Матеріали з рубрикою «Культура»

Черговий концертний сезон Національний одеський філармонійний оркестр розпочав, як свідчать офіційні заяви, у ювілейний — 75-й — рік своєї діяльності. Під керівництвом заслуженого артиста України, художнього керівника і диригента Хобарта Ерла були виконані популярні твори, що давно не звучали у стінах Одеської філармонії — «Серенада для струнного оркестру», Симфонія № 6 («Патетична») Петра Чайковського (1840—1893) та Adagietto із Симфонії № 5 молодшого сучасника російського романтика, австрійського композитора і диригента Густава Малера (1860—1911).

Представники ЗМІ, запрошені на прес-конференцію, були свідками інтенсивної підготовки оркестру до відповідального виступу. Кожна фраза шліфувалася багаторазово, що дало привід одній журналістці (яка, вочевидь, мало посвячена у таємниці «музичної кухні» Хобарта Ерла), чи то здивовано, чи то з докором диригенту, зауважити: «А ви суворий!..».

Після репетиції, спізнившись (ситуація небувала), диригент помітно нервував. Можливо, підготовка до відзначення ювілейної дати в умовах передвиборної кампанії стала справою… самого оркестру. Що­правда, за якихось п’ять хвилин перед нами був звичний Хобі (як ласкаво його називає оточення) — комунікабельний, відкритий, доброзичливий.

Під такою назвою 23 вересня в рамках благодійної культурно-просвітницької акції «Золота осінь миру-2012» відбувся концерт, який організували активісти Одеської обласної Ради миру.

Автор програми і ведуча заслужений працівник культури України Анна Розен провела присутніх у чарівний світ українськорї пісні й музики, розповіла про сторінки життя і творчості славетних українських композиторів і виконавців Дмитра Бортнянського, Степана Гулака-Артемовського, Анатолія Кос-Анатольського, Миколи Лисенка та багатьох інших.

З 21 по 23 вересня в Одесі вдруге пройшов Міжнародний джазовий фестиваль Odessa JazzFest, що зібрав як всесвітньо відомих легенд джазу, так і молодих музикантів із 11 країн світу. З більшістю учасників фестивалю одеська публіка зустрілася вперше.

Так, на нинішньому Odessa JazzFest вперше виступив із своїм квінтетом, який належить до зірок першої величини у світі джазу, легендарний польський саксофоніст Збіґнев Намисловський. Також уперше на одеській сцені виступили і номінанти на премію Grammy — німецьке тріо Klazz Brothers, котре представило свій спільний проект із грецькою співачкою і піаністкою Марією Маркезіні.

Що таке масова бібліотека? Це бібліотека для всіх і кожного, в якій можна знайти книжку на будь-який смак і потребу. Народившись ще у 1957 році на проспекті, який нині носить ім’я Юрія Гагаріна, книгозбірня, про яку наша мова, достойно увійшла до системи культосвітніх закладів Одеси і, сподіваємося, ще довго житиме на радість наступних поколінь. Принаймні, цього їй зичимо ми, читачі.

У рік заснування бібліотеки Рита Ісаївна Кафель закінчила Харківський інститут культури, і так склалося, що саме вона, молодий спеціаліст, підібрала книгу першому читачеві щойно відкритого закладу. Людей, які полюбили бібліотечну справу, Рита Ісаївна зуміла об’єднати в дружний колектив професіоналів і керувала ним, аж поки не вийшла на заслужений відпочинок. Вона була віддана не тільки бібліотеці та рідному, єдиному для неї трудовому колективу, а й взагалі — Приморському району Одеси, адже саме в той період співробітники книгозбірні багато працювали з літературою краєзнавчого напрямку і створили картотеку «Культурний та економічний профіль району».

Російський театр, індійська культура і двадцятиліття дипломатичних взаємин Делі з Києвом. Таким ось поєднанням порадували одеситів асоціація «Індія — Україна», місцева індійська діаспора за підтримки посольства Індії в Україні.

