Матеріали без рубрики

Коли двадцять років тому я вперше прочитав вірші мешканки придунайської Кілії Євгенії Томші, то був неабияк вражений. Це ж як треба полюбити все українське, щоб писати ось так:

О мово, українська мово,
В ній кожна літерка болить...
За зраду, підлість наше слово
І з того світу буде бить!

За чотири десятки років роботи в журналістиці про кого тільки не доводилося писати і з ким тільки не розмовляти. Героями моїх публікацій були хлібороби, тваринники, вчителі, військові, вчені… Як абітурієнтові Московського держуніверситету мені пощастило брати інтерв’ю у Юрія Ніку-ліна. Пізніше ставив питання в розмовах з деякими з президентів Молдови та України. Але скільки пам’ятаю, завжди хотілося взяти інтерв’ю у священника, гінеколога і... бухгалтера.

Й ось мрія написати про бухгалтера збулася. Нещодавно мені таки вдалося вмовити на інтерв’ю представницю «найнуднішої та найнецікавіщої», як я вважав, професії — головну бухгалтерку сільгосппідприємства «Долинське-Нова» (с. Долинське Ренійської ОТГ) Катерину Петрівну Куртєву (на знімку). Що-правда, з умовою, що ми зустрінемося у неї в кабінеті до кінця робочого дня і що нічого хвалебного про неї я не писатиму, а просто поговоримо про життя і про її фах.

19 серпня — День пасічника

Пасічникувати 78-річний пенсіонер з мальовничого села Ясенове Перше Зелено-гірської територіальної громади Володимир Миколайович Гогулінський привчався ще з дитинства. Маленьким залюбки ласував вощиною з медком, а підрісши, допомагав батькові поратися біля невеличкої пасіки, опановуючи мудру науку «пасти бджіл».

Здобуті разом з болючими бджолиними укусами навики знадобилися, коли почав господарювати самостійно. Професійно Володимир Миколайович підійшов до розведення Божих комах уже в пенсійному віці (пропрацював 44 роки колгоспним водієм). Найбільше мав зо три десятка вуликів. Перевагу надає найпрацьовитішим комахам-трудівницям карпатської і степової порід. Медовий взяток забезпечують роздоли з різнотрав’я, ріпакові та соняшникові лани, що виколисуються степовим вітерцем відразу за городами.

Друг пізнається в біді.
Народна мудрість.

Минулого року Ананьївська міська рада (в.о. голови Наталія Колойденко) надала мені допомогу на лікування онкохвороби — чоловіча напасть старості.

Коли ж удруге осліп, наша районна газета у грудні 2020-го надрукувала мою статтю «Влада жирує, а я старцюю». Відгукнулися мало. Нічого дивного: у цій коловерті безробіття, тарифів і цін кожному вижити непросто.

(Закінчення. Початок у номері за 29-31 липня)

За 30 кілометрів від Ужгорода, між Ужанською і Турянською долинами, серед високих гір Закарпаття, притулився Перечин, що ще кілька років тому був не дуже привабливим провінційним містечком, повз яке з високою швидкістю мчали автомобілі.

Нині Перечин — центр об’єднаної територіальної громади, до якої входять села Сімер, Сімерки, Зарічево і Ворочово. Її площа — 144,53 квадратних кілометрів. Проживають там 12658 осіб.

В Одесі гастролював театр двох міст й однієї валізи

Як набіг печенігів

«...Приємно дивитися на виблискуючий білосніжною скатертиною красиво сервірований стіл. Квіти у вазах такі свіжі, закуски так чисто й акуратно розкладені і наповнені вином пляшки такі змістовні.

Подивіться на той же стіл, коли гості наситилися... Ніби по столі пройшов загін печенігів. Тарілки вимазані, скатертина облита соусом і вином… Розкопирсані, зжужмлені закуски...

24 серпня Україна відзначатиме найбільше державне свято — 30-річчя Незалежності. Воно встановлене на честь виняткової історичної події — ухвалення у 1991 році Верховною Радою Української РСР абсолютною більшістю голосів Акта проголошення незалежності України.

Цей документ увінчав тисячолітні прагнення Українського народу мати власну суверенну державу і самостійно визначати свою долю. Для українців свобода і гідність завжди були основоположними цінностями. Вони спонукали до боротьби за незалежність. На початку ХХ століття, в часи Української революції 1917—1921 років, наш народ зміг відродити державність, а 24 серпня 1991-го Актом проголошення незалежності України вона була відновлена.

