Матеріали з рубрикою «Духовність»

День святого Патрика — не тільки релігійне, а й культурне, навіть національне свято ірландців.

Святий Патрик — небесний покровитель Ірландії — впровадив на ірландських землях християнство, опікувався будівництвом храмів й охрестив сотні тисяч тамтешніх жителів. Як гласить легенда, під час однієї з проповідей Патрик зірвав трилисник конюшини, з допомогою якого (три листки на одній стеблині) пояснив триєдність святої Трійці — Бога Отця, Сина і Святого Духа.

Усі ми мріємо про переміну в нашому суспільстві — пишемо, дискутуємо, молимося про це. Але щоб така переміна в народі, державі та суспільстві, відбулася, потрібна особиста переміна, по-церковному — метанойя. Найперше треба змінити себе, позбутися своїх недотягнень та гріхів, а потім і все інше стане на місця.

Ми не раз говоримо про політичні, економічні, суспільні негаразди, але чомусь не згадуємо про гріхи нашого народу, нашої спільноти: аборти, штучне обмеження народин, розлучення, нешлюбні діти, домашнє насильство, алкоголізм, наркоманія, заздрість, політична та релігійна нетолерантність, ненависть до інакодумаючих або взагалі чужинців, байдужість до загальних справ, грошолюбство і погоня за матеріальними речами, визиск робітників, затримання заробітної плати, корупція, хабарництво, непрофесійність, невідповідальність і т. п.

У примітках до збірника есеїв «Шевченко понад часом» (ВМА «Терен» — ТОВ «Видавничий дім «Києво-Могинлянська академія», Луцьк—Київ, 2011) про «Останню сльозу» Євген Сверстюк зазначає таке:

«Уперше опубліковано в збірнику «Широке море України: Документи самвидаву з України» (Париж; Балтимор: Смолоскип, 1972. — С. 46—53). Написано й пішло в самвидав у 1971 році спершу як лекція, прочитана в Інституті хімії АН УРСР.

Кожна книжка з дарчим написом автора особливо цінна чи й навіть безцінна. Тим більше, коли книжка стала подією у культурному житті, а її автор — знана й шанована всіма людина. Мова про видання «Шевченко понад часом» і про Євгена Сверстюка, одного з моральних авторитетів української нації, що відійшов у вічність у 2014 році.

Збірка есеїв «Шевченко понад часом» побачила світ у 2011-у накладом 1000 примірників. Як на нинішній час — немалий тираж. Але ж хіба для такої книжки?! Це видання мало би бути в кожній українській оселі, не кажучи вже про бібліотеки, школи, коледжі, виші і т.д. Чому?

Аргументи знаходимо в анотації: Шевченкова тематика в совєтські часи належала до стратегічно важливих. Провідний революціонер-демо-крат. Учень і послідовник російських революціонерів-демократів, борець за щасливе майбутнє «в сім’ї вольній, новій»... На такому Шевченкові виховувалися три-чотири покоління читачів. Порушення цього стереотипу вважали державним злочином і карали за кримінальним кодексом. Поміщену в цій книжці статтю «Остання сльоза» — про один вірш Шевченка — було оцінено у вироку 1973 року як «антирадянську».

Автор цієї книжки був порушником ще від початку 60-х років і не зважав на обов’язкові стереотипи. Чи було це боротьбою з накинутим мітом, чи просто ігнорування його? Радше це було прагнення «не ложними устами сказати правду». Адресат цієї книжки відчує те нове прочитання, яке важко дістається, бо доводиться долати гори узвичаєних поверхових уявлень про великого поета, простих і зручних для політичного використання.

19 січня — свято Богоявлення Господнього, яке в народі називають Хрещенням, Водохрещами, Йорданом

Слово «хрещення» грецькою звучить як «баптисма» і перекладається як «повне занурення». Обряд хрещення був відомий задовго до християнства і народження Ісуса Христа. Коли саме з’явився цей обряд, достеменно невідомо, але, як стверджують історики, ще в дохристиянські часи його застосовувавали при купівлі раба, що символізувало: відтепер у невільника починається нове життя. При цьому рабові давали й нове ім’я — минуле слід було забути.

25 грудня Різдво Христове за григоріанським календарем

Різдво Христове за григоріанським календарем — відтепер неробочий день. Як відомо, відповідний закон Верховна Рада ухвалила 16 листопада, а 29 листопада його підписав Президент України Петро Порошенко.

