Матеріали без рубрики

Гострі питання енергопостачання Одеси на «круглому столі» обговорювали чиновники, вчені та громадські діячі міста.

Голова комітету громадської ради при облдержадмі­ністрації Володимир Максимович наголосив, що потужності «Одесаобленерго» вичерпуються, у міста нема власного джерела генерації енергії і в будь-яку хвилину можемо залишитися без світла. Вихід із ситуації, що склалася, на його думку, полягає у створенні сильного конкурента підприємству-монополісту. Для цього потрібно поставити два генератори на турбінах, які будуть енергоефективними і даватимуть одночасно й тепло, й електричний струм. У всьому світі, за словами Володимира Максимовича, діють саме такі електротеплостанції. Крім іншого, це дасть можливість значно понизити тарифи на теплопостачання та електроенергію.

У департаменті міського господарства Одеської міськради відбулася нарада під головуванням віце-мера Анатолія Орловського, на якій йшлося про взаємодію багатодітних матерів із структурами ЖКГ.

У розмові взяли участь багатодітні матері, представники громадських організацій та об’єднань багатодітних родин, керівники СОНів, заступники голів  районних адміністрацій, начальники житлово-комунальних служб.

Державна інспекція України з питань захисту прав споживачів і Центральна спілка споживчих товариств України (Укоопспілка) розробили спеціальне маркування для якісних українських продуктів харчування.

Як розповів голова Держспоживінспекції Сергій Орєхов, продукти, маркіровані новою емблемою зі словами «З турботою про українське!», уже з’явилися в продажу. Ця емблема на товарі — гарантія того, що продукт якісний і вироблений з української сировини на українському підприємстві. За словами чиновника, наклеювання емблеми не здорожчує продукцію, а саме маркування — винятково добровільне бажання виробника.

Вперше за кілька років в Україні відбулося різке скорочення поголів’я птиці у сільгосп­підприємствах, що призвело до загального скорочення поголів’я в країні.

Єлизавета Святківська, виконавчий директор асоціації «Український клуб аграрного бізнесу», прокоментувала ситуацію так: «Істотний вплив на кількість поголів’я спричинила зупинка роботи «Курганського бройлера» влітку минулого року, а також вихід з ринку регіональних виробників в Одеській, Житомирській, Запорізькій та інших областях, де зниження поголів’я становило від 20 до 90 відсотків порівняно з 1 січня 2011 року».

До 125-річчя з дня народження видатного поета

Внук кремезного чумака,
Січовика блідий праправнук, —
Я закохавсь в гучних віках,
Я волю полюбив державну...

Так сказав про себе видатний український поет Євген Маланюк, який прийшов у цей світ 125 років тому, щоб, проживши даний Господом вік, залишити нащадкам у спадок оригінальні твори, неперевершені переклади світової поезії, свої мрії-роздуми про Україну й українську культуру, про місце і роль митця у духовному поступі нації.

Євген Маланюк не з доброго дива став поетом-вигнанцем рідної землі. Він розпочав свою літературну творчість після революції, на чужині, після поразки української державності, за яку сам воював. У час визвольних змагань старшина армії УНР Євген Маланюк — ад’ютант генерала Василя Тютюнника, активний учасник полі­тичних і воєнних подій. Разом з десятками тисяч переможених бійців армії УНР після поразки відступає за Збруч, де їх інтернують 1921 року в Каліші. Опинившись за дротами польських таборів для інтернованих, тоді 23-літній старшина Української армії глибоко й боляче переживає поразку і разом з бойовими побратимами дошукується причин трагічної невдачі.

Останнім часом вітчизняна історична наука поповнилася чималою кількістю збірників документів, присвячених висвітленню українського національно-визвольного руху радянської доби. Особливо важливу роль відіграє публікація документальних матеріалів про опозиційну діяльність українських учасників руху опору радянському комуністичному режимові, зокрема численних документів, що зберігаються в закритих ар­хівних фондах спецслужб та правоохоронних органів України.

Важливість та значущість таких публі­кацій не викликає сумніву, вони актуальні як з наукової, так і з суспільно-політичної та ідеологічної точок зору. Популяризація історії національно-визвольної боротьби українців сприяє формуванню історичної пам’яті, «націоналізації історії» на пострадянському та пост­комуністичному просторі. А це, в свою чергу, сприяє розвиткові національної свідомості, національної культури громадян України, оскільки історична свідомість є основою формування свідомості національної. В умовах переходу від територіальної до національної держави формування національної ідентичності українського народу постає як нагальне й актуальне завдання великої державної ваги.

