Матеріали без рубрики

Україна і Королівство Бельгія уклали меморандум про взаєморозуміння у сфері охорони й відтворення вод та раціонального використання водних ресурсів.

Як повідомляє урядовий портал, документ підписали Бель-гійський федеральний офіс з наукової політики, Бельгійський королівський інститут природничих наук і Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України.

До Дня знань команда благодійного фонду «Благомай» запустила акцію допомоги вихованцям дитячих будинків та інтернатних закладів.

Кожний охочий може долучитися до програми «Повний портфель» і допомогти таким діткам підготуватися до школи.

Об’єктами перевірок Національної соціальної сервісної служби України стануть усі організації, які беруть участь у призначенні або оформленні документів для встановлення субсидій та допомог, а також ті, що надають соціальні послуги.

Як повідомив голова Нацсоцслужби України Владислав Машкін у своїй колонці для інтернет-видання «Економічна правда», очолюване ним відомство перш за все перевірятиме, чи дотримано право конкретної людини на надання їй державної підтримки, чи правильно обчислено розмір допомоги або субсидії, чи не порушено строки виплат, чи не вимагали з когось не передбачених законодавством документів. «Контроль спрямований на перевірку дотримання державних стандартів отримання соціальних послуг, їх якості, повноти та своєчасності», — зазначив посадовець.

28 липня на черговому засіданні Кабмін схвалив кілька законопроєктів, покликаних перезавантажити систему перевірок бізнесу та створити сприятливий бізнес-клімат в Україні, інформує урядовий портал.

Ідеться, зокрема, про законопроєкт «Про основні засади державного нагляду (контролю)», який сприятиме, запевняють у КМУ, зменшенню регуляторного навантаження на доброчесний бізнес та впровадженню додаткових інструментів забезпечення прав громадян.

Дивовижно, але факт, що в період Другої світової війни з фашистами воювали генерал-майор Червоної армії Борман, червоноармієць Герінг, старший технік-лейтенант Гесс, а нашу Одесу мужньо захищав кулеметник Семен Костянтинович Гітлер.

Захисник Одеси народився 1922 року в містечку Оринин Кам’янець-Подільської (нині Хмельницької) області, де єврейська родина Гітлерів мешкала з незапам’ятних часів. Призваний у РСЧА у листопаді 1940-го, юнак потрапив до кулеметної школи Одеського військового округу, яку закінчив лише за місяць до початку війни. Ратну службу розпочав у Тираспольському укріпрайоні навідником кулемета у дзоті, розташованому на висоті 176,5 м. В одному із запеклих боїв з німецько-румунськими окупантами він проявив мужність і героїзм, за що був нагороджений медаллю «За відвагу».

Костянтину лише 36 років. А багатьох його друзів, з якими він приймав наркотики, вже нема. Він же вибрав свій шлях — вижити. І три роки тому став пацієнтом державної програми замісної підтримуючої терапії (ЗПТ), щоб впоратися зі своєю залежністю.

Про те, як працюють програми на базі державних і громадських організацій, а також про сервіси для людей, які живуть із наркозалежністю, ми дізналися під час пресвізиту, організованого для представників національних і регіональних ЗМІ, Міжнародним благодійним фондом «Альянс громадського здоров’я».

У 1879 році з’явилася наукова стаття Михайла Красуського «Давність української мови». Із зрозумілих причин вийшла вона мовою російською. Стаття революційна. Вона ламала всі стереотипи тих, як і теперішніх, часів. Ось деякі цитати з цієї великої за обсягом праці.

