Матеріали з рубрикою «Культура»

У Музеї будинку офіцерів ВМС України в Одесі відкрилася виставка «Музей Української Перемоги: Сенси» — перша фізична презентація колекції однойменної ініціативи у місті, де цей проєкт розпочався у 2022 році.

Виставка пропонує погляд на культурну спадщину в часи невизначеності — не як на застиглий архів, а як на простір відкритих питань про пам’ять, втрату, відповідальність і майбутнє. Її основою стали 3D-документація, інсталяції та відеороботи, що фіксують трансформацію міського середовища, матеріальних свідчень війни та способів спільного переживання цієї реальності.

«Час збирати каміння». Цей біблійний вислів пов’язаний з періодом підсумовування, осмислення зробленого, охоплення внутрішнім прискіпливим зором творчої самості як передумови виходу на новий щабель духовного розвою й публічності. Саме під таким кутом зору сприймається презентація альбому-каталогу «Художник-педагог Микола Іванович Резніченко» — складової програми XXVI виставки-форуму «Українська книга на Одещині», яка відбулася 6 червня у відділі мистецтв Одеської національної наукової бібліотеки.

Презентація синхронно збіглася в часі з виставкою творів родини Резніченків в Одеській обласній універсальній науковій бібліотеці ім. М.С. Грушевського, яка діє і зараз. Власне, під час цього вернісажу і було вперше презентовано альбом-каталог. Його автори — викладач «худграфу», мистецтвознавець Андрій Тарасенко і його учениця, здобувачка освітнього ступеня магістра Анна Пономарьова. Виставка в ОУНБ ім. М.С. Грушевського знайомить з доробком цієї творчої, художньо обдарованої родини, члени якої поєднали заняття мистецтвом із педагогічною діяльністю, адже всі вони так чи інакше пов’язані зі своєю alma mater — художньо-графічним факультетом ПНПУ ім. К.Д. Ушинського. Крім Миколи Івановича, одного з колишніх деканів «худграфу», в експозиції представлені твори його дружини, майстрині традиційної ляльки-мотанки Галини Володимирівни Резніченко (1957—2025) та їхньої доньки Яніни Миколаївни Твердохлібової, яка обрала шлях батьків. Нині вона — декан художньо-графічного факультету нашого педуніверситету.

Нещодавно відбулися треті літературно-педагогічні читання пам’яті педагогині, публіцистки і поетеси, учасниці українського правозахисного руху Галини Могильницької (1937 — 1921). Їх традиційно провела Одеська академія неперервної освіти (колишній Одеський обласний інститут вдосконалення вчителів), де Галина Анатоліївна працювала два десятки років.

У вітальному слові Любов Задорожна, ректорка Одеської академії неперервної освіти, кандидатка філософських наук, наголосила на важливості збереження пам’яті про Галину Могильницьку, яка є знаковою постаттю у культурно-духовному просторі Півдня України.

Почесною амбасадоркою 13-го Чілдрен Кінофесту стала Римма Зюбіна — українська акторка театру і кіно, телеведуча й громадська активістка, відома за ролями у таких фільмах, як «Гніздо горлиці», «Трубач», «Памфір», та у ситкомі «Люся інтерн». Син акторки Даниїл із двох років знімається в кіно. Зокрема, він зіграв головну роль у короткометражній стрічці «Гайдамака» та озвучив Майло в мультфільмі «Мами застрягли на Марсі». Наразі Даниїл служить у лавах Збройних сил України.

«Для мене величезна честь і приємність стати амбасадоркою Чілдрен Кінофесту. Я переконана: те, що ми вкладаємо в дитячі очі та серця сьогодні, завтра стане фундаментом нашого суспільства. Кіно — це потужний інструмент емпатії. Коли дитина дивиться якісну історію, вона вчиться співпереживати, аналізувати, ставити незручні запитання і шукати на них чесні відповіді. Підтримувати такі ініціативи надважливо, адже ми плекаємо нове покоління свідомих, творчих і вільних особистостей», — каже Римма Зюбіна.

У межах 13-го Чілдрен Кінофесту традиційно відбудеться Дитячий кіноконкурс, який нині відзначає своє 10-річчя.

