Матеріали з рубрикою «Імена»

Переглядів: 4517

Нік ВУЙЧИЧ: «Все починається з віри і з рішення»

Уперше в Одесі всесвітньо відомий мотиваційний оратор, благодійник, автор багатьох бестселерів, батько чотирьох дітей Нік Вуйчич представив програму «Життя без обмежень».

Нік Вуйчич — легендарна особистість, яскравий приклад того, як внутрішня сила і воля до життя допомагають долати будь-які перешкоди. Нагадаємо, внаслідок генетичного захворювання він народився без кінцівок, але це не завадило йому стати знаменитою на весь світ особистістю, яка надихає, повертає віру мільйонам зневірених.

Переглядів: 6678

Джордж Орвелл: «Сталін дорівнює Гітлеру»

25 червня сповнилося 115 років від дня народження автора антиутопії «1984»

Ерік Артур Блер народився 1903 року в індійському селі Мотігарі на кордоні з Непалом. У той час Індія була частиною Британської імперії, і батько майбутнього письменника, Річард Блер, служив в одному з департаментів індійської адміністрації Великої Британії. Мати була дочкою французького торговця.

Коли Еріку сповнилося вісім років, його без проблем влаштували до приватної підготовчої школи в графстві Сассекс. Згодом, виявивши неабиякі здібності, хлопчик одержав стипендію для подальшого навчання в Ітоні, найпривілейованішій приватній школі Великої Британії. В есе «Чому я пишу» Орвелл згадував, що вже у 5-6 років він твердо знав, що буде письменником, а в Ітоні визначилося коло його літературних захоплень — Джонатан Свіфт, Ісаак Стерн, Джек Лондон.

Переглядів: 4678

«Чудесний доктор»

25 листопада сповнилося 205 років від  дня народження Миколи Івановича Пирогова, якого ще за життя називали «чудесним доктором». З його ім’ям пов’язано багато відкриттів у медицині. Він вважається творцем воєнно-польової хірургії, засновником товариства Червоного Хреста. Відомий педагог і громадський діяч.

Про те, що його покликання — медицина, Микола Пирогов усвідомив ще в дитинстві. У «Щоденнику старого лікаря» згадував, що ще хлопчиком любив «гру у лікаря»... На маленького Миколку — тринадцяту дитину в сім’ї дрібного московського чиновника Івана Пирогова — незабутнє враження справив відомий московський лікар Єфрем Осипович Мухін. Доктор приїжджав у садибу Пирогових, щоб лікувати одного зі старших братів. Микола спостерігав, як до ґанку будинку підкочувала карета, запряжена четвіркою коней, лакей відкривав дверцята і на землю ступав високий сивочолий пан. Після призначеного Мухіним лікування хворий пішов на поправку. А Микола почав наслідувати доктора: просив когось з домашніх «захворіти» й обі-цяв неодмінно його «вилікувати». З поважним виглядом підходив до ліжка «хворого», розпитував  про самопочуття, мацав пульс, міряв температуру, виписував рецепти і пояснював, як правильно приймати ліки.

Переглядів: 6559

Хранитель козацького духу

6 листопада — 160 років від дня народження Дмитра Івановича Яворницького (1855—1940), українського історика, археолога, фольклориста, етнографа, письменника Дмитро Яворницький родом з Харківщини.

Батько — Іван Якимович (1827—1885) —походив зі збіднілого дворянського роду, родоначальник якого належав до козацької старшини. За свідченням самого історика, з діда й прадіда він був панського коліна і виводив свій родовід від панів з Галичини, які з часом оселилися у Зміївському повіті на Харківщині. Іван Якимович належав до духівництва, а останнім місцем його служби було село Сонцівка, де він був дяком. За словами Дмитра Івановича, його батько був «грамотій самоучка», добра й розумна людина, хоч і не вчився ні в якій школі, а сам із себе вивчився писати й читати. Мати вченого, Ганна Матвіївна Терновська (1830—1916), була простою селянкою. Сім’я жила бідно, у селянській хаті.

