Матеріали з рубрикою «Інтерв’ю»

Чи існує в Україні свобода слова — в умовах тотальної брехні, пропаганди й інформаційно-психологічних операцій (ІПСО) з російського боку та інформаційних обмежень, накладених воєнним станом усередині нашої країни? Чи можна вважати медіями Фейсбук та інші соцмережі? Чи варто журналістам боятися конкуренції штучного інтелекту?

Про все це — у розмові голови правління громадянської мережі «Опора» Ольги Айвазовської з українським політичним журналістом, ведучим токшоу «Свобода слова», одним з голосів телемарафону «Єдині новини» Вадимом Карп’яком (їх ви бачите на світлині).

Чи можна було передбачити велику війну росії проти України, аналізуючи поступ російського суспільства та еволюцію його ідеологій? Філософ, викладач Києво-Могилянської академії, президент Українського ПЕН Володимир Єрмоленко називає путінізм «старечим недофашизмом» і пояснює, де шукати корені проблем російського суспільства, які сьогодні стали трагедією для України та загрозою для всього світу.

«Сила вибору» — проєкт громадянської мережі «Опора», який має на меті акцентувати важливість відповідального та усвідомленого вибору для сталого розвитку України й українського суспільства.

Начальник Головного управління розвідки Кирило Буданов здобув широкої медійної популярності за час війни. Він був чи не єдиним із представників військового керівництва України, хто ще в листопаді 2021-го передбачив широке вторгнення, в тому числі і напад на Київ.

Відтоді чимало заяв начальника ГУР щодо майбутніх подій на фронті та всередині росії так чи інакше здійснювалися. І щодо деокупації Херсона, і щодо звільнення Зміїного, і про неможливість створити в нашій країні блекаут. Тепер Буданов вважає, що до кінця цього року Україна здатна повернути свої державні кордони.

Ігор Юхновський — перший віцепрем’єр-міністр України у 1992—1993 роках, фізик-теоретик і фронтовик Другої світової війни. Вчений і політик. Народний депутат України чотирьох скликань, у першу каденцію очолював парламентську опозицію Народної ради. За президентства Віктора Ющенка (2005—2010) керував Інститутом національної пам’яті. У свої 97 академік досі працює як учений.

Епоха, яка привела до російсько-української війни, пройшла перед очима Юхновського. То ж чому Єльцин вибрав путіна? Що призвело до встановлення в росії авторитарного режиму? Чи могло все скластися по-іншому? Про це і не тільки — розмова з Ігорем Юхновським у Львівському офісі «Радіо «Свобода».

В Одеській національній науковій бібліотеці 7 квітня під егідою Міністерства культури та інформаційної політики пройшла науково-практична конференція «Культурна спадщина Півдня України у часи воєн: захист спадку минулого заради мирного майбуття», присвячена 79-й річниці звільнення Одеси від фашистських загарбників.

Учасник конференції Андрій Красножон (на знімку), доктор історичних наук, ректор Південноукраїнського національного педагогічного університету імені К.Д. Ушинського, люб’язно погодився відповісти на запитання журналіста «Чорноморських новин».

— Пане Андрію, ваша сьогоднішня вельми цікава та в певній мірі сенсаційна доповідь присвячена питанню вивезення культурної спадщини з музеїв і бібліотек Одеси під час румунської окупації в 1941—1944 роках. Чому ця тема вас зацікавила?

— Три-чотири роки тому ми з колегами знайшли архів румунської трофейної служби, яка була організована окупаційною владою в Одесі і працювала з листопада 1941-го до середини вересня 1942-го. Трофейна служба складалася з кількох підрозділів, одним з яких була так звана «музейна команда», яка мала назву «Організація Z.1» — промовиста назва, яка асоціюється із сьогоденням. Нас шокувало, коли з’ясувалося, що люди, які вивозили цінності з Одеси, були дуже відомими — світового рівня — дослідниками. Серед них — Раду Вулпе, Мірча Петреску-Димбовіца, Пауль Нікореску (він також був мером окупованого Аккермана і багаторічним дослідником античної Тіри) та інші. Під час ознайомлення з архівом виявилося, що ці славетні імена працювали на режим Антонеску і займалися вивезенням саме музейної культурної спадщини з Одеси до Румунії. Для мене це стало відкриттям.

Хто й чому захоплює сільськогосподарські землі України?

