Матеріали без рубрики

Дуже дивний пейзаж: косяками ідуть таланти.
Сьоме небо пригинає собі суєта.
При майстрах якось легше. Вони — як Атланти.
Держать небо на плечах. Тому і є висота.

Ліна КОСТЕНКО.

Лютий місяць годилося б одеситам назвати місяцем професора В’язовського, знаного вченого-літературознавця, письменника, автора і редактора знакового в Україні другої половини ХХ століття підручника «Теорія літератури», на якому виросли цілі покоління вчителів, письменників, журналістів… Він народився у цьому місяці, 2 числа далекого 1919 року, у цьому ж місяці, 25 числа 1996 року пішов у вічність. Між цими датами — сакральне 77, стільки років вділив йому Бог для справ великих і благодатних: найперше — відбутись Людиною, в часи смертельної небезпеки очистити планету від фашистської чуми, а вже з поверненням до миру і праці по-батьків-ськи дбати про свій народ, його освіту й культуру…

(Спогади політв’язня)

Долею випало мені кілька років бути з Олексою Різниковим (Різниченком) у московинських концтаборах («зонах») для політв’язнів у Пермській області.

У зоні для в’язнів усе ретельно розписано наперед: робота, сон, харчування, обов’язки і «права» («маєш право мати право!»). Вільного часу дуже обмаль. Олекса Сергійович писав вірші, вивчав мови, працював над своїм «Кореневим словником», збирав матеріали для нього. І, звичайно, як і більшість, брав участь у хисткому житті української громади зони.

Коли в Олекси Різниченка запитати, як у нього справи, то часто можна почути у відповідь:

Я почуваюся як грім,
Що накопичується в хмарі,
Ще до пори існує стрим,
Та прийде час — і грім ударить!

Як  репресували  літеру  Ґ

За нею прийшли вдень, себто коли вона й не чекала, бо брали тоді, як правило, посеред ночі. Хоча, по правді, чекання арешту було десь у самій підсвідомості, бо ж усіх навколо брали, брали, брали…

Були такі колективи, де всіх до одного забрали і замінили іншим колективом, «нашим». Таке сталося у Молдавії, у республіках Середньої Азії та в усіх автономних. Там весь Алфавіт — латинський чи арабський — поміняли на «кирилицю», себто на «нашу»! Але ж вона була наша! І весь колектив її був наш, а її родичка в Росії, у радянській Росії, мала цілком виняткові права, не мала жодної альтернативи… Але час такий непевний, а її становище — таке хистке, що слід було чекати найгіршого…

У ніч проти дати 22.02.2022, яка точно увійде в історію вищих злетів українства, відійшов у засвіти Іван Дзюба — один з тих, хто і вірив у незалежну Україну, і збудував її.

Ким був Іван Дзюба? Дисидентом, шістдесятником, літературним критиком, громадським діячем. Він — один із засновників Народного руху України, редактор журналу «Сучасність» у 1990-х, другий міністр культури України (1992 — 1994), один з учасників ініціативної групи «Першого грудня». Академік, Герой України. А ще — інтелектуал, блискучий знавець історії та літератури, зокрема й російської. Його статті про Гоголя чи про Салтикова-Щедріна — то справжня розкіш і насолода для читача.

Пам’ятка для сім’ї

В Україні волонтерська група #Миготові розробила пам’ятку для сімей на випадок кризової ситуації: в ній експерти дали відповіді на найпоширеніші питання щодо попередніх запасів, стратегії дій на випадок відсутності електрики та інтернету тощо.

Радимо завантажити пам’ятку, яка детально відповідає на такі запитання: Яка стратегія ваших дій у разі надзвичайної ситуації? Які запаси треба зробити вдома? Як підготувати транспортні засоби? Які медикаменти та засоби першої допомоги потрібно мати? Як підготувати рюкзак безпеки (так звану тривожну валізу)? Як підготуватися до відсутності газу та електрики? Де шукати правдиву інформацію? Як підготувати дітей? Як подбати про домашніх тварин (собаки, коти)? Що робити, якщо ви дізналися про наближення військових дій? Що робити, почувши сирену? Що робити в разі артобстрілу чи бомбардування? Що робити в разі появи чужих військових та пострілів зі стрілецької зброї?