Переглядів: 6600

Копач словесних надр

28 жовтня минуло 120 років від дня народження Майка Йогансена (1895—1937), українського письменника, перекладача, критика, журналіста.

Звісно, ніяким Майком він від народження не був, батьки нарекли його Михайлом, але один з фундаторів українського панфутуризму цілком логічно слідом за своїми однодумцями Михайлом Семенком, який взяв собі ім’я Михайль, Георгієм Шкурупієм (Гео) та Бажаном (іноді підписувався як Нік), обрав незалежне європейське ім’я.

Переглядів: 6599

Перший «нобель» Одеси

Цього року Одеса, як ніколи, багата на ювілеї, два з яких тісно пов’язані між собою: 13 травня відзначали 150-ліття університету ім. І.І. Мечникова, а 15 травня — 170-ліття від дня народження вченого, чиє ім’я з гордістю носить цей найстаріший вищий навчальний заклад.

Коли у 1908 році Нобелівський комітет присуджував премію в галузі фізіології та медицини, він не знав, представник якої країни здобув цю високу нагороду. Членів комітету можна було зрозуміти. За походженням молдованин та єврей, Ілля Мечников на той момент уже більше двох десятків років не жив на території Росії, підданим якої себе вважав.

Переглядів: 1298

Загибель Василя Стуса

Закінчення. Початок у номері за 3 вересня

Карцери розміщені в північній частині бараку, в невеликому поперечному коридорі. Стуса утримували в 3-у карцері, що на розі, у найближчому до вахти. Звідти до нас не доходили ніякі звуки. 2 вересня нам з робочих камер було чути, що Стуса водили коридором до якогось начальства. Повертаючись звідти, він у коридорі зумисне голосно сказав: «Накажу, накажу... Та хоч знищіть, гестапівці!» Так він оповіщав нас, що йому погрожували новим покаранням.

Естонець Енн Тарто ввечері забирав готову продукцію (шнури до прасок) з камер і розносив роботу на завтра. 3 вересня близько 17-ї години він почув, що Стус просить валідолу. Наглядач відповів, що нема лікаря. Тоді Енн Тарто сам сказав лікареві Пчельникову, і той дав Стусові валідолу. Отже, йому було прикро з серцем.

Переглядів: 6376

Загибель Василя Стуса

Уночі з 3 на 4 вересня 1985 року в карцері «учреждения ВС-389/36» у селі Кучино Чусовського району Пермської області загинув поет і правозахисник Василь Стус.

Я в той час перебував у 20-й камері цієї «установи», тому вважаю своїм громадянським і людським обов’язком свідчити про обставини й причини його загибелі.

Насамперед, що це за сором’язлива назва така — «установа ВС-389/36»?

Радянська влада взагалі соромилася деяких термінів, тому, наприклад, називала своїх противників не політичними в’язнями, а «ворогами народу», «особливо небезпечними державними злочинцями», «жалкими отщепенцами». У тюремному побуті мого часу «гражданин осуждённый» мусив звертатися до наглядача «гражданин контролёр».

Переглядів: 6431

«Наутілус» завжди там, де найнеобхідніший

Доброго дня, шановні працівники редакції!

Звертається до вас старший науковий співробітник «Національного заповідника «Софія Київська» Шакула Світлана Володимирівна. В заповіднику я працюю на півставки, а в інший час займаюся до-слідженням життя та творчості кіноактора Влади-слава Дворжецького (1939—1978). Цього року у видавництві «Вадим Карпенко» вийшла моя книга «Феномен кіноактора Владислава Дворжецького».

Переглядів: 984

Велич та ексклюзивність Андрея Шептицького

Промова, виголошена 22 червня 2015 року на відкритті літньої школи «Соціальна думка митрополита Андрея Шептицького» Українського католицького університету

Про Шептицького важко говорити стандартними фразами, його вчинки були нестандартними, він завжди діяв out of the box [ексклюзивно, поза рамками]. Це був глобальний лідер, і українцям, греко-католикам Галичини просто пощастило, що він народився саме в цей час.

