Матеріали з рубрикою «Культура»

Журі Всеукраїнського літературного конкурсу імені Олени Теліги та Олега Ольжича «Тільки тим дана перемога, хто у болі сміятись зміг!», заснованого Організацією українських націоналістів і Жіночим товариством імені Ольги Басараб та Олени Теліги, визначило переможців 2022 року.

Як підкреслив голова журі, доктор філологічних наук, професор, літературознавець, історик літератури, лауреат Шевченківської премії Юрій Ковалів, цьогорічний конкурс відбувався за екстремальних обставин — російсько-української війни, коли Україна в мотивованому спротиві московському окупантові виборює право повноцінного суб’єкта свого буття. Тому в поданих на конкурс роботах «сконцентровано квінтесенцію волі нації, людського життя на межі, в напружених випробуваннях і стражданнях, означено віру в історичну справедливість».

Наш сучасник Григорій Сковорода віднині перебуватиме в Одеській національній науковій бібліотеці, втілений у скульптуру з різних порід дерева відомим скульптором, заслуженим художником України Олександром Князиком.

Є в ОННБ невеличка зала, яку тут називають професорською. Затишна, зручна. У ній найкраще працюється тим, для кого ця праця є однією з основ життєвого щастя, запорукою успіху, є покликом душі і, безперечно, є внеском у суспільне благо.

Нова версія «Катерини», яка вже отримала гучний резонанс у вітчизняній пресі, цьогоріч ставилася в Одеській опері на завершення 212-го і на відкриття 213-го театральних сезонів. Вистава створена за мотивами творчості Тараса Шевченка. Автор музики і лібрето — композитор і художник Олександр Родін.

Щоб оцінити масштаб події, нагадаю, що прем’єрний показ загальновідомої однойменної опери на музику Миколи Аркаса (1891) відбувся в Одесі ще в 1989-у. Симптоматично, що новостворена опера, прем’єра якої планувалася на 26 березня цього року, знайшла своє друге народження в драматичний момент нашої історії — повномасштабної агресії росії проти України. Музи не мовчать — війні протиставлене мистецтво.

У рекордно короткі строки Одеський оперний підготував для глядачів чудовий сюрприз — прем’єру балету «Білосніжка».

У театрі панувала по-казковому святкова атмосфера, адже вперше за час війни відбулася прем’єра для дітей! Одна з найулюбленіших казок братів Грімм ожила на сцені під музику польського композитора Богдана Павловського. Старовинний сюжет яскраво й вишукано постав у хореографії Гаррі Севояна та Яніни Кисельової. Під орудою заслуженого артиста України Ігоря Чернецького музичну казку втілювали на сцені артисти та оркестр театру, а також вихованці зразкового ансамблю класичного танцю «Фуете» школи мистецтв №14 та центру балету «Фуете гранд».

Ренійська громада — чудовий куточок Бессарабії, де гармонійно співіснують і збагачують одна одну культури й традиції представників різних національностей Придунав’я. Наш край — це край багатого фольклору, цікавих легенд, прекрасної кухні та чудового вина. Це запальні молдовські, гагаузькі танці, веселий гопак і, звичайно ж, блискуче болгарське хоро.

Задля збереження культури Придунав’я у Ренійській громаді, як і в регіоні загалом, проводяться різноманітні фестивалі, ярмарки. Й один з таких — благодійний ярмарок «Єдність у різноманітті» — 5 листопада відбувся у міському парку Перемоги, на майданчику біля фонтану.

З початком війни до Ренійської громади переїхало багато наших співвітчизників, які були змушені покинути рідні домівки. Тут вони знайшли тимчасовий прихисток. Тому однією з цілей ярмарку стала інтеграція вимушено переміщених осіб у життя громади та їх знайомство з колоритом нашого краю, традиціями та культурою національностей, які проживають на території Ренійщини.

Міська влада подбала про підготовку парку до свята. Гуртом — і місцеві, й гості — прибирали опале листя та сміття, облаштовували територію, встановлювали сучасні лавки для відпочинку та оригінальні гойдалки, виготовлені працівниками Ренійської ЖКС.

