Матеріали без рубрики

«Зібралися троє мужиків (варіанти: негідників, зрадників, агентів Заходу) у Біловезькій Пущі, добряче хильнули і по п’яні розвалили велику державу». Такою є популярна, призначена для плебсу версія того, що сталося двадцять років тому.
Для більш інтелектуальної публіки існує витонченіший варіант: у протистоянні з першим й останнім президентом СРСР Горбачовим троє керівників слов’янських республік — Білорусі, Росії й України — спонтанно дійшли думки демонтувати Союзну державу, тим самим скасувавши і посаду Михаіла Сергєєвіча з її досить-таки серйозними владними повноваженнями, включаючи «ядерну кнопку».
Отож так чи інакше, згідно з цією версією виглядає, що Союз у першій декаді грудня 1991 року свавільно розвалили троє «біловезьких зубрів» — Борис Єльцин, Леонід Кравчук і Станіслав Шушкевич.
Насправді ані спонтанності, ані сваволі, ані п’яного загулу не було. Були свідомі, раціональні дії, заздалегідь підготовлені командами всіх зазначених лідерів. Свій шлях до Біловезької Пущі пройшли всі три країни, але головні партії тут зіграли — кожна по-своєму — Україна та Росія.

Наглядова рада видавничого холдингу «Сьогодні Мультимедіа» прийняла рішення про проведення комплексного службового розслідування щодо конфліктної ситуації, яка склалася навколо роботи редакції газети «Сегодня». Про це йдеться в офіційному повідомленні наглядової ради холдингу, оприлюдненому прес-службою ЗАТ «Систем Кепітал Менеджмент» (власника «Сьогодні Мультимедіа»).
Цими днями конфлікт у газеті набув публічного розголосу. Дійшло до того, що редакція через незгоду з редакційною політикою Олени Громницької, генерального директора видавництва «Сьогодні Мультимедіа», оголосила передстрайковий стан. У заяві колективу, яку оприлюднила «Телекритика», зокрема, повідомляється, що гендиректор «веде лінію на згортання прийнятих раніше в компанії прозорих і цивілізованих правил гри». Як зазначають автори заяви, після того, як редакція звернулася до представників Ріната Ахметова, власника видавництва, і менеджерів СКМ, керівної компанії, з проханням провести розслідування, головному редакторові Ігорю Гужві запропонували звільнитися.
Оскільки цей конфлікт розгорівся, зокрема, і через Одесу, вважаємо, що ця заява становить суспільний інтерес і для нашого міста. Тож публікуємо її.

Доволі показова, хоч і не надто характерна ситуація склалася у місті Зарічинську на Російській Федерації. Наш мер Петро Антипенко — родом з Галичини. Точніше — з крихітного села Кринички в передгір’ї Карпат. Закінчив будівельний інститут. Навчаючись, був командиром будівельного студзагону. Отримавши диплом, спочатку працював секретарем райкому комсомолу, згодом — інструктором ЦК ВЛКСМ.
Після розвалу Радянського Союзу пішов у бізнес, зробив кар’єру, зажив слави й міцного авторитету в місті Зарічинську — досить великому індустріальному центрі. Тож не дивно, що став мером. Як глава виконавчої влади, оточив себе однодумцями, вольовими з твердими характерами і принципами. Серед них чимало вихідців із маленьких Криничок, загалом з Галичини. Всі вже давненько є громадянами Російської Федерації.

