Матеріали з рубрикою «Історія»

Переглядів: 75

Одеські «березільці»

Штрихи до забутого ювілею

Із столітньої давнини, 1924 року, виринув цікавий історичний факт тодішньо-го театрального життя Одеси — про відкриття у нашому місті Шостої майстерні Мистецького об’єднання «Березіль» (МОБ), заснованого легендарним українським режисером і реформатором сцени Лесем Курбасом.

З-поміж дослідників театральної спадщини найбільшу увагу висвітленню цієї події приділив знаний одеський театрознавець, театральний і телевізійний режисер, кандидат мистецтвознавства, Володимир Голота (1939 — 1996). Свого часу він детально вивчив матеріали справи, що зберігається в Державному архіві Одеської області (Ф. 5441, Оп. 1, Од. зб. 1-2) і поклав їх в основу ґрунтовної публікації (див.: Голота В. Одеська філія «Березоля» // Театральна культура: науковий збірник / КДІТМ ім. І.К. Карпенка-Карого; ред. кол.: Р. Пилипчук (відп. ред.). — 1985. — Вип. 11. — С. 70 — 81). Як на наш погляд, на підставі нових документів, оприлюднених сучасними дослід-никами, варто внести й певні коригування до змісту опублікованого тексту.

Переглядів: 184

Перша україномовна преса в Одесі

У кінці ХІХ – на початку ХХ століть в Одесі виходили українські літературно-художні альманахи «Нива» (1875), «З-над хмар і з долин» (1903) та «Багаття» (1905), у яких друкувався цвіт українського красного письменства: Леся Українка, Іван Франко, Михайло Коцюбинський, Борис Грінченко, Ольга Кобилянська, Іван Нечуй-Левицький, Михайло Старицький, Іван Липа та багато інших.

Утім, легальна українська преса на території Російської імперії з’явилася лише у 1905 році. Пов’язують це із проголошенням 17 жовтня маніфесту Миколи ІІ, у якому висловлювався «непохитний намір ввести основи громадянської свободи на засадах справжньої недоторканності особи, свободи совісті, слова, зборів і спілок». Формально населення отримало свободу слова і друку, але фактично це було суто декларативним актом, адже Емський указ не був скасований.

Переглядів: 340

Шевченко і цензура

Що не подобалося в словах поета імперській росії і радянським ідеологам?

Будь-яка тоталітарна держава дуже доскіпливо ставиться до найменших проявів вільнодумства і виходу за межі усталених ідеологічних норм, вбачаючи у цьому пряму загрозу своєму існуванню. Саме тому в усі часи творчі особистості були під пильним наглядом спеціалізованих державних структур, які намагалися не допустити «шкідливого впливу» на маси. І чим масштабнішою була постать, тим прискіпливішою була увага до творчості та наполегливішими спроби, якщо не вдавалося замовчати чи зламати митця, «приручити» його, зробити «своїм, зручним і правильним».

Практично всі знакові українські письменники в часи бездержавності пройшли через горнило ідеологічного проти-стояння з державною машиною. Тарасові Шевченку в цьому плані «пощастило» мати справу і з імперською цензурою, і з радянським Головлітом.

З імперською цензурою Тарас Шевченко зіткнувся практично з перших кроків виходу на широку публіку. І не лише тому, що в ті часи жоден літературний твір не мав права бути опублікованим без відмітки цензора, підпорядкованого Головному управлінню цензури Міністерства народної освіти Російської імперії, але й через самоцензуру, яка існувала у суспільстві і змушувала «дмухати на холодне».

Переглядів: 208

Українські діячі — викладачі Одеського комерційного училища

Невідомі сторінки історії Одеського національного економічного університету

(Закінчення. Початок у номері за 15 лютого)

Працюючи в ОКУ та університеті, О. Маркевич мав багато можливостей спілкуватися зі своїм ровесником Георгієм Афанасьєвим. Ось що повідомляє про цю людину Вікіпедія (подаємо у скороченні).

