Матеріали без рубрики

Віднедавна завважено: наша молодь жваво цікавиться минулим часом, у якому жили їхні дідусі й бабусі. Властиво, тією країною, яку ми коротко називаємо союзом.

Можна було б припустити, що молодих людей цілком природно цікавить, як і чим жило старше покоління. Та це, одначе, не зовсім так. Себто, це так і — не так. Попри те, що їх цікавить стиль життя тодішнього суспільства, побут людей, речі, які їх оточували, молоді люди — якась частина їх, звісно — виявляють певний інтерес до символіки тієї держави (до слова сказати, забороненої в Україні як символіка тоталітаризму). Звідси — майки із зображенням серпа і молота, п’ятикутної зірки й навіть сталінських портретів. І це, на жаль, не тільки бажання бути оригінальними, виділятися поміж ровесниками, а й вияв певної, сказати б, крамоли. Їх можна побачити у Києві й у Кропивницькому, у Львові й Одесі… Спитати власника такої майки: що він знає про ті серп і молот чи про вождя-тирана, зображення якого носить на грудях? Та чи буде втямливою відповідь? Хоча… Нерідко можна почути й твердження, що це, мовляв, був успішний менеджер і що тоді була велика і могутня держава, котрої всі боялися, і в якій жили щасливі люди і т.д., і т.п.

Є низка причин для семітофільства, тому й українці не виняток. У нас давно існує це явище. Хтось захоплюється розумом євреїв, важливими досягненнями в науковій сфері, умінням побудувати сім’ю, готовністю допомагати одне одному. Ще в дитинстві багато доброго я чув про євреїв від мами. Вони складали значну частину її класу (хоча школа була українською) і залишалися її вірними друзями впродовж життя.

Після виникнення Держави Ізраїль причин поважати євреїв суттєво побільшало. Тут і цінний досвід існування маленької, успішної держави у ворожому оточенні, і великі успіхи в медицині, сільському господарстві, навіть у насадженні штучних лісів. Ото вже для українських лісівників улюблена тема! Весь північний захід Ізраїлю — зелене море лісопосадок, а північніше державного кордону — знову пустеля.

Думка П’єра Прудона про те, що «власність є крадіжка» — не цілком справедлива.

Власність, як капітал, може бути створена невтомною працею поколінь, а може дістатися як результат експропріації, обману, банкрутства попереднього власника через різні нещастя — непогоду, хворобу дбайливого господаря, недолугість його нащадків і т. ін.

Так тепло й образно писали про Степана Івановича Олійника (1908 — 1982). Адже саме в нашому причорноморському місті розкрилився його поетичний і журна-лістський хист. І передусім — на шпальтах газети «Чорноморська комуна» (нині — «Чорноморські новини»), де майбутній майстер пера працював у 1935 —1939 роках.

Відомий письменник, класик української літератури, публіцист, громадський діяч Степан Олійник відійшов у вічність 40 літ тому, 11 січня 1982-го. Всенародного улюбленця із почестями поховали на Байковому цвинтарі в Києві.

Рецензія на монографію Прігаріна О.А., Федорової А.І. «Русские старообрядцы Одессы: етноконфессиональность в условиях поликультурного города» (Одесса — Измаил: «ИРБИС», 2020)

Останнім часом урбаністика привертає дедалі більшу увагу вітчизняних дослідників. Не є винятком й історія Одеси.

Місто завжди відрізнялося своєю поліетнічністю та поліконфесійністю, а також толерантним  ставленням до представників різних етноконфесійних груп. Монографія доктора історичних наук, професора  Олександра Анатолійовича Прігаріна та кандидата історичних наук, доцента Алли Іванівни Федорової присвячена російським старообрядцям Одеси, які, як зазначають автори, ніколи не були «на полях» історії міста. Дослідники підкреслюють важливу роль старообрядців та вихідців зі старообрядницьких родин у становленні Одеси: вони були першими міськими головами (Андрій Фатісович Железцов, Ларіон Федорович Портнов, Іван Іванович Мігунов та ін.), збудували одну з перших двох кам’яних церков міста, активно розвивали торгівлю (наприклад,  Авчиннікови та Протасови облаштували торговельні ряди), налагоджували промислове виробництво та будівельну справу.