Якщо святкувати, то так, щоб знали всі! Країна слонів, східних солодощів, країна гостинності — Індія — подбала, аби на відзначенні 20-ї річниці дипломатичних взаємин з нашою державою зміг побувати кожен охочий. Двері Російського театру цього дня були відчинені для всіх. Сюди приходили цілими родинами. Тут чинно сиділи пані у віці в домотканих шалях, заколених фібулами на римський зразок і в хустках, пов’язаних як у циганок. Юні дівчата в барвистих шальвар-камизах або звичайних джинсах та кофтах. Поважні літні чоловіки з красивими, довгими і білими, як у Діда Мороза, бородами...

Нудьгувати одеситам більше не доведеться: у місті покладено початок масовим арт-мобам. Перший з них пройшов біля фонтана поруч з Оперним й об’єднав понад тисячу учасників різного віку і професій. Започаткував добру традицію творчий колектив Одеської кіностудії «Арт-Середа».

«Вогонь, вода і мідні труби!» — перший одеський арт-моб (вуличний перформенс) — відбувся в самому серці міста, біля Оперного театру. Він розпочався о 19.40, коли вже спадали сутінки. Сотні хлопців і дівчат у футболках кольорів одеського прапора, взявшись за руки, повели хоровод довкола фонтана. В цей же час безстрашні фаєрщики малювали химерні вогняні візерунки під супровід відомої єврейської мелодії «сім-сорок» у виконанні оркестру Одеської консерваторії.

«Не треба, люди, боятися!» — прем’єра музично-поетичної вистави, присвяченої російському поетові, драматургу, барду і правозахиснику Олександрові Галичу, стала справжнім відкриттям для тих, хто завітав цими днями до театру Перуцького в Одесі.

Ім’я Олександра Галича і досі залишається у тіні. Його сучасникам Володимиру Висоцькому, Булату Окуджаві, Юрію Візбору в цьому сенсі пощастило більше — їхні пісні добре знайомі публіці.

Його називали декабристом свого часу. Будучи досить благополучним поетом і сценаристом, як він писав про себе, «благополучним радянським холуєм», Олександр Галич зрозумів, що більше так не може, і почав писати та виконувати «незручні» пісні. Він порушував болючі питання, звертаючись не до влади — до людей, своїх сучасників. Його пісні та вірші будили совість у тій країні, де всі голосували одностайно, ходили строєм і вірили в КПРС.

Уже вдруге, з 21 по 23 вересня, в Одесі пройде міжнародний джазовий фестиваль «Odessa JazzFest». У програмі — імена музикантів з одинадцяти країн.

Сім учасників виступлять в Україні вперше. Серед них — легендарний польський джазмен Збігнев Намисловський зі своїм квінтетом, номінанти на премію Grammy — німецьке тріо «Klazz Brothers!», джазові зірки одразу трьох країн — Австрії, Болгарії та Франції — проект «Brein’s Cafй», а також а-капела квартет з Південної Африки «Soweto Entsha» (у новому складі: Георг Брайншмід, Антоні Дончев, Маріо Форте).

На Одеській кіностудії у кінотеатрі U-Cinema відбувся «щасливий», тринадцятий, фестиваль польського кіно.

Глядачів, що прийшли на відкриття, вітали директор музею кіно з польського міста Лодзь Мечислав Кузьмицький, який з року в рік займається добором фільмів для цього фестивалю, режисер Дорота Кендзежавська, представники муніципалітету Лодзі Бартоломей Войдак та Даріуш Гурчинський, продюсер Влодзімеж Нідерхауз, відомий польський актор Лех Диблік та інші шановні гості.

— На щастя, нам є з чого вибирати, — зазначив Мечислав Кузьмицький, — польське кіно в останні роки розвивається досить динамічно. Спільним знаменником для підбору фільмів одеського фестивалю стала історія, її вплив на сучасність.

Так називається виставка робіт великого грузинського художника Ніко Піросмані, присвячена 150-літньому ювілею з дня його народження, що відкрилася 3 вересня у Міській художній галереї на території Свято-Архангело-Михайлівського жіночого монастиря (вул. Успенська, 46).

