Матеріали без рубрики

Більшість одеситів із тих, хто взяв участь в електронному опитуванні щодо долі пам’ятника «Засновникам міста» (Катерині ІІ), проголосувала за його демонтаж.

20 жовтня на міському порталі «Соціально активний громадянин», де й проводилося опитування, оприлюднили його підсумки. Отож, із 20 вересня по 20 жовтня городяни (саме члени територіальної громади Одеси, зареєстровані у місті й кому вже сповнилося вісімнадцять), могли обрати один із семи варіантів подальшої долі пам’ятника.

У рамках вісімнадцятої хвилі проєкту «Україна в умовах війни» Cоціологічна група «Рейтинг» провела чергове дослідження психологічних маркерів: рівнів життєстійкості, психологічного виснаження та стратегії поведінки українців.

А ще соціологи з’ясували, як ми сприймаємо небезпеку ядерної загрози з боку росії та як ставимося до різних країн, оцінюємо їх за індексом «союзника».

Здоровий сон важливий для підтримки нормальної роботи та тонусу організму. Та що саме робить сон «здоровим»? Розповідає біологиня, співавторка книги «Коли я нарешті висплюся» Ольга МАСЛОВА.

«Здоровий сон — достатній за кількістю й задовільний за якістю, тобто за тим, як ви почуваєтеся після. Найголовніше мірило — ваше самопочуття», — зазначає науковиця.

Про що сигналізує тривалий кашель?

Кашель — це завжди неприємно. А якщо він довгий час не минає, то ще й тривожно.

Це точно просто кашель? Чи, може, вже ознака того, що моя застуда перетворилася на?..  А тут уже все залежить від рівня вашої фантазії та глибини гугл-пошуку. Маючи тривалий кашель, можна встановити собі купу діагнозів: від лонг-ковіду до раку легенів. Та чи завжди тривалий кашель — це страшно?

У КНР цього тижня проходить ХХ з’їзд правлячої стомільйонної Комуністичної партії. Для колишніх радянських людей ХХ з’їзд КПРС — синонім «викриття культу особи» і початку хрущовської відлиги. Для китайців, схоже, нинішній двадцятий з’їзд — початок формування другого (після Мао Цзедуна) культу особи і початок епохи заморозків.

Кінець китайського дива

Відзначимо, що «культ особи» генерального секретаря ЦК КПК Сі Цзіньпіна виник не випадково, а став результатом істотних змін за останні десятиліття в історії китайської держави. І чимось справді нагадує виникнення й утвердження культу особи Сталіна в Радянському Союзі. Коротко це історія про те, як вождь, втрачаючи владу, ідучи колишнім курсом, розвертає корабель на сто дев’яносто градусів. Тільки Сталін згорнув НЕП різко, а Сі намагається зробити подібне повільно.

Свято продовжується. Це свято — одеська опера. Свято зустрічей з мисте-цтвом на безвік. Не лише з геніальною оперою чи із самим Господом даровани-ми голосами, а чи із захопливою пластикою балету. А передовсім — зі спорудою театру, архітектурним дивом, яке прикрашає наше місто, творить його образ та незмінно кличе до себе вже століття з третиною. Театр перебрав на себе традицію ще з минулого століття і гідно її продовжує. А ще це й щорічне, завше очікуване свято мистецтва «Оксамитовий сезон в Одеській опері».

Цього року він отримав назву «The art of Victory», що значить «Мистецтво перемоги». І не випадково візуальна реклама фестивалю прикрашена зображенням давнь-грецької богині перемоги Ніки. Триває війна — страшна злочинними діями знавіснілого ворога, але вона не страшить, а, швидше, підсилює ненависть до нього та зроджує, потроює бажання своєю працею наблизити перемогу. Саме цим від самого початку повномасштабного вторгнення перейнятий колектив театру.

Війна забрала у нас більш ніж півроку життя. Вони промайнули, ніби єдина мить. Не кожен згадає про все, що з ним відбувалося впродовж цього часу. Розгубленість, страх, відчай, гіркота втрат…

Хтось бере себе в руки, комусь це не під силу. Часто від людей можна почути, мовляв, не робитиму ремонт у хаті, бо, не приведи Господи, влучить у дім ракета; не купуватиму нічого нового, бо не до того, може, й зносити не судилося; не наповнятиму звично морозильну камеру продуктами, бо якщо не буде світла, то все зіпсується… Що вже й казати про читання, якесь навчання, здобуття нових навичок…

Усі борщі — до нас у гості! Щорічний фестиваль під назвою «Варись, варись, борщику!» відбувся у Куяльницькій громаді Подільського району. Його гаслом стали відомі рядки: «Немає заходу без сходу, немає літа без дощу, немає річеньки без броду, а України — без борщу».