І хоч у народному рейтингу найвидатніших українців він займає 55-е місце — між Василем Стусом і Павлом Полуботком, після Щербицького, Андрія Шевченка та Олега Блохіна, — проте навряд чи через 70 років після їхньої смерті молоді люди вивчатимуть їхню спадщину. Я вважаю, що Шептицький — найбільший українець ХХ століття. Його спадщина тільки зараз розкривається.

Переглядів: 989

Трагічна доля професора Сухова

Мабуть, нема жодної людини, котра не знала б контексту терміну «30-ті роки» і яким чином він був вписаний в історію радянської України. Логічно, звісно, що й слово «репресії» також відоме кожному.

Історія нашого героя доволі типова для свого часу. У минулому меншовик, а потім професор державного вишу, він не вистояв, потрапив у жорна радянського режиму і вибратися з них уже не зміг. Лише час і пам’ять змогли виправдати невинну людину.

Переглядів: 979

Перерваний політ «променів Філіпова»

Серед відомих особистостей, що навчалися на фізико-математичному, а пізніше — фізичному факультеті Одеського університету, який нині відзначає 150-річчя заснування, особливо виділяється ім’я Михайла Філіпова. Його ще називають останнім вченим-енциклопедистом. Михайло Михайлович відомий і як письменник, публіцист, видавець та популяризатор науки.

Народився Михайло Філіпов 30 червня 1858 року в селі Осокине Звенигородського повіту Київської губернії (тепер — село Вікнине Катеринопільського району Черкаської області). Його батько, Михайло Аврамович, був відомим російським письменником та юристом. Мати, Ганна Лаврентіївна, походила зі старовинного козацького роду, близького до Богдана Хмельницького.

Переглядів: 6542

Магнітне поле Миколи Зерова

26 квітня — 125 років від дня народження Миколи Зерова (1890—1937), українського поета, літературознавця, перекладача, педагога

«Микола Зеров — не герой легенди, не прижиттєво канонiзований клясик, навiть не автор якогось знаменитого твору... I разом з тим навколо його iмени залишається те магнитне поле, яке було навколо його особи. Зараз нам уявляється Зеров як одна з наймаштабнiших постатей часу, що заповiдався як доба українського вiдродження». Так оцінив роль Миколи Зерова відомий український письменник, доктор філософії, громадський діяч Євген Сверстюк (1928—2014).

Упевнена: більшість зрозуміла, що означають у цьому контексті слова «магнітне поле» — людина, її думки, вчинки, погляди притягують до себе інших. А Зерова навіть найбільші вороги називали «академічним авторитетом». Пояснюючи, що ж то за сила така притягальна, яку мав Микола Костянтинович, дослідники називають довжелезний перелік усіх його багатогранних, воістину енциклопедичних здібностей. Поет, талановитий педагог, літературознавець, перекладач, науковець, критик, блискучий оратор, полеміст, редактор, видавець, знавець 20 мов. А ще він міг прочитати цікаву лекцію про зоряне небо, умів за розташуванням сонця і зірок досить точно визначити час, вражав знанням географії, природознавства...

Переглядів: 4376

Генерал степу

До 120-річчя М.О. Посмітного

Про дуже непросте, але славне життя нашого незабутнього земляка — «генерала степу Причорномор’я» — я написав книжку «Призьба Посмітного», яка згодом була удостоєна Всеукраїнської літературної премії його імені. Вона й сьогодні є в сільських (та й міських) бібліотеках Одещини. Її, знаю, читають.

