Матеріали без рубрики

Різдвяні послання

Дорогі брати і сестри!

Щороку в ці дні ми знову по-особливому переживаємо подію, яка сталася понад двадцять століть тому. Ми згадуємо про Різдво Христове як про історичний факт з минулого, але також і відновлюємо для себе його сьогоденну реальність. Знову і знову ми повторюємо слова ангелів, вперше почуті пастухами на полі біля Вифлеєму: «Нині у місті Давидовому народився для вас Спаситель, Який є Христос Господь» (Лк. 2: 11).

«Христос народжується — славте, Христос із небес — зустрічайте» (ірмос 1-ї пісні канону свята), — співає Церква, святкуючи, так, ніби відбувається це саме зараз, а не сталося багато століть тому. Здавалося б, дивне протиріччя: Христос народився у давнину, в далекій країні, але водночас звістка про Його Різдво щороку прославляється нами як «нова радість», що настає тут і зараз.

Новорічні та різдвяні свята в Україні зазвичай є найбільш «пустим» часом для висвітлення важливих подій. Практично нема за що зачепитися, окрім очікувань. До найгіршого з них — очікування війни — у нас настільки звикли, що теми здорожчання продовольства і росту вартості комунальних послуг у свідомості більшості громадян посідають перші місця. А можливість вторгнення російських військ — десь там, двадцять перше. Така безпечність може дорого коштувати країні. Хоча б тому, що небезпека не очевидна.

Три раунди міжнародних переговорів

Починаючи з квітня минулого року, після розгортання поблизу українського кордону на постійній основі стотисячного військового угруповання «братської» держави, міжнародні відносини набули нової якості. Кремлівський шантаж цивілізованого світу у цих відносинах став незамінною складовою. А вимоги шантажистів, зрештою, набули форми ультиматуму про переділ сфер впливу у світі.

Український рік починається днем народження Степана Бандери. Хоч багато хто ще й понині цього не усвідомлює… Того вечора, 1 січня, попри некруглу дату, представники Народного руху України, Національного корпусу, інших організацій націоналістичного спрямування та чимало тих, хто в ці дні згадує про людину, котру зчаста називають Провідником нації, прийшли, вже традиційно, до пам’ятника Тарасові Шевченку. А куди ж іще приходити українцям у дні національного самоствердження, для відзначення важливих дат? Можна сказати: без Шевченка не було б і Степана Бандери. Як не було б і Степана Бандери без героїв Визвольних змагань, без Петлюри, Мазепи… Довгий тут може бути перелік…

Зібралися біля пам’ятника, назагал, молоді люди — саме вік, якому брати на свої плечі відповідальність за незалежну державу, провадити її у європейське майбутнє. Говорили про Степана Бандеру — про його життєпис та його виняткове значення для української національної ідеї, виголошували гасла, співали; свіжий вітер з поблизького моря обвівав прапори — державні та чорно-червоні, кілька традиційних смолоскипів розганяли вечірню сутінь…

Досвід Естонії — найуспішнішої країни з числа колишніх радянських республік — нещодавно вивчали одеські журналісти. У гості до морської столиці України завітали Катрі Райк — міський голова Нарви та Андо Ківіберг — колишній міський голова Вільянді (2013 — 2019), провідний експерт Естонського центру східного партнерства. Зустріч відбулася у форматі колективного інтерв’ю.

Спочатку естонські гості розповіли про себе.

3 січня відзначив свій 70-річний ювілей голова ТОВ «Тилігул», депутат Любашівської селищної ради Володимир Григорович Патрікан.

Уродженець села Гвоздавка, хлібороб з діда-прадіда, він, самовіддано працюючи на землі, свої сили й наснагу віддає рідній Любашівщині. Саме завдяки професійним якостям і людяності Володимир Григорович є одним із заслужених, авторитетних керівників нашого краю. Це засвідчують красномовні факти: досвідчений сільгоспвиробник беззмінно очолює потужне господарство і п’ять скликань поспіль обирався депутатом районної ради. А довіра людей — це сьогодні, мабуть, найголовніше.

Упродовж грудня учні, їхні батьки і вчителі Троїцької загальноосвітньої школи І–ІІІ ст. Любашівської селищної ради проводили благодійну акцію «Ниточка тепла для солдата Операції об’єднаних сил».

Теплі шкарпетки, фрукти, домашнє печиво, варення, чай і новорічні подарунки шкільні волонтери доправили пораненим бійцям в Одеський військово-медичний клінічний центр Південного регіону. Це вже всьоме за період російсько-української війни напередодні новорічно-різдвяних свят вони провідують з вітаннями захисників нашої держави.

