Матеріали без рубрики

З нового року запрацювала всеукраїнська цілодобова «гаряча» телефонна лінія «Пульс податкової». У режимі нон-стоп кваліфіковані телефоністки приймають скарги від громадян на недобросовісних чиновників-хабарників. Про суть новинки і досягнення податкової служби в 2011-у розповів журналістам головний податківець Одещини Олександр Чернобай.

Минулий рік став для податкової служби роком реформ. Прийняття нового Податкового кодексу, реформування відомства, від центрального апарату до місцевих органів, — вдосконалень було багато. Деякі з них ще пахнуть свіжою фарбою печаток. Так, буквально цими днями податкову Одеської області зареєстрували у державного реєстратора. Відтепер вона не податкова адміністрація, а має офіційну назву: Державна податкова служба в Одеській області. На цьому нововведення не вичерпалися. «Сьогодні ми переходимо від фіскальної функції до сервісної. Це завдання поставлено перед нами Президентом України Віктором Януковичем у рамках Програми еконо­мічних реформ на 2011 — 2014 роки», — повідомив Олександр Чернобай, голова ДПС в Одеській області.

У 2011 році у Канаді вийшла друком книжка англійською мовою під назвою «Священний Престол і Голодомор. Документи з ватиканських таємних архівів про Великий Голодомор 1932 — 1933 років у Совєтській Україні». Нещодавно у Римі відбулася її презентація, повідомив тижневик «Українське слово».

Книжку, де зібрано понад 50 документів, видали отець Атанасій Маквей та професор Любомир Луцюк. Отець Маквей уже понад десять років здійснює пошукову роботу у ватиканських архівах. Він цікавиться історичними документами про Україну, оскільки, як зауважує, з української сторони ці матеріали ніхто не вивчає. Отець Маквей поставив за мету переписати всі документи стосовно українських справ ще й з огляду на те, що п’ять років тому папа Бенедикт ХVІ відкрив для дослідження науковців документи з ватиканських архівів за період 1922 — 1939 років. Три роки тому отець Маквей несподівано знайшов там документи про Голодомор і вирішив опрацювати ці матеріали, щоб у разі, якщо оприлюднюватимуться недостовірні факти про ставлення Ватикану до Голодомору (що дуже часто трапляється), мати готову відповідь на закиди. Згодом до Рима приїхав із Канади професор Любомир Луцюк, який також цікавився матеріалами про Голодомор. Історики вирішили спільно працювати над книгою, що мала вийти англійською мовою.

Продовження. Початок у номері за  28 січня.

А вздовж цього зеленого безкрайнього моря чорною стрічкою ледь примітно в’ється рівна, тверда дорога. Валка розтягнеться ледь не на півверсти. Воли йдуть «вільним поступом», погойдуючи круторогими головами. Міцні, свіжо змащені вози широкими ободами ледь помітно котяться широкою дорогою. Ні скрипу, ні стуку. Широко крокує передній чумак, розмахуючи без потреби батогом, вартовники, які сторожували всю ніч волів, хроплять, розтягнувшись на возах; мовчки, задумливо йдуть старики, кожний біля своїх волів, молоді весело споглядають вгору і по боках, один пісню затягне, другий достане довгим батогом ховрашка, що перетинає дорогу, той гукне до своїх круторогих. Копошаться та дзижчать у траві комашині створіння, весело снують та співають пташки над головою. Кожен подих хвалить Господа по-своєму. У повітрі благодать, в душі справжній рай...

«Не дамо загинути жодній пташині». Учасником цієї благочинної місії, організованої Малою академією літератури і журналістики, може кожен, у кого добре і співчутливе серце. І великих зусиль докладати не доведеться. Варто тільки захотіти, дослухатися до пташиного співу й оцих наших порад.

Чи є в тебе за вікном годівничка для птахів?

Цими днями з Південної Кореї в України теплоходом «Beluga-R» відправлено два перші електропоїзди, виготовлені фірмою «Hyundai». Вони придбані за програмою підготовки до проведення чемпіонату Європи з футболу і мають забезпечити пасажирам швидкісне пересування між містами, в яких відбудуться матчі «Євро-2012», а також належний рівень комфорту.