З нагоди ж нинішньої дати пам’яті хочу познайомити читачів «Чорноморки» з фотознімком Макара Онисимовича з його власноручним підписом «чорноморцеві», зробленим за два місяці до відходу Посмітного у вічність. Я був останнім журналістом, який брав інтерв’ю у цієї знаменитої людини, двічі Героя Соціалістичної Праці.

Переглядів: 4710

Одеські сходинки Довженка

Продовження. Початок у номері за 1 січня.

А тепер, шановний читачу, звернімося до подій, людських портретів, життя Одеси 20-х років минулого століття, які закарбувала феноменальна пам’ять Миколи Бажана. Мабуть, краще від нього цього не зробив жоден з істориків кіно.

Переглядів: 4665

«Ніхто не перекреслить мій народ!»

Відомо, що погані книжки не крадуть, а ось збірку Василя Симоненка, яку взяв у мене почитати мій однокурсник, і досі не повернув. Вона поїхала з ним (я так думаю) на Херсонщину, звідки він родом, після завершення навчання у Шевченковому університеті... Тоді він виправдовувався: Симоненка повернути не маю змоги — вкрали у гуртожитку. Я дуже засмутився. А було це, гай-гай, уже сорок років тому. Зате сьогодні, коли «зелені чоловічки» зупинилися на межі Херсонщини, а самі степовики ділом доводять вірність Вітчизні, я радію. Бо певен: у їхній непохитності перед ворогом є й Симоненковий внесок, а його пророчі слова чути на всій землі: «Україно — ти моя молитва, ти моя розпука вікова! Гримотить над світом люта битва за твою любов, твої права!»

Василь Андрійович Симоненко народився у селі Біївці Лубенського району на Полтавщині 8 січня 1935 року. Ріс без батька, мати працювала в колгоспі. Спочатку була школа, яку закінчив із золотою медаллю у селі Тарандинцях, вступив на факультет журналістики Київського університету. Брав участь у літературній студії імені Василя Чумака (СІЧ). У 1957—1960 роках працював у газеті «Черкаська правда», потім, у 1960-у —1963-у — в газеті «Молодь Черкащини», був власним кореспондентом «Робітничої газети», а також займався літературною творчістю.

Переглядів: 6491

«...Тут треба любові, а вона у Вас є...»

7 листопада відомий літературознавець, бібліограф, письменник і журналіст, заслужений діяч мистецтв України Григорій Дем’янович Зленко відзначив своє 80-ліття. Пропонуємо фрагмент статті українського театрознавця, літературознавця, історика культури Ростислава Пилипчука, надруковану у четвертому випуску збірника «Скарбниця культури» (О., 2014) — виданні, підготовленому співробітниками ОННБ ім. М. Горького з нагоди 185-річчя бібліотеки.

<…> Від початку 1960-х років Григорій Зленко живе і працює в Одесі. Три роки віддає редагуванню газети Інженерно-будівельного інституту «Кадри — будовам», вісім — роботі в республіканському видавництві «Маяк» (старший редактор, завідувач редакції художньої літератури, головний редактор). З видавництва довелося піти під тиском триклятої «маланчуківщини», що далася взнаки інтелектуальній Україні. Добрі друзі порадили залишити «Маяк» і пошукати «непомітну» посаду. Про те, що його ім’я занесли до єзуїтського реєстру Маланчука, стало відомо аж 2004 року зі спогадів колишнього працівника ЦК КПУ, поета Володимира Бровченка, умі-щених у журналі «Дніпро» (№ 11—12, с. 96). Восени 1972 року Григорій Зленко перейшов на посаду завідувача новоствореного редакційно-видавничого відділу найстарішої на півдні України бібліотеки — Одеської державної наукової імені М. Горького.

Переглядів: 8177

«Пошли мені, доле, сили, уміння... щоб народ мій усміхнувся!..»

