Матеріали з рубрикою «Історія»

Переглядів: 4114

Одеській області — 87

Дорогі земляки!

87 років тому, 27 лютого 1932-го, було утворено Одеську область. Сьогодні це найбільший регі-он в Україні, де дружньо проживають люди понад ста національностей.

Завдяки вигідному географі-чному розташуванню нашого краю, розвитку рекреаційно-туристичного комплексу, сільського господарства та промисловості, а також розумному впровадженню державних реформ тут зручно працювати, навчатися, народжувати, встановлювати трудові та спортивні рекорди. Саме тому Одещина посідає провідне місце у структурі народногосподарського комплексу України.

Переглядів: 902

Якби свині крила...

Про тварину, яка удостоїлася честі стати знаком нового року за Східним календарем, кажуть бозна-що. Як-от: «На свиню хоч і сідло надінь, все конем не буде», «Не кидай перлів свиням, бо потопчуть», «Розбирається, як свиня в апельсинах»… Коли люди хотіли закріпити свої спостереження у прислів’ях-приказках, то вони звертали увагу насамперед на тих, хто все життя був поряд. І наділяли рийку різними ознаками не злобливо, прагнучи досконалості.

Свиня — тварина миролюбна, любить достаток, відтак Східний календар орієнтує нас на ці вічні цінності.

Цікаво, а як світові події перегукуються з роками Свині? Гляньмо хоча б на попередні п’ять таких літ: 1959-й, 1971-й, 1983-й, 1995-й та 2007-й. Можливо, це відкриє нам шпаринку, щоб зазирнути у 2019-й?

Переглядів: 907

Столітня війна проти українців*

Зрозуміло, що тема статті про війну не дуже відповідає нинішнім святковим дням. Але річ у тім, що під кінець 2018 року побачила світ українською мовою дуже цікава книжка Енн Еппл-бом «Червоний голод. Війна Сталіна проти України».

Не менш цікавою є і постать самої авторки. Про неї в українській Вікіпедії написано, що це «польсько-американський історик, письменниця і журналістка єврейського походження». Здається, що саме така «поліетнічність» дослідниці позитивно позначилася на висвітленні наших складних проблем, бо у її свідомості гармонійно поєдналося багато ментальних рис — й американська відповідальність за долю світу, і традиці-йний протест польського громадянина проти імперської російської полі-тики, й особливе співчуття до жертв українського Голодомору з боку людини, народ якої сам пережив страшний геноцид — Голокост. У результаті ми маємо чудове видання, яке вражає й захоплює не тільки багатством історичного матеріалу та глибоким проникненням у проблему, її всебічним філософським осмисленням, а й внутрішньою пасіонарністю, націленістю на добро та утвердження високих моральних цінностей ХХІ ст. Доречно відзначити, що й попередні праці авторки, особливо «Історія ГУЛАГу», здобули дуже високу оцінку читачів.

Переглядів: 4184

А на тім рушникові...

«Чорноморські новини» уже повідомляли про з’яву прекрасного видання — «Українська вишиванка» (упорядкування і художнє оформлення Лариси Дем’янишиної, дизайн — Катерини Дем’янишиної), в якому досліджується історія українського костюма Північно-Західного Причорномор’я. Ця книжка — плід багаторічної напруженої праці істориків, етнографів, художників, дизайнерів, краєзнавців.

Науково-популярне видання накладом 2000 примірників побачило світ в одеському видавництві «ТЕС» завдяки підтримці меценатів Тетяни Житкової, Олександра Федчуна, Дмитра Іоргачова, Лінь Тао, Євгена Чоліо, Ганни Кисіль, Віталія Жуковського та за сприяння кафедри історії України ОНУ ім. І.І. Мечникова.

«Вишивальне мистецтво цього краю (Північне Причорномор’я), — як сказано у передмові, — досі не відоме широкому загалу співгромадян і не представлене у світовій культурній спадщині. Це видання — перша спроба його оприлюднення, введення у культурно-суспільний та науковий простори».

Книга містить каталог вишитих старожитностей Одещини, опис семантики вишиваних образів — мотивів, орнаментів, композицій, а також відомості про сучасних майстрів вишивального мистецтва, що працюють у руслі національної традиції.

У проекті були задіяні Національний музей українського народного декоративного мистецтва, Український центр народної культури «Музей Івана Гончара», Одеський історико-краєзнавчий музей (відділ «Степова Україна»), Одеська національна наукова бібліотека, кафедра історії та етнографії ОНУ ім. І.І. Мечникова. Вітаємо цю натхненну колективну працю.

