Матеріали з рубрикою «Культура»

Одеський академічний український музично-драматичний театр ім. Василя Василька показав дещо оновлену виставу «Серце навпіл», створену за новелами Марії Матіос. Авторка, відома українська письменниця, внесла деякі незначні корективи, й інсценізація заграла яскравішими барвами.

Вистава-одкровення… Так назвали автори свій твір. Філософське поняття, яке надає широкий спектр почуттів, а передовсім — цілковиту взаємну відкритість акторів і глядачів…

Минулої суботи Одеський національний академічний театр опери та балету презентував світову прем’єру — оперу композитора Олександра Родіна «Катерина». Постановники: головний диригент театру В’ячеслав Чернухо-Воліч, режисерка Оксана Тараненко, хормейстер Валерій Регрут, художник Ігор Анісенко, хореограф Олексій Скляренко, автор і художник візуальної концепції декорації Дмитро Ципердюк, художник з освітлення Максим Дєдов.

Прем’ру відвідав міністр культури та інформаційної політики України Олександр Ткаченко.

Війна — це вірус, і вона проступає просто на тілах людей дивними плямами. У місті — епідемія під назвою ШКХ — шкіра кольо-ру хакі... Ми звикаємо до контексту війни, так, що перестаємо її помічати. Ми дихаємо війною, мов повітрям. Ми заражаємо одне одного... Намагаючись витіснити війну зі своєї свідомості, ми дедалі більше заражаємося війною і живемо з нею всередині...

Ніби фантазія — але правда. Ніби містика — але про нас.

У залі соціокультурної діяльності Одеської універсальної наукової бібліотеки ім. М.С. Грушевського відбулися читки п’єси «Крізь шкіру», написаної Наталкою Блок у 2017 році, за мотивами війни на Донбасі — про нас, сьогоднішніх.

Із 27 серпня по 19 вересня триває знаменитий Musikfest Berlin 2022, у рамках якого у вівторок, 6 вересня, вперше свою концертну програму представив Національний одеський філармонійний оркестр (НОФО).

Як зазначалося у пресрелізі-анонсі імпрези (на жаль, внесені корективи у роботу видавництва дещо сповільнили можливості преси Одещини своєчасно інформувати про перебіг подій як в Україні, так і в світі, а відтак ми не можемо сьогодні оперативно повідомити про те, як саме пройшов виступ нашого колективу. — Прим. «ЧН»), Musikfest Berlin радий вітати концерт запрошеного Національного одеського філармонійного оркестру під керівництвом головного диригента Хобарта Ерла разом із солісткою-піаністкою Тамарою Стефанович.

«Присвячується Україні» — під таким гаслом в Одеському будинку-музеї ім. М.К. Реріха експонується виставка картин художника із Чернігова Володимира Наталушка «Квіти життя».

Барвисті, яскраві натюрморти, лаконічні пейзажі відривають свідомість від сьогодення і переносять у світ гармонії та спокою.

І свято, і жах, печаль, і горе… Слова зі вступного слова до традиційного відкриття художньої виставки в залі Одеської організації НСХУ.

І щастя творчости, і радість побачити багатьох колег, здивуватись і привітати з гарною роботою, сказати якісь суто фахові слова, обнятись, розцілуватись, поговорити, відчути спільну синергію… Побачити цю многоту експозиції.

26 серпня відбулося пошанування лауреатів другого муніципального конкурсу імені І.Я. Франка, заснованого торік виконкомом Одеської міської ради з нагоди 165-ліття письменника.

Як зазначила у вступному слові директорка Центральної міської бібліотеки імені Івана Франка Наталія Кликова, нагородження переможців та учасників конкурсу приурочене до дня народження видатного українського письменника і мислителя, на чию творчість орієнтуються покоління українців. До нинішнього конкурсу долучилося 35 учасників з різних куточків України: Черкас, Дніпра, Києва, Житомира, Луцька, Ужгорода, Харкова та інших, ну і, звісно ж, з Одеси. Заступниця директора департаменту культури і туризму Одеської міськради Людмила Крижалко привітала переможців і вручила дипломи та грамоти. З вітальним словом звернулася до них і заступниця директора департаменту культури, національностей, релігій та охорони об’єктів культурної спадщини Одеської облдержадміністрації, лауреатка муніципальної премії ім. Івана Франка 2021 року Ярослава Різникова.