У 1933 році в некрологах Time Magazine і New York Times повідомлялося про те, що у віці 256 років помер китаєць Лі Чинг-Юн, який до того вже поховав 23 дружини і виховав 180 спадкоємців.

Чи був він насправді такий старий? Як пише scienceblog.ru, секрет молодості Лі Чинг-Юна полягав у тому, що він завжди зберігав душевний спокій, при цьому його дієта складалася з рису і вина. Про його дитинство і юність збереглася мало інформації. Відомо, що народився Лі в провінції Сичуань, де й жив до кінця своїх днів. До 100 років Чинг-Юн був достатньо освіченим, відвідав Кан-Су, Шаньси, Тибет, Аннам, Сіам і Маньчжурію, де займався збором різних трав. Далі історія його життя втрачається.

Софійська площа не вмістила всіх учасників мітингу, тому вони стояли на прилеглих вулицях. Майдан заполонили національні жовто-сині, партійні зелено-білі та біло-сердечні прапори, купками трималися помаранчеві та жовті стяги. У натовпі лунала як українська, так і російська мови — учасники мітингу нарікали на погіршення життя, лаяли владу на всі лади.

Опозиційний мітинг розпочався молебнем за єдність України, в якому взяли участь священики православних конфесій. Тримали слово перед народом духовні провідники нації — письменники Василь Шкляр і Дмитро Павличко. Вони закликали політиків до єдності, а людей — віддати свої голоси на майбутніх виборах за узгоджених кандидатів від опозиції.

Олександр Турчинов зачитав послання до об’єднаної опозиції від Юлії Тимошенко за-за ґрат. Олег Тягнибок закликав визначити шлях до перемоги заради падіння режиму. Віталій Кличко закликав боротися, адже без цього не буває перемоги.

«Я оголошую свободу. Свободу від президента Януковича, свободу від цього режиму і свободу від цієї влади», — сказав під час мітингу лідер «Фронту змін» Арсеній Яценюк. Він звернувся до людей: «Ми єдині в тому, щоб змінити життя на краще. Ми єдині в тому, щоб наша країна мала майбутнє».

«Я хочу, щоб кожен українець повернув собі відчуття простого людського щастя, впевненості в майбутньому, впевненості в своєму житті», — наголосив Арсеній Яценюк.

«Фронт змін» здобув чергову перемогу. Цього разу — в адміністративному окружному суді. Саме тут розглядали справу щодо ініціативи «фронтовиків» провести в Одесі референдум з відставки міського голови, точніше щодо спротиву цій ініціативі, який чинить міська влада, боячись, вочевидь, побачити, якою насправді «довірою» серед городян користується.

Нагадаємо, своєю постановою від 30 листопада 2011 року Одеський окружний адміністративний суд зобов’язав міського голову Олексія Костусєва розглянути документи, подані Одеською обласною організацією громадської організації «Фронт змін» щодо реєстрації ініціативної групи місцевого референдуму відповідно до вимог ст. 17 Закону України «Про всеукраїнський і місцевий референдум».

Тривалий конфлікт, що точився навколо ринку «Північний» між його керівництвом та підприємцями, відрегульовано.

Ситуація розв’язалася підписанням мирного меморандуму між сторонами. Про це йшлося на прес-конференції, що відбулася цими днями. Керівництво ринку представляв гендиректор «Північного»Володимир Косар, об’єднання підприємців — Сергій Швидкий.

Події, що відбуваються навколо холдингу «ІНКОР-груп», вигля­дають нелогічно і мають всі ознаки силового тиску, мета якого залишається для нас не зрозумілою.

Як доведений факт поширюється інформація про начебто заволодіння бюджетними коштами, тоді як державний бюджет дотепер не розрахувався з компанією-підрядником за вже виконані роботи з будівництва глибоководного випуску. Обсяг передплат склав менше 45%, а зареєстрована кредиторська заборгованість перед підрядником становить 305 млн грн. При цьому підрядник, залучаючи позикові кошти, виконав роботи на 97%. Кошторисна вартість робіт була підтверджена державною експертизою.

Виховати навіть одну дитину не просто. А за наших часів народити і зростити п’ятеро і більше? Гадаю, погодитеся: фактично подвиг! А таких жінок в Одеській області — півтори тисячі! Нещодавно сорока трьом з них вручали посвідчення про визнання на державному рівні їхнього звання: «Мати-героїня».

