Матеріали без рубрики

Європейські громадяни масово підтримують спільну політику безпеки та оборони й очікують, що ЄС поетапно припинить свою залежність від російських джерел енергії, свідчать результати оприлюдненого нещодавно дослідження «Євробарометр».

Як повідомляє Представництво Європейського Союзу в Україні, опитування підтвердило також велику підтримку дій ЄС у відповідь на російську агресію проти України.

Минуле ХХ століття сповнене наших помилок, наслідком яких стали страждання та смерть мільйонів українців. Але врешті ми отримали свою головну перемогу — незалежну українську державу, яка постала у 1991 році. Мета українського національного руху, сформульована Миколою Міхновським ще 1900-го, була досягнута. Гасло українських націоналістів «Здобудеш українську державу або загинеш у боротьбі за неї» — реалізоване. І перша його частина сталася завдяки жертві тисяч тих, хто десятиліттями йшов до кінця.

Але як українцям вдалося перемогти у 1991-у? Це складне питання. А проста відповідь, яку пропонує путінська пропаганда, — нібито американці розвалили СРСР — є неправильною. Адже поки американці до останнього намагалися вберегти глобальну «стабільність» і зберегти цілісність СРСР, ми, українці, поставили останню крапку в існуванні комуністичної імперії. Причому ми заклали основи цього краху ще на початках творення Союзу: українці змусили більшовиків змінити формат колишньої імперії, перетворивши росію на федерацію — союз умовно незалежних національних республік. Це був компроміс, на який більшовики змушені були піти з українським національним рухом, навіть попри те, що завдали йому вій-ськової поразки. Тоді, у 1920-ті, цей компроміс здавався не-

Те, що війна переломила долі — це стало вже трюїзмом. Ми і всі разом, і кожен зосібна переживаємо свою, власну війну… Головне, що ми разом, а раз так, то, як у дитячій казці про віника: окремо кожну стеблинку можна зламати, а от весь зв’язаний віник — ніколи.

Ми опинилися в Європі і до нас можна ставитися по-різному… Ми, як і всі, щораз дивимося повідомлення про війну в Україні, молимося за наших вояків, виходимо на марші та мітинги…Спілкуємося з європейцями. Розповідаємо, хто ми такі — УКРАЇНЦІ…

Дай Боже, щоб ваше серце реагувало на все, що нині коїться навколо, більш-менш спокійно. Але то ого-го яке серце треба мати. Далеко не кожне витримує…

Як запевняють у профільному міністерстві (а кожному, хто читає ці рядки, дай, Боже, не перевірити це на собі), гострий інфаркт міокарда входить до пріоритетних послуг програми медичних гарантій. Навіть за умов воєнного стану програма діє, а людина з підозрою на інфаркт має отримувати всю необхідну екстрену діагностику безоплатно. У разі підтвердження діагнозу повний спектр медичної допомоги також надається безкоштовно.

Перинатальні центри України отримають 300 телеметричних кардіографів для вагітних, 20 з яких надійдуть у медзаклади Одещини.

За допомогою цих апаратів лікарі зможуть відстежувати серцебиття плоду навіть без присутності в палаті.

Чи не з перших днів новітньої Вітчизняної війни цивілізованих українців проти дикої путінської орди національна й світова культурні спільноти на противагу ворожій навалі відкрили так званий мистецький фронт. Адже ворог безжально знищує і мирне населення, і музеї, художні галереї, школи, виші... Грабує безцінну національно-культурну спадщину, вилучає на окупованих територіях з бібліотек та палить неугодні кремлівському «божку-істукану» книги вкупі з патріотичною періодикою.

Та, як засвідчує багатостраждальна історія українського народу, нашу культуру ще нікому не вдалося задушити-знищити. Як і нашу націю. Нарівні з фронтовими гарматами рашистам дошкуляють митці, щодня виплескуючи у культурний простір нові карикатури і «фотожаби» на ворожі потуги, на невгамовний на генетичному рівні інстинкт окупантів тягнути у свої смердючі чамбули все, що потрапляє на очі, а також нові й нові пат-ріотичні інсталяції, колажі, плакати, вірші та інші твори, що висміюють ницість ординців.

Раніше сказали б: ініціатива. Тепер кажуть: проєкт. Хоча, без сумніву, кожен подібний проєкт народжується в голові ініціативної особистості. Як-от і цей — «Одеські дисиденти» (певна річ, що не лише одеські). Й одним з таких мужніх людей є, безперечно, Олекса Різників.

