Матеріали з рубрикою «Інтерв’ю»

Іванна Климпуш-Цинцадзе, віце-прем’єр-міністр із питань європейської та євроатлантичної інтеграції України в попередньому уряді, а сьогодні — депутатка ВР від «Європейської солідарності», нещодавно зустрілася з одеситами на презентації ініціативи «Однодумці». Ініціатива «Однодумці» — це, передусім, відкрита громадсько-освітня платформа для викладення думок та пропозицій, спрямованих на оптимізацію і пришвидшення європейської та євроатлантичної інтеграції.

Наводимо фрагменти роздумів політика про нинішню Україну та її європейські перспективи.

— Пані Іванно, сьогодні ми в Україні живемо в період змін, а як нас останнім часом сприймають у Європі? Що було зроблене не так?

— Ми допустилися помилки в 2008 році, коли дозволили Російській Федерації дуже легко вийти з атаки на Грузію, і це наша з вами вина, що Путін зрозумів, що йому далі можна атакувати інші країни. І всі аргументи взагалі не працювали. Якось у мене була довга розмова з одним з євродепутатів. В один момент я кажу: «У вас нарікають, що ваші фермери втрачають через санкції проти Росії, але скажи, будь ласка, скільки твій фермер готовий заплатити за життя мого солдата?». І він був шокований, адже це, що я сказала, було ударом нижче пояса. Він каже: «Так на можна говорити!». Я відповідаю: «А як же з тобою говорити? У нас люди гинуть, а ти мені розказуєш, що хтось отримує на 5 євро менше за кожен кілограм проданого продукту?! Ми з тобою говоримо різними мовами».

Оцінці державних процесів часто заважають емоції, політичні вподобання і власні переконання. Водночас, історичні, економічні та політичні закономірності потребують наукового аналізу і вироблення обґрунтованих прогнозів.

Саме за оцінкою змін, що відбулися в Україні, та за визначенням найболючіших проблем й окресленням перспективних дій «Укрінформ» (www.ukrinform.ua) звернувся до директора Інституту державної служби та місцевого самоврядування Національної академії державного управління при Президентові України, доктора політичних наук, завідувача кафедри політичної аналітики та прогнозування НАДУ, професора кількох вишів Сергія Телешуна.

Про результати виборів й очікування суспільства

— Україна пройшла піврічний виборчий марафон. І результати виборів — і президентських, і парламентських — продемонстрували наявну прірву між політичними елітами й суспільством та засвідчили велике прагнення суспільства до змін. На вашу думку, що найбільше не влаштовує наших громадян? До чого вони прагнуть? Що вдалося минулій владі, а що не вдалося?

Градус передвиборних пристрастей з наближенням 31 березня прогнозовано зростає, однак «політична температура» всередині країни підігрівається ще й штучно. В результаті частина наших співгромадян чекає майбутніх виборів мало не як кінця світу.

Таке сприйняття природних політичних процесів у нашій країні соціальний психолог Олег Покальчук називає «хайпозалежністю», яка полегшує політикам маніпулювання виборцями. Але достатньо просто спокійно поглянути на ситуацію збоку, й наведені «політичні чари» спадуть.

Агресія Росії в Україні з початком так званої Керченської кризи набула нового значення: Москва вже відкрито, під власним прапором, атакувала Україну.

Чому Росія на це наважилася і що вона хоче досягнути цими діями, які наративи використовує Кремль у своїй пропаганді і як світ повинен на це реагувати?

Своїми міркуваннями про це, а також про зміни в Україні та деякі історичні паралелі в інтерв’ю «Укрінформу» (www.ukrinform.ua) поділився депутат Європарламенту від Польщі Міхал БОНІ.

— Пане депутате, як ви оцінюєте події у Керченській протоці?