Художня керівниця Куяльницького центру культури та дозвілля Надія Красовська нагадала, що перший такий фестиваль у 2011 році пройшов у селі з однойменною назвою — Борщі. Відтоді місцеві господині досліджують цю страву і готують її за різною рецептурою.

Якби найближчим часом в Україні відбувся референдум щодо вступу нашої держави до НАТО, то «за» проголосували б 83% наших співвітчизників. Про це свідчать результати загальнонаціонального опитування, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг».

Як зауважують соціологи, підтримка вступу до НАТО нині є найвищою за всю історію спостережень. Так-от, якби референдум відбувся тепер, то ініціативу про вступ України до Північноатлантичного альянсу підтримали б 83% респондентів, проти — 4%, не проголосували б 9%. До речі, буквально у червні відсоток прихильників був на рівні 76%. Отож приріст симпатиків світового безпекового блоку відчутний.

Серцево-судинні захворювання є основною причиною смерті в усьому світі. За оцінками Всесвітньої організації охорони здоров’я, у 2019 році від них померло 17,9 мільйона людей, що становить 32% усіх смертей на планеті. Із цих смертей 85% були спричинені інфарктом та інсультом.

Що робити, щоб запобігти розвитку серцево-судинних хвороб (зокрема інфаркту), як розпізнати серцевий напад та зменшити ризик повторного? Про це — у публікації до Всесвітнього дня серця, що відзначався 29 вересня.

Одразу до поганих новин: шлунково-кишковий тракт ШКТ страждає від стресу не менше за мозок та інші системи нашого організму. Наслідки трапляються різні: від неприємної діареї до серйозного синдрому недостатності харчування (мальнутриції) — стану, за якого організм не засвоює необхідні поживні речовини з їжі.

Але є й хороші новини: симптоми розладу можна своєчасно помітити і швидко виправити, поки це не стало катастрофою.

18 вересня минуло 85 років від дня народження нашого земляка Володимира Куликівського — непересічного поета із когорти шістдесятників за часом творчості і за духом, поета, який після виходу у світ збірки вибраного «Відтворення» у 1992-у був прийнятий до Спілки письменників України посмертно.

Балто, Балто,
Мила до нестями,
Що тобі єлейна похвала,
Коли ти вишневими руками
Україну-матір обняла!

Так у поезії «Балта» у розквіті творчих сил писав Володимир Куликівський, живучи вже у Херсоні. Й ці слова стали крилатими.

(Закінчення. Початок у номері за 15-17 вересня)

Торшер «Три змії» було виставлено у 1935 році на XIII Салоні Тюїльрі, де автор отримав схвальні відгуки критиків й увагу Фердинанта-Антуана, віконта ла Круа-Лаваля — володаря розкішного замку XVI ст. в Ноай. На момент виставки цей дворянин уже був розпорядником цього експонату. Парою до торшера віконт замовив композицію «Мавпи і кокосові пальми». Відтоді для Задунайського він — постійний клієнт, що, зрештою, дасть мистецтву ще один шедевр — «Носоріг», який у 1957-у надійшов до Національного музею імені Ж. Помпіду. Цей твір, знову ж таки на замовлення віконта, майстер взявся повторити у 1953-у вже у сріблі в натуральну величину, але несподівана смерть колекціонера не дозволила втілити цей задум.

Уперше від початку повномасштабної війни в Україні провели дослідження психологічного стану населення. Онлайн-опитуванням охопили осіб віком 18—55 років у містах з понад 50 тисячами мешканців. Участь була добровільною та анонімною. Методологія дослідження, його індикатори та опитувальник базуються на наукових розробках Інституту соціальної та політичної психології Національної академії педагогічних наук України.

«Уроки, засвоєні з інших надзвичайних ситуацій, свідчать, що війна матиме прямі й опосередковані наслідки для психічного здоров’я та благополуччя українців. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, 20% населення, яке упродовж останніх 10 років проживає в постраждалих від воєнних конфліктів районах, має певну форму психічного розладу — від легкої депресії і тривожності до психозу, і майже кожна десята особа має психічний розлад помірного або тяжкого ступеня. Отже, якщо ми прогнозуємо, що 15,7 мільйона осіб в Україні потребуватимуть психологічної допомоги, то 3,5 мільйона з них матимуть певний розлад психічного здоров’я, а майже 900 тисяч — психічний розлад помірного або тяжкого ступеня», — каже Олександра Машкевич, генеральна директорка директорату медичних послуг МОЗ України.