Кремезний, козацької статури (як ми зазвичай числимо наше славне козацтво), завжди позитивний чоловік, з пишним чубом та бородою біблійного пророка… Не метушливий, доброзичливий — багатьом біля нього спокійно і затишно, без особливих амбіцій… А в тих часах, коли духовно єднався з борцями проти режиму — юнак, який ще лише намацував свій путівець у велике життя. Й саме той рішучий виступ супроти тоталітарної системи — написана удвох з Володимиром Барсуківським листівка, що виявила юнацьку сміливість та молодечу безкомпромісність, — правдоподібно, якраз і був пророцтвом майбутнього падіння тієї системи, пророцтвом, дарованим з небес, чи від народу свого — почерез гени. Властиво, це можна сказати про багатьох, коли не про всіх, кого називаємо дисидентами 1960—1970 років і котрі саме цим й увійшли в новітню історію України — поіменно й страдницькими життєписами своїми.

Добре знають Олексу Різниківа в Одесі, знають і поза нею. Десь він виступав зі своїми літературними чи мовознавчими працями, розповідями про свій життєвий шлях, десь отримував свої відзнаки — а їх у нього подостатком, десь презентував нову книжку…

Уже кілька років відомий історик Андрій Красножон разом з колегами з Інституту археології НАН України займається розкопками у Білгород-Дністровській фортеці та на Приморському бульварі Одеси, за якими уважно стежать не тільки наукове співтовариство, а й люди, далекі від науки.

Незадовго до початку бойових дій Андрій Васильович став ректором Південноукраїнського національного педагогічного університету ім. К.Д. Ушинського. Журна-лістка «Думської» (https://dumskaya.net) зустрілася з ним у кабінеті на другому поверсі головного корпусу вишу на Старопортофранківській вулиці. Поговорили про те, як працює університет в умовах повномасштабної війни, про плани. А ще — з цікавістю послухала його оцінку того, що відбувається в країні і нашому місті, як історика і вченого.

Шкіра — найбільший орган людини, що захищає від інфекцій і травм, регулює температуру тіла. Вона накопичує воду і жир, виробляє вітамін D. Має три основні шари: епідерміс (зовнішній), дерма (внутрішній), гіподерма (глибокий шар жиру).

Меланоцити — клітини, що виробляють пігмент (колір) шкіри, який надає їй засмаги. Вони перебувають у найглибшому шарі епідермісу.

Про користь грибів і чому їх потрібно їсти

Ви ніколи не задумувалися, як у природі все надзвичайно геніально влаштовано, щоб людина в різні пори року вижила і була здоровою? Наприклад, сезонні овочі, фрукти, ягоди, горіхи, гриби — все у свій час дає плоди, компонентів яких організм потребує саме в цей час року.

Сьогодні мова про гриби, про їхню користь. Почитавши інтернет, може скластися враження, що гриби — це лише клітковина і рослинний білок, який вкрай погано засвоюється, а відтак толку від грибів мало.

Кількість осіб, змушених тікати від конфліктів, насильства, порушень прав людини та переслідувань, спричинених війною в Україні та іншими смертельними конфліктами, уперше в світі перевищила приголомшливий рубіж у 100 мільйонів.

Ця цифра має бути сигналом до активізації дій щодо сприяння миру та усунення всіх причин вимушеного переміщення, сказав верховний комісар ООН у справах біженців Філіппо Гранді. «Сто мільйонів — це кричуща цифра — однаковою мірою протверезна й тривожна. Це рекорд, який ніколи не слід було встановлювати. Це має слугувати тривожним дзвінком для розв’язання та запобігання руйнівним конфліктам, припинення переслідувань та усунення основних причин, які змушують невинних людей залишати свої домівки», — наголосив він.

Сьогодні всі сили ворога стягнуті навколо Сєверодонецька. Йдуть жорстокі бої і значна частина міської інфраструктури знищена. Нема ні газу, ні світла, ні зв’язку... Бракує води...

Це місто — дуже важливе для росіян. Адже від 2014 року Сєверодонецьк — адміністративний центр Луганської області.

Любашівчанку Ніну Райхерт війна змусила емігрувати в Чехію, на свою історичну батьківщину. Отримала статус біженки та право вільно працювати в країнах Євросоюзу.