«Наше управління житлово-комунального господарства давно заготовило оригінальні конструкції для гойдалок. А ось самих гойдалок не було. Й ось вони дочекалися свого часу. І ця акція з благоустрою — це ще одна можливість показати, що навіть під час війни можна і треба продовжувати впорядкування довколишнього простору, дарувати маленькі радості дітям. Такі дрібниці дуже цінні», — прокоментував міський голова Рені Ігор Плєхов.

У вересні у Болграді мав відбутися мій улюблений, уже третій, міжнародний етнографічний кінофестиваль «ОКО». Та через широкомасштабне вторгненням росії його проведення опинилося під питанням. І все ж вихід знайдено: фестиваль пройде за кордоном.

Отже, 13-18 листопада наше «ОКО» у рамках CamerimageFestival прийматиме середньовічне польське місто Торунь.

Минулого тижня у Музеї української книги Одеської обласної універсальної наукової бібліотеки ім. М.С. Грушевського відбулися відкриття виставки «Привоз — жива легенда Одеси» та презентація книжки «Феномен одеського Привозу».

Автор експозиції й упорядник видання — фотохудожник, журналіст, голова правління громадської організації «Одеська фотографічна асоціація», заслужений діяч мистецтв України Сергій Гуменюк.

Зустріч з Одесою залишає в пам’яті та серці відчуття зустрічі з легендою. Наше місто вже давно стало справжнім культурним центром і недарма його називають перлиною біля моря. Неповторний колорит Одеси багато в чому визначається не тільки її вдалим географічним розташуванням, зокрема теплим морем, а й оригінальним гумором та особливим музичним талантом, притаманними її мешканцям.

Багатство і різноманіття форм музичного життя нашого міста, його багаторівневість не можуть не вражати. Опера, балет, оперета, Український музично-драматичний театр, філармонія, хорова богослужбово-співоча традиція різних конфесій і, нарешті, Одеська консерваторія, що стала осередком формування високопрофесійних музичних кадрів (у тому числі й композиторських) — усе це разом і визначає неповторний колорит культури міста, в якому музика і музична творчість у її різноманітних проявах виконували функцію не тільки культурної освіти, а й інтерна-ціонального єднання несхожих між собою народів, що його населяли.

В Одеській національній науковій бібліотеці підсумували марафон яскравих подій, приурочених до професійного свята

Традиційно наприкінці вересня, у переддень Всеукраїнського дня бібліотек, у найстарішій публічній книгозбірні України велелюдно, атмосфера піднесена й урочиста. Із 25 вересня по 1 жовтня в читальному залі ОННБ (вул. Акад. Філатова, 1) з нагоди професійного свята відбувався цикл заходів «Бібліотека — твоя точка опори». Цьогоріч бібліотекарі вирішили розширити його рамки та варіативність. Марафон тривав упродовж семи днів (порівняно з чотириденним торік). Тиждень промайнув швидко. Відвідувачі стали учасниками низки яскравих, непересічних подій, на яких ніхто не нудьгував. Планку піднято, висоту взято! «Ростемо ж ми, гей!» — як сказав би Павло Тичина. Отже, стисло, як усе відбувалося.

Марафон стартував 25 вересня з презентації довідкового видання «Одеська національна наукова бібліотека», присвяченого найстарішій публічній книгозбірні нашої країни. Того ж дня всі охочі здійснили захоплюючу віртуальну мандрівку — ЗD-тур по ОННБ.

Одеський академічний український музично-драматичний театр ім. Василя Василька показав дещо оновлену виставу «Серце навпіл», створену за новелами Марії Матіос. Авторка, відома українська письменниця, внесла деякі незначні корективи, й інсценізація заграла яскравішими барвами.

Вистава-одкровення… Так назвали автори свій твір. Філософське поняття, яке надає широкий спектр почуттів, а передовсім — цілковиту взаємну відкритість акторів і глядачів…

Минулої суботи Одеський національний академічний театр опери та балету презентував світову прем’єру — оперу композитора Олександра Родіна «Катерина». Постановники: головний диригент театру В’ячеслав Чернухо-Воліч, режисерка Оксана Тараненко, хормейстер Валерій Регрут, художник Ігор Анісенко, хореограф Олексій Скляренко, автор і художник візуальної концепції декорації Дмитро Ципердюк, художник з освітлення Максим Дєдов.