Уявіть себе на хвилинку звичайнісінькім парканом. Приміром, таким, як я: довжелезним і похмурим, що стоїть край дороги недалеко від центру міста. Річ у тім, що я не лише оберігаю від сторонніх очей зведення чергового хмарочоса, але й виконую своє суспільне призначення.
Щодня повз мене проходять і проїжджають сотні людей. Усі вони помічають мене, а я від цього лише тішуся, адже мені є що їм розповісти. Звичайно, роблю це не зовсім самостійно, адже, на жаль, паркани не розмовляють. Але я навчився контактувати із суспільством, надаючи можливість висловлюватися іншим. Ви вже не можете стримувати свої почуття? Хочете висловитися про ситуацію в світі чи виразити своє ставлення до окремих осіб? Вас не чують оточуючі? Зверніться до мене. Я люб’язно надам вам свою облуплену, засмаглу на сонці й загартовану холодом та  автомобільними вихлопами поверхню. А потім ваші зізнання в коханні, риторичні запитання, що повинні пробудити суспільну свідомість, політичні гасла, неймовірні малюнки, життєрадісні заклики усміхнутися чи оголошення про прокат велосипедів — побачить цілий світ! І все це завдяки мені. Звичайно, ви повинні мати на увазі, що ваші старання навряд чи оцінять влада і комунальні служби, але хвилина слави вам забезпечена, а я продовжуватиму робити свою справу.

Американські вчені стверджують, що спалахи на Сонці та пов’язані з ними викиди плазми призводять до сильної ерозії місячної поверхні й забирають у космос по 100 — 200 тонн ґрунту за кілька днів. Цю інформацію вони озвучили на конференції Американського геофізичного союзу в Сан-Франциско.

Та що там ті салюти, з якими б викрутасами вони не спалахували у вечірньому небі! То штучне, творіння рук людських. А ось те, що побачимо незабаром, — прекрасне природне явище, а саме — рясний зорепад. І, до речі, буде він не один.
Перший метеорний потік, один з найпотужніших і найкрасивіших — це так звані Гемініди. Метеори його яскраво-білі, нерідко породжують боліди, які, зіткнувшись з атмосферою Землі, створюють надзвичайне враження.

Трохи більше року тому, якраз після місцевих виборів, тоді ще одеський градоначальник Едуард Гурвіц дав «Главкому» дуже емоційне інтерв’ю, в якому звинуватив команду Олексія Костусєва, котрий переміг, мало не в усіх смертних гріхах. Костусєв щодо свого попередника також не соромився у висловлюваннях, переходячи навіть на фізіологічні особливості конкурента.
Й ось тепер  Олексій Костусєв, ставленик «регіоналів», пропрацювавши в Одесі рік, після плетениці сумбурних подій і розмови з Віктором Януковичем, начебто «добровільно» пішов у відставку з мерської посади. Задля пристойності Костусєву, подейкують, запропонували посаду в Києві, але очевидно, що це досить принизлива для нього ситуація. Звісно, були вже приклади, коли Президент відправляв у відставку губернаторів, які «не виправдали», але як призначив, так і зняв, а мер — це все ж таки виборна посада...
Щодо ситуації, яка склалася, цікаво почути думку того, у чиє крісло свого часу Костусєв сів зі скандалом. Тоді Гурвіц пророкував, що новий мер просто не справиться з міським господарством і «через півроку тут будуть стояти юрби людей, які захочуть його вивести за вухо». Зараз Гурвіц — рядовий депутат Одеської міськради від фракції «Фронт змін» і вже значно скритніший та стриманіший у висловлюваннях, ніж у виборчий період.

Минулого тижня віце-прем’єр Сергій Тігіпко повідомив чорнобильцям прикру новину: грошей на них у бюджеті нема. Водночас віце-прем’єр уже рік обіцяє закрити офшорні дірки в бюджеті. Але далі слів справа не пішла.
Український парламент за останні п’ять років тричі намагався розірвати угоду з Кіпром, яка дозволяє українським багатіям ховати свої гроші в цій країні. Але кожного разу ця спроба закінчувалася фіаско.

Уже майже рік українська влада, в особі здебільшого віце-прем’єра Сергія Тігіпка, годує українців обіцянками, що перекриє шляхи для виводу грошей в офшори. Але Кіпр навіть не фігурує в цьому списку. І шансів, що українська влада відмовиться від цього «сховища скарбів», набагато менше, ніж у Юлії Тимошенко вийти на волю.
Між Кіпром і Україною курсують величезні фінансові потоки.