Матері розгублено посміхаються. Урочистість обстановки їх трохи напружує — до такої уваги чиновників не звикли. Морально підтримують діти та онуки, які дружною компанією кількох поколінь теж зібрались тут.

У кожному колективі є люди, гідні, щоб про них розповісти в газеті. Сьогодні я хочу познайомити читачів з бравим пожежником, майстром спорту Олександром Шибинським, який понад 20 років стояв на сторожі безпеки нашого міста, виховав не одне покоління спортсменів, а нині передає свій досвід молодим рятувальникам у пожежній частині Одеського морського торговельного порту.

— Олександре Геннадійовичу, розкажіть, як ви потрапили до пожежної охорони?

— Все дуже просто. До армії і під час служби серйозно займався важкою атлетикою. Дізнавшись про мої спортивні захоплення, запропонували роботу в Григорівці, де тоді будувався припортовий завод і створювалася пожежна частина. Так у 1979-у став пожежником. Ніколи не забуду свій перший виклик. Горить автобус на Миколаївській трасі. Як з’ясувалося на місці події, спалахнув задній відсік «Ікаруса», двері були за­блоковані, а в салоні залишалося багато дітей. Всі боялися, щоб не вибухнув паливний бак. Ми з колегами розбили вікна і почали евакуювати дітей. Я тоді на руках виніс їх з десятеро.

Від переохолодження в Україні почали гинути люди. Навіть кількох градусів морозу для декого з нас  достатньо, щоб мати проблеми із самопочуттям і здоров’ям. А синоптики прогнозують і мінус 8 — 15. Причому снігу насіюватиметься небагато, що ще гірше.

У найближчі дні основним фактором, який впливатиме на самопочуття, буде холодне й морозне повітря. Воно може стати головною причиною напруженої роботи серцево-судинної системи.

22 січня 1918 року 300 юнаків, студентів та курсантів офіцерської школи, віддали своє життя у нерівному бою під станцією Крути, захищаючи столицю своєї тоді вже вільної Бать­ківщини від ворожої навали з боку північного сусіда. Бій тривав майже п’ять годин. Юнаки не відступили. Захопивши їх у полон, вороги жорстоко познущалися над ними і розстріляли...

Це — для тих, котрі, можливо, не знають, не хочуть знати, не вірять, звинувачують у всьому незалежність. Хоча не знати історію Батьківщини — це значить, не вірити у її майбутнє, це, зрештою, дикість.

У забутті історії — відплата,
Позначені місця боїв то там, то тут.
Є вулиці Героїв Сталінграда —
Немає вулиці Героїв Крут.

Мій інтерес до вивчення історії чумацтва на теренах Одещини привів до сторінок першого в Україні науково-історичного журналу «Киевская старина», який видавався у Києві в 1882 — 1906 роках, який об’єднав навколо себе провідних науковців кінця XIX — початку XX століть. Впливовий часопис великою мірою визначав розвиток історичної науки, етнографії, фольклористики, літературо­знавства в Україні того періоду.

В одному з його чисел (1887, т. 19, № 12, с. 717 — 760) мою увагу привернула публікація під назвою «Из воспоминаний отшельника к-ской пустыни», в тексті якої є згадка автора про багаторазове відвідування Одеси в першій половині XIX століття з метою чумацтва. Крізь розповідь монаха-самітника проглядається складна доля подільського селянина — Аверкія Малицького із села Поборки Гайсинського повіту Подільської губернії, який став священиком. У матеріалах цієї публікації є деякі подробиці, що безпосередньо стосуються історії нашого краю. Відтак виникло природне бажання запропонувати читачам ту частину оповіді, яка стосується чумацтва, сучасною українською мовою. Це бажання підсилювалося ще й тим, що в російському тексті українізми пробиваються, як паростки трави з-під асфальту. Безумовно, зустрічаються і певні застарілі терміни, однак, якщо не акцентувати на них особливої уваги, виникає глибоке відчуття дотичності до зворушливої розповіді про багатогранне і водночас складне минуле нашого краю.

Із селища Сєдове Донецької області стартував в одиночну експедицію на Північний полюс дніпропетровський мандрівник Сергій Гордієнко.

Свій похід він приурочив до 100-річчя першої російської експедиції на Північний полюс, яку в 1912-у організував і очолив гідрограф та полярний дослідник, уродженець України лейтенант Георгій Сєдов.