Парадоксально, що її далекі предки ще у ХІХ столітті подалися з Європи в Україну, щоб обживати причорноморські степи. Тодішня влада виділила переселенцям землі неподалік Врадіївки, де далекого 1905-го працьовитий люд заснував Богемку. Не так давно богемські чехи відзначили 115-річчя свого села. Вони зберегли свою мову, віру, культуру, не втрачали тісних зв’язків з чеськими родичами. Щоправда, останнім часом більше половини українських чехів з Богемки повернулися до своєї етнічної домівки.

Дуже скоро — навіть швидше, ніж підказує наша уява — ми не зможемо читати книжки. Йдеться, звісно, про тих, котрі ще читають щось. Книжок не буде, бо їх не друкуватимуть. Що буде з видавництвами — важко передбачити. А книжки зникнуть. Себто вони залишаться у якихось сховищах, збережуться в бібліотечних фондах, архівах.

А спочатку щезне папір. Його вже сьогодні невистачає. Паперове виробництво в Україні не працює. Не відомо, як довго триватиме війна, але після неї буде не до паперу. Книжки — а їх писатимуть багато, і буде це, назагал, воєнна література, звичайно — матимуть попит, та їх, мабуть, вже треба буде шукати у віртуальному просторі, хоч, може, й не одразу. Але скільки часу книжки зберігатимуться там — ось питання. І чи не зменшиться число читачів тих електронних видань, якщо їх і нині небагато?..

Україна зараз переживає складні часи, які увійдуть до підручників історії як героїчна боротьба нашого народу проти московської навали. Здається, що нині не на часі писати про ювілеї учених чи письменників. Але якщо про це промовчимо ми, то наш ворог і надалі називатиме їх «великими русскими учеными/писателями» тільки тому, що вони працювали в період панування російської чи радянської імперій.

До таких особистостей належить і талановитий український фізик Микола Дмитрович Пильчиков із надзвичайним талантом першопрохідника, в доробку якого десятки відкриттів та винаходів світового значення. Не дарма його образно називають українським Едісоном (Теслою).

Під час воєнного стану й аж до розмінування відвідувати ліси у дев’яти регіонах України суворо заборонено. Адже там небезпечно: нерозірвані снаряди, розтяжки, вибухові предмети. Будьте обачними, уважно дивіться під ноги та не підіймайте нічого з землі! А якщо побачили щось підозріле – не чіпайте, а негайно телефонуйте на «101».

А ще із настанням тепла щороку в лісах і на луках активізується така загроза, як іксодові кліщі, здатні переносити збудників небезпечних захворювань людини і тварин, зокрема кліщового енцефаліту, бореліозу (хвороба Лайма), а також хвороби Міямото. Збудники потрапляють в організм під час присмоктування кліща до тіла.

Через війну українці переживають значне психологічне навантаження. Багато людей втратили свої домівки, ще більше змушені залишати оселі у пошуках безпечнішого місця перебування. Відтак цей складний період позначається на житті кожного, особливо на дітях, адже їхня нервова система ще не сформована остаточно.

Наслідками можуть бути прояви нервових тиків, заїкання, депресії та різних тривожних станів. Тому батьки і близькі мають докласти всіх зусиль, аби мінімізувати негативний вплив на малечу психотравматичних факторів війни.

В останні кілька місяців у рамках перемовин з росією широко обговорюється питання, що, можливо, Україна відмовиться чи відкладе вступ до НАТО, але при цьому отримає гарантії безпеки від провідних держав світу. Чи підтримують таку ідею українці?

Як засвідчили результати опитування, проведеного Київським міжнародним інститутом соціології (КМІС) 13-18 травня, думки респондентів розділилися практично порівну.

Соціологічна група «Рейтинг» у рамках десятого загальнонаціонального опитування в умовах війни провела комплексне дослідження ідеологічних маркерів українського суспільства. Напередодні 9 травня респондентам поставили питання щодо радянського минулого, ролі та участі українського народу у Другій світовій війні, національно-визвольного руху, оцінки історичних постатей, ставлення до заборони символів і демонтажу пам’ятників. Окремо вивчалося питання національної приналежності, мови та ставлення до різноманітних етнічних груп.

