Матеріали без рубрики

Орнітологи підрахували, що на Одещині мешкають приблизно 250 видів птахів, а це — більше мільйона диких пернатих. Десь половина з них зустрічається практично лише в теплу пору, бо з похолоданням відлітає в інші краї, хоча зі зміною клімату робить це дедалі рідше, залишаючись зимувати вдома. А 88 видів — гніздові птахи, які є нашими сусідами увесь рік.

Основу ж пернатої фауни, зокрема Одеси, складають горобці і чайки. Чи багато ми знаємо про них?

Про статки та податки

Блукає гривня,
немов комета.
А це, відомо,
лиха прикмета.
Нові тарифи,
нові податки,
зросли прибутки,
та впали статки.

(З деяких публікацій нашої газети початку Незалежности)

Усе частіше, все більше спадають на згадку ті далекі вже дні помежів’я 80—90 років минулого — що стрімко од нас віддаляється — століття. Насичені бурхливими подіями і вічними українськими надіями, позареальними — як з’ясувалось пізніше — мріями та роздумами, довірливістю та майже дитячим наївом; вони пролітали то в пришвидшеному темпі, то в тривожному або ж радісному очікуванні — дива? порозуміння ув’язненого з наглядачем?; вони виповнювали прагненням бути учасником усіх подій, невтримним бажанням прискорювати час… Хотілося бути всюди, все побачити, бути безпосереднім учасником всього, про все розповісти на газетній шпальті. Писалося легко і вільно. Писалось — як дихалося: а дихалось то в прискореному темпі, то мітингово-збуджено, то ейфорійно. Бува, що й поспіхом творилося ті літописні шпальти, щоби — швидше, не згаявши дорогоцінного часу для пошуків ліпшого слова, яскравішої барви, — нащадки зрозуміють і вибачать. Якщо прочитають колись…

Й от стоїш тепер перед говерлою газетних зшитків, міркуєш, як видобути скількись там їх зі споду. А всю ту гору ні підняти, ні навіть з місця не зрушити: моноліт. «А ми тую червону калину підіймемо…» — зненацька зійшло на пам’ять. Зійшло цілком очікувано. Ця зрідні гімнові, маршова, революційна — ще з часів українського здвигу — пісня зазвучала перед колонадою міської ради тридцять років тому, там, де нині напружено думає-дбає про нас міська дума…

Зараз у хаті (яка скраю) бурхливо обговорюють події в Афга-ністані, а на Привозі і на Бессарабці можна почути слова «талібан» і «Кабул». На українських ринках, з-поміж інших, торгують і колишні громадяни Афганістану. Старші пам’ятають тих, хто їх приручив, а потім кинув напризволяще. Багатовікова історія варварського, саме варварського, втручання сусідніх держав перетворила колись квітучий край, перехрестя міжнародної торгівлі на гористу пустелю, в один з центрів виробництва і поширення наркотиків. А також на арену боротьби імперій за свій вплив.

Кого можна вважати українською елітою?

Історія України в цьому сенсі почасти схожа на історію Афганістану. Світові війни і розпад держав, що претендують на панування, завдавали українському народові удар за ударом. Розділити Україну на частини, не дати відбутися незалежній Українській державі, здавалося, було одним із головних завдань, починаючи від Речі Посполитої та Австро-Угорщини до Польщі, Російської імперії, а потім Радянського Союзу. При цьому кожен із загарбників, «покровителів» і «друзів» нашої країни асимілював або купував частину української еліти. І ця частина на різних етапах історії була більше польською, німецькою, російською і радянською, ніж українською.

Поліття

Видалось поліття на хліба,
Ваговіють колоски нівроку.
Не підступиться в село біда,
Як би не хотіла, цього року.

У цій акції взяли участь адміністрація ТОВ «Злагода Південь», співробітники компанії ADEPT GROUP і редакція обласної газети «Чорноморські новини»

Чи замислювалися ви про те, що книжка, подарована конкретній людині, її одну й порадує, а книжка, передана в дар бібліотеці, стане в нагоді багатьом, особливо, якщо це бібліотека сільська?

В Українському кризовому медіацентрі в Києві голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров зустрівся з регіональними журналістами семи областей півдня та сходу країни. Наводимо найцікавіші фрагменти його колективного інтерв’ю представникам ЗМІ.