Ох і невтомні наші «чорноморці»! Що утнули недавно: подали критичну статтю професорки, завідувачки відділу теорії літератури Інституту літератури імені Тараса Шевченка НАН України Тамари Гундорової. З нетерпінням чекаю продовження! (Стаття публікувалася у двох номерах «ЧН» – за 5–7 та 12–14 серпня. – Прим. ред.).

Отже, мова про книжку Івана Дзюби «Чорний романтик Сергій Жадан». Авторка пише, що вражена цим фактом: що спільного між ними? І сама ж відповідає: «…мудрий дід ставить питання і прагне зрозуміти майбутнє покоління». Ключове слово тут «зрозуміти»: що ж воно за явище таке — Сергій Жадан з його «бездомністю», невкоріненістю у буття, критиканством, епатажністю?

Дорога до воскресіння

Зорею стану —
Нехай яскраво сяє,
       Нехай освітить
На твою путь-дорогу
До волі, Україно.
Музика білого світла
На горі золотій, на горі золотій
В тихій музиці білого світла
Райський сад розцвітав.
Райський сад розцвітав,
І Зоря промениста розквітла.

Однією з важливих подій кінця минулого — початку ни-нішнього тижня було практично повне перезавантаження командного складу Збройних Сил України і нашого Міністерства оборони. Чим конкретно зумовлені такі дії глави держави, можна здогадуватися. ЗСУ і до цього керували генерали зі значним бойовим досвідом, а готовність до відбиття масштабного вторгнення військ агресора ви-значається не тільки кваліфікацією командування.

Захист Зміїного

Про частину призначень президент Зеленський оголосив у понеділок 9 серпня під час відвідування острова Зміїний, де вперше за багато років про-йшли великі штабні військові навчання. В якомусь сенсі місце їх проведення є і поясненням, і підказкою. Після окупації Криму і частини українського Донбасу в 2014 році в Кремлі розглядали кілька варіантів розвитку подій. Однак розчленування України за допомогою створення «народних республік» та «Новоросії» зазнало невдачі.

Якби вибори до Верховної Ради відбувалися в кінці липня, до парламенту пройшли б п’ять партій. Найбільшу підтримку отримали б «Слуга народу» (20,2% серед тих, хто визначився з вибором) та «ОПЗЖ» (18,3%) (різниця у межах статистичної похибки). Далі з приблизно однаковою підтримкою (теж у межах похибки) йдуть «Батьківщина» (16%) і «ЄС» (14,2%). Понад прохідний бар’єр набирає також «Сила і честь» (6,3%), а «Українська стратегія Гройсмана» наближена до нього (4,7%). Порівняно з червнем підтримка топ-партій змінилася в межах похибки. Такі результати всеукраїнське опитування громадської думки, проведеного 24 липня-1 серпня Київ-ський міжнародний інститут соціології (КМІС).

Нижче — про інші результати цього дослідження.

Думки, зроджені на виставці плаката у виставковій залі Одеської обласної органі-зації Національної спілки художників України

Того дня надвечір, саме під відкриття ви-ставки, пустилась неабияка злива. І хоч гроза хутко забралася з міста, налякані негодою мистці забули про виставку, навіть організатори, поміж ними й учасники виставки, проігнорували відкриття. А хто ж прийшов? Че-тверо авторів та ще двоє чи троє друзів. Зберігаючи традицію, учасники стали рядком під стіною на тлі своїх таки робіт і стисло здійснили ритуал відкриття вернісажу.

Виставки плаката віддавна стали рідкістю в Одесі. Якщо й трапляється така мистецька подія, то призвідцями стають, впереваж, столичні гості. Одеські майстри графічного мистецтва плакат зневажають, певне, вважають його пережитком минулого. До честі учасників цієї виставки, вони своє мистецтво шанують, пишаються ним, люблять свої твори. І це, направду, мистецькі твори — ці театральні афіші (а саме ними заповнена виставкова зала) охоче говорять про особливості цього жанру. Виставлені плакати, справді, приваблюють не лише своєю естетикою, красою, а й інформативністю, а ще — емоційним наповненням. Та й не дивно — це ж бо театральні афіші! Тут важить, яку інформацію, яку думку хоче донести до нас художник, мистецькі засоби, які він обирає для цього. Адже одним ефектним малюнком має привернути увагу глядача, змусити його прийти до театру.

Перебуваючи на острові Зміїний у межах робочої поїздки до південних областей, Президент Володимир Зеленський представив новопризначених командувачів у Збройних Силах України.

«Моїми указами призначено на посади: командувача Повітряних сил — генерал-майора Миколу Олещука, командувача Десантно-штурмових військ — полковника Максима Миргородського», — сказав Володимир Зеленський.