На тлі скупчення російських військ на кордоні з Україною та загрози повномасштабного вторгнення саме єднання різних країн, а також людей всередині України є одним з головних факторів боротьби з агресією Кремля. Про це в інтерв’ю «Радіо »Свобода» заявила по-сол Великої Британії в Україні Мелінда Сіммонс.

Дипломатка розповіла про військові засоби, які були передані Великою Британією Збройним силам України, допомогу в розбудові українського флоту, а також роботу дипломатів заради мирного врегулювання ситуації.

«То мудрий батько, який знає свою дитину», – казав Ланцелот у п’єсі В. Шекспіра «Купець з Венеції». Звісно, що герой Шекспіра мав на меті не тільки «визнання дитини» в юридичному сенсі сучасного аналізу ДНК, а й знання батьком вдачі та задатків своєї дитини, адже дитяча вдача часто супроводжує людину все життя.

Кайзер Австрії Фердинанд I (1793 — 1875) отримав прізвище «Добренький». Але не тому, що був добрим, а тому, що був не сповна розуму. У народі його називали «Guetinand, der Fertige». Однією з його фраз, мовлених після того, як лікар порадив йому легку їжу, аби шанувати шлунок, була: «Я — кайзер і я хочу галушок!». Як тут не задати слова козака Данила у повісті Миколи Гоголя «Страшна помста»: «Галушки — християнська їда. Всі святі люди і угодники божі їли галушки».

До 90-річчя від дня народження майстра декоративно-ужиткового живопису, народного художника України Ростислава Палецького

Якби життя у нас ішло природним шляхом, 10 січня 2022-го народному художникові України Ростиславу Палецькому сповнилося б 90 років. Скільки було б написано робіт, у скільки країн світу вони б розлетілися, скільки творчих висот було б узято майстром!

Та не так сталося, як хотілося б... Чиясь зловорожа рука звела зі світу світлу людину, народного майстра, який жив і творив свої дивовижі в селі Троїцькому Любашівського району на Одещині. Звели зі світу, не давши дожити навіть до Шевченкового віку — 47 років. Отак на 47-у році життя душа його звернула вбік від планети Земля та й подалася космічним бездоріжжям кудись у засвіти, залишивши в його хаті в калюжі крові нерухоме тіло митця з розбитою головою... Є якийсь містичний зв’язок між зловісними датами його життя й датами життя Тараса Шевченка: не дожив один рік до віку Шевченка, не дожив два дні до дати смерті Кобзаря...

Доля звела мене з Ростиславом Палецьким у далекому 1970-у. А передісторія зустрічі така. Після того, як у київському КДБ мене запевнили, що вишу мені не бачити, як своїх вух, я звернулася за порадою до Євгена Сверстюка. Він запропонував вихід: подати документи до Одеського державного університету імені Іллі Мечникова, адже там завдяки ректорові Олександрові Івановичу Юрженку здобувають освіту ті, кого виключили з інших ВНЗ. І додав, що з університету, звісно, виключать, але ж якийсь час можна буде вчитися. Так я з’явилася в Одесі, успішно склала вступні іспити, стала студенткою.

Як Московія стала Росією

На початку 1990-х в Україні був популярним анекдот-байка про те, як росіянин, напросившись переночувати в хату українця, звечора поставив на порозі свої капці. А прокинувшись вранці, сказав: «Бачиш, чиї на порозі капці стоять? Чиї капці — того й хата». І вигнав українця з хати.

Для Московії та Російської імперії такими «капцями» протягом століть були, з-поміж іншого, вербальні маркери. Запозичуючи чужі назви й нав’язуючи іншим свої, чіпляючи на супротивників усілякі ярлики, ця держава обґрунтовувала своє право на панування над іншими народами. Зокрема й над українцями.

З часу винайдення антибіотики значно знизили захворюваність і смертність від інфекційних хвороб. Водночас вони змусили мікроорганізми мутувати для захисту від них, тому антимікробні препарати втрачають свою ефективність. Коли мікроби стають остаточно стійкими до антибіотиків, їх ще називають резистентними.

Антибіотикорезистентність — один із найбільших викликів сучасної медицини та науки, ос-кільки мікроорганізми, які мали загинути під впливом препаратів, набувають стійкості до них. Уже через антимікробну стійкість щороку у світі помирають 700 тисяч людей.

