Матеріали з рубрикою «Культура»

Значною і знаковою подією для Кодимщини стало внесення до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України клезмерської музики. Це визнане, тепер уже на національному рівні, культурне надбання краю віками плекалося поколіннями тутешніх музикантів.

Коріння жанру – у музиці євреїв, які здавна населяли містечко. Згодом клезмерська духова музика стала сплетінням кількох культур. Вона супроводжувала всі традиційні народні події: свята, весілля, обрядові дійства. Серед людей ці твори іменувалися фрейликами. Веселі мотиви цього жанру у наш час голосно зазвучали на концертах та фестивалях не лише Кодимщини, а й далеко за межами України. Їх популяризатором на закордонних майданчиках став музичний колектив Кодимського будинку культури у складі братів Барановських, які брали участь у різноманітних міжнародних імпрезах.

Серію концертів інструментальної музики у новому форматі під красномовною назвою «Ода незламності» запропонував меломанам Національний одеський філармонійний оркестр (НОФО), очолюваний народним артистом України Хобартом Ерлом.

Концерти відбуваються на різних майданчиках міста, а одним із найбільш знакових є архітектурний і духовний простір Римо-католицького кафедрального собору (вул. Катерининська, 33) — споруди з великою, почасти драматичною історією. Чергова, вже п’ята у цьому проєкті, зустріч у стінах храму відбулася 10 червня з наступним продовженням 17 та 24 червня. Конферансьє — лектор-музикознавець обласної філармонії Ельвіра Паламарчук.

Вишиті картини, мережані серветочки, подушки-думочки, рушники… У галереї «Діалоги» відкрилася виставка «Мережива часу», мета якої — повернути пам’ять про недооцінену творчість жінок-рукодільниць, які своїми руками створювали красу.

Упродовж півроку ініціаторки проєкту збирали старовинні речі ручної роботи, записували історії рукодільниць і створених ними виробів, та раптом почалася війна...

Нещодавно в Одеській національній музичній академії ім. А.В. Нежданової відбулася міжнародна науково-творча конференція «Трансформація музичної освіти і культури: традиція та сучасність».

Цей симпозіум започаткований ще у 1998 році, і навіть війна не завадила його проведенню. Вчені-музикознавці з різних країн зібралися для того, щоб обговорити питання музичної освіти, поділитися досвідом, послухати одне одного і знайти спільні рішення.

9 квітня у рамках патріотично-мистецької акції Збройних сил України «Час обрав нас» колективи Центру військово-музичного мистецтва ВМС ЗСУ, Одеського обласного центру української культури разом з містянами виконали гімн Січових стрільців «Ой у лузі червона калина».

Ця пісня відома у кількох варіантах. За однією з версій, перший її варіант написав відомий поет, директор і режисер Укра-їнського театру «Руська бесіда» Степан Чарнецький у 1914 році. У фіналі трагедії Василя Пачовського про гетьмана Дорошенка «Сонце Руїни», яку ставив Чарнецький, мала прозвучати пісня «Чи я в лузі не калина була», але режисерові хотілося чогось оптимістичного, тож запропонував «Розлилися круті бережечки», трохи переробивши текст. У такому варіанті глядач і побачив виставу. Вона мала гучний успіх. А пісню, особливо останній куплет «Ой у лузі червона калина», одразу підхопила укра-їнська молодь.

На фініші «Зимовий променад в Одеській опері». Уже відгриміли оплесками чотири феєричні балети, кожен з яких став святковою подією для глядачів.

Й ось на початку 2022-го уже в 22-е на нашій сцені — опера «Набукко», яку вперше тут показали у 2017-у. Тоді її поставили режисер, народний артист України Василь Вовкун у творчій співпраці з тодішнім головним диригентом театру, народним артистом Молдови Олександру Самоїле. Хормейстером був заслужений діяч мистецтв України Леонід Бутенко. Не кожен театр може дозволити собі мати у репертуарі такий спектакль, складний і дуже дорогий для втілення.