Надзвичайно цікавими є фото народних костюмів, витоки яких — у часах Київської Русі, яка увібрала в себе технічні можливості вишивки різних народів. Зрозуміло, що чорно-білий варіант не дає повного уявлення про особливості народного орнаменту з його закодованою в кольорі символікою.

Переглядів: 4176

«Час працює на правду»

(Тема голодоморів на сторінках «Щоденників» Олеся Гончара)

Щоб емоційно збагнути трагедійну велич українського народу, який пройшов крізь жахіття голодоморів та злочинів тоталітарної системи, як і крізь уперте й тривале замовчування цих фактів з боку її відвертих прибічників та різного штибу нікчемних посіпак, на велику увагу як цінне джерело історичної пам’яті заслуговує мемуарна література представників старших поколінь. З позицій часу в цьому сенсі особливої ваги набуває творча спадщина славетного українського письменника і громадського діяча Олеся Терентійовича Гончара, століття від дня народження якого (3.04.1918) відзначили цьогоріч і в Україні, і за кордоном.

Важливим документом епохи трагічних випробувань нашого народу є сторінки його «Щоденників», які вийшли друком у трьох томах впродовж 2002 — 2004 років, уже після смерті письменника, й були впорядковані копіткою і наполегливою працею його дружини та однодумця — Валентини Данилівни Гончар. Для підготовки матері-алів цієї публікації автор використав їх друге видання — Гончар, Олесь. Щоденники: В 3-х т. /О.Т. Гончар, упоряд., підгот. текстів, ілюстр. матеріалу В.Д. Гончар. — 2-ге вид., випр. і доп. — К.: Веселка, 2008.

Переглядів: 4174

Палеолітна стоянка під Рівним

В урочищі Бармацьке, що неподалік Рівного, археологи України та Німеччини знайшли стоянку періоду палеоліту віком майже 15 тисяч років.

«Знаходимо наконечники для метальної, дистанційної зброї, якою тодішні мисливці полювали на тварин, переважно на північних оленів. Це — основна фауна, рештки якої ми тут знаходимо. Серед знахідок також — крем’яні знаряддя праці та відходи їх виробництва, кістки тварин, на яких тоді полювали. А ще — прикраси, які переважно нашивалися на одяг. Виготовляли їх із мушель, викопних молюсків, які знаходимо у місцевих пісках», — цитує UA:Рівне доктора історичних наук, члена-кореспондента Національної академії наук України, директора Інституту археології НАНУ Віктора Чабая.

Переглядів: 6531

Одеські адреси Андрія Ніковського

До 100-річчя Української революції

Справжня сила духу завжди в опозиції до сили влади і в завершенні протистояння завжди перемагає.
Василь ЯРЕМЕНКО.

Недавно громадське об’єднання «Одесі — 600» до 100-ліття Української національної революції 1917—1921 років випустило календарики з портретами відомих діячів національно-визвольних змагань на Одещині. Про багатьох з них видано книги, надруковано статті в газетах та журналах, захищено дисертації. Багато досліджень є і про Андрія Ніковського, заступника голови Центральної Ради та міністра закордонних справ УНР, який 75 років тому трагічно загинув від голоду та холоду в блокадному Ленінграді. Але його життєвий шлях, культурно-просвітницька та громадсько-політична діяльність, пов’язані з Одещиною, й досі недостатньо вивчені, розкриті. Це випливає, зокрема, з того, що прізвища Ніковського нема, на жаль, серед змінених після декомунізації назв вулиць Одещини.

Переглядів: 6407

День усіх ветеранів

11 листопада 1918 року закінчилася Перша світова або Велика війна. Крім усього іншого, вона закарбувалася в історії численними фактами порушення міжнародних правил та звичаїв ведення війни, а саме застосуванням зброї масового знищення (отруйних газів, наприклад, у квітні 1915-го німці вперше використали хлорний газ, порушивши Гаазьку конвенцію 1907 року) та інформаційної війни (підривної антидержавної пропаганди; як писав німецький генерал Макс фон Гофман, пропаганда іноді ефективніша від газів). Статистика воєнних втрат — 10 мільйонів загиблих та близько 20 мільйонів скалічених. Як наслідок війни — відбулися революції й зникли чотири імперії: Російська, Австро-Угорська, Німецька та Османська, на місці яких виникли нові незалежні держави, зокрема й Україна.

Перша світова мала вирішальний вплив на історію XX століття. Фактично, її результатом стали сучасні кордони у Західній та Східній Європі (за невеликими змінами після Другої світової війни, яка сформувала кордони країн Центральної Європи). Як результат війни постала також Ліга Націй — перша міжнародна організація заради збереження миру та протидії агресії, яка після Другої світової була переформована на ефективнішу та дієздатнішу Організацію Об’єднаних Націй. Були проголошені принципи непорушності кордонів і суверенітету країн та право націй на самовизначення.