Історик Леонід Смоленський: талант націєтворця і талан людини

Наприкінці минулого року українська громадськість відзначила 160-ліття від дня народження нашого видатного земляка Євгена Харлампійовича Чикаленка, уславленого мецената, одного з визначних борців за зняття імперських заборон на освітньо-культурний розвиток української нації, за відродження української мови, преси та книговидання, відомого активіста громадсько-просвітницьких організацій Одеси та Києва кінця ХIХ — початку ХХ століть.

Як свідчать численні публікації сучасних київських дослідників його культурно-історичної спадщини Н. Миронець та І. Старовойтенко, «українство Є. Чикаленка формувалося з юних років». З рідного села Перешори життєва стежина привела Євгена до Одеси, де цікаві зустрічі та знайомства сприяли зміцненню його національних почуттів. Після закінчення в Одесі свого першого навчального закладу — приватного пансіону англійця Рандаля, який запам’ятався хлопцеві дошкульними глузуваннями однокласників над його «мужичою мовою», він продовжив навчання в одеській приватній гімназії. Тоді там працювали незабутні педагоги — історик А. Андрієвський, учитель музики, композитор П. Ніщинський і неперевершений лектор Л. Смоленський (1844 — 1905). Останнього Є. Чикаленко назвав українським пророком, впливовим і шанованим учителем, який сформував своїми лекціями не одного свідомого українця.

Роздуми над книжкою

Жив донедавна на Одещині чудовий журналіст Борис Устименко. Та ось уже скоро 40 днів з часу відходу його у кращі світи.

Писав багато і мудро, шанували його всі редактори наших газет. 2006 року він зробив мені унікального дарунка — книжку під дивною назвою «Карнафей».

Координаційна рада із захисту української мови та культури 14 січня ухвалила звернення до уряду України та українців світу про визнання колядок, щедрівок та вертепу національною культурною спадщиною українського народу:

«Українські новорічно-різдвяні традиції — колядки, щедрівки, Вертеп, засівання та инші, з ними тісно пов’язані, поза сумнівом, є однією з «культурних візитівок» Українського Народу.

У селі Гвоздавка Друга Зеленогірської територіальної громади в листопаді 1941 року румунсько-німецькі окупанти влаштували концтабір. За офіційними даними, у цьому гетто фашисти закатували, заморили голодом і холодом 4772 особи. Сьогодні тут віднайдено п’ять місць масових захоронень, але їх може бути й більше.

Ще є живі свідки тих трагічних подій. Чимало спогадів залишили по собі старожили. Скажімо, збереглася розповідь жителя Гвоздавки Другої Павла Григоровича Рублі, в якій він повідав, що євреїв зганяли до табору з Молдови, Бессарабії, з Балти, Ананьєва, з Поділля та інших місць.

Мій ярий крик, мій біль тужавий,
Випалюючи ржу і гріх,
Ввійде у складники держави.
Як криця й камінь слів моїх.
Зі збірки «Перстень Полікрата» (Львів, 1939).

1 лютого сповнилося 125 років від дня народження українського письменника, публіциста, культуролога-енциклопедиста Євгена Маланюка — одного з найяскравіших представників вітчизняної літератури XX століття, поета української еміграції.

Творчий доробок Євгена Маланюка став широко відомим лише на початку 1990-х років — через три десятиліття після його смерті. Довгий час ім’я цього поета було під забороною радянської влади. Його творчість замовчували, фальсифікували. Змушений жити поза межами України, він усією своєю діяльністю прагнув сприяти відродженню української держави, утвердженню самобутньої української нації.

1 лютого в Україні розпочалася кампанія зі щеплення від поліомієліту. Її перший етап охопить дітей віком від 6 місяців до 6 років, які пропустили вакцинацію за Національним календарем, і триватиме три тижні.

Таких заходів необхідно вжити через виявлення восени 2021 року вірусу у 20 дітей на Рівненщині й Закарпатті (тоді одна дитина отримала параліч, а 19 були контактними і мали безсимптомний перебіг). Ще один випадок захворювання на поліомієліт зафіксований уже в січня 2022-го, знову на Закарпатті.

Напередодні Дня Соборності «Укрпошта» ввела в обіг марку із зображенням Малого державного герба України — тризуба.

На поштовій марці, окрім зображення тризуба, містяться кольори прапора України, вони ж представлені і на конверті до цього випуску. На штемпелі для погашення поштової марки розміщено відомий вислів В’ячеслава Чорновола «Україна починається з тебе».

Нещодавно сповнилося 140 літ від дня народження природознавця, бібліографа, лексикографа, організатора української освіти на Одещині в 1917—1918 роках Богдана Михайловича Комарова.