Так називалася зустріч, яку підготували й провели співробітники відділу краєзнавчої літератури та бібліографії ООУНБ ім. М.С. Грушевського і краєзнавець, член Національної комісії з реабілітації при Українському інституті національної пам’яті, голова «Одеського Меморіалу» та ГО «Постраждалі від політичних репресій», завідувач «Музею історії політичних репресій 1917 — 1991 років» Ігор Комаровський.

Слід зазначити, що згаданий музей є єдиним в Україні закладом подібного напрямку, яким опікується не держава, а громадськість. Створений він понад чверть століття тому. За цей період було проаналізовано колосальний обсяг матеріалів. Члени ГО та співробітники краєзнавчого відділу Бібліотеки Грушевського буквально по крихтах збирали інформацію про наших земляків, які постраждали від радянського режиму.

На зустрічі, приуроченій до Дня пам’яті політичних репре-сій, були, зокрема, краєзнавці і представники молодіжного парламенту Одеси. Завдяки сучасним технологіям та підходу до пошукової роботи зібрані матеріали-свідчення стали ще виразнішими, переконливішими: старі фотографії, пожовклі листи з нерівними буквами, написані чорнилом, що вже вицві-ло... За кожним таким документом — чиясь зламана доля, трагедія сім’ї, ба навіть цілого покоління. На жаль, справедли-вість щодо репресованих радянською владою відновлено далеко не у кожному випадку.

Нещодавно, 10-11 травня, у Балті пройшли Дні єврейської культури - подія, що об’єднала представників єврейської спільноти, освітян, музейників, бібліотекарів, мешканців громади та всіх, кому важливе збереження історичної пам’яті й багатокультурної спадщини Одещини.

Захід організований у межах проєкту ЮНЕСКО в Україні за підтримки Європейського Союзу. Він став не лише культурною подією, а й важливим кроком у поверненні до публічного простору історії єврейської Балти — міста, де єврейська громада впродовж століть була невід’ємною частиною місцевого життя, культури, ремесел, освіти, релігійної традиції та пам’яті.

Кожна нова виставка з нагоди Дня матері, яку традиційно впродовж багатьох років проводить Одеська обласна організація НСХУ, при всій своїй зовнішній схожості щодо тематики, жанрових уподобань і притаманній одеситам інтенсивної колористичній палітрі, завжди неповторна своєю атмосферою. Це стосується і цьогорічної, яка відкрилася 7 травня у виставковій залі спілки (вул. Торгова, 2).

Виставка має лаконічну назву — «Свято матері». В українській мові вживається і слово «празник» у сенсі дня, вільного від роботи, але день підвищеної уваги до матері — жінки, яка привела нас у цей світ, — це щось святе, піднесене, тому слово «свято» тут доречніше, змістовніше. Образ матері — сакральний, це архетип, що живе і живить колективну свідомість на рівні підсвідомому. В українській культурі домінує образ прародительки — Великої матері, доброї захисниці, Берегині, що виростає до образу Землі-матері. У багатьох культурах образ матері амбівалентний, має як добру, так і злу, агресивну природу, але в українській традиції він переважно світлий, позитивний. Саме подібними категоріями, судячи з виступу незмінного куратора проєкту, заслуженого художника України Сергія Савченка, мислили організатори виставки. Тому загалом вона вдалася весняно-світлою, піднесеною, з доброю енергетикою, що дуже важливо у наш неспокійний, воєнний час. Це загальне враження посилювала атмосфера довіри, камерності, відкритості, яка встановлюється у середовищі ментально близьких людей.

Мистецька зустріч, присвячена 90-річчю від дня народження видатного одеського композитора і педагога Олександра Красотова (5.05.1936 — 5.10.2007), поєднала презентацію виставки із живою пам’яттю про людину, яка виховала цілу плеяду музикантів.

У межах заходу були представлені тематична виставка періодики та книжка «Перлина біля моря» Михайла Пойзнера і Валерія Шерстобитова, в якій ідеться про О. Красотова та ще трьох одеських композиторів, чиї імена формують музичне обличчя міста.