Прем’ру відвідав міністр культури та інформаційної політики України Олександр Ткаченко.

Війна — це вірус, і вона проступає просто на тілах людей дивними плямами. У місті — епідемія під назвою ШКХ — шкіра кольо-ру хакі... Ми звикаємо до контексту війни, так, що перестаємо її помічати. Ми дихаємо війною, мов повітрям. Ми заражаємо одне одного... Намагаючись витіснити війну зі своєї свідомості, ми дедалі більше заражаємося війною і живемо з нею всередині...

Ніби фантазія — але правда. Ніби містика — але про нас.

У залі соціокультурної діяльності Одеської універсальної наукової бібліотеки ім. М.С. Грушевського відбулися читки п’єси «Крізь шкіру», написаної Наталкою Блок у 2017 році, за мотивами війни на Донбасі — про нас, сьогоднішніх.

Із 27 серпня по 19 вересня триває знаменитий Musikfest Berlin 2022, у рамках якого у вівторок, 6 вересня, вперше свою концертну програму представив Національний одеський філармонійний оркестр (НОФО).

Як зазначалося у пресрелізі-анонсі імпрези (на жаль, внесені корективи у роботу видавництва дещо сповільнили можливості преси Одещини своєчасно інформувати про перебіг подій як в Україні, так і в світі, а відтак ми не можемо сьогодні оперативно повідомити про те, як саме пройшов виступ нашого колективу. — Прим. «ЧН»), Musikfest Berlin радий вітати концерт запрошеного Національного одеського філармонійного оркестру під керівництвом головного диригента Хобарта Ерла разом із солісткою-піаністкою Тамарою Стефанович.

«Присвячується Україні» — під таким гаслом в Одеському будинку-музеї ім. М.К. Реріха експонується виставка картин художника із Чернігова Володимира Наталушка «Квіти життя».

Барвисті, яскраві натюрморти, лаконічні пейзажі відривають свідомість від сьогодення і переносять у світ гармонії та спокою.

І свято, і жах, печаль, і горе… Слова зі вступного слова до традиційного відкриття художньої виставки в залі Одеської організації НСХУ.

І щастя творчости, і радість побачити багатьох колег, здивуватись і привітати з гарною роботою, сказати якісь суто фахові слова, обнятись, розцілуватись, поговорити, відчути спільну синергію… Побачити цю многоту експозиції.

26 серпня відбулося пошанування лауреатів другого муніципального конкурсу імені І.Я. Франка, заснованого торік виконкомом Одеської міської ради з нагоди 165-ліття письменника.

Як зазначила у вступному слові директорка Центральної міської бібліотеки імені Івана Франка Наталія Кликова, нагородження переможців та учасників конкурсу приурочене до дня народження видатного українського письменника і мислителя, на чию творчість орієнтуються покоління українців. До нинішнього конкурсу долучилося 35 учасників з різних куточків України: Черкас, Дніпра, Києва, Житомира, Луцька, Ужгорода, Харкова та інших, ну і, звісно ж, з Одеси. Заступниця директора департаменту культури і туризму Одеської міськради Людмила Крижалко привітала переможців і вручила дипломи та грамоти. З вітальним словом звернулася до них і заступниця директора департаменту культури, національностей, релігій та охорони об’єктів культурної спадщини Одеської облдержадміністрації, лауреатка муніципальної премії ім. Івана Франка 2021 року Ярослава Різникова.

Попри страшну війну, котра щодень нагадує про себе то виттям сирен, то вибухами, а то і тим, і тим вкупі; посеред спекотного літа — без моря, котре через ворожі загрози під забороною; посеред новин, що крають душу, та емоційних сплесків, які часом нагадують розбурхане море, — посеред усього цього, що впало на наші голови, зненацька перед очима — широчінь вікна у прекрасний світ, у радість, в задивування: яскрава, щедра художня виставка талановитого подружжя — Лариси Субангулової та Вадима Рудого.

Кожна виставка — свято. А ця — особлива: після початку війни чи не перша.

