Матеріали з рубрикою «Культура»

Хоч в історії нашого міста не збереглося особливих спогадів про перший період активної уваги до китайської культури, який припав на п’ятдесяті роки минулого століття, і все ж знаменита пісня того часу «Москва — Пекін» з незабутнім першим рядком «Русский с китайцем — братья навек!», напевно, назавжди закарбувалася у пам’яті старшого покоління. Тоді, після перемоги комуністичної революції в Китаї в 1949 році й утворення КНР, багато тисяч китайських студентів приїхали вчитися в СРСР, зокрема й в Одесу, а на прилавках з’явилися яскраві китайські термоси і не менш яскраві літрові емальовані кухлі.

Й ось, через майже 60 років, почався новий період активної присутності в Україні та Одесі представників Китаю. Тільки тепер до великої кількості китайських студентів додалися ще й бізнесмени з Піднебесної. І все це, ще й з урахуванням тієї величезної ролі, яку почав відігравати Китай у світовій економіці, призвело до зростання в Україні, в тому числі і в нашому місті, непідробних уваги й інтересу до китайської культури.

Минулої суботи, як уже повідомляли «ЧН», в Одеському будинку-музеї імені М. К. Реріха пройшла творча зустріч відомої емігрантки, одеситки Інни Богачинської — «Крізь терни до зірок». Дві години в невимушеній обстановці поетеса читала вірші, нові й найкращі з різних років, спілкувалася із шанувальниками.

Цього року приїзд Інни Богачинської та її чоловіка Григорія Самуельяна на малу батьківщину супроводжувався неприємними моментами. В поїзді подружню пару обікрали. Як пожартувала потім поетеса, якби не допомога друзів, «вигляд у нас був би напрочуд блідий». «Друзі завжди беруть наді мною шефство. Я страшенно не зосереджена, — поді­лилася із шанувальниками Інна. — Але розправившись із простором і часом, поєднавши непоєднуване, переборовши неподолане, я стою перед вами. Не можу навіть висловити словами всі ті емоції, що вириваються назовні, коли бачу такі рідні для мене обличчя близьких мені людей, які з роками стають лише красивішими».

До 110-річчя будівлі Українського театру

Стодесятилітній ювілей будинку, в якому зараз розташовується Одеський академічний український музично-драматичний театр ім. В. Василька, безперечно, вартий особливої уваги. Оскільки пов’язаний і з неординарною особистістю його зодчого, і з цілою низкою подій не лише культурного, а й навіть і містичного характеру.

Ініціатором зведення в Одесі нової театральної будівлі на самому початку ХХ століття став заможний поціновувач мистецтв Олександр Іліодорович Сибіряков, який походив з родини київських цукрозаводчиків. Він закінчив Петербурзьку консерваторію з класу вокалу та фортепіано і навіть три роки стажувався як вокаліст в Італії. Проте, тверезо оцінивши, що Карузо з нього не вийде, Олександр Сибіряков усе ж знайшов себе в мистецтві як видатний театральний організатор. У 1897—1900 роках він був антрепренером одеського Міського театру (нинішній театр опери та балету), і, на думку знавців історії культури, цей період в історії театру вважається найус­пішнішим. Однак Олександр Сибіряков захопився ідеєю створення нового, саме драматичного, театру в Одесі і, знайшовши однодумця в особі архітектора Семена Ландесмана в 1900-у приступив до його спорудження.

7 листопада о 19.00 у Великому залі Національної музичної академії відбудеться гала-концерт лауреатів міжнародного фестивалю-конкурсу дитячого та юнацького мистецтва «Акорди Хортиці» у супроводі Національного ансамблю солістів «Київ­ська камерата» під керуванням народного артиста України В’ячеслава Реді.

Дитяча музична творчість є одним із найскладніших та найтриваліших процесів становлення особистості. Відтак музичний конкурс для юного учасника часто визначає його подальшу мистецьку долю. Понад 7 тисяч юних музикантів від 7 до 17 років з України, Білорусі, Росії, Німеччини, Австрії, Сербії, Китаю, Південної Кореї, США взяли участь в «Акордах Хортиці», який з 2001-го проходить у Запоріжжі.