«Георгій (Юрій) Омелянович АФАНАСЬЄВ — історик, педагог, журналіст, громадський діяч, міністр закордонних справ Української Держави…

Переглядів: 235

Українські діячі — викладачі Одеського комерційного училища

Невідомі сторінки історії Одеського національного економічного університету

Наприкінці серпня 1862-го до будинку на розі вулиць Софіївської та Торгової при-йшли 26 хлопців віком від 14 до 18 років. Вони стали першими учнями Одеського комерційного училища (ОКУ), створеного за ініціативи й на кошти місцевих купців

і промисловців. Училище подібного зразка було лише третім у Російській імперії і першим в Україні. Від його появи можна вести відлік розвитку економічної освіти в нашій країні.

Переглядів: 306

«Сталінський томос» для РПЦ

19 жовтня Верховна Рада України проголосувала за проєкт закону №8371, що забороняє на теренах нашої держави діяльність релігійних організацій, які пов’язані з російською федерацією. Зокрема, йдеться про так звану Українську православну церкву (УПЦ), що насправді є структурною частиною Російської православної церкви (РПЦ). У першому читанні цей законопроєкт підтримали 267 депутатів.

Є сподівання, що цей законопроект буде схвалений у другому читанні й вступить у дію. Щоправда, є питання про його дієвість. Але вже добре хоча б те, що такий закон існуватиме.

Переглядів: 262

Віднайдені скарби Хортиці

Узбережжя острова Хортиця, та й сам Дніпро, готові поділитися багатьма унікальними археологічними знахідками. Через підрив Каховської ГЕС рівень води у ріці дуже впав, і вона повернулася у своє історичне русло, відкривши науковцям унікальні пам’ятки. Деяким з них — понад 1000 років.

Війська країни-агресорки підірвали дамбу Каховської ГЕС 6 червня 2023 року. Велика вода спочатку затопила Херсонщину, вбивши людей та заливши цілі населені пункти. Потім перетворилося на пустелю Каховське водосховище, а на Дніпропетровщині з’явилися зневоднені міста та села, стався замор риби. Однак ця трагедія відкрила «вікно» для запорізьких учених, через яке вони змогли побачити «спадок», залишений нашими пращурами сотні й навіть тисячу років тому, що весь цей час зберігався на дні Дніпра.

Переглядів: 234

Доля «гартівця» Миколи Войцева

(За матеріалами кримінальної справи, сфабрикованої НКВС)

У статті «Передвісник Одеської держдрами» («Чорноморські новини» від 4 та 18 травня ц.р.) були наведені фрагменти спогадів відомої театральної акторки, режисерки і педагога, народної артистки УРСР Поліни Мусіївни Нятко (1900 — 1994), де подана унікальна інформація про заснування в Одесі першого в Україні українського пересувного робітничо-селянського театру імені Франка (1924), про щиру дружбу акторів-франківців із членами місцевої філії письменницької організації «Гарт», засновником і керівником якої з 1923 року був тодішній студент Одеського медичного інституту, прозаїк і драматург доби Розстріляного Відродження Іван Кіндратович Микитенко (1897 — 1937).

Серед тогочасних членів «Гарту», які регулярно відвідували театральні вистави в Одесі й брали активну участь у мистецьких зустрічах та обговореннях, вона назвала й ім’я М. Войцева, щоправда, без уточнення даних щодо його особи.

Переглядів: 279

З радістю і печаллю...

Велетенський, ущерть заповнений лайнер з написом на борту TRANSATLANTIK прокотився злітною смугою, розвернувся й рішуче злетів угору. Летовищні будівлі швидко змаліли, завважила тільки яскраві цифри на електронному табло: 18.08.1992. Отже, цей день настав, день, про який остерігалася думати, та все одно мріяла про нього, плекала в серці. Вона летить в Україну. В свою далеку, ще недавно плюндровану росі-йську підневільну колонію, а від року — вже вільну свою Батьківщину.

