Матеріали без рубрики

Реформа децентралізації суттєво змінила видаткове навантаження на громади. Протягом 2014—2020 років держава переклала на органи місцевого самоврядування низку видатків, не передавши їм фінансові ресурси.

Так, у зв’язку із вилученням, починаючи з 2016-го, субвенції з державного бюджету на компенсацію за пільговий проїзд окремих категорій громадян усі видатки, пов’язані із забезпеченням роботи міського електротранспорту, покладено на місцеві бюджети. Відтак з бюджету Одеси на компенсацію пільгового проїзду у міськелектротранспорті профі-нансовано: в 2018-у — 286,2 млн грн, 2019-у — 408,7 млн грн, у 2020-у передбачено 460 млн грн.

Чарівна юнка аж ніяк не думала обрати шлях військової, але війна з пропутінською Росією внесла у її юність свої корективи. Вісімнадцяти-річною Юлія Шкодовська, уродженка с. Адамівка Кричунівського старостинства Любашівської громади, добровільно влилася в лави Збройних сил України, щоб стати на захист Батьківщини.

— Про те, що буду військовою, я навіть не думала, виношувала інші плани на життя, мріяла про мирну професію. Та у 2014-у, з початком війни на сході нашої країни, все кардинально змінилося. Почалася активна мобілізація на захист незалежності й цілісності нашої держави. Я не хотіла стояти осторонь, адже мої дідусь з бабусею, батьки і вчителі моєї рідної Кричунівської школи з дитинства прищеплювали мені дух патріотизму та саможертви в ім’я захисту Батьківщини від ворогів, — поділилася молодший сержант резерву Юлія Шкодовська. — Серед призовників був і мій рідний дядечко Василь Володимирович Жар. Я надзвичайно гордилася, що він боронить країну. Його сила, міць і патріотизм зродили у мене нестримне бажання стати військовою, щоб пліч-о-пліч з ним та іншими патріотами вигнати ворога з рідної землі.

У народі кажуть: родичів дарує нам Бог, від нас це не залежить, а друзів дозволив той же Бог обирати нам самим, а їм, у свою чергу, і нас. Хто ж не відчув, як багато важать у житті друзі, справжні, вивірені, надійні! Одні з них — з дитинства, інші — зустрілися на життєвих стежках. Вони з нами поруч і в радості, і в біді, вчасно підтримають, допоможуть, вселять бажання шукати вихід з будь-якої, здавалося б, безнадійної безвиході, і ти часто його знаходиш. Велике щастя мати таких друзів. То одне з найцінніших багатств!

Для багатьох ветеранів-журналістів Одещини таким другом є Володимир Павлович Павліченко, який очолює регіональну спільноту старійшин НСЖУ (до речі, він ще й є заступником голови обласної Ради миру).

Одещина багата на гарних, небайдужих людей, які своєю працею, талантом, чіткою життєвою позицією щоденно творять і примножують її вікову славу.

Володимира Павловича Павліченка, якому 8 вересня сповнилося 75 років, з чим ми його щиро вітаємо, добре знають в Одесі, та й не тільки тут. І як відповідального працівника системи внутрішніх справ, і як небайдужого громадського активіста (заступник голови обласної Ради миру), і як цікавого дописувача — його публікації, зокрема й на шпальтах нашої газети, не залишаються не поміченими читачами…

Свого часу, десь у 2013 році, Іван Іванович Козирод (нар. 1923-го), донедавна викладач Одеського художнього училища, передав мені свій машинописний текст наукової-популярної статті «Амвросій Ждаха — художник-ілюстратор», присвяченої Шевченкіані митця. Й ось тепер, на радість собі та авторові, я натрапив на цей рукопис у власному архіві, щоправда, без бібліографії.

У телефонній розмові Іван Іванович сказав, що раніше ця наукова розвідка вже оприлюднювалася в одному мистецькому часопису. Справді, у біобібліографічному покажчику В.А. Афанасьєва та О.М. Барковської «Товарищество южнорусских художников» у бібліографії про А.А. Ждаху знаходимо й працю І.І. Козирода, але під іншою назвою — «Неопубліковані ілюстрації до Кобзаря». Вона була надрукована в другому числі журналу «Образотворче мистецтво» за 1996 рік. Цій публікації передувала інша, стисла, в газеті «Чорноморські новини» — «Амвросій Ждаха — художник-ілюст-ратор» (1995-й) і нова, з незначними редакційними правками, у 2015-у — «Нетлінна спадщина Амвросія Ждахи».

