Матеріали без рубрики

Звернення ініціативної групи щодо встановлення в Одесі меморіальної дошки скульптору Борисові Едуардсу

Минуло майже століття, як пішов із життя скульптор Борис Вільямович Едуардс (1860 — 1924). Гнаний з Батьківщини трагічними обставинами громадянської війни, він назавжди втратив надію повернутися до рідної Одеси і знайшов вічний спокій під небом Мальти.

Вулиці та сквери, музейні експозиції Одеси й інших міст України, Росії, Великобританії, Мальти прикрашають твори майстра, які є предметом гордості одеситів та всіх, хто шанує мистецтво. Найбільша високохудожня колекція творів Едуардса нині зберігається в Одеському національному художньому музеї. Жителі і гості нашого міста щодня милуються його роботами, віддаючи данину шани автору. Але й досі на його будинку, пам’ятці архітектури місцевого значення, відсутня меморіальна дошка, гідна пам’яті майстра.

Спогади жителів с. Велика Василівка, небагатьох свідків Голодомору 1932 – 1933 років, зберіг для нащадків місцевий учитель історії Іван Кудлач (1960-2015), який через важку хворобу передчасно пішов із життя.

Ось як розповідала про ті страшні часи Віра Єфремівна Шкарупа, 1928 року народження:

«Я була малою дитиною, всього осягнути і запам’ятати не могла. На жаль, багато імен стерлося з пам’яті. Але рідних своїх не забути. Першим помер з голоду батько, Чабан Єфрем Антонович. Тяжко і довго мучився. Весь опух. Лежав, не маючи змоги підвестися. Мати, довідавшись, що активісти з «мітли» хочуть забрати у них єдину корівоньку, швидко, за пів ціни, продала її. А вже під вечір у двері стукали сільські активісти — Солоїда Дем’ян та Колісніченко Архип. Нашвидкуруч сховавши гроші у затулу, побігла відчиняти двері, що ледь витримували удари кованих чобіт. Та де там! Нишпорки швидко знайшли гроші. Забрали все до копійки. Не зупинило їх навіть те, що господар, хрипівши, конав на лаві. Хоронили його через кілька днів на ряднині, бо на труну вже коштів не було. Слідом за батьком померли брати Дмитро і Федір, сестри Тетяна й Онися.

Каплицю і пам’ятний знак «Всім невинно убієнним у ХХ столітті» в центрі Миколаївки символічно звели на місці напіврозваленого пам’ятника «Борцям за владу рад» ще у 2008 році за спонсорські кошти.

Тоді на панахиді за померлими і ненародженими народний депутат України Іван Заєць зазначив, що приїхав на цей майдан, аби скласти дяку тим, хто поставив цей пам’ятний знак, і вклонитися всім, хто береже історичну пам’ять, хто посилює свою національну ідентичність і думає про майбутнє нації. Дуже довгою була дорога до Незалежності й державності українців і дуже багато героїв полягло на тому шляху.

Новела

Усеньке село знало, що на діда Горпину знову «найшло». Як і кожну весну. Оно знову дибає — човг-човг-човг — із в’язанкою лободи за спиною.

— Зараз, зараз, Горпиночко, прийду — бурмоче сам у собі. — Зараз нагодую вас. Ось яка свіженька, зелененька лобода. Уже наростає, наростає. Тепер будемо жити. Далеко, правда, ходити, аж у яру... бо коло хат люди уже повиїдали...

6 грудня сповниться 150 років від дня народження поета, журналіста, театрознавця і перекладача Миколи Вороного, вбитого у час Великого терору тоталітарним сталінським режимом.

Біографія Миколи Кіндратовича Вороного схожа на біографії бага-тьох українських інтелігентів того часу. Народився він 6 грудня 1871 року в міщанській родині, де шанували козацькі традиції, любили рідну мову й батьківську землю. І дотепер не відоме точне місце його появи на світ. Вказується тільки Катеринославська губернія, а в дужках ніби уточнюється — Дніпропетровська область, хоча Катеринославщина охоплювала тоді територію, яка щонайменше втричі перевищувала за площею сучасну Січеславщину (від Таганрога до Кривого Рогу). Тож дослідникам тут є ще над чим працювати.