Саме у цей день — 25 грудня — Різдво відзначає більшість християнських держав. Православний світ, який живе за юліансь-ким календарем, святкує цю подію 7 січня.

Втім, дата — категорія вельми умовна. Головне ж — щоб Христос народився у кожному серці. Адже насправді предвічний і безмежний для людського розуміння Бог втілився в людській подобі дві тисячі років тому. Тож, готуючись до Різдва Христового, передусім слід підготувати свої серця — помиритися з ближніми, пробачити образи, повернути борги — зробити все, щоб з чистим серцем перед Богом і людьми відзначити Різдво.

За католицькою традицією, святу народження Спасителя передує піст — Адвент (від латинського слова «adventus», що означає прихід). Він починається в неділю за чотири тижні до Різдва. Це час для духовного приготування до свята і для роздумів про майбутнє друге пришестя Ісуса Христа, аби в уро-чистий день кожен віруючий відчув народження Христа в своєму серці — доброту, прощення гріхів, милосердя і любов до ближніх.

У нашому українському мартиролозі грудень — місяць Святослава Караванського… Такий порядок маємо за-провадити надалі, усвідомивши його неперебутнє значення для Одеси. Поряд з Іваном та Юрієм Липами, поряд з багатьма іншими нашими достойниками, котрих ми недавно лише відкрили для себе, але ще не утвердили їх у суспільному житті, в історичній, культурній нашій свідомості. Лише 7 днів останнього місяця року розділяють дві головні дати життя Святослава Караванського: 24 грудня 1920-го і 17 грудня 2016-го. А поміж них — безнастанне віддане служіння своєму народові: і в пору юності бентежної, і в умовах війни та окупації, і на каторзі по сибірах — 31 рік ув’язнення, і на волі у рідній Одесі, і далеко за океаном, і в час підбиття підсумків, прихід якого, цілковито занурений в роботу, він не завважив… Життя Великого Українця.

Уже час, мабуть, відкинути совкову традицію згадувати своїх великих лише на ювілей, а ще — зрідка й чомусь дуже вибірково — у зв’язку з днем народження. І як визначити отой, з дозволу сказати, ступінь величі, значущості для країни? Та й чи можливе це? Головно — чи потрібне? Всім, хто працював на майбутнє України — а воно ще лишень десь там далеко зазоріло — і лишив по собі важучий спадок для прийдешнього, для всіх нас, — усі вони мають стати для нас одним великим підручником Життя, посібником у будівництві Нової України. Не навчатися же нам, справді, за совковим спадком — а він тут на кожному кроці; не конструювати за старими лекалами. На жаль, поки що ми рухаємося тим самим руслом, якщо взагалі рухаємося. Святослав Караванський знав, куди і як нам йти, «плисти в революцію далі». Та його мудрість — у кожному листі до наших очільників і в кожній публіцистичній статті, що з’являлися на шпальтах періодики. От лишень біда: таких не беруть у нас ні в порадники, ні в дорадники, ані в радники…

У Миколаївській школі на видному місці можна побачити три чоловічих портрети. Троє юнаків у строях українського війська дивляться на галасливих школярів, котрі пробігають попри них, навіть не глянувши у той бік. Бо, звісно ж, діти. Юнаки на фотознімках не ображаються: заради того вони пішли на цю війну, яка нікому не потрібна, а передовсім — їм самим, і поклали там свої молоді, повні мрій і фантазій, голови, щоби ці діти могли отак безтурботно бігати, могли спокійно вчитися, і колись так само вдягнути військові строї, щоби ніхто не посмів знову порушити наш спокій.

А попри те, чи не кожен школяр тут знає ці імена, і на запитання відповість: це — наші герої. І не важливо, які у них бойові нагороди, й чи отримали вони звання Героя. Народились і зростали вони у різних селах Миколаївського району. Микола Буданов — у Настасіївці, Вадим Тарабанов родом з Гвоздівки, а Сашко Калашник народився у Скосарівці. Це ж подумати тільки: троє з одного лише району залишилися на тій неоголошеній війні!.. Для учнів цієї школи вони справді Герої. Хоч не всі, можливо, це усвідомлюють поки що. На все свій час. Принаймні, в школі все робиться для того, щоб виховати з цих жвавих, непосидючих, розумних, як всі нинішні діти, справжніх патріотів. Саме у цьому контексті й відзначалося того дня, 14 жовтня, у Миколаївці велике свято сучасної України — Покрова Пресвятої Богородиці, що об’єднало в собі День захисника України, свято Українського козацтва та 75-у річницю створення Української повстанської армії.