Є щось архаїчне, майже сакральне і таке, що викликає повагу й захоплення у професії коваля. Це інтригуюча гра з гарячим металом, спершу — непіддатливим, згодом, під влучними ударами молотка, — прудким і пластичним, робота з яким таїть різнопланові ризики для того, хто відважився його впокорити. Напрошується порівняння з факіром, який приборкує змію — один з провідних образів у творчій спадщині ліонського скульптора-коваля і нашого земляка Михайла Задунайського (Michel Zadounaisky, 1903—1983).

У сонмі імен, які презентують французьке декоративно-прикладне мистецтво ХХ ст., зокрема таке цікаве явище, як стиль «Ар-Деко», особа цього митця для мене постала якось зненацька. Сім років тому про цю знакову для європейського мистецтва минулого століття постать уже була публікація в одеській регіональній пресі, але вона пройшла для мене непоміченою¹.

Будинок Леопольда Кеніга — пам’ятка архітектурного мистецтва, що у місті Тростянець. Маєток належав одному з найбільших цукрових магнатів кінця ХІХ століття. У новому відео проєкту «Листівки з України» / «Postcards from Ukraine» учасник Євробачення-2022 Малік Харріс розповідає історію унікальної пам’ятки, яку тепер зруйновано вдруге.

Німецький співак та автор пісень неодноразово висловлювався на підтримку України, а на національному відборі на цьогорічне «Євробачення» вийшов на сцену з написаними на гітарі словами «Я — з Україною». У проєкті Українського інституту про зруйновані пам’ятки України Малік Харріс не випадково розповідає про Будинок Кеніга: магнат був також господарем вілли на Кобленцер-штрассе — сучасної резиденції президента Німеччини у Бонні.

Відтепер одна з ділянок морського узбережжя посилена і з повітря. Майбутнього бойового побратима прикордонники Одеського загону Морської охорони врятували на одній із позицій. Назвали його Джиммі, адже це ім’я означає «удачливий» і навіть «летючий».

Ще зовсім малого, з пухнастим оперенням, моряки взяли його до підрозділу, облаштували місце й поставили, як то кажуть, на котлове забезпечення. Спочатку годували м’ясом та рибою з рук, а як трошки підріс — розкладали та підвішували їжу в різних місцях, аби Джиммі поступово вчився сам добувати собі харч.

Найближчим часом чинна міська влада відповідно до чинного законодавства повинна прийняти рішення про демонтаж пам’ятника Катерині II і перенесення його фрагментів до Одеського історико-краєзнавчого музею, звідки вони свого часу були незаконно вилучені. Таку позицію Одеської обласної військової адміністрації озвучив 30 серпня в ефірі всеукраїнського телемарафону речник ОВА Сергій Братчук.

«Президент України Володимир Зеленський, відповідаючи на петицію більш як 25 тисяч громадян, підтримав позицію Одеської обласної військової адміністрації про те, що є всі законні підстави і механізми, я особливо підкреслюю — і механізми — для того, щоб це питання закрити раз і назавжди», — зазначив Сергій Братчук. Він уточнив, що «щось повернути до музею, а щось просто демонтувати». Рішення з цього приводу має прийняти чинна міська влада, згідно з вимогами чинного законодавства, і звітувати суспільству, щоб не виникало якихось чуток.

Найдавніші документи, що ілюструють життя колишнього Любашівського району, а нині — Любашівської та Зеленогірської територіальних громад, датовані 1944 роком. Це фонд районної спілки споживчих товариств. Завідувачка архівного відділу Подільської райдержадміністрації Оксана Панченко зауважила, що цінним історичним джерелом є і книга наказів виконкому Любашівської районної ради депутатів трудящих за 1944 —1952 роки.

30 березня 1944-го Любашівка була звільнена від німецько-румунських окупантів, а 1 квітня тут було відновлено радянську владу. Згідно з наказом №1 до виконання обов’язків голови райвиконкому приступає Клавдій Іванович Закревський. Наказом №2 від 2 квітня він призначає своїм секретарем І.М. Єременка, завідувачем загального відділу — М.М. Бондаренка, начальником відділу мобілізації робочої сили — М.І. Колодкова, завідувачем відділу народної освіти — А.Ф. Кошелапа, завідувачем райфінвідділу — С.Т. Бєляєва, головою райплану — О.І. Колобкову, завідувачем відділу охорони здоров’я — А.Г. Ликуна, начальником райдорвідділу — Г.І. Лук’янова. Також до штату були зараховані машиністка Ніна Гаврилицька, шофер Федір Почтарук, конюх Володимир Чебанюк і технічний секретар Євгенія Шалаган.