Ще не розвіявся запах друкарської фарби від примірників нещодавно випущеного в одеському видавництві «Астропринт» третього номера літературного альманаху «Балтське коло».

Нагадаю, за підтримки Балтської міської ради його вже третій рік поспіль готує група літераторів і журналістів — членів місцевого осередку Ліги незалежних українських письменників ім. Павла Чубинського. Упорядник і редактор цього альманаху журнального типу — відомий журналіст і поет Михайло Гершкович.

(Закінчення. Початок у номері за 25-27 листопада)

Гірка історія України має страшний досвід перебування у державі, де панували доноси сусіда на сусіда. Цей спадок проглядається ще й сьогодні: «Як зазначено на долі, / Таки збувається в житті. / Діждалися нарешті волі, / А душі — ще у заперті. / Бо навіть у вузькому колі / Свою розкриєш — донесуть. / І звинуватять у крамолі, / Перекрутивши справжню суть». Зрозуміло, що масштаби обмов у нас уже не ті, й наслідки їх — теж, але поета хвилюють не стільки самі наклепи, скільки те, що «душі — ще у заперті». А звідси й висновок: коли наше життя буде оперте на закони, тоді нам легше буде долати і матеріальну скруту, і відновлювати розвалені будинки по селах та знищені дороги: «Колись тут хутір обій-мала балка, / Дорога бігла степом наугад. / Щось рипнуло й замовкло, наче валка / Колись заблукла рухалась назад. / А як поверне, чим води дістати? / Нема села, немає журавля. / І будуть подорожні забувати / Сюди простець, ідучи звіддаля».

Населення України скорочується одним із найшвидших у світі темпів, і, ймовірно, до 2050 року зменшиться до 35 мільйонів, ідеться в аналітичній довідці ООН «Демографічні процеси».

Низький коефіцієнт народжуваності, високий рівень смертності та постійне зростання темпів зовнішньої міграції руйнують людський капітал України, а отже й основу для сталого розвитку. Недостатній рівень добробуту і відсутність у жінок можливостей поєднувати кар’єру й догляд за дітьми залишається одним із чинників, що заважають українцям мати бажану кількість дітей. Поширеність поведінки з високим ступенем ризику та неінфекційні хвороби — основні фактори одного з найвищих рівнів смертності у Європі, особливо серед чоловіків. Близько третини українців помирає у віці до 65 років. Понад половині цих смертей можна запобігти.

Немає сумніву, що навряд чи є ще інші тварини, які зіграли б таку важливу роль в історії світу, як ці низькоорганізовані істоти.
Чарльз ДАРВІН.

Великий учений так сказав про дощових черв’яків (червів, хробаків лат. Lumbricina), які належать до царства безхребетних, підряду дощових хробаків. А чи багато ми знаємо про цих унікальних мешканців планети, які, здається, оселилися скрізь, варто лише копнути лопатою?

Загалом відомо близько 1500 видів дощових червів, більшість яких мешкає в тропіках.

До появи антибіотиків запалення легень становило серйозну загрозу життю пацієнтів. Наразі ситуація кардинально інша, але для подолання хвороби важливі вчасно поставлений діагноз і правильно призначене лікування. Адже чим раніше хворий починає боротьбу з недугою, тим вищі його шанси на швидке одужання.

Про пневмонію

Пневмонія — одна з форм гострої респіраторної інфекції, що впливає на легені.

Четвертий раз поспіль, традиційно восени, відбувся щорічний міжнародний форум «Одеські дебати». Навіщо цей форум, про що на ньому йшлося та чому місцем проведення обрана саме Одеса? Про це — в нашому репортажі.

