Матеріали без рубрики

Червень і липень 2025-го позначені двома датами, пов’язаними з подіями, що відбувалися на рейді Одеського порту: 120-річчям повстання матросів Чорноморського флоту на панцернику «Потьомкін» та 150-річчям від дня народження одного з керівників цього повстання, морського інженера Олександра Коваленка, єдиного офі-цера, який до кінця був разом з екіпажем, а після 1917-го повернувся в Україну й працював у морському департаменті УНР та Української Держави.

Народився Олександр Коваленко 8 серпня (27 липня) 1875-го у містечку Ромни Полтавської губернії (тепер — Сумська область). У 12 років батьки віддали сина до місцевого реального училища, де він навчався разом зі Степаном Тимошенком, у майбутньому відомим математиком і механіком. У своїх спогадах «На межі двох віків» Олександр Михайлович згадує, що в училищі, як і в усіх інших школах, культивувався офіційний загальноросі-йський патріотизм, девізом якого було «Самодєржавіє, православіє і народность» (зрозуміло, російська).

Як уже повідомляли «ЧН», у Музеї сучасного мистецтва Одеси (МСМО) проводиться цикл лекцій, присвячених художникам-педагогам — фундаторам художньої освіти в Одесі у 1919—1960 роках. Чергова доповідь (27 липня) буде присвячена Миколі Артемовичу Павлюку (1901—1984). Ця стаття (початок — у номері за 16 липня) охоплює творчу й освітню діяльність митця у роки Другої світової війни та в повоєнний час.

У роки окупації

Окрема, дещо дражлива тема — життя М.А. Павлюка в умовах німецько-румунської окупації Одеси. Під час ворожого наступу, як свідчать документи, Микола Артемович був в ополченні, у лавах «винищувального загону Ворошилівського району» (тепер — Приморський). Син Георгій партизанив у катакомбах у Нерубайському, тож сім’я періодично переховувала підпільників у себе на квартирі. У ті часи Павлюки мешкали на вулиці Фрунзе, 5, кв. 24 (нині — Балківська). Принаймні станом на 1952 рік згадувалася саме ця адреса. Підтвердженням є також імпресіоністичний пейзаж «Вулиця Фрунзе», написаний у 1939-у (у 1957-у сім’я переїхала на вулицю Подбельського, 3, кв. 39 (нині — Павла Зеленого).

Із листопада 1941-го по вересень 1942-го Микола Артемович не працював. Можливо, як і Михайло Жук, він не дочекався евакуації, а може, не міг залишити сина-підпільника. Вступ до Одеської спілки художників (із 1943-го — Спілка художників Трансністрії) — альтернативи СРХУ, змінив становище. Його взяли на роботу в художнє училище (реорганізоване окупаційною владою в Академію образотворчих мистецтв Трансністрії) викладачем рисунку і малярства.

Широко розповсюджене переконання, нібито кращих Господь забирає до себе раніше (щоправда, існує й протилежна формула: Бог оберігає тих, хто має зробити щось велике), сповна стосується деяких одеських митців минулого. Згадаймо трагічні долі 25-річного Володимира Фемеліді і 19-річного Сергія Орлова, які у 1930-х виділялися в тогочасному одеському композиторському колі. Що стосується ближчого минулого, то за останні десятиліття наше музичне мистецтво передчасно втратило надзвичайно талановитих композиторів Юлію Гомельську і Георгія Успенського.

Ставши одним із помітних композиторів Одеси у 1980–1990-х роках, Георгій Леонідович Успенський був цілком позбавлений кар’єрного гена, категорично недооцінюючи зовнішні сторони соціального буття. Зокрема, відмовився від висунення його на посаду доцента, вважаючи, що композитора і педагога прикрашають не наукові звання чи офіційні нагороди, а успіхи його вихованців на великих міжнародних конкурсах, виконання власних творів на заходах планетарного значення і т.п.

Із 25 червня на Приморському бульварі Одеси тривають археологічні розкопки, які провадять студенти Південноукраїнського національного педагогічного університету ім. К.Д. Ушинського спільно з фахівцями Інституту археології НАН України.