Opus очільника Російської держави, присвячений «историческому единству русского и украинского народа», не викликав бурхливої реакції з боку наукових кіл та інтелектуальної громадськості України.

Справа, очевидно, в тому, що вся робота кремлівського президента побудована на самодержавно-монархічній та комуно-совєтській ідеологічній маячні, яка вже давно й багаторазово була спростована, і спростовувати її ще раз — шкода часу і праці.

Серед когорти діячів, які боролися за нашу державність на Півдні України, чільне місце належить уродженцеві Херсона Володимирові Кедровському. Його життєвий шлях до вимушеної еміграції був тісно пов’язаний з найбільшим українським містом на березі Чорного моря — Одесою. Тут він навчався в університеті, брав участь у роботі місцевої «Просвіти», а після закінчення навчання підтримував добрі стосунки з багатьма одеситами. Тут познайомився з Іваном Франком, який перебував у нашому місті в 1909 році.

Володимир народився 13 серпня 1890-го у Херсоні, у родині землевласників Кедровських. З боку матері — нащадок запорозьких козаків Липських. Володіння Кедровських розташовувалися на берегах Інгулу (сучасна Миколаївська область), а материної сім’ї — неподалік, на річці Інгулець. На цих землях Кедровські вирощували в основному пшеницю. Дитячі роки хлопчика пройшли у маєтку діда по матері — Миколи Липського. Там він разом з двома молодшими братами закінчив чотирирічну школу. У своїй автобіографічній книжці «Обриси минулого» Володимир Іванович писав, що в родині переважно послуговувалися українською мовою. Дід дарував йому українські книжки.

Не зорі падають із неба —
Зірки ідуть у небеса.
Микола МОЗГОВИЙ.

Був день Одеси — щорічне офіційне свято. Ополудні з небесної блакиті опустилась до рідного міста золота зірочка. Залишила відбиток душі своєї на Алеї зірок побіля Оперного: Анна Яблонська. Поцілувала рідну землю і полинула знов у небеса…

Ніхто й не завважив. Не підбіг для привітань, розпитувань, фотографування… Говорили про Анну. Яка вона була талановита… і як уславила рідну Одесу…

«Від Сагайдачного — до Мельника — до героїв сьогоднішнього дня» — така історична палітра нового всеукраїнського фестивалю історичної пісні та поезії «Шабелина», який відбудеться 12—13 вересня у Волі Якубовій Дрогобицького району Львівської області. Локація — зона зеленого туризму «Козацька слобода «Раковець», на околиці цього села.

Місце для його щорічного проведення пов’язане з іменами двох українських героїв різних епох, які народилися на Львівщині, — гетьмана Петра Сагайдачного та одного з організаторів Січових Стрільців Андрія Мельника.

(Продовження. Початок у номері за 26-28 серпня)

Як уже згадувалося у попередніх публікаціях під цією рубрикою, найпоширенішими, так би мовити, сухопутніми пташками на планеті є горобці. На Одещині список пернатих поселенців доповнений природою десятками інших видів, серед яких найбільше чайок, шпаків і ластівок.

Ластівка

До вікна мойого теплий
промінь ластиться,
Синьооке небо
в шибку загляда.
Прилетіла ластівка
голубою ласкою
До моєї хати,
до свого гнізда…

У рамках проєкту «Велике оновлення мереж» ДТЕК «Одеські електромережі» розпочав будівництво кабельної лінії 110 кВ, яка під’єднає нову підстанцію «Чубаївка» до електромережі підстанції «Чумка». Відтак об’єднані підстанції забезпечать надійним електропостачанням більше 50 тисяч жителів Малиновського, Київського та Приморського районів Одеси.

Енергетики будуватимуть лінію методом проколу із застосуванням спеціальної техніки для горизонтально-нахиленого буріння. Ця технологія дозволяє прокладати підземні кабелі в міських умовах, не руйнуючи дорожнє полотно. Нова кабельна лінія протяжністю 4,5 кілометра забезпечить надійним електропостачанням клієнтів, адже її стан не залежатиме від погодних умов. Ізоляція із зшитого поліетилену витримує більш високі температури порівняно із застарілими паперовими кабелями, що робить мережі надійнішими. Оскільки лінія підземна, вона не займатиме додаткових територій на одеських вулицях.