Переглядів: 6581

Що святкуватимемо 2 вересня?

Як повідомив офіційний сайт Одеси, розпорядженням міського голови Геннадія Труханова (№651 від 15.07.2015) створено оргкомітет з координації проведення заходів святкування Дня міста. Очолив оргкомітет сам голова.

Про яку саме дату йдеться? Відповідь очевидна: рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради №213 від 25.06.2015 р. у проекті від 11 червня «Про орієнтовний поточний план роботи виконавчого комітету Одеської міської ради на III квартал 2015 року» заплановано «святкування 221-ї річниці від дня заснування міста Одеси».

Переглядів: 1703

Походи козацьких ватаг на Кучубей у ХVІІ столітті

Протягом тривалого періоду, коли Хаджибей перебував у занепаді, його відвідували не тільки невеликі загони козаків, якими керували маловідомі ватажки. Іноді через терени Хаджибея проходили і  помітніші постаті української історії на чолі досить значних козацьких відділів. Особливо з кінця ХVІІ століття. Опубліковані документи надають нам лише уривчасті свідчення про «військовий промисел» таких ватаг під Хаджибеєм, який здебільшого фігурував у тогочасних документах під назвою «Кучубей».

Яскравим прикладом таких подій є лист гетьмана І. Самойловича з Батурина російському царю від 5 травня 1676 року. В ньому, зокрема, йшлося про те, що гетьман сумлінно виконує царський «наказ …, щоб для взяття язиків та … свіжих і достовірних  відомостей про задуми ворожі, охочих та добрих людей з полків своїх на той бік Дніпра надсилати», і повідомляє, що за наказом гетьмана полтавський полковник біля урочища Кучубей розбив татар. Шістьох полонених татар разом з двадцятьма козаками, що були під Кучубеєм, гетьман І. Самойлович відправив до Москви. Перших — для надання свідчень «про поведінку та задуми свої бусурманські», других — для нагороди [1, c. 637, 638].

Переглядів: 6090

Маршал Жуков і українці у Другій світовій війні

Страшні роки Другої світової війни залишили незагойні рани на тілі української нації. Українці в цій війні були гарматним м’ясом, переконаний її учасник, Герой України Левко Лук’яненко, а Г.К. Жуков, на честь якого встановлена іменна медаль, не «великий полководець», а один з катів українського народу.

Один з найвідоміших і найавторитетніших наших співвітчизників присвятив цій темі книгу-дослідження «Маршал Жуков і українці у Другій світовій війні», що вже витримала десять видань. З люб’язної згоди автора вміщуємо один із розділів цієї книжки та його відкритий лист тодішньому президенту Леонідові Кучмі.

Переглядів: 4609

Політичний землетрус в Україні у 1989 році

2014-й для Народного руху України — ювілейний: НРУ сповнилося 25 років. У тому вже далекому, 1989-у, 8—10 вересня в актовому залі Київського політехнічного університету відбувся установчий з’їзд (на знімку) цієї першої опозиційної до тоталітарного режиму громадсько-політичної організації.

То був потужний вибух політичного вулкану всенародної вікової надії на незалежність Батьківщини. Йому передував політичний землетрус, який трусив Україну із січня 1988-го.

Переглядів: 6681

Вибір долі

Вибір долі здійснює будь-яка людина, громада, країна. Я не поділяю катастрофічного погляду на життя та історію, за яким люди чи країни, зробивши одного разу вибір, потім приречені на певний шлях та долю. Життя — це вибір. Людина, що уникає вибору, як зауважив французький філософ-екзистенціаліст Жан-Поль Сартр (1905—1980), тим самим робить власний вибір — «вибір не вибирати». Ми вибираємо кожного дня, тому вміння концентрувати зусилля — це ознака сильної людини, яка здатна брати на себе відповідальність за власну долю та майбутнє власної країни.

Уранці 24 серпня 1991 року понад 60 членів одеської організації Народного руху України трьома автобусами приїхали до Києва. В штабі Руху нам дали синьо-жовтий прапор, який ми пронесли до ни-нішнього Майдану Незалежності. Через кілька годин Верховна Рада проголосила незалежність України, й саме цей прапор, який несла наша делегація, підняли над українським парламентом. Цього дня ми разом з мільйонами українців зробили власний вибір — ми вибрали вільну європейську Україну.

Переглядів: 6672

До витоків нашої державності

            Найважче писати історію патріотів.
Олесь Воля. З книги «Піраміди духу».