Цими днями ректор університету Андрій Красножон презентував результати експедиції меру Одеси Геннадію Труханову, повідомляє пресслужба міської ради.

27 липня Музей сучасного мистецтва Одеси (МСМО) продовжить цикл лекцій про фундаторів одеської художньої школи. Йтиметься про Миколу Артемовича Павлюка (1901 — 1984)

Коли ми потрапляємо у хол МСМО (вул. Європейська, 32), нашу увагу привертають три великі портретні постери художників, що належать до двох поколінь однієї епохи, — Михайла Жука, Теофіла Фраєрмана і Миколи Павлюка. Три провідні особистості, чия художня практика й культурна діяльність залишили особливо яскравий слід в історії Одеси та всієї України. Після руйнації старої освіти в 1919 році саме вони стали фундаторами нової. В умовах нелюдської політичної системи всі троє залишалися гуманістами і несли світло знань новій генерації митців. Мені імпонує, як послідовно команда МСМО просуває, даруйте за прозу, цей бренд.

Вперше Миколу Артемовича Павлюка я побачив на «худ-графі» десь у 1978 році, куди він як куратор часом навідувався на запрошення професора П.А. Злочевського. Невисокий, кремезний, уже літній чоловік з’я-вився на сходах адміністративного корпусу. Він міг «стріляти» цигарки в когось з викладачів чи студентів, оскільки, піклуючись за його здоров’я, сім’я заборонила йому курити. Ми, тоді третьокурсники, вже знали, що це авторитетний художник і педагог, про якого наш учитель Валерій Гегамян говорив з повагою. Валерій Арутюнович найбільше цінував у колегах порядність, тактовність і професіоналізм. Павлюк як художник і педагог був методично грамотний, здебільшого дотримувався системи П. Чистякова. Наприклад, Микола Резніченко згадував, що Микола Артемович як консультант особливу увагу приділяв композиції, ілюструючи свої пояснення графічними схемами на клаптиках паперу.

9 липня відзначила гарний ювілей українська майстриня сонячного пензля, «південна чаєчка» (з грецької мови ім’я Лариса перекладається як «чайка»), «легка як пір’їнка» (за висловом світлої пам’яті її колеги-друга Віктора Гоманюка, який народився цього ж дня), «жінка-мрія» (як пише мистецтвознавець, художник Володимир Кудлач), «найулюбленіша, мудра, талановита мисткиня» (наголошує філологиня-письменниця Любов Ісаєнко) — Лариса Семенівна Дем’янишина.

Вона — живописець, графік, художниця-ілюстраторка, педагогиня, член правління Одеської обласної організації Національної спілки художників України і Творчого об’єднання художників м. Південного «Новація», голова Південного міського об’єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Т.Г. Шевченка, віцепрезидентка Клубу творчої інтелігенції, лауреатка премії імені Ростислава Палецького, громадська діячка, волонтерка, організаторка й активна учасниця численних проєктів, виставок, пленерів, майстер-класів, як в Україні, так і за кордоном.

Івана Нечуя-Левицького часто сприймають як побутописця села — і не без підстав. Він — автор «Кайдашевої сім’ї», творець галереї яскравих персонажів з українського села XIX століття.

Але Нечуй-Левицький не лише хроніст сільського життя, а й уважний спостерігач міста, його інтелектуальних процесів, нових ідей, людей і суперечностей. Як приклад — роман «Над Чорним морем», завершений у 1888 році. Це перший твір в українській літературі, присвячений Одесі, яку автор називає в чоловічому роді — Одес. Роман звучить напрочуд сучасно: це широка панорама дискусій про націю, освіту, рівноправ’я і свободу вибору. Усе це в урбаністичній атмосфері великого міста.

Мозок важить лише близько 1,3 кілограма, але саме в ньому зосереджена вся ваша особистість. Мільярди нервових клітин, нейронів, забезпечують зв’язок між мозком і тілом, передаючи сигнали, які дозволяють вам рухатися, діяти, відчувати. Якщо ці клітини пошкоджуються, з’являються проблеми з координацією, втрата чутливості в різних частинах тіла, сповільнення розумових процесів тощо. Нейрони зазвичай не відновлюються після пошкодження, тому важливо зберігати мозок здоровим упродовж усього життя.