Теплохід з незвичайним вантажем, за попередніми даними, перебуватиме в дорозі 30 — 40 днів і десь на початку березня прибуде до Одеського морського торговельного порту. Тут готові до вивантаження поїздів. Зокрема, враховано те, що корейські вагони дещо довші, ніж наявні в «Укрзалізниці», а відтак залізничну мережу адаптовано під потрібний розмір. Розроблено й технологію різних варіантів вивантаження. Всі роботи з приймання потягів контролюватимуть корейські спеціалісти. Далі сформовані поїзди будуть відправлені до Харкова.

Робота над текстом Угоди про асоціацію (УА) між Україною та ЄС майже завершена. За сприятливих обставин уже з наступного року ця угода могла б стати дороговказом суспільно важливих реформ, забезпечуючи незворотність європейської інтеграції нашої держави, підтверджуючи остаточний вибір на користь європейської моделі суспільного та економічного розвитку. Однак політичні ризики, що виникли внаслідок ерозії демократії в Україні, ставлять подальші кроки під сумнів. І це в той час, коли після п’яти років переговорного процесу Україна та ЄС упритул підійшли до укладання наймасштабнішого й найамбітнішого двостороннього документа за весь період двосторонніх відносин.

Про завершення переговорного процесу щодо УА сторони оголосили під час саміту Україна — ЄС у Києві 19 грудня 2011 року. І якщо ще донедавна передбачалося, що УА може бути офіційно підписана влітку 2012-го та набути чинності в частині «економічних» розділів і повної та всеохоплюючої зони вільної торгівлі вже на початку 2013-го,

нині такий сценарій видається нереальним. Справа в тому, що судові процеси над лідерами опозиції, які в ЄС однозначно спри­ймають як «вибіркове судочинство», та інші прояви згортання демократичних свобод в Україні зумовили гальмування процесу укладання УА. Більшість держав — членів ЄС вважають за неможливе укладення такої масштабної і важливої для Євросоюзу угоди з країною, яка демонстративно нехтує своїми зобов’язаннями у сфері дотримання стандартів демократії і чиї євроінтеграційні декларації так сильно не збігаються з реальними діями.

Є й інші політичні ризики, зокрема посилення тиску на Україну з боку Російської Федерації з метою схилити Київ до відмови від УА з Євросоюзом і приєднання до керованого РФ Митного/Євразійського союзу. Оскільки членство України у будь-якому митному союзі позбавляє її права самостійно укладати угоди про вільну торгівлю, такий крок унеможливить укладання Угоди про асоціацію з ЄС.

Відповідь директору видавництва «Чорномор’я», колишньому шеф-редактору газети «Одесская реклама» В. І. Носачу

Приводом для цієї статті стала публікація «Шум из ничего, или Почем свобода слова» у газеті «Одесcкая реклама» від 22 грудня 2011 року за підписом директора видавництва «Чорномор’я» і в той час ще шеф-редактора цієї газети В.І. Носача. У ній автор скаржиться на редакції газет «Вечерняя Одесса», «Юг» і «Чорноморські новини», які займають певну площу в редакційному корпусі видавництва та заважають цьому комунальному підприємству добре жити.

Ми очікували, що редакції названих вище газет самі дадуть відповіді шеф-редактору «Одесской рекламы», але, як уже не раз підтверджувалося, журналісти можуть захищати всіх, крім себе. Тому й не з’явилася в одеській пресі відповідь В.І. Носачу. А він, мабуть, вирішив, що редакціям нічого йому заперечити. Ми хочемо розчарувати пана директора: свобода слова, на яку він замахується, вартує розголосу, великого розголосу, і ми хочемо,

Тиждень розпочався з чергової спроби влади захопити завод «Стальканат».

У понеділок, коли керівники підприємства Володимир Немировський та Сергій Фаєрмарк перебували за кордоном — вони поїхали в Австрію та Бельгію в пошуках інвестора для модернізації виробництва, — до воріт заводу під’їхало кілька автобусів та джипів з озброєними людьми у камуфляжі та в чорних масках. Щоб потрапити на територію підприємства, зламали огорожу. Правоохоронці показали охороні ордер на обшук і постанову судді Приморського райсуду В.В. Іванова від 25 січня. Силовики не могли не знати, що кримінальну справу призупинено 27 січня. Окрім УБОПу, на територію заводу наполегливо намагалися пройти співробітники податкової служби Одеської області, щоб провести позапланову перевірку за постановою слідчого обласної прокуратури. Юрист підприємства пояснила податківцям, що перевірка неможлива, оскільки керівництво заводу відсутнє з поважних причин. Третіми були співробітники МНС, які також навідалися саме того дня з перевіркою.

