Матеріали з рубрикою «Інтерв’ю»

Збройні сили України можуть звільнити території, захоплені росією після 23 лютого, вже до кінця цього року, а до літа 2023-го — Крим. Так вважає колишній командувач Сухопутних сил США у Європі генерал-лейтенант Бен Годжес.

В інтерв’ю «Радіо «Свобода» (https://www.radiosvoboda.org) він розповів, як саме, на його думку, українська армія зможе звільнити півострів та такі великі міста, як Маріуполь, а також про те, як зміниться хід війни із настанням холодів, чи здатна рф поновити запаси артилерії і чого намагається досягти кремль, коли кидає у бій непідготовлених мобілізованих солдатів.

Москва продовжує шукати інструменти, щоби вплинути на позицію Заходу в питанні війни. У такий спосіб у росії, вочевидь, сподіваються всадити Україну за стіл переговорів або ж, принаймні, припинити поставки озброєння з боку наших партнерів. Ні енергетичний шантаж Європи, ні ставка на лояльних політиків поки що не дають кремлю результатів.

Чи зміниться це після виборів у США та з приходом нового прем’єра у Великобританії, чому деякі країни все ще займають досить стриману позицію щодо агресора — в інтерв’ю «РБК-Україна» (https://www.rbc.ua) розповів колишній постпред в ООН, екс-посол у США та в росії Володимир Єльченко.

Леся Воронюк ще студенткою у Чернівецькому університеті започаткувала День вишиванки, який згодом став справді міжнародним — і третього четверга травня уже більше десятка років усі свідомі українці намагаються національними вдяганками показати приналежність до єдиної нації. Нещодавно ця ініціатива отримала визнання: стала лауреатом, а також отримала головну відзнаку — премію Європейської спадщини «Європа Ностра 2022 року», премію суспільного вибору (European Heritage Awards/Europa Nostra 2022 року, Public Choice Award). У межах Саміту європейської культурної спадщини-2022 за перемогу українського Дня вишиванки проголосували понад 11 тисяч жителів континенту.

«Укрінформ» (https://www.ukrinform.ua) у проєкті «Культура як зброя» поспілкувався з пані Лесею про важливість креативної прив’язки до національних надбань предків, сучасну їх промоцію та конкурентоспроможність у розмаїтті європейської та світової спадщини, попри багаторічне знецінення всього українського в російській імперії, радянському союзі та в період нинішньої воєнної «денацифікації» росією України. Бо вишиванки, мова, традиції — це духовна броня й обереги.

Інара Мурнієце — політик із великим досвідом, причому найвищого рівня, була спікеркою латвійського парламенту двох скликань. І це цінно, оскільки вона бачить сьогоденну ситуацію у розвитку та з вектором у майбутнє.

Наша розмова відбулася невдовзі після чергових парламентських виборів, гарячої пори коаліційних переговорів. Тому «Укрінформ» (https://www.ukrinform.ua) особливо вдячний пані спікерці за те, що вона знайшла час для важливої розмови.

Свою участь у розв’язаній росією війні — наданні ресурсної допомоги українським військовим — одеський історик-дослідник Олександр Бабіч одразу ж визначив сам. Організував на базі власної турагенції волонтерську групу, що розпочала тісно взаємодіяти з польськими організаціями, створеними для підтримки України. Ще одну місію невдовзі «спустили» з Києва — у Генштабі ЗСУ запропонували долучитися до участі в проєкті «На щиті». Так Бабіч увійшов до групи з пошуку, ексгумації загиблих воїнів, установлення імен і повернення їх до родин.

Про те, як вдається поєднувати гамірливу волонтерську діяльність зі скорботною гуманітарною місією «На щиті», спілкуємося з Олександром В’ячеславовичем в одному з приміщень турагенції «Тудой-сюдой», що нині виглядає типовим волонтерським складом, набитим пакунками з тактичною амуніцією, плащ-наметами, взуттям, оптикою, коробками з консервами. За дверима у сусідніх приміщеннях кипить робота — волонтери продовжують приймання-відправку ящиків за узгодженими адресами.