Російські окупанти привласнили український бойовий корабель

Цього тижня стало відомо, що російські окупанти підняли андріївський прапор над українським великим десантним кораблем «Костянтин Ольшанський», який вони захопили в 2014 році. Перехід «Ольшанського» на бік російського флоту загрожує національній безпеці України.

Великий десантний корабель (ВДК) проєкту 775 «Костянтин Ольшанський» здатен вмістити до 12 одиниць різної бронетехніки (танки теж) і понад 300 осіб десанту. Це найважливіша характеристика, яку нам важливо знати про кораблі цього проєкту.

Шанувальниця «Чорноморки» Ганна Головата стала переможницею серед передлатників України

Одеситка Ганна Йосипівна Головата взяла участь в акції АТ «Укрпошта» «Я люблю передплату». Відповідно до умов акції той, хто на друге півріччя 2021-го передплатить періодичних видань на найбільшу суму, отримує суперприз — електровелосипед. Фортуна була прихильною до одеситки.

Ні! Фортуна тут ні до чого. Перемога Ганни Йосипівни — закономірність. За її словами, вона завжди цікавилася суспільно-полі-тичним життям і саме газети та журнали давали їй підстави для роздумів. А після того, як змінила професію економіста на посаду завідувачки шкільної бібліотеки (одеська школа №79), змінилися і її фахові інтереси. Захопилася україністикою: почала активно вивчати історію України, україн-ську літературу. І відповідно до цих інтересів почала перед-плачувати такі видання, як «Чорноморські новини», «Незборима нація», «Слово просвіти», «Україн-ське слово», «День», «Літературна Україна», «Дивослово», «Шкільна бібліотека» та інші.

Ганна Йосипівна часто робить вирізки з газет та журналів, складає з них спеціальні тематичні добірки і використовує при підготовці різних заходів у бібліотеці, знайомлячи з ними своїх колег та учнів. Докладає чимало зусиль для того, аби утвердити українську мову в її правах. У цих уподобаннях пані Головату підтримує її родина — троє дітей, четверо онуків.

Київ. 24 серпня 1991 року.

У Москві — ГКЧП. Б. Єльцин (новий лідер Росії) — на танку, М. Горбачов — під арештом. Радянська імперія канула в Лету!

З цього приводу в Києві — екстрене зібрання Верховної Ради і патріотичної громадськості. Приїхали делегати і з Одеси, переважно — з Руху. Наша делегація привезла великий Державний прапор, який передала у Верховну Раду (І. Заяць, І. Юхновський, С. Хмара та ін.).

10 серпня за участі уповноважених представників Національної академії аграрних наук України відбулися вибори директора Селекційно-генетичного інституту — Національного центру насіннєзнавства та сортовивчення, цієї доволі вагомої та багатоплідної складової наукового об’єднання аграріїв країни.

Отже, поставлено крапку на неви-значеності, у якій перебував в останній період колектив інституту у зв’язку із закінченням терміну повноважень директора В.М. Соколова.

Чи часто вам зустрічаються люди, які живуть, віддаючи всього себе заради оточуючих?

Чи часто вам зустрічаються люди, здатні на шалену самопожертву, нічого не очікуючи натомість?

Чи часто вам зустрічаються люди, які кожну хвилину свого життя живуть так, наче востаннє?

Саме такою людиною для нас є найрідніша, найщиріша, найтурботливіша та й взагалі най-, най-, най-, — наша мама, Ганна Антонівна Рудик, яка сьогодні святкує славний 65-літній ювілей.

Нині ми часто стикаємося з тим, що люди намагаються зректися свого походження, а от мама завжди пишалася і пишається тим, що народилася в маленькому селі Гамулівка на Вінниччині. Та й до сьогодні кращого відпочинку, ніж саме там, у дідусевій хаті, на березі вже майже висохлої річки Бушанки, в селі, де, здається, вже навіть і жаби повимирали, нема. Які там «закордони»!..

Якби ви тільки знали, з якою любов’ю мама згадує своє дитинство, згадує мудрість свого дідуся Вікентія, навіть попри те, що йому частенько доводилося прив’язувати Ганнусю (так ласкаво ми називаємо Ганну Антонівну в родинному колі), як оту кізоньку, бо характер демонструвала із самого дитинства; з якою вдячністю згадує вимогливих, але завжди люблячих й турботливих батьків Антона Альбіновича та Яніну Вікентіївну, які, власне, своїм прикладом і заклали життєві орієнтири та цінності для мами.