Після того, як навесні 2020 року українська влада пустила в обіг землю і не дала при цьому фермерам наростити м’язи, згорнувши програми їх фінансової підтримки, стало очевидно, що держава, розвиваючи сільське господарство, спиратиметься на агрохолдинги за латиноамериканським варіантом. На жаль, вона не лише спирається на великий бізнес та формує новий кластер агроолігархів, а й узагалі поступово витісняє сільський середній клас з економічної мапи країни. По суті, знекровлює сільські громади, яких у країні переважна більшість. І це є нонсенсом для Європи, куди ми зібралися вступати за прискореною процедурою.

Щоб одразу систематизувати проблему, зафіксуємо три важливих блоки, на яких, власне, ми й робили акцент у розмові з почесним президентом Асоціації фермерів та приватних землевласників України (АФЗУ) Миколою СТРИЖАКОМ.

Коли в чомусь є сумніви, варто порадитися з мудрецем. Так робили віддавна. Допомагало. Українського психолога, соціолога, директора Інституту соціології НАН України Євгена Головаху заслужено називають мудрецем. Покладаючись на свій науковий і життєвий досвід, він поганого не порадить.

Ось і ми («Дзеркало тижня. Україна» — https://zn.ua) вирішили поставити йому кілька запитань, які хвилюють дуже багатьох.

Згадаємо недавній скандал про закупівлю яєць для ЗСУ, ціна яких виявилася вдвічі вищою, ніж у маркетах. Міністрові оборони довелося доводити, що це не корупція, а технічна помилка. Резніков у своєму кабінеті всидів, але осад залишився. То, може, не варто було розхитувати крісло міністра під час воєнних дій, а зачекати до «після війни»? З цього й розпочалася наша розмова з Євгеном Головахою.

Ми живемо в Україні у часи величезних змін в релігійній сфері. Такі бувають раз на кілька століть. Зменшення впливу РПЦ в світі та ймовірний демонтаж Московського патріархату в Україні насправді співставні з падінням імперії. Цікаве спостереження: коли йдеться про національне відродження, то церковний підйом завжди слідує за підйомом національним. А коли йдеться про занепад, то тут зворотний порядок: занепад та деградація РПЦ сьогодні наче передвіщають падіння, власне, російської держави, з якою церква там тісно зрослася.

Віктор Єленський, вчений-релігієзнавець, новий голова Державної служби етнополітики і свободи совісті, безумовно, є «оператором» таких змін. Він так давно займається релігією, що його прогнози завжди напрочуд точні, і хоча для реалізації озвучених ним пропозицій політичному Олімпу необхідний час, але там до них неодмінно повертаються.

«Деякі поважні військові експерти прогнозують, що звільнення Криму відбудеться до звільнення територій на сході України», — зазначив в ефірі програми «Свобода Live» голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров. За його словами, під тиском перемог ЗСУ в москві можуть статися зміни у військово-політичному керівництві росії. Він також скептично поставився до будівництва у Криму окупаційною владою фортифікаційних споруд, щоб зупинити наступ української армії.

— Пане Чубаров, давайте почнемо зі стратегії деокупації Криму, про яку говорить секретар РНБО Олексій Данілов. Що вам відомо про можливі корективи, які, ймовірно, будуть внесені до цього документа?

— Зрозуміло, що останній рік війни, яка триває вже дев’ять років, фактично вимагає внесення таких кардинальних змін до стратегії, хоча б у тій частині, де вказувалося про те, що звільнення Криму відбуватиметься переважно через політично-дипломатичні форуми.

(Закінчення. Початок у номері за 23 лютого).

— Мовні порушення фіксувалися здебільшого в освітній сфері?

— Це різні сфери: інтернет, освіта, обслуговування, транспорт, охорона здоров’я тощо.

— Скільки всього торік було накладено штрафів?

— Достатньо. Вони стосувалися різних осіб: викладачів університетів, патрульних, керівників сайтів… Частину штрафів було сплачено відразу, частину — вже цього року відповідно до процедури стягнення. Це не сотні і не тисячі. Поки що це одиниці штрафів і десятки попереджень. Але, водночас, це тисячі вимог про усунення тих або інших порушень. Ключове, як я вже сказав, що дозволяє нам накласти санкцію, — це комплекс доказів.

21 лютого відзначався Міжнародний день рідної або материнської мови. Українці — народ, який, попри столітній лінгвоцит, свою мову зберіг і готовий надалі захищати її від агресії російських «визволителів».

Про контрнаступ української мови і в побуті, і в бою та про імплементацію Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» — у розмові «Укрінформу» (www.ukrinform.ua) з мовним омбудсменом Тарасом Кременем.