Великим «святом мрій» завершився міжнародний конкурс письмових творчих робіт «Україна моєї мрії», який тривав з 16 липня по 1 листопада і зібрав 581 роботу з усіх куточків України, а також з Італії та Естонії.
Суботнього дня, 3 грудня, до Києва з’їхалися мрійники з різних міст та областей України. У конгрегаційній залі Києво-Могилянської академії відбулося урочисте нагородження переможців у чотирьох вікових категоріях. Загалом, різними призами й подарунками було відзначено 68 мрійників.
Урочистий захід розпочався з приємного збігу обставин. Організатори відзначили той факт, що мрійники зібралися у символічний день у символічному місці: за адресою вул. Сковороди 2, під великим портретом Сковороди саме в день 298-ї річниці від народження українського генія — Григорія Савича Сковороди.
Нагороджувати українських мрійників прийшли члени почесного журі — всесвітньо відомий економіст, член Римського клубу Богдан Гаврилишин, який прилетів із Женеви, медіа-бізнесмен, письменник і громадський діяч Володимир Чеповий та автор проекту «Парк Київська Русь» Володимир Янченко.

Нашому синочку рік і сім місяців, звати його Ілля. Коли йому був рочок, у нього виявили злоякісну пухлину печінки — гепатобластому. Для точного встановленя діагнозу ми виїхали в Ізраїль. Діагноз підтвердився, і там запропонували лікування вартістю 150000 доларів. З червня йому почали робити хіміотерапію. Ілля пройшов п’ять курсів хіміотерапії. Після цього пухлина зменшилася настільки, що її можна видалити. Прилетів хірург із США і зробив дуже складну операцію, що тривала чотири з половиною години.
Після операції необхідна ще хіміотерапія, бо є метастази в легенях. Операція коштує 46000 доларів. Ми оплатили 22000 доларів, на іншу суму написали розписку, що зобов’язуємося її сплатити, інакше Іллю не прооперували б. Вартість таких хімій і різних аналізів складе орієнтовно 20000 доларів. Разом на лікування, що залишилося, необхідно 44000 доларів.

Наша колега — колишній редактор кодимської районної газети, власний кореспондент «Чорноморських новин» у північних районах Віра Тихонова — потребує тривалого лікування і дороговартісного протезування ноги.
Звертаємося до всіх небайдужих з проханням допомогти коштами, які можна переказати на благодійний рахунок: отримувач — ЮГРУ «Приватбанк», р/р 29249825591301, код 23212839, МФО 328704. Призначення платежу: для зарахування на карту 4405885815285421, Тихоновій Вірі Іларіонівні, благодійна допомога на лікування.
Наперед вдячні всім, хто зможе відгукнутися і допомогти.

До редакції щодня навідуються люди. Різні й по різне. Одних, вже давніх друзів, добре знаємо, радіємо їхнім дописам. Інші звертаються в пошуках поради, а то й захисту від чиновництва, сусіда, рідні. Дехто скаржиться, що втратив надію на чиюсь поміч, тому буває радий, коли його просто терпляче вислухають, бо то теж тепер у великому дефіциті, бо нікому ти не потрібен зі своїми клопотами, вирішуй їх сам.
Мав свій інтерес і цей похилого віку чоловік, прийшовши до редакції, накульгуючи, з ціпком. Одразу сказав, що кілька років тому розміняв дев’ятий десяток. Ніхто з нас не бачив його раніше. А з’ясувалося, що він, так би мовити, ще й родич нашої «Чорноморки». Так-так, його мати, Ганна Степанівна Матійко, одеська письменниця, у далекі сорокові і перші повоєнні роки працювала у нашій газеті — «Чорноморській комуні», завідувала відділом листів, а згодом була заступником завідуючого відділом партійного життя. Тож вирішив свій спогад про матір приурочити до 95-ліття газети, яке «Чорноморка» відзначатиме у липні 2012-го.

