Матеріали з рубрикою «Інтерв’ю»

Закінчення. Початок у номері за 29 жовтня.

— Чи згодні ви з висновком, що українці за 30 років так і не сприйняли загальних правил гри? Чому для західної патріотичної України сплата податків не є синонімом патріотизму? Чому ми не вміємо знаходити нічого спільного й робити щось разом? Хіба що через надрив майданів.

— У Західній Україні традиціо-налізму, до речі, більше, ніж у Східній. Чого ж вона податки платитиме? Податків ніхто не хоче платити. Розумієте, будь-яку владу досі українці сприймають як чужу. Ось у чому проблема. Не звикли ми, що може бути якась рідна влада. Або вона імперська, або постімперська, або взагалі хоче все в нас забрати.

Традиційно так склалося, що більшість засобів масової інформації згадує про донорство напередодні свята, встановленого на пошанування тих, хто займається цією доброчинною справою. Хоча, погодьтеся, такий підхід до висвітлення цієї безумовно не другорядної теми не зовсім правильний, не справедливий. Бо ж кожному відомо, що кров для хворих потрібна постійно. Відтак й увага до цієї важливої ділянки медичної роботи повинна бути не епізодичною, а постійною.

Докладніше про донорство розмовляємо із заступником головного лікаря «Лиманської центральної районної лікарні» Віктором СТАРИКОВИЧЕМ:

«Взяття Христа під варту» для Одеси — те саме, що «Джоконда» для Парижа

Із вересневими днями пов’язано кілька пам’ятних подій, які так чи інакше стосуються славнозвісної картини Караваджо «Взяття Христа під варту» (1602?), викраденої з Одеського музею західного і східного мистецтва дванадцять років тому. За рік, також у вересні, світова громадськість відзначатиме 450-ліття від дня народження її автора — одного з найяскравіших італійських живописців епохи Бароко, «несподіваного й екстравагантного» Мікеланджело Мерізіда Караваджо (1571—1610). Наближення цієї дати відчувається і в Україні — знову актуалізувалася тема реставрації й повернення в Одесу знакового твору великого майстра, про що йшлося під час цьогорічної вересневої зустрічі Президента України з директором музею в нашому місті.

Минуло майже п’ять років з моменту публікації на сторінках «Дня» та «Чорноморських новин» інтерв’ю зі співробітниками одеського музею на цю тему, яке мало помітний резонанс.

У 2015-у Одеський музей західного і східного мистецтва очолив Ігор Пороник (на знімку), для якого питання повернення картини стало справою і професійного обов’язку, й честі. Ігор Борисович люб’язно погодився розповісти про ситуацію із шедевром Караваджо на даний момент.

Що таке «мінський формат», кожен розумів по-своєму. Росія — як шанс внести зміни до української Конституції, щоб закріпити в ній статус контрольованих нею ж територій. Україна — як шанс припинити активну фазу війни (снайперське її продовження — це все ж менша кількість жертв) й отримати паузу для формування антипутінської коаліції.

Де ми в результаті опинилися, як діяти в гібридній війні, коли ми живемо в реальності пошуку союзників і в нав’язаних обставинами та агресором форматах взаємодії. Про це — в інтерв’ю «Укрінформу» (www.ukrinform.ua) зі співдиректором програм зовнішньої політики і міжнародної безпеки Центру ім. О.Разумкова Михайлом Пашковим.

В Україні почали спостерігатися різкі перепади температури повітря — на 10-11 градусів у межах одного-двох днів. Цей процес розтягнеться не лише на літо, а й практично на весь 2020 рік.

Зміни стали настільки стрімкими, що весна часом нагадує літо, а літо — осінь і весну. Яким буде кінець липня й що чекає на українців у серпні — в інтерв’ю «Обозревателю» (https://www.obozrevatel.com/) розповіла докторка фізико-математичних наук у сфері метеорології Національної академії наук України, професорка Вазіра МАРТАЗІНОВА.

Продовження. Початок у номері за 25 червня.