Допрем’єрний показ-презентація документальних фільмів «Віднесені водою» та «Печерні» відбувся 24 січня в Одеській національній науковій бібліотеці. Подію організувала команда «Суспільне. Одеса» спільно з колегами із «Суспільне. Черкаси» та «Суспільне. Тернопіль».

У головному читальному залі зібралося чимало шанувальників якісного кіно.

Талановита молодь Одещини знову порадувала нас вдалими виступами, а відтак і здобутими найвищими нагородами. Цього разу — у Всеукраїнському конкурсі мистецтв і талантів, що пройшов у столиці нашої держави Києві.

Урочиста зустріч-вшанування переможців відбулася 21 січня у приміщенні Одеської регіональної органі-зації Національної спілки журналістів України за участі її голови Юрія Анатолійовича Работіна, професорки кафедри сольного співу ОНМА ім. А.В. Нежданової Ганни Андріївни Джулай та автора цих рядків. Як слушно зазначалося на зібранні, ці діти — гордість нашого краю.

Звичайний, старий одеський будиночок за адресою: Старопортофранківська, 133. Галереї, дерев’яні веранди, коти, розвішана білизна, у дворі — дерев’яний стіл з лавками... Нічим не примітний, окрім одного — тут від 1945 року проживав разом з мамою майбутній Почесний громадянин Одеси, письменник-сатирик Михайло Михайлович Жванецький.

Незабаром в одній з квартир цього будинку буде його музей. Робота уже кипить. Усе робиться за згодою та під орудою дружини письменника, Наталії Жванецької, яка є берегинею його творчої спадщини, архівів та артефактів.

День п’ятниці, 17 грудня, в Одеській національній науковій бібліотеці пройшов під знаком документального кіно. На допрем’єрних показах-презентаціях переглядали дві стрічки: «Кіровоградщина. Життя на урані» та «Покоління «золотої алеї»». Для широкого загалу на Суспільному їх показуватимуть з 22 грудня, а в Ютюб — з 26-го.

У прикрашеному до новорічних свят головному читальному залі зібралося чимало людей, серед яких — творці фільмів, науковці, освітяни, студенти, громадські активісти.

Обнадійливі «Різдвяні зустрічі — Odesa Violin Fest»

Чи можливо повернути Одесі статус П’ємонту скрипкового мистецтва? Інтерв’ю з відомими музикантами напередодні циклу концертів «Різдвяні зустрічі — Odesa Violin Fest»: 10, 17 і 24 грудня.

Про традиційну святкову різдвяно-новорічну програму — одну з фішок Національного одеського філармонійного оркестру, що цьогоріч пройде під знаком скрипкового мистецтва, йшлося під час пресконференції у переддень імпрези. Учасники — головний диригент і художній керівник НОФО, народний артист України Хобарт Ерл і лауреат міжнародних конкурсів, скрипаль Валерій Соколов (Харків) — повідали про перебіг фестивалю та поділилися своїми думками щодо сучасного стану музики.

Недавньої суботньої днини на дорожньому покажчику відстаней до всіх міст-побратимів Одеси, що стоїть побіля міської ради, стрілка з написом Генуя несподівано відхилилася від свого курсу та обернулася в напрямку театру опери та балету.

Того вечора тут лунали розкішні голоси італійських артистів. У концертній програмі «Вечір Верді та Пуччіні» молоді солісти Генуезької опери Марта Марі (сопрано), Джада Вентуріні (мецо-сопрано) й Алессандро Фантоні (тенор) виконали арії та дуети з найбільш знаних у світі опер двох на всі часи видатних італійців — Джузеппе Верді та Джакомо Пуччіні. Це — «Трубадур», «Луїза Міллер», «Набукко», «Мадам Баттерфляй», «Сила долі» (глядачі почули також увертюру до цієї опери та вступ до «Травіати»). Оркестром Одеської опери керував відомий італійський диригент Лоренцо Таццієрі.