У передмові до своїх «Спогадів» Євген Чикаленко зазначив: «...писав обережно, щоб не підвести людей і себе, бо время було люте...»

Ось так, Шевченковими словами, визначив наш великий земляк епоху, в якій він жив, працював і боровся за Україну, де вільно почувалася б рідна українська мова, культура, освіта, журналістика, література.
Він пройшов не довге, але буремне життя, сповнене надій, розчарувань, зустрічей з великими людьми, з якими його зводила і розводила доля — іноді на якийсь час, іноді назавжди. Але кожен з них залишив по собі помітний слід у його житті, так само, як і він — у їхньому.
Євген Чикаленко був надзвичайно діяльною і працьовитою людиною, яка вміла дотримувати слова, не кидаючи його на вітер, ділитися з близькими, друзями і товаришами не тільки своєю увагою та приязню, але часто й грошима, які він заробляв власною працею, впроваджуючи у своєму господарстві новітні технології сільськогосподарського виробництва.

Минулої суботи на одному з найвідоміших одеських пляжів — Ланжероні — відбулася акція на захист чистоти Світового океану. Клуби, що об’єднали наших земляків-дайверів (шанувальників підводного плавання) — «Кусто», «Океан», «Посейдон», та громадська організація «Акваторія життя» спільно з однодумцями з усього світу здійснили занурення, щоб у День Світового океану привернути увагу громадськості до його проблем. Глобальне потепління, забруднення навколишнього середовища, надмірне виловлення риби, полювання на китів, знищення акул та багато інших хижих дій, які чинить людина, загрожують тендітному підводному світові планети, а отже — й усім нам. Проведення Дня Світового океану приурочене до Всесвітнього кліматичного конгресу, який пройде цього місяця в Дурбані (Південна Африка).
Торкаючись безпосередньо одеських проблем, один з учасників акції Дмитро Волков наголосив на двох проблемах, які чи не найбільше загрожують нашому узбережжю. Одна з них загрожує тим, що, якщо буквально сьогодні не почати її вирішувати, Одеса може втратити статус курортного міста вже через п’ять років, а прибережні води нашої затоки перетворяться на смердючу калюжу. Причина — різке збільшення популяції черевоногого молюска рапани.

Двадцять вихованців одеських інтернатів побували у... мезозої. Впродовж кількагодинної екскурсії малеча досхочу розважилася, відвідала виставку динозаврів, послухала науково-пізнавальні лекції в ігровій формі і навіть потримала у руках деяких рептилій.
Лікувальна терапія через спілкування з тваринами — так можна кількома словами схарактеризувати суть акції, яку проводить Одеський зоопарк для вихованців інтернатів. Нещодавно, скажімо, його працівники організували «зоопарк на колесах» для вихованців 4-го інтернату: тоді до закладу привезли ящірок, шиншил та кроликів. Цього разу у гості до тварин приїжджали самі діти. А щоб ніхто не застудився, екскурсію провели не на вулиці, а в тераріумі. Тут і справді набагато затишніше (з огляду на температурний режим, необхідний для комфортного проживання мешканців-плазунів). А як цікаво! Скільки рідкісних рептилій!

На Одещині пройшов «Тиждень знань безпеки життєдіяльності».
Так, співробітники МНС та державної служби техногенної безпеки Комінтернівського району відвідали дитячий садок «Теремок». З допомогою картинок вони пояснили малятам, як діяти у випадку виникнення пожежі та інших надзвичайних ситуацій. Потім рятувальники продемонстрували як дітям, так і дорослим можливості спеціального пожежно-рятувального устаткування, завдяки якому вони справно виконують свій обов’язок.