Зорганізувало виставку генеральне консульство Грузії в Одесі, приурочивши її відкриття до Дня міста. Генеральний консул Республіки Грузія в Одесі Теймураз Нішніанідзе, відкриваючи виставку, висловив упевненість, що вона послужить подальшому зміцненню культурних зв’язків між Україною та його батьківщиною. Він також оголосив про проведення конкурсу живопису і графіки, присвяченого 150-літньому ювілею Ніко Піросмані, до участі в якому запросив як студентів художніх навчальних закладів Одеси, так і художників-професіоналів. На переможців чекають грошові премії. Ознайомитися з умовами конкурсу можна на сайті Одеської міської ради.

Драма-феєрія «Лісова пісня» Лесі Українки виходила у світ багатьма мовами. А нещодавно «народилася» ще й бенгальською! Допомогла Мрідула Гош — індійська громадська діячка, яка багато років живе і працює в Україні.

Бенгалі — офіційна мова Бангладеш, а також штату Індії — Західна Бенгалія. Цією мовою розмовляють понад 215 мільйонів осіб!

Стрічка Михайла Іллєнка «ТойХтоПройшовКрізьВогонь» претендуватиме на премію «Оскар» Американської академії кінематографічних мистецтв і наук у номінації «Фільм іноземною мовою», повідомив на своїй сторінці у соціальній мережі режисер Максим Буйницький.

До фінального відбору потрапили два фільми: «Будинок з башточкою» режисера Єви Нейман, виробництва «1+1 продакшн», і «ТойХтоПройшовКрізьВогонь» режисера Михайла Іллєнка, виробництва продюсерського центру «Інсайт-медіа» за підтримки Державного агентства України з питань кіно. В результаті саме фільм про українського індіанця Додоку отримав право представити Україну в Лос-Анджелесі.

Проект представляє живопис митців, чиє становлення припало на славнозвісну «епоху змін». У підвалинах творчості кожного експонованого художника, окрім таланту, закладене планомірне й зосереджене навчання.

Вони отримали прекрасну мистецьку освіту — школу майстерності, десятиліттями плекану в Україні, зокрема в Академії мистецтв. Заснована майже сто років тому, вона називалася спочатку Українською академією мистецтв, потім Київським державним художнім інститутом, де більшість з експонованих авторів і навчалися. Навчання полягало у ретельному студіюванні натури засобами рисунка і живопису та послідовному ускладненні вправ задля уміння виконати сюжетно-тематичну композицію. Така традиційна методика забезпечила й традиційно високий професіоналізм київської школи мистецької майстерності. Проте, професіоналізм — це лише основа творчості, мова, якою необхідно володіти, щоб висловити власні думки і відкриття. І навіть якщо хтось із представлених митців закінчував не КДХІ, а інший художній ВНЗ, роки життя у Києві та взаємодії з творчим полем київської школи зробили їх виразними фігурами та творцями її життя.

Де б ми не їздили, де б не мандрували, в душі завжди залишається нестримний потяг до Батьківщини. Завжди зберігається часточка її невичерпної краси. В душі лине пісня рідного краю, зігріває серце впродовж усієї подорожі. Бо ми діти рідної землі.

Отак і одне молоде подружжя, мандруючи з малою донечкою різними цікавими містами, країнами, були у захопленні від побаченого. Та на запитання до дівчинки, чи сподобалось їй, мала дитина відповіла: «Це все добре, але краєвиди Карпат — це чудово і неймовірно». Вустами дівчинки промовляла любов до рідної країни, всмоктана з молоком матері ще від народження.

Тими мандрівниками була родина Кравченків — Галини та Анатолія, заслужених художників України, членів Одеської обласної організації НСХУ, та їхньої доньки, тепер уже дорослої, також члена НСХУ Ольги Чернишевої.

Щойно завершився перший заочний відбірковий тур V всеукраїнського фестивалю російської поезії «Пушкін в Одесі». Та головна фестивальна «битва» попереду: переможця обиратимуть 13 — 16 вересня. До фіналу потрапили поети з Харкова, Вінниці, Донецька, Одеси і навіть Ганновера та Нью-Йорка.