12 листопада — 125 років від дня народження Остапа Вишні (1889—1956)

Ніхто не вірив, що після мученицького шляху довжиною в десять років Павло Губенко (Остап Вишня) знову візьметься за свою справу. Та й сам він, стверджують дослідники, зарікався. При цьому, зокрема, посилаються на спогади його друга, актора театру «Березіль» Йосипа Гірняка (вони перебували в одному таборі), якому Павло Михайлович казав: «Як дасть Бог вижити каторгу — то нехай мені рука всохне, як візьму перо в руки. Тільки — Сибір, глушина! Сільця розставляю і рибу ловлю».

...Свою майбутню долю він відчув ще на початку 1930-х, коли почали з’являтися статті, в яких критикувалася вся діяльність письменника, а його називали «літературним обивателем», «кулацьким блазнем». Павла Михайловича арештували 25 грудня 1933 року за звинуваченням у належності до Української військової організації, яка, за офіційною версією, намагалася повалити владу в Радянському Союзі, вбити другого секретаря ЦК КП(б)У Павла Постишева. Зазнавши численних тортур, «зізнався» в усьому, чого домагалися від нього слідчі. На судовому засіданні, що відбулося 3 березня 1934-го, ухвалили: «Губенка Павла Михайловича (Остапа Вишню) засудити до розстрілу із заміною на ув’язнення у виправтрудтаборі терміном на 10 років...»

Переглядів: 6384

«Стає все більшим те, що відбуло...»

Тарас Федюк, як і понад сімдесят інших літераторів України, — родом із класичного Одеського університету. Він є універсантом у другому поколінні — сином випускників філологічного факультету Лідії Кирилівни Охріменко й Олексія Григоровича Федюка.

Народився Тарас Федюк 6 жовтня 1954 року у місті Ананьєві — на півночі Одещини. Виростав у сім’ї, яка, за словами Ярослава Голобородька — автора монографії «Ель класіко: формація Тараса Федюка» (2004), «відрізнялася сформованими духовними цінностями, пріоритетами і не просто цікавилася — жила літературою і мистецтвом». У такій родинній атмосфері і визрівав інтерес Тараса до художнього слова, до секретів його творення, а відтак — і намір самому прилучитися до кола тих, чиї імена значилися на обкладинках багатьох книг, які складали велику сімейну бібліотеку.

Переглядів: 6987

Співець стрілецької слави

24 вересня минуло 120 років від дня народження Романа Купчинського (1894—1976), українського письменника, критика, композитора

Думка, закладена у відомий всім афоризм: «коли говорять гармати, музи мовчать», себто про несумісність війни і творення музики, поезії, підтверджується далеко не завжди. З нею не погоджувалися й самі митці. У перерві між боями в роки Першої світової війни почав творити свою поезію і Роман Григорович Купчинський.

Його ім’я за радянських часів замовчувалося, оскільки він був вояком легіону Українських січових стрільців (УСС). Тут принагідно навести кілька фактів з матеріалів істориків та дослідників про історію створення УСС.

Переглядів: 1424

«Невмируща міць народа усе лихе переживе»

11 вересня сповнилося 150 років від дня народження Павла Грабовського (1864—1902)

«Там — квітка, та блиск, та чари, залицяння та вино; тута ж — праця, сльози, свари, пекло голоду одно». Це рядки з вірша «Тут і там» українського поета, перекладача, публіциста Павла Арсеновича Грабовського, ювілейну дату народження якого — 150 років — внесено до календаря пам’ятних дат ЮНЕСКО.

Я не випадково обрала саме цей уривок, оскільки характерний для нього принцип контрасту, що підкреслює несправедливість системи, побудованої на соціальній нерівності, визначає композицію більшості його творів. Так, грізним звинувачувальним актом порядкам, за яких людина працює «на других дні та ночі, ... поки останнього хабітку не розметають глитаї», можна назвати вірш «Робітникові». Ця ж тема — у поезіях «Допусти», «Сироти». Особливо показовим у цьому контексті є вірш «Я не співець чудовної природи». У ньому автор пояснює, чому він не зміг стати таким співцем: «Серед ясних, золочених просторів я бачу люд без житнього шматка... Блакить... пташки... з-під соловйових хорів, мов ніж вража скрізь стогін мужика. Нехай кругом розумний лад та втіха, не здужа їх мій мозок осягти, бо скільки кривд, бо скільки всюди лиха, як хижий звір гризуть братів брати».