9 серпня сповнилося 65 років Юрію Работіну, який уже понад чверть століття очолює Одеську регіональну організацію Національної спілки журналістів. Це своєрідний рекорд і подвиг. Адже за цей час в Україні змінилося кілька президентів, прем’єр-міністрів і голів Верховної Ради (керівників місцевого рівня навіть не злічити), а лайнер журналістів Одещини впевнено веде незмінний капітан.

Юрій Работін — людина активної дії. Він, можна сказати, всюдисущий, бо встигає представляти НСЖУ на всіх заходах у місті, області та за її межами. Звичайно, на багато задуманих справ не вистачає часу, особливо на різні звіти та документацію, через що, буває, перепадає йому від київського керівництва. Та ви не знайдете людини, якій би Юрій Анатолійович відмовив у допомозі, за яку б не став горою у найскладніших ситуаціях. Тому й виявляють йому довіру одеські журналісти.

Гарною нагодою для цього інтерв’ю стала експозиція картин на виставці «Цілунок літа» члена НСХУ, викладача художньо-графічного факультету Південноукраїнського національного педагогічного університету ім. К.Д. Ушинського, заслуженого художника України Петра Нагуляка, розгорнута в офісі інформагентства «Одеса-Медіа».

Наша розмова з автором відбулася в його майстерні, на Фонтані, серед не менш цікавих робіт, що не увійшли в експозицію, але більшість з яких відповідає заявленій темі.

Залишається небагато часу до нашого головного свята — Дня незалежності. Але вже сьогодні багато подій, які відбуваються в Одесі, наповнені святковим духом цієї величної, доленосної події. Як от і XIX Національна філателістична виставка з міжнародною участю «Укрфілекс Одеса-2021», яка минулого тижня пройшла на морвокзалі. Те, що саме наше місто стало на кілька днів філателістичною столицею України, — не випадково. Одеса знана своїми філателістичними традиціями, активністю обласної Асоці-ації філателістів, їхніми перемогами на різноманітних виставках, у тому числі міжнародних.

Багато стендів нинішньої виставки розповідали про нелегкий шлях поштових знаків незалежної України. Ось марка, присвячена Декларації про державний суверенітет України. Якщо придивитися до неї уважно, можна побачити напис: «Почта СССР». Це дивно, але вона друкувалося у Москві. Ось ще один цікавий факт. У 1947 році Українська Радянська Соціалістична Республіка стала членом Всесвітнього поштового союзу і мала право випускати власні знаки поштової оплати. Проте марки, присвячені важливим по-діям у житті України, розроблялися і друкувалися у Москві й виходили з тим же написом «Почта СССР».

Серед представників багатьох професій, які досліджують минувшину, найчільніше місце належить археологам. Вони є справж-німи підкорювачами таємниць сивої давнини.

Як відомо, на рівні громад, районів такі фахівці відсутні. І все ж у Доброславі мешкає людина, яка вже багато років цікавиться цим напрямком історичної науки, що-правда, не як професіонал, а як любитель. Це — Олександр Васильович Шевченко. Не маючи відповідної освіти, він здійснив уже не одну археологічну мандрівку просторами нашого, і не лише, краю, брав участь у наукових експедиціях за участю відомих археологів, які бачили у цьому чоловікові свого колегу. Один з прикладів — присутність Шевченка у складі археологічної групи на розкопках кургану поблизу села Сичавка. Тоді було виявлено чимало цікавих знахідок, які дали вченим підстави для продовження нових досліджень.

(Закінчення. Початок у номері за 5-7 серпня)

Зрештою, полишаючи «бездомного» і «безбатьківського» Жадана осторонь, Дзюба-критик уже від себе напряму провадить дискусію з радикальним лівацтвом 1968 року. Ця полеміка кидає світло на ставлення українського шістдесятництва до процесів, котрі відбувалися на Заході в ті ж таки 1960-ті роки. Дзюба висловлюється критично загалом щодо радикального західного молодіжного руху, парадоксальним чином солідаризуючись з «Елементарними частками» Мішеля Вельбека. «Звісно, в контексті справді великої європейської історії ця «велика європейська революція» була пародією на революцію», — пише Іван Михайлович, оскільки власне «саме лівацтво, зарозуміле й самовдоволене, виглядає асоційованою частиною цього високопродуктивного суспільства, яке, зрештою, всьому знаходить належне місце». Далі він коментує ще різкіше: «Ширшого соціального ґрунту цей «смаковий» виклик респектабельному буржуазному су-спільству не мав (…) І ось тепер недавні непримиренні революціонери, виборовши максимум омріяних сексуальних свобод (згадаймо, що серед головних гасел студентів знаменитої паризької Сорбонни було право на статеві акти в коридорах університету), залюбки користуються пільгами ненависного буржуазного суспільства, а деякі розпочинають добротну фінансову або політичну кар’єру».