Про те, як дбати про мозок, — у матеріалі, підготовленому Центром громадського здоров’я МОЗ (https://phc.org.ua) у співавторстві з Юрієм Фломіним, лікарем-неврологом, заслуженим лікарем України, доктором медичних наук, національним експертом з інсульту Бюро Всесвітньої організації охорони здоров’я в Україні.

Учора, 18 червня, столиця України була у жалобі: внаслідок масованої комбінованої (безпілотники і ракети різних типів) атаки, яку рашисти здій-снили у ніч на 17 червня, у Києві загинули 28 осіб, понад 130 отримали поранення. Тієї ж ночі від ворожого бомбардування в Одесі загинули двоє людей, 17 осіб зазнали поранень.

Це був один з наймасовіших ударів по Києву з початку повномасштабного вторгнення. А загалом тої ночі московити послали на голови українців понад 440 дронів і 32 ракети. «Брати»-кровопивці цілилися на Київ, Одесу, Запоріжжя, Чернігівщину, Житомирщину, Кіровоградщину, Миколаївщину...

Цьогорічний День журналіста України припав на п’ятницю, тож у попередньому номері «ЧН», що вийшов 5 червня, напередодні нашого професійного свята, ми не могли повноцінно охопити медійну тему, бо ж основні події ще не відбулися, а заяви не прозвучали. А ця тема, на нашу думку, варта уваги суспільства, оскільки стан свободи слова є мірилом і дзеркалом того, куди рухається держава.

У своєму зверненні-привітанні голова Національної спілки журналістів України, член керівного комітету Європейської федерації журналістів Сергій Томіленко, зокрема, зазначає:

«Шановні колеги, у це професійне свято, яке вже вчетверте ми зустрічаємо під звуки сирен, хочу сказати: завдяки вам Україна звучить. Завдяки вам світ знає правду. І завдяки вам ми всі тримаємося.

До 140-річчя від дня народження українського філософа та історика

Сьогодні, коли український народ веде збройну боротьбу з російськими загарбниками і вшановує нових героїв, які не шкодують свого здоров’я, а в багатьох випадках і життя у кривавій борні за волю, ми не повинні забувати про тих, хто прокладав шлях до нашої незалежності в минулі часи і є прикладом для нащадків. До таких особистостей належить професор Одеського університету Михайло Гордієвський, який усе своє свідоме життя мав чітку проукраїнську позицію, за що й був розстріляний більшовиками в роки репресій. Восени 2024-го на його честь в Одесі перейменовано провулок Гагаріна.

Після смерті професора й до початку 1990-х його прізвище перебувало під цілковитою забороною. Перша публікація про нього з’явилася лише в 1997-у в «Чорноморських новинах». Її автор — відомий письменник і краєзнавець Григорій Зленко. Згодом до дослідження біографії вченого долучилися одеські історики Валерій Левченко, Едуард Петровський, Олександр Музичко та інші.

Всеукраїнська кампанія «Молодь вільна від куріння» у партнерстві з Центром громадянського представництва «Життя» оприлюднила результати моніторингу 500 кафе, барів та ресторанів у семи містах: Києві, Львові, Одесі, Дніпрі, Рівному, Вінниці, Тернополі.

Моніторинг тривав протягом листопада 2024-го — лютого 2025-го. Волонтери перевіряли, чи дотримуються заклади ресторанного господарства антитютюнового законодавства (Закону України №2899-IV). Нагадаємо, чинне законодавство із 2012 року забороняє будь-яку рекламу тютюнових виробів, а також куріння тютюнових виробів, електронних сигарет та кальянів у всіх приміщеннях закладів ресторанного господарства. Із 2022-го до цього переліку включені тютюнові вироби для нагрівання (так звані айкоси).

(До 610-ї річниці першої писемної згадки про місто)

Одеса

…Та вічно над тобою погляд верхівців,
Що із Гетьманщини, із крові, пімсти й горя
Принесли гіркості завзятої порив,

І край червоних скель, стріляючи в простор’я,
Ясу складали обрію, що сив,
А коні бочились розгніваного моря.

Юрій ЛИПА.