«Чорноморські новини» неодноразово повідомляли про традиційну участь одеських митців у міжнародних пленерах, зокрема в «краю лісів та озер», у гостинних поляків — ґміні Бартошице Вармінсько-Мазурського воєводства. Цьогорічний, уже 40-й, пленер, який відбувся у першій половині липня, є свідченням непохитної волі його організаторів утілювати у життя проєкти, що розширюють життєвий простір і зближують людей різних країн. Це своєрідний виклик руйнівним силам, адже Польща під час російсько-української війни рішуче виступає проти «імперії зла», взявши на себе велику політичну відпо-відальність, й несе відчутний економічний тягар у цьому протистоянні.

Єдиний представник від України на цьогорічному пленері в Ґалінах, що поблизу Бартошице, мисткиня з Південного, член правління Одеської обласної організації НСХУ Лариса ДЕМ’ЯНИШИНА поділилася своїми враженнями.

З глибини століть дійшла до нас мудрість «Vita brеvis, ars lоnga» («Життя коротке, мистецтво — вічне»). Сьогодні у своїх статтях-роздумах її актуальність підтверджують глядачі Одеського оперного театру — журналістка та науковиця, з різних боків осмислюючи цю непорушну істину.

Найгуманніший вічний двигун

Важко уявити, що в Одесі — південному форпості України, куди чи не щодня прилітають вогненні привіти від здичавілих «любителей Южной Пальмиры», — працює Оперний театр. Але він працює! Між повітряними тривогами, регулярними бахами над морем, у місті та в області (ППО, приліт чи дрон відрізняють за звуком уже навіть одеські коти), часом із запахом гару і пластівцями сажі від пожеж посеред Європи у XXI столітті театр продовжує тримати свій мистецький фронт.

Іноді здається, що цей найважчий театральний сезон вимагає від людей мистецтва надзусиль. Особливі правила безпеки глядачів, нові умови підготовки до вистав, подолання особистого психологічного стресу — все це заради продовження української театральної спадщини й написання нової історії театру незалежної України часів війни.

Особисто мені здається, що Одеський оперний одним з перших театрів продовжив спілкування зі своїм глядачем із самого початку війни. Так, продовжив майже миттєво за допомогою соцмереж, і жодного дня не покинув, не мовчав, підтримував! Це дуже важлива річ, яка потребує мужності, людяності душі та високої соціальної відповідальності.

Значною і знаковою подією для Кодимщини стало внесення до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України клезмерської музики. Це визнане, тепер уже на національному рівні, культурне надбання краю віками плекалося поколіннями тутешніх музикантів.

Коріння жанру – у музиці євреїв, які здавна населяли містечко. Згодом клезмерська духова музика стала сплетінням кількох культур. Вона супроводжувала всі традиційні народні події: свята, весілля, обрядові дійства. Серед людей ці твори іменувалися фрейликами. Веселі мотиви цього жанру у наш час голосно зазвучали на концертах та фестивалях не лише Кодимщини, а й далеко за межами України. Їх популяризатором на закордонних майданчиках став музичний колектив Кодимського будинку культури у складі братів Барановських, які брали участь у різноманітних міжнародних імпрезах.

Серію концертів інструментальної музики у новому форматі під красномовною назвою «Ода незламності» запропонував меломанам Національний одеський філармонійний оркестр (НОФО), очолюваний народним артистом України Хобартом Ерлом.

Концерти відбуваються на різних майданчиках міста, а одним із найбільш знакових є архітектурний і духовний простір Римо-католицького кафедрального собору (вул. Катерининська, 33) — споруди з великою, почасти драматичною історією. Чергова, вже п’ята у цьому проєкті, зустріч у стінах храму відбулася 10 червня з наступним продовженням 17 та 24 червня. Конферансьє — лектор-музикознавець обласної філармонії Ельвіра Паламарчук.

Вишиті картини, мережані серветочки, подушки-думочки, рушники… У галереї «Діалоги» відкрилася виставка «Мережива часу», мета якої — повернути пам’ять про недооцінену творчість жінок-рукодільниць, які своїми руками створювали красу.

Упродовж півроку ініціаторки проєкту збирали старовинні речі ручної роботи, записували історії рукодільниць і створених ними виробів, та раптом почалася війна...