Форум тривав два дні в готелі «Брістоль». Головна тема — «Перспективне мислення: побудова мирної та процвітаючої України». Панелі дискусійного майданчика були присвячені європейському майбутньому нашої країни, геополітичній, економічній та енергетичній безпеці. Окремо обговорювали наші реформи та що потрібно для їх успішної реалізації.

У суботу, 27 листопада, Україна вшановуватиме пам’ять жертв голодоморів. Меморіальні заходи відбудуться у всіх куточках нашої країни — покладання квітів до пам’ятних знаків, спільні молитви за невинно убієнних, запалювання свічок на спомин про їхні не відспівані душі…

Кожен з нас, нині сущих, може долучитися до цих заходів як безпосередньо, прийшовши до храму на спільну молитву, до пам’ятника з квітами чи колосками, так і без особистої участі в масових заходах (бо ж пандемія ковіду вимагає обачності й обережності), запаливши свічку у вікні.

Я народилася у перший повоєнний голодний рік. Батьки, вчорашні військові, привезли із собою з Берліна, як розповідала мама, мішок галет (німецького печива), що врятувало моє маленьке життя.

Виросла у містечку Єланець на березі однойменної річки, де степи з розкішними чорноземами підступають до самих городів. У 1946-у від голоду й холоду помер мій дід, батьків батько. Але то був справді посушливий рік, не урожайний, пограбована земля, винищені господарства, повоєнна розруха.

30 років Незалежності, 17 років від початку Помаранчевої революції, 8 років — Революції Гідності. Як змінилися українці за цей час і як вони сприймають світ, в ефірі «Українського радіо» (www.nrcu.gov.ua) розповів аналітик Фонду «Демократичні ініціативи» Петро Бурковський.

Дослідження показують, що за 30 років Незалежності зросла підтримка демократичного ладу в Україні. У серпні Фонд «Демініціативи» проводив опитування, за яким 54% громадян вважають, що демократичний лад є найбільш бажаним в облаштуванні України, і понад 70% наполягають на думці, що ефективний лідер — той, який діє в рамках закону, а не порушує його.

На початку 2019 року один з приятелів казав, що проєкт «Слуга народу» задуманий на Луб’янці. А мета його — знищення держави Україна. Якщо таке припустити, заперечив я, доведеться визнати, що серед російських чекістів є генії, а Путін — стратег світового класу. З огляду на інтелект господаря Кремля і здібності його оточення, повірити в таке не можна. Стріляти на всі боки наші сусіди вміють. Брехати — будь ласка. Але планувати на десятиліття вперед — даруйте…

У Івана нема плану

Хтось нагадує, що кремлівська спецоперація захоплення Криму готувалася впродовж двадцяти з гаком років. Але забуває про присутність на півострові Чорноморського флоту Російської Федерації. У плані просто не було потреби. Треба було у зручний момент завезти у зал ВР АРК зброю і, погрожуючи нею, змусити депутатів проголосувати за все, що завгодно. «План» Кремля (якщо він взагалі існував) передбачав, що Україна не чинитиме опору російському захопленню Криму. Але все пішло всупереч примітивним розрахункам. Почалася війна, яка триває вже сім років. А для її ведення агресорові необхідні реальні довготривалі напрацювання.

«Як допомогти «Чорноморці» вижити у ці скрутні для друкованих ЗМІ часи?» — часто запитують ті, хто не байдужий до долі української газети Одещини.

Відповідь одна: якщо хочемо, щоб видання вижило і залишилося незалежним від олігархів чи політичних сил, мусимо розраховувати лише на власні, редакційні, сили і на ваше, шановні наші читачі, дружнє плече. Йдеться, насамперед, про передплату.

Уже за кілька десятків років Україна може зіштовхнутися з дефіцитом якісної питної води. Про це заявила очільниця Державної служби з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів Владислава Магалецька під час Форуму з екології та сталого розвитку, який відбувся минулого тижня у Києві.

Сьогодні, зауважила вона, в Україні діють застарілі норми-вимоги щодо якості води, та й ті більшістю постачальників не виконуються. Тому вирішення цієї проблеми — надважливе завдання.