Для істориків доби становлення новітньої незалежності України була очевидною істина, яку поділяю і я, що історик має передусім бути представником власної нації та держави. Руйнівна позиція «безсторонньої об’єктивності та космополітизму» почала прищеплюватися серед українців дещо пізніше, хоча й тоді використовувалася прибічниками «новоросійської» та й просто російської ідеї як контраргумент проти поширення української моделі українського історіописання та історичної пам’яті.

Толерування цих поглядів ледве не коштувало українцям їх державності, і ці наслідки ми долаємо до сьогодні вже в умовах кривавої війни з нашим одвічним ворогом — росією.

Юрій Липа — один із яскравих представників українського національного руху, який своїм життям і смертю засвідчив найвищий рівень жертовного служіння Україні.

Лікар і громадський діяч, поет і прозаїк, історіософ і геополітик — він постає як виняткова, багатогранна постать в українській історії. Сьогодні його геополітичні погляди набувають особливої актуальності, та, попри зацікавлення дослідників, вони й досі залишаються маловідомими широкому загалу. Значною мірою це наслідок цілеспрямованої полі-тики радянської влади, яка прагнула стерти його ім’я з колективної пам’яті, витіснити його спадщину з культурного простору, не допустити поширення його ідей.

У неділю, 4 травня, благодійні фонди Happy Paw та «Ковчег-Одеса» запрошують на день відкритих дверей у притулку для тварин.

Притулок «Ковчег-Одеса» існує вже понад 15 років, має кілька локацій у межах міста та області й опікується понад 800 котами і собаками, які чекають на нові домівки.

Регіональні медіа перебувають у критичному стані: 26% редакцій працюють без оплати праці, тримаючись лише на ентузіазмі журналістів, а більшість має обмежений запас фінансової міцності. Про це свідчить масштабне дослідження «Від екстрених заходів до стратегічних рішень», проведене Національною спілкою журналістів України.

Це дослідження, реалізоване на запит Міністерства культури та стратегічних комунікацій України, демонструє системні проблеми в медіагалузі, які загострилися в умовах війни та економічної кризи і які ще більше посилилися після згортання зовнішньої фінансової підтримки.

Нещодавно, 19 березня, Україна відзначила 130-у річницю від дня народження видатного поета, перекладача, літературного критика Максима Рильського

Він давно увійшов до сонму класиків української літератури, його біографія ви-вчається в школах. Але попри весь іконостас нагород та лауреатських відзнак, яким ощасливила поета радянська влада, він до кінця залишився для неї «надзвичайно небезпечною особою». Ба більше — його життя не раз висіло на волосині, про що відверто заявляв Микита Хрущов.

Народився у сім’ї Тадея Розеславовича Рильського, громадського і культурного діяча, етнографа, економіста, і селянки Меланії Федорівни (у дівоцтві — Чуприна) із с. Романівка (нині — Житомирська область), де був маєток Рильських. Належність батька до кола «хлопоманів», діячів «Старої громади» визначила атмосферу, в якій зростав майбутній поет, засади його виховання та освіти.

Інсульт може трапитися у будь-кого, але за певних передумов його ризик значно зростає. Ці передумови у медицині називають чинниками (факторами) ризику.

Саме про ці фактори ризику — у матеріалі, підготовленому Центром громадського здоров’я МОЗ (https://phc.org.ua) у співавторстві з Юрієм Фломіним, лікарем-неврологом, доктором медичних наук, національним експертом з інсульту Бюро Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) в Україні.

Наприкінці 1980-х років вперше було встановлено прямий взаємозв’язок між вживанням алкоголю та виникненням раку, і сучасні наукові дослідження лише підтверджують цю залежність.

Алкоголь провокує розвиток щонайменше семи видів раку: ротової порожнини; глотки; гортані; молочної залози в жінок; колоректального раку; печінки; стравоходу.

Цими днями «Народна трибуна», газета Балтщини, мала гарну нагоду для свята — 105 років від виходу першого номера цього видання. Нагода гарна, але часи для друкованих медіа… ой які негарні.