У рамках святкування 200-річчя Болграда, за підтримки Держкіно, відбудеться міжнародний етнографічний кінофестиваль «ОКО», який, зібравши у свою програму документальні фільми з усього світу, мовою кіно розповідатиме про звичаї, обряди, традиції, релігії й культуру різних країн та народів.

Цьогоріч він проходить із закликом «Єднаймося, не уніфікуймося!», наснажений одним із заповітів Т.Г. Шевченка: «І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь». Головним візуальним елементом дизайну «ОКО» є доріжка: яскрава, строката, традиційна, колоритна.

Суботній вечір 11 вересня на Театральному майдані в Одесі був із тих, які залишаються в пам’яті назавжди. Справді оксамитовим.

На площі біля фонтану відбувався святковий балетний гала-концерт Classic & Modern «Одеса. Україна. Європа», яким завершувався «Оксамитовий сезон» в Одеській опері.

Чи не найкращий час для відпочинку в Одесі — оксамитовий сезон. Уже спала спека, надворі — тепло і сонячно: можна і на пляж податися, і прогулятися історичним центром міста, милуючись неповторною архітектурою. Романтична пора, яку оспівували поети і прозаїки, що жили й творили у причорноморській перлині.

А ще у цей час — фестиваль мистецтв «Оксамитовий сезон в Одеській опері», який проводиться уже вшосте.

НОФО відкрив 84-й концертний сезон

Традиційними концертами «Odesa-International», що відбулися 1 та 2 вересня у Великому залі Одеської обласної філармонії, розпочався 84-й концертний сезон Національного одеського філармонійного оркестру (НОФО)1. Звучали як відомі, так і рідко виконувані симфонічні твори класичної та сучасної музики. Зазначу, що вже 5 вересня НОФО подарував їх і для гостей фестивалю мистецтв «Оксамитовий сезон в Одеській опері» у програмі «Українська Одіссея».

Перш ніж звернутися до святкового вечора з нагоди старту нового сезону, нагадаю, що серед пам’ятних подій сезону попереднього був концерт «30 років разом», присвячений 30-літтю перебування Хобарта Ерла на посту очільника філармонійного оркестру. Про популярність маестро свідчить і той факт, що серед одеситів з’явилася категорія меломанів, яка віддає перевагу концертам саме цього диригента. Назвіть це модою чи навіть снобізмом, але очевидно, що це вияв симпатії та довіри, свідчення відданості музикантові, який зумів повернути у зали філармонії колись збайдужілу публіку й двічі підвищити статус оркестру — до рівня національного.

Саме так звучить девіз 12-го Одеського міжнародного кінофестивалю, який розпочався цими днями. Нинішнього тижня наше місто знову перетворилася на столицю кіно. Після торішньої перерви на локдаун, коли всі події 11-го ОМКФ відбувалися в онлайн-просторі, ми знову можемо брати участь у святі кіно оффлайн.

Урочиста церемонія відкриття форуму відбулася в Одеському національному академічному театрі опери та балету.

На головному кіноринку світу в рамках 74-го Каннського кінофестивалю новостворений Гетеборзький кінофонд оголосив перші три підтримані ним проєкти, відібрані з понад тисячі заявок. Серед них — український фільм «Ля Палісіада» режисера Філіпа Сотниченка.

Повнометражний дебют призера українських та міжнародних кінофестивалів Філіпа Сотниченка «Ля Палісіада» — це стрічка у жанрі, який самі кінематографісти називають «пострадянський нуар». Події розгортаються в Україні в 1996 році, за кілька місяців до підписання протоколу №6 Європейської конвенції з прав людини. Цей протокол передбачав відмову від смертної кари, яка дісталася нашій країні у спадок від СРСР. До цього за кількістю смертних вироків Україна мала один з найвищих показників у світі. Так, за даними лондонської Організації захисту прав людини, у 1996-у вона була на другому місці, після Китаю, засудивши до смерті 89 осіб.