На турнір поетів винесений рядок Пушкіна «Вождю Украйны не мешает...» з поеми «Полтава». Переможці першого етапу зустрінуться у поетичному поєдинку на сцені Одеського академічного російського драматичного театру, де змагатимуться за звання «Король» (королева) поетів російськомовної України-2012». Фіналіст також отримає путівку на острів Балі — запрошення на літературний фестиваль «Ubud Writers & Readers Festival», який входить до п’ятірки найсерйозніших літфестивалів світу. Ще один стимул перемогти — путівка до Великобританії та запрошення на тамтешній супертурнір поетів російського зарубіжжя «Поверх бар’єрів», які також дістануться головному переможцю. А на додачу до цього головний приз, бронзова статуетка «Пушкін в Одесі» — робота одеського скульптора Клима Степанова.

Вишиванкове свято на честь Дня Незалежності України проходитиме вже вчетверте. Цього року організатори сподіваються на активність українців, а відтак на те, що вдасться утворити рекордно довгий живий ланцюг людей у вишиванках. Загалом фестиваль, який проходитиме на Приморському бульварі, обіцяє бути яскравим не тільки завдяки барвам на вишиванках, а й розмаїттям запланованих заходів (а їх у рамках фестивалю — аж два десятки).

21 серпня на вулицях міста уже стартував перший захід в рамках фестивалю — «Патруль Незалежності», під час якого волонтери прикрашали авто одеситів синьо-жовтими стрічками (їх планується роздати 40 тисяч). Такі ж стрічки пропонуватимуть на Приморському бульварі в дні фестивалю у рамках акції «Наша стрічка».

Понад 150 умільців з різних куточків України представлятимуть свої роботи, даватимуть майстер-класи на ярмарку народних майстрів. Кожен гість «Вишиванкового фестивалю» тут зможе безкоштовно навчитися зробити власну ляльку-мотанку, зіткати полотно на старовинному ткацькому верстаті, довідатися таємниці гончарського ковальського, склодувного та інших ремесел. А ще тут можна буде запустити власноруч змайстрованого повітряного змія, самотужки виготовити собі чи у дарунок оберіг, прикрасу, листівку тощо.

Невпинно плине час, і вже минув місяць відтоді, як ми святкували 95-ліття «Чорноморки». Шляхетна атмосфера Золотої зали Літературного музею відповідала настрою свята, і підтримувати це відчуття краси й гідності нам допомагала музика. Викладачі та студенти Одеської національної музичної академії ім. А. В. Нежданової підготували для присутніх вишуканий концерт.

Почався він з духовної музики. Світлій пам’яті редакторів, журналістів, усіх працівників «Чорноморських новин», які творили газету від самого початку до сьогодення, і яких уже нема з-поміж нас лунала «Аве Марія» Качіні у виконанні доцента кафедри сольного співу, кандидата мистецтвознавства, лауреата міжнародних конкурсів Антоніни Кулієвої. Супроводжувала спів грою на фортепіано лауреат міжнародних конкурсів Олена Удрас. Після світової класики у виконанні співачки лунала й українська музика. На радість присутнім прозвучала пісня Наталки з опери Миколи Лисенка «Наталка Полтавка».

Молодий музикант Алесь Мікус приїхав з Білорусі. Упродовж цього року він уже вдруге в Одесі — на запрошення міського осередку «Свободи». Ця пісня, каже, написана одразу після повернення додому. Відкрив для себе, що справжні речі робляться під впливом особистих стосунків. Є там такі рядки:

Не можемо без тебе, Україно,
І без тебе не можем, Литва.

Він цілковито погоджується з тим, що разом — так, але не в азійському просторі, бо в тому просторі, безперечно, загубимось, згинемо, й сліду не зостанеться.

Щойно на засіданні молодіжного ідеологічного клубу йшлося про перспективи Балтсько-Чорноморської вісі, якби така була створена реально. Ідея не нова, про це ще Юрій Липа писав. Алесь також взяв активну участь у розмові. Говорив про свою Білорусь, про її роль у цій вельми (слівце і з білоруської, і з української мови) природній, а не штучній, як євразійство, перспективній ідеї. Всі довколишні сусіди мають вихід до моря, й лише Білорусь є країною суходільною, тому вона — як міст у цій майбутній вісі. Міст між морями. Красиво.

22 серпня о 15.00 в Одеському обласному центрі української культури (вул. Польська, 20) відбудеться відкриття виставки «Барви рідної землі», приуроченої до Дня Незалежності України.