Попри страшну війну, котра щодень нагадує про себе то виттям сирен, то вибухами, а то і тим, і тим вкупі; посеред спекотного літа — без моря, котре через ворожі загрози під забороною; посеред новин, що крають душу, та емоційних сплесків, які часом нагадують розбурхане море, — посеред усього цього, що впало на наші голови, зненацька перед очима — широчінь вікна у прекрасний світ, у радість, в задивування: яскрава, щедра художня виставка талановитого подружжя — Лариси Субангулової та Вадима Рудого.

Кожна виставка — свято. А ця — особлива: після початку війни чи не перша.

«Чорноморські новини» неодноразово повідомляли про традиційну участь одеських митців у міжнародних пленерах, зокрема в «краю лісів та озер», у гостинних поляків — ґміні Бартошице Вармінсько-Мазурського воєводства. Цьогорічний, уже 40-й, пленер, який відбувся у першій половині липня, є свідченням непохитної волі його організаторів утілювати у життя проєкти, що розширюють життєвий простір і зближують людей різних країн. Це своєрідний виклик руйнівним силам, адже Польща під час російсько-української війни рішуче виступає проти «імперії зла», взявши на себе велику політичну відпо-відальність, й несе відчутний економічний тягар у цьому протистоянні.

Єдиний представник від України на цьогорічному пленері в Ґалінах, що поблизу Бартошице, мисткиня з Південного, член правління Одеської обласної організації НСХУ Лариса ДЕМ’ЯНИШИНА поділилася своїми враженнями.

З глибини століть дійшла до нас мудрість «Vita brеvis, ars lоnga» («Життя коротке, мистецтво — вічне»). Сьогодні у своїх статтях-роздумах її актуальність підтверджують глядачі Одеського оперного театру — журналістка та науковиця, з різних боків осмислюючи цю непорушну істину.

Найгуманніший вічний двигун

Важко уявити, що в Одесі — південному форпості України, куди чи не щодня прилітають вогненні привіти від здичавілих «любителей Южной Пальмиры», — працює Оперний театр. Але він працює! Між повітряними тривогами, регулярними бахами над морем, у місті та в області (ППО, приліт чи дрон відрізняють за звуком уже навіть одеські коти), часом із запахом гару і пластівцями сажі від пожеж посеред Європи у XXI столітті театр продовжує тримати свій мистецький фронт.

Іноді здається, що цей найважчий театральний сезон вимагає від людей мистецтва надзусиль. Особливі правила безпеки глядачів, нові умови підготовки до вистав, подолання особистого психологічного стресу — все це заради продовження української театральної спадщини й написання нової історії театру незалежної України часів війни.

Особисто мені здається, що Одеський оперний одним з перших театрів продовжив спілкування зі своїм глядачем із самого початку війни. Так, продовжив майже миттєво за допомогою соцмереж, і жодного дня не покинув, не мовчав, підтримував! Це дуже важлива річ, яка потребує мужності, людяності душі та високої соціальної відповідальності.

Значною і знаковою подією для Кодимщини стало внесення до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України клезмерської музики. Це визнане, тепер уже на національному рівні, культурне надбання краю віками плекалося поколіннями тутешніх музикантів.

Коріння жанру – у музиці євреїв, які здавна населяли містечко. Згодом клезмерська духова музика стала сплетінням кількох культур. Вона супроводжувала всі традиційні народні події: свята, весілля, обрядові дійства. Серед людей ці твори іменувалися фрейликами. Веселі мотиви цього жанру у наш час голосно зазвучали на концертах та фестивалях не лише Кодимщини, а й далеко за межами України. Їх популяризатором на закордонних майданчиках став музичний колектив Кодимського будинку культури у складі братів Барановських, які брали участь у різноманітних міжнародних імпрезах.