— Стаття Путіна, присвячена подіям Другої світової війни, вже викликала бурхливу реакцію у багатьох країнах. Чи саме на це був розрахунок? Навіщо вона була потрібна росі-йському президенту? Які нові ідеї він там висловив?

— Це одна з ланок ланцюжка росі-йської маніпуляції: парад перемоги із запрошенням світових лідерів, повторення класичних кліше радянської пропаганди, які видаються за нібито нові ідеї президента Росії, а потім формування наративу, ніби Росія, а не всі народи антигітлерівської коаліції, визволяла Європу від нацизму. Росія хоче виокремити свою роль як у війні, так і у післявоєнному облаштуванні, у підтримці стабільності й безпеки у Європі. Мовляв, без нас порядку не буде! А насправді Росія сьогодні — агресор і джерело нагнітання міжнародної небезпеки, вона прагне й далі ділити світ на сфери впливу.

Про інтерв’ю з нагоди 100 днів на посаді з міністром закордонних справ Дмитром Кулебою ми домовилися заздалегідь, тож, природно, готуватися до нього я почала завчасно. Проте у ході щоденної «гонки за лідером» виявилося, що запитання до міністра застарівають мало не в час їхньої появи, бо ситуація змінюється з кліповою швидкістю. І це при тому, що мені відкрита лише видима частина «айсберга».

Власне, з цього ми й почали нашу розмову, яка, використовуючи дипломатичні кліше, торкнулася «широкого кола актуальних питань». Серед них були останні і майбутні кадрові призначення в МЗС, больові точки ситуації на Донбасі і в Криму, відносини з Грузією та перспективи досягти порозуміння з Іраном у справі про збиття українського літака, і чи рятуватиме МЗС українців, якщо вони застрягнуть за кордоном у літній відпустці.

Учені-кліматологи, наукові співробітники Українського гідрометеорологічного інституту Світлана Краковська та Віра Балабух розповіли онлайн-виданню TEXTY.ORG.UA про зміни клімату, що зачеплять Україну, і наскільки реальною є загроза кліматичного апокаліпсиса.

— Які погодні аномалії спостерігалися цього року?

Світлана Краковська: У нас дуже нагрілася північна Атлантика, фактично, це тепло ми відчуваємо й зараз. Утім, різні аномальні процеси з океанами відбуваються по всій планеті. Так, нині ми можемо спостерігати процес, коли західна частина Індійського океану набагато тепліша, ніж східна. Відповідно, у східній частині набагато менше випаровування, а звідси — зменшення обсягів опадів, у тому числі й в Австралії. В той час, як сама поверхня Австралійського материка надзвичайно розпечена. От це поєднання — зменшення опадів та підвищення температури на материку — і призвело до руйнівних пожеж в Австралії. До речі, підвищення температури західної частини Індійського океану теж мало вплив на Україну. Це лише на перший погляд може здатися, що ми віддалені від океанів. Насправді, коли ми говоримо про кліматичні системи, про циклони чи антициклони, то йдеться про тисячі й тисячі кілометрів.

Розмова з істориком, мандрівником і… невиправним романтиком

Один з найвідоміших мандрівників України Олександр Волощук (на знімку) мешкає в Чернігові. Щоправда, вдома його застати практично неможливо. Але якщо домовитися наперед, то шанс поспілкуватися із «сучасним Пржевальським» є. Ось і тепер Олександр — як і обіцяв — заїхав до мене, повертаючись зі своєї цікавої мандрівки по Сербії та Румунії. Дав йому на дорогу кілька примірників «Чорноморки», щоб знайомство з Одещиною, якою він колись подорожував, було повнішим. Поки доїде до Чернігова — перечитає. А потім ставлю запитання, які підготував заздалегідь.

— Олександре, якими критеріями ти керуєшся, вибираючи маршрут подорожі? Хочеться поба-чити весь світ?