27 серпня на зустрічі з ізраїльським прем’єром Нафталі Беннетом у Білому домі Джозеф Байден закрив очі й завмер. Якби руки президента США не ворушилися, можна було б подумати, що заснув. Потім з’ясувалося — наймогутніша людина на Землі знімала напругу від невдач, які переслідували його скрізь.

Справжньою катастрофою став теракт у Кабулі 26 серпня, коли під час вибуху вантажівки, начиненої вибу-хівкою, було поранено і загинуло більше двохсот людей. Серед загиблих — 13 морських піхотинців США. До цього теракту головною заслугою Байдена, на загальну думку Вашингтона, було те, що під час евакуації з Афганістану не загинув жоден американський солдат.

Поема «Мойсей» І.Я. Франка

Знати поезію Франка — це наблизитись до пізнання самого себе.
Симон ПЕТЛЮРА.

Представляючи читачеві в 1912 році друге видання Франкової поеми, М.Євшан писав: «Мойсей» — се, безперечно, найбільш дозрілий плід його творчості, твір, який запевнить йому успіх серед будучих поколінь і лишиться найбільш тривалим його здобутком…». «Але, — зазначав письменник, — поема не зробила б такого сильного вражіння й зосталась би на тій самій висоті, що й «Іван Вишенський», якби не могутній Пролог — слово до народу, яке після Шевченкового «Посланія» не має собі рівних у цілій українській літературі».

Пролог, і справді, могутній. Та не менш могутньою є й сама поема. Інша річ, що вражені монументальністю й експресивною силою Прологу, ми вже часто не маємо того емоційного запасу, щоб відчути її трагічну велич, мовби остерігаючись пірнути в її філософські глибини, боючись задихнутись тим безміром печалі й тією силою духу та любові до народу, що вириваються з кожної строфи, кожного рядка поеми.

Підсумки візиту патріарха Варфоломія в Україну

Завершився візит патріарха Варфоломія до України. Перший в історії візит першого серед рівних до України на рівних. Вселенські патріархи ніколи не приїздили до України, щоб служити з Київським митрополитом на рівних. Ніколи. Це, безумовно, важливий момент у нашій історії. Не тільки ПЦУ, православних, але й усієї країни. І так, це про суб’єктність держави.

Що від цього візиту отримала Україна, ПЦУ та сам патріарх Варфоломій, які глибинні психологічні корені бурхливої реакції РПЦ, які трансформації відбулися з головним драйвером візиту — президентом Володимиром Зеленським? Про все це — у спеціальному матеріалі LB.ua.

27—28 серпня відбулися урочистості з нагоди 215-річчя заснування села Мирного.

У рамках святкування з ініціативи благочинного Біляївського та Овідіопольського районів Одеської області Православної церкви України протоієрея Василя Єдина та за підтримки Біляїв-ської міської ради й меценатів було відновлене старе кладовище, де поховані перші поселенці. У прямому значенні активісти відкопували і знову встановлювали вікові надмогильні пам’ятники, розчищали технікою й власноруч територію, вивозили сміття, висаджували квіти, облаштовували доріжки.

Міжвідомча робоча група з питань увічнення пам’яті жертв війни і політичних репресій, похованих у районі 6-го кілометра Овідіопольської дороги, представила перші результати своєї роботи.

Як повідомляє пресслужба Одеської міськради, ця група розділена на дві підгрупи. Одна веде документальну роботу, звертаючись з відповідними листами в архіви Румунії, Німеччини, а також через МЗС Росії в архіви Москви, де зберігаються основні матеріали НКВС, друга — пошуково-дослідницьку.

Насамперед зауважимо, що проєкт, який передбачає освоєння покладів для видобутку і переробки графітної руди, насправді називається «Графіт-Зарічний» Завалівського родовища. Проте, беручи до уваги, що ця руда залягає на території Савранської селищної ради, серед місцевого населення побутує чітке і зрозуміліше для всіх визначення: «савранський графіт». (На цю тему, яка небез-підставно бентежить тамтешню громаду, «ЧН» уже не раз писали. Див., зокрема, публікації «Децентралізаційний цугцванг і графітовий гамбіт», номер за 2 листопада 2019 р., та «Достаток з надр. Чи порозуміються інвестори і громада?», номер за 29 квітня — 1 травня 2021 р.)

Сьогодні, продовжуючи цю тему, на запитання відпо-відає голова Савранської селищної ради Сергій ДУЖІЙ.

Напевне, для більшості читачів стане відкриттям, що неактивність на українському ринку праці є значно більшою проблемою, ніж безробіття.