«Займаючись довший час порівняльним аналізом арійських мов, я прийшов до висновку, що укра-їнська мова є старшою не лише за усі слов’янські, не виключаючи й так звану старослов’янську (церковнослов’янську), але й за санскрит, давньогрецьку, латину та інші арійські». (Старослов’янська мова виникла з потреб поширення та зміцнення християнської віри й богослужіння серед давніх слов’ян. У 60-х роках ІХ сторіччя у Константинополі слов’янські просвітителі Кирило та Мефодій з цією метою створили першу слов’янську літературну мову на основі рідного їм солунсько-македонського діалекту староболгарської мови. — М.Ф. Станівський. Старослов’янська мова, Київ, Вища школа, 1983).

Два роки тому, гостюючи у своїх албанських друзів у селі Каракурт (Південна Бессарабія), я звернув увагу на такий момент. Старші розмовляють між собою албанською. Жодних проблем з розумінням нема. Та ось до хати забігають двоє діток, і старші звертаються до них російською…

Можливо, тому, що ці діти вже покинули рідне село і тепер живуть в Одесі? Можливо. Але все одно сумно. Єдине село в Україні, де ще звучить жива албанська мова. Мова, яку вдалося зберегти, проживши спочатку два століття на території Болгарії (албанці тікали туди, рятуючись від мусульманізації), а потім ще двісті років після того, як Суворов завоював Буджак.

Серед найвідоміших імен українських інтелектуалів другої половини 20 століття ім’я Івана Михайловича Дзюби — одне з основних. Представник покоління шістдесятників, автор відомого політичного трактату «Інтернаціоналізм чи русифікація?» (1968), тонкий і глибокий вчений-інтелектуал, культурний діяч — все це про нього. Іван Дзюба святкує свій заслужений дев’яностолітній ювілей.

Нещодавно я прочитала його книжку «Чорний романтик Сергій Жадан» (2017), котра з’явилася у видавництві «Либідь». Сама звістка про те, що восьмидесятишестилітній Іван Михайлович Дзюба написав спеціально книжку про Жадана, мене вразила. Адже на перший погляд здається, вони такі несхожі між собою: Жадан (1974 р.н.) — яскравий дев’яностник, хуліган, аутсайдер, речник поп-культури, і Дзюба (1931 р.н.) — шістдесятник, статечна літня людина, спокійна і поважана в соціумі і культурі, закорінена в цінностях великої духовності і високої культури. А коли ще взяти до уваги і те, що деякі тексти Жадана через ненормативну лексику і стьоб не сприймаються навіть його однолітками, а старші люди почуваються ображеними і скандалізованими, то інтерес Дзюби до Жадана викликає ще більше збентеження.

«Літературна вітальня» — спільний проєкт Одеської обласної організації Національної спілки письменників України та Одеської національної наукової бібліотеки — провела своє перше засідання.

Попри літні відпустки та нестерпну спеку, в прохолодному дворику найбільшої на південних теренах книгозбірні зібралися найактивніші члени НСПУ. Радісні вітання, обмін літературними та особистими новинами… Через вимушене усамітнення люди скучили за безпосереднім живим спілкуванням. Декотрі при-йшли з новими книжками, що вийшли друком в часі локдауну. Вітаючи гостей, Ірина Бірюкова, генеральна директорка ОННБ, побажала всім доброго вітру у творчі вітрила, креативних ідей, нових публікацій і видань.

Менш як за два місяці, 29 вересня, сповниться 450 років від дня народження видатного італійського живописця Мікеланджело Мерізі да Караваджо (1571—1610), чий твір «Взяття Христа під варту» був знайдений після викрадення і нині перебуває на завершальному етапі реставрації.

Насамперед зазначимо, що це полотно для Одеського музею західного і східного мистецтва, за словами його директора Ігоря Пороника, те саме, що, наприклад, «Джоконда» для Лувру. І не лише для Одеси, а й для всієї України…

В інтерв’ю з мистецтвознавцем Володимиром Островським «Memento mori підпільного естета. Слово про Олега Соколова», надрукованому в номері «Чорноморських новин» за 29 —31 липня, допущені неточності в окремих іменах. Зокрема, ім’я сина Олени Шелестової — Андрій Черняков, а головного хранителя музею Млинчикова — Веніа-мін.