Увечері 6 лютого глава Української греко-католицької церкви блаженніший Святослав оголосив, без перебільшення, історичне рішення 93-ї сесії Архиєрейського Синоду УГКЦ в Україні щодо календарної реформи, яка набуває чинності з початку нового літургійного року — 1 вересня 2023-го. І йдеться не лише про святкування Різдва 25 грудня, про що давно точаться дискусії, які спалахують за місяць до свята і вщухають одразу після нього, а про перехід на григоріанський календар усіх нерухомих свят. Усіх, окрім Пасхалії.

Про мету літургійної реформи, її сенс, нюанси і значення цих змін для всієї Церкви — у прямій мові блаженнішого Святослава у програмі «Відкрита Церква».

«Якби не Юраш, то Ватикан нагадував би кабінет Орбана чи штаб Трампа», — таке, чи щось подібне, часто можна почути в середовищі українських релігієзнавців про Надзвичайного та Повноважного посла України при Святому Престолі (у Ватикані). Заява Папи (про неї йдеться у тексті) про те, що він готовий зустрітися з обома президентами — Зеленським та путіним — дуже контрастує з його ранніми висловлюваннями про «великий русский народ» чи «русский гумманизм».

Так, Андрій Юраш за рік свого перебування на «римській кафедрі» точно зробив українське посольство помітним, його новий офіс навіть «перемістився» у безпосередню близькість до Ватикану. Фейсбук-акаунт посла часом нагадує світову енциклопедію дипломатичного корпусу, повідомляючи про безліч заходів із колегами-дипломатами країн Старого та Нового світу. (Наше інтерв’ю було відкладено на годину через незаплановану зустріч з американським урядовцем.)

У дні, коли в Україні тільки й розмов про генеральний наступ, який от-от має розпочати ворог, «Укрінформ» (www.ukrinform.ua) зустрівся із заступником начальника Головного управління розвідки Міністерства оборони генерал-майором Вадимом Скібіцьким, щоб обговорити найактуальні на сьогодні питання.

— Пане генерале, як ви оцінюєте недавні перестановки в російському військовому керівництві? До чого це? Якісь перші наслідки заміни Суровікіна на Герасимова уже проявилися?

— За такий короткий період часу ще складно сказати, наскільки змінилася тактика, але те, що зміни будуть, ми знаємо однозначно. Ми бачимо, як зараз переміщуються, куди перегруповуються їхні підрозділи повітрянодесантних військ. Це і є почерк Герасимова. Чому? Тому що на початку повномасштабної агресії ми чітко знали, що на всіх напрямках у другому ешелоні, по суті, в стратегічному резерві перебували десантники, а в наступі на Київ вони взагалі виконували основне завдання.

(Закінчення. Початок у номері за 12 січня)

Мова йде про те, що це не війна путіна, що більшість росіян підтримують цю війну.

Мова йде про те, що треба дивитися правді в очі — путін управляє росією не тільки за допомогою репресій, не тільки за допомогою цензури. Він управляє росією за допомогою соціального контракту, який укладений між кремлівською елі-тою і російським народом.

Минулий рік увійде в історію не тільки як рік початку повномасштабної війни. У 2022-у Україна вперше отримала Нобелівську премію миру.

Лауреатом однієї з найпрестижніших нагород у світі стала правозахисна організація «Центр громадянських свобод». Утім, навіть така визначна для країни подія за традицією не обійшлася без бурхливого обговорення із засудженням у соцмережах. Українців обурило, що Нобелівський комітет вирішив цього разу розділити премію між правозахисниками росії, України та Білорусі. Багато хто побачив у цьому кроці бажання підживити старий радянський міф про «братні народи». Знайшлися й ті, хто вимагав від українських правозахисників показово відмовитися від отримання Нобеля.

Ексміністр закордонних справ України, дипломат Павло КЛІМКІН в інтерв’ю ведучому програми «Вердикт» Сергієві Руденку на телеканалі «Еспресо» розповів, як російська агресія проти України вплинула на світ.

— 24 лютого 2022 року ми стали свідками того, як впала система безпеки, яка була до цього у світі. Путін та його команда зробили все можливе, щоб кинути виклик не лише Україні, а й усьому світові, розтрощивши систему безпеки, яка була дотепер, й архітектуру співіснування на земній кулі. Чи був світ готовий до цього?