— Як ви ставитеся до резонансної події, що відбулася напередодні навчання «Сі Бриз-2021», коли есмінець королівських ВМС Великобританії HMS Defender пройшов українськими територіальними водами поблизу Криму, чим викликав великий переполох російських окупантів?

Дорогі співвітчизники!

Від усього серця вітаю із 30-річчям Незалежності України!

Для історії тридцять років, може, не так уже й багато, але для усіх нас — це життя цілого покоління, наше життя.

Ці роки ми прожили по-різному: були здобутки й втрати, ми переживали і радощі, і біль, і надію. Іноді кажуть, що незалежність дісталася Україні майже задарма. Впала з неба… Але це не так! Століття боротьби та неймовірних втрат, величезна праця і жертовний героїзм мільйонів — ось наша ціна. Ми й досі її сплачуємо, кожного дня і кожної миті. І я дуже вірю, що ця жертовність і ця праця не були даремні.

Три десятиліття, як збулася одвічна мрія українців — постала наша суверенна держава. Акт проголошення незалежності України увінчав вікові устремління нашого народу до самовизначення. Країна здійснила свій цивілізаційний вибір на основі загальнолюдських цінностей. Гордо майорить нині над нами синьо-жовтий Прапор, а на ньому чи поряд з ним Тризуб — Державний Герб; на повну силу звучить наш, раніше заборонений Славень «Ще не вмерла Україна»; як щиро вітаються і з високих трибун, і в маленьких колективах, і серед земляків та друзів:

— Слава Україні!
— Героям слава!

Зникають з нашої оновленої землі символи колишньої тоталітарної країни, натомість вертаються з минулого реальні, а не спотворені, події, справжні, а не перекручені, факти, оживають незаслужено забуті імена тих, хто в різні часи боровся за свободу, за волю, творив історію державності, возвеличував мову, дбайливо оберігав і надбання, і пам’ять…

Із 22 серпня по 15 вересня Одеський національний академічний театр опери та балету запрошує на свій уже шостий «Оксамитовий сезон».

Це один з наймасштабніших і найпопулярніших оперно-балетних фестивалів Півдня України. Нинішній — присвячений 30-річчю Незалежності нашої держави.

Коли двадцять років тому я вперше прочитав вірші мешканки придунайської Кілії Євгенії Томші, то був неабияк вражений. Це ж як треба полюбити все українське, щоб писати ось так:

О мово, українська мово,
В ній кожна літерка болить...
За зраду, підлість наше слово
І з того світу буде бить!

За чотири десятки років роботи в журналістиці про кого тільки не доводилося писати і з ким тільки не розмовляти. Героями моїх публікацій були хлібороби, тваринники, вчителі, військові, вчені… Як абітурієнтові Московського держуніверситету мені пощастило брати інтерв’ю у Юрія Ніку-ліна. Пізніше ставив питання в розмовах з деякими з президентів Молдови та України. Але скільки пам’ятаю, завжди хотілося взяти інтерв’ю у священника, гінеколога і... бухгалтера.

Й ось мрія написати про бухгалтера збулася. Нещодавно мені таки вдалося вмовити на інтерв’ю представницю «найнуднішої та найнецікавіщої», як я вважав, професії — головну бухгалтерку сільгосппідприємства «Долинське-Нова» (с. Долинське Ренійської ОТГ) Катерину Петрівну Куртєву (на знімку). Що-правда, з умовою, що ми зустрінемося у неї в кабінеті до кінця робочого дня і що нічого хвалебного про неї я не писатиму, а просто поговоримо про життя і про її фах.

19 серпня — День пасічника

Пасічникувати 78-річний пенсіонер з мальовничого села Ясенове Перше Зелено-гірської територіальної громади Володимир Миколайович Гогулінський привчався ще з дитинства. Маленьким залюбки ласував вощиною з медком, а підрісши, допомагав батькові поратися біля невеличкої пасіки, опановуючи мудру науку «пасти бджіл».

Здобуті разом з болючими бджолиними укусами навики знадобилися, коли почав господарювати самостійно. Професійно Володимир Миколайович підійшов до розведення Божих комах уже в пенсійному віці (пропрацював 44 роки колгоспним водієм). Найбільше мав зо три десятка вуликів. Перевагу надає найпрацьовитішим комахам-трудівницям карпатської і степової порід. Медовий взяток забезпечують роздоли з різнотрав’я, ріпакові та соняшникові лани, що виколисуються степовим вітерцем відразу за городами.