— Оцінюю це як чергову російську провокацію, яка полягає в тому, що до вже існуючих кон-фліктів — анексії Криму, терористичної агресії на сході України — додається ще один. І він повинен викликати напруженість, плутанину в світовій громадській думці. Усе це робиться Росією, аби спробувати показати безпорадність України, оскільки не зрозуміло до кінця, чим на це можна відповісти у даній ситуації. Відтак українці збентежені, що їх атакують у нейтральних водах, а вони не можуть якось адекватно зреагувати на це.

Ми живемо у час величезних змін у світі та в Україні. Від тектонічних зсувів, які відбуваються на політичній карті, іноді розгублюємося і не знаємо, де взяти відповіді на сот-ні питань. І хочеться знайти когось, хто би міг на них відповісти і має право на пораду.

З Мирославом Мариновичем — науковцем, правозахисником, релігієзнавцем, членом-засновником Української Гельсінської групи, віце-ректором Українського католицького університету, директором Інституту релігії і суспільства того ж університету, учасником Ініціативної групи «Першого грудня» — вдалося зустрітися в «Укрінформі» пе-

ред презентацією документальної збірки «Слово про свободу і відповідальність». І саме про це була наша розмова: про відповідальність політиків і громадян, про рамки свободи в умовах війни, про найголовніші виклики і завдання для України зараз.

«Грузія, Україна, Естонія: європейський вибір та медіа». Міжнародна конференція під такою назвою відбулася нещодавно в Тбілісі. Проблеми сучасних ЗМІ обговорювали медіаексперти та журналісти трьох держав. Ішлося про європейський шлях як реальний політичний вибір наших сус-пільств і про медіа як інструмент розвитку.

Наш співрозмовник — Звіад Корідзе, людина в Грузії вельми популярна і шанована, професор, медіаексперт, колишній голова ради Хартії журналістської етики, голова Державної комісії з помилування в’язнів.

Пан Корідзе розповідає про європейський вибір Грузії і в історичному аспекті, і як сучасне соціальне замовлення.

— Пане Звіаде, чим для вас сьогодні є Європа?

— Наші країни, Україна та Грузія, бачать своє майбутнє у Європейському Союзі. Як збагнути, що таке європейські цін-ності та як працюють європейські інституції? Ми вже тут говорили про те, що на нас справило найбільше враження під час відвідин Естонії. Це не тільки достойний рівень життя людей чи найсучасніша інфра-структура. Несподіванкою для нас був той високий рівень довіри, той авторитет, який мають у країні податкова служба та поліція, а ще приємно дивували різні буденні речі, як-от переробка сміття. Це результат, підсумок процесу, це і є Європейський Союз.

Семен Глузман — психіатр, колишній політв’язень, дисидент, громадський діяч, виконавчий секретар Асоціації психіатрів України, один з організаторів акції з ушанування пам’яті Андрія Сахарова, яка нещодавно відбулася в Одесі (про неї «ЧН» розповідали у номерах за 14 та 16 грудня), люб’язно погодився відповісти на запитання кореспондента «Чорноморських новин». Зізнаюся, приємно було почути, що Семен Фішельович знає про нашу газету.

— Пане Семене, було несподівано почути від вас статистику про опитування студентів, навіть відмінників, котрі не могли назвати прізвища чотирьох україн-ських дисидентів, колишніх по-літв’язнів. Жоден студент не зміг назвати чотирьох. Максимум згадували трьох. Найчастіше — Василя Стуса, іноді — Левка Лук’яненка...

— Це натурально, розумієте, діти не винні, коли фальшується історія. Ось хто наш перший президент?

Закінчення. Початок в номері за 23 січня.

— Павло Лазаренко, коли йому було пред’явлено обвинувачення в США, розповідав слідству, що існують навіть схеми розкрадання допомоги Міжнародного валютного фонду. Це правда?

— Гроші Міжнародного валютного фонду надаються для поповнення державного бюджету України й валютних запасів Національного банку. Тому, якщо кошти приходять до бюджету, то діють ті самі схеми, про які я вже згадував.