Європарламент виступив за парафування угоди з Україною до кінця цього року, про це йдеться у відповідній резолюції, схваленій 1 грудня.
Саміт Україна — ЄС, на якому планується парафування угоди про асоціацію, запланований на 19 грудня.
Зважаючи на доленосність моменту, який може назавжди змінити історію нашої держави (якщо, звісно нинішня влада скористується унікальним шансом і не піддасться на безпрецедентний тиск Москви, існування якого визнав Європарламент), пропонуємо вашій увазі текст резолюції, схваленої у день 20-річчя референдуму, на якому народ України сказав «Так» незалежності нашої держави.
Попри певну складність сприйняття цього документа, все ж радимо вам уважно його прочитати, оскільки він містить чіткі рекомендації і вимоги, які доведеться виконати нашій країні, щоб стати повноправним членом європейської родини.

Аграрії на роздоріжжі. Через осінню посуху Одещина може недобрати третину врожаю озимих пшениці та ячменю, а втрати олійних культур, зокрема ріпаку, складуть 80%. Втім, як заявляє міністр аграрної політики та продовольства Микола Присяжнюк, панікувати передчасно. Опріч того, що Україна має добрий запас зерна попереднього врожаю, селянам, пообіцяв він, дадуть можливість реанімувати посіви.
Чиновники, які пообіцяли рекордний в історії України врожай зерна в 2012 році — 54,3 мільйона тонн, — швидше за все, погарячкували. Свої корективи у такі бравурні плани внесла посуха: останні 75 — 80 днів практично не було опадів. Це позначилося і на темпах посіву озимих культур, і на їхньому стані перед входом у зиму. За словами глави Мінагропроду, востаннє в Україні схожа ситуація була півстоліття тому. Наразі міністерство радить аграріям не бити на сполох, і все ж готуватися до пересіву та підживлення рослин, а отже, й до додаткових фінансових витрат. Із 8 мільйонів гектарів озимини пересіюватимуть 1,5 мільйона. «Сьогодні ми ще не панікуємо. Але є доручення прем’єр-міністра створити робочу групу з підготовки весняно-польових робіт і ліквідації тих негативних наслідків, які будуть після виходу з зими», — розповів Микола Присяжнюк.

У четвер, 1 грудня, заступник Голови Верховної Ради Микола Томенко, як голова оргкомітету акції «7 чудес України», взяв участь у церемонії оголошення та нагородження переможців цієї акції серед замків, фортець та палаців. Приємно, що й Одещина, нарешті, може пишатися власним дивом — Аккерманською (Білгород-Дністровською) фортецею. Церемонія оголошення конкурсу проходила у заповіднику «Софія Київська».
Як неодноразово «Чорноморські новини» інформували своїх читачів, закликаючи проголосувати за пам’ятку, котра їм більше до вподоби, акція «7 чудес України» започаткована з ініціативи фонду громадського та політичного діяча Миколи Томенка «Рідна країна» у 2007 році. За час її проведення вже визначено сімку історико-архітектурних та сімку природних чудес України. На жаль, ні в першому, ні в другому конкурсах наша область, багата і на те, і на інше, не спромоглася належно відстояти свої перлини. Й ось діждалися: наша унікальна (одна з найстаріших у Європі) фортеця таки отримала гідне визнання. Але й тут є «ложка дьогтю»: учасники інтернет-голосування (а це, слід розуміти, жителі нашого регіону та туристи) значно скупіші на симпатії до білгород-дністровських мурів, ніж експерти: за підсумками голосування у світовій павутині Аккерманська фортеця на шостому (з десятки фіналістів) місці, тоді як за кількістю експертних голосів вона посіла другу сходинку.