— Хотілося б, звісно. Але загалом керуюся тим, наскільки цікавим є та чи інша країна, місцевість... Адже я історик за фахом. Якщо знаю щось цікаве про те чи інше місто, то хочеться дослідити тему якомога глибше. А взагалі, починав я із Сибіру та російської Півночі. Мене цікавила тема масових репресій. Тому у 2006—2008 роках я подорожував по республіці Комі, Якутії, побував на Колимі. Пройшов пішки «мертву» (тобто не діючу нині) залізницю Салехард — Надим.

Коли Хрущов розкритикував культ особи Сталіна, то й доцільність цієї залізниці поставили під сумнів. І з часом закрили її. А ще я завжди цікавився українськими громадами у кожній країні. Завжди зупинявся у земляків.

— Я звернув увагу, що деякі твої поїздки повторюються. Замість того, щоб подивитися вже іншу країну, ти знову їдеш проторованим маршрутом...

— Бо не встигаєш за один раз подивитися країну. Скажімо, в Сербії я був ще в 2015 році, але тоді мало що побачив. Це була своєрідна розвідка, а вже тепер побачив більше. Зокрема, відвідав багато діючих православних монастирів. На мою думку, повторні поїздки ефективніші й пізнавальніші.

Олена Зеркаль, без сумнівів, є одним з найвідомі-ших облич сучасної української дипломатії. При цьому назвати її «кар’єрним дипломатом» — не зовсім правильно. Хоча вона була тією людиною, яка, тривалий час працюючи у Мін’юсті, готувала й зробила можливим підписання Угоди про асоціацію з Євросоюзом, у МЗС вона прослужила лише 5 років і 3 місяці. Причому на одній і тій же посаді — заступника міністра з питань європейської інтеграції.

Але ж якими були ці п’ять років! Успішні позови України проти Росії в міжнародних судах, на яких дипломований юрист Олена Зеркаль виступала агентом нашої держави (не плутати з агентом 007, як пожартував колишній шеф Олени Володимирівни Павло Клімкін), стали першими подібними прецедентами та забезпечили собі місце в історії й підручниках. Попри перші переможні кроки, правове протистояння України з північним сусідом на міжнародних майданчиках тільки починається. І саме в цей момент Зеркаль оголошує про те, що залишає посаду. Рішення, яке дуже засмутило українців і викликало відверту й неприховану радість росіян.

Олена Зеркаль уже написала заяву про складання повноважень заступника міністра. Але не збирається відмовлятися від служіння інтересам свої країни.

Нову редакцію українського правопису було затверджено наприкінці минулого навчального року, тож на початку нового «Укрінформ» вирішив розпитати про основні мовні нововведення в Олександра Авраменка — відомого дослід-ника і популяризатора української мови, за підручниками якого навчаються майже всі українські школярі з 5-го по 12-й класи.

Мовознавець запевнив, що ідеально грамотно писати — це так само, як ідеально знати математику, тому людині не обов’язково пам’ятати всі винятки з правил. Але знати й берегти мову — це наш святий обов’язок, бо це — код, який ідентифікує нас як самобутній народ.

Головне нововведення — захист мовних прав українців

— Пане Олександре, почнімо з актуального: 16 липня набув чинності закон про державну мову. Минуло майже два місяці, чи вже можна говорити про результати від його впровадження? На яке головне нововведення варто звернути увагу кожному українцеві?

Іванна Климпуш-Цинцадзе, віце-прем’єр-міністр із питань європейської та євроатлантичної інтеграції України в попередньому уряді, а сьогодні — депутатка ВР від «Європейської солідарності», нещодавно зустрілася з одеситами на презентації ініціативи «Однодумці». Ініціатива «Однодумці» — це, передусім, відкрита громадсько-освітня платформа для викладення думок та пропозицій, спрямованих на оптимізацію і пришвидшення європейської та євроатлантичної інтеграції.

Наводимо фрагменти роздумів політика про нинішню Україну та її європейські перспективи.

— Пані Іванно, сьогодні ми в Україні живемо в період змін, а як нас останнім часом сприймають у Європі? Що було зроблене не так?

