Матеріали без рубрики

Микола Міхновський — один із тих діячів, чиє подвижництво вплинуло на долю всієї української нації. 31 березня сповниться 150 років від дня його народження, хоча таких людей потрібно згадувати й вшановувати не лише в їхні ювілеї. Він — визнаний ідеолог українського націоналізму, який із самого початку своєї політичної біографії виступав за створення української самостійної держави. Він — автор програмного документа «Братства тарасівців» «Кредо молодого українця» та брошури «Самостійна Україна».

Микола Міхновський народився 1873 року в селі Турівка на Полтавщині. Сімейний побут родини був цілком селянським, народним, ґрунтувався на здорових моральних засадах. Його батько, Іван Міхновський, був священником, який вів службу українською мовою, і водночас — заможним господарем, власником 17 десятин землі. Справжній, щирий українець, він палко любив свій край. Не випадково всі діти виявилися причетними до укра-їнського руху.

Ніколи не любила гіркого стручкового перцю. Можливо, тому, що не розуміла його пекучого смаку. У нас, на славній Миколаївщині, його не надто шанували, а поціновувачі здебільшого задовольнялися ядерним «Вогником», дрібненькі гострі перчинки якого врізнобіч стирчали з кущиків на підвіконнях.

Та ось після тривалої подорожі Мексикою (свого часу мандрувала від столиці країни Мехико до Канкуна, курорту світового значення, із заїздами у прославлені «провінції» Чичен-Іца, Паленке, Акапулько тощо — загалом майже три тисячі кілометрів) почала з цікавістю і гастрономічною повагою сприймати цей овоч із пекучим характером.

(Роздуми навколо однієї колекції)

Спадщина М.І. Жука залишає великий простір для досліджень, і в пріоритеті — твори, що осіли в приватних колекціях, з огляду на їх меншу доступність, а відтак і наукове опрацювання. А ще цікавить їх міжколекційне переміщення, і в цьому сенсі хочу продовжити розмову про зібрання одеського мистецтвознавця І.І. Козирода. Сподіваюся також, що цей, місцями розлогий, екскурс дозволить краще диференціювати і глибше зрозуміти мистецький посил Михайла Жука й нагадати деякі важливі віхи його біографії.

Додаткова інформація з’явилася під час роботи над зведеним каталогом творів М.І. Жука завдяки контактам з Національним художнім музеєм України (НХМУ), де нині зберігаються 60 творів митця, з яких 15 відбірних було придбано в І.І. Козирода орієнтовно наприкінці 1980-х — на початку 1990-х років тодішнім директором столичної скарбниці М.М. Романишиним¹.

На окупованій частині України мародери з російської армії викрадають автомобілі місцевих жителів, вантажівками вивозять майно з будинків і квартир. Сотні злочинів зафіксовано і проти вітчизняної культурної спадщини.

Так, із Новокаховської картинної галереї імені знаного художника, уродженця Любашівської громади Альбіна Гавдзинського (4.07.1923 — 12.05.2014) окупанти вивезли 299 полотен нашого земляка і багато робіт інших відомих українських митців. Щодо вкрадених творів Альбіна Ста-ніславовича, то це, зокрема, й ті, що возвеличують трудовий подвиг людей, які будували Каховську ГЕС.

Мій предковічний,
мій умитий росами,
космічний,
вічний,
зоряний,
барвінковий.
Коли ти навіть звався — Малоросія,
твоя поетка була Українкою.

    Ліна КОСТЕНКО. «Біль єдиної зброї».

1.

Для чого ми відзначаємо ювілеї наших видатних поетів, та й не лише поетів? Хіба лишень для того, щоби віддати їм данину нашої шани та пам’яти, віддати їм дяку за те, що збагатили культуру — нашу і світову? Далебі, цього було б замало. Ми вшановуємо їх за те, певна річ, що вони збагатили наше розуміння багатьох речей, подарували нам уміння пізнавати й розпізнавати ці речі, додали нам знань, навчили вчитися. Це наука в сенсі навчання життю — щоденного, постійного, покоління за поколінням. А передовсім це — па-м’ять, вдячна, глибока, та пам’ять, що працює непомітно для ока, бо ж знання, як відомо, не носять в заплічнику, виймаючи щоразу, як пляшчину з водою.