Силовикам не вдалося захопити завод. Юрист «Стальканату» показала «гостям» рішення про призупинення карної справи, датоване 27 січня, тоді вони вирушили в офісний центр «Стальканату» на Михайлівській площі, звідки вилучили всі можливі документи. На заводі зараз постійно чергують працівники. Підприємство перебуває під по­стійною загрозою.

Щоб розібратися з тим, що відбувається, до Одеси прибув перший заступник голови Комітету Верховної Ради по боротьбі з організованою злочинністю Геннадій Москаль. У вівторок він дав прес-конференцію, у якій також взяли участь в. о. генерального директора «Стальканату» Ігор Глазирін та керівник міської організації «Фронту змін» Олександр Остапенко.

У понеділок у кабінетах редакції, і не тільки нашої, температура знизилася до нуля градусів. Замерзла вода у вазі (результат — на фото), загинули вже деякі кімнатні квіти, «глючить» комп’ютерна техніка...

Через такі екстремальні умови не вийшов четверговий номер газети «Юг». Ми, наразі, замерзаючи (працювати без рукавиць неможливо — здається, що пальці, торкнувшись клавіатури, примерзнуть до неї), підготували цей номер і готуємо суботній. Але чи включаться завтра комп’ютери?..

Отак, мовчки, «без тиску на свободу слова» обласна влада Одещини може закрити рота одразу цілій низці обласних газет, бо ж у приміщенні працює з десяток видань. Серед ЗМІ, які сьогодні виморюють холодомором, — «Вечерняя Одесса», «Юг» і «Чорноморські новини», — найстаріші газети, у яких обласна рада руками свого комунального підприємства «Чорномор’я» ось уже п’ятий рік намагається відібрати редакційні приміщення.

«Продається церква» — під таким заголовком в одному з місцевих інтернет-видань нещодавно з’явилася новина про те, що одна з релі­гійних громад Одещини продає свій молитовний дім. Здавалося б, кому згодиться таке приміщення? Та станом на 1 січня в Одеській області діють 1290 зареєстрованих релігійних організацій, з яких переважна більшість (1239) належать до християнства, 12 — до іудаїзму, 10 — до ісламу, 29 — до нетрадиційних та новітніх віросповідань, і не всі вони мають власні приміщення. Отже, попит, можливо, і буде.

Взагалі, останнім часом так звані «релігійні питання» активізувалися. Торік прийнято низку нормативно-правових актів, що стосуються цієї сфери. Зокрема, Кабінет Міністрів постановою від 17 жовтня 2011 року № 1199 знизив тарифи на теплову енергію та послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води, централізованого водопо­стачання і водовідведення для релігійних організацій, а також на природний газ для вироблення такого тепла (крім обсягів, які використовуються для виробничо-комерційної діяльності) до рівня тарифів населення. А ще вступила в дію постанова Кабміну № 1340 «Про внесення змін до Правил оформлення віз для в’їзду в Україну і транзитного проїзду через її територію» — і тепер закордонні місіонери, на проповіді та семінари яких українців так часто запрошують з рекламних оголошень та афіш, мають спершу погодити свою діяльність на теренах України з обласними державними адміністра­ціями. Тобто держава не проти, аби українці ходили на релігійні зібрання, але тільки на «дозволені». Відлуння радянської влади…

Гострі питання енергопостачання Одеси на «круглому столі» обговорювали чиновники, вчені та громадські діячі міста.

Голова комітету громадської ради при облдержадмі­ністрації Володимир Максимович наголосив, що потужності «Одесаобленерго» вичерпуються, у міста нема власного джерела генерації енергії і в будь-яку хвилину можемо залишитися без світла. Вихід із ситуації, що склалася, на його думку, полягає у створенні сильного конкурента підприємству-монополісту. Для цього потрібно поставити два генератори на турбінах, які будуть енергоефективними і даватимуть одночасно й тепло, й електричний струм. У всьому світі, за словами Володимира Максимовича, діють саме такі електротеплостанції. Крім іншого, це дасть можливість значно понизити тарифи на теплопостачання та електроенергію.

У департаменті міського господарства Одеської міськради відбулася нарада під головуванням віце-мера Анатолія Орловського, на якій йшлося про взаємодію багатодітних матерів із структурами ЖКГ.

У розмові взяли участь багатодітні матері, представники громадських організацій та об’єднань багатодітних родин, керівники СОНів, заступники голів  районних адміністрацій, начальники житлово-комунальних служб.