Серію концертів інструментальної музики у новому форматі під красномовною назвою «Ода незламності» запропонував меломанам Національний одеський філармонійний оркестр (НОФО), очолюваний народним артистом України Хобартом Ерлом.

Концерти відбуваються на різних майданчиках міста, а одним із найбільш знакових є архітектурний і духовний простір Римо-католицького кафедрального собору (вул. Катерининська, 33) — споруди з великою, почасти драматичною історією. Чергова, вже п’ята у цьому проєкті, зустріч у стінах храму відбулася 10 червня з наступним продовженням 17 та 24 червня. Конферансьє — лектор-музикознавець обласної філармонії Ельвіра Паламарчук.

Вишиті картини, мережані серветочки, подушки-думочки, рушники… У галереї «Діалоги» відкрилася виставка «Мережива часу», мета якої — повернути пам’ять про недооцінену творчість жінок-рукодільниць, які своїми руками створювали красу.

Упродовж півроку ініціаторки проєкту збирали старовинні речі ручної роботи, записували історії рукодільниць і створених ними виробів, та раптом почалася війна...

Нещодавно в Одеській національній музичній академії ім. А.В. Нежданової відбулася міжнародна науково-творча конференція «Трансформація музичної освіти і культури: традиція та сучасність».

Цей симпозіум започаткований ще у 1998 році, і навіть війна не завадила його проведенню. Вчені-музикознавці з різних країн зібралися для того, щоб обговорити питання музичної освіти, поділитися досвідом, послухати одне одного і знайти спільні рішення.

9 квітня у рамках патріотично-мистецької акції Збройних сил України «Час обрав нас» колективи Центру військово-музичного мистецтва ВМС ЗСУ, Одеського обласного центру української культури разом з містянами виконали гімн Січових стрільців «Ой у лузі червона калина».

Ця пісня відома у кількох варіантах. За однією з версій, перший її варіант написав відомий поет, директор і режисер Укра-їнського театру «Руська бесіда» Степан Чарнецький у 1914 році. У фіналі трагедії Василя Пачовського про гетьмана Дорошенка «Сонце Руїни», яку ставив Чарнецький, мала прозвучати пісня «Чи я в лузі не калина була», але режисерові хотілося чогось оптимістичного, тож запропонував «Розлилися круті бережечки», трохи переробивши текст. У такому варіанті глядач і побачив виставу. Вона мала гучний успіх. А пісню, особливо останній куплет «Ой у лузі червона калина», одразу підхопила укра-їнська молодь.

На фініші «Зимовий променад в Одеській опері». Уже відгриміли оплесками чотири феєричні балети, кожен з яких став святковою подією для глядачів.

Й ось на початку 2022-го уже в 22-е на нашій сцені — опера «Набукко», яку вперше тут показали у 2017-у. Тоді її поставили режисер, народний артист України Василь Вовкун у творчій співпраці з тодішнім головним диригентом театру, народним артистом Молдови Олександру Самоїле. Хормейстером був заслужений діяч мистецтв України Леонід Бутенко. Не кожен театр може дозволити собі мати у репертуарі такий спектакль, складний і дуже дорогий для втілення.

Допрем’єрний показ-презентація документальних фільмів «Віднесені водою» та «Печерні» відбувся 24 січня в Одеській національній науковій бібліотеці. Подію організувала команда «Суспільне. Одеса» спільно з колегами із «Суспільне. Черкаси» та «Суспільне. Тернопіль».

У головному читальному залі зібралося чимало шанувальників якісного кіно.

Талановита молодь Одещини знову порадувала нас вдалими виступами, а відтак і здобутими найвищими нагородами. Цього разу — у Всеукраїнському конкурсі мистецтв і талантів, що пройшов у столиці нашої держави Києві.