7 березня сповнилося 160 років від дня народження невтомного подвижника української справи, лікаря, військового і громадського діяча, публіциста, члена Центральної Ради Івана Митрофановича Луценка.

Народився він у селі Кейбалівка, що на березі річки Удай, Пирятинського повіту на Полтавщині. Батько, Митрофан Йосипович, був дрібним службовцем шляхетного походження, мати, Ганна Йосипівна, — донькою фельдшера.

Національний інститут раку запустив всеукраїнський інформ-проєкт «ОНКО-свідомість» для підтримки українців у боротьбі з важкою недугою.

Щороку в Україні діагностують близько 120 тисяч нових випадків захворювання на рак, а понад 55 тисяч наших співвітчизників помирають від цієї хвороби. За даними Національного канцер-реєстру, впродовж останніх років найчастіше виявляють рак молочної залози, рак легенів, колоректальний рак та рак передміхурової залози. Чоловіки хворіють на 19% частіше, ніж жінки.

Холодний сірий день — звичне явище для лютневої  Одеси.  Але тільки не 14 лютого і не в Одеському зоопарку.

Цього дня за результатами конкурсу  тут обрали  найкращу пару 2023 року. Нею стала пара білих левів, яка з величезним відривом перемогла пари єнотів-полоскунів і вивірок (білок) звичайних, що посіли друге й третє місця відповідно.

У неосяжному переліку імен творчих особистостей, яких у 30-х роках минулого століття фізично знищив кривавий сталінський режим і яких нині вже усталено називаємо представниками «Розстріляного відродження», не можна не згадати поета Олексу Федоровича Влизька. Трагічна доля відвела йому лишень двадцять шість років земного життя.

Народився він 17 лютого 1908-го у сім’ї священника (батько — українець, мати — росіянка) в Новгородській губернії тодішньої царської Росії. Незабаром родина перебралася в Україну, оселилася в селі Сингаївці, що на Черкащині. Свої дитячі роки Олекса провів в україномовному середовищі, де органічно сприйняв красу нашої мови й мальовничої природи, які стали визначальними натхненниками його поетичної творчості.

14 лютого сповнилося 150 років від дня народження активного діяча боротьби за незалежність України на початку ХХ століття, одного з творців українського військово-морського флоту контрадмірала В’ячеслава Клочковського. Він був поляком, але після Лютневої революції та постання Центральної Ради України без вагань, як і багато його співвітчизників, зайняв чітку проукраїнську позицію. Створення незалежної України стало одним із потужних кроків відновлення і незалежності Польщі.

Народився Вацлав 14 лютого 1873 року в Петербурзі у польській шляхетній родині Євгеніуша Клочковського та Ельжбети уродженої Станевич, мав молодшого брата Євгена. Батьки віддали сина на навчання в єзуїтський колегіум у містечку Хирові поблизу Тернополя. Значну увагу там приділяли вивченню математики, історії та географії. Заборонена у державних гімназіях польська мова викладалася як факультативний курс. Зрештою, нею послуговувалися повсякденно в богослужіннях та урочистостях. Українцям рідною мовою читали ре-лігію. Оскільки випускників колегіуму приймали до державних установ і вищих навчальних закладів лише після іспитів перед державною комісією, то більшість шляхтичів останні два роки навчалася в державних гімназіях, де й складала випускні іспити. Тому Вацлав Клочковський закінчував навчання у гімназії міста Вільно.

У теплицю Балтського центру дитячої творчості прийшла весна. Тут розквітли висаджені дітьми першоцвіти: крокуси, нарциси, гіацинти і тюльпани.

Висаджували їх члени гуртка юних натуралістів на початку зими. Кожен запланував виростити свою квітку, доглядати за нею, щоб порадуватися навесні. Однак деякі рослини за-цвіли набагато раніше.

Два землетруси, що сталися на південному сході Туреччини з проміжком 9 годин (о 4.17 та 13.24 за місцевим часом) станом на вчорашній ранок у цій країні забрали життя понад 6200 людей, майже 35000 отримали травми. У цій країні нинішні землетруси визнають найбільшою катастрофою за 84 роки.

У Сирії ситуація статистично виглядає так: понад 2500 загиблих та близько 5000 поранених.

У житті завжди є місце для подвигу, який може проявлятися в різних формах у різних ситуаціях. І його може здійснити кожна людина незалежно від віку — коли для цього надходить час. І коли для цього здвигу не залишається іншого варіанту.