Друг пізнається в біді.
Народна мудрість.

Минулого року Ананьївська міська рада (в.о. голови Наталія Колойденко) надала мені допомогу на лікування онкохвороби — чоловіча напасть старості.

Коли ж удруге осліп, наша районна газета у грудні 2020-го надрукувала мою статтю «Влада жирує, а я старцюю». Відгукнулися мало. Нічого дивного: у цій коловерті безробіття, тарифів і цін кожному вижити непросто.

(Закінчення. Початок у номері за 29-31 липня)

За 30 кілометрів від Ужгорода, між Ужанською і Турянською долинами, серед високих гір Закарпаття, притулився Перечин, що ще кілька років тому був не дуже привабливим провінційним містечком, повз яке з високою швидкістю мчали автомобілі.

Нині Перечин — центр об’єднаної територіальної громади, до якої входять села Сімер, Сімерки, Зарічево і Ворочово. Її площа — 144,53 квадратних кілометрів. Проживають там 12658 осіб.

В Одесі гастролював театр двох міст й однієї валізи

Як набіг печенігів

«...Приємно дивитися на виблискуючий білосніжною скатертиною красиво сервірований стіл. Квіти у вазах такі свіжі, закуски так чисто й акуратно розкладені і наповнені вином пляшки такі змістовні.

Подивіться на той же стіл, коли гості наситилися... Ніби по столі пройшов загін печенігів. Тарілки вимазані, скатертина облита соусом і вином… Розкопирсані, зжужмлені закуски...

24 серпня Україна відзначатиме найбільше державне свято — 30-річчя Незалежності. Воно встановлене на честь виняткової історичної події — ухвалення у 1991 році Верховною Радою Української РСР абсолютною більшістю голосів Акта проголошення незалежності України.

Цей документ увінчав тисячолітні прагнення Українського народу мати власну суверенну державу і самостійно визначати свою долю. Для українців свобода і гідність завжди були основоположними цінностями. Вони спонукали до боротьби за незалежність. На початку ХХ століття, в часи Української революції 1917—1921 років, наш народ зміг відродити державність, а 24 серпня 1991-го Актом проголошення незалежності України вона була відновлена.

Ох і невтомні наші «чорноморці»! Що утнули недавно: подали критичну статтю професорки, завідувачки відділу теорії літератури Інституту літератури імені Тараса Шевченка НАН України Тамари Гундорової. З нетерпінням чекаю продовження! (Стаття публікувалася у двох номерах «ЧН» – за 5–7 та 12–14 серпня. – Прим. ред.).

Отже, мова про книжку Івана Дзюби «Чорний романтик Сергій Жадан». Авторка пише, що вражена цим фактом: що спільного між ними? І сама ж відповідає: «…мудрий дід ставить питання і прагне зрозуміти майбутнє покоління». Ключове слово тут «зрозуміти»: що ж воно за явище таке — Сергій Жадан з його «бездомністю», невкоріненістю у буття, критиканством, епатажністю?

Дорога до воскресіння

Зорею стану —
Нехай яскраво сяє,
       Нехай освітить
На твою путь-дорогу
До волі, Україно.
Музика білого світла
На горі золотій, на горі золотій
В тихій музиці білого світла
Райський сад розцвітав.
Райський сад розцвітав,
І Зоря промениста розквітла.

Однією з важливих подій кінця минулого — початку ни-нішнього тижня було практично повне перезавантаження командного складу Збройних Сил України і нашого Міністерства оборони. Чим конкретно зумовлені такі дії глави держави, можна здогадуватися. ЗСУ і до цього керували генерали зі значним бойовим досвідом, а готовність до відбиття масштабного вторгнення військ агресора ви-значається не тільки кваліфікацією командування.

Захист Зміїного

Про частину призначень президент Зеленський оголосив у понеділок 9 серпня під час відвідування острова Зміїний, де вперше за багато років про-йшли великі штабні військові навчання. В якомусь сенсі місце їх проведення є і поясненням, і підказкою. Після окупації Криму і частини українського Донбасу в 2014 році в Кремлі розглядали кілька варіантів розвитку подій. Однак розчленування України за допомогою створення «народних республік» та «Новоросії» зазнало невдачі.