…І нехай позаздрять ті, котрі не прийшли минулої суботи в бібліотеку імені Михайла Грушевського на творчий вечір Богдана Чуфуса — артиста за фахом, співака за велінням душі української співучої, телеведучого за покликом серця.

Мабуть-таки, не було б наше одеське державне телебачення таким українським, коли б не працював там Богдан Чуфус. У нього, без перебільшення, віддавна є свій вірний глядач. Той український глядач, котрий, сплачуючи податки, хоче бачити на державному телебаченні Україну. У пана Богдана свої оригі-нальні програми, вибудувані саме в цьому річищі, свій співрозмовник — людина мисляча, інтелектуал, фахівець, а передовсім — патріот. Патріот України та багатонаціональної української Одеси. У нього своя, лишень йому властива манера ведення передачі. Хоча… все дуже просто: в кадрі — лишень ведучий та його гість, один чи двоє, а то й одразу кілька гостей у студії. Ніякої дії. Розмовляють собі. Зрідка — якийсь відеоряд… І не хочеться відриватись бодай на хвильку одну від екрану. Тому що цікаво, тому що ведучий уміє розкрити співрозмовника, викликати на відвертість, тому що у Богдана Чуфуса — своя тема. Це — Україна, за великим рахунком. Українська тема. Без пафосу, отак буденно, спокійно та розмова сягає часом якихось найпотаємніших глибин душі, як гостей, так і глядачів — якщо лиш вони настроєні на душевну хвилю ведучого. А коли й ні, то за другим, третім разом це станеться. Ведучий уміє настроїти, й це — одна з важливих ознак його фаховості.

Із послань лідерів українських церков до своєї пастви

«У ці радісні пасхальні дні сердечно вітаю вас, преосвященні архіпастирі, боголюбиві пастирі, чесне чернецтво, дорогі браття і сестри, зі святом Воскресіння Христового. Вітаю з Пасхою Христовою Президента України Петра Порошенка, Верховну Раду, український народ й особливо наші Збройні сили — захисників нашої Української держави, які з любові до неї не шкодують навіть свого життя. Вітаю з великим християнським святом увесь український народ і всіх українців, які перебувають за межами України на всіх континентах, але люблять Україну і допомагають їй.

Нехай Всемилостивий Господь, Який Своїм Воскресінням переміг смерть, дарує нам перемогу над усіма нашими зовнішніми і внутрішніми ворогами і нехай приведе всіх нас до миру і єдності, щоб наше життя відповідало тому, заради чого Син Божий став людиною, постраждав, помер і воскрес», — йдеться у привітанні патріарха УПЦ КП Філарета (Денисенка).

«Святкувати християнську Пасху означає для нас сьогодні бути здатними силою Воскреслого вставати і пробудитися до дії — бути здатними до особистої пасхальної самопожертви задля добра свого народу, його свободи та кращої долі. Дивлячись на обличчя наших українських воїнів-героїв, які принесли своє життя в жертву за рідний народ, можемо бути впевнені, що Небесний Отець приймає ці жертви в імені свого Сина. Саме у них через воскреслого Христа ми вже маємо перемогу над злом і зцілення душевних і тілесних ран.

Святкувати християнську Пасху означає для нас сьогодні бути носіями перемоги життя там, де панує смерть. Щиро визнавати те, що Христос «воістину воскрес», означає повірити, що завдяки нашому особистому рішенню та зусиллю є воістину можливим побороти корупцію і неправду в нашому суспільстві, що саме від нас залежить, яким буде наша країна: чи вона буде вмирати, віддана на поталу могутнім світу цього, чи встане, пробудиться, оновиться і воскресне до справжнього життя, гідного людини як образу Божого», — пише патріарх УГКЦ Святослав (Шевчук).

Минулої неділі відбулася міжконфесійна молитва за мир в Україні. На Софійський площі у Києві свої прохання до Бога підносили представники багатьох конфесій: архиєпископ Святослав (Шевчук) від УГКЦ, єпископ Володимир (Черпак) від УАПЦ, єпископ Станіслав Широкорадюк від РКЦ, старший єпископ Михайло Паночко від ЦХВЄ та єпископ Маркос (Оганесян) від Вірменської апостольської церкви. Очолював урочистий захід патріарх УПУ (КП) Філарет (Денисенко).