Багатьох, якщо не більшості, уже нема й не буде в паперовому форматі. І це величезна проблема для інформаційної безпеки нашої держави. Але державі — не до газет. Тим більше до тих, які вона не контролює. А ті, які контролює, листоноші змушені доставляти абонентам. Такі ж, як ми, що не в зеленому кольорі виходять, борсаються в океані проблем (океан — не перебільшення).

Уже самі ім’я й прізвище Серафима Орфеєва вказують на його духовне походження. Такі імена, як Серафим, давали випускникам семінарій, позначаючи обраний ними шлях служіння Всевишньому, а посилання на Орфея, міфічного героя-співака, від першохристиянських часів ідентифікованого з Ісусом Христом, повертало той життєвий шлях у музичне русло.

І таки справді, батько Серафима Орфеєва був священником, що в радянські часи могло не лише затримати кар’єрне зростання сина, а й взагалі викинути його із соціального буття чи й навіть життя. Але божественний дар музичного мислення допоміг йому попервах утриматися на щаблях професі-йного сходження. Клас композиції в консерваторії він опановував в одного з найвідоміших композиторів-педагогів початку ХХ століття П.У. Молчанова, а згодом став асистентом професора М.М. Вілінського, блискучого представника першого випуску консерваторії 1917 року, двоюрідного брата знаного музикознавця і композитора О.В. Оссовського. Однак просування посадами для людини з такими іменем і прізвищем не передбачалося: таких, «в ім’я революції», потрібно було «стирати» й забувати.

Майже містична історія одного вірша Володимира Сосюри

Володимир Сосюра та Іван Мазепа… Знаходимо немало спільного у життєписах обидвох. Тож і не дивно, що у відомого вірша українського поета, написаного в Одесі, — своя цікава історія. Та й життєписи обидвох у чомусь таки містично схожі.

Навколо радости так мало!
Який у чорта «днів бадьор»,
Коли ми крила поламали
У леті марному до зор.

Рак — це не просто захворювання, не просто статистика, а виклик для суспільства і сфери охорони здоров’я у всьому світі. В Україні онкологічні захворювання посідають друге місце — після серцево-судинних — серед причин смертності, що робить їх одними з найсерйозніших загроз для життя людей. За даними Національного канцер-реєстру, у 2023 році 110022 українців й українок зіткнулися з цим діагнозом, і серед них майже 7000 — жителі Одеської області.

Проблема раку ускладнюється тим, що навколо нього існує безліч міфів, які можуть бути шкідливими та викликати більше страху і паніки, ніж сама хвороба. Через думки, що рак — стовідсотково смертельний вирок, чи недостатню поінформованість людина відмовляється від обстеження та лікування або ж обирає неефективні методи, втрачаючи дорогоцінний час.

Перше, на що звернула увагу: всюди, де мовиться про Леоніда Анастасійовича Смоленського, знаного українського громадського діяча, одного з керівників та ідеологів Одеської української громади ХІХ ст., видатного педагога, викладача історії, визначного промовця, демонструється лише один портрет цієї талановитої людини — у зрілому віці, з пишною бородою. Він був вміщений на ст. 99 у книжці «Софія Русова. Мої спомини» (Львів, Видавнича кооператива «Хортиця», 1937).

Й от... на сайті VIOLITI я знайшла фото, означене як «Учёный Леонид Смоленский 1876 Одесса», продане 3 січня 2024 року за 1901 грн. Подивіться на цю світлину: молодий чоловік справа — точно Леонід Смоленський! Ті ж очі, той же широкий лоб, про які читаємо у спогадах його учнів і знайомих!

В’язень Кремля Сергій Цигіпа став лауреатом Національної премії за захист свободи слова імені Ігоря Лубченка за 2024 рік.

Журналіста із Нової Каховки Сергія Цигіпу російські окупанти викрали 12 березня 2022-го, звинувативши у «шпіонажі». Окупаційний Сімферопольський «суд» виніс вирок: 13 років ув’язнення у колонії суворого режиму.

На засіданні правління НСЖУ, що відбулося 23 січня, ухвалено рішення про удостоєння Сергія Цигіпи за його незламність та вірність професії цієї високої журналістської відзнаки.