Попри бойові дії, частково зруйновану та пошкоджену обстрілами інфраструктуру, громади півдня готуються до опалювального сезону. Бо ж завдання органів місцевого самоврядування — зробити так, щоб люди були в теплі, отримували комунальні послуги і почувалися в безпеці. І в цьому їм допомагають експерти U-LEAD, які розробили навчальний курс на тему енергетичної безпеки.

Експерт U-LEAD Дмитро Сакалюк розповів про заходи, які підвищують енергоефективність у громадах за обмеженого бюджетного фінансування:

— Такі загальновідомі речі, як відповідальне споживання енергоресурсів, — як ніколи актуальне цієї зими. Органам місцевого самоврядування слід налагодити жорсткий контроль за економією енергоресурсів у комунальних закладах (стежити, щоб вимикали зайве світло, зменшувати температуру обігрівання на ніч та у вихідні), намагатися скоротити втрати тепла під час транспортування від котельні до кінцевого споживача (заміна зношеної ізоляції теплотрас та здійснення ізоляції труб у підвалах), а також через вікна та двері.

Понад 90% українців вірять у перемогу у війні з росією, 55% — вважають перемогою відновлення українського суверенітету на всій території України включно з Кримом. На цьому на презентації опитування «День Незалежності України: що об’єднує українців і як ми бачимо перемогу на шостому місяці війни», яка відбулася в «Укр-інформі», наголосив аналітик Фонду «Демократичні ініціативи» Андрій Сухарина.

За словами Сухарини, серед тих, хто вірить у перемогу України, 31% вважає, що здобудемо її до кінця цього року, 34% — що це станеться упродовж 1—2 років, і 7% — десь через 3—5 років. Не змогли визначитися з відповіддю 23% респондентів.

Цьогоріч харківський видавець Олександр Савчук перевидав книгу нашого знаменитого земляка-мецената ХІХ-ХХ ст., уродженця села Перешори Євгена Чикаленка (1861–1929) «Розмови про сільське хазяйство».

Ретроспективне видання складається із п’яти книжок – п’яти розмов про основи ведення сільськогосподарської діяльності, призначених українським селянам.

14 серпня сповнилося 160 років від дня народження адмірала УНР й Української Держави Андрія Георгійовича Покровського. Він належав до когорти видатних військово-морських діячів періоду Визвольних змагань, тож, зрозуміло, в радянські часи його ім’я, як і імена багато інших героїв, що виборювали українську незалежність, було приречене на забуття. Але відроджена Україна пам’ятає своїх славних синів, й нині їхні прізвища закарбовуються у назвах вулиць, кораблів, військових підрозділів, у підручниках з історії.

Народився Андрій Покровський 14 серпня 1862 року в Петербурзі у родині військового офіцера, де берегли пам’ять про славні козацькі походи як на суходолі, так і на морі, в яких брали участь і його діди-прадіди. Коли хлопчик підріс, батьки віддали його до 2-ї класичної гімназії столиці, а в 14-літньому віці він вступив у підготовчий клас Морського корпусу — вищого навчального закладу, який готував офіцерів флоту. Спочатку служив на Балтійському флоті, а з 1910-го — на Чорноморському, де командував броненосцем «Ростислав», обіймав посаду начальника штабу флоту. У квітні 1916 року за успішну організацію та проведення морських десантних операцій був удостоєний звання віцеадмірала. Про його звитягу під час Першої світової війни свідчить майже десяток бойових нагород.

Любити золотих комашок — невтомних бджілок, яких ще називають комахами Божими, Сергія Мироненка з раннього дитинства привчав тато Василь Онисимович. Його ж благословив на бджолярство також батько. Отак, з покоління у покоління — від діда Онисима і прадіда Євдокима, передалася солодка спадщина разом з тонкощами дивовижного ремесла «пастуха бджіл» нащадкові славного роду Мироненків із Новоселівки.

Власна пасіка із шести бджолосімей — подарунок батька — з’явилася на обійсті молодого вчителя математики і фізики Сергія Васильовича у 1983 році, коли він з дружиною, вчителькою початкових класів Ларисою Леонідівною і малолітнім сином Миколою повернувся працювати у рідну школу. Відтоді подружжя педагогів плекає не лише сільських і своїх дітей, а й дивовижних та працьовитих комах, щороку збільшуючи пасіку на кілька вуликів. Ще два десятки бджолосімей додалося, коли голова родини Василь Онисимович Мироненко відійшов у вічність.