Для початку варто розібратися у термінології. Не всі люди, які не є працевлаштованими, є безробітними. Насправді на ринку праці є значна категорія людей, що не є шукачами роботи, а відтак вважаються Міжнародною організацією праці не безробітними, а саме неактивними. Відповідно до визначень нашої організації, людина, щоб вважатися безробітною, має підпадати під три критерії: не мати роботи; перебувати у пошуках роботи; бути готовим вийти на роботу протягом двох тижнів з моменту надходження пропозиції. При цьому, у медіа та офіційних звітах зазвичай апелюють саме до статистики безробіття, а величезна кількість неактивних громадян, які перебувають поза компетенцією усіх служб, просто випадає з поля зору, тому цілком ймовірно, що про таку категорію людей ви дізнаєтеся вперше.

Минулої суботи, 28 серпня, Одеська обласна організація ВО «Батьківщина» підсумувала результати минулорічних місцевих виборів і розпочала новий політичний сезон.

Голова «Батьківщини» Одещини Олег Радковський нагородив грамотами від лідерки партії Юлії Тимошенко голів громад, які балотувалися від цієї політсили та перемогли.

«Серце навпіл» — прем’єра вистави за новелами сучасної української письменниці Марії Матіос «Апокаліпсис» та «Дванадцять службів» з книги «Нація» в Одеському українському академічному музично-драматичному театрі ім. Василя Василька. Режисер-постановник — заслужений артист України Олексій Гнатковський, в головних ролях — Марія Деменко, Ірина Бесараб, Денис Гранчак та Юрій Оноприйко, Сергій Ярий, Вікторія Головко, Альона Коновальчук, Аліна Катречко, Олег Карпенко та Анатолій Головань, Давид Дудучава, Анатолій Дриженко. Формат вистави: глядач на сцені.

Може зламатись тіло,

Але ніколи — дух.

Олекса СТЕФАНОВИЧ.

В селі з давніх пір жили українці, росіяни, євреї. Жили разом, працювали разом. Але кожен з них йшов помирати на своє кладовище. Такий звичай. Українці, вітаючись, знімали шапки, євреї шапок ніколи не знімали. Звичай… У християн був піп, у євреїв — ребе. Між іншим, розумні люди були, знали відповіді на всі запитання. А ще в селі був урядник. Як вам відомо, віра у всіх різна, а влада для всіх одна.

(Монолог Богдана Ступки з вистави «Тев’є-Тевель» в Національному

академічному драматичному театрі ім. Івана Франка).

«Планетарний коронавірус не зміг примусити конкурс «Українська мова — мова єднання» відхилитися від генерального курсу. Ми продовжували гуртувати спільноту журналістів, краєзнавців, працівників культури та освіти, акумулюючи їхні кращі творчі здобутки».

Зрозуміло, що кількість номінантів мовного форуму зменшилася порівняно з кількома найурожайнішими попередніми роками. Але якість надісланих матеріалів не знизилася як у вітчизняних авторів, так і наших симпатиків з Австралії, Естонії, Канади, США, Франції. Усіх надихає від початків творчих змагань заповіт Пантелеймона Куліша: «Рідне слово, рідний розум, рідна й правда буде».

У внутрішньому дворі Палаццо Аффаітаті в Кремоні 3 липня відбулася перша в Італії презентеція колосальної збірки «Вільні іскри мого голосу» нашої неперевершеної поетеси Лесі Українки у перекладі італійською мовою. Вийшла ця книжка вибраних творів у видавництві «Mimesis Edizioni». А невдовзі, 14 серпня, була й друга презентація — у соборі Святого Михаїла в Старій Казерті.

Ім’я нашої видатної поетки, на жаль, не надто відоме за кордоном, зокрема в Італії, попри те, що вона прожила в Санремо два роки. З творчістю Лесі Українки, яка залишила й неоціненну перекладацьку спадщину, будучи найяскравішою зіркою в перекладацькому сузір’ї, знайомі в Італії лише ті, хто має безпосередній стосунок до літератури, а це, в основному, науковці, дослідники славістики, викладачі університетів. Дотепер її творів, перекладених італійською, було небагато.

Одеська письменницька організація поповнюється новими талантами, ще не знаними широким загалом та почасти вже заявленими про себе книжками. Впереваж, це люди вже середньо-го та старшого віку, з чималим життєвим, а то й літературним досвідом. Поза тим, відчувається гостра потреба в молодих обдаруваннях, щоби жвавіше заструменіла кров у жилах письменницької організації. Вони є, але існують поза Спілкою, вочевидь, дослухаються до її трохи попсованої опінії, виголошуваної нерідко радикалами в українському письменництві.

