Матеріали без рубрики

У вівторок, 5 жовтня, до Одеси прибув криголам «Джеймс Кларк Росс», який має стати флагманом українського науково-дослідного флоту.

Через три моря — Північне, Середземне та Чорне — нашого красеня (саме так називають судно в Національному антарктичному центрі) привели україн-ський капітан Олег Новосильний і британський капітан-наставник Саймон Воллес.

Справжній майстер, у якому б напрямку чи жанрі не працював, створює власну, індивідуально неповторну пластичну формулу мистецтва. Твори Олега Недошитка не вписуються у звичне поняття «південноруська школа живопису» — це приклад картини з новою, віртуальною реальністю, яка вимагає від глядача активного сприйняття і співтворчості; це і знак, артистичний жест через занурення у підсвідоме.

Тематично роботи художника складають певні цикли: фольклорний, «дари природи», «різдвяний», містичний тощо, які роз-криваються через певний екзистенційний стан. Образи можуть породжувати спогади, видіння, передчуття чи сновидіння, отже реальними є, перш за все, авторські переживання.

З формальної точки зору — це гра кольоровими плямами, абстрактними й напівабстрактними формами, площинами й планами, лініями, ритмами та фактурою, які створюють умовний, рухливий і водночас гармонійний світ, що розкривається через діалог з глядачем. Композиція майже завжди будується на домінанті горизонталі, як світу земного, її перетину з вертикаллю (хрест), але основне «дійство» відбувається у «світі горішнім». За висловом самого художника, його творчість — це «подорож між простором і часом». Умовою подібного жанру є недомовленість, а відтак таке мистецтво, передовсім, метафоричне, асоціативне, що залишає глядачеві поле для власного розуміння та інтерпретацій. Це зближує його з музикою. «Мої рисунки, — стверджував французький художник Оделон Редон, — повинні надихати, а не конкретизувати… Вони переносять нас, як і музика, в мінливий світ невизначеного… Вони є своєрідною метафорою…». На музичні витоки творчості Олега Недошитка звертала увагу знаний російський мистецтвознавець Людмила Лиманська («Южно-украинская живопись второй половины ХХ века между нонконформизмом и транс авангардом» // «Человек и культура», 2012, №2, с. 177—196).

Однією з відмінностей держави від «режиму» є те, що в режимах нехтують процедурами, а діють, керуючись доцільністю. Писані закони, в тому числі Конституцію, режими використовують як декорацію, у кращому випадку — як оформлення заднім числом протизаконних методів управління країною.

Вибір головного напрямку

Зразком «режиму» був, звичайно, Радянський Союз, де де-юре існувала держава, а де-факто рішення приймала партія. Подібний режим чекісти намагаються зараз відновити в Росії. Шляхом репресій і за підтримки більшості народу, який звик до нехтування законами і до «доцільності». Українці, здавалося б, у цьому сенсі відрізняються від північних сусідів. Але, як свідчать події останніх двох років, відрізняються не дуже. Революцію дітей (так іноді іменують обрання главою держави Володимира Зеленського) виборці свого часу називали останньою надією покінчити зі всевладдям олігархів. І не вельми протестували, коли, припиняючи повноваження Верховної Ради восьмого скликання, Президент України обрав доцільність, а не закон.

Цікаве й самобутнє місто Одеса. Своїм колоритом, своєю чарівною неповторністю воно приваблює звідусіль тисячі туристів, переважна більшість з яких, безумовно, наші співгромадяни.

Тому й не дивно, що одного погожого, сонячного дня мені з друзями пощастило побувати тут на відпочинку і скористатися окремими видами туристично-розважальних послуг, перелік яких, слід визнати, справді вражає. От тільки прикро, що переважну частину цих послуг їх надавачі пропонують винятково російською мовою. «А як же вимоги закону «Про забезпечення функціонування української мови як державної», ухваленого Верховною Радою України ще в квітні 2019 року?» — запитаєте ви. Й у відповідь почуєте суто одеське: «Шо б так, то ні!».