Переглядів: 1222

«Я син українського народу...»

До  120-річчя  від  дня  народження  Олександра  Довженка

Читаю «Сторінки щоденника» Олександра Петровича Довженка. З болем, з сумом, з якимось невимовним пригніченням. Раніше мало що знала про нього (такі якісь собі невиразні загальні думки). На факультеті філології його як прозаїка зовсім не вивчали. Про режисерську діяльність у його посмертні, комуністичні, часи, майже нічого не говорилося. Можливо, в науково-мистецьких колах, щось якось відзначалося — не знаю, але загалу інформація про Довженка подавалося краплинами, на які той же загал мало звертав уваги.

Й ось у бібліотеці потрапило до рук, як з’ясувалося, «найбільш повне видання щоденників» О. Довженка (1941—1956 рр.): Київ, Видавництво гуманітарної літератури, 2004. Добра справа зроблена. Але зазначається: видання «розраховане на широке коло читачів» — і при цьому тираж 2000 примірників. Не знаю, чи є «Сторінки» в школах, сільських читаннях, чи включені до факультетських програм. Звісно, наклад дуже незначний для нашої великої країни. Втім, не раз подумалося, спасибі і за таке — якась кількість українців таки прочитає. Хоча цей вірний син українського народу мав би стояти в одному ряду з Шевченком, Франком, Лесею і його також мали б широко вивчати…

Переглядів: 939

Найуспішніший міністр внутрішніх справ

16  серпня  минуло  130  років  від  дня  народження  Ісака  Мазепи  (1884–1952), українського  громадського  і  державного  діяча  УНР

Зараз можна тільки дивуватися, як агроном за освітою Ісак Прохорович міг завчасно передбачити в подробицях, що зі встановлення радянської влади в Україні нічого доброго не буде і категорично висловлювався проти неї. Коли ж йому нагадували, що серед населення багато її прибічників, пояснював: «радянські настрої» в народних масах — це ілюзії, які зникнуть під час зустрічі з режимом більшовицької диктатури й терору. На аргументи, що окремі отамани армії або ж вступили в союз з Червоною армією, або почали з нею переговори, заявляв, що державна політика не може бути додатком до нерозважливих рішень наївних отаманів. Як стверджують дослідники, переконання, що більшовики, які силою захопили владу в Росії, нав’яжуть свою диктатуру й Україні, зробило боротьбу за вільну Україну, за звільнення її від великодержавної російської опіки, за право націй на культурне й політичне самовизначення справою життя Ісака Мазепи.

Звичайно ж, особливо великий вплив на хід українського національно-визвольного руху він мав, обіймаючи посади міністра внутрішніх справ Української Народної Республіки (УНР), прем’єр-міністра УНР, голови Ради Народних Міністрів УНР у вигнанні.

Переглядів: 1374

Жива правда у живих образах

...Очевидно, не сумніваючись, що її ніхто не бачить, жінка дала волю своїм стражданням: сльози заливали її обличчя, вона у відчаї заламувала руки, ставала на коліна перед образами, благаючи Господа захистити її. Але свідком цієї сцени була Марійка — донька Адасовських, у яких жінка служила: дівчинка гралася у віддаленому кутку, а тому її не було видно.

Ця подія мала продовження. Коли ввечері вся родина зібралася «на посиденьки», під час яких обговорювали події дня, співали, читали разом, а також із захопленням зна-йомилися з черговою імпровізованою сценкою, підготовленою Ма-рійкою, котра, переодягаючись у різне вбрання, зображала своїх рідних та знайомих, дівчинка, ви-йшовши на цю вечірню зустріч у селянському одязі, скопіювала всю гаму важких переживань служниці.