Народився він 18 січня (за новим літочисленням) 1882-го в Києві у великій родині відомого бібліофіла і бібліографа, фольклориста, лексикографа, перекладача, одного із засновників одеської «Просвіти» Михайла Федоровича Комарова. Загалом у Богдана було п’ятеро сестер і брат: Маргарита, Любов, Галина, Леоніда, Віра та Юрій. Невдовзі разом з батьками переїхав до Одеси. У 1900-у закінчив 4-у Одеську чоловічу гімназію (нині в цьому приміщенні розташовується Музей західного і східного мистецтва).

Особистість завжди сприймається нами крізь призму певних спогадів. Останні ж виникають під впливом багатьох ситуацій, уявлень. Не є винятком і постать поета Анатолія Качана, який недавно, 16 січня, відзначив своє 80-річчя.

Біографія і творчість Анатолія Леонтійовича тлумачаться як знакові явища української культури ХХI. Промовистим свідченням цього є статус лауреата літературно-мистецьких премій ім. М. Трублаїні, ім. Лесі Українки, «Звук павутинки» ім. В. Близнеця, «Київ» ім. Є. Плужника, «Джури» В. Рутківського («За створення високохудожнього образу українського Причорномор’я»), Корнійчуковської. Його експериментальна поезія відзначена премією ім. Б. Нечерди (2006) — «за самобутні художні відкриття та утвердження нових напрямів в українській дитячій літературі».

До всіх бід, про які йдеться в опублікованій у попередньому номері заяві НСЖУ (див. «Стійкість місцевих ЗМІ як запорука свободи слова», «ЧН» за 13-15 січня), додалася ще одна: обласне комунальне підприємство «Видавництво «Чорномор’я» оголосило про чергове — цього разу десь на третину — підвищення вартості поліграфічних послуг. Ось такий «подарунок» отримала наша редакція до різдвяних свят.

Але повернімося до заяви НСЖУ. Хто і що б не казав, а Національна спілка журналістів України нині є, по суті, єдиною інституцією, яка переймається проблемами засобів масової інформації й тих, хто у них працює. Причому робить це не разово і не від нагоди до нагоди, а послідовно, цілеспрямовано і, що не менш важливо, фахово, дивлячись на ці проблеми не збоку, як, скажімо, деякі грантові експерти чи не персоніфіковані об’єднання-рухи, а зсередини, очима своїх членів (а їх — понад 18 тисяч), які — принаймні абсолютна більшість — є професіоналами ме-дійної справи, бо заробляють на хліб насущний журналістським ремеслом. Чи то в газеті, чи на радіо й телебаченні, чи в електронних ЗМІ. Так-от, якщо дивитися не збоку, а зсередини, що, як уже мовилося, й робить НСЖУ, то ситуація у медійній сфері, особливо на локальному рівні, вкрай загрозлива. Для самих ЗМІ, для свободи слова і для інформаційної безпеки держави.

Як допомогти «Чорноморці» вижити у ці скрутні для друкованих ЗМІ часи?

Відповідь одна: якщо хочемо, щоб видання вижило і залишилося незалежним від олігархів чи політичних сил, мусимо розраховувати лише на власні, редакційні, сили і на ваше, шановні наші читачі, дружнє плече. Йдеться насамперед про передплату.

Сьогодні українці можуть вільно святкувати Різдво, вітати колядками рідних і сусідів. Але ще менш ніж пів століття тому радянська влада розгорнула цілу каральну операцію проти української інтелігенції за новорічно-різдвяні вертепи.

Одна із таких репресивних історій розпочалася на початку 1972 року. В таємних повідомленнях керівництву КДБ вона фігурувала як операція «Блок».

У заголовку цієї статті я використав слова карпатського мольфара Михайла Нечая. Він був дуже набожною людино, поєднаною з Творцем та Природою особливими узами. На мій погляд, існування таких людей, як він, Ванга, Вольф Мессінг, зайвий раз доводить, що все в цьому житті відбувається за Божою волею, а вони лише трішечки відкривають для нас завісу її таємничості.

Наведу ще одне з його висловлювань, яким слід керуватися, незалежно від того, на який суд розраховує людина — Божий чи людський: «судити кожного будуть за вчинками, а не по тому, хто ким себе вважає». Можна наводити безліч думок великих мудреців щодо цього, і багато людей їх знає, але чи всі дотримуються цих настанов — велике питання.