Ми постійно перебуваємо в пошуку свого історичного минулого. Без цього неможливо створити і своє майбутнє. Росія ніколи не сформувалася б як Росія без державності Київської Русі. Ми і наша державність — це, до речі, коріння всієї східної гілки європейської цивілізації. Україна — повноправна європейська цивілізована держава. Та російські невігласи усіх рівнів силкуються це заперечувати. Так, при зустрічі з президентом США Джорджем Бушем президент Росії Володимир Путін дозволив собі такі слова: «Ты же понимаешь, Джордж, что Украина — это не государство! Что такое Украина? Часть её территории — это Восточная Европа, а часть, и значительная, — дарованная нами!». Дрімучий імперіалізм з особливою пристрастю проявився в жадобі повернення до російського лона України. Ось і російський письменник Віктор Єрофеєв у своїх висловлюваннях близько до поглядів Путіна. «Мы все убеждены, что Украина — это наша страна и что её отделение от нас было великим недоразумением и нуждается в коррекции. При этом мы даже не скрываем наше чувство превосходства перед нашим младшим братом, украинцем или, скорее сказать, хохлом». Ось такі «братики». Ніяк не вгомоняться.

Коли ми говоримо про перші державотворчі процеси на наших землях, маємо пам’ятати, що, як стверджують науковці, перша в Європі «людина розумна» мешкала на території України і саме звідси розселилася по всьому континенту з Руської рівнини. Перші європейці жили близько 32 тисячі років тому в печері Буран-Кая (Кримська гряда) і зробили вагомий внесок у формуванні прадавніх державних об’єднань. Наші пращури жили на своїй території, починаючи з неоліту. Отже, обширну групу неолітичних племен IV—III тисячолітті до н.е. можна вважати за предків українців. Територію сучасної України у ті далекі часи населяло багато народів, кожен із яких залишив по собі слід, посіяв якусь зернину в той ґрунт, з котрого проросло дерево української нації з міцним корінням національного мислення і розкішною кроною світовідчуття, з котрого витворилася могутня держава — Русь, Київська Русь, Руська земля, Русь—Україна.

Переглядів: 1320

Дещо про Новоросію і не тільки

Останнім часом значно зросла зацікавленість таким історичним територіально-адміністративним утворенням, як Новоросія. Причиною цього став посил, даний в одному з пуб-лічних виступів президентом Російської Федерації В. Путіним. Й одразу ж його підхопили вболівальники «єдіной і нєдєлімой», що мешкають в Україні й Одесі зокрема. Щось подібне було на початку 1990-х, коли в Одесі розгорнулася ціла пропагандистська кампанія за відродження загадкової і забутої Новоросії. Тепер, щоб розчленувати Україну, як це було вже не раз, російська пропаганда, підтримана збройними військовими формуваннями сусідньої держави, знову за-працювала на повну силу.

Перед тим як перейти до появи назви «Новоросія», варто з’ясувати витоки терміну «Мала Русь». Це визначення з’явилося в XIV ст. з відокремленням галицько-волинських земель від Київської метрополії і створенням Галицької метрополії. Термін цей був запрова-джений константинопольською патріархією та візантійським духовенством.

Переглядів: 1315

Прометеї Заполяр’я

89-річний Володимир Михайлович Караташ — один з учасників легендарного Кенгірського повстання, чи не найбільшого за всі роки існування ГУЛАГу, за словами Олександра Солженіцина, страйку єдності.

Мало хто знає, що на території сучасної Кіровоградської області (частина Гайворонського та Голованів-ського районів) діяла сотня Сталевого, членом якої став тоді ще сімнадцятилітній Володимир. Кенгірське повстання, 12 років концтаборів, п’ять місяців перебування в камері смертників в очікуванні розстрілу, Помаранчева революція та Революція Гідності... Про все це Володимир Михайлович Караташ може розповідати не з чуток, а з власного досвіду. Велика (й чи не найважливіша) частина його спогадів утілилася в книжці «На барикадах Кенгіра», нещодавно вдруге перевиданій видавництвом «Український пріоритет». У ній описано долю окремої людини, незламного патріота і борця за Українську державу крізь призму трагічних подій, на які «багате» ХХ століття.

Нижче вміщуємо один із розділів книжки, в якому йдеться, зокрема, і про наших земляків, з якими Володимиру Караташу судилося спілкуватися у ГУЛАГівських застінках.