Мовчки, невеликим гуртом, без перших посадових осіб покладала влада Одеси й області квіти до пам’ятників Тараса Шевченка та Івана Франка з нагоди Дня Соборності.

Хоч-не-хоч, а чиновники мусили недільного ранку вийти на холоднечу, виконати президентський указ про загальнодержавне відзначення дня 22 січня. Ні святкового настрою, ні радісних облич, ні урочистих промов... Мимоволі пригадалися Шевченкові слова: «Німі на панщину ідуть...»

...Це була зима 2002 року, наближалися парламентські вибори. У єдиному на той час п’ятизірковому готелі Києва «Прем’єр-палац» Валерій Хорошковський проводив неформальну зустріч із журналістами, де розповідав про плани фантомного проекту «Команда озимого покоління» на найближчий час.

Коли хтось із присутніх жартома запитав його, чи не збирається він балотуватися і на президента в 2004-у, Хорошковський (дата народження — 1 січня 1969 року) серйозно відповів: «На той час мені вже буде 35...» Саме з цього віку дозволяється висувати свою кандидатуру. І хоча прізвища Хорошковського не було в бюлетені ні 2004-го, ні 2010-го, це не значить, що амбіції вщухли. А зараз доля дає йому ще один шанс.

«В умовах економічної та політичної кризи в Україні назріла гостра потреба конкретних дій зі збереження економіки та кадрових змін. Протягом останнього року по всій країні, й особливо на Одещині, обмежуються конституційні права громадян України. Найбільше це проявляється у незаконних «наїздах» на роботодавців та бізнесменів. Таке цинічне та хамське ставлення до основних платників податків мене, м’яко кажучи, дивує», — заявив на прес-конференції голова громадської організації «Асоціація роботодавців півдня України» Юрій Борщенко.

Громадський діяч переконаний, що малий та середній бізнес українській владі не потрібен, і це вона активно демонструє. «Спостерігаючи за виступами чиновників, може здатися, що вони просто нічого не тямлять у тому, що зараз відбувається, проте це не так. Просто вони прикриваються гучними заявами про реформи, офіційною статистикою, «народним бюджетом», припливом інвестицій, покращенням життя вже сьогодні, позитивними прогнозами зростання виробництва тощо. Що ж до дрібного бізнесу — він змушений виживати сам, попри зростання тиску, збільшення перевірок з боку податкової. Працювати стає дедалі складніше — підприємці, заради виживання, змушені терпіти побори чиновників та контролюючих органів», — зазначив Юрій Борщенко.

Україна увійшла до десятки країн світу — лідерів з міграції. За інформацією видання Weekly.ua, українців, які розбрелися по планеті, зараз близько 6,6 мільйона, натомість наша країна прийняла 5 мільйонів мігрантів.

Згідно з доповіддю Світового банку «Міграція й грошові перекази» у 2011 році, основні країни, до яких іммігрували громадяни України, це — Росія, Польща, США, Казахстан, Ізраїль, Німеччина, Молдова, Італія, Білорусь, Іспанія. В Україну їхали з Росії, Білорусі, Казахстану, Узбекистану, Молдови, Азербайджану, Грузії, Вірменії, Таджикистану, Киргизії.

Виконавчий директор Глобального фонду боротьби з ВІЛ/СНІДом, туберкульозом і малярією Мішель Казачкін відзначив позитивні тенденції у подоланні епідемій цих хвороб в Україні останнім часом, але назвав успіхи наразі нестабільними.

На брифінгу у Міністерстві охорони здоров’я України Мішель Казачкін висловив переконання, що його зустріч з прем’єр-міністром Миколою Азаровим свідчить: проблемі протидії ВІЛ/СНІДу і туберкульозу приділяється в Україні дуже велика увага на найвищому рівні. «І це означає, що країна розуміє, наскільки серйозно треба працювати, щоб досягти успіхів у протидії цим захворюванням. У сфері ВІЛ дуже напружена ситуація. А що стосується туберкульозу, і це є занепокоєнням не тільки нашої організації, але й ВООЗ, — це зростаюча кількість мультирезистентного туберкульозу в Україні, зокрема у закладах пенітенціарної системи. Але це проблема не тільки України, а й усього регіону Східної Європи та Центральної Азії», — цитує УНІАН виконавчого директора глобального фонду.