Реальна історія, що відбулася на берегах Куяльницького лиману одного липневого дня

Буває, ти міцно стоїш на ногах або весело, без перешкод мчиш по життю, не маючи ніяких припонів, а потім раптом потрапляєш, навіть можна сказати — «влипаєш», у якусь ситуацію... і вона тебе затягує, руйнує твої плани, і ти раптом робишся безпомічним, випадаєш зі звичного ритму часу і стаєш не знайомим самому собі... Таке буває...

Неллі повільно вивільнилася з-за керма своєї «Мікри», обережно вилізла з автівки і, широко розкинувши руки, привіталася: «Ну, здрастуй, Куяльнику! Як же я за тобою скучила!».

Новела

По довгій осені, що до решти вибрала свій календарний ліміт, зненацька зайшла зима. Намела снігів, застелила дахи своїми перинами, закрутила веремію з димарями: залітні вітри весело мотлошили легковажними димами. По коліна в снігу стояло наше горбисте передмістя Клокічка: доми замело по самі вікна. Дерева благально здіймали вгору тонкі зчорнілі віти, наче молились до неба. Наша старенька груша перед вікном терпляче перечікувала перші морози. Я дивився на неї у вічко, видихане крізь біле вигадливе мереживо, й мені дуже хотілося впустити її погрітись. У шпаргаті стиха потріскували, догораючи, дрова.

Тієї зими до нас часто приходив коминяр. Гуркотів своїм залізяччям у сінях, тупотів черевиками, збиваючи з них налиплий сніг, у дверях засягав рукою до шапки.

Наша Одещина — шикарне природне біорізноманіття, бо ж лише її тваринний світ представлений аж 1500 видами безхребетних та 521 видом хребетних. Серед лісової фауни найчисельнішими є зайці-русаки, а серед степової — хом’яки, ховрашки і тушканчики. Водяться у нас також лосі, косулі, дикі кабани і кози, лисиці, борсуки, куниці, видри, єнотоподібні собаки, популяції яких самовідтворюються чи й навіть більшають.

У плавнях зрідка зустрічається лісовий кіт, надзвичайно рідкісна нині тварина, занесена до Червоної книги України як вид, що щезає.

Цьогоріч реформа шкільного харчування має запрацювати на повну силу. Як інформує Держпродспоживслужба, оновлене меню для шкільних їдалень охоплює 160 страв. У ньому збільшено кількість споживання молока, кисломолочних продуктів, м’яса, риби, свіжих овочів і фруктів.

Усі шкільні заклади із 1 січня 2022-го при формуванні меню зобов’язані зменшити кількість цукру у 2 — 2,5 раза — до 7,5 г та хліба із 60 — 80 г до 30 — 50 г на один прийом їжі й натомість збільшити кількість фруктів до 100 г на один прийом їжі, м’яса птиці та молочних продуктів.

Навчальний проєкт «Школа діабету та надлишкової маси тіла», основна мета якого – надання кваліфікованих медичних консультацій та психологічної підтримки пацієнтам із цукровим діабетом та членам їхніх сімей, упродовж останніх трьох років успішно реалізовується в медичних закладах Одеси за участю департаменту охорони здоров’я міськради, міського Центру здоров’я, Асоціації сімейної медицини Одеського регіону та пацієнтських організацій. Цей проєкт став базовим практично для всього Півдня України.