Повітряний лайнер у чистому синьому небі, понад хмари та вітровії, упевнено скорочував донедавна ще немислимо далеку й нездоланну, здавалося, відстань, а її думки-спогади, думки-надії, думки-тривоги одна вперед одної побігли-полетіли назад, у минуле, в такому самому, як небо оце, безмежному часопросторі.

Сиділа при ілюмінаторі, убгалась у закуточок, щоби ніхто не заважав думати, лучитися зі своїми мріями, з рідним краєм. Який він, що побачить вона у столичному Києві, в рідній Одесі, та й що могла винести з тогочасного крутіжу пам’ять малолітньої доньки генерала армії УНР, котрий рятував своїх діточок і себе самого? Думок було аж забагато, вони мішалися і заходили одна поза одну, подібно до хмарин, які так само купчилися внизу, під надійним крилом. З внутрішнім усміхом побачила знову перед собою молоденького службовця контролю на летовищі, котрий сказав їй несміло: «Хочу запитати вас, пані, — в тій хвилі уголос прочитав у її паперах зі вже звиклою для неї англійською вимовою: Галина Всеволодівна Змієнко-Сенишин. — Юкрейн — це де? Сьогодні туди всі…». «Це моя Батьківщина! — ледь не вигукнула, але стрималася: негоже говорити подібне, хоч і правдиве, в цій добрій країні, де прожила стільки років — життя, фактично, — і в яку буде вертати по короткім часі — не знати з яким настроєм. — Я там народилася», — відповіла коротко і пішла до свого буса, що чекав, либонь, на неї одну…

Переглядів: 249

Одеська філія «Плугу»: погляд крізь роки

(Закінчення. Початок у номері за 31 серпня)

У подальших номерах часопису «Плуг», у період 1928 — 1930 років, інтерес до висвітлення діяльності одеської філії загалом згасає. Поряд з політичними причинами, пов’язаними із згортанням процесу українізації, наступом тоталітаризму на права українців, зростанням політичного тиску й переходом влади до практики масового терору та репресій, дався взнаки і чинник суб’єктивний.

Саме про нього варто згадати, ознайомившись з матеріалами коротенької замітки під назвою «Поезії Трохима Огневика», надрукованої в журналі «Україна», №27 від 5 липня 1964 р., авторства славетного Степана Олійника. У ній він стисло повідомляє про те, що «Огневик» — це літературний псевдонім поета Трохима Петровича Блащука (1904 — 1940), з яким познайомився десь наприкінці 1926 року в Одесі, під час навчання в інституті народної освіти.

Переглядів: 262

Одеська філія «Плугу»: погляд крізь роки

Цікавою і багатогранною є творча спадщина нашого славетного земляка — поета-гумориста і сатирика Степана Олійника (1908 —1982). Він, нагадаю, народився у с. Пасицели на Балтщині, в Одесі закінчив семирічну школу імені Лесі Українки, потім — кооперативний технікум і літературний факультет Інституту народної освіти. Скласти уяву про ранній період його творчого життя, про талановитих ровесників та однодумців, а ширше — про особливості літературного процесу 20-х років ХХ століття в нашому місті допомагають автобіографічні спогади-оповідки, які становлять окремий — четвертий — том чотиритомного видання творів письменника (Київ, «Дніпро», 1979).

Зокрема, у нарисі від назвою «Поет молодості», присвяченому пам’яті свого ровесника і побратима, поета Панька (Пантелеймона) Михайловича Педи (1907 —1937), який став жертвою сталінських репресій, Степан Іванович розповідає що «в Одесі було тоді п’ять літературних організацій: «Гарт», «Плуг», «Потоки Октября», «Перевал» і «Молода гвардія». Певне враження про тогочасне творче розмаїття чорноморського міста дають окремі спогади про перші зустрічі молодого початківця з поетом Володимиром Сосюрою — «Ніжний, людяний», письменником-гумористом Остапом Вишнею — «Всі ми його любили», драматургом Іваном Микитенком — «Мій перший консультант».