Переглядів: 6909

Материнська школа Олени Пчілки

29 липня — 165 років від дня народження видатної українки

Поетеса, автор прозових та драматичних творів, перекладач, фольклорист, редактор, мистецтвознавець, етнограф, публіцист, видавець, активна громадська діячка — це все про Ольгу Петрівну Косач (у дівоцтві — Драгоманова; літературний псевдонім — Олена Пчілка).

Не було такої сфери гуманітарної науки та культури, до якої б ця жінка не доклала своїх старань. За словами Панаса Мирного, вона була «родюча, як земля, а робоча — як бджола». Причому, у більшості напрямів своєї діяльності Олена Пчілка відзначилася якимось нововведенням, започаткувала якусь справу. Зокрема, була однією з перших українських жінок-видавців, а праця «Український народний орнамент» принесла їй славу першого в Україні знавця цього виду мистецтва. Оцінюючи її оповідання «Чад», Іван Франко писав: «Ви перші і досі одинокі виводите в українській мові правдиву, живу конвертацію (розмову) освічених людей. Досі ми її ніде не бачили: ні у Нечуя, ні у Мирного, ні у Кониського. Всі вони дуже гарно вміють підхопити розмову селянську, але розмови освіченого товариства — годі...» Як бачимо, і в цьому питанні сам Великий Каменяр визнає її першість.

Переглядів: 956

Той, хто будить

Володимир Базилевський — явище в нашому літературному й суспільному житті, й настільки яскраве та киснево необхідне справжнім українським патріотам, що тільки дух захоплює. Я маю право на цей висновок ще й тому, що знаю його з молодих літ, пов’язаних спільною роботою в нашій рідній «Чорноморці». Нуртуюча натура поета, чия зірка тільки займалася, вже тоді вражала в журналістському середовищі. Та чи могли ми уявляти, що є свідками формування богатиря думки, одягнутої і в шати буремної поезії, і в строгі форми філософських осягнень?!

Тепер, коли маємо десятки томів поезій, філософських есеїв Володимира Базилевського, відзначеного Національною премією імені Т. Г. Шевченка, коли слово поета і філософа дедалі більше стає нам конче необхідним у сьогоднішніх шуканнях істини щодо розвитку вже незалежної України, можна сказати: з такими синами Вітчизна неодмінно вийде врешті-решт на свій вірний шлях.

Переглядів: 2368

Лицарка поетичного слова

Знаній поетесі одеситці Надії Мовчан-Карпусь у ці дні сповнилася та кількість років, які ми називаємо «ювілейними». Але, за давньою чоловічою традицією, не лічитимемо ті роки, а віддамо данину зробленому нею на пройденому до цього дня творчому шляху.

Народжена у степовому краї, вона всотала у своє серце лагідність і тепло Чорного моря, яскраве сяйво південного сонця, ніжність і жагучість степової краси й щедро наситила ними своє поетичне слово, яке стало національною ознакою багатомовного Причорномор’я.

Переглядів: 6426

Наш незабутній Федір Павлович Смагленко

/_f/2014/017.jpg Мені по-справжньому пощастило у житті, бо ось уже більше 37 років приходжу на філологічний факультет нашого ОНУ і працюю поруч з моїми вчителями та випускниками, які стали колегами. Серед моїх навчителів був і Федір Павлович Смагленко — чудовий знавець української мови, світла, чуйна людина. Більше довідалася про нього з документів, які передала його донька, Тетяна Федорівна, до фондів Одеського історико-краєзнавчого музею.

Людина визначається тим, що успадкувала від батьків, від родоводу, і тим, чим збагатилася завдяки оточенню, колективу, друзям.