У грудні на базі дитячого Консультативно-діагностичного центру ім. академіка Б.Я. Рєзніка відкрито ще один кабінет Школи цукрового діабету І типу. Тут маленькі пацієнти та їхні батьки зможуть навчитися, як правильно харчуватися при цукровому діабеті, як організувати режим дня, як вводити інсулін, а також отримуватимуть психологічну підтримку.

У переддень 2022 року МОЗ видала наказ, яким передбачається, що всі діти від 6 місяців до 6 років, котрі не отримали потрібні щеплення від поліомієліту вчасно або отримали їх з порушенням Національного календаря профілактичних щеплень, будуть вакциновані інактивованою поліовакциною (ІПВ).

Передбачено також провести тури додаткових щеплень оральною поліовакциною (ОПВ) усіх дітей віком до 6 років. Це допоможе захистити їх від небезпечного захворювання. Для того, щоб вакцинувати малечу, батькам необхідно звернутися до педіатра чи сімейного лікаря.

Президент України дав розпорядження Кабміну підготувати окрему програму виплати 1000 гривень неповнолітнім громадянам віком від 12 до 18 років, які пройшли повний курс вакцинації проти коронавірусу, повідомляє пресслужба глави держави.

Уряд відзвітував, що заявки на отримання ковідної тисячі подали понад 6,7 мільйона українців. Уже виплачено 6 мільярдів гривень, мільярдом з яких люди вже скористалися у рамках програми «єПідтримка». Зокрема, на книжки витратили 35% коштів, на кіно — 29%, на залізничні квитки — 13%, на театри — 12%, на спортклуби — 7,5% тощо.

Різдвяні послання

Дорогі брати і сестри!

Щороку в ці дні ми знову по-особливому переживаємо подію, яка сталася понад двадцять століть тому. Ми згадуємо про Різдво Христове як про історичний факт з минулого, але також і відновлюємо для себе його сьогоденну реальність. Знову і знову ми повторюємо слова ангелів, вперше почуті пастухами на полі біля Вифлеєму: «Нині у місті Давидовому народився для вас Спаситель, Який є Христос Господь» (Лк. 2: 11).

«Христос народжується — славте, Христос із небес — зустрічайте» (ірмос 1-ї пісні канону свята), — співає Церква, святкуючи, так, ніби відбувається це саме зараз, а не сталося багато століть тому. Здавалося б, дивне протиріччя: Христос народився у давнину, в далекій країні, але водночас звістка про Його Різдво щороку прославляється нами як «нова радість», що настає тут і зараз.

Новорічні та різдвяні свята в Україні зазвичай є найбільш «пустим» часом для висвітлення важливих подій. Практично нема за що зачепитися, окрім очікувань. До найгіршого з них — очікування війни — у нас настільки звикли, що теми здорожчання продовольства і росту вартості комунальних послуг у свідомості більшості громадян посідають перші місця. А можливість вторгнення російських військ — десь там, двадцять перше. Така безпечність може дорого коштувати країні. Хоча б тому, що небезпека не очевидна.

Три раунди міжнародних переговорів

Починаючи з квітня минулого року, після розгортання поблизу українського кордону на постійній основі стотисячного військового угруповання «братської» держави, міжнародні відносини набули нової якості. Кремлівський шантаж цивілізованого світу у цих відносинах став незамінною складовою. А вимоги шантажистів, зрештою, набули форми ультиматуму про переділ сфер впливу у світі.

Український рік починається днем народження Степана Бандери. Хоч багато хто ще й понині цього не усвідомлює… Того вечора, 1 січня, попри некруглу дату, представники Народного руху України, Національного корпусу, інших організацій націоналістичного спрямування та чимало тих, хто в ці дні згадує про людину, котру зчаста називають Провідником нації, прийшли, вже традиційно, до пам’ятника Тарасові Шевченку. А куди ж іще приходити українцям у дні національного самоствердження, для відзначення важливих дат? Можна сказати: без Шевченка не було б і Степана Бандери. Як не було б і Степана Бандери без героїв Визвольних змагань, без Петлюри, Мазепи… Довгий тут може бути перелік…