Повномасштабна агресія росії проти України відчутно вплинула на сприйняття ідеологічних питань, особливо пов’язаних зі «спільною» радянською історією. Результати багаторічних спостережень в Україні та росії підтверджували рух громадської думки у протилежних напрямках щодо історичного минулого. Прикладом цього є показник ностальгії за розпадом СРСР: у росії за останні десять років він здебільшого зростав (з 2010-го — із 55% до 63%), в Україні, навпаки, знижувався (із 46% до 11% ). В результаті, на місце колись значущих та нав’язаних радянською пропагандою історичних постатей почали повертатися українські національні герої та символи. А відтак на кінець квітня 2022-го в Україні зафіксований найнижчий за історію спостережень показник ностальгії за розпадом СРСР (11%). Не жалкує за ним абсолютна більшість — 87%.

У перший тиждень війни біля зруйнованого рашистською артилерією будинку наші воїни підібрали покинуте цуценя американського шарпея.

Історія нового «бійця» 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади викликала величезний резонанс, нею цікавилися не тільки українські, а й закордонні медіа.

45-річна Наталя Альохіна дивом вибралася з Херсона разом з донькою і сином та дісталася до Любашівки, де й оселилися. Однак в окупованому місті залишилися її чоловік, який працює водієм маршрутки, сестра-близнючка з дітьми та інша рідня.

Від дня приїзду, 11 квітня, жінка шукала бодай якусь роботу, бо ж на допомогу від держави внутрішнім переселенцям прожити, м’яко кажучи, важкувато. А хто шукає, той знаходить. Тож уже із 1 травня вправно шиє військову амуніцію нашим захисникам, підоспівши на підмогу майстриням-культпрацівницям Валентині Вовк, Наталі Ілющенко та Олені Шлоді.

Наприкінці цього місяця (24 та 26 травня) сповниться 130 років від дня народження двох старшин Армії УНР — Дмитра Жупінаса та Юрія (Георгія) Бонч-Осмоловського. Обидва, тоді ще поручники, належать до будівничих українського війська на Одещині (кінець 1917-го — початок 1918-го).

Дмитро Васильович Жупінас народився 24 травня 1892 року в містечку Сміла Черкаського повіту Київської губернії (тепер — Черкащина), де це прізвище поширене і донині. Згідно із записом у посмертній статті, навчався у Білоцерківському сільськогосподарському училищі. За даними штабу Армії УНР, Першу світову закінчив поручником піхоти, служив у 12-у драгунському Стародубському полку. Мав поранення та нагороди за особисту хоробрість.

«Євробачення» — це не лише музика, це завжди емоція, тло сьогодення: обставин, уявлень, любові та ненависті. У 2022-у це проявилося особливо яскраво.

І музика, й емоції

Скільки б не говорили про «Євробачення», що музика поза політикою, але насправді це не так. Принаймні відтоді, відколи переможців конкурсу почали визначати шляхом телефонного голосування по країнах, а потім — ще й з підключенням національних професійних журі. Отут і проявилося те, що є і чого не приховаєш, бо надто очевидно воно позначається на голосуванні. Спочатку це була симпатія до одних (скажімо, до географічних сусідів) й упередження (тут приводів завжди вистачало) — щодо інших. Утім, на «Євробаченні-2022» в італійському Турині це все перейшло на іншій рівень: палке бажання допомогти, підтримати чим можеш Україну й відчутна ненависть до росії, яка розв’язала в Європі підлу й криваву війну. І перше, і друге, безперечно, вплинуло на бали.

Сезонну алергію, яка проявляється з початком цвітіння дерев, квітів і трав, називають полінозом. Зазвичай імунна система запобігає хворобам, захищаючи організм під час контакту з чужорідними агентами. А от для людей із полінозом вдихання якогось із видів пилку є серйозною проблемою.

Коли квітнуть рослини-алергени?

• Березень, квітень: вільха, ліщина, верба.

• Квітень, травень: береза, ясен, дуб, тополя, клен, верба, в’яз, осика.

Наш обов’язок — підтримати колег-медійників

«Сидимо в підпіллі і мало світимося. Я на національний телеканал передаю інформацію, ніколи не називаючи себе. Небезпечно». Це слова професійної журналістки із Херсона, власної кореспондентки всеукраїнського телеканалу.