Так було і наприкінці 1917 року, коли соціалісти Центральної Ради усунули Симона Петлюру з посади головнокомандуючого військами УНР й розпустили здеморалізовану безкарною російською пропагандою власну українську збройну силу. Тож захищати щойно проголошену державність, яка після Третього універсалу ще мислила себе в складі демократичної й федеративної росії, не було кому, бо ті українізовані підрозділи вчорашньої російської армії розбрелися ділити землю…

На 18-й, позачерговій, сесії Комітету Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО (КВС), яка цими днями проходила у Парижі, одним із питань порядку денного було включення об’єкта «Історичний центр міста-порту Одеса» до Основного списку об’єктів Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Представники рф намагалися внести поправку щодо виключення цього питання з порядку денного, але пропозицію країни-агресорки європарламентарі відхилили.

У листі-зверненні, підписаному міністром культури та інформаційної політики України Олександром Ткаченком, міським головою Одеси Геннадієм Трухановим і постійним представником України при ЮНЕСКО, послом Вадимом Омельченком, зокрема, йдеться:

«Україна за підтримки міжнародних партнерів підготувала номінацію у стислі терміни з огляду на нагальну потребу збереження й охорони цього видатного об’єкта культурної спадщини. Адже Одеса, зокрема її портова частина, неодноразово зазнавала обстрілів з боку російських військ та перебуває під постійною загрозою ракетних ударів.

Сковородіана Дмитра Шупти

2022 року Україна вшановувала 300-літття Григорія Савича Сковороди. У Переяславському університеті Центр сковородинознавства провів ювілейну міжнародну наукову конференцію, на якій я представила доповідь, присвячену сковородіані Дмитра Шупти. З приємністю відзначу, що про творчий доробок відомого поета й дослідника-сковородинознавця йшлося і в доповідях Тетяни Гринь, наукової співробітниці Чорнуського літературно-меморіального музею Г.С. Сковороди, та Петра Лойтри, композитора й педагога з Кропивницького.

Символічно, що Дмитро Шупта, який і раніше брав активну участь у конференціях Центру сковородинознавства, цього разу представив розвідку «Слово — зброя філософа-воїна», в якій осмислює духовну участь Сковороди у сьогоднішніх трагічних подіях, пов’язаних з вирішальним етапом тривалої й виснажливої боротьби українців проти своїх поневолювачів-московитів.

В одній із поважних бібліотек Одеси до моїх рук потрапив часопис двадцятих років минулого століття під назвою «Нова громада», який видавався в Києві Всеукраїнською кооперативною радою (ВУКОРАДА). У числі 9 від 15 вересня 1923-го в рубриці «З культурного поля» привернула увагу публікація «Мистецьке об’єднання «Березіль». Поряд — дві тогочасні фотографії: режисера Леся Курбаса і колективна — режисерської лабораторії та адміністративної групи об’єднання.

Автор публікації — І. Шевченко. Вочевидь, ідеться про Йону (Іону) Васильовича Шевченка (1887 — 1940) — українського актора і театрознавця. Зокрема він є автором праць «Сучасний український театр» та «Українська драматургія» (обидві — 1929), статті «Молодий театр», його роль і робота», опублікованої у збірнику «Молодий театр. Ґенеза. Задання. Шляхи» (1991). Репресований у 1937-у.

18 січня 1878 року в родині німецьких колоністів, яка після завоювання Російською імперією Бесарабії перебралася в Буджацький край з далекого Ельзасу, народився один із майбутніх засновників Армії УНР та Української Держави Олександр Шайбле.

Його батько, Яків Іванович, наприкінці ХІХ століття володів в Аккерманському повіті майже 50 десятинами землі. А ще родина мала власність у Херсонській губернії.

Судячи зі дзвінків до редакції, дехто з різних причин не встиг передплатити «Чорноморку» на нинішній рік. Буває. Та згаяне можна надолужити, бо ж передплата не закінчується ніколи!

Отож, якщо ви до 25 січня звернетеся у поштове відділення чи до листоноші й оформите передплатний абонемент, то вже в лютому отримуватимете нашу газету.