Державна інспекція України з питань захисту прав споживачів і Центральна спілка споживчих товариств України (Укоопспілка) розробили спеціальне маркування для якісних українських продуктів харчування.

Як розповів голова Держспоживінспекції Сергій Орєхов, продукти, маркіровані новою емблемою зі словами «З турботою про українське!», уже з’явилися в продажу. Ця емблема на товарі — гарантія того, що продукт якісний і вироблений з української сировини на українському підприємстві. За словами чиновника, наклеювання емблеми не здорожчує продукцію, а саме маркування — винятково добровільне бажання виробника.

Вперше за кілька років в Україні відбулося різке скорочення поголів’я птиці у сільгосп­підприємствах, що призвело до загального скорочення поголів’я в країні.

Єлизавета Святківська, виконавчий директор асоціації «Український клуб аграрного бізнесу», прокоментувала ситуацію так: «Істотний вплив на кількість поголів’я спричинила зупинка роботи «Курганського бройлера» влітку минулого року, а також вихід з ринку регіональних виробників в Одеській, Житомирській, Запорізькій та інших областях, де зниження поголів’я становило від 20 до 90 відсотків порівняно з 1 січня 2011 року».

До 125-річчя з дня народження видатного поета

Внук кремезного чумака,
Січовика блідий праправнук, —
Я закохавсь в гучних віках,
Я волю полюбив державну...

Так сказав про себе видатний український поет Євген Маланюк, який прийшов у цей світ 125 років тому, щоб, проживши даний Господом вік, залишити нащадкам у спадок оригінальні твори, неперевершені переклади світової поезії, свої мрії-роздуми про Україну й українську культуру, про місце і роль митця у духовному поступі нації.

Євген Маланюк не з доброго дива став поетом-вигнанцем рідної землі. Він розпочав свою літературну творчість після революції, на чужині, після поразки української державності, за яку сам воював. У час визвольних змагань старшина армії УНР Євген Маланюк — ад’ютант генерала Василя Тютюнника, активний учасник полі­тичних і воєнних подій. Разом з десятками тисяч переможених бійців армії УНР після поразки відступає за Збруч, де їх інтернують 1921 року в Каліші. Опинившись за дротами польських таборів для інтернованих, тоді 23-літній старшина Української армії глибоко й боляче переживає поразку і разом з бойовими побратимами дошукується причин трагічної невдачі.

Останнім часом вітчизняна історична наука поповнилася чималою кількістю збірників документів, присвячених висвітленню українського національно-визвольного руху радянської доби. Особливо важливу роль відіграє публікація документальних матеріалів про опозиційну діяльність українських учасників руху опору радянському комуністичному режимові, зокрема численних документів, що зберігаються в закритих ар­хівних фондах спецслужб та правоохоронних органів України.

Важливість та значущість таких публі­кацій не викликає сумніву, вони актуальні як з наукової, так і з суспільно-політичної та ідеологічної точок зору. Популяризація історії національно-визвольної боротьби українців сприяє формуванню історичної пам’яті, «націоналізації історії» на пострадянському та пост­комуністичному просторі. А це, в свою чергу, сприяє розвиткові національної свідомості, національної культури громадян України, оскільки історична свідомість є основою формування свідомості національної. В умовах переходу від територіальної до національної держави формування національної ідентичності українського народу постає як нагальне й актуальне завдання великої державної ваги.

У 1933 році в некрологах Time Magazine і New York Times повідомлялося про те, що у віці 256 років помер китаєць Лі Чинг-Юн, який до того вже поховав 23 дружини і виховав 180 спадкоємців.

Чи був він насправді такий старий? Як пише scienceblog.ru, секрет молодості Лі Чинг-Юна полягав у тому, що він завжди зберігав душевний спокій, при цьому його дієта складалася з рису і вина. Про його дитинство і юність збереглася мало інформації. Відомо, що народився Лі в провінції Сичуань, де й жив до кінця своїх днів. До 100 років Чинг-Юн був достатньо освіченим, відвідав Кан-Су, Шаньси, Тибет, Аннам, Сіам і Маньчжурію, де займався збором різних трав. Далі історія його життя втрачається.

Софійська площа не вмістила всіх учасників мітингу, тому вони стояли на прилеглих вулицях. Майдан заполонили національні жовто-сині, партійні зелено-білі та біло-сердечні прапори, купками трималися помаранчеві та жовті стяги. У натовпі лунала як українська, так і російська мови — учасники мітингу нарікали на погіршення життя, лаяли владу на всі лади.