Окрема тема — кошти, які використовує Національний банк, бо це десятки мільярдів доларів. І протягом історії України Нацбанк відігравав провідну роль у пограбуванні власного народу.

Юрай Бескид — експерт Інституту безпекових та оборонних студій Академії збройних сил Словацької Республіки. Спеціалізується на політичній, економічній та військовій проблематиці колишніх республік СРСР, передусім України, Росії та Молдови. Добре обізнаний з українськими реаліями, кілька років був на посаді аташе з питань оборони у посольстві Словаччини в Україні. Українською розмовляє вільно і навіть без акценту.

Пан Бескид люб’язно погодився відповісти на запитання кореспондента «Чорноморських новин».

Петро Верзун — людина відома на Волині, багатогранна особистість. Досить давно займається громадською роботою. У 1999-у був одним з натхненників створення «Асоціації захисту прав молоді Волині». За його плечима — великий досвід реалізованих проектів, десятки цікавих місцевих ініціатив. Працював й у владі — начальником департаменту праці та соціальної політики Луцької міської ради. Наразі очолює громадську організацію «Фонд місцевого розвитку» і є одним з експертів Офісу реформ, тож про виклики та проблеми децентралізації влади він знає не теоретично, а на практиці.

— Волинська область межує з Польщею, здавалося б, тамтешній досвід мав би допомогти волинянам, прискорити процес створення об’єднаних громад. Чому ж усе йде так повільно?

— Насправді, Волинь межує з дуже різними територіями: на заході — з Люблінським воєводством Польщі, на півночі — з Брестською областю Білорусі, на сході — з Рівненською, на півдні — Львівською областями. Історично та етнографічно так склалося, що Волинь дуже різноманітна, перебуває під різними впливами. Райони, розташовані ближче до Білорусі, як і раніше, перебувають під впливом старої ідеології. Хо-дить такий анекдот, подібний на правду, що на-передодні виборів на запитання київських експертів, кого вони обиратимуть президентом, волинські селяни відповідали, що голосуватимуть за Лукашенку. А що їм залишається робити, коли там і телебачення українське «не ловить» — лише білоруське? З Любешівського району походить Адам Мартинюк, тож там досі сильний вплив комуністів. На півдні області, ближче до Львова, поширені патріотичні, проукраїнські настрої. Райони, ближчі до Польщі, — за євро-інтеграцію.

Земельний мораторій можна скасовувати поетапно. Такий механізм на розгляд громадськості невдовзі запропонують фахівці проекту USAID «АгроІнвест». Вони розробили законопроект «Про обіг земель сільськогосподарського призначення», вважаючи цю роботу вкрай актуальною. Бо 1 січня 2016 року може бути скасований мораторій на купівлю-продаж земель сільськогосподарського призначення в Україні.

Про особливості нового законопроекту та перспективи його ухвалення розмовляємо з головним юридичним радником проекту Павлом КУЛИНИЧЕМ.

Восени Україна планує розпочати широкомасштабну адміністративно-територіальну реформу. Внаслідок її проведення зі звичних для нас назв адміністративно-територіальних одиниць — областей, районів, міст, селищ та сіл — у вжитку залишаться лише райони. Втім, справа не обмежиться лише запровадженням нових назв територіальних одиниць. Докорінно має змінитися не лише адміністративно-територіальний устрій держави, а й чинна система управління справами суспільства. Вона, зокрема, передбачає максимальну децентралізацію влади, формування територіальних громад на принципово нових засадах, передачу додаткових повноважень місцевим органам влади.

За задумом авторів адміністративно-територіальної реформи, усе це має суттєво поліпшити якість адміністративних послуг, підвищити ефективність та оперативність роботи управ-лінського апарату, забезпечити повноту функціонування окремих територій і країни в цілому, поліпшити якість життя українського населення, прискорити реалізацію економічних та по-літичних реформ.