Херсон та весь регіон навколо нього окуповані росією ще у перші дні війни. Росіяни беруть українських журналістів у полон. Наприклад, Олега Батуріна тримали у полоні 8 діб без зв’язку з родиною та доступу до необхідних йому ліків. Їхні помешкання обшукують і вилучають ноутбуки та телефони. Оскільки журналіста Костянтина Риженка у квартирі окупанти не застали, то арештували його молодшого брата. Більшість медійників не живе у власних помешканнях — переховується у знайомих. Виїхати з регіону не можуть. Одна із журналісток розповіла, що, прямуючи на контрольовану Україною територію, проїхала з родиною 45(!) блокпостів росіян, але їх так і не випустили…

8 травня Галині Могильницькій — чудовій поетесі, принциповій, незламній борчині за українську справу, а надто за незалежну Українську церкву — сповнилося б 85 років.

Тепер можна з певністю сказати: саме завдяки її книжкам, де вона показала стражденний шлях Української церкви, де аргументовано розвінчала міфи Московського патріархату, врешті-решт стали можливими тектонічні зрушення в цій справі — отримання Томоса і формування сучасної, не залежної від РПЦ церкви. Звісно, не тільки завдяки її гостро публіцистичним книжкам. На щастя, не одна вона була трудівницею на цьому полі. Але її праця, надзвичайно ретельна, переконлива, й справді била як камінь із пращі правди (так називається одне з перших її авторських видань). Причому в той час, коли на отримання Томоса не було навіть примарної надії.

Прогнози Таргіти — Дніпровської Кассандри

Героїзм української армії, військовий потенціал США, Великобританії, Німеччини, Італії, Франції, Польщі, Данії, Канади, Японії, Австралії… 40 країн світу знищать армію агресора путіна. Санкції зведуть до нуля економіку переможеної росії. Їй загрожує банкрутство. Доля Північної Кореї та Куби.

Ще П. Чаадаєв писав, що росія показує всьому світу, як не треба жити. Колективний путін позбавив росію майбутнього. Застряг у минулому. Він зруйнував середовище спілкування, свободу реалізації ідей, знищив точки координації між людьми.

Вимушені переселенці, які наразі проживають в Одесі, разом із волонтерами у сквері на Михайлівській площі посадили калину. Ця рослина, як відомо, завжди була одним із символів єдності України та стійкості українського народу у боротьбі з окупантами.

В акції взяли участь кілька сімей переселенців. Як розповіла одна з учасниць — Ольга, вона із п’ятирічною донечкою у перші ж дні війни була змушена виїхати з окупованої Херсонщини. Їхнє рідне селище Олександрівка розташоване на кордоні з Миколаївщиною і перебуває під постійними обстрілами російських загарбників. «Ми з донькою посадили калину для нашого тата, який зараз у ЗСУ, боронить Україну. Нині оборона Миколаєва тримається на нашому селі. Ворожа армія гатить з усього, що є. Практично все зруйноване, не залишилося нічого — ні будинків, ні шкіл, ні садочка. Ця калина нагадує нам про наш дім», — каже жінка.

Як засвідчують результати дев’ятого загальнонаціонального опитування, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг» 26 квітня, 20% дорослого населення України довелося змінити місце проживання (цей показник сталий із середини березня). Найбільше тих, хто був змушений виїхати, — у східних регіонах (58%) та серед молоді (33%).

З початку квітня дещо зменшилася кількість тих, хто планує повертатися додому найближчим часом (із 29% до 22%). Натомість побільшало тих, хто хотів би повернутися, але трохи пізніше (із 24% до 31%). Майже не змінилася кількість тих, хто має намір повернутися додому, але після завершення війни (43%).

Після смерті ліберального демократа Володимира Вольфовича в розпорядженні Кремля нема політиків, здатних нести в народ нісенітниці. Як-от про миття чобіт в Індійському океані або про зміну політичної карту світу, щоб на ній не було України. Цивільні і військові, ліберали і демократи, командують «смірно!» один одному й намагаються вгадати, з якої ноги вранці встав фюрер.

Вождь не хоче переговорів

Тиждень тому наближеним путіна здавалося, що ліва нога національного лідера бажає закінчити війну договором, нехай і на людожерських умовах. Зараз черга ноги правої. Вона від переговорів втомилася. Дає вказівки своїй армії рухатися якнайдалі на захід. Ех, нема Жириновського! Він би художньо пояснив, в якому океані мити чоботи і яку карту навпіл з міжнародним правом вживати в клозеті. Мрії вождя тепер доводиться озвучувати генералам, людям грубим і неотесаним.