Переглядів: 6461

Бандера і бандерівці: міфи і реалії

Для  одних  вони  герої,  для  інших – підступні  бандити

У перші повоєнні роки офіційно вживалося дике по своїй суті визначення «українсько-німецькі націоналісти», за допомогою якого радянські ідеологи вкорінювали у свідомість людей знак рівності між нацистськими окупантами й тими, хто повстав проти «сталінського порядку». Уже згодом узаконили більш адекватний термін «українські буржуазні націоналісти», хоча з таким же правом можна назвати Жовтневу революцію 1917 року… дворянською, адже більшість її вождів на чолі з Леніним — аж ніяк не пролетарі.

Усе це — красномовні підтвердження цілеспрямованої кампанії з підміни понять, перекручування фактів, відвертої брехні, завдяки чому чимало наших співвітчизників досі називають бандерівців «бендерівцями», однак свято вірять, що «Бендера» — фашистський прислужник, а очолюваний ним рух нарівні з гітлерівським нацизмом засуджений Нюрнберзьким трибуналом.

Переглядів: 1304

Щоб рідне слово розправило крила

Одеса  у  боротьбі  за  відміну  заборон  на  українську  мову

Щоб асимілювати народ, потрібно відібрати в нього мову та знищити власну історичну пам’ять. Цього сотні років домагалися Московська держава та Російська імперія, а згодом і СРСР щодо українців, цілої низки інших, не лише слов’янських, народів. Та особливо жорстоко царська влада пригнічувала українську мову починаючи з другої половини ХІХ — початку ХХ ст. У численних указах заборонялися українські вистави, публічні виступи, ввезення книг українською мовою в межі імперії, навіть друк пісень з нотами.

Українська громадськість у відповідь посилювала спротив царським указам і наполегливо впроваджувала українську мову в широкі верстви суспільства, науку, культуру, літературу, боролася за її визнання. У цьому напрямку плідно працювали українські «Громади», в яких гуртувалася в основному українська інтелігенція. До речі, в Одесі з 1870-х років діяла одна з найбільших українських «Громад», яких на початок ХХ ст. в Російській імперії було більше двадцяти — від Санкт-Петербурга (перша заснована наприкінці 1858-го), Москви і Катеринодара до Києва, Херсона та Одеси.

Переглядів: 6457

Публічна бібліотека та її очільники

Перші бібліотекарі — 1829—1852

Продовжуємо публікацію матеріалів, присвячених 185-річчю заснування Одеської національної наукової бібліотеки ім. М. Горького (див. «ЧН» за 11.01.2014)

Цілком зрозуміло, що ефективність діяльності будь-якої установи, незалежно від спрямування, навіть при стабільному фінансуванні, значною мірою обумовлена людським фактором. Заснування бібліотеки цю тезу переконливо підтвердило. Ще більше у цьому переконуєшся, знайомлячись з її майже двохсотлітньою історією.

Збільшення фондів і попиту на книги, їх доступність створювали ситуацію, яка потребувала бібліотекаря-просвітянина, свідомого своєї місії. У різний час Одеську міську публічну бібліотеку очолювали особи, які зробили посильний, а в окремих випадках видатний внесок у її розвій, що не обов’язково залежало від терміну перебування на посаді бібліотекаря: А.-Ф. Спада (1829—1842), М.Н. Мурзакевич (1843—1852), А.Б. Ашик (1852—1854), М.І. Керстич (1854—1868), М.Ф. де-Рибас (1858—1882), В.О. Яковлєв (1882—1896), М.Г. Попруженко (1896—1919).

Переглядів: 4770

Найблагородніший у світі ідеал До Дня Соборності України

Україна — один з найважливіших геоетнічних центрів, територія зародження та розвитку багатьох народів і водночас перехрестя двох культурних світів — європейського та азійського. Мусимо визначитися, на якому ідеологічному фундаменті здійснювати державотворчий процес і розбудувати соборну українську державу.

Історія нашої держави підтвер­джує, що таким фундаментом повинна стати Українська національна ідея. Вона є своєрідним комплексом вірувань і духовним кредо народу, квінтесенцією патріотичних почувань, національного світобачення та усвідомлення державної незалежності, суверенності її інтересів, концепт-конструктом духовно-інтелектуального потенціалу нації, тобто людей-державотворців і співгромадян, які, спираючись на минуле, мобілізують творчі зусилля та здобутки сучасності і майбутні на становлення та консолідацію українського народу як єдиної політико-етнічної громадянської спільноти і цілісної одиниці світового співтовариства (С. Вовканич, «На своїй — не чужій землі», «Україна молода»). Національна ідея є со­ціально-політичним, морально-етичним та психологічним феноменом народного буття, менталітетом народу, що згруповує його в єдине ціле. Ми говоримо про національну ідею, коли певний народ відчуває свою єдність, свій внутрішній зв’язок, помічає своє становлення та розвиток, усвідомлює свою долю і призначення. Святая святих завдань Української національної ідеї — сформувати єдиний національний економічний, мовно-інформаційний, культурний, релігійний й інші простори та освітою і просвітою допомогти всім українцям у різних регіонах усвідомити себе соборною державоцентричною нацією.

