Матеріали без рубрики

В останні кілька місяців у рамках перемовин з росією широко обговорюється питання, що, можливо, Україна відмовиться чи відкладе вступ до НАТО, але при цьому отримає гарантії безпеки від провідних держав світу. Чи підтримують таку ідею українці?

Як засвідчили результати опитування, проведеного Київським міжнародним інститутом соціології (КМІС) 13-18 травня, думки респондентів розділилися практично порівну.

Соціологічна група «Рейтинг» у рамках десятого загальнонаціонального опитування в умовах війни провела комплексне дослідження ідеологічних маркерів українського суспільства. Напередодні 9 травня респондентам поставили питання щодо радянського минулого, ролі та участі українського народу у Другій світовій війні, національно-визвольного руху, оцінки історичних постатей, ставлення до заборони символів і демонтажу пам’ятників. Окремо вивчалося питання національної приналежності, мови та ставлення до різноманітних етнічних груп.

Повномасштабна агресія росії проти України відчутно вплинула на сприйняття ідеологічних питань, особливо пов’язаних зі «спільною» радянською історією. Результати багаторічних спостережень в Україні та росії підтверджували рух громадської думки у протилежних напрямках щодо історичного минулого. Прикладом цього є показник ностальгії за розпадом СРСР: у росії за останні десять років він здебільшого зростав (з 2010-го — із 55% до 63%), в Україні, навпаки, знижувався (із 46% до 11% ). В результаті, на місце колись значущих та нав’язаних радянською пропагандою історичних постатей почали повертатися українські національні герої та символи. А відтак на кінець квітня 2022-го в Україні зафіксований найнижчий за історію спостережень показник ностальгії за розпадом СРСР (11%). Не жалкує за ним абсолютна більшість — 87%.

У перший тиждень війни біля зруйнованого рашистською артилерією будинку наші воїни підібрали покинуте цуценя американського шарпея.

Історія нового «бійця» 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади викликала величезний резонанс, нею цікавилися не тільки українські, а й закордонні медіа.

45-річна Наталя Альохіна дивом вибралася з Херсона разом з донькою і сином та дісталася до Любашівки, де й оселилися. Однак в окупованому місті залишилися її чоловік, який працює водієм маршрутки, сестра-близнючка з дітьми та інша рідня.

Від дня приїзду, 11 квітня, жінка шукала бодай якусь роботу, бо ж на допомогу від держави внутрішнім переселенцям прожити, м’яко кажучи, важкувато. А хто шукає, той знаходить. Тож уже із 1 травня вправно шиє військову амуніцію нашим захисникам, підоспівши на підмогу майстриням-культпрацівницям Валентині Вовк, Наталі Ілющенко та Олені Шлоді.

Наприкінці цього місяця (24 та 26 травня) сповниться 130 років від дня народження двох старшин Армії УНР — Дмитра Жупінаса та Юрія (Георгія) Бонч-Осмоловського. Обидва, тоді ще поручники, належать до будівничих українського війська на Одещині (кінець 1917-го — початок 1918-го).

Дмитро Васильович Жупінас народився 24 травня 1892 року в містечку Сміла Черкаського повіту Київської губернії (тепер — Черкащина), де це прізвище поширене і донині. Згідно із записом у посмертній статті, навчався у Білоцерківському сільськогосподарському училищі. За даними штабу Армії УНР, Першу світову закінчив поручником піхоти, служив у 12-у драгунському Стародубському полку. Мав поранення та нагороди за особисту хоробрість.

«Євробачення» — це не лише музика, це завжди емоція, тло сьогодення: обставин, уявлень, любові та ненависті. У 2022-у це проявилося особливо яскраво.

І музика, й емоції

Скільки б не говорили про «Євробачення», що музика поза політикою, але насправді це не так. Принаймні відтоді, відколи переможців конкурсу почали визначати шляхом телефонного голосування по країнах, а потім — ще й з підключенням національних професійних журі. Отут і проявилося те, що є і чого не приховаєш, бо надто очевидно воно позначається на голосуванні. Спочатку це була симпатія до одних (скажімо, до географічних сусідів) й упередження (тут приводів завжди вистачало) — щодо інших. Утім, на «Євробаченні-2022» в італійському Турині це все перейшло на іншій рівень: палке бажання допомогти, підтримати чим можеш Україну й відчутна ненависть до росії, яка розв’язала в Європі підлу й криваву війну. І перше, і друге, безперечно, вплинуло на бали.