— Ми допустилися помилки в 2008 році, коли дозволили Російській Федерації дуже легко вийти з атаки на Грузію, і це наша з вами вина, що Путін зрозумів, що йому далі можна атакувати інші країни. І всі аргументи взагалі не працювали. Якось у мене була довга розмова з одним з євродепутатів. В один момент я кажу: «У вас нарікають, що ваші фермери втрачають через санкції проти Росії, але скажи, будь ласка, скільки твій фермер готовий заплатити за життя мого солдата?». І він був шокований, адже це, що я сказала, було ударом нижче пояса. Він каже: «Так на можна говорити!». Я відповідаю: «А як же з тобою говорити? У нас люди гинуть, а ти мені розказуєш, що хтось отримує на 5 євро менше за кожен кілограм проданого продукту?! Ми з тобою говоримо різними мовами».

Оцінці державних процесів часто заважають емоції, політичні вподобання і власні переконання. Водночас, історичні, економічні та політичні закономірності потребують наукового аналізу і вироблення обґрунтованих прогнозів.

Саме за оцінкою змін, що відбулися в Україні, та за визначенням найболючіших проблем й окресленням перспективних дій «Укрінформ» (www.ukrinform.ua) звернувся до директора Інституту державної служби та місцевого самоврядування Національної академії державного управління при Президентові України, доктора політичних наук, завідувача кафедри політичної аналітики та прогнозування НАДУ, професора кількох вишів Сергія Телешуна.

Про результати виборів й очікування суспільства

— Україна пройшла піврічний виборчий марафон. І результати виборів — і президентських, і парламентських — продемонстрували наявну прірву між політичними елітами й суспільством та засвідчили велике прагнення суспільства до змін. На вашу думку, що найбільше не влаштовує наших громадян? До чого вони прагнуть? Що вдалося минулій владі, а що не вдалося?

Градус передвиборних пристрастей з наближенням 31 березня прогнозовано зростає, однак «політична температура» всередині країни підігрівається ще й штучно. В результаті частина наших співгромадян чекає майбутніх виборів мало не як кінця світу.

Таке сприйняття природних політичних процесів у нашій країні соціальний психолог Олег Покальчук називає «хайпозалежністю», яка полегшує політикам маніпулювання виборцями. Але достатньо просто спокійно поглянути на ситуацію збоку, й наведені «політичні чари» спадуть.

Агресія Росії в Україні з початком так званої Керченської кризи набула нового значення: Москва вже відкрито, під власним прапором, атакувала Україну.

Чому Росія на це наважилася і що вона хоче досягнути цими діями, які наративи використовує Кремль у своїй пропаганді і як світ повинен на це реагувати?

Своїми міркуваннями про це, а також про зміни в Україні та деякі історичні паралелі в інтерв’ю «Укрінформу» (www.ukrinform.ua) поділився депутат Європарламенту від Польщі Міхал БОНІ.

— Пане депутате, як ви оцінюєте події у Керченській протоці?

— Оцінюю це як чергову російську провокацію, яка полягає в тому, що до вже існуючих кон-фліктів — анексії Криму, терористичної агресії на сході України — додається ще один. І він повинен викликати напруженість, плутанину в світовій громадській думці. Усе це робиться Росією, аби спробувати показати безпорадність України, оскільки не зрозуміло до кінця, чим на це можна відповісти у даній ситуації. Відтак українці збентежені, що їх атакують у нейтральних водах, а вони не можуть якось адекватно зреагувати на це.

Ми живемо у час величезних змін у світі та в Україні. Від тектонічних зсувів, які відбуваються на політичній карті, іноді розгублюємося і не знаємо, де взяти відповіді на сот-ні питань. І хочеться знайти когось, хто би міг на них відповісти і має право на пораду.

З Мирославом Мариновичем — науковцем, правозахисником, релігієзнавцем, членом-засновником Української Гельсінської групи, віце-ректором Українського католицького університету, директором Інституту релігії і суспільства того ж університету, учасником Ініціативної групи «Першого грудня» — вдалося зустрітися в «Укрінформі» пе-

ред презентацією документальної збірки «Слово про свободу і відповідальність». І саме про це була наша розмова: про відповідальність політиків і громадян, про рамки свободи в умовах війни, про найголовніші виклики і завдання для України зараз.