Якби вибори до Верховної Ради відбувалися в кінці липня, до парламенту пройшли б п’ять партій. Найбільшу підтримку отримали б «Слуга народу» (20,2% серед тих, хто визначився з вибором) та «ОПЗЖ» (18,3%) (різниця у межах статистичної похибки). Далі з приблизно однаковою підтримкою (теж у межах похибки) йдуть «Батьківщина» (16%) і «ЄС» (14,2%). Понад прохідний бар’єр набирає також «Сила і честь» (6,3%), а «Українська стратегія Гройсмана» наближена до нього (4,7%). Порівняно з червнем підтримка топ-партій змінилася в межах похибки. Такі результати всеукраїнське опитування громадської думки, проведеного 24 липня-1 серпня Київ-ський міжнародний інститут соціології (КМІС).

Нижче — про інші результати цього дослідження.

Думки, зроджені на виставці плаката у виставковій залі Одеської обласної органі-зації Національної спілки художників України

Того дня надвечір, саме під відкриття ви-ставки, пустилась неабияка злива. І хоч гроза хутко забралася з міста, налякані негодою мистці забули про виставку, навіть організатори, поміж ними й учасники виставки, проігнорували відкриття. А хто ж прийшов? Че-тверо авторів та ще двоє чи троє друзів. Зберігаючи традицію, учасники стали рядком під стіною на тлі своїх таки робіт і стисло здійснили ритуал відкриття вернісажу.

Виставки плаката віддавна стали рідкістю в Одесі. Якщо й трапляється така мистецька подія, то призвідцями стають, впереваж, столичні гості. Одеські майстри графічного мистецтва плакат зневажають, певне, вважають його пережитком минулого. До честі учасників цієї виставки, вони своє мистецтво шанують, пишаються ним, люблять свої твори. І це, направду, мистецькі твори — ці театральні афіші (а саме ними заповнена виставкова зала) охоче говорять про особливості цього жанру. Виставлені плакати, справді, приваблюють не лише своєю естетикою, красою, а й інформативністю, а ще — емоційним наповненням. Та й не дивно — це ж бо театральні афіші! Тут важить, яку інформацію, яку думку хоче донести до нас художник, мистецькі засоби, які він обирає для цього. Адже одним ефектним малюнком має привернути увагу глядача, змусити його прийти до театру.

Перебуваючи на острові Зміїний у межах робочої поїздки до південних областей, Президент Володимир Зеленський представив новопризначених командувачів у Збройних Силах України.

«Моїми указами призначено на посади: командувача Повітряних сил — генерал-майора Миколу Олещука, командувача Десантно-штурмових військ — полковника Максима Миргородського», — сказав Володимир Зеленський.

Російські окупанти привласнили український бойовий корабель

Цього тижня стало відомо, що російські окупанти підняли андріївський прапор над українським великим десантним кораблем «Костянтин Ольшанський», який вони захопили в 2014 році. Перехід «Ольшанського» на бік російського флоту загрожує національній безпеці України.

Великий десантний корабель (ВДК) проєкту 775 «Костянтин Ольшанський» здатен вмістити до 12 одиниць різної бронетехніки (танки теж) і понад 300 осіб десанту. Це найважливіша характеристика, яку нам важливо знати про кораблі цього проєкту.

Шанувальниця «Чорноморки» Ганна Головата стала переможницею серед передлатників України

Одеситка Ганна Йосипівна Головата взяла участь в акції АТ «Укрпошта» «Я люблю передплату». Відповідно до умов акції той, хто на друге півріччя 2021-го передплатить періодичних видань на найбільшу суму, отримує суперприз — електровелосипед. Фортуна була прихильною до одеситки.

Ні! Фортуна тут ні до чого. Перемога Ганни Йосипівни — закономірність. За її словами, вона завжди цікавилася суспільно-полі-тичним життям і саме газети та журнали давали їй підстави для роздумів. А після того, як змінила професію економіста на посаду завідувачки шкільної бібліотеки (одеська школа №79), змінилися і її фахові інтереси. Захопилася україністикою: почала активно вивчати історію України, україн-ську літературу. І відповідно до цих інтересів почала перед-плачувати такі видання, як «Чорноморські новини», «Незборима нація», «Слово просвіти», «Україн-ське слово», «День», «Літературна Україна», «Дивослово», «Шкільна бібліотека» та інші.