Громадська ліга «Україна—НАТО» є всеукраїнською спілкою громадських організацій, що поділяють євроатлантичні цінності та підтримують курс на набуття нашою державою повноцінного членства в Північноатлантичному альянсі.

Сергій Федорович Джердж, голова громадської ліги «Україна—НАТО», розповів «Чорноморським новинам» про діяльність організації та поділився своїм баченням сьогоднішніх відносин між нашою державою та цією безпековою інституцією.

Дехто з українців нарікає, що позиція Словаччини на російську анексію Криму та військову агресію на Донбасі є не такою принциповою, як у Литви, Польщі чи Румунії. Однак не завадить нагадати критикам той факт, що значна частина реверсного газу заходить в Україну саме з території Словаччини.

Гостем форуму «Архітектура сучасної безпеки країн басейну Чорного моря та роль НАТО в її збереженні», який нещодавно пройшов в Одесі, був керівник Інституту безпеки й оборони Військової академії Збройних сил Словацької Республіки Іво САМСОН. Ось його погляд.

— Я працюю в Академії Збройних сил Словаччини. Рік тому був радником міністра оборони Словацької Республіки. Зараз я аналітик, тобто тільки думаю, але вже не раджу. Розповім про позицію Словацької Республіки стосовно кризи в Україні. Словаччина і Чорне море. Кожен може запитати: який інтерес Словаччина як сухопутна країна має у Чорному морі? Тут питання не надто складне, навіть просте. У басейні Чорномор’я є три союзники Словаччини: Румунія та Болгарія — члени НАТО і Євросоюзу та Туреччина — член НАТО. Тобто у нас тут є спільні інтереси, які нас об’єднують і згуртовують. Словаччина — також член НАТО та ЄС, відтак у нас є політичні та економічні інтереси.

Засідання 16-ї Міжурядової українсько-литовської комісії з питань торговельно-економічного та науково-технічного співробітництва відбулося 2 червня в Одесі. Делегацію Литовської Республіки очолював міністр господарства Евалдас Густас (на знімку). Він люб’язно погодився відповісти на запитання «Чорноморських новин».

Пьотр Погожельський — власний кореспондент Польського радіо в Україні. У Польщі вийшло кілька його книжок про нашу країну. Вільно розмовляє українською. До Одеси приїхав у день роковин подій 2 травня.

— Пане Пьотре, ви вже багато працюєте в Україні, я так порахував, років з вісім. Є така народна мудрість, що збоку видно краще. І ви як поляк, який уже досить інтегрований в Україну, багато про нас знаєте. Ваше бачення, як змінилася наша країна за ці роки?

— Я в Україні вже дев’ять років.  Можна сказати, що вона багато разів змінювалася за цей період, і були такі часи, коли справді бувало краще. Коли я приїхав, пригадую 2006 рік, тоді вже у людей було більше грошей, в цьому сенсі ситуація була хорошою. Не було жодних проблем зі свободою слова. Потім це змінювалося. За часи Януковича ситуація відчутно погіршувалася і зі свободою слова, й економічно, з 2008 року. Потім настала революція і, в принципі, зараз відбуваються демократичні зміни і всі свободи громадянські є, але є проблеми економічні. Це видно, може, навіть не так в Одесі, як в інших містах, особливо там, на Сході України. Я місяць тому бував у Краматорську, Маріуполі. Там справді погано. А тут видно, що відроджується держава і відроджується економіка.

Чинна податкова політика сьогодні демонструє досить активний наступ на селянські інтереси. Запроваджено нові податки, які вже наступного року можуть спонукати жителів сільської місцевості до соціального невдоволення. Фахівці називають податкові нововведення «міною вповільненої дії». І пропонують: аби уникнути її вибуху, необхідно невідкладно ухвалити законопроект «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо оподаткування господарських (присадибних) будівель і споруд», який був зареєстрований 1 квітня цього року під №2513.