«Грузія, Україна, Естонія: європейський вибір та медіа». Міжнародна конференція під такою назвою відбулася нещодавно в Тбілісі. Проблеми сучасних ЗМІ обговорювали медіаексперти та журналісти трьох держав. Ішлося про європейський шлях як реальний політичний вибір наших сус-пільств і про медіа як інструмент розвитку.

Наш співрозмовник — Звіад Корідзе, людина в Грузії вельми популярна і шанована, професор, медіаексперт, колишній голова ради Хартії журналістської етики, голова Державної комісії з помилування в’язнів.

Пан Корідзе розповідає про європейський вибір Грузії і в історичному аспекті, і як сучасне соціальне замовлення.

— Пане Звіаде, чим для вас сьогодні є Європа?

— Наші країни, Україна та Грузія, бачать своє майбутнє у Європейському Союзі. Як збагнути, що таке європейські цін-ності та як працюють європейські інституції? Ми вже тут говорили про те, що на нас справило найбільше враження під час відвідин Естонії. Це не тільки достойний рівень життя людей чи найсучасніша інфра-структура. Несподіванкою для нас був той високий рівень довіри, той авторитет, який мають у країні податкова служба та поліція, а ще приємно дивували різні буденні речі, як-от переробка сміття. Це результат, підсумок процесу, це і є Європейський Союз.

Семен Глузман — психіатр, колишній політв’язень, дисидент, громадський діяч, виконавчий секретар Асоціації психіатрів України, один з організаторів акції з ушанування пам’яті Андрія Сахарова, яка нещодавно відбулася в Одесі (про неї «ЧН» розповідали у номерах за 14 та 16 грудня), люб’язно погодився відповісти на запитання кореспондента «Чорноморських новин». Зізнаюся, приємно було почути, що Семен Фішельович знає про нашу газету.

— Пане Семене, було несподівано почути від вас статистику про опитування студентів, навіть відмінників, котрі не могли назвати прізвища чотирьох україн-ських дисидентів, колишніх по-літв’язнів. Жоден студент не зміг назвати чотирьох. Максимум згадували трьох. Найчастіше — Василя Стуса, іноді — Левка Лук’яненка...

— Це натурально, розумієте, діти не винні, коли фальшується історія. Ось хто наш перший президент?

Закінчення. Початок в номері за 23 січня.

— Павло Лазаренко, коли йому було пред’явлено обвинувачення в США, розповідав слідству, що існують навіть схеми розкрадання допомоги Міжнародного валютного фонду. Це правда?

— Гроші Міжнародного валютного фонду надаються для поповнення державного бюджету України й валютних запасів Національного банку. Тому, якщо кошти приходять до бюджету, то діють ті самі схеми, про які я вже згадував.

Окрема тема — кошти, які використовує Національний банк, бо це десятки мільярдів доларів. І протягом історії України Нацбанк відігравав провідну роль у пограбуванні власного народу.

Юрай Бескид — експерт Інституту безпекових та оборонних студій Академії збройних сил Словацької Республіки. Спеціалізується на політичній, економічній та військовій проблематиці колишніх республік СРСР, передусім України, Росії та Молдови. Добре обізнаний з українськими реаліями, кілька років був на посаді аташе з питань оборони у посольстві Словаччини в Україні. Українською розмовляє вільно і навіть без акценту.

Пан Бескид люб’язно погодився відповісти на запитання кореспондента «Чорноморських новин».

Петро Верзун — людина відома на Волині, багатогранна особистість. Досить давно займається громадською роботою. У 1999-у був одним з натхненників створення «Асоціації захисту прав молоді Волині». За його плечима — великий досвід реалізованих проектів, десятки цікавих місцевих ініціатив. Працював й у владі — начальником департаменту праці та соціальної політики Луцької міської ради. Наразі очолює громадську організацію «Фонд місцевого розвитку» і є одним з експертів Офісу реформ, тож про виклики та проблеми децентралізації влади він знає не теоретично, а на практиці.