Дякую Тарасові Івановичу Максим’юку за важливі уточнення.

…На серпень доля коней заверта,
Гаряче літо по степах нуртує.
Мій серпень-соняшник,
мій полудень життя,
На возі там в пилу доріг мандрує.

Звернення Президента Володимира Зеленського з нагоди Дня Хрещення Київської Русі — України

Дорогі громадяни!

Сьогодні ми відзначаємо День Хрещення Київ-ської Русі — України.

Це офіційна, а головне — історично справедлива назва свята, яка акцентує нерозривність двох держав. Між Київською Руссю та Україною — тисяча років і один знак. У тексті відповідного указу Президента України між ними стоїть тире. І це не просто розділовий знак. Це знак того, що Україна є спадкоємицею однієї з наймогутніших держав середньовічної Європи. В її столиці, яка є столицею сучасної України, розпочалась історія християнства у Східній Європі, коли 1033 роки тому Великий князь Київський Володимир охрестив Київську Русь. Київську Русь — Україну.

Це не частина нашої історії, це і є наша історія. Нам не треба доводити це історичними трактатами, роботами, статтями. Бо наші докази не на папері, а в металі й камені. Не в міфах і легендах, а в наших містах і на наших вулицях.

Український кінорежисер, сценарист і письменник, колишній кремлівський бранець Олег Сенцов недавно завітав до Одеси. На велелюдній зустрічі в обласній науковій універсальній бібліотеці ім. М.С. Грушевського він презентував свій двотомник, написаний в ув’язненні, до якого увійшли щоденник «Хроніка одного голодування» та збірка малої прози «4 з половиною кроки». Розмовляли про життя до, під час та після ув’язнення, про літературу за ґратами та кіно на волі. Модерував захід поет і громадський діяч Андрій Хаєцький.

Перший том — «Хроніка одного голодування» — це щоденник, який Олег Сенцов почав вести у травні 2018 року, на третій день після того, як оголосив безстрокове голодування з вимогою звільнити українських політв’язнів. День у день, і так упродовж 145 діб, незважаючи на моральний тиск і фізичне виснаження, він дрібним нерозбірливим почерком відверто, різко і гранично точно фіксував у зошиті свої тюремні будні, спостереження і думки.

Скажіть, шановний читачу, як пишеться слово ХЛІБ? Той хліб, що виплеканим зерном був покладений у нашу землю, виколосився на ній, відтак спечений з нашого українського борошна. Як цей наш хліб має бути написаний на вивісках наших крамниць? А так і пишеться, скажете ви: ХЛІБ. І не інакше, як великими літерами. То чому ж подибуємо повсюдно інший напис, а саме: хлеб? Невже це для тих одномовних українців, котрим — «какая разніца?». Хоча, якщо для них це все без різниці, то чом же не написати правильно — українською? Тим більше, що цього вимагає Закон — передовсім. А може, писано чужою мовою для тих ласих до чужого прибульців, котрих дехто все-таки тут дожидає?

Закон, звісно, вимагає, але ним відверто нехтують ті, кому за їхніми службовими обов’язками належить ревно стежити за його неухильним дотриманням. А коли так, шановні громадяни (варто б написати це слово з великої літери, та поки що перо противиться), так-от, чому братія — сиріч громадськість — мовчить собі… (далі за Тарасом Григоровичем)? Чому не підштовхує владу — і міську, й на місцях, щоби та вимагала дотримання законодавства у мовній царині? Того Закону, норми якого вступили в дію 16 липня…

На Західному фронті — без змін. На Східному фронті — без змін. Зміни відбуваються тільки між фронтами. Мова, певна річ, про український політичний простір. Він зараз нагадує холодець. Буде холодніше — замерзне. Буде гарячіше — розтане.