Минуло майже три десятиліття відтоді, як улітку 1991-го відомий журналіст і поет Семен Цванг покинув Балту і виїхав до Ізраїлю. Втім, і звідти підтримував зв’язки із земляками. У травні нинішнього року йому мало б сповнитися 97, до яких він не дожив три місяці…

У нашому місті залишилося не так багато мешканців, які колись добре знали Семена Цванга й спілкувалися з ним. Однак балтяни бережуть пам’ять про цю непересічну людину: кожен знає або, принаймні, чув рядки й мелодію пісні «Балтський вальс», написану ним десь півстоліття тому разом з композитором Миколою Сорокою, пісні, яка, по суті, стала гімном нашого міста. Й ось після зняття суворого коронавірусного карантину працівники нашої публічної бібліотеки наприкінці травня провели вечір пам’яті знаменитого балтянина.

На вулиці Княжій в Одесі днями з’явився невеликий пам’ятник великому письменнику, лауреатові Нобелівської премії Івану Буніну. Пам’ятник розташований біля будинку №27, поруч зі входом у музей-квартиру «Парадна Буковецького».

На початку ХХ століття у квартирі, де мешкав одеський художник Євген Буковецький, частенько збиралися письменники й митці — Олександр Купрін, Олексій Толстой, Корній Чуковський, Кіріак Костанді, Василь Кандинський, Петро Нілус…

Минулої неділі країна відзначила День художника: нині це вже 22-а річниця цього фахового свята.

Одеські мистці розпочали празникування ще в п’ятницю. У виставковій залі по вул. Торговій, 2 того дня відкрився великий, уже традиційний, святковий вернісаж числом півтори сотні щонайкращих, на думку авторів, робіт – серед них справді чимало достойних високого мистецтва творів.

З приємної нагоди — відновлення обслуговування користувачів — Одеська національна наукова бібліотека влаштувала свято «не за розкладом» — День відкритих дверей.

На нього з радістю завітали давні читачі, як то кажуть, «зі стажем», друзі книгозбірні, представники ЗМІ. Чимало прийшло і нових відвідувачів. Для гостей провели пізнавальну оглядову екскурсійну програму залами ОННБ. На книголюбів чекали експозиції та огляди старовинної літератури: «З історії стародруку» у відділі рідкісних видань та рукописів; «Раритетні та цінні матеріали з історії Одеси» у відділі краєзнавства «Одесика»; «Сторінками мистецьких журналів кін. ХІХ ст. — поч. ХХ ст.» у відділі мистецтв. Гостинно відчинила свої двері відвідувачам і літня читальня «Litera». У молоді, звісно, свої пріоритети — інтернет-центр, медіатека, комп’ютерний стіл, інтерактивна дошка… З незмінним успіхом пройшла й популярна серед наших друзів акція «Подаруй бібліотеці книгу», до якої долучилися не тільки одесити. Учасники свята «не за розкладом», взяли участь у лотереї — позмагалися за надихаючі призи від команди ОННБ.

Цими днями Український культурний фонд повідомив про створення нового творчого колективу — Всеукраїнського симфонічного інклюзивного хору та оркестру.

Його генеральним директором призначено головного режисера Одеського національного театру опери та балету Євгена Лавренчука.

5 червня, у Всесвітній день навколишнього середовища, у Бетховенському будинку в Бонні (Beethoven-Haus Bonn) відбулася передпрем’єра нового твору класика української музики Валентина Сильвестрова. «Пасторалі 2020» — цикл із дев’яти п’єс для скрипки і фортепіано, написаний на замовлення Beethoven-Haus і фестивалю Odessa Classics.

Його презентація мала відбутися в Одесі, а виконувати «Пасторалі» планували президент Бетховенського будинку скрипаль Даніель Хоуп і президент Odessa Classics піаніст Олексій Ботвинов (на знімку). Однак пандемія коронавірусу і всесвітній карантин внесли в ці плани корективи. Частково нову музику представили двоє постійних учасників фестивалю — скрипаль Даніель Хоуп і піаніст Себастіан Кнауер. Повна ж прем’єра відбудеться таки в Одесі 15 серпня за участі Даніеля Хоупа та Олексія Ботвинова.