Опозиційний мітинг розпочався молебнем за єдність України, в якому взяли участь священики православних конфесій. Тримали слово перед народом духовні провідники нації — письменники Василь Шкляр і Дмитро Павличко. Вони закликали політиків до єдності, а людей — віддати свої голоси на майбутніх виборах за узгоджених кандидатів від опозиції.

Олександр Турчинов зачитав послання до об’єднаної опозиції від Юлії Тимошенко за-за ґрат. Олег Тягнибок закликав визначити шлях до перемоги заради падіння режиму. Віталій Кличко закликав боротися, адже без цього не буває перемоги.

«Я оголошую свободу. Свободу від президента Януковича, свободу від цього режиму і свободу від цієї влади», — сказав під час мітингу лідер «Фронту змін» Арсеній Яценюк. Він звернувся до людей: «Ми єдині в тому, щоб змінити життя на краще. Ми єдині в тому, щоб наша країна мала майбутнє».

«Я хочу, щоб кожен українець повернув собі відчуття простого людського щастя, впевненості в майбутньому, впевненості в своєму житті», — наголосив Арсеній Яценюк.

«Фронт змін» здобув чергову перемогу. Цього разу — в адміністративному окружному суді. Саме тут розглядали справу щодо ініціативи «фронтовиків» провести в Одесі референдум з відставки міського голови, точніше щодо спротиву цій ініціативі, який чинить міська влада, боячись, вочевидь, побачити, якою насправді «довірою» серед городян користується.

Нагадаємо, своєю постановою від 30 листопада 2011 року Одеський окружний адміністративний суд зобов’язав міського голову Олексія Костусєва розглянути документи, подані Одеською обласною організацією громадської організації «Фронт змін» щодо реєстрації ініціативної групи місцевого референдуму відповідно до вимог ст. 17 Закону України «Про всеукраїнський і місцевий референдум».

Тривалий конфлікт, що точився навколо ринку «Північний» між його керівництвом та підприємцями, відрегульовано.

Ситуація розв’язалася підписанням мирного меморандуму між сторонами. Про це йшлося на прес-конференції, що відбулася цими днями. Керівництво ринку представляв гендиректор «Північного»Володимир Косар, об’єднання підприємців — Сергій Швидкий.

Події, що відбуваються навколо холдингу «ІНКОР-груп», вигля­дають нелогічно і мають всі ознаки силового тиску, мета якого залишається для нас не зрозумілою.

Як доведений факт поширюється інформація про начебто заволодіння бюджетними коштами, тоді як державний бюджет дотепер не розрахувався з компанією-підрядником за вже виконані роботи з будівництва глибоководного випуску. Обсяг передплат склав менше 45%, а зареєстрована кредиторська заборгованість перед підрядником становить 305 млн грн. При цьому підрядник, залучаючи позикові кошти, виконав роботи на 97%. Кошторисна вартість робіт була підтверджена державною експертизою.

Виховати навіть одну дитину не просто. А за наших часів народити і зростити п’ятеро і більше? Гадаю, погодитеся: фактично подвиг! А таких жінок в Одеській області — півтори тисячі! Нещодавно сорока трьом з них вручали посвідчення про визнання на державному рівні їхнього звання: «Мати-героїня».

Матері розгублено посміхаються. Урочистість обстановки їх трохи напружує — до такої уваги чиновників не звикли. Морально підтримують діти та онуки, які дружною компанією кількох поколінь теж зібрались тут.

У кожному колективі є люди, гідні, щоб про них розповісти в газеті. Сьогодні я хочу познайомити читачів з бравим пожежником, майстром спорту Олександром Шибинським, який понад 20 років стояв на сторожі безпеки нашого міста, виховав не одне покоління спортсменів, а нині передає свій досвід молодим рятувальникам у пожежній частині Одеського морського торговельного порту.

— Олександре Геннадійовичу, розкажіть, як ви потрапили до пожежної охорони?

— Все дуже просто. До армії і під час служби серйозно займався важкою атлетикою. Дізнавшись про мої спортивні захоплення, запропонували роботу в Григорівці, де тоді будувався припортовий завод і створювалася пожежна частина. Так у 1979-у став пожежником. Ніколи не забуду свій перший виклик. Горить автобус на Миколаївській трасі. Як з’ясувалося на місці події, спалахнув задній відсік «Ікаруса», двері були за­блоковані, а в салоні залишалося багато дітей. Всі боялися, щоб не вибухнув паливний бак. Ми з колегами розбили вікна і почали евакуювати дітей. Я тоді на руках виніс їх з десятеро.