Із 24 лютого росія використовує проти України чи не всі типи ракет, що є в неї на озброєнні. Навряд чи дивно, що після шести місяців війни ми вже, як правило, розуміємо, звідки може «прилетіти»: або з Білорусі, або з Чорного моря, або з прикордонних областей рф на північному сході, або з району Каспійського моря. Агресор пускає в хід не лише сучасні ракети, а й ті зразки, які залишилися в його арсеналі ще з часів «холодної війни» минулого століття.

Безпеку нашого неба забезпечують Повітряні сили ЗСУ. Це радіотехнічні війська, які моніторять та виявляють ворожі об’єкти. Це зенітні ракетні війська, які збивають ці цілі із землі. І це наші пілоти та авіація, які воюють з противником у повітрі.

Американська публіцистка Енн Еплбаум, авторка таких книг, як «Гулаг», «Червоний голод: сталінська війна проти України», в інтерв’ю «Ві-Ві-Сі»  висловила переконання, що західна допомога Україні не послабшає, попри падіння інтересу західних ЗМІ до війни. Вона також пояснила, що «рашизм» краще за «фашизм» окреслює ідеологію і методи дій путінської росії в Україні.

— Наскільки велика загроза того, що «втома від війни» почне даватися взнаки — і на підтримці Заходу для України, і на єдності західних партнерів у підтримці України?

«Світова історія сьогодні поселилася у кожній українській домівці», — любить повторювати письменник, дипломат Юрій Щербак. І та історія, що поселилася у нас, крутіша за «Казино «Рояль». Принаймні книги Юрія Щербака точно дають ці відчуття. На вулицях Антоновича, на Бесарабській площі чи в урядових кварталах відбуваються події, які дадуть фору найкрутішому серіалу.

Вперше журналістка «Укрінформу» (https://www.ukrinform.ua) обговорювала з Юрієм Миколайо-вичем його політичні антиутопії рік тому, а «ЧН» передруковували цю розмову у номері за 9—11 вересня. Цього разу мова про його роман, який стосується відновлення в Україні ядерної зброї.

Балтський педагогічний фаховий коледж з початку повномасштабного вторгнення росії в Україну підтримує наших захисників, дав прихисток сім’ям переселенців, які,  рятуючись, змушені були покинути свої домівки. Водночас тут не припинявся навчальний процес. Тепер триває вступна кампанія.

Про те, як працює цей заклад під час війни, — в інтерв’ю із заступницею директора з навчально-виробничої практики Вірою ПЕЧАРСЬКОЮ.

Навіщо Росія перекидає війська на південь, чому окупанти не проведуть у Херсоні референдум 11 вересня і що потрібно для того, аби наступної весни Україна святкувала перемогу — в інтерв’ю «РБК-Україна» (https://www.rbc.ua) розповів генерал Дмитро Марченко.

Генерал-майор Дмитро Марченко до квітня керував обороною Миколаївщини. Тоді, у перші тижні повномасштабної війни, окупанти намагалися оточити обласний центр, однак їхня перша спроба зазнала нищівного краху. Росіян вдалося відтіснити до меж тимчасово окупованої Херсонщини, де наші Збройні сили готують плацдарм для наступальної операції. Відчуваючи вразливість своїх позицій, ворог упродовж останніх тижнів стягує свої війська на південь і, схоже, планує чергову атаку.

Захід демонструє справжню єдність і солідарність з Україною в умовах війни з росією, попри побоювання, що так не станеться. Україна може вступити до ЄС у перспективі років, а не десятиліть, натомість її членство в НАТО стає реальним після вступу до Альянсу Фінляндії та Швеції.