З’явився друком №5—6 незалежного літературно-мистецького та громадсько-політичного журналу іноземної літератури «Всесвіт», на сторінках якого представлені й одесити — як ті, що продовжують жити й працювати на рідних теренах, так і ті, що за різних обставин живуть і працюють нині в різних краях чи й державах.

Насамперед варт зазначити, що головним редактором цього шанованого часопису нині є наш краянин Дмитро Дроздовський, котрий виступив у цьому числі «Всесвіту» і як учасник діалогу з перекладачем, есеїстом і колумністом Андрієм Бондарем «Головна ознака ставлення поляків до нас... — брак імперського апломбу і розмова з рівним».

Нещодавно відбувся поетичний фестиваль-конкурс у м. Котовську. Це дійство, що організовується Центром української культури що два роки, й цього разу було чисельним за кількістю учасників та набуло неабиякого розголосу. Навіть звучали пропозиції проводити «Осінь у Бірзулі» щорічно.

На землях бірзульських свого часу мешкали й побували тут видатні добродії та майстри красного письменства Євген Чикаленко, Михайло Коцюбинський, Олесь Гончар, Михайло Стельмах та багато інших, у тому числі й з-закордоння. Багата земля джерельної води, золотоколосих полів наділяє і своїх господарів непересічним поетичним даром.

В Одесі відбулася прем’єра фільму про силача Івана Фірцака

2 жовтня в кінозалі «Cinema City» ТЦ «Середньофонтанський» відбувся прем’єрний показ нової дитячо-юнацької кінострічки «Іван Сила» про знаменитого закарпатського силача Івана Фірцака, відомого як Кротон. Стрічка екранізована за книгою Олександра Гавроша «Неймовірні пригоди Івана Сили» (2007). 3 жовтня прем’єрний показ відбувся в Києві, 7-го — в Ужгороді та Мукачеві. Всього ж найближчим часом буде охоплено 25 кінотеатрів України, включно з м. Южне, де прем’єра відбудеться 17 жовтня.

Нині ті, хто працював над фільмом, активно його популяризують. Так, режисер і продюсер картини Віктор Андрієнко організував для школярів допрем’єрний показ свого доробку на батьківщині, у Запоріжжі. Відомий україн­ський силач Василь Вірастюк — у Києві. В Одесі прем’єрі передувала прес-конференція за участю відомих акторів-коміків Бориса Барського і Володимира Комарова, які також були задіяні у стрічці. Щоправда, на відміну від Києва, тут обійшлося без рекламних трюків (перед демонстрацією фільму в столиці через богатиря Дмитра Халаджі, який виконав головну роль, переїхали… три легкові авто!).

У центрі міста, в Салоні Одеської організації Національної спілки художників України по вул. Катерининській, 18, молода мисткиня Неоніла Єфимова знайомить зі своєю творчістю у техніці японського малярства.

Ця виставка незвична й оригінальна, вона — мовби доторк до Японії. Доторк на відстані, через художнє сприйняття мистця, легенький та обережний, немовби тоненьким пензликом — до екзотичного рисового паперу, або ж до японської шовкової тканини, таки ж інак­шої, аніж деінде. Саме так: картина, що написана тушшю на рисовому папері, — називається техніка сумі-е. А Неоніла Єфимова якраз і викладає цю японську техніку малювання. Нескінченність відтінків чорного, що в підсумку дають дивовижний ефект глибини малюнку, та структура білого рисового паперу якраз і творять отой незбагненний колорит японського живопису.

19, 20 та 25 жовтня в Одеському театрі опери та балету на глядачів чекає справжня подія — відбудеться довгоочікувана прем’єра опери П.І.Чайковського «Пікова дама». Вистава приурочена до двох знаменних дат: 190 років тому Одесу відвідав Олександр Пушкін, а 120 років тому тут побував Петро Чайковський, який спеціально прибув на прем’єру «Пікової дами».