Нещодавно в Одеській національній музичній академії ім. А.В. Нежданової відбулася міжнародна науково-творча конференція «Трансформація музичної освіти і культури: традиція та сучасність».

Цей симпозіум започаткований ще у 1998 році, і навіть війна не завадила його проведенню. Вчені-музикознавці з різних країн зібралися для того, щоб обговорити питання музичної освіти, поділитися досвідом, послухати одне одного і знайти спільні рішення.

9 квітня у рамках патріотично-мистецької акції Збройних сил України «Час обрав нас» колективи Центру військово-музичного мистецтва ВМС ЗСУ, Одеського обласного центру української культури разом з містянами виконали гімн Січових стрільців «Ой у лузі червона калина».

Ця пісня відома у кількох варіантах. За однією з версій, перший її варіант написав відомий поет, директор і режисер Укра-їнського театру «Руська бесіда» Степан Чарнецький у 1914 році. У фіналі трагедії Василя Пачовського про гетьмана Дорошенка «Сонце Руїни», яку ставив Чарнецький, мала прозвучати пісня «Чи я в лузі не калина була», але режисерові хотілося чогось оптимістичного, тож запропонував «Розлилися круті бережечки», трохи переробивши текст. У такому варіанті глядач і побачив виставу. Вона мала гучний успіх. А пісню, особливо останній куплет «Ой у лузі червона калина», одразу підхопила укра-їнська молодь.

На фініші «Зимовий променад в Одеській опері». Уже відгриміли оплесками чотири феєричні балети, кожен з яких став святковою подією для глядачів.

Й ось на початку 2022-го уже в 22-е на нашій сцені — опера «Набукко», яку вперше тут показали у 2017-у. Тоді її поставили режисер, народний артист України Василь Вовкун у творчій співпраці з тодішнім головним диригентом театру, народним артистом Молдови Олександру Самоїле. Хормейстером був заслужений діяч мистецтв України Леонід Бутенко. Не кожен театр може дозволити собі мати у репертуарі такий спектакль, складний і дуже дорогий для втілення.

Допрем’єрний показ-презентація документальних фільмів «Віднесені водою» та «Печерні» відбувся 24 січня в Одеській національній науковій бібліотеці. Подію організувала команда «Суспільне. Одеса» спільно з колегами із «Суспільне. Черкаси» та «Суспільне. Тернопіль».

У головному читальному залі зібралося чимало шанувальників якісного кіно.

Талановита молодь Одещини знову порадувала нас вдалими виступами, а відтак і здобутими найвищими нагородами. Цього разу — у Всеукраїнському конкурсі мистецтв і талантів, що пройшов у столиці нашої держави Києві.

Урочиста зустріч-вшанування переможців відбулася 21 січня у приміщенні Одеської регіональної органі-зації Національної спілки журналістів України за участі її голови Юрія Анатолійовича Работіна, професорки кафедри сольного співу ОНМА ім. А.В. Нежданової Ганни Андріївни Джулай та автора цих рядків. Як слушно зазначалося на зібранні, ці діти — гордість нашого краю.

Звичайний, старий одеський будиночок за адресою: Старопортофранківська, 133. Галереї, дерев’яні веранди, коти, розвішана білизна, у дворі — дерев’яний стіл з лавками... Нічим не примітний, окрім одного — тут від 1945 року проживав разом з мамою майбутній Почесний громадянин Одеси, письменник-сатирик Михайло Михайлович Жванецький.

Незабаром в одній з квартир цього будинку буде його музей. Робота уже кипить. Усе робиться за згодою та під орудою дружини письменника, Наталії Жванецької, яка є берегинею його творчої спадщини, архівів та артефактів.

День п’ятниці, 17 грудня, в Одеській національній науковій бібліотеці пройшов під знаком документального кіно. На допрем’єрних показах-презентаціях переглядали дві стрічки: «Кіровоградщина. Життя на урані» та «Покоління «золотої алеї»». Для широкого загалу на Суспільному їх показуватимуть з 22 грудня, а в Ютюб — з 26-го.

У прикрашеному до новорічних свят головному читальному залі зібралося чимало людей, серед яких — творці фільмів, науковці, освітяни, студенти, громадські активісти.