ЮНЕСКО поповнило список нематеріальної культурної спадщини людства

На черговій сесії Міжурядового комітету зі збереження нематеріальної культурної спадщини, що пройшла на острові Балі (Індонезія), до Репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини людства було включено нові елементи з Колумбії, Хорватії, Кіпру, Чеської Республіки, Франції та Перу, повідомило «Дзеркало тижня. Україна».
Традиційні вірування шаманів-«ягуарів» з Юрупарі (Колумбія)
Шамани-«ягуари» Юрупарі живуть серед кількох етнічних груп у басейні річки Піра-Парана на південному сході Колумбії. Використовуючи традиційні прийоми, знання і ритуали, вони лікують людей, запобігають хворобам і сприяють підтриманню рівноваги у природі. Під час обряду Hee Biki хлопчики долучаються до традицій і досвіду старших, що стає для них своєрідним переходом у доросле життя. Вважається, що шамани успадкували свої традиційні знання від всемогутньої міфічної анаконди Юрупарі, яка існувала колись у вигляді людини і чий дух втілений сьогодні у звуках священних труб індіанців.

Мало яка недуга спровокувала довкруж себе стільки зловживань та домислів. І що хвороба — то чистої води вигадка медиків, аби лишень лякати людей та викачувати гроші на її лікування; і що існує мало не мегагалактична змова задля винищення асоціальних груп населення, а то навіть і цілих країн, яких, мовляв, не прогодувати… Масово пліткувалося доти, поки від СНІДу не почали вмирати. Тепер світ не на жарт запанікував, оскільки інфікування давно вибралося за межі кубел розпусти й наркозалежності. Нині це стосується кожного, оскільки шляхи передачі інфекції впритул наблизилися до всіх.
Симптоми вірусу імунодефіциту людини (ВІЛ) були вперше зареєстровані в 1978 році у кількох пацієнтів з США та Швеції. А в 1983-у Люк Монтаньє з Інституту Пастера (Франція) відкрив сам вірус. Концепцію ж проведення Всесвітнього дня боротьби зі СНІДом було запропоновано в 1988 році під час саміту міністрів охорони здоров’я за програмами профілактики цієї недуги. Відтоді щороку установи ООН, уряди і всі сектори громадянського суспільства в усьому світі об’єднуються для проведення кампаній з протидії інфекції та її стрімкому поширенню.
Що таке ВІЛ-СНІД? Скориставшись інформацією Одеського обласного центру профілактики та боротьби зі СНІДом, дуже коротко нагадаю про найважливіше.
Отож ВІЛ-інфекція — це повільно прогресуюче вірусне за­хворювання імунної системи, яке призводить до ослаблення імунного захисту. Стадія ВІЛ-інфекції, при якій через зниження імунітету у людини з’являються вторинні інфекційні або пухлинні за­хворювання, називається синдром набутого імунодефіциту (СНІД).

Шановні наші друзі-читачі!
Повірте, хто найбільше зацікавлений, аби «Чорноморка» коштувала якнайдешевше, — то сама редакція. Ми дуже хотіли б, щоб кожен, без особливих втрат для його бюджету, міг передплатити нашу газету на весь наступний рік. І щоб коло читачів «Чорноморських новин» ставало дедалі ширшим.
Утім знаємо й про те, які нині в людей статки. Більшості з їхніх заробітків чи пенсій вистачає хіба що на їжу, ліки та квартплату, а хтось і взагалі змушений обмежувати себе в найнеобхіднішому. На жаль, такі реалії. І що завтра настане «цвєтущая жізнь» — теж годі сподіватися. Все ж бо влада робить навиворіт: купка багатіїв з кожним днем іще більше багатіє (нині ці товстосуми здатні всіх нас разом з бебехами купити), а «пересічного» українця уже так обсікли-обтесали, що він — хто молодший — думає, як би куди у світи на заробітки вибратися, кому 40 — 50 — як би до пенсії дотягнути, а ті, хто удостоївся тої державної подачки, — як на неї відміряного віку дожити. Тим часом Микола Янович обіцяє собі й обіцяє: не всі, каже, реформи запустили, а як запустимо — Європу переженемо. Тільки знову ж таки: на кого запрацюють ті реформи? На простий люд, а чи, як досі, на вітчизняних олігархів?