Сезонну алергію, яка проявляється з початком цвітіння дерев, квітів і трав, називають полінозом. Зазвичай імунна система запобігає хворобам, захищаючи організм під час контакту з чужорідними агентами. А от для людей із полінозом вдихання якогось із видів пилку є серйозною проблемою.

Коли квітнуть рослини-алергени?

• Березень, квітень: вільха, ліщина, верба.

• Квітень, травень: береза, ясен, дуб, тополя, клен, верба, в’яз, осика.

Наш обов’язок — підтримати колег-медійників

«Сидимо в підпіллі і мало світимося. Я на національний телеканал передаю інформацію, ніколи не називаючи себе. Небезпечно». Це слова професійної журналістки із Херсона, власної кореспондентки всеукраїнського телеканалу.

Херсон та весь регіон навколо нього окуповані росією ще у перші дні війни. Росіяни беруть українських журналістів у полон. Наприклад, Олега Батуріна тримали у полоні 8 діб без зв’язку з родиною та доступу до необхідних йому ліків. Їхні помешкання обшукують і вилучають ноутбуки та телефони. Оскільки журналіста Костянтина Риженка у квартирі окупанти не застали, то арештували його молодшого брата. Більшість медійників не живе у власних помешканнях — переховується у знайомих. Виїхати з регіону не можуть. Одна із журналісток розповіла, що, прямуючи на контрольовану Україною територію, проїхала з родиною 45(!) блокпостів росіян, але їх так і не випустили…

8 травня Галині Могильницькій — чудовій поетесі, принциповій, незламній борчині за українську справу, а надто за незалежну Українську церкву — сповнилося б 85 років.

Тепер можна з певністю сказати: саме завдяки її книжкам, де вона показала стражденний шлях Української церкви, де аргументовано розвінчала міфи Московського патріархату, врешті-решт стали можливими тектонічні зрушення в цій справі — отримання Томоса і формування сучасної, не залежної від РПЦ церкви. Звісно, не тільки завдяки її гостро публіцистичним книжкам. На щастя, не одна вона була трудівницею на цьому полі. Але її праця, надзвичайно ретельна, переконлива, й справді била як камінь із пращі правди (так називається одне з перших її авторських видань). Причому в той час, коли на отримання Томоса не було навіть примарної надії.

Прогнози Таргіти — Дніпровської Кассандри

Героїзм української армії, військовий потенціал США, Великобританії, Німеччини, Італії, Франції, Польщі, Данії, Канади, Японії, Австралії… 40 країн світу знищать армію агресора путіна. Санкції зведуть до нуля економіку переможеної росії. Їй загрожує банкрутство. Доля Північної Кореї та Куби.

Ще П. Чаадаєв писав, що росія показує всьому світу, як не треба жити. Колективний путін позбавив росію майбутнього. Застряг у минулому. Він зруйнував середовище спілкування, свободу реалізації ідей, знищив точки координації між людьми.

Вимушені переселенці, які наразі проживають в Одесі, разом із волонтерами у сквері на Михайлівській площі посадили калину. Ця рослина, як відомо, завжди була одним із символів єдності України та стійкості українського народу у боротьбі з окупантами.

В акції взяли участь кілька сімей переселенців. Як розповіла одна з учасниць — Ольга, вона із п’ятирічною донечкою у перші ж дні війни була змушена виїхати з окупованої Херсонщини. Їхнє рідне селище Олександрівка розташоване на кордоні з Миколаївщиною і перебуває під постійними обстрілами російських загарбників. «Ми з донькою посадили калину для нашого тата, який зараз у ЗСУ, боронить Україну. Нині оборона Миколаєва тримається на нашому селі. Ворожа армія гатить з усього, що є. Практично все зруйноване, не залишилося нічого — ні будинків, ні шкіл, ні садочка. Ця калина нагадує нам про наш дім», — каже жінка.