У чому суть конфліктної ситуації і які шляхи пропонуються до її розв’язання? Про це інтерв’ю з керівником напрямку «Розвиток ринкової інфраструктури» проекту USAID «АгроІнвест» Миколою ГРИЦЕНКОМ.

Комфортна держава з відповідальною владою у нас буде лише після децентралізації і реформи публічної адміністрації — у цьому впевнений один із ідеологів цих перетворень, голова правління Центру політико-правових реформ та експерт «Реанімаційного пакету реформ» Ігор КОЛІУШКО.

Пропонуємо разом з паном Коліушком зазирнути у майбутнє і дізнатися, яка управлінська структура має з’явитися на місці того неповороткого, кволого, корумпованого чиновницького апарату, який існує зараз. Що зміниться у житті кожного з нас після децентралізації й оновлення системи публічної адміністрації?

У понеділок, 15 грудня, президент Петро Порошенко призначив Олександра Турчинова секретарем Ради національної безпеки й оборони України.

Новий очільник РНБО в інтерв’ю агентству «ЛІГАБізнесІнформ» (http://news.liga.net) по-ділився міркуваннями щодо мінських угод, мобілізації, зарплат військових, повноважень Радбезу та майбутнього путінської Росії.

Нещодавно Україна розпочала процес імплементації Угоди про асоціацію з Європейським Союзом. Безпосередньо він торкнувся й АПК. У вересні — на початку жовтня в нашій країні побувала місія фахівців офісу з питань продовольства і ветеринарії (Food and Veterinary Office) гендиректорату Європейської комісії САНКО. Вона проінспектувала деякі вітчизняні молочні підприємства.

Про особливості імплементації, її перспективність для українського сільського господарства говоримо зі спеціалістом з питань аграрної політики проекту USAID «АгроІнвест» Наталією СЕПЕРОВИЧ.

Популізм — то пуста мова, — застерігає блаженніший. — У Святому Письмі написано: будуть покарані за кожне пусте слово.

Як не піддатися на політичний популізм, а з-поміж безлічі кандидатів обрати достойного, на порозі яких змін опинилася Україна та які реформи потрібно впровадити, аби не втратити шанс отримати нову країну з політиками якісно нового рівня, — про все це напередодні парламент-ських виборів ми розмовляли з видатним церковним мислителем нашого часу — блаженнішим Любомиром ГУЗАРОМ.

Кореспондент «Чорноморських новин» зустрівся з кандидатом у народні депутати України у виборчому окрузі № 139 (центр — м. Роздільна) Всеволодом Петровичем СОКАЛЮКОМ.

— Життєва позиція кожної людини, її світоглядні і суспільні пріоритети формуються з дитячих літ, беруть свій початок у родинному вихованні, образно кажучи, з молоком матері всотується мудрість дідів-прадідів, а далі передається дітям-онукам. Тож для ближчого знайомства, розкажіть, Всеволоде Петровичу, про батьків, про своє дитинство, про вашу сім’ю.

— Народився я 15 квітня 1968 року в селі Піщана Балтського району Одеської області, звідкіля моя мама — Світлана Остапівна, дівоче прізвище Лещенко. У 1967-у мама закінчила Одеський сільгоспінститут й отримала скерування на роботу у Львівську область, у місто Радехів, де й познайомилася з батьком — Петром Дмитровичем Сокалюком. Народжувати мене приїхала до своїх батьків у Піщану, а згодом разом з батьком переїхали до Роздільної, де тоді працював на керівних посадах її старший брат — Олександр Остапович, учасник війни, орденоносець. До речі, і батько, і мати виросли в багатодітних сім’ях: у мами було шестеро братів, двоє з яких померли ще в дитинстві під час Голодомору, а у батька було три сестри. Напевно, тому і в мене четверо дітей.