«Українські зошити (спогади про радянські часи)» — так називається контроверсійний комікс італійського митця Ігорта про трагедію Голодомору в Україні. Про історію його появи художник розповів в інтерв’ю «Німецькій хвилі».
Графічна новела одного з найвідоміших італійських митців авангарду Ігорта (Ігор Тувері), після презентації на Франкфуртському книжковому ярмарку у жовтні, цими днями з’явилася у вільному продажу в німецьких книгарнях. До цього вже вийшли її французький, англійський та італійський варіанти.
В основі цієї комікс-новели, як розповів Ігорт у розмові з Deutsche Welle, лежать історії простих людей, з якими митець зустрічався під час подорожей Україною. «Насправді все почалося з поїздки чеховськими місцями. Я планував випустити книгу про будинки та дачі, де жив Антон Чехов, й відвідав, серед іншого, Ялту. Але мандруючи Україною й зустрічаючись з людьми, я почув від них трагічні й шокуючі спогади про життя у добу тоталітаризму й Голодомору. Це вразило мене настільки, що я відклав усі інші проекти й вирішив зосередитися на цих драматичних людських історіях».

Ганебним скандалом закінчився благородний намір з ушанування пам’яті жертв голодоморів в Ізмаїлі, де зібралися сотні городян, щоб запалити свічки та побачити виставу «Прости і помилуй» Волинського акаде­мічного обласного музично-драматичного театру ім. Т.Г. Шевченка, який приїхав на дводенні гастролі на запрошення народного депутата від «БЮТ — Батьківщини» Олександра Дубового.
Інформаційний портал «Кур’єр» (http://izmail.es) повідомив, зокрема таке:
«Ввечері 26 листопада не можна було пройти повз площу перед Будинком культури імені Т. Г. Шевченка. Дорога була перекрита, на площі зібралося не менше 500 городян. Справа в тім, що народний депутат Олександр Дубовий організував в Ізмаїлі акцію пам’яті жертв голодоморів. Акція вдалася масштабною і дуже видовищною.

Приозерне — молдовське село в Кілійському районі, яке мало чим відрізняється від інших у Буджаку. Добротні будинки, зведені в 60-х — 70-х роках минулого століття, складають враження про благополуччя селян. І лише занедбане, порожнє, без вікон і дверей приміщення помпезного колись будинку культури повертає нас у сьогодення.
Це не просто напівзруйноване приміщення — це, на жаль, візитівка нашого суперечливого, хочеться вірити, що тимчасового, перехідного періоду. В сільській місцевості він особливо складний, адже сьогодні кожне друге село не має суб’єктів господарської діяльності і наразі не відчувається перемін до покращення. Село як система  взаємодії різних, але тісно пов’язаних між собою взаємозалежних компонентів життєдіяльності (матеріальних і духовних), стрімко занепадає. Для України подібні процеси особливо небезпечні, адже село, незалежно від національного складу, було і поки ще залишається хранителем унікальних етнокультурних традицій. Саме село, а не місто, репрезентує ідентичність болгар і гагаузів, молдован і росіян, українців. У селі ще збереглися залишки традиційно-побутової культури, історична пам’ять, мова. Тут, попри всі негаразди, продовжують виховувати людину освічену, сумлінну і працьовиту. Виховання морально-етичних якостей особистості ще базується на глибоких традиціях етнопедагогіки. Але з кожним роком ситуація ускладнюється, і лише школа залишається чи не єдиним закладом, який, поєднуючи освітянські і виховні функції, частково вирішує ще й культурно-освітні завдання державних установ, що припинили своє існування.