Недавно одеські майстри красного слова — члени НСПУ — після тривалої перерви через санітарно-епідеміологічні заборони посходились, нарешті, на свої збори. Через неможливість зібратися у власному приміщенні, якого, фактично, нема, обласна письменницька організація змушена проводити свої заходи в Одеській національній науковій бібліотеці, тепер уже — на підставі цілком конкретних домовленостей. Прийшли, зазвичай, далеко не всі. Попри всілякі недуги та хворощі (вік бере своє!), дачні вакації, а може — й з причини байдужости до того, чим живе організація, над чим працюють і чого досягли за цей час колеги.

В Одеській національній науковій бібліотеці відбулася презентація альманаху «Одеські зигзаги» та зустріч з авторами, чиї твори увійшли до видання: Сергієм Брайком, Ритою Колобовою, Іваном Рябухіним, Юрієм Работіним та іншими.

Заступниця генерального директора ОННБ з бібліотечної роботи, заслужений працівник культури України Ольга Бельницька привітала присутніх з виходом чергових «Зигзагів» і зауважила, що презентований нині випуск стане чудовим подарунком читачам до Дня міста, бо «тут — проза, поезія, пісні, розповіді про Одесу та одеситів, про час, у який ми живемо. Тут є все, що властиве одеському стилю: цікаве і кумедне, тонкі й точні спостереження, іронічні сценки і, звичайно ж, неповторна «одеська» мова».

27 серпня у Центральній міській бібліотеці ім. Івана Франка (пров. Книжний, 1А) відбулося нагородження лауреатів І муніципального щорічного конкурсу ім. І.Я. Франка.

Цей конкурс заснований цьогоріч і присвячений 30-літтю Незалежності України і 165-літтю від дня народження видатного письменника, публіциста та громадського діяча Івана Яковича Франка. Ініціатори заснування конкурсу — департамент культури та туризму Одеської міськради та ЦМБ ім. Івана Франка.

Україні

Я жив ціле життя, щоб нині
Пізнати істину просту:
Я — міст до тебе, Україно.
І перехожий на мосту.
 
Я йду до тебе і сьогодні.
І взавтра також буду йти
З щемливим відчуттям безодні
Й немислимої висоти.

Відповідно до рішення Одеської обласної ради від 22.09.2017 №531-VII «Про заснування літературної премії ім. В.Л. Мороза для молодих письменників за внесок у розвиток української літератури», з метою вшанування творчої спадщини відомого поета, формування умінь і навичок літературної діяльності молоді та підтримки творчої праці талановитої юні оголошується проведення у 2021 році літературного конкурсу імені Валентина Мороза.

У конкурсі можуть взяти участь молоді автори, віком від 18 до 30 років включно.

Український прапор

Наш прапор —
країни міцний оберіг,
Де він майорить —
там свобода.
А там, де солдат
встановити не встиг,
Там вічно погана погода.

Колись тут, між траверсами №12 та №13, було лише море. Хвилі билися об гряду каміння, об бетонний парапет, і сюди не ступала нога людини.

Якщо дивитися на море, то з правого боку — пляж Дельфін, а з лівого — невеличкий кам’янистий дикий пляжик. Тепер тут розташований сучасний інклюзивний пляж площею близько 4500 кв. м, де для людей з особливими потребами створені всі зручності.

Тільки ті одесити, хто, лежачи на дивані/тапчані/підстилці й дивлячись рашку-побрехушку, у своїх соцмережах 24 серпня 2021 року ліниво писали, що Україна не відбулася і що в неї нема майбутнього. А от ті, хто вийшов у середмістя чи до знакових локацій, як історичних, так і культурно-масового відпочинку, наочно бачили: Одеса святкує 30-ліття незалежності своєї держави. Святкує масово, святкує розмаїто — від автентики до суперсучасних візій, святкує гонорово, з власним шармом.

Так, і для критики щодо недоробок, усіляких інших недо… є підстави. Але то буденна тема для майбутньої праці на виправлення помилок. І над ними направду треба працювати вже від учора, не відкладаючи до довгої шухляди, бо інакше — ті ж граблі влуплять по тому ж лобові в наступні ювілейні дні, до яких — лише швидкоминучих п’ять років.