«Консонанси» (співзвуччя) — так ємко і влучно назвали організатори виставку, яка відкрилася в Одеському літературному музеї. Тандем двох молодих креативних митців, членів НСХУ Величка — Носенко справді дуже гармонійний.

По суті це дві персональні виставки, що завдяки щасливим обставинам об’єдналися в одну. Обоє художників відомі своєю участю в обласних, республіканських та міжнародних проєктах. Обоє викладають на художньо-графі-чному факультеті Південноукраїнського національного педагогічного університету ім. К.Д. Ушинського, де у них спільна майстерня, що допомагає налагоджувати між собою містки у творчому і духовному сенсах. Дмитро Величко — заступник декана худграфу, викладач кафедри образотворчого мистецтва. Анна Носенко — доцент кафедри мистецтвознавства, свого часу захистила кандидатську дисертацію «Пленер у живопису Одеси другої половини ХХ — початку ХХІ століть» (2006, керівник — доктор мистецтвознавства О.А. Тарасенко). Тема, яка концептуально й цілісно до того ніким, по суті, не розроблялася.

За задумом куратора виставки, заслуженого художника України Сергія Савченка, якому належить ідея її проведення у такому форматі, два крила експозиції цілісно вибудовують авторський ряд її учасників. Експозиція формується вже з аванзалу. Усього представлено п’ятдесят два полотна. Експресивний фігуратив картин Анни Носенко, з його тяжінням до декоративності, плавно перетікає в переважно абстрактні площини медитативного абстракціонізму Дмитра Величка.

Зробимо акценти. В Анни, на мою думку, перед-усім привертає увагу досить цілісна паризька серія з видами на Сену в історичному серці французької столиці, поблизу острова Сіте, де людська уява, підкріплена історією, ще може воскресити дух древньої Лютеції.

У затишній, камерній «Арт-вітальні», що в Одеському лінгвістичному центрі OLSC (вул. Маразліївська, 10), відкрилася виставка творів нонконформіста «другої хвилі» Григорія Вовка. Представлені як ретроспектива, так і роботи останніх років, зокрема й ті, що не експонувалися для широкого загалу, переважно авангардистського спрямування.

Як зазначила арт-директорка галереї Олена Мараховська, за сім років діяльності тут виставлялися і відомі, і молоді митці, як-от Юрій Пліс, Клим Степанов, Олександр Лісовський, Євген Голубенко, Тетяна Поповиченко, Віктор Хохленко, серед молодих, наприклад, Катя Мілетина та інші. Кожен місяць-півтора в «Арт-вітальні» знайомлять з новим автором. Григорій Вовк презентує свій доробок на цій локації вперше.

На диво по-весняному теплий, тихий лютневий вечір. Вітражні вікна Великої зали філармонії манять різнокольоровими переливами світла. Тут 21 лютого урочисто-похмурими акордами вступної частини Концерту для фортепіано та духових інструментів Ігоря Стравинського Національний одеський філармонійний оркестр під орудою запрошеного диригента Гюнтера Нойхольда (Відень) розпочав свій черговий виступ. У програмі також Сюїта з музики до балету «Трикутний капелюх» (1919) та дві частини з опери «Життя коротке» (1913) іспанського композитора Мануеля де Фальї.

Гюнтер Нойхольд (Gunter Neuhold) уперше виступив з НОФО у 2012 році. Тоді разом з дружиною — піаністкою Еммою Шмідт вони виконували твори Мусоргського, Шнітке і Брукнера. Дебют виявився вдалим й отримав схвальні відгуки в пресі. Очевидно, програма нового концерту і пам’ять про концерт семирічної давнини за участі австрійського маестро привернули увагу одеситів, тож зал був майже заповнений. Мабуть, цього не очікували й самі організатори, бо вийшов невеличкий казус — не всім, хто побажав, вистачило програмок. До речі, приємно зауважити, що цього разу, чи не вперше за кілька десятиліть, програма видана українською мовою.