— Волинська область межує з Польщею, здавалося б, тамтешній досвід мав би допомогти волинянам, прискорити процес створення об’єднаних громад. Чому ж усе йде так повільно?

— Насправді, Волинь межує з дуже різними територіями: на заході — з Люблінським воєводством Польщі, на півночі — з Брестською областю Білорусі, на сході — з Рівненською, на півдні — Львівською областями. Історично та етнографічно так склалося, що Волинь дуже різноманітна, перебуває під різними впливами. Райони, розташовані ближче до Білорусі, як і раніше, перебувають під впливом старої ідеології. Хо-дить такий анекдот, подібний на правду, що на-передодні виборів на запитання київських експертів, кого вони обиратимуть президентом, волинські селяни відповідали, що голосуватимуть за Лукашенку. А що їм залишається робити, коли там і телебачення українське «не ловить» — лише білоруське? З Любешівського району походить Адам Мартинюк, тож там досі сильний вплив комуністів. На півдні області, ближче до Львова, поширені патріотичні, проукраїнські настрої. Райони, ближчі до Польщі, — за євро-інтеграцію.

Земельний мораторій можна скасовувати поетапно. Такий механізм на розгляд громадськості невдовзі запропонують фахівці проекту USAID «АгроІнвест». Вони розробили законопроект «Про обіг земель сільськогосподарського призначення», вважаючи цю роботу вкрай актуальною. Бо 1 січня 2016 року може бути скасований мораторій на купівлю-продаж земель сільськогосподарського призначення в Україні.

Про особливості нового законопроекту та перспективи його ухвалення розмовляємо з головним юридичним радником проекту Павлом КУЛИНИЧЕМ.

Восени Україна планує розпочати широкомасштабну адміністративно-територіальну реформу. Внаслідок її проведення зі звичних для нас назв адміністративно-територіальних одиниць — областей, районів, міст, селищ та сіл — у вжитку залишаться лише райони. Втім, справа не обмежиться лише запровадженням нових назв територіальних одиниць. Докорінно має змінитися не лише адміністративно-територіальний устрій держави, а й чинна система управління справами суспільства. Вона, зокрема, передбачає максимальну децентралізацію влади, формування територіальних громад на принципово нових засадах, передачу додаткових повноважень місцевим органам влади.

За задумом авторів адміністративно-територіальної реформи, усе це має суттєво поліпшити якість адміністративних послуг, підвищити ефективність та оперативність роботи управ-лінського апарату, забезпечити повноту функціонування окремих територій і країни в цілому, поліпшити якість життя українського населення, прискорити реалізацію економічних та по-літичних реформ.

Громадська ліга «Україна—НАТО» є всеукраїнською спілкою громадських організацій, що поділяють євроатлантичні цінності та підтримують курс на набуття нашою державою повноцінного членства в Північноатлантичному альянсі.

Сергій Федорович Джердж, голова громадської ліги «Україна—НАТО», розповів «Чорноморським новинам» про діяльність організації та поділився своїм баченням сьогоднішніх відносин між нашою державою та цією безпековою інституцією.

Дехто з українців нарікає, що позиція Словаччини на російську анексію Криму та військову агресію на Донбасі є не такою принциповою, як у Литви, Польщі чи Румунії. Однак не завадить нагадати критикам той факт, що значна частина реверсного газу заходить в Україну саме з території Словаччини.

Гостем форуму «Архітектура сучасної безпеки країн басейну Чорного моря та роль НАТО в її збереженні», який нещодавно пройшов в Одесі, був керівник Інституту безпеки й оборони Військової академії Збройних сил Словацької Республіки Іво САМСОН. Ось його погляд.