Переглядів: 6724

Європейська ідентичність українців у складі Великого князівства Литовського і Речі Посполитої

Продовження. Початок у номерах за 30 листопада та 7 грудня.

У другій половині XIV ст. з падінням Галицько-Волинської держави для українських земель розпочинається новий драматичний період історії, пов’яза­ний з посиленням Великого кня­зівства Литовського і його наступом на Південно-Західну Русь, зумовленим її занепадом у результаті експансії з боку Польщі, Угорщини, нападів татаро-монголів, кримських татар та Османської Туреччини. Майже на три століття, аж до епохи Б. Хмельницького, український народ повністю втратив свою державність. Але, незважаючи на це, формування українського етносу продовжувалося. Українці-русини зберегли свою культуру, свою православну віру, що стало передумовою процесу подальшого націєтворення, формування європейської ідентичності української інтелектуальної і духовної еліти, становлення української державності.

Українські землі за часів
Великого князівства Литовського

Велике князівство Литовське існувало в 1236—1795 роках на теренах сучасної Литви, частини Естонії та Латвії, Білорусі, східної Польщі, західної Московії і більшої частини України. Заснував його литовський князь Міндовг, який у 1230-х—1240-х об’єднав частину литовських та руських племен у Литовській державі. Подальше розширення володінь відбулося у XIV ст., в період правління князя Гедиміна (1316—1341) та його нащадків. У 1322-у Гедимін захопив Житомир, Київ, Канів, Черкаси, Брянськ, Переяслав та інші руські міста. Згодом до Литовського князівства увійшли Волинь, Чернігово-Сіверщина, Поділля, Брацлавщина. Українські, білоруські та частково російські землі становили 9/10 загальної площі князівства.

Переглядів: 12976

Європейська політика Київської Русі

В останні місяці і тижні напередодні саміту ЄС у Вільнюсі, де до останніх днів ми сподівалися на підписання Угоди про асоціацію між Україною та Євросоюзом, в українському суспільстві загострилися дискусії між прихильниками європейського та євразійського векторів розвитку нашої держави.

Прихильники євразійської інтеграції заперечують європейську ідентичність нашої країни і стверджують, що Україна завжди була і повинна залишатися частиною православного «Русского мира» і що європейська інтеграція принесе Україні лише нові біди, навіть втрату незалежності, а вступ до Митного союзу значно зміцнить її економіку та відкриє нові горизонти розвитку. При цьому прихильники євра­зійської інтеграції стверджують, що Україна ніколи не мала нічого спільного з Європою. Однак історичні факти свідчать про те, що з давніх-давен Україна мала досить інтенсивні зв’язки з європейськими державами і до початку ХVIIІ століття була самобутнім етнокультурним простором в Європі на кордоні з Московським царством, яке почало називатися Росією лише при Петрі І.

Переглядів: 6476

Із прерій Канади...

Йшов тоді драматичний 1933-й. У містах — індустріалізація, а в селах — голод, колективізація, репресії. Влада діяла за принципом: «Мета виправдовує засоби». А революційна мета тоді була над усе. Райпарткоми (моя покійна бабуся досить не випадково казала — ЯРпаркоми) заганяли до колгоспів усіх без винятку селян, не цікавлячись особистими заслугами, планами. У ті безжальні жорна потрапила й зразкова комуна імені Леніна, яку заснували у степах Одещини канадські емігранти.

«Степ широкий, край веселий, наша Україна», — ось такими словами Тараса Шевченка описував свої перші враження молодий комунар Олекса Порайко у листі до сестри в Канаду навесні 1922 року. Тоді він та ще півсотні українців з канадських прерій переїхали на Одещину створювати сільськогосподарську комуну. Запросив їх сюди сам Ленін, організаційну допомогу з переселення надало Бюро технічної допомоги Радянської Росії в Канаді. Найманці, що працювали на фермерів, представники робітничого класу зібрали зароблені ними кошти у загальну касу. Вийшло 69 тисяч доларів. Третину заплатили за пароплав, на решту придбали три трактори та ще деяку техніку. Приїхали на хутір Мигаї Гросулівського повіту (нині Великомихайлівський район). Землю отримали з володінь місцевого радгоспу, який сам з нею просто не справлявся. Кожному члену комуни наділили по дві десятини, дехто взяв і понад цю норму, оформивши оренду. Насінням і пальним допомогла держава. Наступної весни до Мигаїв прибула ще одна група комунарів з Канади. Привезли техніки на 34 тисячі доларів та готівкою 14 тисяч — на придбання вже на місці коней, худоби, реманенту.