З чернігівцем Олександром Волощуком ми знайомі багато років. Зближує нас потяг до мандрівок і спільне чернігівське коріння.

Сашко подорожує країнами світу автостопом. Побував на трьох континентах. Остання літня одіссея пролягла Україною. Причому була вона особливою — пішою. Бо епідемія коронавірусу суттєво скоригувала плани — доступними виявилися лише внутрішні подорожі. Ну, що ж, рідну країну теж можна пізнавати без кінця! Торік Олександр пройшов усю Україну з півночі на південь — від чернігівського Грем’яча до одеського Вилкового. Це — 1050 кілометрів. Цього ж разу здолав — 1800 кілометрів за 58 днів із заходу на схід. До речі, не погоджувався сісти в автівку навіть тоді, коли водії самі це пропонували. Розумію: для нього це справа принципу. Вирішив, що пішки — значить, пішки.

Так йому, шестилітньому хлопчикові, говорила мама у часи румунської окупації в Одесі.

— Завдяки цьому нам вдалося вижити: караїмів фашисти не чіпали, хоча за своїм історичним корінням караїми належать до семітів.

У мене завжди було чимало друзів серед євреїв. Коли вони виїжджали, залишали мені дефіцитні в ті часи платівки та книжки, але питання віри та релігії у спілкуванні ми ніколи не порушували, — розповідає одесит Віктор Михайлович Ерак.

Наприкінці минулого року, 16 грудня, ЮНЕСКО внесла кримськотатарський орнамент «Орнек» до Репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини людства, повідомляє «Радіо «Свобода» (www.radiosvoboda.org).

У ЮНЕСКО, зокрема, зазначили, що «Орнек» — українська система символів та їх значень, яка нині використовується у вишивці, ткацтві, гончарній справі, гравіюванні, ювелір-них виробах, різьбленні по дереву, розпису по склу та стінах.

24 вересня сповнилося 160 років від дня народження історика, етнографа і фольклориста, знаного, зокрема, як укладача трьох збірників «Легенди Криму», військовика Никандра Олександровича Маркса.

Завершуючи розповідь про цю неординарну особистість, одеський краєзнавець Василь Вельможко (див. номер «Чорноморських новин» за 25—27.03.2021), писав: «У 1990 році у сімферопольському видавництві «Таврида» були перевидані всі три випуски «Легенд Криму». З огляду на нинішню окупацію півострова Росією було б, вважаю, доречним видрукувати їх українською мовою». Написав і сам же взявся втілити цю, без сумніву, шляхетну і вкрай потрібну ідею у життя.

Ініціативна група, до якої увійшли представники одеської інтелігенції, оголосила збір коштів на встановлення меморіальної дошки Борису Едуардсу (1860 — 1924) на будинку скульптора. Акція, що стартувала на краудфандинговій платформі «Моє місто» під назвою «Борис Едуардс: повернення», — на стадії завершення.

Про суспільний резонанс проєкту, про роль та значення постаті Едуардса для культури Одеси й у ширших масштабах — у запропонованих бліцінтерв’ю.

 День стиха згасав, але темінь не мала сили поглинути ту прозору білизну, яка лягла на поле, на утоптану санями дорогу, на густі білі шапки кущів лісосмуги.

Чисте холодне повітря наповнювало груди, білим інеєм застигало над ледь покритою пушком верхньою губою, на чорних розкидистих бровах Грицика.

(Різдвяний спогад)

Початок 1970-х…

Працюю в молодіжній газеті… Щойно прийшов на роботу, ще провертаю ключ у дверях, а вже лунає телефонний дзвінок.

— Завтра їдемо в село. О п’ятій вечора машина біля обкому, — в голосі комсомольського функціонера командні нотки: вони ж бо наші зверхники, газета — орган обкому комсомолу.

Благословенні ви, сліди… Мандрівника Сковороди.

Максим РИЛЬСЬКИЙ.

Сліди Сковородинських кроків
Усім губителям на зло
У білім світі триста років
Буранами не замело.

Наприкінці року в музеї «Степова Україна», що на вул. Ланжеронівська, 24-а, відкрилася виставка українських народних картин 1950—1960 років, яка триватиме два місяці.

Кожен, хто завітає на неї, зможе зануритися у світобачення людей, наділених Господом іскрою таланту, які живуть поміж нас чи були сусідами наших батьків.

Якщо у вас такий настрій, що хочеться лежати під ялинкою, їсти мандаринки і щоб ніхто вас не чіпав… І при цьому хочеться щось такого зробити, начепити, скуштувати, аби відчути — наближається Щастя… І все-таки відчути дух Різдва… Тоді ця подія — для вас!