Як засвідчують результати дев’ятого загальнонаціонального опитування, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» 26 квітня, 20% дорослого населення України довелося змінити місце проживання (цей показник сталий із середини березня). Найбільше тих, хто був змушений виїхати, — у східних регіонах (58%) та серед молоді (33%).

З початку квітня дещо зменшилася кількість тих, хто планує повертатися додому найближчим часом (із 29% до 22%). Натомість побільшало тих, хто хотів би повернутися, але трохи пізніше (із 24% до 31%). Майже не змінилася кількість тих, хто має намір повернутися додому, але після завершення війни (43%).

Після смерті ліберального демократа Володимира Вольфовича в розпорядженні Кремля нема політиків, здатних нести в народ нісенітниці. Як-от про миття чобіт в Індійському океані або про зміну політичної карту світу, щоб на ній не було України. Цивільні і військові, ліберали і демократи, командують «смірно!» один одному й намагаються вгадати, з якої ноги вранці встав фюрер.

Вождь не хоче переговорів

Тиждень тому наближеним путіна здавалося, що ліва нога національного лідера бажає закінчити війну договором, нехай і на людожерських умовах. Зараз черга ноги правої. Вона від переговорів втомилася. Дає вказівки своїй армії рухатися якнайдалі на захід. Ех, нема Жириновського! Він би художньо пояснив, в якому океані мити чоботи і яку карту навпіл з міжнародним правом вживати в клозеті. Мрії вождя тепер доводиться озвучувати генералам, людям грубим і неотесаним.

У ці дні поминання жертв Чорнобильської катастрофи ми, українці, переживаємо нову трагедію, винуватцем якої знову є російська влада — спадкоємниця комуністів, відповідальних за геноцид українського народу.

Україні долею судилося мати сусіда, який є джерелом суцільного зла та руйнування. Мине час, і нас знову повертатимуть до толерування російської культури, розповідатимуть, що, мовляв, не всі росіяни однакові й що у всьому винен режим...

Кілька днів тому Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ) в Україні спільно з Офісом президента, радницею-уповноваженою глави держави з прав дитини і дитячої реабілітації та Міністерством соціальної політики України запустили загальнонаціональну інформаційну кампанію «Дитина не сама: інструкція з турботи».

Її мета — привернути увагу суспільства до різних проблем порушення прав дітей під час війни й надати вичерпну інформацію, як розв’язувати ці проблеми. Зокрема, йдеться про права дітей, які через війну залишилися без піклування батьків і потребують турботи та тимчасового дому. Кампанія доноситиме до громадян інформацію про те, як правильно підтримувати та захищати права дітей без батьківського піклування, а також надасть інструкції з тимчасового влаштування їх у сім’ї.

Великдень — найбільше свято кожного українця-християнина. Завжди до цього дня в громадах проводили толоки, великі прибирання, чепурили оселі, господині пекли паски, діти й дорослі чаклували над писанками — всі готувалися до світлого Христового Воскресіння.

А як зустрічали свято у нинішню лиху годину?

— Цьогоріч українці готувалися до Великодня по-особливому. З турботою й вірою в перемогу кулінарні батальйони пекли паски й варили-смажили смачні страви, щоб передати захисникам на передову і тим, хто, втікаючи від війни, знайшов прихисток у їхніх громадах. Дітлахи на майстер-класах у школах та бібліотеках створювали обереги для наших воїнів та розписували писанки, — каже Юлія Молодожен, керівниця Регіонального офісу «U-LEAD з Європою» в Одеській області.

Господарство «Дунайський аграрій», що у селі Саф’яни Ізмаїльського району, завершило сіяти просо. Ультрараннє, органічне, сорту «Полтавське золотисте». Про це розповів у Facebook голова господарства Роман Дяжук.

Саме така крупа найбільше годиться для козацького кулешу, бо ж знаменита національна страва традиційно готується з пшоном.

Синдром емоційного вигорання — це стан, коли людина почувається емоційно й фізично виснаженою. Про цей синдром частіше говорять як про профе-сійний і менше — як про вигорання батьків.