Уряд ухвалив постанову, що підвищує тарифи на трансплантацію серця та легень і покращує доступ українців до цих операцій.

Завдяки внесеним змінам українські медичні заклади отримають можливість покривати всі фактичні витрати на проведення відповідних операцій, а також збільшити їх кількість і підвищити якість.

У числі 92-93 «ЧН» (18-20.11.2021 р.) надруковано роз’яснення Головного управлін-ня ДПС в Одеській області щодо особливостей оподаткування благодійної допомоги. Але низку суттєвих особливостей оподаткування в ній не описано.

Зокрема, у прямій формі не зазначено, що бенефіціаром може бути юридична особа, наприклад, військовий шпиталь, а благодійником — будь-яка фізична особа.

Легковик з’їхав з центральної дороги на ґрунтівку і тихенько просувався між соняшниковим полем, що своєю яскравістю вбирало очі, та лісо-смугою, яка поблискувала на сонці краплями-перлами літнього дощику на густій зелені.

— Зупини машину, Андрію, — попросив дідусь свого онука-водія.

— Що трапилося, дідусю? — стурбовано запитав Андрій і з’їхав з дороги.

Твори Михайла Жука у зібранні Іван Козирода

Колекції, як і твори, мають свою біографію, своїх власників, до яких потрапляють після того, як їх розлучили з автором.

Ще під час роботи над книжкою про художника Герасима Головкова мене вразила ситуація, коли на пам’ятну виставку (то був 1911 рік) передчасно померлого митця частина колекціонерів відмовилася надати його твори зі своїх зібрань. На мій закид про те, що вони були морально зобов’язані це зробити, одна музейна працівниця спокійно відповіла: «Ніхто нікому не зобов’язаний!».

«Выпьем за Родину, выпьем за Сталина, выпьем и снова нальем». Оскільки ін-ших слів пісні компанія не знала, то наведена фраза повторювалася знову і знову. В ці слова вкладалося стільки щирого натхнення, що, здавалось, вони ринули з глибини душі кожного співака. Далі залунала українська пісня «Несе Галя воду»...

Я сидів перед відчиненим вікном на дачі й писав статтю якраз про Сталіна, про початок радянсько-німецької війни, а в сусідів був званий обід. О, український народе! Воістину ти заслужив свою гірку долю.

У цьогорічних числах «Чорноморки» були оприлюднені дві добірки віршів відомого українського письменника Геннадія Щипківського «Акварелі» і «Степові акварелі» (номери за 6—8 травня та 7—9 жовтня), а в проміжку між ними в одеському видавництві «Астропринт» вийшла поетична збірочка автора, теж під назвою «Акварелі», ілюстрована знаною майстринею живопису Ларисою Дем’янишиною.

На перший погляд, звичайна щоденщина газети, адже всім читачам відомо, що «Чорноморка» постійно надає свої шпальти творчим особистостям, причому не тільки Одещини, й це стало її давньою традицією, громадянською складовою: допомагати українському письменницькому загалу, який ще залишається на позиціях Франкового заповіту: «Лупайте сю скалу! / Нехай ні жар, ні холод / Не спинить вас! / Зносіть і труд, і спрагу, й голод, / Бо вам призначено скалу сесю розбить». Сьогодні цією «скалою» знову виступає змосковщення українців на тлі нашої бідності та безпорадності, і це заступає шлях до популяризації українського художнього слова серед широкого загалу українців.

На Любашівщині дерево-фенікс павловнію почали вирощувати у червні 2019-го. Ці диво-дерева уже ростуть над Кодимою у межах Арчепитівки, на території Гвоздавського та Ясенівського старостинств.