Переглядів: 585

Ті, що цементують націю

26 червня 1954 року було придушене Кенгірське повстання — одне з найбільших табірних повстань, що їх до того не знала кривава імперія під назвою СРСР

Пригадалося, як у 2017-у ми в ці дні в Одеській обласній універсальній науковій бібліотеці ім. М.С. Грушевського зустрічалися з Володимиром Караташем — одним із активних учасників повстання, незламним патріотом, воїном ОУН-УПА із сотні Сталевого, що діяла — на хвилиночку! — не в Західній Україні, а на території Кіровоградщини, Черкащини тощо.

Ми встигли побачити й почути його — 91-річного. Він виглядав значно молодшим свого віку, був сильним, чітким, з феноменальною пам’яттю, але... вже 5 листопада того ж 2017-го його не стало...

Переглядів: 706

Вагома сторінка одеського краєзнавства

З нагоди Всеукраїнського дня краєзнавства, який відзначається 28 травня, фахівці профільного відділу ОННБ запрошують читачів у подорож в часі, а саме повернутися на сто років назад, у 1923-й, і познайомитися із важливою сторінкою дослідницького життя нашого міста — діяльністю Одеської комісії краєзнавства.

Як відомо, в Одесі ще із 1839 року діяло славнозвісне Товариство історії і старожитностей, яким могло б пишатися будь-яке місто. Його ядро складали видатні вчені:  А. Скальковський, М. Мурзакевич, О. Маркевич, О. Андрієвський, В. Ястребов та інші, котрі зробили вагомий внесок у дослідження Півдня України. Гідною спадкоємицею цього товариства і стала Одеська комісія краєзнавства, заснована наприкінці 1923-го як філія створеної за рік до того Комісії краєзнавства при Всеукраїнській академії наук (ВУАН).

Переглядів: 712

Наш спільний біль, наше спільне повернення

18 травня, у День пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу, у «Планеті кіно» сказав коротке слово перед показом відомого фільму «Хайтарма» (повернення) Ахтема Сеітаблаєва, що вперше з’явився у кінопоказі у 2013 році. За таку почесну місію вдячний Февзі Мамутову, депутатові Одеської обласної ради VIII скликання, голові ГО «Кримські татари Одещини».

Напередодні ж, 17 травня, долучився до «круглого столу» в Одеській обласній універсальній науковій бібліотеці імені М.С. Грушевського «Наш спільний біль», учасники якого (зокрема, Ф. Мамутов і такі видатні українці Одеси, як Я. Різникова, С. Гуцалюк, І. Нечиталюк) обговорювали болючі питання депортації кримців, наші завдання, що мають неодмінно привести нас до повернення в Крим, але вже як справжніх господарів, без урахування інтересів вічно ворожої нам російської меншини, злочинного «русского міра».

Переглядів: 766

Передвісник Одеської держдрами

(Закінчення. Початок у номері за 4 травня).

Так ми виправдали довір’я наших старших товаришів — Василя Блакитного, Олександра Довженка, Юрія Смолича. Відважились залишити «вигідні» місця з забезпеченою зарплатою у столичному театрі і, виконуючи свій громадянський обов’язок, почали формувати групу акторів Театру Франка.

Переглядів: 671

Із 608-річчям, Одесо!

Встановлення дати заснування міста як протидія російському фейку в інформаційній війні

Одеса — одне з найбільших міст України, розташоване на півдні країни, на березі Чорного моря. Це місто є історичним і культурним центром нашої держави, приваблює туристів з усього світу своєю архітектурою, історичними пам’ятками та унікальною атмосферою.

Утім, багато хто помилково вважає, що Одесу було засновано лише 230 років тому, — в 1794-у. Ця хибна думка пов’язана з тим, що того року начебто вийшов указ про заснування Одеси. Це результат поширення пропагандистською машиною російської імперії та радянського союзу історичного міфу, що до 1789-го на місці сучасної Одеси нічого не було, але прийшли російські солдати і за наказом московської імператриці катерини ІІ було збудовано перспективне, квітуче місто.