Урочиста зустріч-вшанування переможців відбулася 21 січня у приміщенні Одеської регіональної органі-зації Національної спілки журналістів України за участі її голови Юрія Анатолійовича Работіна, професорки кафедри сольного співу ОНМА ім. А.В. Нежданової Ганни Андріївни Джулай та автора цих рядків. Як слушно зазначалося на зібранні, ці діти — гордість нашого краю.

Звичайний, старий одеський будиночок за адресою: Старопортофранківська, 133. Галереї, дерев’яні веранди, коти, розвішана білизна, у дворі — дерев’яний стіл з лавками... Нічим не примітний, окрім одного — тут від 1945 року проживав разом з мамою майбутній Почесний громадянин Одеси, письменник-сатирик Михайло Михайлович Жванецький.

Незабаром в одній з квартир цього будинку буде його музей. Робота уже кипить. Усе робиться за згодою та під орудою дружини письменника, Наталії Жванецької, яка є берегинею його творчої спадщини, архівів та артефактів.

День п’ятниці, 17 грудня, в Одеській національній науковій бібліотеці пройшов під знаком документального кіно. На допрем’єрних показах-презентаціях переглядали дві стрічки: «Кіровоградщина. Життя на урані» та «Покоління «золотої алеї»». Для широкого загалу на Суспільному їх показуватимуть з 22 грудня, а в Ютюб — з 26-го.

У прикрашеному до новорічних свят головному читальному залі зібралося чимало людей, серед яких — творці фільмів, науковці, освітяни, студенти, громадські активісти.

Обнадійливі «Різдвяні зустрічі — Odesa Violin Fest»

Чи можливо повернути Одесі статус П’ємонту скрипкового мистецтва? Інтерв’ю з відомими музикантами напередодні циклу концертів «Різдвяні зустрічі — Odesa Violin Fest»: 10, 17 і 24 грудня.

Про традиційну святкову різдвяно-новорічну програму — одну з фішок Національного одеського філармонійного оркестру, що цьогоріч пройде під знаком скрипкового мистецтва, йшлося під час пресконференції у переддень імпрези. Учасники — головний диригент і художній керівник НОФО, народний артист України Хобарт Ерл і лауреат міжнародних конкурсів, скрипаль Валерій Соколов (Харків) — повідали про перебіг фестивалю та поділилися своїми думками щодо сучасного стану музики.

Недавньої суботньої днини на дорожньому покажчику відстаней до всіх міст-побратимів Одеси, що стоїть побіля міської ради, стрілка з написом Генуя несподівано відхилилася від свого курсу та обернулася в напрямку театру опери та балету.

Того вечора тут лунали розкішні голоси італійських артистів. У концертній програмі «Вечір Верді та Пуччіні» молоді солісти Генуезької опери Марта Марі (сопрано), Джада Вентуріні (мецо-сопрано) й Алессандро Фантоні (тенор) виконали арії та дуети з найбільш знаних у світі опер двох на всі часи видатних італійців — Джузеппе Верді та Джакомо Пуччіні. Це — «Трубадур», «Луїза Міллер», «Набукко», «Мадам Баттерфляй», «Сила долі» (глядачі почули також увертюру до цієї опери та вступ до «Травіати»). Оркестром Одеської опери керував відомий італійський диригент Лоренцо Таццієрі.

У рамках святкування 200-річчя Болграда, за підтримки Держкіно, відбудеться міжнародний етнографічний кінофестиваль «ОКО», який, зібравши у свою програму документальні фільми з усього світу, мовою кіно розповідатиме про звичаї, обряди, традиції, релігії й культуру різних країн та народів.

Цьогоріч він проходить із закликом «Єднаймося, не уніфікуймося!», наснажений одним із заповітів Т.Г. Шевченка: «І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь». Головним візуальним елементом дизайну «ОКО» є доріжка: яскрава, строката, традиційна, колоритна.

Суботній вечір 11 вересня на Театральному майдані в Одесі був із тих, які залишаються в пам’яті назавжди. Справді оксамитовим.