Режисер-постановник опери — народний артист Росії, лауреат Державної премії СРСР, професор Олександр Тітель, диригент-постановник — народний артист Республіки Молдова Александру Самоїле.

На вечорі пам’яті Анатолія Шевченка — музиканта і композитора, генія фламенко — у Великій залі Одеської філармонії

На великому банері над сценою — фотографія, добре знана всіма, хто любить його музику, хто часто бував на його концертах…

Він стоїть, усміхнений, на бетонному пірсі, босяка, у джинсах та білій сорочці навипуск, немовби щойно ступив на цей причал; у молодих очах захват і радість життя, позаду в білих баранцях синє море хвилюється, грає, зопалу наскакує на високий пірс, а він сміється, ловлячи посвисти вітру, двигтіння моря; яскраве сонце з-понад обрію щедро сипонуло промінням – аж гітара в руці засяяла своїм лакованим боком…

«Бібліоресурси сучасних бібліотек» — так називалася конференція, яка відбулася у центральній книгозбірні Великомихайлівського району за участю чотирьох бібліотек, що мають інтернет-центри. А це — дві райцентрівські, дитяча й доросла, плюс Цебриківська та Великоплосківська.

Про світ нових можливостей розповіла директор центральної бібліотеки Л.М. Бабінчук. Позаторік книгозбірні району, зазначила вона, стали на шлях інновацій, долучившись до міжнародної програми «Бібліоміст», і нині роблять впевнені кроки з її реалі­зації. Завдяки програмі «Бібліоміст» підвищився статус бібліотек, вони стали справді сучасними культурними осередками громад. Інтернет-центри вже відвідали понад 15 тисяч жителів району, 660 пройшли тренінги чи консультації з питань інформаційних технологій та Інтернету. Понад двом тисячам осіб надано допомогу в пошуку інформації.

відлунало  в  Одесі  веселе  музичне  свято — джазовий  фестиваль

Від раннього вечора й до пізньої ночі — тільки музика, тільки джаз, джаз, джаз, усі три дні. Щоразу різний — з кожним виходом на сцену нових і нових музикантів, дуже різних, але однаково залюблених у це мистецтво, втаємничених у таємниці імпровізації, творення музики прямо на очах. Три дні, вірніше, три вечори поспіль на філармонійній сцені тривав третій Міжнародний джазовий фестиваль. Тривало свято, якому, здавалося, не буде кінця.

Його учасники з різних країн світу привезли джаз — як вони його розуміють, яким бачать його майбутнє, привезли до нас в Одесу, тому що знають: це — територія джазу, тому що багато чули про це місто, а ще тому, що мають за друга фаната джазової музики, видатного музиканта-імпровізатора Юрія Кузнецова — і на його запрошення також, і ще тому, що тут — море і теплий, погідний вересень...

30 вересня до Всеукраїнського дня бібліотек в Одеській національній науковій бібліотеці ім. М.Горького відбудеться День відкритих дверей.

Сьогодні у Києві стартують спеціалізована виставка «Український музичний ярмарок-2013» та легендарний фестиваль «Червона рута-2013».

Цьогоріч «Український музичний ярмарок» представляє на широкий загал повний спектр музичних інструментів — від акустичних та народних до електричних, знайомить з останніми досягненнями у галузі музичної електроніки, програмного забезпечення, DJ-обладнання.

Минулої суботи відбулося відкриття концертного сезону Національного одеського філармонійного оркестру під орудою художнього керівника і головного диригента, народного артиста України Хобарта Ерла. Звучали твори австрійських та німецьких композиторів Л. ван Бетховена, Р. Штрауса, Р. Вагнера. Зазначимо, що у 2013-у сповнилося 200 років від дня народження геніального німецького композитора-реформатора Ріхарда Вагнера. 18 та 19 вересня друга частина концерту була повторена. У першій звучав Концерт для фортепіано з оркестром Р. Шумана. Цим виступам передував святковий концерт 1 та 2 вересня з нагоди Дня міста.

