

10 вересня у конференц-залі Палацу культури студентів Одеського національного політехнічного університету пройшла вже десята всеукраїнська наукова конференція «Народний рух України: місце в історії та по-літиці». Ця ювілейна конференція була присвячена ще одному ювілею — 30-річчю створення НРУ: саме 10 вересня 1989-го в актовому залі Київського політехнічного інституту учасники установчих зборів проголосили створення нової політичної сили, що прийняла назву «Народний рух України за перебудову».

Конференція, як і всі попередні, проводилася кафедрою історії та етнографії України ОНПУ, котра є беззаперечним лідером з дослідження історії НРУ. Досить сказати, що завідувач цієї кафедри, доктор історичних наук, професор Григорій Гончарук ще у 1997 році опублі-кував ґрунтовну монографію «Народний рух України. Історія», яка була перевидана, а під його керівництвом підготовлено й захищено десять кандидатських дисертацій з проблематики НРУ. Це дало обґрунтовані підстави називати Григорія Івановича «батьком історії Руху».

Традиційно, уже в одинадцяте, на честь Дня Незалежності в Одесі пройде Вишиванковий фестиваль. На старт він вийде завтра, у День Державного Прапора України, а фінішує в понеділок (який, нагадаємо, буде теж вихідним).

Отож усі, для кого незалежність нашої держави є справжньою цінністю, а відтак її день народження — великим святом, зможуть цікаво, змістовно і в колі однодумців пошанувати її історію і традиції, насолодитися набутками прадавньої і сучасної культури.

Упродовж чотирьох днів у серці Одеси — на Приморському бульварі — відбуватимуться головні святкові дійства, а їх найповажнішим учасником буде, звісно ж, сам Дюк.

На алеях між двома пам’ятниками — графу Арману де Рішельє і поетові Олександру Пушкіну — розташується виставка-ярмарок народних майстрів та виробників з усієї України: вишиванки, прикраси, сувеніри, художні твори і книжки, гончарні вироби й смаколики…

8 серпня в Одеському музеї західного і східного мистецтва відкрилася виставка творів генія польського модерну Яцека Мальчевського.

Уперше в історії дружніх взаємин нашого музею та Львівської національної галереї мистецтв імені Б.Г. Возницького твори Яцека Мальчевського експонуються у Південній столиці. Проєкт втілений за підтримки Генерального консульства Республіки Польща в Одесі.

У червні в нашому місті відбулася презентація цікавого видання — книги відомого польського письменника XIX століття Юзефа Ігнація Крашевського «Спогади про Одесу, Єдисан і Буджак». Уперше переклад з польської мови на російську уривків щоденника за виданням 1845 року, в яких описано перебування автора в Одесі із 6 липня по 29 серпня 1843-го, був здійснений відомим одеським екскурсоводом-краєзнавцем Стеллою Михайловою. До речі, її копітка п’ятилітня праця була відзначена почесним дипломом XX всеукраїнської виставки-форуму «Українська книга на Одещині» в номінації «Майстерність перекладу».

Про презентацію цієї книги 25 червня була розміщена відповідна інформація на сайті Всесвітнього клубу одеситів, де, з-поміж іншого, наведена розлога цитата польського автора: «Приветствую тебя земля, протоптанная сарматами, скифами, даками, греками, татарами, генуэзцами, поляками, турками, шведами, русскими, немцами, по которой наступали татары на наши плодородные провинции с огнём и мечом, через которую побеждённый, но не пленённый, убегал через Бендеры Карл XII… Приветствую тебя земля и порт, возникшие из ничего, за пятьдесят лет, а сегодня раздающие жизнь, наполняющие плодами край огромный. Приветствую!».

Це яскрава палітра тем нового видання Віктора Михальченка «Порт приписки — Одесса», що побачило світ у видавництві «ТЕС» і було презентоване на інтелект-форумі «Українська книга на Одещині»-2019

Віктор Олександрович Михальченко — інженер-електромеханік, моряк далекого плавання, директор музею «Християнська Одеса», краєзнавець, фотохудожник, партнер і друг ОННБ. Упродовж багатьох років він досліджує історію одеських храмів, і тих, які нині прикрашають місто, і тих, що не збереглися, генеалогію церковних діячів, династій священнослужителів та купців, історію знатного роду Курісів.

22 травня 2019 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову №437 «Питання українського правопису», якою схвалено нову редакцію «Українського правопису» — звід правил, що встановлює способи передавання української літературної мови на письмі.

Документ підготувала спеціально створена Українська національна комісія з питань правопису, до якої увійшли вчені-мовознавці Національної академії наук та національних університетів з різних регіонів України. У серпні-вересні 2018 року відбулося громадське обговорення пропонованих змін, під час якого надійшло понад 3000 пропозицій від наукових установ, закладів освіти, органів державної влади та місцевого самоврядування, окремих громадян.

На початку квітня Балтський історичний музей порадував місцевих поціновувачів мистецтва відкриттям нової виставки — картин досі майже невідомої в місті й районі художниці — жительки села Немирівського Анни Борисівни Римар.

Авторка запропонувала до огляду близько тридцяти робіт, здебільшого олією, різного формату. Це переважно пейзажі, з яких особливо приваблюють (о, диво для Балти!) мариністичні. Таких — вісім. Серед них — «Біля берега», «Прибій», «Хвилеріз», «Вітрильник у морі» (художниця подала на виставку картини без назв, але для кращого уявлення про них пропоную суто умовні назви, далі — теж). Ці марини неабияк вражають своєю живописністю, вправністю мисткині. Чудове враження справляють й інші пейзажі, причому також з бодай частковим зображенням води — річки або ставу («На човні», «Тече річка», «Церква на березі», «Діти на моріжку», «На схилі» та інші).