1 січня 1909 року народився Степан Бандера

Понавигадували небилиць — заболить горло, відповідаючи на все те. А хто зі шкури пнувся? Та все ті самі вороги, котрі століттями старалися знищити нас. Як націю, як волелюбний, щирий народ, який ні за що не розстанеться зі своєю ідентичністю. Так, ми і мазепинці, і петлюрівці, і, певна річ, бандерівці — були, є і будемо. «Україна — наша мати, батько наш — Бандера». Одвічна ненависть ворога врешті-решт погнала його на нашу землю. Тепер уже відповідаємо вогнем праведним — так на-дійніше, і є надія, що — назавжди заткнемо їм пельку. Під прапором нашої свободи, з тією любов’ю до матері-Батьківщини, якою палало і його серце…

Пишучи, або ж розмірковуючи, про Степана Бандеру, зазвичай приходять до голови якщо не стандартні, заяложені думки, то, назагал, урочисто-піднесені, патетичні визначення. Це правильно. Але недостатньо. Через усі ті брехні, в які повірили нестійкі душі частини громадян наших, замало знаємо про нього. Того й лізе до голови все якась загальщина, бачимо здебільшого плакат, гасло, політичного діяча, а не живу людину. Котра мислила категоріями майбутнього, але всім своїм єством жила в своєму часі, була його уособленням…

У ці грудневі дні колектив нашої редакції вшановує пам’ять Великого одесита і Великого українця Святослава Йосиповича Караванського. Народжений 24 грудня 1920 року в Одесі, він відійшов у вічність 17 грудня 2016-го у далекому Балтиморі. Здолав довгу і вкрай важку, але пряму, цілеспрямовану, незворотну життєву путь. Із своїх майже 96 років на рідній землі, передовсім в Одесі, провів лише третину (дитинство-юність і п’ятилітній проміжок між першим та другим арештами), решту — на чужині: третину — в печорсько-магадансько-колимсько-мордовських гулагах, ще третину — у вимушеній заокеанській еміграції. Громадсько-політичний діяч, правозахисник і правдоборець, мовознавець, поет, перекладач, публіцист — людина, фокусом життя якої, за словами колишнього очільника Світового конгресу українців Аскольда Лозинського, була Україна.

Чи є якісь дива на світі? Умудрений досвідом і загартований випробуваннями, Святослав Йосипович відповідав, що ні, нема, й тут же уточнював: «Хоч, правда, є диво: Україна. Встає з колін. Це найголовніше. Слава Україні!». Завдяки таким будителям-подвижникам, як Караванський, Україна і вставала з колін. Щоби нині як моноліт протистояти, за його давнішим визначенням, «фашистській державі, подібній до ІІІ Райху Гітлера», — росії, виборюючи свою свободу й незалежність і захищаючи весь цивілізований світ від тепер рашистської чуми. І нема жодних сумнівів: виборе, захистить, переможе!

…встигнути випити кави… — написано на дверях кав’ярні навпроти тролейбусної зупинки… Написано саме так: з малої літери, з трьома крапками попереду і такою самою трикрапкою вкінці, яка в цьому контексті, вочевидь, має означати знак нескінченности, чи якесь продовження, невідомість — хтозна…

Встигнути випити кави… Поки що? Поки не загула сирена повітряної тривоги, коли треба буде бігти до поближнього сховища? Краще б нам заспівали звабливі гомерівські — чи одісеївські? — сирени… Чи перед з’явою потрібного маршруту електротранспорту, який з відомих причин ходить з такими перервами, що можна справді випити філіжанку, і не одну.

Напередодні Нового року досвідчений і талановитий педагог Ясенівського ліцею Галина Георгіївна Степаненко влаштувала для своїх шестикласників майстер-клас з розписування традиційного різдвяного печива (так званих ясенівських коржиків), секрет виготовлення якого здавна зберігається у її родині.

Вчителька, використовуючи ще бабусині форми, заздалегідь спекла вдома обрядове печиво у вигляді коників, панянок і вифлеємських зірочок. А вже на уроці діти власноруч розписували випічку у традиційно червоні й зелені кольори харчовими фарбами. Отак у Ясеновому сільська дітвора розпочала на практиці вивчати народні різдвяні традиції.

Соціологічна група «Рейтинг» провела дев’ятнадцяте загальнонаціональне комплексне дослідження щодо оцінок змін у різних сферах життя, очікувань та сподівань громадян нашої країни на наступний рік.

Окремий акцент соціологи зробили щодо ставлення наших співвітчизників до ймовірного перенесення святкування Різдва з традиційного для пострадянського простору 7 січня, на шановану більшістю християнського світу 25 грудня.