Леонід Кучма, другий президент України, зустрів початок війни у себе вдома, в Києві, і весь цей час нікуди не виїжджав. Каже, сам не хотів.

Він довго очолював українську делегацію на переговорах у Мінську і як ніхто інший знає про настрої та амбіції російської влади у війні. Сьогодні Леонід Кучма відверто проводить аналогії між вторгненням росіян та фашистів, каже, що ще з часів конфлікту на Тузлі у 2003 році не мав ілюзій щодо «путінської росії», і впевнений, що зараз російський президент дуже прорахувався.

Чотири місяці війни стали випробуванням для міських бібліотек Одеси, які переформатували свою роботу під умови часу. Нещодавно в інформаційному просторі з’явилися заклики про порятунок наших книжкових фондів. Про це та багато іншого розповідає виконувач обов’язків директора Централізованої бібліотеки для дітей Юрій ГОРБАТЕНКО.

— Юрію Георгійовичу, ви вже сім місяців біля керма Централізованої бібліотеки для дітей нашого міста. Що змінилося у роботі?

У літературній панорамі Одещини постать Валерія Демиденка почала потужно увиразнюватися вісім років тому, коли завершилися його багатолітні плавання на суднах торговельного флоту. Народжений у Запоріжжі, він виявив поетичні здібності вже на останніх курсах навчання в Одеському вищому інженерному мор-ському училищі (тепер — Одеська національна морська академія).

Російська мова у виші і колективах Чорноморського морського пароплавства була домінуючою. Такою ж була вона і в його ліриці, філософських творах, віршованих рефлексіях на побачене в портах та екзотичних місцинах на різних континентах. Зійшовши на чорноморський берег, Демиденко з осяжного різноманіття попереднього доробку уклав збірку «Прикосновение» (2013 рік).Через два роки, у 2015-у, з’явилася друга книжка — «Строчки для друзей».

Але в якому високотемпературному тиглі народжувалися-виплавлялися рядки і строфи пізнішої, але не запізненої другої збірки! Її відкриває розділ, де практично кожен вірш має прикінцеву дату — число, місяць, і рік — 2014-й.

Майже за 100 років існування антибіотики врятували мільйони життів. Однак загроза антибіотикорезистентності може повернути нас до тих часів, коли люди вмирали від бактеріальної пневмонії. Є кілька міфів й упереджень щодо антибіотиків, які живуть, попри розвиток медичної науки. Спробуймо розвінчати найпоширеніші з них.

Міф 1: антибіотики можна використовувати для лікування будь-якої інфекції.

Факт. Дії антибіотиків піддаються лише мікроогранізми, чутливі до них — бактерії. Тож антибіотиками лікують лише захворювання бактеріального походження, їх не застосовують у разі вірусних інфекцій, наприклад, COVID-19. У певних випадках для того, щоби зрозуміти, який саме препарат допоможе, потрібні додаткові обстеження.

Час невблаганний. На відривному календарі (хто практикує такий, паперовий, відлік часу, той зрозуміє) уже злітають аркуші першого тижня серпня. До осені — рукою подати. Вже й не кажу про всі тривоги, які з осінніми дощами-вітровіями налетять на наших героїв-оборонців (бо саме до них звернені — хіба ж не так? — усі наші помисли й молитви).

І все ж, маємо й власні, газетярські, перестороги. У вересні, за багатодесятилітньою традицією, стартує передплата періодики на наступний рік.

Молебень за упокій душ українських воїнів, що загинули у війні з росією, відбувся в одеському кафедральному соборі Різдва Христового Православної церкви України.

Вулиця Пастера, 5. Зупинись, перехожий, хто ти не є за вірою своєю, поспішаєш чи маєш хвильку часу, перед входом до храму. Вклонись до цих портретів — цих новітніх ікон, поміж якими так багато молодих облич. Це лики святих. Вони дивляться на нас, а може, вже й крізь нас, бо вдивляються у майбутнє. У те прекрасне майбутнє нашої країни, яке вони могли б скласти — разом з нами всіма. Але спочатку треба розчистити поле від усілякої нечисті… Велику жертву — власне своє життя — склали вони в ім’я Вітчизни, за друзів та побратимів своїх. Маємо будувати це майбутнє тепер уже без них. А для них — уже Царство Небесне. Їм — низький поклін за те, що зупинили ту пітьму, те пекло, що насувалось і насувається на нас. Захистили на Майдані. Захистили на сході, півдні, всюди, де лишень можна було зупинити дику орду.