На молитву зібралися численні вірні, серед яких — військовослужбовці та народні депутати. Саме ж дій-ство було пройшло у вигляді молебню, під час якого представники всіх конфесій прочитали по молитві, піс-ля чого патріарх Філарет благословив усіх віруючих.

Основна тема всіх молитов — прохання про завершення війни. Священнослужителі просили Всевишнього про перемогу, звільнення заручників у Росії, Криму та на Донбасі. Лунали прохання про здоров’я для українських воїнів, міцність держави та єдність її народу. Особливо актуальним звучало прохання «вразуми ворогів наших та поверни їм пам’ять про заповіді Твої».

Однак проблемами зовнішнього характеру ієрархи не обмежилися. Так, Єпископ Віталій (Скоморовський) акцентував увагу на проблемах безробіття, соціальної несправедливості, наркоманії, алкоголізму. Серед негативних явищ у владних кабінетах він назвав тотальну корупцію, державну зраду та пропаганду ґендерної ідеології.

Дві події останнього часу вразили мене своєю пророчою зустріччю у просторі сьогодення: перепоховання геніального українського поета Олександра Олеся і поява законопроекту «Про державну мову». Чому я називаю її «пророчою»?

Можливо, тому, що її передбачав сам поет у вірші «О слово рідне! Орле скутий!». Думаю, що газета дозволить мені навести ці три строфи, написані 110 років тому:

О слово рідне! Орле скутий!
Чужинцям кинуте на сміх!
Співочий грім батьків моїх,
Дітьми безпам’ятно забутий.

О слово рідне! Шум дерев!
Музика зір блакитнооких,
Шовковий спів степів широких,
Дніпра між ними левій рев…

О слово! Будь мечем моїм!
Ні, сонцем стань! вгорі спинися,
Осяй мій край і розлетися
Дощами судними над ним.

У православних та греко-католицьких церквах Великодній піст — час духовної підготовки віруючих до свята Великодня — цьогоріч розпочинається у понеділок, 27 лютого.

Уже перші християни у день єврейської Пасхи розпочали практику поминання мук та смерті Ісуса Христа. Для того щоб належно провести цей день, вони вирішили проводити його у пості. У первісній Церкві цей 1—3-денний піст вважався не передпасхальним постом, а самою Пасхою.

У ІІ та ІІІ століттях Церква починає звертати велику увагу не лише на сумну подію Христових мук та смерті, але й на радісний факт Воскресіння Христа. Так виникла практика хресної та воскресної Пасхи. Протиріччя, які виникли згодом, усунув 325 року Нікейський собор.

У ІІІ ст., як зазначає у книзі «Пізнай свій обряд» о. Юліан Катрій, передпасхальний піст у деяких церквах триває уже впродовж тижня: сьогодні — це Страсний тиждень. Перші свідчення про 40-денний передпасхальний піст походять з IV ст.

Розбіжність у визначенні дати Пасхи між Сходом і Заходом виникла після введення у XVI ст. григоріанського (нового) стилю, коли на Заході почали використовувати нову формулу вирахування Пасхи, пов’язану з впровадженим календарем. У східній церковній традиції продовжує зберігатися юліанський (старий) стиль, а тому дата Пасхи вираховується від рівнодення за старим стилем, тоді як у західній традиції — від рівнодення за новим стилем. Іноді випадають роки, коли християни різних церков святкують Великдень одночасно.

Хоча говоримо про 40-денний Великодній піст, у Східній Церкві він фактично триває 36 з половиною днів — сім тижнів без субот та неділь, а також Велика субота безпосередньо перед Пасхою та половина ночі перед Пасхою.

Закінчуються літні жнива, і православні відзначають у своїх храмах три великі свята на честь Спасителя. Ці три свята ніби пов’язують увесь Успенський піст. Перше — Спас на воді, Маковія (14 серпня), друге — медовий Спас, Преображення Господнє (19 серпня), і третє — Спаса Нерукотворного — перенесення з Едеси до Константинополя нерукотворного образу Ісуса Христа на полотні (29 серпня).