Одеса-Інтернешнл

Свій перший концерт після літньої перерви оркестр традиційно присвятив Дню міста. Це дебютний виступ Хобарта Ерла в званні народного артиста України на одеській сцені. Шанувальники творчості диригента і ввіреного йому оркестру щиро раді за присвоєння маестро цього високого звання, яке є свідченням значного внеску Хобарта Ерла у розвиток українського музикального виконавського мистецтва.

Увесь джаз, у який органічно входять не тільки вся, без винятку, музика і вокал, а й, виявляється, танець, постав увечері 18 вересня у Міському саду, де успішно стартував фестиваль Odessa JazzFest’ 2013. Сотні одеситів завдяки прихильності погоди, яка була милостивою і дозволила організаторам повністю виконати те, що запланували, змогли побачити й почути все багатство джазової музики.

Відкрили фестивальне дійство музиканти придністровського квінтету Liberty, які своїми тромбоном, тубою, валторною, трубою, кларнетом, банджо, губною гармошкою, маракасами і кастаньєтами (такий у них інструментальний арсенал) відразу створили джазовий настрій. А любителі потанцювати під джаз із студії «Крила» відразу змогли, як то кажуть, відірватися сповна.

Собор — цілком прийнятне місце для танців. У цьому сповна вдалося переконатися на урочистому відкритті Тижнів Німеччини в Одесі, які стартували 15 вересня в лютеранському соборі святого Павла (вул. Новосельського, 68/1).

У церемонії відкриття взяли участь почесний консул Федеративної Республіки Німеччини в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях Олександр Кифак, голова одеського представництва Міністерства закордонних справ України Костянтин Ржепішевський, представники дипломатичного корпусу, акредитованого в Одесі, національно-культурних товариств міста та області, місцевої влади.

Лише дві вистави привіз до Одеси Київський академічний обласний музично-драматичний театр ім. П.К. Саксаганського (м. Біла Церква). Й лише один день триватиме ця, без сумніву, найкоротша театральна гастроль.

Як мовиться, розвідка боєм. Бо й вистави будуть показані особливі. Це, передусім, «Дюймовочка та метелик» за п’єсою одеського драматурга Анни Яблонської (фантазія на тему казки Г.-Х. Андерсена) та «Хто кому Рабинович» — цю п’єсу відомий драматург та режисер Ігор Афанасьєв написав про місто Білу Церкву, де й була вона уперше поставлена самим автором.

У бібліотеці № 29, що в Лузанівці, започаткували традицію відзначення Дня варення. На честь фруктово-ягідної консервації працівники книгозбірні організували проведення фестивалю солодких закруток. Читачі, а також жителі району та його околиць упродовж місяця (починаючи з 10 вересня) зноситимуть до філіалу стародавні сімейні рецепти варення й джемів та вже готову консервацію. 28 вересня та 5 жовтня учасники фестивалю і гості бібліотеки куштуватимуть конкурсні експонати вприкуску до чаю й домашньої випічки та обиратимуть переможця.

Одеську бібліотеку № 29 одразу й не відшукати. Розташовується вона на першому поверсі старенької п’ятиповерхівки в глибині дворів Лузанівки. Ззовні схожа чимось на звичайну квартиру. Хоча металеві двері непримітного сірого кольору натякають на якесь технічне приміщення. Видають бібліотеку книги — сотні яскравих томиків на стареньких полицях помітні навіть знадвору. Переступивши поріг, завмираєш: дитячі малюнки, щедро порозвішувані на стінах невеличкої кімнатки, перетворюють бібліотеку на музей. Є тут іще одна мацюпусінька кімнатка з тапчаном, яку завідувачка жартома назвала «кімнатою для віп-гостей» — бажаючі можуть почитати тут лежачи.

Театральне життя Одеси пожвавішає: з вересня розпочався набір талантів у Школу актора. Ініціаторами виступили Фонд арт-інновацій та Одеський новий театр (розташовується в Палаці студентів на Маразліївській, 34а), які запустили новий креативний проект із майже космічною назвою — «Великий театральний колайдер».