Вболівальників
у Вашингтоні не буде

Після того, як стратегічні партнери, грубо кажучи, кинули Україну із завершенням будівництва «Північного потоку—2», на Банковій перейшли в режим очікування зустрічі президентів США та України у Вашингтоні. Дата 30 серпня, озвучена Держдепартаментом, вкрай незручна для президента Зеленського. Із 7 серпня по 20 вересня конгресмени і сенатори перебувають на канікулах і якщо не відпочивають, то вирушають у свої округи. Столиця США виявиться для української делегації стадіоном без своїх уболівальників.

Фермерське господарство «Фінагеєв», очолюване Григорієм Порфирійовичем Фінагеєвим, депутатом Доброславської селищної ради, було створене в 1994 році, маючи попервах у своєму розпорядженні лише 16 гектарів орної землі. Сьогодні ж його нива перевищує

10 тисяч гектарів. Це одне з великих господарств Одещини, площі якого розташовані на території Доброславської, Визирської та Курісівської об’єднаних територіальних громад Одеського і сусіднього Березів-ського районів.

Господарства колишнього Балтського району, який нині входить до складу По-дільського, здавна славилися майстрами вирощування високих урожаїв зернових.

Хлібороби новоутворених Балтської та Піщанської територіальних громад пізніше від колег з південних районів Одещини включилися у цьогорічні жнива і в ці дні, впоравшись з ячменем і горохом, нарощують темпи збирання пшениці. Як і в попередні роки, високу організованість на жнивах показують трудівники СФГ «Прогрес-Агро» (с . Плоске), яке очолює досвідчена керівниця Ольга Лазаренко. Високопродуктивно працюють на збиранні зернових місцеві комбайнери Віктор Зінський, Олег Чорний, Володимир Глєбов, Сергій Красицький та інші. Серед плосківських фермерів відзначаються також брати Борис і Григорій Загородні.

Подорож на Закарпаття — це завжди дивовижна пригода. Дзвінкоголосі, кришталево прозорі ріки, величні гори, свіже та чисте повітря. У містах, містечках та селах, замках і парках — історія краю, що зазнав неймовір-них випробувань: лише у ХХ столітті побував у складі багатьох держав, повернувся у лоно матері-України і нині є її невід’ємною частиною.

Разом із групою журналістів з різних куточків країни подорожуємо Закарпаттям, щоб дізнатися про досвід реформ, які там упроваджуються. І перша громада, куди вирушаємо, — Полянська, що вважається однією з найуспішніших в області. Утворена шляхом добровільного об’єднання територій трьох сільських рад — Полянської, Плосківської та Родниківської — у вересні 2016 року. Сьогодні вона включає 13 сіл, два з яких мають статус високогірних. На території громади проживають понад 14 тисяч осіб.

На брифінгу для місцевих ЗМІ голова Одеської облдержадміністрації Сергій Гриневецький повідомив, що у липні Україна отримала два мільйони доз вакцини Moderna від уряду США через глобальний фонд COVAX, а за державні гроші було придбано 228700 доз Pfizer-BioNTech (Comirnaty) та пів мільйона доз СoronaVac (SinoVac-BioTech). До кінця місяця, сказав, очікують надходження ще понад п’ять мільйонів доз вакцин, а саме: 4,5 мільйона СoronaVac (SinoVac-BioTech) та 771300 Comirnaty/Pfizer-BioNTech, закуплених за бюджетні кошти. До кінця року в Україну буде поставлено 47 мільйонів доз вакцин від COVID-19, з яких вісім мільйонів — у межах глобальної ініціативи COVAX, решта (39 мільйонів) закупить держава. Цього буде достатньо для вироблення масового (колективного) імунітету, а відтак люди будуть захищені від згубних наслідків епідемії коронавірусу.

Довго розкачувалися, придивлялися та розмірковували, та врешті-решт наші люди довірилися вакцинації.