Головне з трьох свят — Преображення Господнє, одна з центральних подій трьох Євангелій, яка відбулася на горі Фавор.

...Уже пролунала з вуст Ісуса промова про хрест і про славу Царства Його. Але навіть учні Його ще не усвідомили сповна, чим стануть для людства земне життя, майбутні страждання і воскресіння Сина Божого. Адже Ісус прийшов до людей такою ж простою людиною, як і вони. Не пророк, не цар, не священик. І чудеса свої Він творив далеко від людей — у якомусь скромному будинку або поблизу кам’янистої безлюдної дороги. Ким Він був в очах сучасників, які ще не повірили в Нього? Звичайним провінційним ремісником, навколо якого — селяни, рибалки, якісь бездомні й знедолені. Навіть близькі не розуміють Його. І вже учні покидають Його, і таких чимало. Навіть Петро, єдиний, який назвав Його Месією, заперечує Йому...

На Криті завершився Всеправославний Собор. Учасники зібрання — предстоятелі 10 православних церков із 14 — підписали спільне звернення, в якому йдеться про єдність Православної соборної церкви. Серед іншого, у підсумкових документах Собору йдеться і про те, що православні єпископи світу моляться «за мир і справедливість в стражденній Україні». Однак питання про автокефалію української православної церкви на Соборі не розглядали. Більше про рішення Собору та його значення в інтерв’ю «Радіо «Свобода» розповіла координатор громадської ініціативи «За Єдину помісну церкву» Лана САМОХВАЛОВА.

— Є три основні речі. Найперше — що Собор відбувся. Для простих вірян, для кліру і для єпископів дуже важливо, що вперше через 1200 років Церква показала свою реальну єдність. Що зібралися разом предстоятелі майже всіх православних церков.

Друге — головне, що цей Собор відбувся, незважаючи на демарші Московської патріархії. Тому що спротив був страшний і способи відкласти Собор, а, фактично, зірвати — були дуже цинічними.

7 квітня (25 березня за старим стилем) — Благовіщення Пресвятої Богородиці

Слово «благовіщення» означає блага, або добра, звістка. Згідно з ученням церкви, в цей день Діві Марії явився архангел Гавриїл і сповістив про прийдешнє народження Ісуса Христа — Сина Божого і Спасителя світу.

Свято Благовіщення Пресвятої Богородиці належить до дванадесятих неперехідних свят і відбувається щорічно в один і той же день.

Датою Благовіщення як православною, так і католицькою церквами вважається 25 березня. У цей день відбулося зачаття Ісуса Христа, тому ця подія віддалена рівно на дев’ять місяців від 25 грудня — Різдва Христового. У зв’язку з тим, що в Україні православна церква використовує григоріанський календар, то 25 березня (за юліанським календарем) припадає на 7 квітня (за григоріанським).

Хрещення Господнє — одне з найважливіших у православ’ї свят. Воно ще називається Богоявленням, адже саме цього дня Бог уперше явився людям відразу в трьох особах: Син Божий прийшов на річку Йордан, щоб прийняти хрещення від Іоанна, Отець засвідчив Його синівство Своїм голосом, сказавши «це Син Мій улюблений, Його слухайте», а Дух Божий у вигляді голуба зійшов на Нього. Від цього дня починається відкрите служіння Ісуса Христа і Його проповідь спасіння.

Сам обряд омовіння прийшов із глибини віків.

Ось такі думки з нагоди Різдва Христового, як християнина більш-менш задовільного стану, такого, який відносно регулярно відвідує відправи в одній чи другій з християнських церков, користується святими тайнами, хоча до мінімуму вказаного церквами, додержується всіх Божих заповідей у відносному режимі, часто тримає піст і жертвує на різні церковні цілі.

Ціле своє життя, тобто до 1991 року, я строго дотримувався і навіть активно обороняв позицію конечності держатися нашого церковного Старого юліанського календаря, хоча з огляду на географічне положення у даний час відзначав і ці, і ті свята, з мотиву, головно, що більшість наших земляків перебували у стані поневоленому, де були неспроможними вирішувати власну долю, а тому важливим було для духовного єднання та солідарності всім українським християнам у світі разом святкувати релігійні свята, зокрема Різдво і Воскресіння Христове.