Голова НСЖУ Сергій Томіленко наголосив: «Сергій Цигіпа символізує незламність української журналістики. Присудження премії імені Ігоря Лубченка — це наш спосіб сказати і Сергієві, і всім ув’язненим колегам: ми пам’ятаємо про вас і боремося за ваше звільнення».

У пам’яті старшого покоління Одеської музичної академії, музичного училища (нині — коледжу мистецтв ім. К.Ф. Данькевича) та школи ім. П.С. Столярського залишилося немало яскравих образів, пов’язаних з діяльністю одного із найзнаменитіших музикантів нашого міста — скрипаля і педагога Олександра Олександровича Станка (1927 — 2014).

Один з таких незабутніх образів — це гра двох кубинських студентів, Еміліо і Зенона, на диво талановитих скрипалів, виступи яких на концертах у Великій залі тоді Одеської державної консерваторії перетворювалися на справжнє свято музики. І своєю зовнішністю, і своєю манерою гри вони уособлювали сплеск кубинського джазового мистецтва, що припав на 1960-ті й тримався аж до кінця 1990-х. Обидва юнаки демонстрували стильову гнучкість, віртуозно виконуючи академічний репертуар і легко «транспонуючи» його у джазову манеру. Для музичних кіл Одеси їхні виступи засвідчили великий педагогічний дар Станка, здатного подавати найрізноманітніші музично-стильові здобутки на найвищому рівні технічної досконалості й артистичного запалу, що живили потужні можливості одеської скрипкової школи на межі ХХ — ХХІ століть.

Як соцмережі забирають нашу здатність думати

Насамперед — три цікаві факти.

Перший. «Гниття мозку» — у 2024-у цей термін був обраний словом року Оксфордського уні-верситету. Він описує безумовне зниження інтелекту через надмірне споживання повсякденного онлайн-контенту. Термін з’явився на платформах соціальних мереж, спершу — в молодіжному середовищі, яке завжди чутливіше до змін. Ну, і ми вже знаємо, що зміни, як і реформи, — це далеко не завжди щось добре.

Про жіноче здоров’я і про те, як уникнути, на жаль, дуже поширених сьогодні недуг, наша розмова з гінекологом Марією Солуяновою.

— З якого віку і як часто жінкам необхідно відвідувати гінеколога?

— Тільки-но дівчина стає статево зрілою, їй слід виробити правило: щорічно проходити огляд у фахівця і робити УЗД органів малого тазу. Це допоможе запобігти проблемам, а якщо раптом щось піде не так, то вчасно почати лікування й уникнути ускладнень.

На зорі відновлення Україною своєї державності це прізвище можна було знайти хіба що в довіднику про членів Центральної Ради. Та завдяки ретельним дослідженням одеських істориків Тараса Вінцковського, Анатолія Мисечка, а також Ігоря Гриценка із Запоріжжя вдалося дізнатися багато фактів з біографії одного з активних діячів національно-визвольного руху на Одещині та в Правобережній Україні, члена ЦР й Одеської української морської ради, мічмана Військово-Морського флоту УНР Василя Пилишенка. Деякі уточнення з точки зору військового моряка зробив капітан І рангу ВМС України Олександр Калініченко.

Отже, народився майбутній офіцер українського флоту в селі Мухівці Немирівської волості Брацлавського повіту Подільської губернії, найвірогідніше, 1 січня, бо названий на честь святого Василя. Оскільки в родині вже був старший син з таким іменем, то батько Василь і мати Агафія кликали молодшого Васильком, хоча в офіційних документах він записаний Василем. На жаль, щодо року народження нашого героя дослідники розходяться в думках, наводячи від 1889-го до 1891-го.

Нині існує чимало видів лікувальної фізичної культури, й іноді важко обрати, що підходить саме для тебе. Цілі у всіх різні. Наприклад, молоді дівчата бажають зробити красивою свою фігуру, люди середнього віку це відкладають на другий план і просто хочуть підтримувати свій теперішній стан або завдяки тренуванням покращити здоров’я.

А якщо обирати не потрібно, якщо за допомогою фізичної культури можна і покращити здоров’я, і набути гарної форми? З цього інтерв’ю ви дізнаєтеся, що для цього необхідно, й оберете для себе найоптимальніше рішення.