У простій сільській родині водія Василя і вчительки Галини Степаненків із села Ясенове Друге свято бережуть народні звичаї і традиції. Особливо шанують Різдво Христове — чарівне родинне свято, вщерть сповнене прадавніми обрядами. Їхня невелика затишна оселя — енергетичний центр великого роду, а чарівна господиня гармонійно поєднує в собі усі чесноти щирої, привітної, гостинної, люблячої дружини, матусі й бабусі.

— Моя сім’я зберігає родинні традиції, заповідані моєю матусею Любов’ю Миколаївною і бабусею Домною. І всього, що вони навчили мене з дитинства, насамперед приготування різдвяних страв, я неухильно дотримуюся. Кожна з них має свою історію. Особливе місце на святковому столі займає кутя, яку ми готуємо за сімейним рецептом, — ділиться секретами Галина Георгіївна. — Спершу чоловік тре макогоном у макітрі пшеницю. Потім зерно сушимо, просіваємо від полови, варимо. Як казала моя матуся, зерно обов’язково повинно бути неподрібненим і непошкодженим, бо воно символізує вічне життя. А вже потім додаємо мак, родзинки, горіхи, курагу і цукати. Кутя має бути такою, щоб її було смачно і зручно їсти: щоб вона не текла з ложки, але й щоб не була сухою. Наші куми знають, яке це смачне диво!

Учора, 19 січня, в Україні побував державний секретар США Ентоні Блінкен. Мета його візиту — підтвердження підтримки українського народу на тлі російської агресії, обговорення тижня дипломатії з Російською Федерацією, який минув, та майбутньої (21 січня) зустрічі у Женеві з міністром закордонних справ РФ Сергієм Лавровим, повідомляє «Укрінформ».

На початку зустрічі з Президентом України Володимиром Зеленським високий гість підкреслив: «Київ, вочевидь, нині є найпопулярнішим пунктом призначення у всьому світі».

Учора, 19 січня, на Водохреще (Йордан), завершився цикл різдвяних свят.

Вважається, що цього дня вода набуває цілющих властивостей, на-ділена життєдайною силою, здатною лікувати хворих від тяжких недуг та оберігати домівку від злих духів. Вона зберігається впродовж року і не псується. Це — загадковий факт, який учені можуть лише констатувати, а от пояснити його природу не спроможні.

12 січня минуло 50 років від початку операції КДБ «Блок» проти діячів української культури, науки, духовності. Нині ця дата означена в календарі як День українського політв’язня.

Це був справжній погром українського шістдесятництва, коли за ґратами опинилися літературний критик Іван Світличний, філософ Євген Сверстюк, публіцист В’ячеслав Чорновіл. Цього ж дня або впродовж неповних півтора року були заарештовані поет Василь Стус, літературознавець Іван Дзюба, математик і публіцист Леонід Плющ, багатолітній в’язень сталінських таборів Данило Шумук, лікар Микола Плахотнюк, інженер-економіст Зиновій Антонюк, реставратор Олесь Сергієнко, поет Іван Коваленко, бібліотекарка Надія Світлична, лікар Семен Ґлузман, мистець-реставратор Олесь Сергієнко, філософ Василь Лісовий, науковець Євген Пронюк, учитель Василь Овсієнко, літературознавець і перекладач Валерій Марченко. Це в Києві.

Майже кожен із нас хоч раз нездужав та мав високу температуру тіла, а іноді й лихоманку. І практично кожен намагався її «збити».

Народних засобів зниження температури тіла дуже багато. Наприклад, з давніх часів практикують протирання шкіри спиртом — нібито так можна зняти лихоманку. З огляду на те, що лікувати лихоманку нема сенсу (якщо температура не дуже висока), то такий метод є не лише неефективним, а й небезпечним.

Як убезпечитися від переохолодження та обмороження? Що слід робити при гіпотермії, а яких дій краще уникати?

Переохолодження виникає тоді, коли температура тіла людини опускається нижче нормальної 36,6°C до критичних для життя показників. Найпоширеніші причини такого стану — довготривалий вплив низьких температур навколишнього середовища або занурення в крижану воду. Найвразливіша група — зневоднені чи фізично виснажені люди. Саме тому важливо не лише самим берегтися від переохолодження, а й допомагати переживати зимову негоду таким знайо-мим чи й незнайомим.