З глибини історії народ України йшов стежками боротьби за волю. Десятками років, століттями, тисячоліттями за неї молилися, її прагнули, за неї боролись, вмирали і перемагали. Маючи глибочезну, з карколомними, драматичними поворотами долю, знаючи вершини злету національного духу до свободи, освіти і культури, але знаючи і моторошний шлях неслави, забуття, існування наче поза історією, тільки на початку третього тисячоліття від Різдва Христового ми, українці, відзначаємо 21-й день народження нашої держави.

21— 22 вересня Одеський обласний центр української культури проводитиме п’ятий обласний фестиваль-конкурс «Народний костюм: минуле і сучасність». Анкети-заявки на участь у цьому фестивалі приймаються до 31 серпня.

Для майстрів та колекціонерів Одещини проводиться конкурс костюмів за номінаціями: «Національний колорит у сучасному одязі» — пошив сучасного вбрання з елементами національної символіки; «З бабусиної скрині» — подання традиційного народного костюма, що зберігся до наших днів (із зібрань приватних колекцій, експонати центрів національних культур, краєзнавчих музеїв тощо); «Етнічний костюм» — пошив костюмів різних національностей; показ традиційного народного вбрання і сучасних колекцій одягу — дефіле.

Віктор Суворов (Володимир Різун) — пись менник, історик, дослідник, у минулому — розвідник, капітан ГРУ. Автор історичних бестселерів «Криголам», «Акваріум», «День «М». Ворог Радянського Союзу, заочно засуджений до розстрілу. Персона нон ґрата в пострадянських країнах.

Праці Суворова здійснили переворот в історії ХХ століття, і попри те, що з ним постійно сперечаються представники офіційної російської науки, нікому не вдалося спростувати його висновків.

Людино! Звідкіля оте перо,
Яким ти пишеш будні —
на тумані?
Василь Павленко.

Вийшла друком нова поетична збірка іллічівського поета, просвітянина Василя Павленка «Фіалки пізньої осені».

Хоч і пізньої осені, але ж цвітуть оті фіалки, і дурманять спогадами поетове серце, і шарпають його роздумами, і змушують вдивлятися у світ: «З ясних долонь небесного отця / Промінилось ясне благословення. / На все живе — нікчемне і славетне, / Що вилупилося з Божого яйця».

Здається, приказку «з миру по нитці — голому сорочка» відома українська художниця Оксана Мась переінакшила на «з миру по писанці — мені слава»: за вісім років вона планує представити на суд глядачів свій «Вівтар націй» — відтворення Гентського вівтаря фламандських художників ХV сторіччя братів ван Ейків із 3400000 писанок, розписаних людьми з усього світу.

Фрагменти цієї грандіозної інсталяції — 250 тисяч писанок, прикріплених на 5 панно заввишки 12 і завширшки 18 метрів — вже можна побачити на Грецькій площі Одеси (інсталяція простоїть там до кінця серпня). Безпрецедентний за масштабом та задумом витвір мистецтва вперше демонструється у Східній Європі. В Одесі представлені саме ті фрагменти, які торік були встановлені у церкві Сан Фатін та презентували український проект на Венеційському бієнале 2011 року. Тоді цей проект Оксани Мась став лідером глядацьких симпатій і саме його найчастіше обговорювали у світових ЗМІ.

8 серпня в Одесі відбувся літературно-творчий вечір, присвячений 100-річчю з дня народження відомого письменника Дмитра Сергієвича.

Коли народний письменник Білорусі Янка Бриль, який народився в Одесі в сім’ї залізничника, вирушив на свою історичну батьківщину, де, власне, й утвердився як майстер слова, інший одесит, етнічний білорус, Дмитро Сергієвич сказав: «Янка поїхав представляти Україну в Білорусі, я ж навпаки — презентуватиму Білорусь в Україні».

Закінчення. Початок у номерах за  26 та 28 липня.

Камо грядеши?