25 грудня католики і протестанти святкують Різдво Христове

За григоріанським календарем Різдво Христове відзначається у ніч на 25 грудня. У понад 145 країнах світу це офіційне державне свято й одне з головних релігійних торжеств у році. Православний світ, який живе за юліанським календарем, вшановує цю подію 7 січня.

Цікаво, що віруючі багатьох євангельських протестантських церков України, яких у нас сьогодні немало, мають унікальну можливість відзначати цю подію двічі — і з католиками, і з православними. Адже, за великим рахунком, точна астрономічна дата, що пов’язана з обертанням нашої планети навколо Сонця, не настільки вже й важлива. Для справжнього віруючого будь-якої конфесії головне — не дата, а сам факт народження Спасителя два тисячоліття тому. Але важливо, щоб Христос народився безпосередньо в серці конкретної людини, інакше для неї це свято втрачає будь-який сенс.

19 грудня православна церква вшановує пам’ять святителя і чудотворця Миколая

«Не стримуй добра потребуючому, коли в силі твоєї руки це чинити» — ці слова зі Святого Письма можуть служити принципом, за яким жив святитель Миколай. Саме так він діяв упродовж усього свого життя.

Сьогодні у кожному домі православного, поруч з іконами Ісуса Христа і Богородиці, зазвичай можна побачити зображення святого Миколая. Його шанують як чудотворця й заступника нужденних, звертаються до нього з молитвами про клопотання перед Богом. Але часто-густо не замислюються про те, що святий Миколай — не якийсь міфічний образ, а реальна людина, як ми з вами, котра жила на землі. А святим він став завдяки своїм душевним якостям та справжній вірі, що виявляється, як відомо, у справах любові й милосердя.

14 жовтня — Покрова Пресвятої Богородиці

Це свято — одне з найшанованіших у православ’ї. У народі його називають Третьою Пречистою. Цього дня православні з вдячністю і вірою приймають заступництво і клопотання перед Богом Пресвятої Діви Марії, згадують історичні події далекої візантійської епохи, звідки пішло коріння національного українського свята, шанованого нашим славним козацтвом, покровителькою якого вважається Богородиця.

Це свято також і родинне, оскільки пов’язане з сімейними цінностями і традиціями, шанобливим ставленням до жінки і матері.

Народні назви й традиції трьох серпневих свят — Спасів — дуже відрізнялися в українців і росіян у ХІХ столітті. Щоб у цьому пересвідчитися, досить зазирнути до поважних етногра-фічних праць.

Однак останніми роками через ЗМІ поширюється інформація про звичаї, які притаманні російській, а не українській народній традиції. Хотілося б думати, що це просто неуважність журналістів, а не свідома політика русифікації через культуру.

14 серпня — Перший Спас, або, як його ще називають у народі, Маковія, Спас на воді. Кілька назв у нього невипадково — на 14 серпня припадає кілька свят.

Саме цього дня православні відзначають свято Винесення Чесних Древ Животворящого Хреста Господнього. Воно прийшло до нас із Візантії, де було встановлене не пізніше ІХ ст. А суть його полягала в перенесенні з імператорського палацу до храму Софії частини хреста Господнього, що збереглася. Впродовж двох тижнів цю святиню носили по Константинополю для «відвернення хвороб», очищення міста від злих духів, які, за давніми віруваннями, приносили страшні епідемії. За допомогою хреста освячували воду, щоб вона стала чистішою та щоб йшли дощі в спеку.

9 серпня православний світ вшановує пам’ять великомученика Пантелеймона-цілителя

Після Богородиці та Миколи Чудотворця, мабуть, третім святим за частотою звернень про зцілення душі і тіла є святий Пантелеймон-цілитель. Саме до нього у важку хвилину, коли справи вже зовсім погані і вся надія тільки на Бога і воїнство Його, моляться православні.

Біблія вчить, що людина отримує те, що просить, відповідно до своєї віри, а цілителем є тільки Сам Господь: «чого ви в молитві попросите з вірою, одержите». Однак протиріччя тут нема. За православним ученням, святі угодники підсилюють наші молитви, звернені до Бога. «...Моліться один за одного, щоб вам уздоровитись. Бо дуже могутня ревна молитва праведного!» У цьому зв’язку важливо знати історію святого, до якого звертаєшся і просиш допомогти в молитві до Господа.