За висловом президента однієї дуже «дружньої» до України держави: «Українці і росіяни — один народ». Мета цієї статті навести один з доказів прямо протилежного твердження.

Фізична величина ентропія вперше була введена в обіг німецьким фізиком Р. Клаузіусом у 1865 році й використана для опису термодина-мічних систем. Вона характеризує ступінь невпорядкованості, хаотичності, невизначеності стану системи у будь-якому сенсі. Якщо змішати два гази або дві рідини, то ентропія суміші перевищуватиме суму ентропій чистих компонент. Змішування підвищує ентропію. Згодом ентропія знайшла застосування у різних наукових сферах, зокрема в теорії інформації, для аналізу свободи виборів [1, 2]. У цій роботі ми застосуємо ентропію для аналізу взаємодії європейської та азійської цивілізацій.

У рамках святкування 150-річного ювілею нашої геніальної поетеси «Укрпошта» 9 липня ввела в обіг поштовий блок з маркою «Леся Українка. 1871 — 1913».

Ця робота створена художницею та ілюстраторкою Поліною Дорошенко в рамках арт-проєкту «Діячі України», в якому молоді митці сучасною графічною мовою передають характери відомих особистостей. Авторка поєднує різні техніки, найчастіше використовує акрил, ручку, декупаж та італійський олівець.

Слово про Олега Соколова

Два роки тому громадськість відзначила 100-ліття від дня народження художника-нонконформіста Олега Аркадійовича Соколова (1919—1990). Нинішня монографічна виставка в Національному художньому музеї України під назвою «Олег Соколов: Колір. Музика. Слово» продемонструвала стабільний інтерес до майстра, чиє ім’я сприймалося антитезою офіціозу і продовжує слугувати зразком митця-подвижника, вірного своїм ідеалам.

Про свого старшого колегу і наставника люб’язно погодився поділитися спогадами старший науковий працівник Одеського музею західного і східного мистецтва Володимир ОСТРОВСЬКИЙ.

До 30-річчя Незалежності у минулі вихідні у тур Одещиною вирушив мандрівний кінотеатр «Кіно під зорями» в рамках ініціативи «Кіно місія» від громадської організації «Культпросвіт».

Організатори склали перелік кращих українських фільмів останніх років і пропонують громадам самостійно обрати ті з них, які й привезуть до них.

Кракалія Роман. Автостанція: повість, новели. — Одеса. Астропринт. 2020. — 184 с.

Під різними публікаціями у ЗМІ неодноразово зустрічав ім’я Романа Кракалії. І вони заімпонували мені виваженістю думок, колоритністю їхньої словесної передачі. А солідніше знайомство з доробком цього письмака відбулося кілька років тому, коли на мій робочий стіл завдяки одеському знайомцеві ліг його роман «Три барви Дунаю». Твір сподобався настільки, що написав рецензію (а беруся за перо тільки тоді, як написане справить позитивне враження на мене), яку вмістили «Буковинський журнал» і деякі електронні видання, а згодом включив цю написанку до своєї книги вибраних рецензій «Наближення».

Та так сталося, що наше творче спілкування продовжилося — нещодавно пан Роман надіслав мені свою нову книжку «Автостанція», до якої увійшли однойменна повість та новели. І зна-йомство з цим виданням знову спонукало літературно «виговоритися».

Три роки тому в Одесі відбулася, без перебільшення, непересічна подія: уперше за часів незалежності в новому мікрорайоні, що на Маршала Говорова, збудовано й урочисто відкрито ліцей «Європейський». Сучасний навчальний заклад очолила Юлія Віталіївна Бардук — молодий, проте досвідчений педагог, сповнена ентузіазму та інноваційних ідей, як зробити навчання цікавим, а освітній простір таким, що відповідає вимогам часу.

— Юліє Віталіївно, очолити ліцей, який, безсумнівно, має стати флагманом на освітянському просторі Одеси — це насправді величезна відповідальність. Не було побоювань, чи впораєтеся?