Думку про те, що ОМКФ стрімко розвивається поділила більшість почесних гостей фестивалю, серед яких — відомі кінокритики: Ієн Сміт (Англія), Сергей Рахлін (США), Антон Мазуров (Росія) та Сергій Тримбач (Україна). Експерти запевнили, що в такого «юного», трирічного, кінофестивалю організаторам всесвітньо відомих кінофорумів уже є чому повчитися. Так, британський кінознавець Ієн Сміт поділиться з організаторами Лондонського кінофестивалю ідеєю створення Школи молодих кінокритиків, на зразок тієї, що існує на ОМКФ. А його російський колега Антон Мазуров, життя якого складається з відвідин кінофестивалів світу, відзначив, що такої кількості майстер-класів для учасників фестивальної кіношколи, йому ще ніде не доводилося бачити. Однак, похваливши ОМКФ, він одразу ж поглузував з його «червоної доріжки». І справді: навіщо наслідувати Каннському фестивалю і в цьому? Тим паче, що одесити за відсутності справжньої світської культури виглядають карикатурно, гротескно елегантно — забагато блиску, замало смаку...

Ще одне запитання, яке ставить Мазуров організаторам кінофоруму: яким чином обиралися фільми до конкурсної програми? Позиція команди з відбору не простежується, і слова на кшталт зміни курсу ОМКФ з фестивалю комедій на фестиваль «арт-мейнстриму» (кіно з авторською позицією, зрозуміле кожному), насправді видаються лише виправдуванням.

Минулого тижня у великому фойє Одеського академічного театру музичної комедії святкували завершення літніх відпусток та початок нового театрального сезону.

Колектив привітала директор театру Олена Редько:

— Бачу, ви добре відпочили, засмагу видно звіддалік. Тож з новими силами — до праці у новому сезоні!

Одеський театр музкомедії, безперечно, один з найпопулярніших. Цим завдячує, звісно, не лише своїм розташуванням, архітектурним обрисам, а й, насамперед, репертуарній афіші, на якій час від часу з’являються привабливі назви. Та й не дивно, адже оперета — це завжди свято, яке надовго залишається в душі, відлунюючи там романтичною, хвилюючою музикою та чудесними аріями, які легко запам’ятовуються. Що не кажіть, а оперета віддавна є одним з наймасовіших мистецтв. Багато одеситів ще й по сьогодні з неабияким хвилюванням згадують мелодії оперет «Вільний вітер», «Біла акація», інших знакових вистав, які тривалий час були справжньою візитівкою театру. Понад те, ці вистави відображали самий дух Одеси, її незалежну та веселу вдачу, її волелюбність та оптимізм. Обидві названі вистави й до нині не втратили своєї актуальності, як не старіють і мелодії, створені композитором І. Дунаєвським, тому що в основі їх — вічні теми сценічного мистецтва.

Початок у номері  за 26 липня

Інь фестивалю

«Кіно в собі» та «кіно для нас» Тодда Солондза

Вважається, що Тодд Солондз знімає кіно для інтелектуалів. Однак, приїхавши до Одеси, сам американський режисер та сценарист таку думку спростував: «Я хочу і роблю фільми, які подобаються насамперед мені. Я не працюю на касу. Інші режисери знімають один фільм для себе, інший — для заробітку. Я так не можу, я хочу все — тільки для себе. А якщо фільм, який ви зняли, нікому не сподобається, — не біда».

Під час зустрічі митця з учнями Літньої кіношколи здалося, що він — прихильник філософії Локка і Канта, які ще у ХVIІІ сторіччі розробили концепцію світосприйняття з урахуванням особливостей способу людського сприйняття дійсності. Великі мислителі розмірковували про «річ у собі» (річ, як вона існує сама по собі, незалежно від нас та нашого сприйняття) і «річ для нас» (річ, як вона відкривається людині у процесі її пізнання), а Тодд Солондз мовив про те, що шукати дороговкази у кіномистецтво не потрібно. Мовляв, ніхто не має права вказувати глядачеві, який фільм — вартий уваги. Тому що кіно — це, до певної міри, «річ у собі», яка кожному відкривається по-різному, бо в кожного — свій життєвий досвід, який впливає на сприйняття картини.

Виставка до 195-річчя від дня народження Івана Айвазовського

16 липня в Одеському художньому музеї відкрито виставку творів Івана Айвазовського (1817—1900). Тут представлені як твори з постійної експозиції, так і з фондів музею, не доступних широкому загалу. Ці заходи проводяться на виконання постанови Верховної Ради України, згідно з якою 17 липня на державному рівні відзначалося 195-річчя від дня народження видатного мариніста.