Переглядів: 696

Передвісник Одеської держдрами

Яскрава сторінка театрального краєзнавства

Ще в мирний час одного літнього надвечір’я до автора цих рядків звернулася невеличка група туристів, яка прямувала потягом до Києва після відпочинку на морському узбережжі Одещини, з проханням провести пішохідну екскурсію центром нашого міста. Після цієї екскурсії одна з учасниць зізналася, що з особливим інтересом сприймала інформацію про мистецьке життя Одеси, оскільки її мати, відома українська театральна акторка Поліна Мусіївна Нятко, входила до найпершого складу трупи Українського театру (Держдрами) в Одесі в далекому від нас 1925 році (на момент його відкриття).

Саме за таких обставин відбулося моє знайомство зі Світланою Ісаївною Табачниковою, поважною киянкою, яка повідомила й про те, що насправді кар’єра П.М. Нятко розпочалася в Одесі дещо раніше, і порадила звернутися до цікавої сторінки театральної культури України — історії заснування в нашому місті Робітничо-селянського театру. А ще запросила відвідати, за можливості, Київ, де пообіцяла надати для ознайомлення певні документи із сімейного архіву родини Нятко-Табачникових.

Переглядів: 622

Нам Крути не забути! І новий чин росте!

У житті завжди є місце для подвигу, який може проявлятися в різних формах у різних ситуаціях. І його може здійснити кожна людина незалежно від віку — коли для цього надходить час. І коли для цього здвигу не залишається іншого варіанту.

Так було і наприкінці 1917 року, коли соціалісти Центральної Ради усунули Симона Петлюру з посади головнокомандуючого військами УНР й розпустили здеморалізовану безкарною російською пропагандою власну українську збройну силу. Тож захищати щойно проголошену державність, яка після Третього універсалу ще мислила себе в складі демократичної й федеративної росії, не було кому, бо ті українізовані підрозділи вчорашньої російської армії розбрелися ділити землю…

Переглядів: 540

«Березіль» як уособлення модерної України

В одній із поважних бібліотек Одеси до моїх рук потрапив часопис двадцятих років минулого століття під назвою «Нова громада», який видавався в Києві Всеукраїнською кооперативною радою (ВУКОРАДА). У числі 9 від 15 вересня 1923-го в рубриці «З культурного поля» привернула увагу публікація «Мистецьке об’єднання «Березіль». Поряд — дві тогочасні фотографії: режисера Леся Курбаса і колективна — режисерської лабораторії та адміністративної групи об’єднання.

Автор публікації — І. Шевченко. Вочевидь, ідеться про Йону (Іону) Васильовича Шевченка (1887 — 1940) — українського актора і театрознавця. Зокрема він є автором праць «Сучасний український театр» та «Українська драматургія» (обидві — 1929), статті «Молодий театр», його роль і робота», опублікованої у збірнику «Молодий театр. Ґенеза. Задання. Шляхи» (1991). Репресований у 1937-у.

Переглядів: 1473

Мародерство в Україні як стимул «росію защіщать»

Щоб оцінити всю облудність словесних маніфестацій вождя ворогів, досить оглянутись на вже вчинене ним зло — тисячі і тисячі загиблих, горе батьків і дітей, рідних і близьких. Перед очами всього світу — руїни підприємств, комунікацій та інфраструктури, житла, лікарень, шкіл, дитячих садочків, знівечені лани, навколишня природа. А воно все несе й несе свою словесну бридню…

Артур Шопенгауер вважав, що причиною всякої війни є жадоба грабунку. Це не стосується оборонних війн, оскільки оборонна війна є ніщо інше, як вимушений захист від озброєних бандитів. Так вважав Вольтер. Тільки нелюдь або той, хто охоплений божевільним марнославством, міг би — якщо він хоч раз бачив жахи війни — заперечувати, що розпочата чи ведена без цілковитої необхідності війна є найбільшим і непростимим злочином на Землі.