Нині ж, під час війни, усі ми перебуваємо у стресовому стані, щоправда, ці стреси різного ступеня тяжкості. Але батькам ще складніше, оскільки вони повинні піклуватися не тільки про себе, а й про дітей. Додаються й нові умови життя, постійна тривога, адаптація, спільне проживання з рідними або чужими людьми тощо. Багато проблем звалилося на плечі батьків (частіше — мам), саме тому свою злість та роз-дратування вони починають скеровувати найчастіше на дітей, хоча й розуміють, що чинять не правильно.

Триваюча війна, щоденні трагедії та психологічна напруга призводять до страждань тисяч українців. Причому не лише громадян, які зі зброєю в руках захищають нашу державу, а й тих, що в тилу. Це серйозна проблема, яка потребує професійного вирішення.

Саме тому волонтерський центр «Експедиція» у співпраці з MPT Pay LTD та Одеською обласною організацією Товариства Червоного Хреста України створив спеціальний ресурс, куди кожен може звернутися за психологічною допомогою, а практикуючі психологи — надати її.

Державна влада закликає українців у неділю, 24 квітня, під час святкування Великодня дотримуватися комендантської години, максимально подбати про власну безпеку, уникати велелюдних скупчень, а відтак віддати перевагу богослужінням, що транслюватимуться по телебаченню й онлайн.

«Великдень — це головна подія церковного року для всіх християн, незалежно від дати святкування. Свято символізує перемогу світла над темрявою та добра над злом. Мир обов’язково прийде на нашу землю. Задля перемоги України ми, українці, повинні зберегти силу духу та мудрість. Нехай наша віра в краще тільки міцніє», — ідеться у зверненні Мінкультури та інформаційної політики.

Чому Москва досі скаженіє від одного слова «бандерівці»? Чому давно вбиті і закатовані українці не дають спокою? Що знають про бандерівців ті російські, бурятські чи дагестанські молоді солдати, які за наказом гебістських злочинців ідуть на україн-ську землю, щоби, захищаючи Кремль від фантомного болю великодержавності, самим ставати злочинцями і безславно гинути на українській землі?

У ХХІ столітті з винайденням сучасних засобів комунікації остаточно з’ясувалося: пропаганда — це зброя потужніша за ядерну. На наших очах вона позбавила залишків людяності 140-мільйонний багатонаціональний народ росії.

18 квітня сповнилося 85 років від дня народження Володимира Григоровича Рутківського (1937 — 2021) — провідного українського дитячого письменника, лауреата премій ім. Миколи Трублаїнi (1992), ім. Лесі Українки (2002), «Звук павутинки» ім. Віктора Близнеця (2005), «Книга року «Бі-Бі-Сі» — за історичний роман «Сині Води» (2011), Національної премії України ім. Тараса Шевченка — за історичну трилогію для дітей «Джури» (2012). Його казкова повість «Гості на мітлі» внесена до міжнародного Почесного списку Г.Х. Андерсена, у якому — кращі книжки світу, адресовані дітям.

І хоча народився письменник на Черкащині, багато десятиліть він жив і творив саме в Одесі. Тут навчався, працював, тут здобув визнання одного з лідерів сучасної дитячої української літератури, ставши першим дитячим письменником, удостоєним Шевченківської премії. Незмінний голова журі Корнійчуковської премії, Володимир Григорович завжди був наставником і добрим порадником для молодих колег, керівником і натхненником Об’єднання дитячих письменників Одеси.

Уже більше місяця ми живемо в умовах повномасштабного вторгнення рф. Страх перед війною, біль втрат, інформаційне цунамі... Нині кожному вкрай необхідна якась справа, яка зосередила б психіку на спротив ворогові або, навпаки, розвантажила, заспокоїла.

Реалії сьогодення перевернули і життя книгозбірень. Нині бібліотекарі допомагають своїм читачам підібрати, зокрема, ту літературу, яка підказує, як по-збутися тривожності й упорядку-вати думки, а передусім ту, яка висвітлює тисячолітній поступ українського народу до утвердження своєї ідентичності, що вивищилася здобуттям незалежності нашої держави.

5 квітня сповнилося 140 років від дня народження одного з будівничих Військово-Морських сил Української Народної Республіки, а згодом і військового флоту Польщі адмірала Юрія Свірського. Майже півтора десятка літ його життя було пов’язане з Чорним морем, з Одесою.