Чи необхідно робити комп’ютерну томографію при підозрі на Covid-19? З таким питанням часто звертаються ті, хто занедужав, має підозру на коронавірусну хворобу і, зрозуміло, не хоче втратити час для встановлення правильного діагнозу та призначення необхідного лікування.

Зробити висновок — чи необхідне хворому направлення на комп’ютерну томографію (КТ) — може винятково лікар. Ми ж постараємося відповісти на запитання про доцільність проведення КТ при підозрі на Covid-19 та зорієнтувати, на що саме необхідно звернути увагу, посилаючись на останні найактуальніші медичні дослідження.

За 30 років Незалежності нашої держави зріс інтерес громадськості до вітчизняної історії, до фактів, що тривалий час замовчувалися радянською владою. Доступ до архівних джерел, отриманий після 1991-го, дозволив ученим і дослідникам активно відкривати нові й нові невідомі сторінки минувшини України, зокрема й про трагедію репресій проти Церкви.

Втім, попри уже зроблене, потреба в об’єктивації історичної правди про державний терор в СРСР через огляд локальних подій та деталізацію персональних історій репресованих задля увічнення їх пам’яті й дотепер залишається актуальною.

Про українців ніби й не скажеш, що у них надто висока культура пам’яті. Інша справа — німці, японці, британці, євреї... Що б ми знали про Коліївщину, якби не феномен Тараса Шевченка? Знали б лише негатив — і то переважно зі слів недругів.

Якби народи світу вибудували своєрідну шкалу культури пам’яті, то ми посіли б у ній, у кращому випадку, якесь середнє місце. Тому не може не радувати тенденція впертого дряпання українців цією шкалою вгору. Надто повільно триває процес декомунізації, не так уже й багато знімається історичних фільмів, і все ж від «совкових» часів ми відриваємося щораз більше. Принаймні, білоруси й казахи нам заздрять.

Зустріч з харизматичною особистістю завжди залишає яскравий слід у нашій пам’яті, а спогади про неї допомагають заповнити фізично втрачений сегмент буття. Без цього нема наступності й повного відчуття епохи, адже усе в цьому світі взаємопов’язане.

На продовження розповіді про митця-новатора, відомого модерніста Олега Соколова (див. «ЧН», 29-31.07.2021) пропоную інтерв’ю з одеським художником, членом НСХУ, доцентом Архітектурно-художнього інституту ОДАБА Миколою ПОТУЖНИМ.

Цьогоріч шанувальники української літератури відзначають ювілеї двох видатних майстринь красного письменства — 150-ліття Лесі Українки та 160-ліття Дніпрової Чайки. І якщо ім’я Лесі Українки добре відоме не тільки в нашій країні, а й далеко за її межами, то про Дніпрову Чайку навіть через три десятки років після проголошення Незалежності знають не всі, а тим паче — її справжнє прізвище. Хоча її слово мало б гордо бриніти у серці кожного свідомого українця.

Життя і творчість Дніпрової Чайки тісно пов’язані з півднем України: тут вона народилася, навчалася в гімназії та вчителювала. Разом зі своїм чоловіком описала цей край, як український, спростувавши московський міф про Новоросію та показавши, що «культура і цивілізація тут були й до Російської імперії».

Оповідання

Андрійко малює. То нахиляє голівку ліворуч, розглядаючи зроблене, то праворуч. Він веде олівцем то старанно легесенько, то шурхоче швиденько. А ще він не мовчить. То бубонить собі тихенько, то підвищує голос, а то і гучно та-та-такає або вибухає: «Бах! Бах! Бах! Ба-бах! Ось вам! Щоб не лізли на нашу землю!».

Бабуся спостерігає, а потім тихенько підходить до онука, дивиться через його плече:

— З ким це ти воюєш, Андрійку?

Із рукопису нової книги віршів «Кенотаф»

Диптих

1

наберу семизначний номер — останній з невикреслених
хоч зв’язок геть поганий за києвом це оболонь
ми в горілці не потонули у мідних трубах в руїнах книг
ми ще можемо говорити про те що робить професор штонь
ми ще можемо дихати важко і семизначний набрати теж
в «купідоні» зустрітись раз на місяць чи два
там де пиво квасить здіймає хвилю хвиля нова
а на наше пиво лисиці брешуть старі еге ж
а на наші спогади читачів-слухачів нема
наші спогади нам заледве потрібні самим
ну повільна але ще тепла розмова як оболонський дим
який міг би бути третім якби не ігор і не зима
ми як наше «вибране» ще не холодні і не товсті
ми ще дякувати всевишньому зелений п’ємо чай
прочитай мені щось прочитай або не прочитай
якщо встигнемо в цій кав’ярні і цьому житті
ми ще встигнемо вийти і навіть встигнем піти
вздовж глухих узвозів театрів ступки тремтіння мряк
ми ще встигнемо розійтися прийти і наші хати
нам відчинять двері а далі буде уже хто як

В одеському видавництві «Астропринт» щойно побачила світ нова книжка знаного письменника, лауреата літературної премії ім. Олеся Гончара, заслуженого діяча мистецтв України Геннадія Щипківського.

Цього разу — збірка ліричних віршів, сплетених автором у сніп думкою-перевеслом про велич і нетлінну красу неозорого українського степу, про прабатьківський поріг, до якого завжди мусимо вертати, про плинність часу і сутність буття.

(Продовження. Початок у номерах за 26-28 серпня та 9-11 вересня)

Серед усього пернатого розмаїття, що населяє нашу землю, голубам відведено особливе місце.

Голуб — це не лише птах, це своєрідний символ миру і злагоди. Парочка голубів — на весільних вишитих рушниках, на святковому короваї, з любов’ю вималювана на українській печі серед квітів і візерунків, що має приносити в дім злагоду та порозуміння... Закоханих часто порівнюють із парою голубів.

«Ви не можете зайти до торговельного залу з речами, необхідно покласти їх у камеру схову!» — каже охоронець магазину. Знайома ситуація, чи не так?

Детальніше про те, чи може охоронець не пустити вас до магазину з речами та хто нестиме відповідальність, якщо речі з камери схову зникнуть,  розповідає директорка Роздільнянського місцевого центру з надання Безоплатної вторинної правової допомоги Тетяна КУЛІШОВА.

Восени 2017 року в інтерв’ю «Українській правді» директорка Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М.В. Птухи, академік Елла Лібанова найбільшим національним недоліком українців назвала схильність скаржитися.

Маючи за спиною багатолітні дослідження в галузі демографії, соціоекономіки та економіки праці, а також емпіричний досвід звичайного володаря українського паспорта, сама Елла Лібанова називає себе оптимісткою. Коли вона, жартуючи, розмірковує про три форми ставлення до життя, схоже, що тяжіє до найвищого прояву оптимізму: «Песимізм — це коли склянка наполовину порожня. Оптимізм — наполовину повна. А супероптіміст — людина, для якої склянка наполовину повна віскі. Погодьтеся, добре сказано?!».

Серед спадкоємців чекістів зустрічаються розумні і талановиті люди. Але не може бути людей творчих. Палиця існує, щоб бити, а не винаходити. Результати «триденних» виборів, що відбулися в сусідній країні, — гарна ілюстрація. У якомусь сенсі ці вибори — копія тих, що проходили в СРСР. Тобто «голосуй — не голосуй, все одно отримаєш...» і далі в російську риму.

Монобільшість у Держдумі Росії

Просте пояснення, чому не можна боротися з диктатурами радянського зразка на виборах — тотальний характер репресивних режимів. Вони схожі на бетонну стіну. Нема різниці, з якої відстані, з розгону чи підкрадаючись, розбивати стіну лобом. Російську опозицію перед виборами зачищали на далеких підступах. Закони про іноземних агентів і небажані організації дозволяли усувати від активної участі у виборчому процесі будь-яке громадське об’єднання, будь-який ЗМІ і будь-яку людину, яку підозрювали в бажанні виставити свою кандидатуру на виборах до Державної Думи або в органи місцевого самоврядування без узгодження з Кремлем.

Яка краса: відродження країни!
Олександр ОЛЕСЬ.

Маємо роздивлятися, милуватись, пишатися неоціненними духовними скарбами нації та бути гідними цих набутків, бо 30-річчя Незалежности (рівно ж будь-яке інше число) – це те, що мусить робити нас день при дні мудрішими, свідомішими, сильнішими. До такого висновку допроваджує грандіозний багатожанровий, мульти-медійний проєкт «Ковчег Україна: музика», яким завершився VІ фестиваль мистецтв «Оксамитовий сезон в Одеській опері».

Дія перша

Якось так непомітно скінчилося нескінченне, здавалось, літо, ще даруючи на щемний спогад нам відвічний, скільки світу, плюскіт хвиль та легенький морський бриз; в небесній синяві розтанув такий улюблений містянами сезон ласкавого вересневого сонця й теплих південних вечорів; зійшов зі сцени вже й «Оксамитовий сезон», хоч усе ще звучить у душі, бринить, здається, довкола своєю незбагненною, як усе прекрасне, своєю віч-ною, наче хвилі морські, і такою нескінченною у просторі музикою. Пощез, осінньою поволокою розтанув, і цей час оксамитових суконь, коли вже можна було вдягнути вечірній виряд, і загадкового жіночого сміху в напівсутіні, коли люди йдуть увечері на урочисту подію, «як це відбувається в усьому світі, і що таким чином ми не лише створимо щось нове, а й будемо привчати й виховувати нашу публіку, бо таки не можна, справді, приходити до театру безпосередньо з пляжу».

18 вересня у с. Петрівка (ст. Буялик) Березівського району урочисто відкрито недільну школу з вивчення болгарської мови, літератури, історії та культури. З нагоди такої значущої події сюди приїхали учні недільних шкіл з Кремидівки та Курісового, аби наочно продемонструвати, чому вже навчилися, й надихнути своїх однолітків старанно наслідувати їх. А діють такі школи під егідою Одеського обласного товариства болгарської культури «Тракія», яке очолює Марія Грудєва.

Варто зазначити, що жителі Петрівки – нащадки болгар, які у 1802-у, рятуючи своє життя від турецьких поневолювачів, знайшли притулок у причорноморському степу. І хоча минуло вже 219 років, тут зберігають мову, традиції та культуру прабатьківщини. Але молоде покоління хоче знати більше, і потяг до цього останнім часом зростає. Задовольнити цей потяг і ставить перед собою за мету названа національна інституція, яка тісно співпрацює із «Спілкою тракійських товариств Болгарії» під керівництвом Красимира Прем’янова.

На базі державного підприємства «Львівський лісовий селекційно-насіннєвий центр» створено інноваційний лісорозсадницький комплекс з вирощування саджанців із закритою кореневою системою.

«Цей комплекс — поки що єдиний такий в Україні, він є символом фундаментальних кроків уперед. Подібні проєкти вже можуть отримати фінансування від Державного фонду регіонального розвитку. Їх кількість має зростати. Вважаю цей об’єкт вдалим прикладом для поширення досвіду в інших регіонах нашої країни», — підкреслив міністр розвитку громад та територій Олексій Чернишов.

8 вересня у Київському літературно-меморіальному музеї-квартирі Миколи Бажана відбувся спільний захід державної наукової установи «Енциклопедичне видавництво» і музею на тему «Українська радянська енциклопедія: проєкт культурної незалежності», повідомляє прес-служба Держкомтелерадіо.

Про три спроби створити україноцентричну енциклопедію в умовах тоталітарної радянської держави, про репресованих і реабілітованих вчених, які намагалися втілити цю ідею в життя, про роль Миколи Бажана — енциклопедиста, редактора і культурного менеджера у створенні УРЕ — розповіли доктор історичних наук, професор, учений секретар Інституту історії НАН України Олександр Рубльов, кандидат історичних наук, старший науковий співробітник ДНУ «Енциклопедичне видавництво» Сергій Гірік, науковий співробітник цієї установи Андрій Тищенко і провідна наукова співробітниця Музею-квартири Миколи Бажана Альона Артюх.

Із 15 вересня — кожен українець може взяти участь у формуванні списку «30 знакових книжок часів Незалежності». Для цього потрібно обрати одне чи одразу 30 видань зі 100 запропонованих на сайті проєкту. Книжки, які отримають найбільшу кількість голосів, складуть тридцятку найкращих.

Проєкт «30 знакових книжок нашої Незалежності» дозволить зібрати ті історії, які фактично і є віддзеркаленням нашої Незалежності. Це — люди, події та переломні моменти, які безпосередньо вплинули на боротьбу за свободу і гучно заявили про Україну світові. Наша література — сильна та самобутня. Як класична, так і сучасна, з новими формами, рішеннями і з наслідуванням кращих традицій геніїв пера минулого. Впевнений, ТОП-30 книжок, за які проголосують українці, буде справді винятковим», — зазначив міністр культури та інформаційної політики Олександр Ткаченко.

Із 20 вересня до 12 листопада триватиме третій етап пілотної сертифікації вчителів початкових класів — вивчення практичного досвіду роботи педагогів. Цьогоріч у ньому візьме участь 1171 вчитель, який успішно пройшов другий етап сертифікації — самооцінювання власної педагогічної майстерності.

Ті, хто успішно пройде сертифікацію, отримають 20% надбавку до заробітної плати. Крім того, успішна сертифікація зараховується як проходження педагогічним працівником чергової або позачергової атестації, а також є підставою для присвоєння йому відповідної кваліфікаційної категорії та педагогічного звання.

Куликовська битва: її загадки

(Закінчення. Початок у номерах за 9-11 та 16-18 вересня)

3. Гіпотетична версія чи адекватна розгадка історичної загадки?

Хто як хоче, а я не вірю в такий дрімучий дебілізм ординського хана, тим більше, що всі суперечливі факти цієї «героїчної» історії укладаються в абсолютно стрункий і логічний ряд, якщо… відкинути офіційну версію про боротьбу московського князя Дмитрія Івановича за повалення ординського іга та про його непокору хану.

100 кінодокументів з архіву українського німого кіно — відтепер в онлайн доступі.

Як підкреслив голова Державної архівної служби України Анатолій Хромов під час презентації онлайн-проєкту «Архів українського німого кіно», ця подія є знаковою, бо створює можливість для ознайомлення з аудіовізуальною спадщиною нашої країни, вільного доступу до неї. Проєкт орієнтований як на дослідників різних сфер (науковців, кінематографістів, журналістів), так і на широке коло користувачів.

П’ятигектарна територія «спецдільниці НКВС «Татарка», поряд з Одеським аеропортом, цьогоріч утретє стала об’єктом досліджень злочинів комуністичного режиму.

У далекому 1942-у тут організувала розкопки румунська окупаційна влада, що розшукувала могили своїх військовополонених для перепоховання. Однак упродовж року не виявила місць їх страти — натомість було знайдено, ексгумовано й перепоховано 270 останків мирних жителів, розстріляних у передвоєнні роки. Дійшовши після ексгумації та огляду речей репресованих такого висновку, румунська комісія, очолювана судовим експертом Біркле, згорнула розкопки, а відповідні акти про результати ексгумації та огляду речей осіли в архівних папках Бухареста.

80 років тому, 22 вересня 1941-го, навпроти села Григорівка колишнього Комінтернівського району був успішно здійснений морський десант, названий Григорівським, задля сприяння нашій армії у протистоянні угрупованню ворожих військ, які наступали на Одесу.

До середини вересня 1941 року півкільце облоги навколо Одеси звузилося. Чотирьом радянським дивізіям, протистояли 17 дивізій і 2 бригади противника. 21 вересня ворогові вдалося в західних та південних секторах підійти до головного рубежу оборони, а в східному — на ближні підступи й розпочати артилерійський обстріл порту. Систематичні обстріли далекобійних батарей, встановлених поблизу Чабанки і Гільдендорфа (Красносілки), помітно ускладнювали проведення портових вантажно-розвантажувальних робіт, створювали реальну загрозу зриву постачання обложеного міста.

Уже минуло сім з половиною десятиліть, як відгриміла Друга світова війна, але війна історичної пам’яті триває й дотепер. Наш східний сусід устами свого президента стверджує, що Росія перемогла б фашистську Німеччину і без України. Але факти залишаються фактами. Як, зокрема, і подвиг української дівчини, яку росіяни називають своєю героїнею (втім, як і багатьох інших відомих людей і не тільки українців). 12 вересня сповнилося 80 років єдиному в світі жіночому тарану. Його здійснила українка Катерина Зеленко, якій через два дні, 14 вересня 1941-го, було б лише 25.

Катря, як ніжно називала її бабуся, народилася в по-ліському селі Корощине Олевського району Житомирської області 14 вересня 1916 року. Була десятою дитиною у сім’ї. Щоб підняти дітей, а також через близькість їхнього села до державного кордону в 1921-у батьки перебралися до Курська. Там дівчинка за-кінчила сім класів неповної середньої школи. З переїздом матері до Воронежа вступила до тамтешнього авіаційного технікуму й одночасно навчалася в аероклубі, який закінчила в жовтні 1933-го. Причиною зміни місця проживання стала батькова професія, який був священником, про що російські засоби масової інформації не афішують. Пройшла конкурсний відбір до Оренбурзької військової льотної школи, яку через рік закінчила з відзнакою. У грудні 1934-го вісімнадцятилітньою юнкою у званні лейтенанта прибула до Харкова у 19-у легку бомбардувальну авіаційну бригаду. За чотири роки освоїла сім типів літаків, дивуючи своєю майстерністю військове керівництво.

Коли прийде «бабине літо», якою буде погода, чи зникнуть зими, як на Україну впливають зміни клімату та чи модернізують вітчизняну гідрометеослужбу — в інтерв’ю РБК-Україна (www.rbc.ua) розповів директор Україн-ського гідрометцентру Микола КУЛЬБІДА.

Світ дедалі частіше стикається з наслідками кліматичних змін, а саме — з катаклізмами. Америку один за одним накривають торнадо, в Європі трапляються сильні повені. Втім, як каже очільник Гідрометцентру, Україні не варто чекати серйозних катаклізмів, бо наша країна має певну перевагу.

«Зроби крок — і дорога з’явиться під ногами сама», — каже східна мудрість.

У рамках «Великого будівництва», ініційованого Президентом України, у 2021 році Служба автомобільних доріг в Одеській області вже зробила чимало кроків. Зокрема, було заплановано відновити 174 кілометри автошляхів державного значення, і на багатьох об’єктах роботи вже завершені.

Одеса стала четвертим містом України, на концертному майданчику якого прозвучала унікальна програма «Скорик — Мусоргський». Це грантовий проєкт Українського культурного фонду, який втілюється у рамках всеукраїнського фестивалю «Скорик. Постскриптум». Цементуючий номер програми — виконання версії для камерного оркестру та ансамблю ударних інструментів сюїти Модеста Мусоргського «Картинки з виставки» (1874).

Є щось містичне у тому, що задум автора як духовний заповіт втілюють уже після того, коли його душа відлетіла в ирій. Історія музики знає чимало таких прикладів як-от «Stabat Mater dolorosa» (1736) Дж. Перголезі, «Реквієм» (1791) В.-А. Моцарта. Так сталося і з проєктом «Скорик — Мусоргський» (2019) — останнім творчим здобутком композитора Мирослава Скорика (1938 — 2020).