Керівник компанії «Синергія-Е» Олександр Гонцов, який захопився вирощуванням цієї культури, розповів, що павловнія — дерево-чемпіон зі зростання: за п’ять років воно сягає 20-метрової висоти. Має дуже велике листя — 50—70 см, тому одна рослина поглинає близько 20 кг СО2 і віддає 5—6 кг кисню. Павловнія оздоровлює і відновлює ґрунт, а якщо зважити, що температура її загоряння 420°С, то вона — безпрограшний варіант для захисних лісосмуг. Це ще й гарний медонос — 700 кг меду з 1 га. Приріст біомаси на гектарі становить 50 тонн на рік. Целюлоза, отримана з павловнії, — сировина для виробництва біоетанолу. Із 2 кг виходить літр дизельного палива. А відтак вона може відігравати значну роль у вирішенні енергетичної проблеми.

Європейська комісія дозволила використовувати перелітну сарану як перекус або харчовий інгредієнт на ринку ЄС, про що йдеться у відповідній заяві.

Із 2018-го в ЄС діє Регламент про нову їжу (Novel Food Regulation), який дозволяє Європейському агентству з безпечності продуктів харчування розглядати заявки на реєстрацію незвичних видів їжі. Відтоді, як стверджує регулятор, до нього звернулися з дозволами продавати в Євросоюзі їстівних комах (зокрема цвіркунів, сарану і борошняних хробаків) та їжу з трав і водоростей.

Државна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів звертає увагу на поширення в Європі небезпечного збудника хвороби томатів — вірусу коричневої зморшкуватості плодів Tomato brown rugose fruit virus (ToBRFV).

У вересні 2020 році Європейська та Середземноморська організація захисту рослин (ЄОЗР), членом якої є Україна, додала ToBRFV до списку шкідливих організмів, рекомендованих для регулювання як карантинних (список А2 — шкідливі організми, обмежено поширені в регіоні ЄОЗР).

«Кожна людина, яка пішла з України, кожна копійка, потрачена не на українську справу, кожне слово, сказане не по-українськи, є розтрата з української скарбниці, розтрата, яка при нинішніх умовах не повернеться нізвідки. Стоячи ногами і серцями на нашій Україні, ми будемо держати свої голови в Європі, а руками обнімати по меншій мірі всю слов’янщину. І лише тоді, коли ми покажемо свою силу хоч на частині своєї землі, зверне на нас увагу і Європа», — писав свого часу Михайло Драгоманов.

Контраверсійна думка. Можемо скільки завгодно говорити про те, що Одеса, мовляв, таки українське місто. Але це значною мірою ілюзія. Так, воно українське назагал — у не надто широкому українському колі, де багато говориться про українську мову, звучать заклики до плекання та шанування, різні висловлювання на цю тему тощо. А як ми її утверджуємо у повсякденні, рідну мову? Як упроваджуємо в життя?

Музей Голодомору вже вдруге провів масштабну експедицію Україною, щоб записати свідчення тих, хто пережив страшні 1932—1933 роки.

Очевидців тієї трагедії (а їм зараз щонайменше 90) залишилося дуже мало, і саме тому їхні спогади такі цінні.

«Як допомогти «Чорноморці» вижити у ці скрутні для друкованих ЗМІ часи?» — часто запитують ті, хто не байдужий до долі української газети Одещини.

Відповідь одна: якщо хочемо, щоб видання вижило і залишилося незалежним від олігархів чи політичних сил, мусимо розраховувати лише на власні, редакційні, сили і на ваше, шановні наші читачі, дружнє плече. Йдеться, насамперед, про передплату.

До кінця листопада на міських площах починають встановлювати ялинки, організовують різдвяні ярмарки, закуповують про запас прикраси й подарунки дітям. До свят ще місяць, але святкова атмосфера скрізь, крім політики. Там, як завжди, невпевненість у завтрашньому дні.

«Живий щит» і «гуманітарні цінності»

У понеділок, 15 листопада, Олександр Лукашенко, який називає себе президентом Білорусі, підвищив свій статус. Сталося це без нових виборів. Картопляному батьці зателефонувала чинна канцлерка ФРН Ангела Меркель і поговорила з Олександром Григоровичем на рівних. У суцільному західному бойкоті паличного режиму утворилася пробоїна. Лукашенко як глава держави набув легітимності. І посилатиметься на це завжди і скрізь.