Почувши вперше про «театральний колайдер», більшість моїх знайомих не одразу второпали, про що мова. Як зізналися, комічність назви трохи відлякує, хоча насправді нічого страшного тут нема. Говорячи суто технічними термінами, колайдер — це зіштовхувач (від англ. «collide» — зіткнути): система з двох прискорювачів заряджених частинок, в якій два пучки прискорюються назустріч один одному, і тому енергія взаємодії у системі центру більша, порівняно з експериментами з фіксованою мішенню. Якщо ж розмірковувати абстрактно, то «Великий театральний колайдер» — це театр, у якому роль двох прискорювачів заряджених частинок гратимуть звичайні люди. Одні з них будуть акторами, а інші — вчителями (режисерами, критиками, сценаристами). Успішність колайдера в цьому випадку залежатиме винятково від швидкості, з якою ці представники «шкільного» життя рухатимуться назустріч одне одному, будуть готовими до одночасного творчого пориву.

Для нас це вже звичне, а для гостей міста літня Одеса відкривається ніби музичним пуделком, і то щораз іншого, та ще й живого, звучання.

Он звучать оркестри на Думській та в Міськсаду, на Театральній, у Філармонії… А онде молодий бандурист на Приморському бульварі причаровує пасажирів круїзного лайнера, щойно ошвар­тованого до одного з причалів.

24 вересня о 19.00 на сцені Одеського українського академічного музично-драматичного театру імені В.Василька — комедія «Хто кому Рабинович» за п’єсою Ігоря Афанасьєва, який і поставив цю комедію, що має незмінний успіх як на рідній сцені, а це — Київський академічний обласний музично-драматичний театр ім. П.К. Саксаганського (знаходиться він у місті Біла Церква), так і на гастролях.

Ігор Афанасьєв — відомий режисер, драматург, сценарист, заслужений діяч мистецтв України. У 1993 — 2010 роках жив і працював у США. З 2012-го — режисер-постановник Національного академічного драматичного театру ім. І. Франка. Постановки за його п’єсами здійснені у театрах України, Росії, Білорусі, Польщі, Чехії, Ізраїлю, США.

15 вересня розпочинаються Дні німецької культури в Одесі, що вже стали традиційними.

Старт святу о 13.00 дасть Фестиваль німецької культури, під час якого можна буде не лише послухати німецьку музику та подивитись народні танці, але й самому навчитися танцювати — організатори обіцяють присутнім майстер-клас з народних німецьких танців. Щовечора о 18.00 у кірсі святого Павла (Новосельського 68/1) проходитимуть концерти органної, хорової чи вокальної музики.

У двадцяті роки минулого століття Одеса була вагнерівським центром, розповідають наші музикознавці. Тут ставилися його опери, звучала його музика, відбувалися вагнерівські концерти, і це не дивно: народний комісар просвіти Анатолій Луначарський був прихильником великого німецького композитора. Усе змінилося водночас, коли до влади у Німеччині прийшов ще один прихильник Вагнера — Адольф Гітлер, і музика митця опинилася під забороною в СРСР.

Сьогодні, на ознаменування 200-ліття Ріхарда Вагнера, його музика повертається в Україну. І якщо в Одеському театрі опери та балету відбувся концерт «Всесвіт Вагнера», то «Донбас-опера» зважилася на сміливіший крок і поставила оперу «Летючий Голландець». Постановка (вона стала можливою за активної підтримки компанії Рината Ахметова «Систем Капітал Менеджмент» (СКМ) та посольства Німеччини в Україні) здійснена за оригінальною партитурою автора німецькою мовою. Бюджет вистави склав 3,5 мільйона гривень. Після семи прем’єрних показів у Донецьку «Летючий Голландець» вирушив у гастрольний тур Україною, і першим містом, у якому він кинув якір, була Одеса.

2013-й — рік століття від дня наро­дження великого німецького композитора Ріхарда Вагнера — ознаменувався в Україні відродженням його величної музики, яка була під забороною ще з 1930-х.