12 травня в Музеї української книги Бібліотеки Грушевського відбулася творча зустріч із сучасною українською письменницею Юлією Семеновою-Хлапук — авторкою прози, що поєднує психологічну глибину, відвертість й уважність до емоційних станів людини.

У просторі музею зібралися читачі, представники бібліотечної спільноти, поціновувачі літератури та всі, кому цікаві нові голоси сучасної української прози. Попри складний воєнний час, Одеса продовжує залишатися центром активного культурного життя та живого діалогу між автором і читачем.

Завтра, 15 травня, о 16.00 Одеський муніципальний музей особистих колекцій імені О.В. Блещунова (вул. Польська, 19) запрошує на відкриття виставкового проєкту Юлії Данилевської «Бо вже той самий день, коли...».

Цей проєкт реалізується у рамках щорічної міжнародної акції до Дня Музеїв (18 травня), яка проводиться у понад 150 країнах світу. У 2026-у вона проходить під гаслом: «Музеї, що об’єднують розділений світ». Цей слоган підкреслює потужну роль цих закладів як мостів між культурними, соціальними та геополітичними розбіжностями. Як надійні громадські простори і місця навчання музеї сприяють мирному співіснуванню та взаємній повазі. Вони створюють середовище, де історії, предмети та люди зустрічаються, пропонуючи можливості для роздумів, обміну та спільного розуміння.

Найбільший дитячий кінофестиваль оголосив цьогорічну програму

12—21 червня відбудеться 13-й Чілдрен Кінофест — один із найбільших українських культурних проєктів для дітей і підлітків. Як і завжди, він буде повністю безплатним. Цього року подія стане особливою ще й тому, що свій 10-й ювілей відзначить Дитячий кіноконкурс — змагання юних режисерів та режисерок віком 7—14 років, яке проводиться у межах фестивалю.

Кінотеатральні покази про-йдуть у Києві, Дніпрі, Львові, Одесі, Чернігові, Полтаві, Хмельницькому, Житомирі, Вінниці, Запоріжжі, Тернополі та Луцьку. Відвідування потребує попередньої реєстрації — зробити це можна буде із 5 червня на сайті фестивалю (https://childrenkinofest.com/ua/schedule). Для реєстрації групи понад п’ять осіб варто звернутися до місцевого координатора. В Одесі фестиваль відбудеться в кінотеатрі «Сінема Сіті» (ТРЦ “FontanSky»). Регіональний координатор — Євген Дворський, тел. (097) 072-28-68.

3 травня Одеський палац дитячої та юнацької творчості «Біла акація» став центром великого мистецького свята. Тут відбувся обласний конкурс «Барви Одещини», який є частиною всеукраїнського фестивалю «Чисті роси».

Близько п’ятсот вихованців із семи закладів позашкільної освіти міста представили свої таланти у вокалі, хореографії, театрі, літературі, образотворчому та декоративному мистецтві.

19 травня сповниться 611 років від першої писемної згадки про Коцюбіїв – нинішню Одесу. З цієї нагоди 24 травня в місті планується «Коцюбіїв-фест».

Як зазначають ініціатори події — громадська організація «Одесі 600+», цей фестиваль — це маніфест про відмову від імперської міфології «заснування міста з нуля» у 1794 році на користь історичної правди: Одеса — це продовження Коцюбієва, міста, що століттями було частиною європейського цивілізаційного простору.

В Одесі стартував тур фентезі-трилогії Олени Кузьміної

У Музеї української книги Бібліотеки Грушевського відбулася презентація роману сучасної письменниці Олени Кузьміної «Змієві діти. Батьковбивця». Це пригодницьке фентезі, що поєднує політичні інтриги, гострий гумор і складні моральні вибори героїв.

Олена Кузьміна — авторка антиутопії «Проєкт «Лабіринт» та урбан-фентезі «Морок над містом». Вона – кураторка проєкту «Своя полиця», лекторка в Litosvita, Textoria та інших освітніх ініціативах, лауреатка конкурсу «Коронація слова» 2021 року в номінації «Вибір видавця», співведуча подкасту «Пішли писати» та менторка міжнародного письменницького кемпу «Write in Armenia». А ще – співзасновниця маркетингової агенції «Senses», власниця онлайн-школи Easy й акторка плейбек-театру психологічних імпровізацій «Під зонтом».