Війна росії проти України може бути тривалою, а засудження путіна та його оточення за злочини в Україні, найімовірніше, буде заочним. Такими думками в інтерв’ю власному кореспондентові «Укрінформу» (www.ukrinform.ua) поділився експрезидент Польщі (1995—2005) Александер Кваснєвський.

Євген Головаха, директор Інституту соціології Національної академії наук України, знає про українське суспільство все. Думаю, що знає все і про нас сьогоднішніх.

Не лише тому, що опитування громадської думки не припиняються і під час війни, а ще й тому, що всю війну Євген Іванович провів у Києві, категорично заявивши, що нікуди з нього не виїде. Коли проводжав в евакуацію співробітників, отримав свій життєвий досвід, і може говорити про наше сьогоднішнє та майбутнє, до чого готуватися і чого краще спробувати уникнути.

Головною подією в російсько-українській війні буде не смерть путіна, а постачання Україні зброї

Знаковий американський політолог Андрій Піонтковський розповів в інтерв’ю ведучому програми «Студія Захід» на телеканалі «Еспресо» (https://espreso.tv) Антону Борковському про роль олігарха Абрамовича, політику лідерів ЄС та кастинг, який розпочався в рф.

— Ми розуміємо так, що тривають певні переговорні треки. Один трек ми зараз всі переживали, так званий стамбульський трек. І з’являється інформація, що пан Абрамович надзвичайно сильно попрацював на іншому трекові. Які ви бачите зараз перспективи ердоганівських різних пропозицій?

Про те, як українці показали себе у перші сто днів повномасштабного вторгнення, що нового самі в собі відкрили та наскільки важливо не втратити ці якості нашого суспільства, журналістка «Фактів ICTV» (https://fakty.com.ua), ведуча рубрики «Огляд соцмереж» розмовляла з директоркою Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М.В. Птухи НАН України, академіком Еллою ЛІБАНОВОЮ.

— Елло Мерленівно, що показали 100 днів великої війни? Чи змінилися українці за цей час? Їхні пріоритети, цінності?

— Цінності, безумовно, не змінилися. Цінності так швидко не змінюються, можливо, це й на краще. Змінилися поведінкові стратегії. Я не пам’ятаю такого прикладу в Україні, щоб «Ми» домінувало над «Я». Тому що ми взагалі-то індивідуалісти, колгоспи — це не про нас, радгоспи — тим більше. А от під час війни ми зрозуміли, що об’єд-нання необхідне, і без нього нічого не буде. Моя хата скраю — це добре, але не завжди дає змогу врятуватися від ворога і зустріти його так, як потрібно. Це перше.

Про те, що президент сусідньої країни хоче увійти в історію як збирач земель після «геополітичної катастрофи», не пише зараз тільки ледачий. Правда й те, що одним із завдань «збирання» є об’єднання «русского міра» в одну імперію. Але, підкреслюю, тільки одним із завдань, й аж ніяк не найголовнішим. Бо в тіні залишається надзавдання кремля — поворот російської та світової історії назад.

Місія нездійсненна

У цьому, до речі, основна відмінність ідей більшовиків, які захопили владу в Російській імперії під керівництвом Леніна-Троцького, від нинішньої кремлів-ської зграї. Ті за допомогою казки про пролетарський інтернаціоналізм хотіли історію підштовхнути вперед до світової революції. Ці ж за допомогою «русского міра» збираються повернути все назад. «Как при бабушке». Те й інше принципово нездійсненне. Те й інше обійшлося й обходиться людству великою кров’ю. Надзавдання, до слова, на відміну від реальних завдань, в умах режисерів живуть своїм життям, а на ціну, як завжди, ніхто не зважатиме. Ні тоді, коли землі збирали шляхом радянізації, ні тепер, коли це намагаються робити під гаслом «русского міра».

Після широкомасштабного вторгнення росії перед Україною відкрилося вікно можливостей на євроінтеграційному треку. І Київ не забарився скористатися своїм шансом, подавши заявку на вступ до Європейського Союзу.