Починаючи із 10 жовтня Україна пережила вже з десяток масованих атак ракетами і дронами по об’єктах енергетичної інфраструктури. Мільйони українців у цей зимовий час залишаються без світла та тепла.

Про те, скільки ще таких атак може витримати наша енергетична система, чи варто Європі очікувати нової хвилі біженців і як не допустити гуманітарної катастрофи, «Голосу Америки» (https://ukrainian.voanews.com) розповіла радниця міністра енергетики Олена Зеркаль.

Збройні сили України можуть звільнити території, захоплені росією після 23 лютого, вже до кінця цього року, а до літа 2023-го — Крим. Так вважає колишній командувач Сухопутних сил США у Європі генерал-лейтенант Бен Годжес.

В інтерв’ю «Радіо «Свобода» (https://www.radiosvoboda.org) він розповів, як саме, на його думку, українська армія зможе звільнити півострів та такі великі міста, як Маріуполь, а також про те, як зміниться хід війни із настанням холодів, чи здатна рф поновити запаси артилерії і чого намагається досягти кремль, коли кидає у бій непідготовлених мобілізованих солдатів.

Москва продовжує шукати інструменти, щоби вплинути на позицію Заходу в питанні війни. У такий спосіб у росії, вочевидь, сподіваються всадити Україну за стіл переговорів або ж, принаймні, припинити поставки озброєння з боку наших партнерів. Ні енергетичний шантаж Європи, ні ставка на лояльних політиків поки що не дають кремлю результатів.

Чи зміниться це після виборів у США та з приходом нового прем’єра у Великобританії, чому деякі країни все ще займають досить стриману позицію щодо агресора — в інтерв’ю «РБК-Україна» (https://www.rbc.ua) розповів колишній постпред в ООН, екс-посол у США та в росії Володимир Єльченко.

Леся Воронюк ще студенткою у Чернівецькому університеті започаткувала День вишиванки, який згодом став справді міжнародним — і третього четверга травня уже більше десятка років усі свідомі українці намагаються національними вдяганками показати приналежність до єдиної нації. Нещодавно ця ініціатива отримала визнання: стала лауреатом, а також отримала головну відзнаку — премію Європейської спадщини «Європа Ностра 2022 року», премію суспільного вибору (European Heritage Awards/Europa Nostra 2022 року, Public Choice Award). У межах Саміту європейської культурної спадщини-2022 за перемогу українського Дня вишиванки проголосували понад 11 тисяч жителів континенту.

«Укрінформ» (https://www.ukrinform.ua) у проєкті «Культура як зброя» поспілкувався з пані Лесею про важливість креативної прив’язки до національних надбань предків, сучасну їх промоцію та конкурентоспроможність у розмаїтті європейської та світової спадщини, попри багаторічне знецінення всього українського в російській імперії, радянському союзі та в період нинішньої воєнної «денацифікації» росією України. Бо вишиванки, мова, традиції — це духовна броня й обереги.

Інара Мурнієце — політик із великим досвідом, причому найвищого рівня, була спікеркою латвійського парламенту двох скликань. І це цінно, оскільки вона бачить сьогоденну ситуацію у розвитку та з вектором у майбутнє.

Наша розмова відбулася невдовзі після чергових парламентських виборів, гарячої пори коаліційних переговорів. Тому «Укрінформ» (https://www.ukrinform.ua) особливо вдячний пані спікерці за те, що вона знайшла час для важливої розмови.

Свою участь у розв’язаній росією війні — наданні ресурсної допомоги українським військовим — одеський історик-дослідник Олександр Бабіч одразу ж визначив сам. Організував на базі власної турагенції волонтерську групу, що розпочала тісно взаємодіяти з польськими організаціями, створеними для підтримки України. Ще одну місію невдовзі «спустили» з Києва — у Генштабі ЗСУ запропонували долучитися до участі в проєкті «На щиті». Так Бабіч увійшов до групи з пошуку, ексгумації загиблих воїнів, установлення імен і повернення їх до родин.

Про те, як вдається поєднувати гамірливу волонтерську діяльність зі скорботною гуманітарною місією «На щиті», спілкуємося з Олександром В’ячеславовичем в одному з приміщень турагенції «Тудой-сюдой», що нині виглядає типовим волонтерським складом, набитим пакунками з тактичною амуніцією, плащ-наметами, взуттям, оптикою, коробками з консервами. За дверима у сусідніх приміщеннях кипить робота — волонтери продовжують приймання-відправку ящиків за узгодженими адресами.