Відкриття виставки відбулося у великому «танцювальному» залі музею за присутності міського голови Олексія Костусєва, заступника начальника управління культури і туризму облдержадміністрації Ярослави Різникової, начальника міського управління культури і туризму Наталії Маркової, віце-консула Греції в Одесі Андреаса Цакаса, генерального консула Росії в Одесі Олександра Грачова, в. о. директора Художнього музею Віталія Абрамова та інших.

Протягом тижня, поки тривав Одеський міжнародний кінофестиваль-2012, журналісти крутилися, немов білка в колесі: графік передбачав з десяток подій щодня — і прес-покази, і прес-конференції, і дискусії на тему кіно й не тільки. Голова йшла обертом від спеки і біганини. Здавалося, все змішалося у «фестивальному палаці» — Театрі музичної комедії ім. М. Водяного: змішалися у купу кінозірки, звичайні люди... Третій кіномарафон промайнув швидко і залишив по собі враження локомотива, за рухом якого довелося спостерігати.

Інь фестивалю

Вогні великого міста Одеси

Усі дороги ведуть у Рим, але всі дороги ведуть з Одеси: за однією з легенд, метр німого кіно Чарлі Чаплін, свідоцтво про народження якого втрачене, родом з…Одеси! Його дочка Джеральдін — найяскравіша зірка цьогорічного кінофестивалю. Її візит письменник Михайло Жванецький прокоментував на церемонії відкриття кінофоруму жартома-серйозно: «Моя порада геніям: народжуйте пізніше. От Чаплін зробив усе правильно — і тепер ми маємо щастя познайомитися з його нащадками!»

Пізніше, на прес-конференції з Джеральдін, 67-річною, тендітною та розважливою, на особистому рахунку якої — ролі у понад 130 фільмах, акцент теж робився на її походженні. Та увагу до свого батька актриса приймала зі щирою посмішкою на обличчі: «Я ніколи не цуралася свого походження і не соромилася використовувати те, що дано мені Богом. Прізвищу Чаплін я зобов’язана усім, що маю зараз. Коли артистка спо-творює своє гарне обличчя, бо прагне, аби її цінували лише за акторські здібності, — це нісенітниця… Я дуже щаслива бути дочкою самого Чапліна. Тінь батька мені не заважає, навпаки — вона мені допомагає. Я — щаслива дитина знаменитості. Бродяга (персонаж, якого втілював у своїх фільмах Чарлі Чаплін, — Прим. Авт.) — мій герой, і я не бачу у цьому чогось поганого».

«О, Боже, якою дивною є моя доля! Невже я існую?»
М. Пруст.

У сучасне мистецтво Одеси Андрій Коваленко увійшов, що називається, у широко відчинені двері — яскраво і впевнено. І не лише тому, що прізвище Коваленків у нашому місті є знаковим. Зору глядача відкрилося мистецтво свіже, енергетичне, яке через індивідуальний досвід значно розширює межі нашої внутрішньої свободи.

Якщо персональна ви-ставка 2008 року в Одеському художньому музеї, при всій сформованості художника, мала відбиток певного драматизму світосприйняття автора, поборювання впливів, то нова, яка на початку липня відкрилася також в ОХМ (куратор — Сергій Остапенко), — це вже інша фаза творчого розвою Андрія.

До нинішньої виставки Одеський художній музей підготував ґрунтовний каталог, який переконує у тому, що у рідному місті прискіпливо слідкують за творчою еволюцією перспективного митця. Каталог, крім репродукцій картин, містить ви-словлювання колег, статті мистецтво-знавців, фото, бібліографію, участь у ви-ставках та біографічну довідку про художника. Нагадаємо деякі біографічні факти: народився 20 квітня 1976 року у родині художників Юрія Коваленка та Світлани Коваленко-Шведової. Мати також викладала в ОДХУ ім. М. Грекова, яке Андрій закінчив у 1996-у (педагоги П. Борисюк, О. Дьокіна, О. Кучинська, В. Осташова, К. Філатов). Перед захистом диплома провів першу персональну виставку, яких сьогодні у його послужному списку, включно з нинішньою, вісім.