Відновлення єдності між православними християнами в Україні — питання, про яке говорять уже не один рік. І це не тільки природне бажання людського серця. Адже і в Святому Письмі читаємо заклик Христа до Своїх послідовників: «Будьте єдині!..». Ще апостол Павло щодо розділення в одному зі своїх послань докоряв недбайливим вірянам: «Чи ж Христос поділився?» Все начебто ясно і зрозуміло. Втім, Церква, яка складається з людей різних політичних уподобань, і досі розділена.

Мабуть, уперше за багатолітню українську історію з’явився реальний шанс: нарешті побудувати ту єдність, про яку так мріяло не одне покоління православних українців. Як уже повідомлялося, 8 червня на спільному засіданні комісій Української автокефальної православної церкви (УАПЦ) та Української православної церкви Київського патріархату (УПЦ КП) підписано документ, у якому йдеться про майбутнє об’єднання в єдину Помісну православну українську церкву. Згідно з текстом підсумкового рішення до 30 червня цього року церкви мають домовитися про скликання об’єднаного собору.

7 червня — Неділя всіх святих

Минулої неділі Православна церква вшановувала Пресвяту Трійцю, свято П’ятидесятниці та Зіслання Святого Духа на апостолів. Це була пам’ять тієї великої хвилини, коли Третя Особа Святої Трійці — Дух Святий — зійшов на апостолів, відкрив їм очі на розуміння вчення Спасителя і дав відвагу проголошувати це вчення різними мовами для різних народів.

Перша громада, що пішла за голосом Божих слів за святим Петром, — це були перші християни, які зазнали жорстокого переслідування від іудейських старійшин. Вони, незважаючи на всі перешкоди, прийняли християнство, і це був початок Христової Церкви. Це така Христова Церква, до котрої належать не лише ті, що живуть, але й ті, що перебувають на небі, — всі святі. Своїм праведним життям вони заслужили на те, щоб у нинішню неділю ми їх молитовно згадували, щоб ми, до неба піднявши серця, молились: «Всі святі, моліть Бога за нас!».

31 травня — День Святої Трійці, зішестя Святого Духа на апостолів. П’ятидесятниця

У день Святої Трійці ми згадуємо зішестя на апостолів Святого Духа. Ця подія є вінцем і завершенням спокутного подвигу Сина Божого. Тому саме це свято є завершенням церковних торжеств на честь і славу Воскреслого Господа.

У п’ятдесятий день після Воскресіння Христового на апостолів зійшов Святий Дух, Якого Господь наш Ісус Христос обіцяв послати Своїм учням. Справдились слова Христа Спасителя. І через цю подію людству відкрилася третя Особа Святої Трійці — Дух Святий. Ось чому зішестя Святого Духа на апостолів називається днем Святої Тройці.

21 травня — Вознесіння Господнє

Вознесіння Господнє — перехідне дванадесяте церковне свято. Перехідним воно називається тому, що кожного року припадає на різні дати залежно від дати Великодня — на сороковий день після нього, але завжди на четвер. Цьогоріч це 21 травня.

Подія вознесіння Ісуса Христа описана в книзі «Діяння святих апостолів» святим апостолом Лукою: «...А по муці Своїй Він ставав перед ними живий із засвідченнями багатьма, і сорок день їм з’являвся та про Боже Царство казав».

7 квітня — Благовіщення Пресвятої Богородиці

Свято Благовіщення відзначається церквою в пам’ять про принесення вісником Божим, архангелом Гавриїлом благої вісті про майбутнє народження від Духа Святого і Діви Марії Сина Божого, Господа Ісуса Христа.

Датою Благовіщення вважається у католиків 25 березня, у православних — 7 квітня (розбіжності через різницю календаря) не випадково, оскільки вона стоїть рівно за 9 місяців від 25 грудня (відпо-відно — 7 січня) від дати, яка вважається днем Різдва Христового. Благовіщення означає «блага» або «добра» звістка. У цей день Діві Марії з’явився архангел Гавриїл і сповістив Їй про прийдешнє народження Ісуса Христа — Сина Божого і Спасителя світу. Благовіщення Пресвятої Богородиці — одне з найбільших, дванадесятих, свят православної церкви. День Благовіщення колись також вважався днем початку церковного року.

Щонеділі об 11.00 у храмі Різдва Христового Української православної церкви Київського патріархату (м. Одеса, вул. Пастера, 5) проводяться заняття «Воскресної школи» для дітей.

На дітей чекають цікаві знайомства з новим і незвіданим.