Із 24 лютого росія використовує проти України чи не всі типи ракет, що є в неї на озброєнні. Навряд чи дивно, що після шести місяців війни ми вже, як правило, розуміємо, звідки може «прилетіти»: або з Білорусі, або з Чорного моря, або з прикордонних областей рф на північному сході, або з району Каспійського моря. Агресор пускає в хід не лише сучасні ракети, а й ті зразки, які залишилися в його арсеналі ще з часів «холодної війни» минулого століття.

Безпеку нашого неба забезпечують Повітряні сили ЗСУ. Це радіотехнічні війська, які моніторять та виявляють ворожі об’єкти. Це зенітні ракетні війська, які збивають ці цілі із землі. І це наші пілоти та авіація, які воюють з противником у повітрі.

Американська публіцистка Енн Еплбаум, авторка таких книг, як «Гулаг», «Червоний голод: сталінська війна проти України», в інтерв’ю «Ві-Ві-Сі»  висловила переконання, що західна допомога Україні не послабшає, попри падіння інтересу західних ЗМІ до війни. Вона також пояснила, що «рашизм» краще за «фашизм» окреслює ідеологію і методи дій путінської росії в Україні.

— Наскільки велика загроза того, що «втома від війни» почне даватися взнаки — і на підтримці Заходу для України, і на єдності західних партнерів у підтримці України?

«Світова історія сьогодні поселилася у кожній українській домівці», — любить повторювати письменник, дипломат Юрій Щербак. І та історія, що поселилася у нас, крутіша за «Казино «Рояль». Принаймні книги Юрія Щербака точно дають ці відчуття. На вулицях Антоновича, на Бесарабській площі чи в урядових кварталах відбуваються події, які дадуть фору найкрутішому серіалу.

Вперше журналістка «Укрінформу» (https://www.ukrinform.ua) обговорювала з Юрієм Миколайо-вичем його політичні антиутопії рік тому, а «ЧН» передруковували цю розмову у номері за 9—11 вересня. Цього разу мова про його роман, який стосується відновлення в Україні ядерної зброї.

Балтський педагогічний фаховий коледж з початку повномасштабного вторгнення росії в Україну підтримує наших захисників, дав прихисток сім’ям переселенців, які,  рятуючись, змушені були покинути свої домівки. Водночас тут не припинявся навчальний процес. Тепер триває вступна кампанія.

Про те, як працює цей заклад під час війни, — в інтерв’ю із заступницею директора з навчально-виробничої практики Вірою ПЕЧАРСЬКОЮ.

Навіщо Росія перекидає війська на південь, чому окупанти не проведуть у Херсоні референдум 11 вересня і що потрібно для того, аби наступної весни Україна святкувала перемогу — в інтерв’ю «РБК-Україна» (https://www.rbc.ua) розповів генерал Дмитро Марченко.

Генерал-майор Дмитро Марченко до квітня керував обороною Миколаївщини. Тоді, у перші тижні повномасштабної війни, окупанти намагалися оточити обласний центр, однак їхня перша спроба зазнала нищівного краху. Росіян вдалося відтіснити до меж тимчасово окупованої Херсонщини, де наші Збройні сили готують плацдарм для наступальної операції. Відчуваючи вразливість своїх позицій, ворог упродовж останніх тижнів стягує свої війська на південь і, схоже, планує чергову атаку.

Захід демонструє справжню єдність і солідарність з Україною в умовах війни з росією, попри побоювання, що так не станеться. Україна може вступити до ЄС у перспективі років, а не десятиліть, натомість її членство в НАТО стає реальним після вступу до Альянсу Фінляндії та Швеції.

Війна росії проти України може бути тривалою, а засудження путіна та його оточення за злочини в Україні, найімовірніше, буде заочним. Такими думками в інтерв’ю власному кореспондентові «Укрінформу» (www.ukrinform.ua) поділився експрезидент Польщі (1995—2005) Александер Кваснєвський.

Євген Головаха, директор Інституту соціології Національної академії наук України, знає про українське суспільство все. Думаю, що знає все і про нас сьогоднішніх.

Не лише тому, що опитування громадської думки не припиняються і під час війни, а ще й тому, що всю війну Євген Іванович провів у Києві, категорично заявивши, що нікуди з нього не виїде. Коли проводжав в евакуацію співробітників, отримав свій життєвий досвід, і може говорити про наше сьогоднішнє та майбутнє, до чого готуватися і чого краще спробувати уникнути.