Законослухняні платники податків, а тим більше підприємці Одещини сповнені позитивних очікувань, пов’язаних з реалізацією податкової реформи в Україні. Надії тут великі як у бізнесу, так і в населення. Бізнес очікує зниження податкового навантаження, полегшення процедур роботи з контролюючими структурами, чіткості та прозорості правил. Наймані працівники, чимало з яких й досі отримують заробітну плату в конвертах, плекають надію на створення сприятливих умов для того, щоб їхня праця оплачувалася абсолютно легально, що дозволить їм сповна користуватися всіма соціальними гарантіями держави. І напередодні Дня підприємця, який відзначається в Україні 7 вересня, ці надії та очікування стають особливо актуальними, адже сенсом цього свята є підкреслення важливості та особливості підприємницької діяльності у розвитку економіки держави та подальшого утвердження демократичних свобод.

Кількість людей в нашій області, які повноправно можуть відзначати День підприємця України, — чимала. От напередодні цієї дати ми й вирішили звернутися з низкою актуальних питань до посадової особи, від якої дуже великою мірою залежить, чи буде у цих людей їхнє свято «зі сльозами на очах», а чи сльози висихатимуть від задоволених посмішок. Отже, на наші питання відповідає керівник головного управління Міндоходів в Одеській області Ігор СИНГАЄВСЬКИЙ.

Першого осіннього дня Одесу відвідала Ірина Бекешкіна — відомий український соціолог, фахівець у галузі політичної та електоральної соціології, директор фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва. Вона зустрілася з представниками громадянського суспільства і люб’язно погодилася відповісти на запитання «Чорноморки».

— Сьогодні так виглядає, що українське суспільство більше хоче до Європейського Союзу, ніж наші президент та парламент, Верховна Рада й досі не ратифікувала Угоду про асоціацію з ЄС. Наші партнери — Грузія та Молдова — одразу ратифікували, а ми ні. На що нам сподіватися?

— Я думаю, що і президент, і парламент зроблять усе це не пізніше, ніж у середині вересня. Однак там є чимало моментів, які треба узгодити, і це не їхня ініціатива, а ініціатива Європейського Союзу. А що стосується громадської думки, то, справді, сьогодні найвища за весь час підтримка нашого членства у Європейському Союзі, і насамперед через те, що різко скоротилася, я б навіть сказала обвалилася, підтримка Митного союзу. Скажімо, якщо візьмемо 2010 рік, то в альтернативній постановці питання «або Європейський Союз, або Митний союз» підтримка Митного союзу була вищою, вона зрівнялася у 2011-у, а нині, після цих всіх подій, видно, що Митний союз обвалився із 55% підтримки до 20%. І зараз деякі громадяни підтримують Митний, але абсолютна більшість — за ЄС, причому переорієнтація відбулася насамперед за рахунок тих регіонів, які раніше більше підтримували МС, зокрема й Одеської області. Зараз дещо більше підтримується європейська інтеграція, в тому числі й у вашому регіоні.

Національний банк України утримував тривалий час курс гривні, щоб створити видимість стабільності. Таку думку в інтерв’ю «Радіо Свобода» висловив президент Асоціації українських банків Олександр Сугоняко. За його словами, економічні підстави для падіння гривні наразі є, а її девальвація означає і зростання цін на імпортні товари.

— У п’ятницю (7 лютого — прим. «ЧН») НБУ офіційно девальвував гривню. Пане Сугоняко, курс 7,99 гривні за долар тримався тривалий час. І лише у п’ятницю Нацбанк вирішив змінити його. Ми побачили деяку стабілізацію, певне посилення курсу гривні в обмінниках порівняно із четвергом. З чим це пов’язано?

— Це пов’язано з тими кроками, які зробив НБУ. Є тенденції довго-тривалі на валютному ринку, які визначаються економічною політикою держави, станом платіжного балансу, станом економіки, можливістю обслуговувати свої борги. Все це впливає на курс. Власне, пропозиція валюти і попит на валюту на нашому ринку — це довгострокові тренди.