У суботу, 8 січня, о 18.00, у великій залі «Айвазовський» готелю «Лондонський» відбудеться музично-театральний перфоманс-постановка «Щасливий концерт у дусі Різдва».

На ранок після гучної вечірки з великою кількістю спожитого алкоголю можна почуватися недобре: головний біль, сухість у роті, втома. Це — похмілля.

Більшість намагається швидко позбутися неприємних відчуттів. Усталеною практикою є вживання розсолу. Нібито це має покращити самопочуття. Але чи справді розсолом можна «вилікувати» похмілля?

Волинянин Андрій Кравчук, розповідає сайт Куркуль.сom, вирос-тив качан кукурудзи завдовжки 36 см і вагою 734 г.

Як мовиться у повідомленні, зернята в качані-рекордсмені різнокольорові. Саме насіння кукурудзи пощастило дістати із Канади — це сорт Glass Gem, що українською звучить як Скляна Перлина.

Із 1 січня нинішнього року «Нова пошта» підготувала для клієнтів п’ять приємних новин, що стосуються тарифів, повідомляє пресслужба компанії.

Перша — нова послуга з доставки документів за 40 гривень. Ціна буде фіксованою на весь рік, а до її вартості вже включено фірмовий картонний конверт. Це нововведення особливо актуальне для тих, хто регулярно обмінюється документами.

І цього року святкова Одеса перетворилася на кладовище непроданих сосен і ялинок: реалізатори 31 грудня ввечері покинули свій хвойний товар просто на вулицях, до останнього тримаючи на нього високу ціну, яка була не по кишені багатьом містянам.

Працівники «Міськзелентресту» підрахували, що йдеться приблизно про 2,5—3 тисячі загублених сосен і ялинок, покинутих в місцях реалізації.

Люди, які з різних причин залишилися без даху над головою, відтепер зможуть випрати, продезінфікувати і просушити свій одяг у спеціально обладнаному приміщенні благодійного фонду «Деполь Україна», що по вулиці Дальницькій, 50/33 в Одесі.

Ще з грудня 2017-го тут діє розрахований на 18 осіб притулок для безхатьків із санвузлом та кухнею, проте деякої вкрай потрібної побутової техніки — пральних машин та сушарок — досі бракувало. Придбати її вдалося за сприяння проєкту «Польська допомога», з яким успішно співпрацює благодійний фонд.

Уже шістнадцять років поспіль 19 грудня, у день Святого Миколая, члени благодійного фонду «Рідний край» навідуються із солодощами та подарунками у Ясенове Друге до дітей з інвалідністю та дітей-сиріт.

Святкове дійство, яке влаштовується цього чудового зимового дня, проходить з благословення священника отця Романа під склепінням відродженого меценатами сільського храму Покрови Пресвятої Богородиці.

Сьогодні ви тримаєте в руках останнє число «Чорноморки» за 2021 рік. Дякуємо за те, що читали, а отже й підтримували українське слово.

Особливо ж подяка тим, хто своїми посильними внесками, разовими чи й регулярними, долучився до випуску газети, переказавши кошти на редакційний рахунок чи оформивши передплату для малозабезпечених сімей, бібліотек, інтернатних закладів, військових частин. Ось вони, сучасні Чикаленки, чия відданість українській справі сягає не лише глибини душі, а й глибини кишені: Євген Акимович, Арсенія Велика, Микола Веселовський, Олексій Волович, Анатолій Глущак, Ганна Головата, Ольга Гольд, Василь Дяченко, Світлана Завальна, Любов Ісаєнко, Микола Коваль, Віктор Медвєдєв, Галина Могильницька, Володимир Павліченко, Микола Пасічник, Ярослав Прокопишин, Ганна Рудик, Віктор Чеголя, Софія Шеренгова, Олександр Школьний. Дякуємо всім, і нехай добро віддасться кожному сторицею.

У ці новорічно-різдвяні дні одеситів і гостей міста запрошують на всілякі святкові дійства, які проходитимуть на різних локаціях в обласному центрі.

Але перш ніж рушати на ту чи іншу атракцію, подбайте про власну безпеку і безпеку тих, хто поруч з вами. Передусім, не долучайтеся до масових гулянь, якщо ви чи хтось із близьких, з ким контактуєте, почувається зле. Пам’ятайте: коронавірус не взяв на свята тайм-аут, а, навпаки, зловтішається потенційною легкою здобиччю.

Президент і його команда втрачають рейтинг та до-віру українців, бо оминають реальні проблеми громадян, а лідерка «Батьківщини» Юлія Тимошенко вимагає від влади чесного й прозорого діалогу з людьми, наголосив політолог Тарас Загородній під час «круглого столу» «Послання президента парламенту — енергійний старт виборчої кампанії. Хто основні гравці?», що відбувся в ІА «Інтерфакс-Україна.