Зібралися біля пам’ятника, назагал, молоді люди — саме вік, якому брати на свої плечі відповідальність за незалежну державу, провадити її у європейське майбутнє. Говорили про Степана Бандеру — про його життєпис та його виняткове значення для української національної ідеї, виголошували гасла, співали; свіжий вітер з поблизького моря обвівав прапори — державні та чорно-червоні, кілька традиційних смолоскипів розганяли вечірню сутінь…

Досвід Естонії — найуспішнішої країни з числа колишніх радянських республік — нещодавно вивчали одеські журналісти. У гості до морської столиці України завітали Катрі Райк — міський голова Нарви та Андо Ківіберг — колишній міський голова Вільянді (2013 — 2019), провідний експерт Естонського центру східного партнерства. Зустріч відбулася у форматі колективного інтерв’ю.

Спочатку естонські гості розповіли про себе.

3 січня відзначив свій 70-річний ювілей голова ТОВ «Тилігул», депутат Любашівської селищної ради Володимир Григорович Патрікан.

Уродженець села Гвоздавка, хлібороб з діда-прадіда, він, самовіддано працюючи на землі, свої сили й наснагу віддає рідній Любашівщині. Саме завдяки професійним якостям і людяності Володимир Григорович є одним із заслужених, авторитетних керівників нашого краю. Це засвідчують красномовні факти: досвідчений сільгоспвиробник беззмінно очолює потужне господарство і п’ять скликань поспіль обирався депутатом районної ради. А довіра людей — це сьогодні, мабуть, найголовніше.

Упродовж грудня учні, їхні батьки і вчителі Троїцької загальноосвітньої школи І–ІІІ ст. Любашівської селищної ради проводили благодійну акцію «Ниточка тепла для солдата Операції об’єднаних сил».

Теплі шкарпетки, фрукти, домашнє печиво, варення, чай і новорічні подарунки шкільні волонтери доправили пораненим бійцям в Одеський військово-медичний клінічний центр Південного регіону. Це вже всьоме за період російсько-української війни напередодні новорічно-різдвяних свят вони провідують з вітаннями захисників нашої держави.

З чернігівцем Олександром Волощуком ми знайомі багато років. Зближує нас потяг до мандрівок і спільне чернігівське коріння.

Сашко подорожує країнами світу автостопом. Побував на трьох континентах. Остання літня одіссея пролягла Україною. Причому була вона особливою — пішою. Бо епідемія коронавірусу суттєво скоригувала плани — доступними виявилися лише внутрішні подорожі. Ну, що ж, рідну країну теж можна пізнавати без кінця! Торік Олександр пройшов усю Україну з півночі на південь — від чернігівського Грем’яча до одеського Вилкового. Це — 1050 кілометрів. Цього ж разу здолав — 1800 кілометрів за 58 днів із заходу на схід. До речі, не погоджувався сісти в автівку навіть тоді, коли водії самі це пропонували. Розумію: для нього це справа принципу. Вирішив, що пішки — значить, пішки.

Так йому, шестилітньому хлопчикові, говорила мама у часи румунської окупації в Одесі.

— Завдяки цьому нам вдалося вижити: караїмів фашисти не чіпали, хоча за своїм історичним корінням караїми належать до семітів.

У мене завжди було чимало друзів серед євреїв. Коли вони виїжджали, залишали мені дефіцитні в ті часи платівки та книжки, але питання віри та релігії у спілкуванні ми ніколи не порушували, — розповідає одесит Віктор Михайлович Ерак.

Наприкінці минулого року, 16 грудня, ЮНЕСКО внесла кримськотатарський орнамент «Орнек» до Репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини людства, повідомляє «Радіо «Свобода» (www.radiosvoboda.org).