Харків зустрічав сюрпризами. Тоді як в Одесі гріло зимове сонечко й температура повітря сягала плюс 12, тут засипала очі снігом хурделиця, а на гірці біля готелю дітлахи каталися на санчатах.

Прогулюємось містом, високо піднімаючи голови. У центрі Харкова — височенні будинки часів сталінського ампіру. На площі Свободи на нас насувається велична споруда Держпрому, першого радянського хмарочоса у стилі конструктивізму, зведеного за рекордно короткі терміни — з 1926 по 1928 роки, та ще й вручну. Цікаво, що його реконструкція — сучасними методами із застосуванням нових технологій тривала 17 років, — із 2001-го по 2018-й. Висота 13-поверхової залізобетонної будівлі — 63 метри, корисна площа приміщень — 60000 м2. На її спорудження витрачено 1315 вагонів цементу, 9000 тонн металу, 3700 вагонів граніту та 40000 м2 скла. У будівлі — 4500 віконних отворів, площа зовнішнього скління — 17 гектарів. Будинок настільки міцний, що його навіть не змогли підірвати окупанти у часи Другої світової, лише скло повилітало… У хмарочосі, в якому нині розташовані державні та приватні офіси, й досі, без заміни з 1928 року, працюють 7 із 12 ліфтів.

Напроти Держпрому — Харківський національний університет імені Василя Каразіна, відомого дослідника, вченого, просвітителя, пам’ятник якому встановлений біля входу до вишу. Гранітний Каразін уважно спостерігає за тим, хто ж прямує до храму науки. А студентів тут багато. У Харкові, крім українців, навчається чимало молоді з різних країн світу. Тут лунають різні мови. Ось цікава картинка: студенти з Африканського континенту, які раніше ніколи не бачили снігу, фотографуються біля припорошеної ялинки.

Упродовж місяця, із 16 січня по 16 лютого, у Черкаському обласному художньому музеї експонувалася виставка знаної мисткині з причорноморського міста Южного Лариси Дем’янишиної. Для черкащан це була прекрасна можливість відкрити для себе самобутню творчість художниці з Одещини.

В експозиції з поетичною назвою «Молюсь до неба і землі» були представлені роботи, виконані у різних техніках. Бо ж пані Лариса однаково талановито працює як в олійному, так і в живопису акрилом, акварелі, графіці й вільному розпису по шовку.

Під час відкриття виставки мисткиня розповіла про свою творчість, джерела натхнення, а також про особливості процесу творення своїх робіт. За словами художниці, кожна її робота — це розповідь про те, що є особливо цінним для неї, що дивує й захоплює, те, чим хочеться поділитися з іншими людьми .Особливості світорозуміння мисткині з надзвичайно тонким чуттєвим сприйняттям природи речей трансформувалися у без перебільшення власну філософію, сенсом якої є безмежна любов до хоч і недосконалого, але все одно прекрасного, гармонійного світу. Тож пані Лариса приймає і любить цей світ таким, яким він є, й відтворює його у своїх роботах благородним та вишуканим.

Променад (promenade, фр.) за словником — прогулянка, місце для прогулянки… В Одесі також кажуть: шпацір, моціон… А ще, згідно з тим же словником: місце для стояння глядачів у театральній залі. На відкритті «Зимового променаду в Одеській опері» 1 лютого ніхто, звісно ж, не стояв у проходах. Попри те, що перед початком концерту у фоє був навіть певний ажіотаж.

Й от — зима, початок лютого, туристів нема, а бажаючих потрапити в оперу — повнісінько. Люблять одесити свій театр, це давня любов, можна сказати — історична. Та й програма концерту обі-цяла багато хвилин справжньої естетичної насолоди.

Вечір почався музикою Людвіга ван Бетховена, й це була, безперечно, данина поваги музичному генієві, 250-літтям якого означений у світі весь 2020-й музичний, а точніше — культурний рік. І, до слова, немає, мабуть, серед тих, що ходять на концерти серйозної музики, байдужих до творчости цього могутнього духом володаря людських душ. Усе XIX століття позначене розвитком його музичного мислення в річищі романтизму.