Про українські очікування від саміту ЄС у червні та позицію держав — членів Євросоюзу щодо надання нашій країні статусу кандидата «Дзеркало тижня. Україна» (zn.ua) поговорило з віцепрем’єр-міністром з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Ольгою СТЕФАНІШИНОЮ.

Його  функція  полягає  в  тому,  щоб зробити  світ  непримиренним  до  зла

«Укрінформ» (https://www.ukrinform.ua) публікує серію інтерв’ю з відомими українцями, яких особливо хочеться чути з початком війни, чиє професійне і громадянське покликання точно оці-нювати наявне й реалістично дивитися в майбутнє. Одним із таких голосів є голос підприємця, громадського діяча, публіциста, викладача Києво-Могилянської бізнес-школи, співзасновника громадянської платформи «Нова країна» Валерія Пекаря.

З ним ми говорили на різні теми, утім, російсько-українська війна все ж була в центрі нашої розмови.

Президентка Єврокомісії (ЄК) Урсула фон дер Ляєн, як уже повідомляли «ЧН», 8 квітня відвідала Київ, де зустрілася з політичним керівництвом України і висловила свою підтримку народові, який протистоїть навалі Москви. Побувала і в Бучі Київської області, де після звільнення були викриті жахливі злочини російських окупантів проти мирного населення.

Яких антиросійських санкцій слід чекати далі, як скоро Україна вступить до Євросоюзу, чи на часі введення євро для української фінансової системи та чому Брюссель вірить у перемогу України у війні — про це президентка Єврокомісії розповіла «НВ» (https://nv.ua).

Українці повинні мати стратегію щодо Росії, бо не буде такого, що помре Путін і все закінчиться

Нещодавно у Варшаві побував президент Світового конгресу українців (СКУ) Павло Ґрод. Він зустрівся з представниками польської влади, зокрема з президентом Анджеєм Дудою.

Про свій візит до Польщі, стратегію розвитку світового українства і про те, як українська діаспора допомагає Україні в умовах широкомасштабної російської агресії, очільник СКУ розповів в інтерв’ю кореспондентові «Укрінформу» (www.ukrinform.ua).

Нова жорстока реальність — повномасштабна війна, розпочата Росією проти України — не могла не відбитися на українському суспільстві. Про головні зміни, що вже відбулися у співвітчизниках, а також про ті, що ще стануться, «НВ» (https://life.nv.ua) розпитало директорку Інституту демографії та соціальних досліджень імені М. Птухи НАНУ, професорку Еллу ЛІБАНОВУ.

— Як за умов воєнного часу змінилося українське суспільство, національний портрет українців?

— Щонайперше — з’явилася довіра до влади. Україна ніколи за всю новітню історію не демонструвала такої єдності, як зараз. Соціологічна група «Рейтинг», яка проводить опитування із 2011 року, зафіксувала другий випадок підтримки більшістю населення напрямку руху країни — 76% (перший був у 2019-у — 52%), а понад 90% співвітчизників вірять у перемогу України. Єдність — небачена. Це свідчить про довіру українців до своєї влади, чого 30 років бракувало Україні й без чого принципово неможливі радикальні реформи, зокрема щодо модернізації економіки.

Україна народжується для мільйонів людей у світі

Понад місяць ми спостерігаємо, як росіяни знищують Україну. Ми вже усвідомлюємо, що коли це пекло закінчиться нашою перемогою, нам доведеться заново будувати свою країну. Якою вона буде? Хто надаватиме нам допомогу? А головне — чи треба вже зараз, не чекаючи перемоги, починати працювати над «планом Маршалла» для України?

Про все це та багато іншого «Дзеркало тижня» (zn.ua) поговорило з колишнім президентом Польщі, головою наглядової ради Ялтинської європейської стратегії (YES) Александром Квасневським — людиною, яка свого часу будувала нову європейську Польщу, привівши її в ЄС і НАТО.