Для виробництва пальмової олії використовується особливий вид гвінейської пальми. Цей продукт — єдиний з усіх рослинних олій, що має склад практично аналогічний з тваринним жиром, оскільки містить, в основному, насичені жирні кислоти.
Пальмова олія застосовується на виробництві, зокрема на металур­гійних заводах, де нею змащують устаткування. За останні ж десятиліття вона впевнено «прописалася» на наших кухнях. Прочитайте склад продуктів, які продаються в кожному магазині, і ви знайдете там цей інгредієнт. Пальмову олію додають до багатьох кондитерських виробів, морозива, згущеного молока, шоколаду, картоплі фрі і практично до всієї їжі швидкого приготування. А ще вона часто є основним компонентом так званої «легкого масла» або спреду.
Чому пальмова олія набула такого широкого застосування? По-перше, довго зберігається без зміни смаку і, відповідно, дозволяє випускати продукти з тривалішими термінами реалізації. А, по-друге, коштує дешево, і це, зрозуміло, відразу оцінили виробники продуктів.

Організація Об’єднаних Націй напередодні міжнародної конференції в Ріо-де-Жанейро, яка відбудеться у червні 2012-го — через 20 років після історичної зустрічі, де був вперше намічений шлях сталого розвитку людства, — ініціювала нову кампанію під назвою «Ріо + 20: майбутнє, якого ми хочемо». Мета нової ініціативи — почати діалог про те, як забезпечити потреби семимільярдного населення Землі і при цьому зберегти планету для майбутніх поколінь.
Виступаючи 21 листопада на спеціальному заході, присвяченому початку кампанії, генеральний секретар ООН Бан Кі-мун підкреслив, що нинішній шлях розвитку — тупиковий. Уже зараз перед світом стоять проблеми нестачі продовольства і чистої води, забруднення навколишнього середовища і перенаселеності міст, зростання викидів парникових газів та наслідків зміни клімату. Він нагадав, що вже виступив з ініціативою «Стійка енергія для всіх».

Здавен спеції, або прянощі,  застосовували не лише в  кулінарії, а й як лікувальні засоби. Адже вони мають антибактеріальну та імуностимулюючу дію й не поступаються ефективністю фармакологічним імуностимуляторам.
Скажімо, у кориці міститься досить велика кількість антибактеріальних речовин. Тому її можна засто­совувати як профілактичний та лікувальний засіб при застудних, вірусних захворюваннях. З цією метою рекомендується приготувати такий напій. Кілька чайних ложок молотої кориці залити окропом та закип’ятити, додати чорний перець і пити по одній склянці через кожні чотири години. Це прекрасний засіб захисту в ситуації, коли ви перебуваєте поруч із застудженими людьми.
Антибактеріальні властивості має і куркума. Відома її здатність стимулювати імунні сили і виводити токсини з організму. Вона ефективна при бронхіті, тонзиліті, фарингіті. Для цього ложку куркуми кип’ятять у склянці молока та гарячим випивають перед соном. Полоскати горло можна таким спеціальним розчином: на склянку гарячої води — дрібка солі та чайна ложка куркуми. Цей розчин добре знімає запалення у горлі. Можна приготувати і смоктальну суміш: змішати 1/2 чайної ложки куркуми з чайною ложкою меду. Смоктати її слід чотири рази в день.
Ще одна шанована на Сході спеція — кардамон. В арабських країнах споживається до 70% від кількості всього кардамону. Його можна додавати до різних страв, зокрема м’ясних, а також у напої, особливо до кави.

Чи вся риба містить омега-3-кислоти?

Жирні поліненасичені кислоти, корисні для здоров’я шкіри і серцево-судинної системи, містяться переважно в жирній рибі, що живе в холодних водах.
Але деякі види прісноводних риб теж містять цей корисний компонент, наприклад, короп і вугор. Ці види риби добре вирощуються в неволі, але, як правило, в дикій рибі вміст поліненасичених жирних кислот чомусь вищий.
Солона риба (оселедець, лосось) теж містить кислоти типу омега — вони не руйнуються при подібній обробці. І хоча при засолюванні деякі речовини (білки, мінерали, водорозчинні вітаміни) переходять у розсіл, харчова цінність солоної риби майже не знижується, оскільки після обробки вона краще засвоюється організмом. Але слід пам’ятати про високу концентрацію солі: вона підразнює слизову шлунка, змінює водний баланс і збільшує навантаження на нирки.