На площі біля фонтану відбувався святковий балетний гала-концерт Classic & Modern «Одеса. Україна. Європа», яким завершувався «Оксамитовий сезон» в Одеській опері.

Чи не найкращий час для відпочинку в Одесі — оксамитовий сезон. Уже спала спека, надворі — тепло і сонячно: можна і на пляж податися, і прогулятися історичним центром міста, милуючись неповторною архітектурою. Романтична пора, яку оспівували поети і прозаїки, що жили й творили у причорноморській перлині.

А ще у цей час — фестиваль мистецтв «Оксамитовий сезон в Одеській опері», який проводиться уже вшосте.

НОФО відкрив 84-й концертний сезон

Традиційними концертами «Odesa-International», що відбулися 1 та 2 вересня у Великому залі Одеської обласної філармонії, розпочався 84-й концертний сезон Національного одеського філармонійного оркестру (НОФО)1. Звучали як відомі, так і рідко виконувані симфонічні твори класичної та сучасної музики. Зазначу, що вже 5 вересня НОФО подарував їх і для гостей фестивалю мистецтв «Оксамитовий сезон в Одеській опері» у програмі «Українська Одіссея».

Перш ніж звернутися до святкового вечора з нагоди старту нового сезону, нагадаю, що серед пам’ятних подій сезону попереднього був концерт «30 років разом», присвячений 30-літтю перебування Хобарта Ерла на посту очільника філармонійного оркестру. Про популярність маестро свідчить і той факт, що серед одеситів з’явилася категорія меломанів, яка віддає перевагу концертам саме цього диригента. Назвіть це модою чи навіть снобізмом, але очевидно, що це вияв симпатії та довіри, свідчення відданості музикантові, який зумів повернути у зали філармонії колись збайдужілу публіку й двічі підвищити статус оркестру — до рівня національного.

Саме так звучить девіз 12-го Одеського міжнародного кінофестивалю, який розпочався цими днями. Нинішнього тижня наше місто знову перетворилася на столицю кіно. Після торішньої перерви на локдаун, коли всі події 11-го ОМКФ відбувалися в онлайн-просторі, ми знову можемо брати участь у святі кіно оффлайн.

Урочиста церемонія відкриття форуму відбулася в Одеському національному академічному театрі опери та балету.

На головному кіноринку світу в рамках 74-го Каннського кінофестивалю новостворений Гетеборзький кінофонд оголосив перші три підтримані ним проєкти, відібрані з понад тисячі заявок. Серед них — український фільм «Ля Палісіада» режисера Філіпа Сотниченка.

Повнометражний дебют призера українських та міжнародних кінофестивалів Філіпа Сотниченка «Ля Палісіада» — це стрічка у жанрі, який самі кінематографісти називають «пострадянський нуар». Події розгортаються в Україні в 1996 році, за кілька місяців до підписання протоколу №6 Європейської конвенції з прав людини. Цей протокол передбачав відмову від смертної кари, яка дісталася нашій країні у спадок від СРСР. До цього за кількістю смертних вироків Україна мала один з найвищих показників у світі. Так, за даними лондонської Організації захисту прав людини, у 1996-у вона була на другому місці, після Китаю, засудивши до смерті 89 осіб.

Минуло майже три десятиліття відтоді, як улітку 1991-го відомий журналіст і поет Семен Цванг покинув Балту і виїхав до Ізраїлю. Втім, і звідти підтримував зв’язки із земляками. У травні нинішнього року йому мало б сповнитися 97, до яких він не дожив три місяці…

У нашому місті залишилося не так багато мешканців, які колись добре знали Семена Цванга й спілкувалися з ним. Однак балтяни бережуть пам’ять про цю непересічну людину: кожен знає або, принаймні, чув рядки й мелодію пісні «Балтський вальс», написану ним десь півстоліття тому разом з композитором Миколою Сорокою, пісні, яка, по суті, стала гімном нашого міста. Й ось після зняття суворого коронавірусного карантину працівники нашої публічної бібліотеки наприкінці травня провели вечір пам’яті знаменитого балтянина.