У романі «Змієві діти. Батьковбивця» йдеться про принцесу Маріт Фрейрську, змушену вийти заміж за султана Тінерії, щоб покласти край багатовіковій ворожнечі між державами. Її молодший брат Емріс, якого звинувачують у смерті короля, рятує сестру під час замаху і зустрічає магічного союзника з ворожої країни, що змінює його погляди на світ. Книжка торкається тем упереджень, відповідальності й морального вибору, а світ у ній побудований на протиставленні культур і вірувань, що впливають на дії персонажів.

Минулої суботи, 25 квітня, у приміщенні Грузинського культурно-освітнього центру «Іверія» в Одесі відбувся урочистий захід, присвячений Дню рідної мови. Подія також була присвячена пам’яті Бачо Бебії — грузинського воїна-добровольця, який віддав життя, захищаючи Україну від російської агресії.

День рідної мови у Грузії має особливе історичне й символічне значення. 14 квітня 1978 року масові студентські та громадські протести змусили радянську владу відмовитися від наміру позбавити грузинську мову статусу державної. Тоді багатотисячна демонстрація у Тбілісі стала актом гідності, спротиву й захисту національної ідентичності. Відтоді ця дата для картвельського народу є символом незламності і права бути собою.

У вівторок, 28 квітня, о 15.00 у відділі рідкісних видань та рукописів Одеської національної наукової бібліотеки відбудеться урочисте відкриття XV, ювілейного, Всеукраїнського конкурсу читацьких відгуків «Книголюб-2026».

Початок конкурсу приурочено пам’ятній даті в історії ОННБ — відкриттю читальних залів Одеської публічної бібліотеки, яке відбулося 27 квітня 1830 року. Підсумки нинішнього «Книголюба» будуть озвучені 30 вересня — у Всеукраїнський день бібліотек. Того ж дня відбудеться нагородження переможців з врученням премій від меценатів ОННБ, дипломів тощо.

Основою професійної музики Європи історично була церковна християнська музика у її різних конфесійних спрямуваннях, що відповідають національним традиціям і державним засадам. Й Україна тут не виняток. Вона є територіальною, культурною і духовною спадкоємницею Київської Русі, яка прийняла грецьке православ’я, і ця релігія утвердилася на наших теренах, ставши важливим елементом національної свідомості.

Щодо Одеси, то тут православна присутність сформувала у музиці цілу низку майстрів, які писали для церкви і через церковну творчість утвердилися у професійній діяльності. Це стосується, насамперед, Є. Маккавейського та С. Орфеєва. Перший зосередився саме на церковній музиці, тоді як другий, будучи випускником Одеської консерваторії у радянські часи, а згодом — професором і ректором цього навчального закладу (1951 — 1962), мусив зважати на тодішні реалії, й усе ж не поривав зв’язків із церковністю. Син священника, він як учасник Другої світової війни заслужив право на певну легалізацію своїх релігійних переконань і відіграв надзвичайно важливу роль у біографії багатьох митців нашого міста.

У березні представники Одеського національного морського університету відвідали одне із занять мовно-літературної вітальні «Дивослово», яке було присвячене дню народження легендарної поетеси Ліни Костенко. У читальному залі Одеської національної наукової бібліотеки, що на вулиці Академіка Філатова, 1, панувала надзвичайно доброзичлива й творча атмосфера: учасники емоційно декламували безсмертні твори Ліни Василівни, відточуючи свої мовні навички через глибину українського поетичного слова.

У цій книгозбірні вже три роки поспіль щосереди збирається особлива спільнота. Тут не просто вивчають правила правопису — тут повертають собі національну ідентичність. Мовно-літературна вітальня «Дивослово» стала місцем, де українське слово звучить як маніфест незламності тих, хто все життя спілкувався російською, а сьогодні свідомо обрав шлях повернення до свого коріння.