Переглядів: 1182

Володимир Фоменко та його видавництво

Маловідомий факт з історії української Одеси

Одним з чинників розбудови національної культури колись і дотепер є розвиток національної преси та книговидавництва. На початку ХХ століття, в період політизації українського національного руху, це завдання не лише не втратило своєї актуальності, а й посилилося у зв’язку з необхідністю донесення поглядів націєтворців до свого народу з метою пробудження його від тенет малоросійства. Безумовно, найвагомійший внесок у цю справу зробив одесит Є. Фесенко. Але діяв він далеко не в національному вакуумі.

У цьому, зокрема, переконує досвід обійденого увагою істориків Володимира Кононовича Фоменка (іноді він фігурує у джерелах як Хоменко) — голови теж нині забутого одеського «Благодійного товариства видання та поширення релігійно-моральних та просвітницьких книг українською мовою». В. Фоменко народився у родині священика станиці Уманської Кубанської області. Завершив навчання у Ставропольській духовній семінарії у 1902 році. Після навчання у 1907-у на історико-філологічному факультеті Юр’ївського університету перевівся у Новоросійський університет, але провчився тут на аналогічному факультеті лише один семестр.

Переглядів: 6570

Міфи і правда про «золотий вересень»

Лише після проголошення Незалежності України стало можливим дізнатися, що ж насправді відбулося восени 1939 року в Галичині та на Волині.

У промові голови Ради Міністрів СРСР В. Молотова, виголошеній по радіо 17 вересня 1939-го, у день вторгнення радянських військ за Збруч, причина цього кроку пояснювалася (цитую) «внутрішньою неспроможністю і явною недостатністю польської держави». Тому Радянський Союз «з огляду на ці обставини не може більше нейтрально ставитися до становища, яке склалося. Від Радянського уряду не можна також вимагати байдужого ставлення до волі єдинокровних братів українців і білорусів, які проживають у Польщі на становищі безправних націй і які тепер кинуті на волю випадку. Радянський уряд вважає своїм священним обов’язком надати руку допомоги своїм братам-українцям, які населяють Польщу».

Переглядів: 1325

Речник духу нашої давнини

…Який народ, без твердих і сталих границь, що оборонили б його від войовничих сусідів, без неприступних гір, які могли б забезпечити його незалежність, умів бути страшним своїм ворогам, розвинути свою національність і заховати її в тяжких віках насильства? Який народ протягом віків неволі, коли в попіл оберталися його міста, коли на муки віддавали за вірність вірі, вмів її заховати і за цей час нераз був пострахом своїм гнобителям, і серед всіх мук творив школи для освіти молоді? Це були українці!..

Д. Донцов, «Дух нашої давнини».

Сповнилося 130 років від дня, коли на Півдні України народився великий політичний мислитель та засадничий української національної ідеї першої половини ХХ ст. Дмитро Іванович Донцов.

Дебют цієї постаті у вищих колах українського національного руху пов’язаний з Першою світовою війною, коли було створено Союз визволення України. Метою СВУ була антиросійська пропаганда, підтримка австро-німецьких сил та поширення відомостей про Україну в Європі. Обґрунтуванням для такого прозахідного спрямування була політична ситуація в підавстрійській та підросійській частинах України. В першій — парламентаризм і можливість розвитку шкільництва та української культури, в другій — постійне цькування «інородців» або й повне заперечення їхнього існування. Ця орга­нізація майже повністю ґрунтувалася на ще довоєнних гаслах

Переглядів: 6946

Козацький спадок Анатолія Бачинського

21 травня cповнилося б 80 років видатному одеському вченому, досліднику історії козацтва на півдні України Анатолієві Бачинському (1933 — 1995)

Нещодавно у столиці Західної України, старовинному місті Львові, відбулася представницька міжнародна конференція, присвячена пам’яті українського історика Ярослава Дашкевича. Цей видатний вчений зробив надзвичайно багато для дослідження не лише історії Львівщини, Галиччини, Вірменії, але й загалом європейської та світової історіографії. У цьому контексті науковий доробок корінного львів’янина Ярослава Романовича Дашкевича можна порівняти з доробком корінного одесита Анатолія Діомидовича Бачинського. Адже одеський учений, як і його львівський колега, ґрунтовно вивчав українське та європейське минуле — історію Одещини, Південної України, Росії, Румунії, Молдавії та Болгарії. Безперечно, що великою складовою наукової творчості цих двох видатних учених було дослі­дження багатьох проблем історії українського козацтва. Символічним виглядає той факт, що за основу для однієї з своїх останніх статей «Прапори задунайських запорожців (ХVІІІ — ХІХ ст.)» Ярослав Дашкевич взяв ґрунтовний доробок Анатолія Бачинського.