Ганна Йосипівна часто робить вирізки з газет та журналів, складає з них спеціальні тематичні добірки і використовує при підготовці різних заходів у бібліотеці, знайомлячи з ними своїх колег та учнів. Докладає чимало зусиль для того, аби утвердити українську мову в її правах. У цих уподобаннях пані Головату підтримує її родина — троє дітей, четверо онуків.

Київ. 24 серпня 1991 року.

У Москві — ГКЧП. Б. Єльцин (новий лідер Росії) — на танку, М. Горбачов — під арештом. Радянська імперія канула в Лету!

З цього приводу в Києві — екстрене зібрання Верховної Ради і патріотичної громадськості. Приїхали делегати і з Одеси, переважно — з Руху. Наша делегація привезла великий Державний прапор, який передала у Верховну Раду (І. Заяць, І. Юхновський, С. Хмара та ін.).

10 серпня за участі уповноважених представників Національної академії аграрних наук України відбулися вибори директора Селекційно-генетичного інституту — Національного центру насіннєзнавства та сортовивчення, цієї доволі вагомої та багатоплідної складової наукового об’єднання аграріїв країни.

Отже, поставлено крапку на неви-значеності, у якій перебував в останній період колектив інституту у зв’язку із закінченням терміну повноважень директора В.М. Соколова.

Чи часто вам зустрічаються люди, які живуть, віддаючи всього себе заради оточуючих?

Чи часто вам зустрічаються люди, здатні на шалену самопожертву, нічого не очікуючи натомість?

Чи часто вам зустрічаються люди, які кожну хвилину свого життя живуть так, наче востаннє?

Саме такою людиною для нас є найрідніша, найщиріша, найтурботливіша та й взагалі най-, най-, най-, — наша мама, Ганна Антонівна Рудик, яка сьогодні святкує славний 65-літній ювілей.

Нині ми часто стикаємося з тим, що люди намагаються зректися свого походження, а от мама завжди пишалася і пишається тим, що народилася в маленькому селі Гамулівка на Вінниччині. Та й до сьогодні кращого відпочинку, ніж саме там, у дідусевій хаті, на березі вже майже висохлої річки Бушанки, в селі, де, здається, вже навіть і жаби повимирали, нема. Які там «закордони»!..

Якби ви тільки знали, з якою любов’ю мама згадує своє дитинство, згадує мудрість свого дідуся Вікентія, навіть попри те, що йому частенько доводилося прив’язувати Ганнусю (так ласкаво ми називаємо Ганну Антонівну в родинному колі), як оту кізоньку, бо характер демонструвала із самого дитинства; з якою вдячністю згадує вимогливих, але завжди люблячих й турботливих батьків Антона Альбіновича та Яніну Вікентіївну, які, власне, своїм прикладом і заклали життєві орієнтири та цінності для мами.

9 серпня сповнилося 65 років Юрію Работіну, який уже понад чверть століття очолює Одеську регіональну організацію Національної спілки журналістів. Це своєрідний рекорд і подвиг. Адже за цей час в Україні змінилося кілька президентів, прем’єр-міністрів і голів Верховної Ради (керівників місцевого рівня навіть не злічити), а лайнер журналістів Одещини впевнено веде незмінний капітан.

Юрій Работін — людина активної дії. Він, можна сказати, всюдисущий, бо встигає представляти НСЖУ на всіх заходах у місті, області та за її межами. Звичайно, на багато задуманих справ не вистачає часу, особливо на різні звіти та документацію, через що, буває, перепадає йому від київського керівництва. Та ви не знайдете людини, якій би Юрій Анатолійович відмовив у допомозі, за яку б не став горою у найскладніших ситуаціях. Тому й виявляють йому довіру одеські журналісти.

Гарною нагодою для цього інтерв’ю стала експозиція картин на виставці «Цілунок літа» члена НСХУ, викладача художньо-графічного факультету Південноукраїнського національного педагогічного університету ім. К.Д. Ушинського, заслуженого художника України Петра Нагуляка, розгорнута в офісі інформагентства «Одеса-Медіа».

Наша розмова з автором відбулася в його майстерні, на Фонтані, серед не менш цікавих робіт, що не увійшли в експозицію, але більшість з яких відповідає заявленій темі.