У давнину вітряки стояли на високих пагорбах чи не біля кожного українського села і, ловлячи своїми широкими крилами вітер, приводили в рух важкі жорна, щоб перемолоти вирощене тяжкою працею зерно на житнє (для повсякденного вжитку) або пшеничне (до святкового столу) борошно.

Сьогодні вітряних млинів небагато залишилося. Кілька з них можна побачити у селі Пирогове під Києвом, де під відкритим небом зберігаються архітектурні пам’ятники з усіх куточків України. А от в робочому стані — лише один. У селі Будеї Подільського району. Його розмашисті крила височіють над мальовничими тутешніми краєвидами і за сильного вітру ще й сьогодні за десять годин можуть намолоти 10 пудів борошна.

Як у Балті вшанували Степана Олійника (1908 — 1982)

Раніше на Одещині у перші квітневі дні щороку проводили масштабний фестиваль «Степанова весна», який збирав сотні людей. Цьогоріч він мав би відбутися вже 45-й раз, але війна внесла свої корективи.

Та, попри це, головне збереглося — пам’ять. У Балті довели: навіть у складні часи культура і слово мають значення. Вони стають опорою, джерелом сили й віри. І поки звучать вірші Степана Олійника — живе і він сам.

2 квітня на подвір’ї Балтського ліцею №1 імені Олеся Гончара відбулося вшанування видатного українського поета-гумориста Степана Олійника. Тут, біля його погруддя, зіб-ралися учні, вчителі та жителі громади.

Директор історичного музею Петро Ткач наголосив: Балтська земля багата на людей, які прославляють Україну далеко за її межами. Серед них і Степан Олійник, який «усе життя присвятив боротьбі з людськими вадами через сатиру і гумор».

У Миколаєві створюють єдину цифрову мариністичну онлайн-колекцію з тематичних фото, творів графіки і живопису, стародруків та історичних документів, астрономічних і корабельних артефактів, які розпорошені по фондах восьми локальних інституцій. До зібрання також увійдуть спогади й усні історії миколаївців та їхні сімейні фотоархіви, що фіксують «живу пам’ять» про суднобудування, морський побут і відпочинок біля води в місті та регіоні.

Проєкт «Морська спадщина Миколаєва» покликаний об’єднати фрагменти морської ідентичності краю, особливо в умовах війни та недоступності моря для жителів Миколаївщини через тимчасову окупацію й безпекову ситуацію на південному узбережжі.

У Шевченківські дні відбувся XVІІІ відкритий обласний фестиваль-конкурс літературно-музичних композицій, моновистав та читців «Співець українського слова», який проводить Одеський обласний центр української культури за підтримки департаменту культури, національностей, релігій та охорони об’єктів культурної спадщини ОВА.

Мала велику честь очолювати журі конкурсу, до якого також увійшли Валентина Вітос, директорка ООЦУК; Людмила Чернецька, заслужена артистка України; Ірина Сидорук, генеральна директорка Ukrainian Women Festival DIVA; Микола Діденко, завідувач науково-методичного відділу ООЦУК.

Мистецтво і війна зустрілися в його житті — й він творить із цього нові світи

24 лютого 2022 року — дата, яка назавжди закарбувалася в пам’яті кожного українця. Лише кілька цифр, але за ними — тисячі історій, переживань і випробувань. У них — тривога перших годин, біль втрат, гнів і водночас віра, що допомагає вистояти. Саме цього дня життя мільйонів людей розділилося на «до» і «після».

Ця межа — між мирним минулим і воєнною реальністю — стала основою персональної виставки художника й військовослужбовця Олександра Сімаченка «24.02.22. До і після», яка відкрилася 14 березня в Музеї української книги Бібліотеки Грушевського.

Одеса зустріла 155-річчя від дня народження Лесі Українки низкою цікавих подій. Одна з них — вистава «Лісова пісня», показана 25 лютого в Акаде-мічному театрі юного глядача.

До репертуару Одеського ТЮГу ця вистава увійшла навесні 2019-го (прем’єра відбулася 4 травня) і відтоді прописалася в ньому як жива і тривожна розмова про речі, що не старіють, а не як пам’ятник шкільній класиці чи як урочисто винесений на сцену канон.