— Я працюю в Академії Збройних сил Словаччини. Рік тому був радником міністра оборони Словацької Республіки. Зараз я аналітик, тобто тільки думаю, але вже не раджу. Розповім про позицію Словацької Республіки стосовно кризи в Україні. Словаччина і Чорне море. Кожен може запитати: який інтерес Словаччина як сухопутна країна має у Чорному морі? Тут питання не надто складне, навіть просте. У басейні Чорномор’я є три союзники Словаччини: Румунія та Болгарія — члени НАТО і Євросоюзу та Туреччина — член НАТО. Тобто у нас тут є спільні інтереси, які нас об’єднують і згуртовують. Словаччина — також член НАТО та ЄС, відтак у нас є політичні та економічні інтереси.

Засідання 16-ї Міжурядової українсько-литовської комісії з питань торговельно-економічного та науково-технічного співробітництва відбулося 2 червня в Одесі. Делегацію Литовської Республіки очолював міністр господарства Евалдас Густас (на знімку). Він люб’язно погодився відповісти на запитання «Чорноморських новин».

Пьотр Погожельський — власний кореспондент Польського радіо в Україні. У Польщі вийшло кілька його книжок про нашу країну. Вільно розмовляє українською. До Одеси приїхав у день роковин подій 2 травня.

— Пане Пьотре, ви вже багато працюєте в Україні, я так порахував, років з вісім. Є така народна мудрість, що збоку видно краще. І ви як поляк, який уже досить інтегрований в Україну, багато про нас знаєте. Ваше бачення, як змінилася наша країна за ці роки?

— Я в Україні вже дев’ять років.  Можна сказати, що вона багато разів змінювалася за цей період, і були такі часи, коли справді бувало краще. Коли я приїхав, пригадую 2006 рік, тоді вже у людей було більше грошей, в цьому сенсі ситуація була хорошою. Не було жодних проблем зі свободою слова. Потім це змінювалося. За часи Януковича ситуація відчутно погіршувалася і зі свободою слова, й економічно, з 2008 року. Потім настала революція і, в принципі, зараз відбуваються демократичні зміни і всі свободи громадянські є, але є проблеми економічні. Це видно, може, навіть не так в Одесі, як в інших містах, особливо там, на Сході України. Я місяць тому бував у Краматорську, Маріуполі. Там справді погано. А тут видно, що відроджується держава і відроджується економіка.

Чинна податкова політика сьогодні демонструє досить активний наступ на селянські інтереси. Запроваджено нові податки, які вже наступного року можуть спонукати жителів сільської місцевості до соціального невдоволення. Фахівці називають податкові нововведення «міною вповільненої дії». І пропонують: аби уникнути її вибуху, необхідно невідкладно ухвалити законопроект «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо оподаткування господарських (присадибних) будівель і споруд», який був зареєстрований 1 квітня цього року під №2513.

У чому суть конфліктної ситуації і які шляхи пропонуються до її розв’язання? Про це інтерв’ю з керівником напрямку «Розвиток ринкової інфраструктури» проекту USAID «АгроІнвест» Миколою ГРИЦЕНКОМ.

Комфортна держава з відповідальною владою у нас буде лише після децентралізації і реформи публічної адміністрації — у цьому впевнений один із ідеологів цих перетворень, голова правління Центру політико-правових реформ та експерт «Реанімаційного пакету реформ» Ігор КОЛІУШКО.

Пропонуємо разом з паном Коліушком зазирнути у майбутнє і дізнатися, яка управлінська структура має з’явитися на місці того неповороткого, кволого, корумпованого чиновницького апарату, який існує зараз. Що зміниться у житті кожного з нас після децентралізації й оновлення системи публічної адміністрації?

У понеділок, 15 грудня, президент Петро Порошенко призначив Олександра Турчинова секретарем Ради національної безпеки й оборони України.

Новий очільник РНБО в інтерв’ю агентству «ЛІГАБізнесІнформ» (http://news.liga.net) по-ділився міркуваннями щодо мінських угод, мобілізації, зарплат військових, повноважень Радбезу та майбутнього путінської Росії.