— Пропозицію спробувати свої сили у конкурсі на посаду директора цього престижного навчального закладу отримала під час підвищення кваліфікації у Харкові. Ліцей працював уже рік, але попередня директорка написала заяву на звільнення. Скажу відверто, тоді не раз себе запитувала: чи виправдаю довіру? Адже ліцей «Європейський» - це справжня перлина в освітянському просторі Одеси. І все ж таки моя педагогічна мрія — створити сучасний заклад освіти, в якому діти навчатимуться з радістю і який стане для них другою домівкою, а вчителі — друзями та партнерами — таки переважила вагання-сумніви. Дякую долі, що дала мені шанс проявити себе, десь випробувати на міцність. Не вибачила б собі, якби не взяла відповідальність та і прийняла доленосне рішення, про яке спершу навіть не розповіла рідним.

(Продовження. Початок у номерах за 15-17 та 22-24 липня)

З великої родини плазунів

На планеті нараховують близько 3000 видів змій, із яких чверть — отруйні. Ми паталогічно недолюблюємо плазунів. Звичайний вужик, який сам боїться всього на світі, може викликати паніку, ніби перед нами люта безжальна істота, готова проковтнути без попередження. Інша справа — гадюка, якої треба остерігатися.

Довкруж Одеси, за словами директора Одеського зоопарку Ігоря Бєлякова, мешкають два види вужів (звичайний і водяний) і два види полозів. Усі вони неотруйні. Потепління сприяло тому, що і вужів, і полозів побільшало, відповідно, і страху людського перед ними також. Вужів і полозів можна зустріти на городах, у плавнях, у воді, в кущах, у траві, навіть на розпеченому асфальті, коли ті переповзають вулицю чи трасу…

Зелений туризм на теренах колишньої Лиманщини (нині — Одеський район) — це досить доступний та пізнавальний вид відпочинку, не кажучи вже про його оздоровчу складову. Особливо він цікавий молоді, тим більше — в період літніх канікул. Йдеться про те, щоб допомогти нашим дітям, підліткам корисно проводити свій вільний час, а не безцільно марнувати його. Втім, це стосується і дорослих.

Інколи організаторам літнього дозвілля буває непросто скласти на місцевості туристичний маршрут. Бо ж територія межує не лише з Чорним морем, а й з низкою лиманів (Куяльницьким, Тилігульським, Григорівським та Великим Аджалицьким). Тут розташовується значна частина регіонального ландшафтного парку «Тилігульський». Та все ж більшість екологічно налаштованих людей віддають перевагу турмандрівці з інтригуючою назвою «Золоте кільце Тилігулу». І не випадково. Адже Тилігульський лиман, як велика дельта Амазонки в Південній Америці, російське озеро Байкал та африканська річка Окаванго, згідно з Рамсарською конвенцією (Іран, м. Рамсар, 1971), — в одному списку найцінніших природних територій планети.

Поруч з правителем часто знаходиться людина, завдання якого молоти язиком, ні за що не відповідаючи. Що й справді візьмеш з діяча, який загрожує перетворити світ на радіоактивний попіл або з того, хто закликає, як Жириновський, скинути на Україну ядерну бомбу? Але треба пам’ятати: у потік свідомості подібних людей включені слова, які політики хотіли б висловити, але не можуть. Або можуть, але ніколи не вимовлять.

«Більмо на оці» заважає великому бізнесу

Українська держава опинилася тепер майже в такому ж політичному болоті, в якому сто років тому борсалася Українська Народна Республіка. Переможцям після укладення Версальського миру УНР була як більмо на оці. А простим вирішенням завдання було розділити новонароджену державу між Польщею і більшовицькою Росією. Що і сталося в 1920 році. Найпростішим рішенням для переможців у «холодній війні» після розпаду СРСР було домовитися з Росією про схожий сценарій.