Переглядів: 1125

Сторінками архівних справ

Найдавніші документи, що ілюструють життя колишнього Любашівського району, а нині — Любашівської та Зеленогірської територіальних громад, датовані 1944 роком. Це фонд районної спілки споживчих товариств. Завідувачка архівного відділу Подільської райдержадміністрації Оксана Панченко зауважила, що цінним історичним джерелом є і книга наказів виконкому Любашівської районної ради депутатів трудящих за 1944 —1952 роки.

30 березня 1944-го Любашівка була звільнена від німецько-румунських окупантів, а 1 квітня тут було відновлено радянську владу. Згідно з наказом №1 до виконання обов’язків голови райвиконкому приступає Клавдій Іванович Закревський. Наказом №2 від 2 квітня він призначає своїм секретарем І.М. Єременка, завідувачем загального відділу — М.М. Бондаренка, начальником відділу мобілізації робочої сили — М.І. Колодкова, завідувачем відділу народної освіти — А.Ф. Кошелапа, завідувачем райфінвідділу — С.Т. Бєляєва, головою райплану — О.І. Колобкову, завідувачем відділу охорони здоров’я — А.Г. Ликуна, начальником райдорвідділу — Г.І. Лук’янова. Також до штату були зараховані машиністка Ніна Гаврилицька, шофер Федір Почтарук, конюх Володимир Чебанюк і технічний секретар Євгенія Шалаган.

Переглядів: 994

Труд українолюба із Перешор

Цьогоріч харківський видавець Олександр Савчук перевидав книгу нашого знаменитого земляка-мецената ХІХ-ХХ ст., уродженця села Перешори Євгена Чикаленка (1861–1929) «Розмови про сільське хазяйство».

Ретроспективне видання складається із п’яти книжок – п’яти розмов про основи ведення сільськогосподарської діяльності, призначених українським селянам.

Переглядів: 1128

Пам’ятний прорив до Одеси

Рівно 30 років тому, 21 липня 1992-го, день у день, сталася ця екстраординарна подія, яка, без сумніву, окремою сторінкою вписана в історію Військово-Морських сил України.

Кораблі, так само, як люди, мусять бодай раз у житті здійснити щось незвичайне, щось, що виходить за межі їхнього призначення. Бува, що це залишається надовго в історії. Але музейна доля не для них. Для них не важливо, довгим чи коротким буде їхнє життя, але важливо, щоби їх пам’ятали.

Переглядів: 1122

Засекречений в’язень

Особова справа Василя Івановича Сірого (1926—2011), розпочата гебістами 1970 року, на відміну од політв’язнів із зазначеним терміном покарання, була із грифом «Цілком таємно». Навіть після реабілітації (2001) її не видавали йому на руки під різними приводами.

Ще б пак: ішлося про злочини радянської каральної психіатрії.

Переглядів: 978

Як українці перемогли у 1991-у

Минуле ХХ століття сповнене наших помилок, наслідком яких стали страждання та смерть мільйонів українців. Але врешті ми отримали свою головну перемогу — незалежну українську державу, яка постала у 1991 році. Мета українського національного руху, сформульована Миколою Міхновським ще 1900-го, була досягнута. Гасло українських націоналістів «Здобудеш українську державу або загинеш у боротьбі за неї» — реалізоване. І перша його частина сталася завдяки жертві тисяч тих, хто десятиліттями йшов до кінця.

Але як українцям вдалося перемогти у 1991-у? Це складне питання. А проста відповідь, яку пропонує путінська пропаганда, — нібито американці розвалили СРСР — є неправильною. Адже поки американці до останнього намагалися вберегти глобальну «стабільність» і зберегти цілісність СРСР, ми, українці, поставили останню крапку в існуванні комуністичної імперії. Причому ми заклали основи цього краху ще на початках творення Союзу: українці змусили більшовиків змінити формат колишньої імперії, перетворивши росію на федерацію — союз умовно незалежних національних республік. Це був компроміс, на який більшовики змушені були піти з українським національним рухом, навіть попри те, що завдали йому вій-ськової поразки. Тоді, у 1920-ті, цей компроміс здавався не-

Переглядів: 1018

Провулок Вільгельма Габсбурґа

Те, що війна переломила долі — це стало вже трюїзмом. Ми і всі разом, і кожен зосібна переживаємо свою, власну війну… Головне, що ми разом, а раз так, то, як у дитячій казці про віника: окремо кожну стеблинку можна зламати, а от весь зв’язаний віник — ніколи.