В Одеській національній науковій бібліотеці, у рамках книжкового фестивалю «Зелена хвиля», відбулася дискусія «Дамоклів меч української літератури: як контрафакт вбиває книжковий ринок». У зустрічі взяли участь видавці, книгорозповсюджувачі та представники профільних асоціацій.

Серед учасників: Олександр Кірпічов, СЕО видавництва BOOKCHEF; Іван Богдан, СЕО компанії Yakaboo (онлайн); Віктор Круглов, генеральний директор видавни-цтва «Ранок» (онлайн); Олександр Афонін, президент громадської спілки «Українська асоціація видавців і книгорозповсюджувачів».

Пані ропуха

(Продовження. Початок у номерах за 15-17, 22-24 та 29-31 липня)

Що ми з дитинства знаємо про жаб? Не багато. Дорослі, як правило, гидують ними, зате не знайдеться дитини, яка б, примітивши на землі жабу, бодай не присіла і з цікавістю не розглянула її зблизька.

Знаємо, що вони зелені й гарно кумкають біля водойм, що їх не можна брати в руки, бо повилазять бородавки, і що їх їдять французи.

Час від часу в багатьох регіонах України фахівці фіксують спалахи розмноження і посилення шкодочинності американського білого метелика.

Американський білий метелик, хоч і дуже красивий на ви-гляд (білосніжний, із шовковистим відливом), є небезпечним карантинним шкідником, який нищить понад 300 видів різних трав’янистих, кущових та деревних культур. Найулюбленіші його «смаколики» — шовковиця, клен американський, айва, бузина, вишня, груша, виноград, волоський горіх, слива, хміль, яблуня.

Українці зварять 3 000 000 літрів борщу до Дня незалежності

Відомий український шеф-кухар і кулінарний експерт Євген Клопотенко закликав співвітчизників доєднатися до створення рецепту Всеукраїнського борщу та всім разом подарувати країні три мільйони літрів головної національної страви з нагоди 30-річчя Незалежності України, повідомляє сайт klopotenko.com.

«Чому саме борщ? Борщ — головний кулінарний символ України, він об’єднує Україну, — пояснює ініціатор культурного спецпроєкту Євген Клопотенко. — Борщ виконує функцію соціальної інтеграції, об’єднує людей за столом, попри їх вік, стать, соціальне походження, етнічну та релігійну приналежність. Його люблять у кожному куточку нашої країни».

Із 14 липня в повній мірі введено в дію закон від 19 березня 2021-го № 1349-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту споживачів при врегулюванні простроченої заборгованості» (далі — Закон), з ухваленням якого вперше з’явилося чітке законодавче регулювання роботи колекторських компаній.

Що змінилося з прийняттям Закону, розповідає юристка Третього одеського бюро правової допомоги Одеського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги Тетяна ДІМОВА.

28—30 липня Голова Верховної Ради України Дмитро Разумков у рамках триденної робочої поїздки відвідав Миколаївщину та Одещину.

У нашій області насамперед він завітав на державне підприємство «Морський торговельний порт «Южний», який є лідером з перероблення вантажів та найбільшим платником податків у морській галузі України. У 2020-у порт досягнув максимальної річної потужності — перевантажив 18,81 мільйона тонн.

Як уже повідомляли «ЧН», інформаційно-просвітницький проєкт під такою назвою зініціювала і втілює Одеська національна наукова бібліотека. Приурочений він до знакової дати — 25-річчя передачі Україні Великою Британією антарктичної станції «Фарадей». 6 лютого 1996-го над нею замайорів синьо-жовтий стяг і вона була перейменована на честь видатного україн-ського вченого: «Академік Вернадський».

Про значущість події промовисто свідчить той факт, що свої цілорічні станції в Антарктиді мають лише 30 країн світу і в цьому шанованому товаристві — Україна. Це дуже престижно! Але не тільки. Бо власна полярна станція відкриває велике «вікно можливостей»: наші науковці мають змогу долучатися до дослідження проблем планетарного масштабу.

З нагоди відкриття «Літньої мандрівки до крижаної Антарктиди» до Одеси завітали директор Національного антарктичного наукового центру Євген Дикий, керівник 25-ї української антарктичної експедиції Юрій Отруба, учасники місій на Південний полюс.

Уже чверть століття відважні українці й українки щороку вирушають у річні експедиції, щоб до-сліджувати Антарктиду та забезпечувати роботу станції.