Майбутній адмірал народився 5 квітня 1882 року в Каліші, центрі однойменної губернії Польського королівства, в католицькій дворянській родині литовського походження, вихідця зі Свіри (тепер Білорусь, Мінська область), з князівським корінням герба Лис. Його батько — Влодзімєж Свірський — був офіцером російської армії: служив в Осовецькому фортечному піхотному полку, а потім командував піхотним полком у фортеці Демблін. Мати — Целіна, уроджена Василовська — сестра відомої польської письменниці Марії Конопніцької. Вихований матір’ю в патріотичній атмосфері, Юрій чудово володів польською та анг-лійською мовами. Після закінчення двох класів реального училища у Варшаві вступив до кадетського корпусу в Москві, який закінчив у1899-у. Продовжив військову освіту в елітному Морському корпусі Петербурга, де з успіхом (друге місце серед випускників) у 1902-у отримав звання мічмана.

Поради від Центру громадського здоров’я МОЗ України

Зрозуміло, війна, яку нині нам усім судилося пережити, — це постійний стрес, що суттєво впливає на наш психологічний стан, а згодом може негативно позначитися і на фізичному здоров’ї. У багатьох із нас таки порушився режим сну: через нічні повітряні тривоги, неспокій, постійне хвилювання за себе та близьких. Що вже й казати про тих, хто на передовій — служить у збройних силах і територіальній обороні, волонтерить, рятує життя зі скальпелем в руках чи з брандспойтом...

Але ж сон залишається базовою потребою людини, як їжа та вода, відтак надзвичайно важливо спати, найкраще — регулярно та мінімум сім годин на добу. Якщо ж людина постійно спатиме менше семи годин, то, на жаль, їй гарантовані проблеми із самопочуттям і здоров’ям.

Волонтерський центр «Експедиція» передав Військово-морським силам України та двом бригадам Територіальної оборони першу партію виготовлених власними силами бронежилетів.

Захисна амуніція виготовлялася на одеських підприємствах за кошти меценатів, які відгукнулися на заклик «Експедиції», та самих військових.

За останнє десятиліття спостерігається стала динаміка зростання кількості тих, хто вважає українську мову рідною: із 57% у 2012-у до 76% у 2022-у. Російська ж за цих десять років втратила 22 відсотки своїх прихильників: із 42% до 20%.

Як зазначають експерти соціологічної групи «Рейтинг», у цій динаміці слід звернути увагу на такі тенденції. Перше: помітні зміни у мовній самоідентифікації відбулися між 2012—2016 роками. Одними із ключових причин стали а) реакція суспільства на експерименти тодішньої влади у мовній політиці, б) події Революції Гідності та в) агресія росії проти України у 2014-у й тимчасова окупація Криму та окремих територій Донецької і Луганської областей. Друге: позитивна динаміка у самоідентифікації відбулася за рахунок зміни ставлення до української мови у Центрі, а також на Півдні та Сході країни.

Волонтери Дмитро і Наталя Петрики з Любашівки, підтримавши ініціативу багатьох громад, власноруч виготовляють консерви для захисників Вітчизни.

Сотні банок гречаної і перлової каші з м’ясом, паштету зі свинини, риби у власному соку відправили вже на передову, де наші воїни громлять рашистів.

Війна чи «спецоперація»? Квіти «освободітелям» чи збройний опір окупантам? Як налаштовані сьогодні одесити?

Відповіді на ці запитання шукали фахівці кафедри соціології факультету міжнародних відносин, політології та соціології Одеського національного університету ім. І.І.Мечникова, й ось що показало відповідне соціологічне дослідження, проведене 16 березня.

Дві мелодії з дня у день крутяться в голові разом зі словами, що так само створені двома видатними українцями.

Перша — це «Ще не вмерли України ні слава, ні воля», наш славень — Державний Гімн, що об’єднав нині дуже багатьох, практично всіх, кому Господь дарував щастя народитися, жити на цій землі, полюбити її щирим серцем, захищати її, думати про неї в ці дні щокожної хвилини.