У час, коли вся країна потерпає від війни, діти є найвразливішими. Вони гостро реагують не лише на власне напруження, спричинене стресом, а й на психоемоційний стан дорослих (батьків, вчителів тощо).

Як допомогти дитині подолати негативні наслідки стресу — у матеріалі фахівців Центру психічного здоров’я та реабілітації «Лісова поляна» МОЗ України.

У зимову пору підвищується ризик холодової травми або, як її частіше називають у побуті, переохолодження. Актуальність цієї проблеми посилюється через постійне нищення цивільної інфраструктури терористичними військами російської федерації.

Важливо не ігнорувати цей вид травми, оскільки тривалість її лікування більш ніж удвічі перевищує тривалість лікування постраждалих з опіками.

Що не кажіть, а про цю плодову рослину — невибагливу, зимостійку, із красивим блискучим листям і смачними ягодами, які з’являються першими на ділянці вже всередині травня, — у нас дуже мало знають.

Вряди-годи заглядаючи на численні форуми садівників-городників, зо п’ять років тому довідалася, що є така ягода — жимолость, смаком не схожа на жодну іншу. Казали, дрібними коробочками її іноді продають на Привозі, але я так і не напитала.

62% українців виступають за заборону Української православної церкви (московського патріархату). Про це свідчать дані соціологічного дослідження, проведеного 18—21 листопада компанією «Active Group» за допомогою онлайн-панелі «SunFlower Sociology».

Відповідаючи на запитання «Як ви оцінюєте діяльність Української православної церкви (московський патріархат)?», 6,8% респондентів відпо-віли, що позитивно (3,8% — однозначно позитивно, ще 3% — скоріше позитивно). Натомість майже половина опитаних (48,7%) оцінила діяльність УПЦ (мп) негативно: 15,8% — скоріше негативно, 32,9% — однозначно негативно. Кожен четвертий українець (25,2%) ніяк не оцінює діяльність «московської церкви», а 19,3% не визначилися з відповіддю.

Вагомий внесок у боротьбу за незалежність України під час Визвольних змагань 1917—1921 років зробили представники Одещини. Недарма сьогодні імена славних одеситів носять підрозділи Збройних сил України: 59-та бригада імені генерал-хорунжого Якова Гандзюка, 110-та бригада імені генерал-хорунжого Марка Безручка, майже готовий наказ про присвоєння імені генерал-хорунжого Всеволода Змієнка 122-й бригаді територіальної оборони ЗСУ. Всі ці генерали закінчили свого часу Одеське юнкерське піхотне училище. Окрім них, уже знаємо прізвища більше сотні випускників та викладачів цього училища, які століття тому зі зброєю в руках виборювали нашу державність.

У лавах Армії УНР були й випускники Сергіїв-ського (згодом — Одеського) артилерійського училища, а тепер — Одеської військової академії. Це училище було засноване за рік до початку Першої світової війни, тому терміни навчання скорочувалися й офіцери-артилеристи просто не встигали набратися досвіду, щоб вступити до військових академій. Але дух вільного козацтва, прагнення свободи змушували багатьох з них стати на захист рідної землі від московської навали. Серед таких молодих офіцерів був і 20-річний Семен Якерсон, який після отримання погонів прапорщика у листопаді 1917-го добровільно приєднався до Одеської гайдамацької бригади військ Центральної Ради.

На жаль, інсульти стали не просто частими й знайомими майже кожному з нас через друзів чи близьких, які зіткнулися з цією недугою. Проблема боротьби з ними набула світового значення, адже є однією з  головних причин смертності.

Щороку понад 100 тисяч українців, третина з яких молодше 65 років, стають жертвами інсульту, повідомляє пресслужба Міністерства охорони здоров’я.

15 листопада чисельність населення нашої планети перетнула позначку 8 мільярдів людей. На те, щоб чисельність землян збільшилася на мільярд, пішло 12 років. Позначки 9 мільярдів осіб Земля може досягти до 2037-го, 10 мільярдів — до 2058-го, повідомили в Організації Об’єднаних Націй.

За оцінкою ООН, в Україні зараз мешкає 0,04 мільярда осіб — 0,5% світового населення. До 2058-го населення нашої країни може скоротитися до 0,03 мільярда (0,3% населення Землі).