На освітній онлайн-платформі «Зрозуміло!» стартував безоплатний курс «Стратегія культурного розвитку Одеси». Він розроблений для всіх, хто хоче зрозуміти, скільки в знайомому образі міста, про яке знають навіть ті, хто ніколи тут не бував, є реальної історії, а скільки — усталених міфів і романтизованих сюжетів, що роками формували її сприйняття.

Одеса — місто зі складною історією та багатошаровою ідентичністю. Протягом десятиліть її образ формувався під впливом імперських міфів і культурних кліше. Тож новий курс пропонує фахову міждисциплінарну розмову про:

Якою  запам’ятається  Велика  Одеська  БібліоНіч-VІІІ

14 лютого, у Міжнародний день дарування книг та День закоханих, в ОННБ відбулася Велика Одеська БібліоНіч-VІІІ — щорічний просвітницько-розважальний захід, який впевнено посідає одне з чільних місць у календарі культурно-мистецьких подій нашого міста.

З теплом і ностальгією згадуємо дві БібліоНочі мирного часу, за ними — дві в карантинних масках, одну — напередодні російського вторгнення в 2022-у…

Й ось уже втретє відзначаємо БібліоНіч в умовах великої війни, тієї, якій за кілька днів буде повних чотири роки. Збагнувши, що українську армію не здолати, злочинна росія ще більше скаженіє — воює проти мирних людей, вбиває ракетами і шахедами, нищить житло, позбавляє світла, тепла, води і нічного сну. Нема в Україні людини, яка б не відчула цього на собі.

Але життя триває, і коли стріляють гармати — музи не мовчать, українці це довели.

24 лютого сповнилося чотири роки від початку повномасштабної війни. Напередодні цієї сумної дати у відділі краєзнавчої літератури та бібліографії Бібліотеки Грушевського відбулася презентація нової документальної фотовиставки під назвою «Коли небо впало на землю: Південь України, 2022. Візуальний архів пам’яті».

Експозиція зібрана з приватних фотографій та письмових спогадів жителів південних областей України — Одещини, Миколаївщини та Херсонщини — про перші, найстрашніші, місяці після вторгнення росі-йських військ. Усі свідчення зібрані за підтримки проєкту «Документування України» Інституту гуманітарних наук (IWM) та згодом будуть передані на зберігання в Державний архів Одеської області.

26 лютого Україна відзначає День спротиву окупації Автономної Республіки Крим та міста Севастополя. У цей день у 2014 році у Сімферополі відбувся мітинг на підтримку територіальної цілісності України, організований Меджлісом кримськотатарського народу і низкою громадських організацій та активістів.

Що можна зробити сьогодні, допоки Крим не звільнено? Одна з відповідей — показувати світові, що нинішній стан справ не є природним для півострова, і більше розповідати про нього, про його історію, культуру та географію. Саме задля цього 20 березня у Варшаві відкриється виставка сучасного мистецтва «Про що ми говоримо, коли говоримо про Крим».

У мережі з’явилося короткометражне документальне відео з анімацією, присвячене історії єврейської громади Миколаєва й одному з найвидатніших фізиків XX століття Грегорі Брейту, чиє дитинство та юність пройшли в цьому місті.

Наприкінці XIX ст. єврейська громада Миколаєва була однією з трьох найчисельніших етнічних груп міста. Станом на 1897 рік вона складала майже 22% населення. Це була активна частина містян: від дрібних ремісників — шевців та кравців — до успішних торговців, лікарів і вчителів. Спільнота стрімко розвивалася, відкриваючи десятки молитовних будинків, шкіл-хедерів, благодійних і культурних установ.

У Палаці митрополитів у Софії Київській презентували виставковий проєкт «У світлі Караваджо. Порятунок. Дослідження. Реставрація», центральною подією якого став показ картини «Взяття Христа під варту» («Поцілунок Іуди»), викраденої 18 років тому з Одеського музею західного і східного мистецтва.

У межах експозиції представлений врятований твір XVII століття, пов’язаний з ім’ям Мікеланджело Мерізі да Караваджо. У Національному науково-дослідному реставраційному центрі України (ННДРЦУ) це полотно називають єдиним твором митця в нашій країні.