Федір Смагленко вийшов із селянської родини: народився 27 лютого (14 лютого за старим стилем) 1914 року в с. Нечаєве Златопільського району Черкаського округу (тепер Шполянський район Черкаської області). «З 1923 по 1927 навчався в Нечаївській початковій школі. Навчав нас, — написав в автобіо-графії (березень 2003-го) Ф.П. Смагленко, — Андрій Максимович Дзюба. Він працював у Нечаївській школі майже все своє життя, навчав багато поколінь, наших прадідів, дідів, батьків, матерів. З 1927 по 1930 рік вчився в Лип’янській семирічній школі. Навчав нас Іван Васильович Бородай, Анатолій Максимович Прокопович, Павло Іванович Прокопович та інші вчителі. Своїх вчителів ніколи не забував. В 1930 і 1931 роках працював у колгоспі…»

Переглядів: 6350

Чи вже розкрито «Могилу»?

...і з-під неї
Встане Україна.
І розвіє тьму неволі,
Світ правди засвітить,
І помоляться на волі
Невольничі діти!..
Тарас Шевченко.

Цього року святкуємо 200-ліття від народження генія і месії української культури та національної думки Тараса Григоровича Шевченка. З подачі його озброєної пером руки розпочалася нова епоха в долі нашої багатостраждальної Батьківщини. Його творчість містить безліч містичних та надихаючих елементів, які впродовж багатьох десятиліть стають дедалі актуальнішими. Однією з підвалин важливості заповітів Т.Г.Шевченка є його чітке усвідомлення становища українського народу, яке і сьогодні для більшості населення є неосяжним.

Як відомо, свій рідний край великий поет, з-поміж багатьох епітетів, визначив як «могилу». Варто одразу зазначити, що могила у класичному сприйнятті, як споруда сакрального значення, не є кінцевим пунктом будь-якого явища, а найвірогідніше — мостом до іншого світу або форми. Це поняття стосується і Кобзаревого розуміння Могили-України як пункту, де слава її кращих синів не є втраченою, а лише спочиває до кращих часів.

Переглядів: 6355

«...Виріс із рідного ґрунту»

3 лютого минуло 150 років від дня народження Володимира Самійленка (1864—1925), українського поета, драматурга і перекладача

Майже кожен, прочитавши твір, який полонив образами, проблемами та їх авторським вирішенням, мовою, обов’язково поцікавиться, хто ж його написав. Так було і тоді, коли у 1886 році був опублікований вірш «Ельдорадо». З підпису під ним — «Сивенький» — читачі зробили висновок: його автор — літня людина з великим життєвим досвідом, яка добре обізнана з проблемами суспільства. І яким же було здивування, коли з’ясувалося, що «Сивенький» — це псевдонім, а справжнє прізвище поета — Володимир Самійленко, і що йому трохи більше за двадцять. Звісна річ, інтерес до юнака зріс. Звідки він, хто його батьки, якого походження?

Народився Володимир Іванович Самійленко 3 лютого 1864 року в селі Великі Сорочинці на Полтавщині. Батько його був поміщик Іван Лисевич, а мати — колишня кріпачка Олександра Самійленко. Про історію їхніх стосунків поет розповів в «Автобіографії», яку почав писати за місяць до смерті:

«Як моя мати мала літ шістнадцять, її мати й вітчим найняли служити до покоїв до старої дідички Лисевички в х. Климово, верстов 10 від Сорочинець, у Зіньковецькому повіті, де вона проживала з сином своїм Іваном Олександровичем. Іван Олександрович Лисевич був багатий землевласник: мав п’ять тисяч десятин землі й багато всякого добра; любив бенкетування, полювання й музику. За часів кріпацтва мав власний оркестр музикантів. Сам теж гарно грав на скрипку. В той час, як моя мати вступила на службу до його матері, він мав коло 40 літ; був нежонатий.

Сторінка 2 з 3«123»

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

(048) 767-75-67, (048) 764-98-54,
099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Тел./факс: (048) 767-75-67; 764-98-54
Моб. тел. 050-55-44-206
E-mail: cn@optima.com.ua, chornomorka@i.ua