Професора мовознавства Інституту славістики Віденського університету Міхаеля Мозера єднає з Україною не лише любов до української мови, а й українська родина. А тому масштабне вторгнення росії в Україну стало для нього й особистою трагедією.

За його словами, у перші дні війни він не міг нічого коментувати і говорити, настільки глибокими були шок і переживання за рідних. Зараз родина нарешті разом у Відні, тож австрійський професор, який ідентифікує себе й українцем, зміг поговорити про війну та її ймовірні наслідки.

На терасі, неподалік пам’ятника Дюку де Рішельє, смакуємо каву «американо» з політологом-американістом Володимиром Дубовиком. Розмовляємо про безпеку в Чорноморському регіоні. Перед нами — велична панорама Одеської затоки, з морвокзалом і Воронцовським маяком вдалині. Наше море сьогодні тихе.

— Пане Володимире, нещодавно ви брали участь у IV щорічному міжнародному форумі «Одеські дебати». Ваші враження?

— Подія важлива для нашого регіону. Політики, дипломати, експерти міжнародних компаній та організацій зібралися в Одесі для обговорення геополітичної, економічної та енергетичної безпеки, а також посилення трансатлантичної співпраці з Україною. Організаторами заходу є німецький Фонд Маршалла, за участі Міністерства закордонних справ України, НАТО та посольства США в нашій державі. Наш одеський філантроп Пантелеймон Бумбурас спонсорував цей важливий захід, і ми вдячні йому за це. Серед спікерів дебатів — голова Представництва ЄС в Україні Матті Маасікас, тимчасова повірена у справах США в Україні Крістіна Квін, віце-президент Європейської комісії Маргарітіс Схінас, з нашого боку —віцепрем’єрка з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Ольга Стефанішина, колишній очільник зовнішньополітичного відомства Павло Клімкін, заступник керівника Офісу Президента Ігор Жовква та інші.

Починалися дебати з панелі за участі Робін Даніген, котра зараз опікується Україною в Державному департаменті США, керує напрямком, до якого входять шість країн Східної Європи. Її безпосередня керівниця Карен Донфрід, помічниця держсекретаря США з питань Європи та Євразії, нещодавно була з візитом в Україні та зустрічалася з міністром закордонних справ Дмитром Кулебою. Слід додати, що напередодні дебатів з візитом в Україні побував і міністр оборони США Ллойд Остін, який засвідчив нам підтримку та запевнив, що безпека в Чорноморському регіоні — в американських інтересах.

Нещодавно в книгарнях з’явилася перевидана трилогія унікального для України жанру. Хтось каже, що вся трилогія Юрія Щербака — це геополітика в картинках, хтось називає її політичною антиутопією та трилером, хтось — прогностичним реа-лізмом, хтось — прозорливим поглядом у майбутнє.

Хоч як би там було, але трилогія («Час смертохристів: Міражі 2077 року», «Час великої гри: Фантоми 2079 року», «Час тирана: Прозріння 2084») — певний феномен для суспільно-політичної думки.

Потріскані під палючим сонцем чорноземи, засохлі стебла пшениці на тисячах гектарів угідь, обезводнені русла малих річок. Це не кадри фільму жахів, а жорстка реальність, з якою рік тому вперше зіткнулись тисячі аграріїв Одещини — південні степи України поволі стають напівпустелею без пісків. Щоб пристосуватися до змін, аграріям потрібно якомога швидше переходити від звичного господарювання в умовах степового клімату і навчитися вирощувати сільськогосподарські культури методами сухого землеробства.

Про те, чим зумовлені нинішні кліматичні зміни, які регіони України неминуче зазнають найістотнішого впливу глобального потепління і як адаптуватися до господарювання в нових умовах, — в інтерв’ю кореспондента «Укрінформу» (https://www.ukrinform.ua/) Михайла Аксанюка з ректором Одеського екологічного університету Сергієм Степаненком.