«Звичайно, фактор Тимошенко буде досить вагомим, бо в неї є розгалужена партійна структура, вона постійно наголошує на некомпетентності влади, по-стійно тисне на них по всіх фронтах. Це стосується, зокрема, її вимог щодо зниження тарифів та ліквідації «Нафтогазу», який, попри обіцянки президента, продає газ уже по 46 гривень за куб», — зауважив експерт.

(Ярослав Грицак. Подолати минуле: глобальна історія України. К.: Портал, 2021. — 432 с.)

Аксіоматично: однією з підвалин модерного українського націоналізму (вживаю це слово в академічному значенні, без жодних політичних конотацій) стала написана наприкінці XVIII століття «Історія Русів», яка розходилася в численних списках по старшинських родинах колишньої Гетьманщини, і щодо авторства якої досі точаться суперечки (що, цілком можливо, й не дійдуть ніколи остаточного розв’язання). Цей текст не лише вплинув на перші «наукові» історії України Дмитра Бантиша-Каменського (перше видання 1822 р.) і Миколи Маркевича (видана в 1842—1843 рр.), але й мав величезне значення для розвитку і становлення нашого літературного романтизму (який, своєю чергою, ліг в основу формування новітньої української тожсамості). Напевно, і Шевченко був би іншим, якби не читав гордої й волелюбної промови (як тепер відомо, цілком вигаданої) ув’язненого Павла Полуботка, зверненої до деспотичного імператора Петра І.

Наступні дві впливові синтетичні історії в одному томі з’явилися вже на початку ХХ століття. Микола Аркас був сином російського адмірала і водночас — талановитим дилетантом-істориком і митцем; у своїй з любов’ю зредагованій Василем Доманицьким «Історії України-Русі» (перше видання 1908 р.) він дещо осучаснив романтичні схеми ХІХ століття. Натомість наш найбільший тоді (та й, напевно, і дотепер) фаховий історик Михайло Грушевський у популярній «Ілюстрованій історії України» (1913 р.) коротко виклав ту схему, яку від кінця ХІХ століття сам же розробляв у багатотомній «Історії України-Руси»: історія українського народу була тяглою і розвивалася паралельно з історією тих держав, до складу яких у різні часи входила українська територія.

26 грудня сповнилося 70 років художникові, гончареві, викладачеві Олександру Івановичу Гаркавченку.

Народився він на Запоріжжі, недалеко від Гуляйполя, столиці нашої вольниці, що, мабуть, і позначилося на його характері. З дитинства в Олександра проявилися малярські здібності, й уже з 12 років він мріяв учитися на художника. Після школи дали характеристику для вступу в інститут. Але спочатку потрапив до машинно-будівельного технікуму. Військову службу проходив в Одесі, а після армії вступив на художньо-графічний факультет педінституту ім. К.Д. Ушинського.

Надія МОВЧАН-КАРПУСЬ

Лиш прощається січень з груднем, а вже лютий його підпирає. Зимове сонце розпочало свою велику роботу вигрівання землі. Воно підіймається все вище й вище, несміливими легкими кроками наближається до весни. В народі так і кажуть: «Січневе сонце на весну повертає».

Ледь помітно довшають дні, але про тепло думати ще годі. Надто сердито дзвенять у тятивах електричних дротів морозні вітри, припікають вуха, обличчя, пробираються під одяг... Глибоко промерзають маленькі річки та озерця. Січуть колючим снігом заметілі, піднімаючись у круговерті над обійстями, хатами, долинами, левадами. Холодні вітри голодними вовками виють у полях. Натужно гуде ліс...

Щороку я ходив посівати до нашої давньої знайомої, бабусиної подруги ще з тих часів, як вони ходили до школи, пані Григорчук, а може, Григоряк, не пригадую тепер, я називав її Григорчихою — так і залишилась у моїй пам’яті.

Жила неподалік, в самому кінці крутого узвозу, який починався поруч з нами, за два будинки. Узвіз той був дуже крутий, тож дітлахи обрали його собі для швидкісного спуску на санчатах. Мене, малого, до них не пускали, а тому лише спостерігав за божевільним летом санчат і потерпав, щоб ніхто не влетів у паркан, яким закінчувався узвіз, — далі був заверт під прямим кутом, і бідолашний паркан добре таки страждав од малих шибеників, та так, що врешті господарі махнули рукою й перестали його лагодити, а найголовніше — вже не сварили дітлашню…

На порозі – зимові свята. Традиційним доповненням до новорічних і різдвяних подарунків для малечі будуть різні цукерки.

Та чи корисні вони?

Чому важливо відмовитися від звичайних цукерок?