Цими днями в інтернеті був опублікований матеріал нібито авторства першого президента України Леоніда Кравчука, широко процитований у ЗМІ та соціальних мережах. Президент нібито похвалив співробітників «Беркуту» і засудив Майдан: «Подивіться, що сьогодні відбувається на Майдані. Це порушення всіх законів. Я вдячний хлопцям, «Беркуту».

Кореспондент «ЛІГАБізнесІнформу» вирішив уточнити оцінку ситуації з політиком. Перед розмовою у прес-службі президента сказали: «Ми в шоці. Тепер будемо уважніше фільтрувати, кому даємо інтерв’ю». В інтерв’ю агентству (www.liga.net) відчувається традиційна дипломатичність політика.

Повернення до Конституції зразка 2004 року — рятівне коло для України, яка опинилася в небезпечній кризовій безодні, — переконаний екс-голова Верховної Ради Олександр Мороз. Колишній голова ВР, який раніше невпинно заявляв, що майбутнє держави — це винятково парламентсько-президентська форма правління, і сьогодні, спостерігаючи за політичним процесом збоку, продовжує на цьому наполягати.

Facenews (http://www.facenews.ua) розмовляє з Олександром Морозом про «больові» точки, які сьогодні, на жаль, тривожними червоними маячками мерехтять на карті нашої з вами країни...

Особисті селянські господарства мають вагомий потенціал для розвитку вітчизняного сільського господарства. І за правильної державної політики у цій царині вже найближчим часом можна домогтися не лише модернізації аграрної галузі, а й поповнити державну скарбницю. Таку думку обстоює керівник напрямку «Розвиток ринкової інфраструктури» проекту USAID «АгроІнвест» Микола ГРИЦЕНКО (на знімку). Хіба що додає: задля цього згадана категорія дрібних сільських бізнесменів повинна змінити свій статус. Так зав’язалася наша з ним розмова.

— Чому особисті селянські господарства називають «українським феноменом»?

— Тому що сьогодні в Європі важко знайти категорію виробників сільськогосподарської продукції, які не мають юридичного статусу, не є юридичними особами і дія яких навіть чітко не регламентована на законодавчому рівні.

Андерс Ослунд — шведський економіст, який захистив докторську в Оксфорді, уже двадцять років проживає в Вашингтоні. З 1994-го він працював дослідником в Фонді Карнегі. А в 2006-у Ослунд переїхав на іний бік Массачусетс Авеню — пішов з посади російських та євразійських програм Карнегі на посаду старшого наукового співробітника в Інституті Петерсона.

Андерс Ослунд — головний спеціаліст з української економіки в Америці. Підтвердження цьому — отримане ним запрошення дати оцінку на слуханнях у сенаті, що відбулися два тижні тому.

Крім усього іншого, в Ослунда є впливовий товариш — шведський міністр закордонних справ Карл Більдт, який ще у 1990 році захищав економіста від нападок місцевих політиків — після того, як Ослунд розкритикував уряд со­ціал-демократів за надмірні державні витрати і підтримку авторитарних режимів.

Цими днями на Одещині з робочою поїздкою побував голова Народного руху України Василь КУЙБІДА. Наш кореспондент зустрівся з ним і попросив відповісти на кілька запитань.

— Василю Степановичу, ми стоїмо напередодні саміту Східного партнерства у Вільнюсі, на якому очікується доленосне для України підписання Угоди про асоціацію з Європейським Союзом. Однак, спостерігаючи за політичною грою навколо цієї інтеграції, у наших співвітчизників наростає сумнів в істинних намірах чинної влади на чолі з президентом Віктором Януковичем зробити цей крок. А якої ви думки з цього приводу?

— Я вважаю, що підписання Угоди про асоціацію і глибинні перетворення в Україні суперечать інтересам цієї влади. І тому для мене було певною приємною несподіванкою почути твердження Президента України про те, що укладання угоди відбудеться, що євроінтеграційний процес потрібний для України, що держава буде послідовно рухатися цим шляхом...