Алкоголізм, що став справжньою бідою для країни, — це проблема медико-соціальна, вирішення якої потребує політичної волі держави й не менше — активної позиції громадськості та ЗМІ.

Цій актуальній для спільноти темі було присвячено прес-конференцію, участь у якій взяли головний лікар Одеського обласного центру здоров’я Валентина Сосніна та члени громадської ради при облдержадміністрації — голови правлінь громадських організацій Асоціація жіночих організацій Одеської області — Світлана Дигуляр та «Мати і дитина» — Валентина Грищенко.

Дива дивні. Того січневого дня в Одесі дощило, а в Ізмаїлі, що на дві з половиною сотні кілометрів південно-західніше, хазяйнувала хурделиця. Учасникам благодійного марафону «Милосердні дарунки» довелося торувати шлях до старовинного міста на Дунаї. Завдячуючи клубові 4х4 «Напрямок» ми на потужних позашляховиках перетнули епіцентр циклону. З напрочуд нелегким випробуванням впоралася і заступник керівника організації «Громадський рух патріотів України» Галина Міхеєва, яка також кермувала авто, а її донька Оленка везла дітям-сиротам іграшки з власної колекції.

— Марафон щедрих сердець триває за будь-яких обставин, — зауважує один із натхненників акції, голова Одеської регіональної організації НСЖУ Юрій Работін. — До цієї справи долучилися громадська рада при облдержадміністрації, журналісти, обласне товариство «Південний козацький округ» на чолі з Володимиром Солодським, благодійний фонд «Бджілка» з його очільницею Оленою Павленко, молодіжна організація «Колокол» та чимало інших громадських структур і небайдужих людей. Поїздку до Ізмаїла приурочили до Дня Соборності та свободи України і 80-річчя утворення Одеської області.

Зазвичай у новий рік люди вступають з новими сподіваннями, надіями. Однак 2012-й, на думку багатьох, несе в собі більше загроз, ніж приємних очікувань. Чому українці так песимістично налаштовані?

Можливо, не такий страшний чорт, як його малюють? Спробуємо розібратися…

Точну відповідь на запитання про те, якого кольору наша галактика — Чумацький Шлях, — знайшли американські астрономи. Провівши порівняння типів зірок, які входять в інші галактики, учені дійшли висновку, що наша галактика при погляді на неї ззовні виглядає білою. І це чудово відповідає її назві.

«Якщо ви подивитеся на весняний сніг, який щойно випав, з великими сніжинками, приблизно через годину після світанку або за годину до заходу, ви побачите приблизно той самий спектр кольорів, який відкрився б інопланетному астроному при погляді на нашу галактику», — цитують «Українські новини» професора Університету Піттсбурга Джеффрі Ньюмана.

Львів — місто кохання з багатовіковою історією. Відчути цю романтичну атмосферу, прогулятися вуличками міста, де кожен будинок приховує свої таємниці та історії кохання, та ще й задарма зможуть переможці конкурсу для закоханих «Вікенд у Львові», який тільки-но стартував.

Відділ промоції міста Лева разом з туристичними агенціями «Кий Авіа Вест» і «Дана-К», готелем «Дністер» та «Кумпель-груп» вирішили зробити свято закоханих у Львові найочікуванішим та справді незабутнім. Задля цього був оголошений конкурс на кращу романтичну історію кохання, переможці якого отримають «Вікенд у Львові» — вихідні, сповнені романтичних вражень, пригод та подій.

На жаль, новітні віяння у поведінці і культурі загалом набули таких трансформацій, що іноді  ми й не зауважуємо, як люди, котрі перебувають поруч, поводяться неприпустимо, принижуючи і нашу, але, насамперед, власну гідність.

За таких умов, гадаємо, цілком  слушно нагати цих кілька простих правил ділового етикету, недотримання яких є моветоном для вихованих людей.

Не один день у Женеві тривали дебати з приводу скасування високосної секунди.

Традиційно секунда додається до доби або 31 грудня, або 30 червня. У такі дні остання хвилина відповідного дня має не 60, а 61 секунду. Востаннє секунду додавали у 2008 році. Влітку 2012-го секунду мають знову додавати, а от чи робити це — бурхливо вирішували нещодавно науковці з Міжнародного телекомунікаційного союзу. В дебатах брали участь представники різних країн, і порозуміння знайти їм не вдалося. Так, США, Франція та Німеччина прагнуть позбутися додаткової секунди, а Велика Британія, Китай та Канада переконані, що вона має залишитися.