Але поставити повністю оперу Ріхарда Вагнера на українській сцені наважилися лише в Донецьку. За підтримки компанії СКМ та посольства Німеччини в Україні «Донбас-опера»  втілила в життя один із найвеличніших і найромантичніших творів композитора.

У Великому концертому залі філармонії нещодавно завершився XII міжнародний фестиваль-конкурс дитячої та юнацької творчості «Сузір’я моря — сонце, молодість, краса».

Одеська спека і повна відсутність кондиціювання у залі створили не найкомфортніші умови для заключного концерту. Але юні таланти все це витримали, а вдячні глядачі, що обливалися потом, бурхливими оплес­ками створювали прохолодний вітер, який обдував учасників фестивалю.

Таку назву має проект, який за підтримки Євросоюзу втілює група молодих одеських художників, котрі виграли грант у рамках програми «Новий подих культури: спадщина, наповнена життям мистецтва». Відтак, на вулицях Одеси постануть арт-об’єкти, покликані популяризувати сучасне мистецтво та, зокрема, експозицію муніципального музею приватних колекцій ім. О. В. Блещунова.

15 серпня на схилі біля автовокзалу була встановлена півтораметрова ваза, прототип якої — середньовічна китайська ваза з експозиції музею Блещунова. Творцем «репліки» з середньовічного твору мистецтва стала молода одеська художниця Анастасія Кириліна. Вона виконала її з картону, пінопласту і фанери. Сама ж і розфарбувала її, по-своєму передавши кольорову палітру оригіналу, не копіюючи зображення. Встановити арт-об’єкт їй допомогли Сергій Вуколєв та куратор проекту Ольга Лапник.

День перший. Початок дев’ятої. Луцьк. Відремонтований вокзал і трійко усміхнених одеситок. На дверях маршрутки плакат «Бандерштату». Чисто, модно зодягнені лучани, відчуття святковості.

Традиційно йдемо до пам’ятника бравому солдату Швейку; смакуємо сніданок в «Театральному» кафе, спускаємося до Будинку скульптора. До болю знайомий краєвид, ноги самі несуть до цього готичного будиночка. Чисте повітря, сонце, хмаринки, річечка, лавочка — рай та відчуття спокою. Поспішаємо на зустріч з гарним лучанином Ігорем, який ще два роки тому вразив своєю життєвою позицією на «Бандер­штаті». Махнули до фортеці Любарта через улюблену вуличку Драгоманова. Як я люблю ці горобини і могутній Лесин ясен!

Як уже повідомляли «Чорноморські новини», 23—26 серпня в Одесі відбудеться найбільше на Півдні України патріотичне свято — Вишиванковий фестиваль. Проходитиме він на Приморському бульварі та Потьомкінських сходах.

Нагадаємо, це дійство, присвячене Дню Державного прапора та Дню Незалежності, бере свій початок у 2009 році. Тоді 79 одеситів у вишиванках, взявшись за руки, утворили перший вишиванковий ланцюг на Потьомкінських сходах. Відтоді ця самобутня одеська ініціатива набуває популярності і розголосу — до неї охоче долучається дедалі більше люду, як наших краян, так і гостей, що приїздять на вишиванкове дійство. Торік у ланцюгу, який простягнувся від Дюка й аж до моря, тримаючись за руки, стояли 852 особи. Є всі підстави сподіватися, що цьогорічний День Незалежності збере ще велелюдніший гурт. Ініціатори дійства запрошують усіх приєднатися до патріотичної акції.

Улітку в Польщі традиційно проходять українські фестивалі — як на українських етнічних землях, так і в місцях проживання повоєнних виселенців. Два з них відбулися в липні.

На початку липня зібрав людей з усього світу черговий міжнародний фестиваль «Європейські зустрічі національних меншин «Під кичерою». Його ініціатор та організатор — найвідоміший поза межами України лемківський ансамбль пісні і танцю «Кичера» з Лігниці, що в Нижній Сілезії, де українці проживають на вигнанні в розпорошенні після сумнозвісної операції «Вісла» в 1947 році.