2020-й виявився не лише роком світової пандемії коронавірусу COVID-19, а й усіляких економічних та природних потрясінь. В Україні, зокрема, південь потерпав від небаченої посухи. Врешті стало зрозуміло, що без розвитку зрошення та відновлення системи меліорації нам не зберегти свій унікальний чорнозем та потужну аграрну галузь. Наразі у Верховній Раді триває робота над проєктом закону «Про об’єднання водокористувачів», який має створити підґрунтя для відновлення меліоративних систем в рамках реалізації Стратегії зрошення та дренажу в Україні на період до 2030 року, прийнятої наприкінці 2020-го. Пілотні проєкти у сфері меліорації планується запустити вже цьогоріч в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях.

В інтерв’ю «Укрінформу» із заступником директора Національного наукового центру «Інститут аграрної економіки» — виконавчим директором Північного міжрегіонального наукового центру Національної академії аграрних наук, доктором економічних наук Олександром НЕЧИПОРЕНКОМ мова про те, наскільки ж «всохли» вітчизняні системи зрошування та скільки грошей знадобиться для їх відновлення.

Закінчення. Початок у номері за 10 грудня.

— В одному з інтерв’ю Збіґнев Бжезинський порівнював Україну зі слоном на шаховій дошці, який рухається лише у бік — назад і вперед. З якою фігурою на геополітичній шаховій дошці ви порівняли б Україну?

— Ми — це пішак, який намагається дійти до останньої горизонталі і перетворитися на фігуру іншої вартості. Тобто потенціал є, але чи зможемо ми ним скористатися, нікому не відомо. В цьому наша найбільша і драма, і трагедія.

Історія має багато прикладів, коли ті, хто майже дійшов до останньої клітинки, вертаються назад. Бо «майже» не рахується. Ти або доходиш до тієї клітинки, або тебе збивають.

«Якщо прибрати з історії всю брехню, це не означає, що залишиться лише правда. В результаті може взагалі нічого не залишитися», — жартував з історії та істориків польський письменник Станіслав Єжи Лец. І мав усі підстави для іронії. Переписування історії з оглядкою на кон’юнктуру стало настільки звичним, що часом складно зрозуміти, де закінчується наука і починається пропаганда.

У 2013 році відома британська історикиня Маргарет Макміллан написала книжку «Війна, яка покінчила з миром». У ній авторка аналізує не події, а ідеї, почуття, рішення, які призвели Європу до катастрофи — Першої світової війни.

У листопаді Україна відзначила 25 років набуття членства у Раді Європи — організації, яка покликана бути у форпості утвердження й захисту прав людини, демократичних цінностей, верховенства права

За попередні кілька років РЄ виявилася не готовою до викликів і загроз мінливого глобального світу, показала слабкість і неефективність діяльності в умовах нових загроз, небажання деяких традиційних європейських демократій вийти із зони комфорту та вказати агресору і порушнику міжнародного права — Росії — на її місце у цивілізованому демократичному світі.

Своїми думками про нинішні тенденції в Раді Європи, значення організації для України й українців — в інтерв’ю власному кореспонденту «Укрінформу» в Страсбурзі поділився надзвичайний і повноважний посол Борис Тарасюк.

Кількість хворих на COVID-19 зростає день у день. Вірус підібрався до близького кола кожного з нас. У когось захворювання проходить відносно легко, у когось — дуже страшно, для когось виявляється смертельним. Причому серед останніх — нерідко ті, хто ніби за жодними параметрами в зону підвищеного ризику не потрапляв.

У соцмережах дедалі частіше з’являються історії хвороби. Лікарні заповнені. Волонтери різних міст збирають гроші на кисневі концентратори, щоб допомогти людям дихати вдома. «Таке враження, що задихається половина країни. А друга половина — панікує».