Від переохолодження в Україні почали гинути люди. Навіть кількох градусів морозу для декого з нас  достатньо, щоб мати проблеми із самопочуттям і здоров’ям. А синоптики прогнозують і мінус 8 — 15. Причому снігу насіюватиметься небагато, що ще гірше.

У найближчі дні основним фактором, який впливатиме на самопочуття, буде холодне й морозне повітря. Воно може стати головною причиною напруженої роботи серцево-судинної системи.

22 січня 1918 року 300 юнаків, студентів та курсантів офіцерської школи, віддали своє життя у нерівному бою під станцією Крути, захищаючи столицю своєї тоді вже вільної Бать­ківщини від ворожої навали з боку північного сусіда. Бій тривав майже п’ять годин. Юнаки не відступили. Захопивши їх у полон, вороги жорстоко познущалися над ними і розстріляли...

Це — для тих, котрі, можливо, не знають, не хочуть знати, не вірять, звинувачують у всьому незалежність. Хоча не знати історію Батьківщини — це значить, не вірити у її майбутнє, це, зрештою, дикість.

У забутті історії — відплата,
Позначені місця боїв то там, то тут.
Є вулиці Героїв Сталінграда —
Немає вулиці Героїв Крут.

Мій інтерес до вивчення історії чумацтва на теренах Одещини привів до сторінок першого в Україні науково-історичного журналу «Киевская старина», який видавався у Києві в 1882 — 1906 роках, який об’єднав навколо себе провідних науковців кінця XIX — початку XX століть. Впливовий часопис великою мірою визначав розвиток історичної науки, етнографії, фольклористики, літературо­знавства в Україні того періоду.

В одному з його чисел (1887, т. 19, № 12, с. 717 — 760) мою увагу привернула публікація під назвою «Из воспоминаний отшельника к-ской пустыни», в тексті якої є згадка автора про багаторазове відвідування Одеси в першій половині XIX століття з метою чумацтва. Крізь розповідь монаха-самітника проглядається складна доля подільського селянина — Аверкія Малицького із села Поборки Гайсинського повіту Подільської губернії, який став священиком. У матеріалах цієї публікації є деякі подробиці, що безпосередньо стосуються історії нашого краю. Відтак виникло природне бажання запропонувати читачам ту частину оповіді, яка стосується чумацтва, сучасною українською мовою. Це бажання підсилювалося ще й тим, що в російському тексті українізми пробиваються, як паростки трави з-під асфальту. Безумовно, зустрічаються і певні застарілі терміни, однак, якщо не акцентувати на них особливої уваги, виникає глибоке відчуття дотичності до зворушливої розповіді про багатогранне і водночас складне минуле нашого краю.

Із селища Сєдове Донецької області стартував в одиночну експедицію на Північний полюс дніпропетровський мандрівник Сергій Гордієнко.

Свій похід він приурочив до 100-річчя першої російської експедиції на Північний полюс, яку в 1912-у організував і очолив гідрограф та полярний дослідник, уродженець України лейтенант Георгій Сєдов.

Мовчки, невеликим гуртом, без перших посадових осіб покладала влада Одеси й області квіти до пам’ятників Тараса Шевченка та Івана Франка з нагоди Дня Соборності.

Хоч-не-хоч, а чиновники мусили недільного ранку вийти на холоднечу, виконати президентський указ про загальнодержавне відзначення дня 22 січня. Ні святкового настрою, ні радісних облич, ні урочистих промов... Мимоволі пригадалися Шевченкові слова: «Німі на панщину ідуть...»

...Це була зима 2002 року, наближалися парламентські вибори. У єдиному на той час п’ятизірковому готелі Києва «Прем’єр-палац» Валерій Хорошковський проводив неформальну зустріч із журналістами, де розповідав про плани фантомного проекту «Команда озимого покоління» на найближчий час.

Коли хтось із присутніх жартома запитав його, чи не збирається він балотуватися і на президента в 2004-у, Хорошковський (дата народження — 1 січня 1969 року) серйозно відповів: «На той час мені вже буде 35...» Саме з цього віку дозволяється висувати свою кандидатуру. І хоча прізвища Хорошковського не було в бюлетені ні 2004-го, ні 2010-го, це не значить, що амбіції вщухли. А зараз доля дає йому ще один шанс.