Ми опинилися в Європі і до нас можна ставитися по-різному… Ми, як і всі, щораз дивимося повідомлення про війну в Україні, молимося за наших вояків, виходимо на марші та мітинги…Спілкуємося з європейцями. Розповідаємо, хто ми такі — УКРАЇНЦІ…

Переглядів: 970

Андрій КРАСНОЖОН: «Цивілізація — ось що ми зараз захищаємо»

Уже кілька років відомий історик Андрій Красножон разом з колегами з Інституту археології НАН України займається розкопками у Білгород-Дністровській фортеці та на Приморському бульварі Одеси, за якими уважно стежать не тільки наукове співтовариство, а й люди, далекі від науки.

Незадовго до початку бойових дій Андрій Васильович став ректором Південноукраїнського національного педагогічного університету ім. К.Д. Ушинського. Журна-лістка «Думської» (https://dumskaya.net) зустрілася з ним у кабінеті на другому поверсі головного корпусу вишу на Старопортофранківській вулиці. Поговорили про те, як працює університет в умовах повномасштабної війни, про плани. А ще — з цікавістю послухала його оцінку того, що відбувається в країні і нашому місті, як історика і вченого.

Переглядів: 551

Як бандерівці ГУЛАГ зруйнували

Чому Москва досі скаженіє від одного слова «бандерівці»? Чому давно вбиті і закатовані українці не дають спокою? Що знають про бандерівців ті російські, бурятські чи дагестанські молоді солдати, які за наказом гебістських злочинців ідуть на україн-ську землю, щоби, захищаючи Кремль від фантомного болю великодержавності, самим ставати злочинцями і безславно гинути на українській землі?

У ХХІ столітті з винайденням сучасних засобів комунікації остаточно з’ясувалося: пропаганда — це зброя потужніша за ядерну. На наших очах вона позбавила залишків людяності 140-мільйонний багатонаціональний народ росії.

Переглядів: 600

Під жовто-блакитним знаменом

Лютнева революція 1917 року стала поворотним пунктом в історії українського народу, який після падіння самодержавства пережив справжнє національне відродження. Розпочався новий етап боротьби за українську державність.

Уже 13 березня 1917-го з телеграфних повідомлень в Одесі дізналися про петроградські події. У місті виникла рада громадських організацій, яка закликала населення згуртуватися для підтримки Тимчасового уряду й провести 16 березня маніфестацію.

Переглядів: 1038

Чому мовчить Зелений Клин?

Із глибин бібліотечних скарбів

Напередодні російського військового вторгнення в Україну в одній з поважних бібліотек нашого міста до моїх рук цілком випадково потрапила рідкісна як для нашого часу книжка Василя Глуздовського «На «Новій Україні» (Зелений Клин)»: Харків, Книгоспілка, 1928, іл., мапа. Крім назви, зацікавило мене й те, що майже за століття свого існування сторінки цього видання виявилися не розрізаними. Тому можу припустити, що ця книжка з моменту виходу з друку одразу ж потрапила до сумнозвісного радянського бібліотечного «спецхрану» і таким чином зберігалася до наших днів, перебуваючи поза читацькою увагою кількох поколінь одеситів.

Попри поважний вік видання, варто зазначити, що значна частина наведених у ньому фактів щодо українства Далекого Сходу ще й сьогодні вимагає новітнього сприйняття, належної оцінки та переосмислення. Загалом дослідник досить органічно сприймає назву «Зелений Клин» як свідчення тривалого переселення українців на Амур, Далекий Схід, в Уссурійський край, розглядаючи його «як віхи, що їх розставляло українське селянство» (С. 3) та сприймаючи це в реаліях двадцятих років минулого століття в якості «Нової України» (С. 5).

Сторінка 1 з 41234»

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorski_novyny@ukr.net