З понад 450 наукових і науково-популярних праць Анатолія Бачинського, спочатку студента Одеського університету, а потім співробітника Державного архіву Одеської області, професора Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова, заслуженого працівника культури України, кавалера болгарського ордену «Кирила і Мефодія», очільника крає­знавчого громадського руху на Одещині, близько 100 присвячено саме козакознавчій проблематиці. Однією з головних ідей його дисертаційної праці стало вивчення місця і ролі козацтва у колонізаційних процесах на півдні України протягом XVIII — першої половини ХІХ ст. Промовистою виглядає та обставина, що першою та останньою прижиттєвою публікаціями вченого стали статті з історії українського козацтва. У 1994 та 1995 роках вийшли його книги про Задунайську Січ та козацтво на півдні України, які підсумували майже 40-літнє служіння Анатолія Бачинського вибагливій Кліо — музі всіх талановитих істориків світу.

Переглядів: 6583

Ми сильні любов’ю до України

«Ми сильні своєю любов’ю до України». Ці слова Миколи Міхновського — видатного політичного та громадського діяча України, правника, публіциста, основоположника самостійницької течії українського руху, 140-річчя якого щойно минуло, часто повторюються у ці дні на різних ювілейних заходах. На жаль, поки що вони, як і загалом ідеї цього великого українця, не стали визначальними у психології та ментальності українців, яка трагічно змінюється.

Ми дуже погано знаємо таких світочів національної думки, як Липа, Донцов, Дорошенко, Липинський, Міхновський та інших великих українців… Як рівно ж мало знаємо геніїв національної літератури Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесю Українку… Бо, за словами професора Василя Яременка, ініціатора встановлення пам’ятника Миколі Міхновському на Байковому кладовищі, «якби ми знали те, чого не знаємо, то мали б те, чого не маємо».

Переглядів: 6380

Столітні фотофакти

З нагоди 100-річчя Балканських воєн Одеська філія Грецького фонду культури в співробітництві з фотографічним архівом музею Бенакі представляє виставку матеріалів з архівів А. Ромаідіса та Ф. Зейца. На знімках — сухопутні операції грецької армії та основні події Першої і Другої Балканських воєн.

Аристотель Ромаідіс, власник відомого в Афінах на початку ХХ сторіччя фотоательє, доручив своєму талановитому співробітникові Ф. Зейцу фіксувати воєнні операції. Той, слідуючи за грецькою армією, увічнював батальні сцени. Його фотографії відзначаються антропоцентризмом. Ф. Зейц знімає відомих і невідомих героїв, повсякденне життя у військових таборах, моменти битв, зруйновані села, фіксує тривоги воїнів, гіркоту переможених, тріумф переможців.

Переглядів: 2573

«Я твердо знаю, що кращі дні прийдуть»

24 лютого 1865 року народився Іван Липа, відомий український громадський і державний діяч, письменник, меценат

У роки незалежності до нас із небуття почали повертатися імена великих носіїв української духовності. Ім’я Івана Липи стоїть поруч з іменами Івана Огієнка, Миколи Міхновського та інших, котрі творили мрію про державність України. І не тільки творили мрію, а й практично втілювали її в життя, а свою творчість підпорядковували великій меті — пробудити в українців усвідомлення власної приналежності до своєї нації, яка в майбутньому, а вони вірили в це, визначатиме політику в Європі.

Іван Липа свято вірив у велике призначення України і передав цю віру синові, навчив його зневажати тих, хто гонитвою за вигодами підміняє ідеали свободи, та працювати для очищення своєї душі і своєї нації. Примат духу над тілом Іван Липа утверджував своїм життям і своєю творчістю. «Народ, що не має своїх духовних вершин, — писав він у притчі «Так минали століття», — не може угледіти широких обріїв… У приземленому матеріалістичному бутті народ втратить свою творчу вартість… На місце народу без змісту прийдуть інші, що мають у собі сміливість і стремління до височини і широких обріїв».

Сторінка 2 з 3«123»

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(048) 767-75-67, (048) 764-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Тел./факс: (048) 767-75-67; 764-98-54
Моб. тел. 050-55-44-206
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua