Матеріали без рубрики

За два роки влада домоглася падіння видобутку газу до мінімального обсягу за два десятиліття.

Це один з найнеприємніших графіків, які я складав за останні роки. Це — видобуток українським державним «Укргазвидобуванням» українського газу. Це той ресурс, який має забезпечувати населення газом.

Олександр ГАБОВИЧ

Псувач

Як не крути, куди не бігай,
Хоч регочи, хоч вголос плач,
Хоч тихо клич архистратига,
Та насувається псувач.

Завершується 2021 рік. Яким він був для 91 громади Одещини, котрі з 1 січня ц. р. перейшли на прямі відносини з бюджетом, отримали значні повноваження та ресурси? З якими викликами та проблемами зіткнулися вони на цьому етапі?

Про ці та інші питання говоримо з керівницею регіонального офісу Програми «U-LEAD з Європою» в Одеській області Юлією МОЛОДОЖЕН.

Увечері 6 грудня на причалі Одеського морвокзалу відбулися урочистості з нагоди 30-річчя Збройних сил України.

Серед гостей — міністр оборони Олексій Рєзніков, голова облдержадміністрації Сергій Гриневецький, голова облради Григорій Діденко та його перший заступник Олег Радковський, міський голови Одеси Геннадій Труханов.

7 грудня у національному календарі позначене як День місцевого самоврядування — свято української громади.

Голова обласної державної адміністрації Сергій Гриневецький, вітаючи депутатів Одеської міської ради і представників її виконавчих структур, зокрема, зазначив:

— Місцеве самоврядування і незалежна Україна йдуть поруч. За цей час місцеве самоврядування пройшло чимало реформ та складнощів, і далі продовжує змінюватися.

Тема минулого і сучасна інформаційна війна пов’язані між собою. Нинішня ситуація у медіа-просторі — засилля пропаганди, фейкових новин, нівелювання фактів — була б неможливою, якби люди вивчали уроки історії, працювали над помилками й намагалися відстоювати істину.

Але історію зазвичай пишуть переможці, і вона не є правдивою. Учасники проєкту «Хранителі часу онлайн», записуючи спогади простих людей, які жили у ХХ столітті, намагаються подавати справжню, а не фейкову історію — історію людини, будинку, вулиці, міста, країни.

Оцінка згуртованості та стабільності в Одеській області

Фонд «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва за підтримки Представництва «Фонду Фрідріха Науманна за Свободу» в Україні продовжує серію досліджень, присвячених оцінці згуртованості та стабільності в Одеській області. Дані нинішньої аналітичної оцінки охоплюють кейси з 1 жовтня по 21 листопада, а також результати експертного опитування, проведеного «Демініціативами» із 16 по 26 листопада серед активістів та представників громадського сектора регіону.

З огляду на події, що відбулися на Одещині за цей період, для оцінки було виокремлено чотири фактори, які потенційно можуть призвести до дестабілізації або, навпаки, сприяти консолідованості: політична боротьба в обласному центрі; поширення COVID-19; політична участь населення; поширення проросійських поглядів.

Деякі аспекти  зарахування стажу працівникам шкідливих професій

 Пільгові умови виходу на пенсію за віком визначені у статті 114 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пен-сійне страхування».

За часів СРСР базові сільгосппідприємства практично повністю опікувалися розвитком інфраструктури сіл. Скажімо, у Долинському, про яке й піде мова, будівля амбулаторії зведена колись за кошти колгоспу «Комуніст». З розвалом радянської імперії й реформуванням (на жаль, непродуманим і безсистемним) аграрної галузі почали розвалюватися й великі, економічно міцні колективні та державні господарства. Їм уже було не до допомоги сільським громадам — самі дихали на ладан. А в сільських радах, як завжди, на розвиток інфраструктури, допомогу освітнім, медичним, культурним за-кладам грошей — що кіт наплакав. Тому рідко кому вдавалося утримувати в належному стані будинки культури, бібліотеки, школи, ФАПи тощо. Так було і так, як не сумно це визнавати, є й нині по всій Україні. Зокрема й у Долинському.

Щоправда, останнім часом тут, як і в інших селах, з місцевого бюджету виділяють певні кошти на впорядкування тих же доріг, освітлення вулиць і т.п. 2019-й, наприклад, у Долинському пройшов під гаслом «Соціально-культурним об’єктам села — підтримка сільської ради». Тоді впродовж року багато що зробили: полагодили водопровідні свердловини та залізобетонні колодязі, надали, хоч і невелику, допомогу дитячому садку, будинку культури, школі, відремонтували центральну алею (на це пішло 804 тис. грн), автостанцію (117 тис. грн, свердловину «Північна» (499 тис. грн).

6 грудня, у День Збройних сил України, у селищі Чорноморському Одеського району, де дислокується 28-а окрема механізована бригада імені Лицарів Першого Зимового походу, відкрили пам’ятний знак учасникам того звитяжного рейду в роки Визвольних змагань УНР.

Як повідомляє «Думская.net» з посиланням на командира з’єднання підполковника Віталія Гуляєва, пам’ятник встановили силами офіцерського і сержантського складу бригади за сприяння місцевої влади Доброслава та Ананьєва. «Ми пишаємося тим, що відходимо від радянщини: на місці цього пам’ятника стояла стела, присвячена черговій річниці комсомолу чи партії, і це був останній монумент радянської влади у нас, — каже офіцер. — Пам’ятник ми зробили буквально з нічого, на голому ентузіазмі».

3 грудня у с. Мардарівка Куяльницької територіальної громади Подільського району урочисто відкрили перший у країні пам’ятник «будителю української нації», подвижнику багатьох демократичних процесів в Україні кінця ХІХ — початку ХХ століть, великому меценатові та громадському діячеві Євгенові Харлампійовичу Чикаленку (21.12.1861 — 20.06.1929).

Погруддя великому українцеві авторства Віталія Рожика з Коростишева виготовлено і встановлено на честь 160-річчя від дня його народження нашого славного краянина за кошти місцевої громади у рамках реалізації програми «Громадський бюджет».

Що ж несе загрозу в «розмиванні» критеріїв, завдяки яким можна звіщати ознаку безкінечного культурного ланцюга, котрий зрощує все єдиною його природою?

На що націлена експансія сучасності? Чи не спричинить вона подій радикального вандалізму щодо накопичених тисячоліттями культурних скарбів, які наповнювали образ української культури живим подихом сакральності?

«Мені пощастило, що я працював 40 років з такою талановитою режисеркою, як Єфросинія Григорівна Сторож. Вона багато доклалася до вивчення і збереження народнопісенних на-дбань, запровадження численних фольклорних свят. Це її заслуга в тому, що сьогодні є народний фольклорно-автентичний колектив «Витоки», у тому, що Кодимщина стала знаною на всю Україну. Це Єфросинія, ще тоді, коли фольклор сприймався як щось архаїчне й нікому не потрібне, зацікавилася сама і зацікавила всіх нас рідним корінням, історією, культурою, побутом пращурів. Пам’ять про Єфросинію Григорівну як про гарну людину, талановиту сподвижницю української культури назавжди залишиться в серцях односельців», — починає розмову директор Загнітківського будинку культури Сергій Григорович Олійник.

«Витоки» швидко завоювали культурний простір не тільки Одещини, а й усієї країни. На зміну своїм бабусям і матусям прийшли юні покоління. Але незмінною залишилася роль колективу — відродження обрядів і традицій українського села, збереження для нащадків багатого розмаїття народної творчості — основи сучасної культури села, де тісно переплелися спадщини україн-ського та молдовського народів.

Драматичний повнометражний фільм українського режисера Віллена Новака «Чому я живий», створений на Одеській кіностудії, став переможцем одразу двох міжнародних кінофестивалів — Future оf Film Awards та Europe Film Festival.

Як зазначається на сайті кіностудії, Future of Film Awards — це уні-кальна платформа для нових обдарувань і свято творчості та сміливості. Фестиваль із задоволенням відкриває можливості для талановитих режисерів, продюсерів, сценаристів, акторів та членів знімальної групи з усього світу, щоб вони показали свої роботи.

У лютому у відділі краєзнавства «Одесика» ОННБ була відкрита тематична виставка «Одеськими стежками Лесі Українки», присвячена 150-річчю від дня народження нашої геніальної поетеси (1871 — 1913). Серед багатьох літературно-художніх і науково-популярних видань, які роз-кривали різноманітні особисті й творчі зв’язки видатної діячки української культури з нашим містом, особливу увагу привертали дослідження відомих одеських літераторів та пошуковців Григорія Зленка, Тетяни Ананченко, Тараса Максим’юка, Миколи Суховецького та багатьох інших. В одному з них надрукована цікава світлина: «Леся і Михайло Косачі, Маргарита Комарова. Одеса, 1889 р.», де вони ще зовсім юні, у вишуканому українському національному вбранні, притаманному тій епосі, сповнені світлих, легкокрилих мрій та яскравих життєвих планів.

Про тривалу дружбу й листування майже однолітків — Лесі Українки і Маргарити Комарової, старшої доньки відомого в тогочасній Одесі українофіла та бібліографа Михайла Федоровича Комарова, — написано чимало, а ось те, який стосунок мав до нашого міста Михайло Петрович Косач (старший і улюблений Лесин брат), висвітлено недостатньо, що, власне, і спонукало мій подальший краєзнавчий інтерес.

«Козацький бенкет»

Скінчився бій. Ворожу карту бито!
Вгамовувались рани й виразки.
Справляти вміли тризни
після битов,
Бенкети відбували козаки.

Захист прав працівників в умовах пандемії COVID-19

Згідно зі ст. 43 Конституції України, держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує належні, безпечні і здорові умови праці. Криза, спричинена розповсюдженням вірусу SARS-CoV-2, створила складні умови, але й у них держава повинна виконувати взяті на себе зобов’язання.

Одне з рішень цього питання стосується запровадження заходів, спрямованих на регулювання дистанційної роботи, а також на підтримку тих груп населення, які не змогли перейти на роботу вдома та чия зайнятість і добробут постраждали від кризи. Під дистанційною роботою мається на увазі така форма організації праці, коли наймані працівники виконують роботу за місцем проживання чи в іншому місці за вибором, у тому числі за допомогою інформаційно-комунікаційних технологій, але поза приміщенням роботодавця. До початку пандемії лише незначна частина населення працювала дистанційно на постійній основі. Сьогодні ж дистанційно виконують роботу дуже багато працівників у різних галузях.

Останніми роками спостерігається стійка тенденція до того, що українці рано втрачають зуби. Дедалі більше людей зволікають з візитом до стоматолога, а приводом відвідання найчастіше стає невідкладний стан пацієнта. Зазвичай, екстрено позбувшись проблеми, людина не поспішає знову на прийом до лікаря й чекає кращих часів. На жаль, наступні візити у більшості випадків відбуваються тоді, коли захворювання вже має запущену стадію та потребує медикаментозного лікування чи й навіть хірургічного втручання.

Через власну ж недбалість українці стикаються зі стоматологічними проблемами вже у 25 років, а ті, кому за 70, залишаються майже без зубів.

Учора, 1 грудня, Президент України Володимир Зеленський виступив у Верховній Раді зі щорічним посланням про внутрішнє і зовнішнє становище нашої держави.

«Укрінформ» зібрав ключові цитати з цього виступу.

Про боротьбу з пандемією коронавірусу

Два роки ми протидіємо COVID-19. Починали майже ні з чим. І це правда. Зараз маємо майже все. Лікарні, ліжка, кисень і, найголовніше, вакцини. Ще вчора ми не знали, як по-ділити першу партію у 500 тисяч доз. Наразі доступні мільйони доз AstraZeneca, CoronaVac, Pfizer і Moderna. Ми починали з десяти тисяч щеплень на день. У листопаді зробили 6,5 мільйона. Дякую нашим медикам. А загалом на сьогодні — 24 мільйони щеплень.

Голова ОДА Сергій Гриневецький підписав розпорядження про створення нових лісів на Одещині: на 9904 гектарах планується висадити 43,7 мільйона дерев.

У розпорядженні пропонується райдержадміністраціям у співпраці з органами місцевого самоврядування підшукати відповідні земельні ділянки для заліснення, а профільному обласному управлінню зайнятися вирощуванням саджанців. Що ж до органів місцевого самоврядування, то їм рекомендується передати такі ділянки у ведення лісгоспів і розглянути можливість оплатити роботи з висаджування лісів зі своїх бюджетів.

Звернення Ініціативної групи «Першого грудня»

Рівно десять років тому одинадцятеро членів новоствореної Ініціативної групи «Першого грудня» зробили у своїй «Декларації» такий підсумок тодішньому станові українського суспільства:

«Хибно зрозуміле матеріалістичне мислення взяло гору над пріоритетом етичних і духовних цінностей. Взаємне поборювання й жадоба нагромадження стали масовими нормами соціальної поведінки. Все це спричинило серйозні суспільні деформації: моральні чесноти асоціюються з життєвим програшем, правосуддя щораз більше ототожнюється з корупцією та правом сили, зросла криміналізація суспільства, поглибився розрив між бідними та багатими. Це призвело до атомізації суспільства, викривило міжлюдські стосунки, а також породило відчуження між політичною владою та народом і недовіру до держави загалом».

Згідно з результатами опитування, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг», 68% громадян добре знають про те, що в останню суботу листопада вшановується День пам’яті жертв голодоморів в Україні. Ще 24% зазначили, що щось чули про це, 8% — взагалі не знають. Вищий рівень обізнаності серед мешканців Заходу, старшого покоління, виборців партій ВО «Свобода», «Батьківщина», «Європейська солідарність», «Сила і честь», «Українська стратегія».

• 85% респондентів погоджуються з твердженням, що Голодомор 1932 — 1933 років був геноцидом українського народу. 13% — заперечують це. Останніх найбільше на Сході та Півдні (кожен четвертий-п’ятий опитаний у цих макрорегіонах), серед виборців «Опозиційної платформи — За життя», партії Мураєва «Наші» та партії Шарія.

Нинішня зима  в Україні буде теплою. Температура повітря на значній території країни, найімовірніше, коливатиметься від –5° до +5°, розповіла в коментарі «Фактам» ICTV завідувачка відділу метеорології та кліматології Українського гідрометеорологічного інституту Віра Балабух.

— Однак це аж ніяк не свідчить про те, що не буде морозів, — уточнила вона. — Хвилі холоду, ще й доволі потужні, можливі. Але якщо вони й будуть, то короткочасні. Найімовірнішою все ж таки буде аномально тепла погода.

Одна з головних помилок українських політичних аналітиків — раціоналізація дурості. Пошук мотиву, який дозволяє людині з високою посадою верзти нісенітниці і не відповідати за свої слова.

У п’ятницю, 23 листопада, на пресконференції з вуст глави нашої держави прозвучало багато такого, чому важко знайти пояснення, а раціоналізувати в принципі неможливо.

У рамках реформування Державної служби України з надзвичайних ситуацій триває технічне переоснащення її підрозділів новою сучасною технікою.

Так, за кошти державного бюджету для рятувальників Одещини при-дбано три пожежних автоцистерни, а за грантовим проєктом «Спільне реагування на надзвичайні ситуації навколо Дунаю — JERAD», який фінансується Європейським Союзом, — спеціальну аварійно-рятувальну машину середнього типу (САРМ-С), призначену для проведення таких робіт на воді. Нова техніка, керована підготовленими фахівцями, дозволить підрозділам ДСНС оперативніше реагувати на різні надзвичайні ситуації, бути мобільнішими й техніч-но оснащенішими.

Сільське господарство є однією з найважливіших складових економіки Одеської області. Галузь формує продовольчий фонд і сировинну базу для харчової та легкої промисловості, займає значне місце в експортному потенціалі регіону.

У січні — вересні нинішнього року індекс сільськогосподарської продукції порівняно із січнем — вереснем 2020-го становив 179,8%. Одещина посідає перше місце серед областей України за темпами зростання і третє — за обсягами виробництва сільгосппродукції.

У ці дні Одеса попрощалася з Олександром Ковалем. Підступна хвороба вирвала з наших лав талановитого митця і педагога, який відійшов у вічність у передсвітанковий листопадовий день, 27-го числа, на 66-у році життя. Це велика втрата для української культури, для Національної спілки художників України, для Одеси, для сім’ї, яка була предметом його постійних турбот. Не стало самобутнього, відповідального, високопрофесійного митця, на-дійного друга, прекрасного сім’янина, дисциплінованого і відданого спільній справі члена творчої корпорації, у якій він очолював секцію скульптури.

З огляду на інерцію минулого, важко, часом — неможливо, відразу збагнути очевидні речі: людина займала серед нас певний духовний і фізичний простір, була носієм емоцій, переживань, думок, відігравала помітну роль у соціумі; ви перебували з нею ніби на одній орбіті, й несподівано вона з неї зійшла, її енергетика розвіялась, виникла пустка. Той, кого ви чекали на зустріч, тішили себе можливим спілкуванням, рукостисканням, ніби зрадив вас, перетворився у спомин, став недосяжним, частиною минулого, історії. Ми протестуємо, відмовляємося прийняти жорстоку правду. Пригадую, не раз, відвідуючи Олександра, я поривався сфотографувати його під час роботи, але він частіше заперечував. «Сашо, колись це буде вже історія», — наголошував я у відповідь на його байдужість. А до «історії», виявляється, залишався один крок…

Звернення ініціативної групи щодо встановлення в Одесі меморіальної дошки скульптору Борисові Едуардсу

Минуло майже століття, як пішов із життя скульптор Борис Вільямович Едуардс (1860 — 1924). Гнаний з Батьківщини трагічними обставинами громадянської війни, він назавжди втратив надію повернутися до рідної Одеси і знайшов вічний спокій під небом Мальти.

Вулиці та сквери, музейні експозиції Одеси й інших міст України, Росії, Великобританії, Мальти прикрашають твори майстра, які є предметом гордості одеситів та всіх, хто шанує мистецтво. Найбільша високохудожня колекція творів Едуардса нині зберігається в Одеському національному художньому музеї. Жителі і гості нашого міста щодня милуються його роботами, віддаючи данину шани автору. Але й досі на його будинку, пам’ятці архітектури місцевого значення, відсутня меморіальна дошка, гідна пам’яті майстра.

Спогади жителів с. Велика Василівка, небагатьох свідків Голодомору 1932 – 1933 років, зберіг для нащадків місцевий учитель історії Іван Кудлач (1960-2015), який через важку хворобу передчасно пішов із життя.

Ось як розповідала про ті страшні часи Віра Єфремівна Шкарупа, 1928 року народження:

«Я була малою дитиною, всього осягнути і запам’ятати не могла. На жаль, багато імен стерлося з пам’яті. Але рідних своїх не забути. Першим помер з голоду батько, Чабан Єфрем Антонович. Тяжко і довго мучився. Весь опух. Лежав, не маючи змоги підвестися. Мати, довідавшись, що активісти з «мітли» хочуть забрати у них єдину корівоньку, швидко, за пів ціни, продала її. А вже під вечір у двері стукали сільські активісти — Солоїда Дем’ян та Колісніченко Архип. Нашвидкуруч сховавши гроші у затулу, побігла відчиняти двері, що ледь витримували удари кованих чобіт. Та де там! Нишпорки швидко знайшли гроші. Забрали все до копійки. Не зупинило їх навіть те, що господар, хрипівши, конав на лаві. Хоронили його через кілька днів на ряднині, бо на труну вже коштів не було. Слідом за батьком померли брати Дмитро і Федір, сестри Тетяна й Онися.

Каплицю і пам’ятний знак «Всім невинно убієнним у ХХ столітті» в центрі Миколаївки символічно звели на місці напіврозваленого пам’ятника «Борцям за владу рад» ще у 2008 році за спонсорські кошти.

Тоді на панахиді за померлими і ненародженими народний депутат України Іван Заєць зазначив, що приїхав на цей майдан, аби скласти дяку тим, хто поставив цей пам’ятний знак, і вклонитися всім, хто береже історичну пам’ять, хто посилює свою національну ідентичність і думає про майбутнє нації. Дуже довгою була дорога до Незалежності й державності українців і дуже багато героїв полягло на тому шляху.