У ЮНЕСКО, зокрема, зазначили, що «Орнек» — українська система символів та їх значень, яка нині використовується у вишивці, ткацтві, гончарній справі, гравіюванні, ювелір-них виробах, різьбленні по дереву, розпису по склу та стінах.

24 вересня сповнилося 160 років від дня народження історика, етнографа і фольклориста, знаного, зокрема, як укладача трьох збірників «Легенди Криму», військовика Никандра Олександровича Маркса.

Завершуючи розповідь про цю неординарну особистість, одеський краєзнавець Василь Вельможко (див. номер «Чорноморських новин» за 25—27.03.2021), писав: «У 1990 році у сімферопольському видавництві «Таврида» були перевидані всі три випуски «Легенд Криму». З огляду на нинішню окупацію півострова Росією було б, вважаю, доречним видрукувати їх українською мовою». Написав і сам же взявся втілити цю, без сумніву, шляхетну і вкрай потрібну ідею у життя.

Ініціативна група, до якої увійшли представники одеської інтелігенції, оголосила збір коштів на встановлення меморіальної дошки Борису Едуардсу (1860 — 1924) на будинку скульптора. Акція, що стартувала на краудфандинговій платформі «Моє місто» під назвою «Борис Едуардс: повернення», — на стадії завершення.

Про суспільний резонанс проєкту, про роль та значення постаті Едуардса для культури Одеси й у ширших масштабах — у запропонованих бліцінтерв’ю.

 День стиха згасав, але темінь не мала сили поглинути ту прозору білизну, яка лягла на поле, на утоптану санями дорогу, на густі білі шапки кущів лісосмуги.

Чисте холодне повітря наповнювало груди, білим інеєм застигало над ледь покритою пушком верхньою губою, на чорних розкидистих бровах Грицика.

(Різдвяний спогад)

Початок 1970-х…

Працюю в молодіжній газеті… Щойно прийшов на роботу, ще провертаю ключ у дверях, а вже лунає телефонний дзвінок.

— Завтра їдемо в село. О п’ятій вечора машина біля обкому, — в голосі комсомольського функціонера командні нотки: вони ж бо наші зверхники, газета — орган обкому комсомолу.

Благословенні ви, сліди… Мандрівника Сковороди.

Максим РИЛЬСЬКИЙ.

Сліди Сковородинських кроків
Усім губителям на зло
У білім світі триста років
Буранами не замело.

Наприкінці року в музеї «Степова Україна», що на вул. Ланжеронівська, 24-а, відкрилася виставка українських народних картин 1950—1960 років, яка триватиме два місяці.

Кожен, хто завітає на неї, зможе зануритися у світобачення людей, наділених Господом іскрою таланту, які живуть поміж нас чи були сусідами наших батьків.

Якщо у вас такий настрій, що хочеться лежати під ялинкою, їсти мандаринки і щоб ніхто вас не чіпав… І при цьому хочеться щось такого зробити, начепити, скуштувати, аби відчути — наближається Щастя… І все-таки відчути дух Різдва… Тоді ця подія — для вас!

У суботу, 8 січня, о 18.00, у великій залі «Айвазовський» готелю «Лондонський» відбудеться музично-театральний перфоманс-постановка «Щасливий концерт у дусі Різдва».

На ранок після гучної вечірки з великою кількістю спожитого алкоголю можна почуватися недобре: головний біль, сухість у роті, втома. Це — похмілля.

Більшість намагається швидко позбутися неприємних відчуттів. Усталеною практикою є вживання розсолу. Нібито це має покращити самопочуття. Але чи справді розсолом можна «вилікувати» похмілля?

Волинянин Андрій Кравчук, розповідає сайт Куркуль.сom, вирос-тив качан кукурудзи завдовжки 36 см і вагою 734 г.

Як мовиться у повідомленні, зернята в качані-рекордсмені різнокольорові. Саме насіння кукурудзи пощастило дістати із Канади — це сорт Glass Gem, що українською звучить як Скляна Перлина.